Український Генеалогічний Форум

Пошук родоводу, походження українських прізвищ, ономастика

КАМ'ЯНКА-БУЗЬКА (Кам'янка-Струмилівська), місто, Львівська обл, Україна

У цьому місті/Цим містом/Це місто

Народився і живу
0
Немає голосів
Народився, але не живу
0
Немає голосів
Жили мої батьки
0
Немає голосів
Жили декілька поколіннь моїх пращурів
0
Немає голосів
Жило більше 7 поколіннь моїх пращурів
0
Немає голосів
Досліджую
0
Немає голосів
Цікавлюсь
0
Немає голосів
Є зв'язок моїх пращурів з цим НП
0
Немає голосів
Ваш варіант відповіді
0
Немає голосів
Ваш варіант відповіді
0
Немає голосів
 
Всього голосів : 0

Аватар користувача
 
Повідомлень: 2702
З нами з: 15 лютого 2016, 16:51
Подякував (-ла): 1644 раз.
Подякували: 594 раз.
Стать: Жінка

КАМ'ЯНКА-БУЗЬКА (Кам'янка-Струмилівська), місто, Львівська обл, Україна

Повідомлення АннА » 24 жовтня 2017, 12:39

КАМ'ЯНКА-БУЗЬКА (1485–1944 – Кам'янка-Струмилівська) – місто Львівської області, райцентр. Розташов. на р. Зх. Буг (прит. Вісли), за 43 км від Львова. Нас. 23,7 тис. осіб (2004).
На тер. міста знайдено залишки поселення доби бронзи (2 тис. до н. е.). Найдавніше з відомих на сьогодні писемних джерел, в якому йдеться про поселення в районі сучасної К.-Б., датується 1406 – тоді воно мало назву Димошин, було укріплене кам'яними стінами, обкопане ровом, що наповнювався водою. Від 1440-х рр. це ж поселення відоме під назвою Кам'янка і мало статус вільного міста.
1471 староста Юрій Струмило домігся від польс. уряду надання місту магдебурзького права. З його ініціативи в середині міста було збудовано кам'яний замок на штучно насипаному пагорбі. 1485, в рік смерті Ю.Струмила (він на той час був львів. воєводою), місто перейменували на Кам'янку-Струмилову (Кам'янку-Струмилівську).
Від кін. 15 ст. місто стає значним торг. центром. 1509 польс. король Сигізмунд І підтвердив магдебурзьке право та надав дозвіл двічі на рік проводити ярмарок. Від 1539 за королів. привілеєм прибутки від винокуріння повністю йшли на потреби міськ. споруд та ремонт шляхів, 1540 місто звільнено від сплати мита на сіль і зерно. 1576 на користь міськ. казни введено мито з купців, які приїздили на ярмарок.
Під час національної революції 1648–1676 місто кілька разів переходило з рук у руки й було зруйноване. У 18 ст. воно втратило своє значення торг. і ремісничого центру. Після 1-го поділу Польщі 1772 (див. Поділи Польщі 1772, 1793, 1795) відійшло до Австрії (з 1867 – Австро-Угорщина) й було куплене графом Йосифом Міром. 1789 позбавлене магдебурзького права, після чого занепало.
Певне пожвавлення спостерігалося наприкінці 19 – на поч. 20 ст. і пов'язане з прокладанням поряд з містом залізниці. Збудовано з-д з вир-ва паркету, цегельний з-д, гуральню, лісопильний з-д.
Під час Першої світової війни за місто йшли жорстокі бої. З 1919 – у складі Польщі.
19 верес. 1939 під час німецько-польської війни 1939 містом заволоділи гітлерівські війська. Наступного дня у зв'язку з наближенням частин Червоної армії (див. Радянська армія, Радянсько-польська війна 1939) вони залишили місто. Від жовт. 1939 Кам'янка-Струмилівська возз'єднана з ін. укр. землями в складі УРСР. Протягом кін. 1939–1940 тут проведено націоналізацію пром. підпр-в міста.
У роки Великої вітчизняної війни Радянського Союзу 1941–1945 окуповане гітлерівцями від черв. 1941 до лип. 1944, входило до складу Генеральної губернії. Під час бойових дій, пов'язаних із визволенням міста, зазнало великих пошкоджень. Райцентр від 1940.

Зображення
Із повагою, Ганна

Аватар користувача
 
Повідомлень: 2702
З нами з: 15 лютого 2016, 16:51
Подякував (-ла): 1644 раз.
Подякували: 594 раз.
Стать: Жінка

Re: КАМ'ЯНКА-БУЗЬКА (Кам'янка-Струмилівська), місто, Львівська обл, Україна

Повідомлення АннА » 24 жовтня 2017, 12:42

З історії міст і сіл УРСР виданої у 1968-1973 роках.
Кам’янка-Бузька, Кам’янсько-Бузький район, Львівська область
Кам’янка-Бузька (до 1944 року Кам’янка-Струмилова) місто, районний центр Кам’янко-Бузького району Львівської області, розташоване за 43 км від Львова на річці Західний Буг. Через місто проходить залізниця Львів—Луцьк, а також автомобільний шлях Львів—Луцьк. Населення — 9200 чоловік.

