ЗАПОРІЖЖЯ (Олександрівськ), місто, Україна

Відповісти

У цьому місті/Цим містом/Це місто

Народився і живу
1
100%
Народився, але не живу
0
Немає голосів
Жили мої батьки
0
Немає голосів
Жили декілька поколіннь моїх пращурів
0
Немає голосів
Жило більше 7 поколіннь моїх пращурів
0
Немає голосів
Досліджую
0
Немає голосів
Цікавлюсь
0
Немає голосів
Є зв'язок моїх пращурів з цим НП
0
Немає голосів
Ваш варіант відповіді
0
Немає голосів
Ваш варіант відповіді
0
Немає голосів
 
Всього голосів: 1

Онлайн
Аватар користувача
АннА
Супермодератор
Повідомлень: 8878
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Стать: Жінка
Дякував (ла): 3563 рази
Подякували: 2154 рази

ЗАПОРІЖЖЯ (Олександрівськ), місто, Україна

Повідомлення АннА »

Запоріжжя.jpg
ЗАПОРІЖЖЯ (до 1921 — Олександрівськ) — місто, обл. і районний центр України. Розташов. на обох берегах нижньої ч. течії Дніпра, де русло річки поділене о-вом Хортиця (довжина — 12,5 км, ширина — 3 км). Річковий порт, залізничний вузол,аеропорт. Відіграє ключову роль у транспортному сполученні між пн. та пд. регіонами, між Донбасом і Кримом та зх. і центр. областями України. Нас. 803,6 тис. осіб (2004). У місті сконцентровано великий тех.-пром. потенціал, який складає чимала кількість металургійних, хім., маш.-буд. та оборонних підпр-в. З. має потужний потенціал наук. і навч. закладів, орієнтованих на задоволення потреб розвитку пром. підпр-в регіону.
17 серп. 1770 розпочалося буд-во Олександрівської фортеці як однієї із семи фортець Дніпровської лінії, накреслених указами імп. Катерини II від 10 трав. та 2 верес. 1770. Дніпровська лінія укріплень необхідна була царській владі для забезпечення оборони своїх нових пд. кордонів на укр. землях від нападів татар. військ з Криму і Приазов’я. Укріплення Олександрівської фортеці будували 1770—74 військ. інженерна команда на чолі з підполк. Фредерсдорфом і державні селяни з Росії. Військові разом зі своїми сім’ями були першими мешканцями поселення біля фортеці, яке мало назву Олександрівський форштадт. Навесні 1771 повінь зруйнувала велику ч. будівель нового м-ка, тому його перенесли на 1,5 км вище по течії Дніпра й знову побудували. Олександрівська фортеця мала вигляд 15-кутової зірки й займала досить велику пл. — 105 десятин. До неї безпосередньо прилягав форштадт — м-ко, у якому проживали військові, будівельники із сім’ями, ч. відряджених із Росії держ. селян і місц. запороз. козаків. Буд-во фортеці було завершене 1775. Під час буд-ва навколо фортеці виникло декілька нових населених пунктів, у яких розташувалися військові та 5 тис. кріпосних селян (див. Кріпацтво) із рос. губерній. В умовах російсько-турецької війни 1768—1774 і руйнації Нової Січі козаки не мали змоги відстояти законність своїх прав на землю й автономію. Ч. запороз. козаків була включена до складу рос. військ. Спочатку чисельність поселення при Олександрівській фортеці зростала дуже повільно, в основному за рахунок міграції з рос. губерній кріпосних селян і держ. службовців, а не завдяки природному приросту (1774 народилося 5 осіб, 1775 — 13, 1777 — 21, 1780 — 89). 1783 нас. складалося із 1230 осіб (серед них — 886 чоловіків і 344 жінки). Проживали вони в 73 садибах. 1785 поселення при фортеці перейменували на Олександрівський посад і ввели до складу Новомоск. пов. Катеринославського намісництва. 1797 Дніпровська лінія укріплень була ліквідована. 1798 Олександрівську фортецю теж ліквідували, але саме поселення отримало поштовх для подальшого розвитку за рахунок військ. власності, яка була передана місц. владі. 1802 посад Олександрівськ увійшов до складу Катеринославської губернії.
1806 місту було надано статус повітового. У 1-й пол. 19 ст. його розвиток відбувався повільно. Не виправдалися надії на те, що Олександрівськ зможе перетворитися, завдяки своєму розташуванню нижче дніпрових порогів, на центр торгівлі хлібом і сіллю. Станом на поч. 1859 в Олександрівську було 428 помешкань, у яких проживали 1541 чоловік і 1567 жінок. В місті діяли: правосл. церква, єврейс. молитовний дім, 3 повітових уч-ща, включаючи пансіон шляхетних дівчат. Нас. складалося переважно з українців, росіян, німців і євреїв. Щороку в Олександрівську проводилося 3 ярмарки, щотижня збиралися базари. Працю-вали 2 невеликих з-ди для переробки с.-г. сировини. Пізніше з’явилися 3 з-ди для вир-ва цегли й побудоване 1863 нім. підприємцем Я.Коппом перше підпр-во з вир-ва с.-г. машин. Тільки 3 адм. приміщення, тюрма і продовольчий склад були побудовані з каменю, а інші 469 будівель були дерев’яними чи глинобитними. Діяли в Олександрівську 3 помешкання для подорожуючих, трактир і кінна поштова станція. Невелика лікарня на 25 ліжок із двома лікарями не могла забезпечити потреб повіту. Смертність серед мешканців міста, особливо серед дітей, була високою. В усіх закладах освіти 1861/62 навч. р. працювало 9 учителів і навчалося 113 дітей.
Розвиток ринкових відносин після скасування кріпосного права на підставі селянської реформи 1861 дав поштовх для перетворень і в Олександрівську. Степове с. госп-во мало потребу у великій кількості машин для обробляння землі. Німці-меноніти, які проживали в Олександрівську і в сусідніх поселеннях-колоніях, швидко це зрозуміли і в 1870-х рр. у місті діяло вже 5 підпр-в с.-г. машинобудування. Олександрівськ став одним із гол. центрів машинобудування у Російській імперії. 1881—1905 тут виникли десятки нових підпр-в. Цьому значною мірою сприяло буд-во через Олександрівськ Катерининської залізниці, що об’єднала пд. і пн. України та Росії. 15 листоп. 1873 була відкрита дільниця Лозова—Олександрівськ з відгалуженням на Катеринослав (нині м. Дніпропетровськ), а через 2 роки залізниця з’єднала Олександрівськ із Севастополем. Наприкінці 19 ст. на пд. станції (зараз — ст. Запоріжжя-1) були побудовані депо та залізничні майстерні, в яких працювало понад 600 осіб. За відсутності прямого судноплавства по Дніпру через наявність порогів Олександрівськ почав відігравати важливу роль у торгівлі, особливо с.-г. сировиною та хлібом. Вантажі (пшениця, ячмінь, вугілля, худоба, ліс, руда тощо) доставлялися залізницею до міста, далі перевантажувалися на баржі та направлялися вниз Дніпром до мор. портів, переважно до Одеси. Частина с.-г. продукції перероблялася безпосередньо в Олександрівську. Це зумовлювало масове буд-во промислових млинів. 1881—1900 було побудовано 19 таких млинів і обладнано їх досконалим оснащенням. Крім того, в місті працювало підпр-во з вир-ва крупів, 3 цукеркових