Місцевість, на якій розташована Кам’янка-Бузька, заселена була ще в сиву давнину. Бронзові речі — браслет і кинджал, знайдені на території міста наприкінці XIX століття, а також виявлені археологічною розвідкою 1952 року біля цегельного заводу залишки поселення бронзової доби (II тисячоліття до н. е.) вказують на заселення його ще в період первісно-общинного ладу.

Перша згадка про поселення, яке тоді називалося Димошин, відноситься до 1406 року. Поселенці облюбували цю місцевість не випадково. Тут проходить вододіл річок, що зв’язують край по Західному Бугу з Балтійським і Стиру—Прип’яті—Дніпру з Чорним морями. Це забезпечувало їм надійний зв’язок з районами півночі і півдня. Каміння, що густо покривало ландшафт, використовувалося населенням для спорудження жител і укріплень. Перше поселення було засноване в тому місці, де річка Кам’янка впадає в Західний Буг. Воно було обнесено стінами з бійницями і обкопане ровами, які наповнювалися водою. Його центральна частина, обнесена частоколом, була другою укріпленою лінією. Фортеця мала двоє воріт: з півдня — Таданівську браму, з півночі — Белзьку браму.

Оскільки поселення, яке в 40-х роках XV століття уже називалося Кам’янкою, було укріпленням, воно користувалося правом вільного містечка. В цей час кам’янським староством управляв Юрій Струмило. Це була дуже спритна і зажерлива людина. Швидко розбагатівши, він прибрав до своїх рук не тільки Кам’янку, але й став володарем кількох навколишніх маєтків. У центрі міста, на штучно насипаному пагорбі, руками підлеглих для нього було споруджено замок з двома баштами, який був обкопаний глибоким ровом і наповнений водою. Прагнучи стати незалежним власником, Струмило в 1471 році домігся надання місту магдебурзького права. Це, звичайно, давало значні привілеї для збагачення самого Струмила і міських багатіїв. У рік смерті Струмила, хоч він на той час уже був львівським воєводою, в 1485 році місто було назване Кам’янкою-Струмиловою.

З кінця XV століття фортеця, як міське поселення, стала значним торговельним і ремісничим центром. Крім жителів, що займалися хліборобством і рибальством, розвиваються різні ремесла. Ремісники виготовляли мечі, лати, різні господарські знаряддя і гончарні вироби. Жваво розвивалася торгівля з сусідніми поселеннями — з Добротвором, Таданями.

У 1509 році король Сигизмунд І, ще раз підтвердивши магдебурзьке право, одночасно надав дозвіл щовівторка торгувати на міському ринку та двічі на рік проводити ярмарок. У 1539 році щорічні прибутки від куріння горілки були подаровані королем місту на потреби міських споруд і ремонт шляхів. У 1576 році на користь міста вводиться мито, яке брали з купців від возів, худоби і різних товарів, що приїжджали на ярмарок. В 1540 році міщани були звільнені від сплати мита за сіль і зерно на користь королівської казни. Внаслідок цього купецький прошарок збільшувався. Зростали ремесло, економіка міста. Найвпливовіше місце посідав цех возіїв.

Через Кам’янку-Струмилову пролягали шляхи з Києва до Польщі і з Волині до Львова. Зміркувавши, що на цьому можна мати неабиякі прибутки, місцеві купці при підтримці короля Стефана в 1578 році побудували склади, здебільшого для солі, яка транспортувалась з Дрогобиччини. Приїжджі торговці за наказом короля повинні були зупинятися в місті на 3 дні. Місцеві багатії здавали прибулим приміщення, забезпечували транспортом, фуражем тощо і, зрозуміло, наживалися. В 1588 році багаті міщани домоглися від короля привілею, який звільняв їх від усяких мит.

Збагачувалася привілейована частина жителів міста, розвивалось ремесло. Збільшувалася кількість населення. Так, на 1574 рік у Кам’янці-Струмиловій, разом з передмістями,] уже налічувалося 400 будинків. Наприкінці XVI століття в місті діяли цехи кушнірів, шевців, ковалів, гончарів, мечників, слюсарів та інші.

Економічне пожвавлення Кам’янки-Струмилової в XVI столітті проходило одночасно з розоренням і закабалениям переважної більшості міського населення. Особливо важкого гніту зазнавало селянство, яке мешкало на його околицях. Крім відробітку панщини, воно сплачувало «подимне», «святкове», і «великодницю» на користь духовенства. Пани самовільно збільшували панщину до 4—5 днів на тиждень.

Економічний і політичний гніт доповнювався національним. Польська шляхта, намагаючись закріпити своє панування, вдавалася до найгрубіших методів ополячування місцевого українського населення. Заради власного збагачення більшість багатіїв українського походження свідомо цуралася національних традицій, радо служила новій владі і ні в чому не відставала від визискувачів-завойовників. Ще більше посилився гніт шляхти в часи правління Сигизмунда II Августа.

Проти свавілля і безправ’я селянство вело систематичну боротьбу. Так, селяни ї міщани Кам’янко-Струмилівського староства в 1636 році відмовилися відбувати панщину.

Особливо гострого характеру набула боротьба проти соціального і національного поневолення під час визвольної війни 1648—1654 рр. Так, у листі, надісланому 7 вересня 1648 року у Варшаву, член львівського магістрату Самуїл Кушевич повідомляв: «В Кам’янці-Струмиловій, в п’яти милях від Львова, вже явно вибух бунт: побито католиків, помордовано священників, потоптано святощі». Називаючи повсталих «гультяями», Кушевич одночасно змушений був визнати, що не було сили, яка б могла їм протистояти.

Коли на Прибужжя прийшли козацькі полки, їх палко зустрічало поневолене населення. Немало повстанців Кам’янки-Струмилової з’єдналися з козаками. Так, підстароста Ян Волькер 22 травня 1649 року писав, що після походу козаків поміщицьке майно розібране, маєток зруйнований, частина жителів порозбігалася в різні кінці, а інші «пішли на своєволю — покозачіли».

Польська шляхта, повертаючись у супроводі коронних військ на українські землі, жорстоко розправлялася над повстанцями. Той же Самуїл Кушевич у наступному листі від 17 вересня 1648 року писав до Варшави, що в Кам’янці-Струмиловій «вже галас успокоївся пострахом війська, що тудою переходило. Проводирів бунту піймано і відіслано до Львівського головного суду, де їх вбито на палях для постраху інших».

Війська зрадника українського народу гетьмана Вишневецького, які весною 1649 року зупинилися в Кам’янці-Струмиловій і її околицях, розграбували селянські господарства дощенту. На користь військ Вишневецького населення було обкладене великими податками, а коли їх не вистачало, тоді вони вдавалися до небачених грабунків, випрягаючи навіть волів з рал прямо посеред поля.

Під час визвольної війни Кам’янка-Струмилова кілька разів переходила з рук в руки. Кожного разу, коли коронні війська проходили через її територію, поводилися як завойовники. Вони грабували селян, палили оселі, спускали ставки, руйнували млини. Внаслідок цього на 1652 рік у повіті з 3500 будинків залишилося тільки 1064.

У XVIII столітті Кам’янка-Струмилова залишалася осередком ремісничого виробництва. Тут існували кушнірський, шевський, ткацький, ковальсько-слюсарний, бондарський, гончарний, столярсько-токарський та ливарно-мечничий цехи, а також цех рибалок.

Торгівля, яка потрапила до рук старост, важко відбилася на становищі міщан. Старости наживали великі бариші на торгівлі лісом та будівельними матеріалами. У зв’язку з цим більшість міщан були рільниками та рибалками і лише частина з них займалась продажем дьогтю, який виробляли селяни староства в лісах. Часто, за довільно встановленими цінами, староста примушував місцевих купців продавати власні товари.

Поряд з цим мешканці міста і його околиць змушені були давати на користь старост підводи, косити і жати у створеному на Підзалівському передмісті фільварку, сплачувати натуральний та грошовий чинш.

Посилення експлуатації населення польською шляхтою, яка захопила в свої руки міське самоврядування і торгівлю, привело до занепаду цехів. Єдине, що могли запропонувати кам’янські купні — це дьоготь. Так, за інвентарем 1770 року в місті налічувалось 162 двори. У 76 дворах мешкали євреї; на 4 передмістях (Підзамче, Львівське, Белзьке, Забужанське) був 171 двір (включаючи 20 загородників), а 99 садиб лишалися не зайнятими. З усього населення міста, що мешкало в 333 дворах, було тільки 34 ремісники — різники, римарі, ковалі, бондарі, шевці та інші.

Кожний селянський двір змушений був протягом року відпрацювати 12 днів на будівництві шляхів, платити старості «бджолину десятину», а під час жнив мав посилати на поля старост 2 женців або 1 косаря.

На утримання ксьондзів з жителів міста брали десятину — десятий сніп, десятий гріш прибутків, десяту мірку зерна з млинів, а 4 цехи поставляли віск на свічки. В 1749 році між ксьондзом і старостою було укладено договір, який не тільки підтверджував право на «церковну десятину», але й надавав право служителям церкви рубати дерева в громадських лісах, ловити рибу і безплатно молоти зерно.

Соціальний і національний гніт викликали гострий протест з боку міського населення. Не випадково, що в 1753 році Август III наказував жителям Кам’янки-Струмилової слухатись старости, платити податки, лагодити шляхи і мости, давати підводи на перевезення дров, а в разі непослуху погрожував великою карою.

Міщани протягом тривалого часу вели боротьбу з старостами, відстоюючи право вільно займатися торгівлею і ремеслом. Як свідчать численні скарги на старост, вони рішуче протестували також проти непомірних данин, панщинних робіт і сваволі. В 1771 році в Кам’янці-Струмиловій відбулися значні заворушення, що мали антифеодальний характер.