ф-ки, тютюновий та пивоварний з-ди. 1881—1900 в Олександрівську вже було 17 з-дів з вир-ва цегли та 2 деревообробних підпр-ва. Бурхливий розвиток пром-сті вимагав поповнення робочої сили в місті. Це поповнення відбувалося здебільшого за рахунок зубожілих селян Катериносл., Полтав., Черніг., Курської, Орловської та ін. губ. На поч. 20 ст. Олександрівськ став досить помітним і відомим торг. та пром. центром пд. України. Чотири рази на рік тут збирались ярмарки, які діяли впродовж тижня. В невеликому за розмірами місті працювало 440 магазинів і лавок. Було 3 міськ. і 7 приватних готелів, 3 трактири, 8 їдалень. Уся соціальна інфраструктура міста повинна була сприяти розвиткові торгівлі. Продовжувався розвиток с.-г. машинобудування. На поч. 1880-х рр. Олександрівська маш.-буд. компанія перетворилася на маш.-буд. об-ня. У пром-сть міста інвестували капітал представники франц. і бельг. бізнесу. Це сприяло створенню чавуноливарного з-ду та з-ду з вир-ва цвяхів, заснуванню низки банків, прискорило буд-во через Олександрівськ другої черги Катерининської залізниці, яка об’єднала в єдиний госп. комплекс залізорудні та металургійні підпр-ва Криворіжжя з вугледобувними підпр-вами Донбасу. Наприкінці 19 ст. соціальна інфраструктура міста зазнала значних змін. З’явилися нові школи, лікарні, театри, дороги, цілі квартали новобудов для робітників пром. підпр-в і залізниці. Мешканці Олександрівська мали репутацію грошовитих людей, тому до міста приїжджали на гастролі відомі в Росії та в Україні актори, театральні трупи, співаки, літератори й ін. Декілька разів відвідував Олександрівськ видатний співак Ф.Шаляпін.
Уперше робітники-залізничники організовано виступали за свої права навесні та влітку 1882. Тоді ж уперше в Олександрівську нас. вчинило опір поліції. У черв. 1885 мав місце залізничний страйк. Для його придушення влада викликала 3 роти солдатів. Віддані під суд робітники дістали м’які вироки завдяки загальноміськ. страйкові в день суду. Після цих подій влада залишила в місті військ. підрозділ для постійного розташування. На поч. 20 ст. катериносл. соціал-демократи (див. Російська соціал-демократична робітнича партія), есери (див. Партія соціалістів-революціонерів), представники ін. партій політичних постійно намагалися створити свої осередки в Олександрівську. Події революції 1905—1907 показали, що вони дечого досягли: мали місце масові заворушення робітників, криваві сутички робітн. бойових дружин (див. Бойові страйкові комітети) із поліцією та військами. 50 робітників-залізничників загинули в цих боях і ще 200 було поранено. Після поразки повстання в Олександрівську заарештували 800 осіб. До суду притягнули 81 особу, а вирок винесено 61 особі, серед яких 8 повстанців були засуджені до страти. Таке рішення суду викликало протест у прогресивному середовищі Росії та України. Під тиском цих протестів імп. Микола II змушений був замінити смертну кару революціонерам Олександрівська на довічну каторгу.
На поч. 20 ст. в Олександрівську проживало бл. 20 тис. осіб, з яких 7045 працювали в промисловості, 3350 — у торгівлі, 1404 особи — у с. господарстві. 1900 р. із 2584 житлових помешкань 1/3 складали забудови із каменю та цегли, більше 2/3 мали залізну покрівлю. Ч. центр. вулиць міста була покрита бутом, 1/3 вулиць прикрашена декоративними деревами й чагарниками. 1913 в Олександрівську було 7 площ, 95 вулиць і провулків. Центр. ч. міста була місцем проживання заможної ч. нас., представників місц. влади та інтелігенції. Тут були розташов. банки й адм. споруди. 1914 в місті проживало вже 63,6 тис. осіб.
З початком Першої світової війни життя в Олександрівську помітно ускладнилося. Скоротилося вир-во на підпр-вах легкої та харчової пром-сті. Понад 30 % пром. робітників міста мобілізували до армії. Більшість підпр-в с.-г. машинобудування переключили на вир-во військ. продукції. Наприкінці 1914 з Варшави до Олександрівська було переведено авторемонтні майстерні 3-го від-ня Центр. майстерень, а 1915 — з-д АТ Борман, Шведе і Кo. 1916 до Олександрівська були переведені метизний з-д із Риги (нині столиця Латвії) та з-д авіац. моторів АТ ДЕКа — з Петрограда (нині м. Санкт-Петербург). Це сприяло ростові нас. міста. Крім того, 1915 до Олександрівська почався масовий приплив біженців. Наприкінці 1916 нас. міста вже складало 72,9 тис. осіб.
Під час Лютневої революції 1917 у берез. 1917 з місц. тюрми було випущено ув’язнених і роззброєно поліцію. Більшість у міськ. раді складали меншовики й есери. Укр. політ. партії популярності серед нас. не мали. Більшовики теж були тоді малоавторитетною силою. Тільки один більшовик (І.Леппік) увійшов до складу міськ. виконкому ради, а всього цей орган влади складався із 20 осіб. Восени 1917 Олександрівськ уже контролювали війська, підпорядковані Українській Центральній Раді. На поч. 1918 за особистою вказівкою В.Леніна до Олександрівська залізницею були направлені більшовицькі загони балт. моряків і червоногвардійців (див. Червона гвардія) з Москви та Петрограда, які з боями встановили рад. владу в місті. Почалися націоналізація підпр-в й обкладання контрибуцією місц. буржуазії та інтелігенції. Але здійснити програму, яку згодом було названо «воєнним комунізмом», в Олександрівську більшовикам не вдалось. Олександрівськ потрапив під контроль австро-угор. військ (див. Австро-німецьких військ контроль над територією України 1918). За роки громадянської війни в Україні 1917—1921 мешканці Олександрівська багато разів пережили зміну влади, всілякі грабунки, насилля, розстріли та знущання.
Особливу сторінку в історію Олександрівська вписав Н.Махно. Його армія кілька разів оволодівала містом, брала під захист його мешканців. Н.Махно вважав повітовий центр Олександрівськ, як і рідне Гуляйполе, базовою тер. для свого повстанського війська. Він не мав сумнівів щодо законності своїх дій, коли в листоп. 1919 зобов’язав заможну ч. нас. міста виплатити повстанцям контрибуцію в розмірі 50 млн рублів і 10 тис. пар чол. білизни. Остаточно війська Червоної армії (див. Радянська армія) ввійшли до Олександрівська 23 жовт. 1920.