Після загарбання всіх західноукраїнських земель габсбурзькою монархією, зубожілу Кам’янку-Струмилову з кількома навколишніми селами в останній чверті XVIII століття купив австрійський граф Иосиф Мір. У 1789 році місто було позбавлено магдебурзького права. Почалися довгі роки онімечування місцевого населення. Австрійський уряд, починаючи з 1783 року, кращі галицькі землі заселяв німецькими колоністами. Казна будувала їм хати, стайні, стодоли, давала по 20 моргів поля, пару коней, 2 корови, віз, борону, плуг та інше. Колоністи сплачували малі податки, звільнялись від панщини. Вони жили осібно, цурались українців і, зрозуміло, служили опорою Австрії. Коли виникали селянські заворушення, колоністи завжди ставали на бік уряду.

Після скасування в 1848 році панщини становище трудящих не поліпшилось, їм припали малородючі землі, урожаю з яких ледве вистачало на прожиття. Не дивно, що тільки в 1890 році в повіті відбулося 24 658 судових процесів, переважно за несплату податків і боргів.

У загоні була українська культура. Більшість населення лишалася неписьменною. В єдиній п’ятикласній школі навчалися діти місцевих багатіїв, здебільшого польської шляхти.

Однак українське населення, яке прагнуло возз’єднатися з своїми єдинокровними східними братами, ніколи не схиляло голови перед поневолювачами. Ведучи боротьбу за соціальне визволення, воно відстоювало свої національні права. Так, 22 березня 1891 року в місті, за участю львівського співацького товариства «Боян», було влаштовано вокально-декламаторський вечір, присвячений пам’яті Т. Г. Шевченка. В одній з телеграм, надісланій присутнім, зазначалося: «Нехай же та пісня задзвенить своїм звуком могучим в кожному руському серці, що бажає лучшої долі для свого народу, хай підносить нас в гору, в щасті нехай буде гімном похвальним, в недолі одрадою, а в боротьбі закликом на невсипущий бій за правду й волю наших братів». На вечорі, як зазначав кореспондент, лише чистого доходу у фонд стипендії ім. Тараса Шевченка було зібрано більше 25 золотих ринських.

Промисловість у Галичині, в т. ч. й Кам’янці-Струмиловій, не розвивалася. Як правило, місцеві багатства вивозилися до метрополії. На кінець XIX століття тут було єдине на весь повіт підприємство, де виготовляли паркет, кустарним способом вироблялися смола, терпетин і деревне вугілля. У приміських селах було кілька поміщицьких гуралень та пивоварень. Вони користувалися монопольним правом виробляти і продавати горілку, а також не сплачували податків і акцизних зборів. На початку XX століття в Кам’янці-Струмиловій були збудовані цегельні заводи, що належали поміщику Познанському, гуральня — Раковському. Капіталісти Шпац і Ціманд побудували лісопильний завод.

Незважаючи на малочисленність пролетаріату до загальної кількості населення в Галичині, в ряді міст і містечок поширювалися соціалістичні ідеї, згуртовувався робітничий клас. Так, напередодні першої світової війни в Кам’янці-Струмиловій виник перший соціалістичний гурток, до якого входили учні гімназії М. Теслюк, Ф. Трач, І. Вантух, Н. Хомии, О. Коваль, І. Забавка та інші. Члени гуртка захоплювались вивченням наукового комунізму, читали «Комуністичний маніфест» К. Маркса і Ф. Енгельса, «Анти-Дюрінг» Ф. Енгельса та інші твори.

В роки першої імперіалістичної війни австро-угорські власті заборонили діяльність усіх українських громадських організацій до кредитових товариств включно. Поліція жорстоко переслідувала русофільськи настроєне населення.

У серпні 1914 року на території Кам’янко-Струмилівського повіту розгорнулися тяжкі бої, внаслідок яких місто було взяте російськими військами. Українське населення з радістю вітало російських солдатів, встановлювало з ними дружні відносини.

Під час імперіалістичної війни місто кілька разів переходило з рук в руки. Як тільки повертались австрійські війська, військово-польові суди виносили суворі вироки тим, хто виявляв споконвічні симпатії до братнього російського народу, грабували жителів, прирікаючи їх на голод і повне зубожіння. Так, у межах повіту вони пограбували майно селян, а всю худобу, зерно і навіть посіви реквізували.

Окрилені перемогою Великої Жовтневої соціалістичної революції, трудящі Західної України ставали на шлях боротьби за соціальне і національне визволення. Все більша частина населення стала опановувати комуністичні ідеї. Так, створена ще в 1916 році в Західній Україні «Інтернаціональна робітнича соціал-демократія» (ІРСД) під впливом Великого Жовтня значно пожвавила свою роботу. Члени Кам’янко-Струмилівської групи ІРСД — М. Теслюк, І. Вантух і Ф. Трач видали нелегальну листівку, в якій, звертаючись до молоді, роз’яснювали імперіалістичний характер війни і закликали до соціалістичної революції.