У лип. 1920 була утворена Олександрівська губ. і Олександрівськ став губернським центром. У берез. 1921 за пропозицією місц. влади та трудящих міста ВУЦВК змінив назву Олександрівська на Запоріжжя, а губернія відповідно отримала назву Запоріз. Нова економічна політика більшовицької влади сприяла відновленню економіки та соціальної сфери З. Але розгортанню цієї політики на пд. України 1921—23 значною мірою завадив голод 1921—1923 в УСРР, який став наслідком як несприятливих природно-кліматичних умов, так і ставлення більшовицької влади до селянства (див. Продрозверстка). Місто З. і Запоріз. губ. опинилися в епіцентрі голоду. Загроза масової загибелі людей призвела до того, що з міста тільки 1921—22 виїхало 6 тис. мешканців. Нас. З. порівняно з 1916 зменшилося вдвічі. В груд. 1922 Запорізька губ. була ліквідована, і З. увійшло до складу Катериносл. губ., але вже в берез. 1923, згідно з новим адм.-тер. поділом УСРР, стало центром Запорізької округи.
До поч. 1925 економіка З. відновила свої довоєн. показники. Тоді в місті працювали 32 чавуноливарні і металообробні підприємства, 6 з-дів с.-г. машинобудування, 8 пром. млинів, 6 маслоз-дів, 5 шкіряних з-дів, тютюнова і цукеркова ф-ки, спиртогорілчаний, ковбасний і хлібопекарний з-ди. В роки нової екон. політики активну діяльність у місті розгорнули представники дрібного і середнього підприємництва. 1925 діяли 624 дрібні підпр-ва, працювали 650 підпр-в торгівлі, серед яких 100 були держ., 82 — кооп., а всі ін. — приватними. Відродження економіки З. сприяло зростанню його нас. Наприкінці 1925 в місті проживало 47,5 тис. осіб.
У роки перших п’ятирічок (див. П’ятирічні плани) рад. індустріалізації Дніпрогес і комплекс металургійних з-дів, побудованих у З. за рекордно стислі терміни, стали символом сталінської (див. Й.Сталін) перебудови сусп-ва. Назва цього укр. міста на Дніпрі стала відомою не тільки кожному громадянинові СРСР, а й у всьому світі. Буд-во Дніпрогесу було не лише реалізацією частини плану ГОЕЛРО, а й перемогою більш ніж двохсотрічних зусиль, докладених до відкриття прямого судноплавства на Дніпрі. Гребля ГЕС утворила штучне озеро величезних розмірів, що поховало ті пороги, які віками заважали такому судноплавству. Автором проекту Дніпрогесу був акад. І.Александров. Цей проект затвердили 1925, а 8 берез. 1927 на буд. майданчик у З. прибули перші грабарі та теслі, які започаткували титанічну роботу. Керували буд-вом Дніпрогесу начальник Дніпробуду О.Вінтер і гол. інж. Є.Ведєнєєв. Консультували фахівців Дніпробуду амер. та нім. фахівці, використовувалася амер. буд. техніка, але величезний обсяг робіт був виконаний вручну десятками тисяч робітників, переважно колиш. селян, які пролетаризувалися під час сталінської колективізації сільського господарства. Як і на інших подібних радянських будовах, там широко використовувалася праця підневільних (засуджених) людей. Рядові працівники Дніпробуду проживали в нелюдських побутових умовах, страждали від хвороб, недоїдання, відсутності елементарного житла, мед. обслуговування. Декілька тисяч будівельників померли, не витримавши жахливих умов існування. Але Дніпрогес було збудовано за 5 років. 1 трав. 1932 перший генератор станції дав пром. струм, а 10 жовт. того ж року було відсвятковано запуск першого гідровузла.
Одночасно з буд-вом Дніпрогесу відбувалося спорудження величезного пром. комплексу підпр-в чорної та кольорової металургії. До комплексу увійшли: комбінат «Запоріжсталь», коксохім., шамотний, феросплавний, ремонтно-мех. з-ди, алюмінієвий комбінат, з-д інструментальної сталі (нині «Дніпроспецсталь»), магнієвий комбінат тощо. Запуск цього комплексу відіграв значну роль в екон. житті СРСР, завдяки продукції запоріз. підпр-в стало можливим подолати залежність країни від зарубіжних виробників. Уже 1937 в З. вироблялося 60 % феросплавів, 100 % магнію, 20 % стального листа (від заг. кількості їх вир-ва в СРСР). До 1941 вир-во цієї продукції за обсягами збільшилося в 2 рази.
1939 була утворена Запорізька обл. і З. було надано статус обласного і районного центру (р-н ліквідовано 1945). Тоді в місті проживало понад 300 тис. осіб. Воно швидко перетворилося на сучасне місто із комплексом побутових і комунальних послуг (1940 було 226 км водопровідних мереж, які забезпечували подачу 130 літрів води на день на кожного мешканця; каналізаційна мережа сягала 76 км; довжина трамвайних маршрутів досягла 75 км; вулиці в новій і старій частинах міста були озеленені, замощені й освітлені; діяли 3 радіовузли, міськ. телефонна станція на 7750 номерів; у місті працювали 25 амбулаторій і 11 лікарень, 33 школи, 21 дитячий садок і 2 дитячі будинки). Але подальший розвиток З. загальмували події Другої світової війни.
Нім. політ. і військ. кер-во добре розуміло стратегічне значення пром. комплексу З. й намагалося (див. «Барбаросса» план) якнайшвидше захопити місто. 18 серп. 1941 нім. моторизовані частини підійшли до міста і навіть захопили о-в Хортиця. Але ще 45 діб після цього захисники З. не давали змоги ворогу форсувати р. Дніпро й захопити Дніпрогес. Увесь цей час продовжувалась евакуація на Урал і до Сибіру обладнання унікальних запоріз. з-дів. Під час відступу рад. військами було зруйновано залізничний міст через р. Дніпро і частково греблю Дніпрогесу, що створювало значні труднощі для подальшого наступу нім. військ і їхніх намагань відновити на свою користь діяльність запоріз. підприємств. Кер-ву СРСР вдалося 1941 організувати евакуацію із З. 22 підпр-в загальносоюзного значення і 26 підпр-в легкої та харчової пром-сті, 3 вузів, закладів к-ри, а також вивезти всі архіви та тех. документацію. Разом із підпр-вами був евакуйований майже весь персонал запоріз. підпр-в, що дало змогу їм на нових місцях базування швидко організувати випуск продукції для фронту. Нім. окупація З. тривала впродовж двох років. Увесь цей час окупанти невдало намагались організувати відновлення діяльності запоріз. підпр-в. Нім. окупаційна адміністрація жорстоко поводилася з нас. міста. Усього в З. за ці роки від рук загарбників загинуло 44 тис. осіб. Тільки за один день 24 берез. 1942 окупанти розстріляли за містом 3,7 тис. осіб. Упродовж окупації на роботи в Німеччину було вивезено 58 тис. молодих запоріжців. Жорстокість загарбників під час їхнього перебування в З. викликала спротив. У місті діяли підпільні групи, чинилися саботаж і диверсії, провадилася підготовка до наступу рад. військ. 23—25 верес. 1943 розпочався широкомасштабний наступ Червоної армії між Дніпропетровськом і З. Він одразу набув характеру запеклих баталій, тому що нім. командування перетворило З. в опорний пункт оборони. В серпні 1943 А.Гітлер провів у місті, як свідчать про це кадри кінохроніки, велику нараду з військ. кер-вом вермахту. Але всі його заходи зазнали краху. В ході Запорізької наступальної операції 1943 14 жовт. 1943 З. було визволене від окупантів.
У З. після визволення були суцільні руїни. Знищено приміщення й вироб. потужності підпр-в чорної та кольорової пром-сті, коксохім., вогнетривкого, магнієвого, алюмінієвого та ін. з-дів. Втрати житлового фонду комбінату «Запоріжсталь» становили 98 %, а в цілому по місту було зруйновано 2/3 помешкань. У місті практично не залишилося приміщень адм., культ.-освіт. і мед. закладів, були повністю зруйновані водогін та енергопостачання, чисельність нас. скоротилася до 65 тис. осіб. Відбудова З. в 1944—1950-х рр. стала героїчною сторінкою в його історії. Керівником Дніпробуду був призначений заст. наркома електростанцій СРСР Ф.Логінов, гол. інж. — І.Кандалов. 3 берез. 1947 перший агрегат Дніпрогесу дав пром. підпр-вам міста перший післявоєн. струм. У цілому в місті до 1950 було відновлено 120 з-дів і ф-к, більшість об’єктів адм., культ.-освіт. та мед. призначення. Найгострішою залишалася житлова проблема, яка посилилася через те, що на відбудову З. приїхали сотні тисяч людей з усіх республік СРСР.
У 1950—80-х рр. З. продовжувало розвиватись як велике пром. місто. До переліку підпр-в, побудованих у 1930-ті рр. й відбудованих після війни, додалося й чимало нових. 1956 став до ладу титаномагнієвий комбінат, який випускав продукцію переважно для оборонних потреб й освоєння косміч. простору. З-д «Комунар» 1960 змінив свій напрямок діяльності й замість комбайнів почав випускати мікролітражні автомобілі «Запорожець». У повоєн. роки З. — центр електротех. пром-сті України. У 1950—60-х рр. були побудовані потужні електротех. підпр-ва: Запоріз. трансформаторний з-д, з-д високовольтної апаратури, «Запоріжкабель», «Перетворювач», Запоріз. електроапаратний з-д, з-д спец. технологічного обладнання та ін. Це дало змогу виготовляти в З. могутні трансформатори заг. і спец. призначення, високовольтні розподільчі прилади, засоби автоматизації. Поява в З. підпр-в, що виготовляли в значних обсягах високотехнологічну та наукомістку продукцію, змінила вимоги до підготовки фахівців. Тому в цей період бурхливо розвивалися маш.-буд. та індустріальний ін-ти, багато технікумів і ПТУ. Ще більші вимоги, які стимулювали їх розвиток, висувалися до запоріз. вузів і закладів спец. професійної освіти у зв’язку з появою в місті впродовж 1960-х рр. низки підпр-в хім. пром-сті: 1961 почав випускати продукцію з-д штучних шкіряних виробів, 1963 був пущений у хід унікальний з-д «Кремнійполімер», 1965 — з-д пром. вир-ва кормів для тваринництва, а трохи пізніше — з-д гумовотех. виробів.
Відбудова й запуск металургійних гігантів перших п’ятирічок і постійне буд-во в З. в 1950—60-х рр. нових підпр-в значно загострили екологічну ситуацію в місті. Екологічна проблема не знайшла розв’язання за рад. часів. Вона залишається для запоріжців найгострішою й досі, як і проблема забезпечення житлом. У 1950—60-ті рр. велика ч. мешканців міста ще жила в бараках, які були збудовані для тих сотень тисяч будівельників, які після війни піднімали З. з руїн. Тому поява в 2-й пол. 1960-х рр. у місті домобуд. комбінату та кількох нових буд. трестів дала змогу впродовж двох наступних десятиріч вирішити житлове питання для багатьох сімей запоріжців. Змінився й архіт. вигляд міста: зникли квартали бараків, а на їхньому місці з’явилися нові мікрор-ни багатоповерхових будинків з усіма сучасними комунальними послугами. На поч. 1970-х рр. почалась активна забудова нового р-ну міста — Хортицького — на правому березі Дніпра. Трохи пізніше до цього додалася розбудова нових мікрор-нів міста: Бородинського, Осипенківського, Південного. В 1970-х — на поч. 1980-х рр. за кошти підпр-в і держ. бюджету в місті були збудовані та почали діяти нові споруди соціально-культ. призначення: палац спорту «Юність», палаци к-ри «Дніпроспецсталь» і «Орбіта», Палац творчості юнацтва й молоді, цирк та ін. Місто набувало сучасного вигляду. 22 квіт. 1972 було розпочато буд-во 2-ї черги Дніпрогесу. Це відбувалося без зупинки діючого обладнання ГЕС, що зробило його унікальним у практиці гідроенергетики. 14 квіт. 1980 2-га черга Дніпрогесу була побудована. Наприкінці 1980-х рр. нас. міста наблизилося до 900 тис. осіб.
1991 більшість запоріжців підтримала держ. незалежність України. Але наступна екон. криза, руйнація зв’язків запоріз. підпр-в у межах колиш. загальносоюзного вироб. комплексу відчутно вплинули на їхній добробут і настрої. Десятки підпр-в З. призупинили свою діяльність. Деякі підпр-ва, особливо електротех. й оборонного призначення, були закриті. Тисячі запоріжців залишилися без роботи та без засобів до існування. Багато з них поїхали шукати кращу долю й заробіток до РФ, країн Європи й Бл. Сходу. Процеси приватизації та перехід на ринкові умови функціонування підпр-в міста ще більше ускладнили ситуацію. В серед. 1990-х рр. фактично зупинився розвиток соціальної інфраструктури міста, виникли проблеми з опаленням помешкань, забезпеченням їх газом і гарячою водою. Масово закривалися дитячі садки та ін. об’єкти, що утримувалися на кошти міськ. й обласного бюджетів. Але наявність у З. великих металургійних і хім. підпр-в, що почали у великих обсягах експортувати свою продукцію, а також бурхливий розвиток підприємництва й бізнесу дали змогу на поч. 21 ст. значно поліпшити ситуацію. Середня зарплата запоріжців досягла одного з вищих в Україні показників. Розпочато благоустрій центр. ч. міста, який продовжується і нині, як і пошук вирішення найгостріших сучасних проблем З.: екологічної, транспортної, буд-ва мостових переходів через р. Дніпро, збереження істор. спадщини та сучасного розвитку о-ва Хортиця, реформування закладів охорони здоров’я й освіти та ін.
http://history.org.ua/?termin=Zaporizhzhya
У вас недостатньо прав для перегляду приєднаних до цього повідомлення файлів.
Ази генеалогії ПОЧАТОК. Із повагою, Ганна
Онлайн
Аватар користувача
АннА
Супермодератор
Повідомлень: 8878
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Стать: Жінка
Дякував (ла): 3563 рази
Подякували: 2154 рази