Після розпаду Австро-Угорської імперії трудящі Галичини потрапили під гніт панської Польщі. Однак у 1920 році Червона Армія, відбиваючи напад панської Польщі, з боями просувалася на Захід. Чим ближче підходили червоноармійці, тим жорстокіше розправлялась польська шляхта над українським населенням. У місті і повіті почались арешти. Тих, кого запідозрювали в прихильності до Радянської влади, вивозили в табори під Краків та в інші місця. Намагаючись перетворити Кам’янку-Струмилову в неприступний бастіон проти Червоної Армії, піл судчики вирили вздовж річки Західний Буг кілька ліній окопів. Польський військовий гарнізон міста відгородився від червоних кіннотників колючим дротом, наїжився кулеметами. Білополяки чекали підходу червоних військ з боку передмістя Забужжя, з лісу. Однак бійці 14-ї кавалерійської дивізії під командуванням прославленого героя громадянської війни О. С. Пархоменка 18 серпня розпочали наступ з протилежного боку. Один ескадрон несподівано вдарив з села Тадані, а другий повів наступ на окопи з боку Кам’яно! Гори. Бій був короткий. Легіонери панічно відступали, багато здалося в полон. Протягом дня місто було звільнене.

Трудящі Кам’янки-Струмилової торжествували. Над лісопильним і цегельним заводами, на парканах і стовпах, на балконах — всюди майоріли червоні прапори. Населення з великим інтересом читало армійську газету «Красная звезда», жваво обговорювали звернення Галицького Ревкому, що перебував тоді в Тернополі. Міська молодь вступала до лав Червоної Армії. Серед них були колишні наймити В. Мисак, І. Задра, В. Гриниха, М. Марчишин та інші.

Комуністи повіту зразу ж взялися за роботу. Політпрацівники 14-ої дивізії допомогли їм створити революційний комітет, розподілити обов’язки між членами і намітити перші кроки діяльності. Ревком розмістився в «Народному домі» і відразу почав вникати в усі галузі життя міста і навколишніх сіл.

Рішучий наступ будьонівців на Львів був припинений через відірваність від тилів. Перша Кінна Армія почала відходити. З сумом проводжали жителі червоноармійців. 22 серпня білополяки увійшли в місто. Знову настали важкі часи окупації.

Комуністична партія Західної України ні на хвилину не припиняла боротьби, поширювала серед трудящих ідеї Великого Жовтня, закликала до встановлення Радянської влади, до возз’єднання Західної України з Радянською. З відходом Червоної Армії в Кам’янці-Струмиловій розпочала свою роботу підпільна комуністична організація, створена М. Теслюком, І. Вантухом і Ф. Трачем. Через Г. Органіста комуністи встановили зв’язки з робітниками лісопильного заводу, а через братів Петра і Івана Берладинів — з батраками місцевого поміщика, де створили комуністичні гуртки. На початку 1921 року партконференція створила партком на чолі з М. Теслюком. Проте відсутність налагодженого зв’язку з центром позбавляло партійну організацію повіту успішно здійснювати керівництво всім масовим рухом. Лише в 1921 році Кам’янко-Струмилівській партійній організації вдалося зв’язатися з ЦК КПСГ через члена ЦК Н. Хомина. В кінці 1921 року М. Теслюка і І. Вантуха поліція заарештувала в зв’язку з першим з’їздом КПСГ — КПЗУ. У наступному році вони були притягнуті до слідства в справі т. зв. святоюрського судового процесу комуністів у Львові, а потім засуджені. У 1924 році в Кам’янці-Струмиловій існували 2 гуртки комуністів, а всього в повіті було 7 гуртків і 20 членів КПЗУ, що проводили активну роботу серед трудящого населення.

До поліцейського управління Львівського воєводства надходило чимало тривожних рапортів про розгортання страйкового руху в Кам’янко-Струмилівському повіті в 20—30-х роках. Виникали вони у зв’язку з важкими умовами праці і низькою платою. Доведені до відчаю робітники в 1923 і в 1934 роках відмовилися працювати, їх дружно підтримали робітники лісозаводу в с. Сапіжанка. Організаторами і керівниками виступів були комуністи, зокрема М. Теслюк у 1923 році і Г. Органіста в наступні роки.

З Кам’янко-Струмилівського повіту вийшло ряд відомих діячів КПЗУ таких як Н. Хомин, М. Теслюк, І. Вантух, Н. Ботвін. Не шкодуючи свого життя, вони боролися за наближення того часу, коли назавжди будуть скинуті ненависні кайдани рабства і зійде яскрава зоря вільного життя. І цей час настав.

Жителі Кам’янки-Струмилової і навколишніх сіл добре пам’ятають довгожданний день — 17 вересня, коли народи СРСР подали руку допомоги своїм західноукраїнським і західнобілоруським братам.

На засіданні повітового ревкому, яке проводили комуністи 18 вересня, вирішувалися питання про зустріч частин Червоної Армії, про встановлення в повіті Радянської влади.

Трудове населення з нетерпінням чекало приходу радянських військ. Проте сталося несподіване. 19 вересня в Кам’янку-Струми-лову ввійшли німецько-фашистські війська. Членів повітового ревкому було заарештовано. Але не минуло й дня, як загарбники змушені були залишити місто. Заарештовані вийшли на волю. Комуністи відразу ж взяли ініціативу в свої руки і почали встановлювати порядок у місті. Ревком знову приступив до роботи, а його члени розподілили між собою функції голови ревкому, начальника Червоної Гвардії, відповідального за організаційно-агітаційну роботу, за промисловість, торгівлю, обрали секретаря ревкому.