Re: ЗАПОРІЖЖЯ (Олександрівськ), місто, Україна

Повідомлення АннА »

З історії міст і сіл УРСР виданої у 1968-1973 роках.
Запоріжжя (до 1921 року — Олександрівськ) — місто обласного підпорядкування, адміністративний, економічний і культурний центр Запорізької області. Розташоване по обох берегах Дніпра, там, де його річище розділене легендарним островом Хортицею на два — Старе й Нове. Значний транспортний вузол. На його околицях розташовано шість залізничних станцій, порт на озері ім. Леніна, пристань на Дніпрі, два автомобільні вокзали, аеропорт. На східній околиці міста проходить автомагістраль Москва—Сімферополь. Населення — понад 658 тис. чоловік. За адміністративним поділом місто має 5 районів: Жовтневий, Заводський, Ленінський, Орджонікідзевський та Шевченківський.

Територія, на якій розташоване сучасне Запоріжжя, що налічує 0,26 тис. кв. км, була місцем проживання людей ще в глибоку давнину. Про це свідчать численні археологічні пам’ятки. На північній околиці міста виявлено кам’яні знаряддя праці доби пізнього палеоліту (понад 15 тис. років тому). Два поселення доби раннього неоліту (VI тисячоліття до н. е.) досліджені в районі Дніпрогесу. На островах Середньому Стогу і Дурній Скелі, а також в урочищі Сагайдачному виявлено поховання та поселення доби бронзи (III—II тисячоліття до н. е.). В місті Запоріжжі, в колишньому селі Вознесенці, знайдено форми для відливання бронзових речей доби пізньої бронзи (початок і тисячоліття до н. е.).

Територія міста заселялася і в скіфські та сарматські часи. Біля будинку управління Дніпроенерго виявлено понад 30 скіфських поховань (IV ст. до н. е.); шість сарматських курганів (II ст. до н. е.— II ст. н. е.) розкопано поблизу телевізійної вишки та школи № 68.
На двох ранньослов’янських могильниках черняхівської культури, досліджених на території міста та на о. Хортиці, знайдено кілька поховань. Великий інтерес становить пам’ятка VIII ст. н. е., т. зв. Вознесенський скарб. В центрі чотирикутного майданчика, огородженого кам’яною викладкою, була невелика яма, заповнена предметами озброєння та кінського спорядження. Серед них обпалені вогнем понад 1400 золотих і срібних речей, зокрема срібні фігури орла (вага 1 кг) та лева. Все це було проткнуто трьома залізними мечами.

Територія Запоріжжя ще густіше заселялась у давньоруські часи (IX—XIII ст. ст.). Слов’янські торгові каравани часто зупинялися тут після переходу через дніпровські пороги. Поблизу Дніпрогесу на площі 5 десятин виявлено залишки 57 слов’янських жител. Тут же знайдено частину залізної кольчуги, бойову сокиру, наконечник списа. Неодноразово о. Хортиця ставав форпостом героїчної боротьби слов’ян проти грабіжників. На лівому березі Дніпра з дна ріки здобуто п’ять мечів (X ст.). Гадають, що вони були пов’язані з загибеллю у 972 році київського князя Святослава в бою з кочівниками. Про перебування тут половців у XI—XII ст. ст. свідчать також кам’яні баби, що збереглися на території міста. У 1103 році київські князі збирали на о. Хортиці і поблизу неї озброєні дружини, щоб вирушити на половців.

Звідси ж руські дружини виступали і на битву з татарами, що відбулась 1223 року на річці Калці.

Вважають, що переважна більшість слов’янського населення залишила згадану південну територію лише після встановлення тут кривавого монголо-татарського іга в XIII ст. Колишню грецьку переправу на Дніпрі—Крарійську, про яку в X ст. згадує у своїй праці «Про управління імперією» Костянтин Багрянородний, захопили татари і назвали Кічкаською. Зараз тут розлилося озеро ім. Леніна.

Протягом XV—XVIII ст. ст. на землях, що за порогами Дніпра, повновладними господарями були запорізькі козаки — грізна збройна сила в боротьбі проти татаро-турецьких загарбників і могутня опора українського народу в боротьбі проти феодального гніту. Одним з перших осередків збирання на півдні втікачів-кріпаків та формування запорізького козацтва став острів Хортиця — своєрідна природна фортеця.

Виникнення міста пов’язане з будівництвом Дніпровської укріпленої «лінії, що простягалася між річками Дніпром і Бердою. Одну з семи фортець, закладену наприкінці серпня 1770 року в гирлі річки Московки на честь командуючого 1-ю армією князя О. Голіцина, назвали Олександрівською. Будувати цю фортецю 17(26) серпня 1770 року прибув батальйон солдатів, а також робітників — «лопатників» з сім’ями та обозом. Розмістились вони у т. зв. московському редуті, спорудженому у 1736 року царським генералом Мініхом. Оскільки місце розташування фортеці виявилося невдалим, 1771 року роботи по її створенню припинились. Нову, меншу за розмірами фортецю, побудували за 1,5 км на північний захід від першої. У землянках і хатах-мазанках під соломою та очеретом і жили перші поселенці.

Перші десятиліття населений пункт зростав повільно: через 25 років тут налічувалося всього 78 дворів і 395 жителів. Економічний розвиток краю гальмували війни з Туреччиною, які важким тягарем лягали на плечі трудящого населення, часті спалахи епідемій, що косили людей. Так, у 1772 році тут лютувала чума, тому карантин проіснував до 1791 року. Після ліквідації Січі 1775 року чимало запорізьких козаків оселилося поблизу фортеці, заснувавши передмістя — Карантинну. Населення займалося скотарством, рибальством, полюванням, землеробством та городництвом. Розвивалися ремесла і дрібна торгівля. Більш заможні поселенці чумакували. Вже тоді діяв примітивний завод по випалюванню вапна на річці Кушугумі та гранітні кар’єри на річках Московці і Конці. 1785 року фортецю перетворено на посад. Тут було створено ратушу.

Після того, як Дніпровська лінія втратила своє оборонне значення, ставши внутрішньою територією, 1798 року ліквідували й фортецю. Посад поступово перетворювався на місто. Виникли нові адміністративні установи, з’явилась посада городничого, відкрилась поштова експедиція. Для урядових установ споруджувались дерев’яні й цегляні будинки. Відставні солдати колишнього гарнізону заселили передмістя, утворивши т. зв. Солдатську слобідку. 1802 року посад Олександрівськ увійшов до складу Катеринославської губернії, а з 1806 року став повітовим містом. Тоді ж затверджено герб Олександрівська: на зеленому полі дві перехрещені рушниці з багнетами, а на малиновому полі — чорний лук з трьома стрілами, спрямованими вниз, як символ слабкості татарської зброї перед російською. Почали діяти повітовий і нижній земський суди, повітове казначейство, дворянська опіка. Місто мало стряпчого, землеміра, лікаря з двома учнями та бабкою-повитухою. Тут уже жило чимало дрібнопомісних дворян і чиновників, які споруджували власні особняки. Біднота, яка прибувала до міста в пошуках кращої долі, жила у землянках. Житло здебільшого будувалося так: половину стіни заривали в землю, наземну обмазували глиною, вкривали очеретом, вмазували два-три скельця в стіну, які правили за вікно.

На початку червня 1820 року в Олександрівську, проїздом з Катеринослава на Кавказ, побував О. С. Пушкін. На Т. Г. Шевченка, який відвідав місто 1843 року, величезне враження справили легендарний острів Хортиця і Великий Луг. У поемі «Гамалія» він писав:

«Чи спиш, чи чуєш, брате Луже?

Хортице! Сестро?»

Загула

Хортиця з Лугом: «Чую! Чую!»

і Дніпр укрили байдаки,

і заспівали козаки…

Хортицю і Великий Луг, називаючи їх матір’ю і батьком, згадує поет і в творі «Не хочу я женитися».

Передбачалось, що Олександрівськ швидко зростатиме як торгове місто на водному шляху. Але цього не сталося. Центром торгівлі в пониззі Дніпра був Нікополь, розташований у більш вигідному місці. Тому Олександрівськ зростав надто повільно і до 60-х років XIX ст. мав вигляд тогочасного степового села: якщо 1824 року в ньому проживало 1726 чоловік, то в час проголошення реформи 1861 року 3729. Тут налічувалося 3 кам’яні і 469 дерев’яних та глиняних будинків, кам’яний провіантський магазин, 15 невеликих дерев’яних крамниць, шинок. Не було жодної споруди, яка б привертала увагу. Чотири безіменні вулиці не мали навіть бруківки, тротуарів і освітлення, в негоду вони потопали у грязюці. Майже не було промислових підприємств. На початку 60-х років тут працювали тільки салотойний і 3 цегельні заводи.

Відсутність водопроводу й каналізації спричинювала поширення різних пошесних хвороб, особливо холери, черевного тифу, дизентерії тощо. В місті діяла лише невеличка лікарня.

Зародження народної освіти припадає на 1780 рік — час відкриття першої «батальйонної» школи в Олександрівській фортеці, де навчалося 5 хлопчиків. У зв’язку з розформуванням прикордонного батальйону школа припинила своє існування. 1806 року тут відкрилося повітове міністерське училище, а дещо пізніше — парафіяльне. В 50-х роках почали працювати єврейська початкова школа та приватний пансіон шляхетних дівчат. В усіх цих закладах у 1861 році навчалося 113 дітей.

Основним заняттям селян та міщан, що становили три чверті населення міста, було землеробство. Землю орендувала міська управа, за якою на 1861 рік лічилось 2047 десятин землі. Значне місце в господарстві посідало скотарство, особливо вівчарство, бджільництво, а також городництво і садівництво. Міська біднота працювала від зорі до зорі. До півночі дзижчали веретена прядильниць, стукали саморобні верстати ткаль, старанно виводили українські візерунки на панських сорочках вишивальниці. Працювали навіть діди. Вони виготовляли дерев’яні ополоники, ладнали ціпи, кошики та корзини з лози, шили кожухи. Всі намагалися закінчити роботу до неділі, щоб відвезти виріб на базар і вторгувати собі на прожиток.

Суттєві зміни в житті Олександрівська відбулися у післяреформений час. Тут заснувалось тоді кілька промислових підприємств, насамперед сільськогосподарського машинобудування, виникли кустарно-ремісничі майстерні по обробці дерева й металу, олійні, круп’яні, шкіряні, миловарні підприємства, почали діяти парові млини, невелика тютюнова фабрика, а на околицях — дві цегельні.

1863 року на околиці міста німецький капіталіст Я. П. Копп відкрив майстерню для виробництва січкарень, а також залізних деталей до вітряків. Згодом майстерня перетворилася на завод сільськогосподарських машин (з 1921 р.— завод «Комунар»).

У 1873 році Олександрівськ з’єднали залізницею з Москвою, а ще через два роки — з Кримом. Це сприяло дальшому розвиткові міста. На станції Південна (тепер — Запоріжжя І) виникли депо і залізничні майстерні, де працювало кілька сотень робітників. Відсутність наскрізного судноплавства по Дніпру зумовила особливу роль Олександрівська як першої пристані за порогами Дніпра. Вантажі доставлялися залізницею до Олександрівська, тут перевантажувалися з вагонів на баржі і направлялися вниз по Дніпру до морських портів. Восени, коли особливо збільшувався вивіз зерна, на пристані працювало близько сотні вантажників.
Ази генеалогії ПОЧАТОК. Із повагою, Ганна
Аватар користувача
Вернер
Повідомлень: 3179
З нами з: 22 квітня 2016, 12:19
Стать: Чоловік
Дякував (ла): 107 разів
Подякували: 665 разів

Re: ЗАПОРІЖЖЯ (Олександрівськ), місто, Україна

Повідомлення Вернер »