Загін Червоної Гвардії під керівництвом Г. 3. Органіста зайняв залізничну станцію і взяв під свою варту залізничний міст. Незважаючи на малочисельність (у загоні спочатку нараховувалось лише 20 чоловік) він взяв під захист народне майно, яке перейшло до рук трудящих. Активними бійцями загону були Д. Лиско, А. Гох, В. Забавка, М. Косаревич, М. Шашкевич.

22 вересня на залізничну станцію прибув перший радянський бронепоїзд. Піснями і квітами зустрічало населення воїнів Червоної Армії, яких воно чекало довгих 19 років. Посланців великої країни Рад зустрічали як рідних братів.

Колишній секретар ревкому В. І. Забавка про ті незабутні події в місті згадує, що після проводів першого радянського бронепоїзда місто прокинулося рано. Члени ж повітового партійного комітету працювали всю ніч. Адже необхідно було визначити головні завдання дальшої діяльності місцевих органів Радянської влади. Керівництво тимчасовим управлінням було доручено П. Берладину.

Того ж дня, 23 вересня, червоногвардійці заарештували повітового коменданта поліції, кілька поліцаїв, зайняли пошту і банк, взяли під варту військові казарми зі зброєю, пивоварний і лісопильний заводи, спиртзавод і млин.

Чимало сил доклали комуністи для встановлення спокою в повіті. Очищаючи навколишні ліси від пілсудчиків, червоногвардійці під час цих операцій захопили 6,5 тис. гвинтівок, близько 100 кулеметів та багато інших боєприпасів.

Над Кам’янкою-Струмиловою замайоріли червоні прапори. 27 вересня до міста прибув представник ЦК КПб України О. Я. Сергеев, який пізніше став секретарем районного комітету партії. Партійна організація, йдучи назустріч побажанням трудящих, допомагала встановлювати в селах повіту Радянську владу. Проводився розподіл землі і панського майна між селянами.

19 жовтня 1939 року в Кам’янці-Струмиловій відбулись загальні збори трудящих, які обрали депутатів до Народних Зборів Західної України. Своїм депутатом вони обрали В. І. Забавку.

Протягом 1939 року було проведено конфіскацію землі, яка належала поміщикам, монастирям і осадникам, та націоналізацію лісопильного і цегельного заводів, електростанції й інших підприємств.

Звільнений народ почав випростовувати спину.

Однак радісні дні мирної і творчої праці були не довготривалими. 25 червня 1941 року місто окупували німецькі фашисти. Вони розстрілювали, або кидали до катівень ні в чому не винних людей. Разом з гітлерівцями жорстоко розправлялися над мирним населенням українські буржуазні націоналісти.

Ні розстріли, ні жорстокі тортури, ні залякування і вивезення до неволі не могли зупинити наростання всенародного гніву. Навіть у найважчих умовах жорстокого військово-поліцейського режиму велася боротьба проти загарбників. У роки окупації, при підтримці трудящих району, діяла партизанська група «Патріоти слов’ян», до складу якої входили українці, росіяни і поляки. Її командиром був В. І. Попов, що при допомозі месників з «Народної Гвардії ім. І. Франка» разом з 14 друзями втік з фашистського полону і вів боротьбу проти ворога. Так, 5 липня 1943 року під Кам’янкою-Струмиловою вони обстріляли військовий ешелон і знищили багато фашистів. Протягом 1943—1944 рр. загін знищив понад 100 фашистських солдатів і офіцерів, 45 українських буржуазних націоналістів, 7 поліцаїв, спалив 6 автомашин, кілька разів розбирав залізничну колію, пустив під укіс ешелон з ворожою технікою і живою силою, захоплював трофеї та систематично проводив агітмасову роботу серед трудящих району. Росіянин Попов, українець Попудренко, поляк Маєвський та їх бойові друзі билися поруч проти окупантів і їх прислужників — українських буржуазних націоналістів.

У березні 1944 року на територію району вступило партизанське з’єднання під командуванням Героя Радянського Союзу генерал-майора М. І. Наумова. Щоб полегшити радянським військам форсування Західного Бугу, партизани з’єднання Наумова, незважаючи на бурхливу повінь і безперервні нальоти гітлерівців, підготували для них переправу. Саме в цей час надійшла телеграма від Українського штабу партизанського руху: «Стежимо за вашим просуванням до наміченої цілі. Ви є прикладом для інших товаришів. Маневруйте, зберігайте сили і засоби для дій на комунікаціях ворога в заданому районі. Просувайтесь вперед, щодня доповідайте про рейд. Бажаємо успіхів». Народні месники з честю виконали поставлені завдання.

13 липня 1944 року війська 1-го Українського фронту розпочали Львівсько-Сандомирську операцію. За кілька днів наступу оборона ворога була прорвана, радянські війська просунулись в глибину ворожого розташування на 50—80 км і оточили в районі Бродів велике угруповання фашистів. Зранку 16 липня в бій була введена кінно-механізована група під командуванням генерала В. К. Баранова, що мала своїм завданням оволодіти Кам’янкою-Струмиловою і відрізати шляхи відступу ворожих військ, які знаходились на захід від Бродів. У кінці дня 17 липня наступаючі батальйони 121-ї гвардійської стрілкової дивізії зав’язали бої за Кам’янку-Струмилову і оволоділи нею. В цих боях особливо відзначилися воїни гвардійського батальйону старшого лейтенанта Федорова, зокрема Герой Радянського Союзу молодший лейтенант М. Шикін.

Фашисти завдали місту величезної шкоди. Збитки, заподіяні окупантами, становили 3210 тис. крб. Вони зруйнували 9 тис. кв. м житлової площі, пошкодили лісо-паркетну фабрику, пограбували та зруйнували дрібні підприємства й майстерні. Крім цього, в межах району окупанти розстріляли 5830 мирних жителів, а 3200 чол., здебільшого юнаків і дівчат, вивезли на каторжні роботи в Німеччину.

Після визволення трудящим міста довелося докласти великих зусиль до того, щоб відновити зруйноване господарство.

Завдяки постійній і копіткій роботі партійних організацій та відновлених місцевих органів Радянської влади швидко відбудовувалося зруйноване господарство. 26 липня 1944 року відновив роботу лісопаркетний комбінат. У серпні почали працювати цегельні заводи, маслозавод та механічні майстерні.

Одночасно налагоджувалося постачання продуктами харчування і промисловими товарами жителів міста. Відновили роботу поліклініка, районна лікарня, школи, бібліотека, клуби.

Налагодження протягом короткого часу життя в місті, що здійснювалося під безпосереднім керівництвом партійних організацій, сприяло зростанню авторитету кожного комуніста. Поповнювалися ряди партійних організацій. Так, з серпня місяця і на кінець 1944 року кількість членів партії зросла з 20 до 60 комуністів та кандидатів у члени партії до 14. Комсомольські організації налічували 72 чоловіки. Зростання партійних і комсомольських організацій сприяло ще більш успішному вирішенню невідкладних господарських завдань.

Одним з найбільших підприємств, яким гордяться жителі міста, є лісопаркетний комбінат ім. Димитрова. Невелике і напівкустарне в недалекому минулому підприємство в роки Радянської влади перетворилося в сучасний високомеханізований промисловий комбінат. На ньому виготовляються паркет, різна тара, деталі для транспортного і сільськогосподарського машинобудування. Випуск валової продукції комбінату зріс з 34 тис. крб. у 1947 році до 2317 тис. крб. у 1965 році.

Вироблена робітниками комбінату продукція відома далеко за межами області. Зокрема, на ньому виготовлено паркет для Московського державного університету ім. М. В. Ломоносова на Ленінських горах.

Багато років працюють на комбінаті М. А. Чубинський та М. І. Володик. На їх очах підприємство устатковувалося сучасними механізмами. Чубинський і Володин виросли з рядових робітників до майстрів дільниць. Багатий виробничий досвід допомагає їм уміло керувати людьми, правильно організувати працю. їх зміни вважаються кращими на комбінаті.

Високою повагою користуються на підприємстві циркулярник Д. Ковалик, рамник І. Лис, машиніст Д. Коваль, торцювальник В. Ланка, верстатниця Г. Кузьма. Прийшли вони на комбінат різними шляхами, різний у них вік. Але їх єднає одна мета — дати країні якомога більше добротної продукції.

На комбінаті широкого розмаху набуло соціалістичне змагання за дострокове виконання виробничих планів, за технічний прогрес, за комуністичну працю. Патріотичним рухом охоплені всі робітники. За звання колективів комуністичної праці борються цехи, бригади і зміни; багато паркетників прагнуть стати ударниками комуністичної праці. Великих результатів у змаганні домоглася зміна майстра Є. Г. Федорова, яка щомісяця перевиконує виробничі завдання, випускаючи відмінної якості продукцію. Добре себе зарекомендувала зміна інженера Л. П. Леня, у якій трудяться комсомольці. Серед робітників розвинуто почуття колективізму, товариської взаємодопомоги.

Організація виробництва на соціалістичних засадах дала чудові наслідки. Якщо в 1939 році підприємство виробило 4,2 тис. кв. м паркету, то в 1965 році випуск його досяг 347 тис., або зріс у 83,7 раза.

Помітне місце в економіці Кам’янки-Бузької відіграє механізований цегельний завод. Підприємство, на якому всі виробничі процеси здійснювалися вручну, за роки Радянської влади повністю реконструйоване, обладнане новим високомеханізованим устаткуванням.

З 1965 року стала до ладу, устаткована 120 сучасними машинами, швейна фабрика. Незважаючи на короткий час роботи підприємства, серед 236 робітників виросли справжні фахівці своєї справи.

Школою високої культури праці стає збудоване кілька років тому районне управління газопроводу Дашава—Мінськ. Воно є одним з найбільших за своєю потужністю на газовій магістралі Дашава—Мінськ—Вільнюс—Рига. Щодня потужні компресори перекачують 15 млн. куб. м газу. Через станцію проходить 5,5 млрд. куб. м газу в рік. Проектна потужність станції — 6,5 млрд. куб. м газу в рік. Далеко за межами району стали відомими такі майстри своєї справи як газозварювальник Ф. Д. Тимків, майстер зв’язку П. В. Вах та багато інших. Про високу технічну культуру робітників свідчить той факт, що лише за 1966 рік робітниками районного управління газопроводу внесено 126 раціоналізаторських пропозицій, що дозволило отримати економію в розмірі 29 200 карбованців.