Часопис "Рідна нива" (Пирятин) №72 від 26.07.1942, сторінка 4
Дніпрельстан починає працювати
Як відомо, більшовики, відступаючи, зруйнували гідроелектростанцію на Дніпрі. Так само була частково попсована і лінія електропередачі ва 220 кв Дніпро—Донбас.
В результаті впертої праці взимку, в люті морози, частково відбудовано греблю і дві гідротурбіни на Запоріжжі. Лінію електропередачі відремонтовано: 29 квітня ц. р. в присутності представників німецької армії та тресту „Доненерго" одержано перший струм у Юзівці з гідроелектростанції на Дніпрі, напругою в 110 00 вольтів, бо більшовики частково зруйнували апаратуру на 220.000 вольт.
Енергія з Дніпра дозволить привести в дію на Донбасі нові шахти, фабрики, трамваї та інші підприємства.
Час плине
Аватар користувача
Вернер
Повідомлень: 3179
З нами з: 22 квітня 2016, 12:19
Стать: Чоловік
Дякував (ла): 107 разів
Подякували: 665 разів

Re: ЗАПОРІЖЖЯ (Олександрівськ), місто, Україна

Повідомлення Вернер »

Нове життя (Старокостянтинів) №37 від 10.08.1942, сторінка 4
Школярі приймають участь в сільсько-господарських роботах
ЗАПОРІЖЖЯ. Школярі вищих класів запорізьких шкіл приймають активну участь в сільсько-господарських роботах. В село Біленьке на острові Хортиця, в державні господарства „Запорожець", „Січ“ виїхали на роботу понад 900 школярів. Крім цього, за проханням батьків, відпущено чимало учнів на роботу в домашні господарства. Де старші працюють на полі, учні прополюють городи, доглядають дітей тощо. З великим захопленням 700 запорізьких школярів під керівництвом та наглядом своїх учителів зорганізувались в спеціальні бригади і збирають лікарські рослини.
Не стоять запорізькі школи осторонь такого важливого питання, як боротьба з сільсько-господарськими шкідниками. Кожна школа виділила певну кількість учнів, які винищують ховрахів та хом'яків. Для успішної боротьби з гризунами, школи одержали 2.000 пасток. Учні деяких шкіл з любов'ю вигодовують понад 60.000 шовкопрядів. Праця запорізьких учнів випадок невідокремлений. До праці в сільському господарстві, що має таке вирішне значення для перемоги над більшовизмом, включилися шкільні діти цілої України.
Час плине
Аватар користувача
kbg_dnepr
Повідомлень: 7459
З нами з: 14 січня 2021, 15:44
Стать: Жінка
Звідки: Дніпро
Дякував (ла): 5284 рази
Подякували: 945 разів

Re: ЗАПОРІЖЖЯ (Олександрівськ), місто, Україна

Повідомлення kbg_dnepr »

Летопись Екатеринославской ученой архивной комиссии / Изд. под ред. А. Синявского. - Екатеринослав, 1904 - 1915. - 10 т.

[Вып. 3] : История города Александровска, (Екатеринославской губ.) в связи с историей возникновения крепостей днепровской линии, 1770-1806 г. / Я. П. Новицкий. - 1905. - XVI, 176 с., [1] л. ил. : табл.

http://elib.shpl.ru/ru/nodes/37756-vyp- ... 806-g-1905

Информация с ВГД (Vasilii Milashenko)
Катерина
Глушак (Брянськ.) Ковальов Федосенко mt H5a (Могилевськ.)
Оглотков I2a2b (Горбат. п. НГГ) Алькін Душин Жарков Кульдішов mt U5a1 Баландін (Симб. губ.)
Клишкін R1a1a Власенко Сакунов Кучерявенко (Глухів)
Кириченко Бондаренко Білоус Страшний mt T2a1 (Новомоск. Дніпроп.)
#генеалогия #генеалогія #пошукпредків #поискпредков #ahnenforschung #ukrainianancestry #родовід #родословная
Аватар користувача
kbg_dnepr
Повідомлень: 7459
З нами з: 14 січня 2021, 15:44
Стать: Жінка
Звідки: Дніпро
Дякував (ла): 5284 рази
Подякували: 945 разів

Re: ЗАПОРІЖЖЯ (Олександрівськ), місто, Україна

Повідомлення kbg_dnepr »

«21 квітня 2022 року, о 12:45 російська армія запустила крилату ракету по Запоріжжю. Вона впала на остров Хортиця в районі мосту Преображенського. У той час залізничним полотном мосту рухався евакуаційний потяг Запоріжжя-Львів, в якому вибуховою хвилею вибило вікна чотирьох вагонів. Також вилетіли вікна автівок, які рухалися мостом. О 13:30 росіяни завдали другий удар ракетою, яка також влучила в острів Хортиця. Внаслідок нього пошкоджена будівля санаторію-профілакторію одного з підприємтсв. Постраждало 8 громадян», – йдеться у повідомленні ОВА.

https://www.radiosvoboda.org/a/news-zap ... 15091.html
Катерина
Глушак (Брянськ.) Ковальов Федосенко mt H5a (Могилевськ.)
Оглотков I2a2b (Горбат. п. НГГ) Алькін Душин Жарков Кульдішов mt U5a1 Баландін (Симб. губ.)
Клишкін R1a1a Власенко Сакунов Кучерявенко (Глухів)
Кириченко Бондаренко Білоус Страшний mt T2a1 (Новомоск. Дніпроп.)
#генеалогия #генеалогія #пошукпредків #поискпредков #ahnenforschung #ukrainianancestry #родовід #родословная
Аватар користувача
kbg_dnepr
Повідомлень: 7459
З нами з: 14 січня 2021, 15:44
Стать: Жінка
Звідки: Дніпро
Дякував (ла): 5284 рази
Подякували: 945 разів

Re: ЗАПОРІЖЖЯ (Олександрівськ), місто, Україна

Повідомлення kbg_dnepr »

В 1941 році обласні газети, зокрема «Комсомолець За­поріжжя», опублікували оголошення, що ЗО березня о 4-й годині в приміщенні обкому комсомолу відбудуться перші збори обласного літературного об'єднання. Персонально на збори запрошувалися такі місцеві літератори: І.Попов, М.Шлома, О.Жолдак, О.Зоц, М.Попель, М.Білобабченко, А.Сенкевич, С.Касьян, М.Миколаєнко, Л.Кудря, М.М'я­кушка, М.Березовський, М.Хмелько і М.Ротін.

https://pilipyurik.com/literatory-zapor ... koho-krayu
Катерина
Глушак (Брянськ.) Ковальов Федосенко mt H5a (Могилевськ.)
Оглотков I2a2b (Горбат. п. НГГ) Алькін Душин Жарков Кульдішов mt U5a1 Баландін (Симб. губ.)
Клишкін R1a1a Власенко Сакунов Кучерявенко (Глухів)
Кириченко Бондаренко Білоус Страшний mt T2a1 (Новомоск. Дніпроп.)
#генеалогия #генеалогія #пошукпредків #поискпредков #ahnenforschung #ukrainianancestry #родовід #родословная
Аватар користувача
DVK_Dmitriy
Супермодератор
Повідомлень: 5312
З нами з: 25 березня 2016, 19:59
Стать: Чоловік
Дякував (ла): 988 разів
Подякували: 3907 разів

Re: ЗАПОРІЖЖЯ (Олександрівськ), місто, Україна

Повідомлення DVK_Dmitriy »

Макидонов А. В.
Метрические книги г. Запорожья (Александровска) (1789–1800).