Промисловість міста порівняно з довоєнною зросла в багато разів. Велика заслуга в цьому належить комуністам. За ними йдуть комсомольці, яких на підприємствах і в установах міста працює більше 1000 чол. Йдучи назустріч 50-річчю Радянської влади, комсомольці стали ініціаторами руху за економію і бережливість, за високу продуктивність праці, залучивши в цей рух широкі кола молоді міста.

Прибутки від промисловості дали можливість виділяти значні кошти на охорону здоров’я та культурно-освітні потреби жителів міста, для чого лише в 1965 році було асигновано 470 тис. крб. З цієї суми на охорону здоров’я було витрачено 40 тис. крб., що перевищує витрати 1945 року на весь район. У місті працює лікарня на 125 ліжок, тубдиспансер на 50 ліжок, 2 фельдшерські і акушерський пункти, 2 ясел і 2 дитячі садки.

У місті працюють 2 середні, восьмирічна і 2 початкові школи, що охоплюють понад 2 тис. учнів. їх навчають 129 учителів. Працюють також школи робітничої молоді і заочної освіти.

Справжньою кузнею механізаторів для колгоспних і радгоспних ланів стало училище механізації сільського господарства, відкрите в 1950 році. За час свого існування воно випустило понад 7 тис. механізаторів, які трудяться в колгоспах району, а також на цілинних землях.

Буйно розквітає в Кам’янці-Бузькій народна творчість. Центром художньої самодіяльності міста, як і району в цілому, є районний Будинок культури. При ньому працює народний театр, навколо якого згуртувався талановитий колектив самодіяльних артистів. Керує колективом художня рада, обрана учасниками самодіяльності.

Жителі міста заслужено гордяться тим, що тут жив і працював талановитий український письменник Г. М. Тютюнник — лауреат премії ім. Т. Г. Шевченка. Саме в їх місті був написаний відомий роман Тютюнника «Вир», саме тут мужнів і розвивався великий талант письменника, життя якого так рано обірвалося.

У місті з ініціативи найстарішого комуніста М. М. Теслюка створено історико-революційний музей. Районна Рада депутатів трудящих і райком партії виділили для музею той будинок, в якому в серпні 1920 року перебував штаб 14-ї кавалерійської дивізії Першої Кінної армії.

Значну роботу по вихованню молоді проводять 2 районні і заводська бібліотеки.

Особливу увагу привертають стенди районної бібліотеки, присвячені 50-річчю Радянської влади. На них висвітлюються великі досягнення в господарському і культурному житті та досвід передовиків району. Бібліотека разом з Будинком культури проводять зустрічі молоді з старими комуністами.

Велика робота проведена по благоустрою міста і поліпшенню забезпечення послугами трудящих. Тут відкрито комбінат побутового обслуговування. Замість похилих будинків і приватних майстерень, що залишились у спадщину від панування експлуататорів, за роки Радянської влади виросли нові житлові будинки. Сучасні будівлі красуються в оточенні зелених парків і скверів.

Після спорудження магістрального газопроводу Дашава—Мінськ, що проходить через територію Кам’янко-Бузького району, інтенсивно проводиться газифікація міста. На початок 1967 року було газифіковано до 1800 квартир. На дешеве паливо перейшли майже всі установи і підприємства міста. Протягом року місто споживає 3,8 млн. куб. м газу.

У місті проводиться реконструкція старої і будівництво нової каналізаційної системи. Прокладається водопровід потужністю в 1,3 тис. куб. м води на добу і протяжністю 12,8 км. Проведено капітальний ремонт доріг і тротуарів Львівської, Заводської, Жовтневої, Садової та інших вулиць. Заасфальтовано доріжки в міських скверах. Кілька тисяч молодих фруктових, декоративних дерев і кущів прикрасили вулиці міста. Щороку висаджується багато квітів.

Завтрашній день Кам’янки-Бузької вимальовується ще більш величним і прекрасним.

Авангардна роль у боротьбі за розвиток народного господарства, освіти, культури, охорони здоров’я і поліпшення добробуту трудящих міста належить комуністам і комсомольцям. Тепер у місті понад 300 комуністів, переважна більшість яких працює безпосередньо на виробництві.

О. С. БЕЙЛЮ, Я. А. ШТЕЙНВЕРГ


Зображення
Із повагою, Ганна

Аватар користувача
 
Повідомлень: 78
З нами з: 09 листопада 2016, 16:40
Подякував (-ла): 10 раз.
Подякували: 15 раз.

Re: КАМ'ЯНКА-БУЗЬКА (Кам'янка-Струмилівська), місто, Львівська обл, Україна

Повідомлення Ярина » 17 травня 2018, 21:36

phpBB [video]


Повернутись до Літера К

Хто зараз онлайн

Зараз переглядають цей форум: Немає зареєстрованих користувачів і 1 гість