Запорожье : СТАТУС, 2023. — 344 с. : илл.

Зображення

В публикации представлены метрические книги церкви Покровской посада Александровского и метрические книги воинской церкви Александро-Невской крепости Александровской, за 1789–1800 гг., которые для освещения ранней истории г. Запорожья (Александровска) являются важнейшими документальными источниками.

ОТ АВТОРА

В этой книге, как и ранее в работах: «Днепровская линия (1770-1797)», «Днепровская пограничная линия в документах середины 1770-х-начала 1780-х гг.», «Первые метрические книги г. Запорожья (Александровска) (1774-1788)», «История Днепровской линии. Новые документы и материалы (1770-1797)», публикуются архивные документы, освещающие историю г. Запорожья
В настоящей работе представлены чрезвычайно важные для истории города письменные источники, хранящиеся ныне в Государственном архиве Запорожской области – метрические книги церкви Покровской посада Александровского и метрические книги воинской церкви Александро-Невской крепости Александровской, и те и другие, за 1789-1800 гг.
Этой работой автор завершает публикацию метрических книг нашего города, так как главной его задачей было ввести в научный и общественный оборот архивные источники, раскрывающие историю города в период существования Днепровской линии и крепости Александровской на ней, длившийся с 1770 г. по 1800 г. И потом, наблюдаемые и переживаемые нами ныне события свидетельствуют о «конце Истории» для стран постсоветского пространства, т.е. о потере этими странами возможности самим определять собственную судьбу. «Бумажная» же история на этих территориях неизбежно скатится к ее примитивной мифологизации. Безусловно это коснется и нашего города. Очень вероятно, что «отец» истории г. Запорожья Я.П. Новицкий, как автор произведений не соответствующих духу времени, будет по-красногвардейски вычищен из культурного пространства города. А значит автору этой книги, ввиду всего этого, продолжать что-то делать дальше в этом направлении просто Метрические книги воспроизводятся максимально приближенно к оригиналу. Текст метрик подается, насколько это возможно, с сохранением орфографии и пунктуации XVIII в. Квадратными скобками обозначены непрочитанные автором слова и буквы, и утраченный под воздействием внешних факторов текст. В круглых скобках даются пропущенные в тексте метрик буквы, а также вероятный или другой вариант написания слов.
В публикуемом тексте в написании воинских званий применен дефис. В тексте книги все фамилии, отчества и имена, а также названия: населенных пунктов, административно-территориальных образований (наместничества, губернии, уезды, епархии, духовные Правления), государственных учреждений, воинских полков и географических объектов даются с прописной буквы. Так как в оригинале метрик фактически идет «сплошной» текст. Для облегчения восприятия текста метрических книг все фамилии, отчества и имена в нем выделены полужирным шрифтом. В оригинальном тексте метрик текст с информацией о совершаемых священнослужителями тех или иных требах подается в виде абзацев, отделяющихся друг от друга небольшим отступом (полем).
В книге же, для сокращения ее объема, эти сведения разграничиваются сплошными горизонтальными линиями. Конец каждой страницы публикуемых метрик отмечен в тексте книги двумя косыми линиями. Также, текст работы снабжен именным и географическим указателями, а к некоторым фамилиям встречающимся в текстах метрик даны краткие биографические сведения.
В «Дополнениях» к книге приводятся годовые церковные «ведомости» обеих церквей. В них даны краткие сведения как о самих церквях, так и об их причтах. «Ведомости» эти, из-за технической сложности воспроизведения их в оригинальном виде, подаются с изменениями. Так в оригиналах документов графы с информацией о церквях и священнослужителях расположены вертикально, а
заголовки граф отделены от их содержания. В книге же, графы поданы горизонтально, а их заголовки, расположенные над содержанием граф, не отделены, а просто выделены полужирным курсивом.
В «Приложениях» представлены списки священников и церковников служивших: в 1772-1917 гг. в церкви Покровской и в 1789-1822 гг. в воинской церкви Александро-Невской. А также публикуется статья, в которой раскрывается взгляд Я.П. Новицкого на историю основания г. Александровска
Из иллюстративного материала книги следует отметить, выполненный в 1863 г., проектный чертеж каменной колокольни при деревянной церкви Покровской г. Александровска. Причем ценность этого документа для церковной истории города заключается также и в том, что на нем помимо проекта колокольни, возведенной в г. Александровске в 1870 г., изображено и внутреннее устройство, построенной в 1789 г. в посаде Александровском, деревянной церкви Покровской.

В электронном виде книгу можно найти на просторах Интернета.
Кременецкие, Лазаренко, Бабенко, Чаплины, Абакумовы, Орловы, Белоконь, Тхор, Богомоловы, Шараевские, Бартковские.
Интересуюсь родом Кременецких от Аслана-Мурзы-Челебея.
Генеалогические исследования. Поиск в архивах Киева. Составление родословной.
Аватар користувача
kbg_dnepr
Повідомлень: 7459
З нами з: 14 січня 2021, 15:44
Стать: Жінка
Звідки: Дніпро
Дякував (ла): 5284 рази
Подякували: 945 разів

Re: ЗАПОРІЖЖЯ (Олександрівськ), місто, Україна

Повідомлення kbg_dnepr »

Унаслідок атаки РФ по Дніпровській гідроелектростанції загинула одна людина.

За даними Офісу генпрокурора, вранці 22 березня війська РФ завдали щонайменше 20 ракетних ударів по місту Запоріжжя.

Ворожими удари пошкоджень та руйнувань зазнали об’єкти інфраструктури міста, зокрема Дніпровська ГЕС, приватні та багатоквартирні будинки, цивільні транспортні засоби.

На цей час відомо про одного загиблого внаслідок обстрілу Дніпровської ГЕС.

https://bukvy.org/unaslidok-udaru-rf-po ... a-lyudyna/
Катерина
Глушак (Брянськ.) Ковальов Федосенко mt H5a (Могилевськ.)
Оглотков I2a2b (Горбат. п. НГГ) Алькін Душин Жарков Кульдішов mt U5a1 Баландін (Симб. губ.)
Клишкін R1a1a Власенко Сакунов Кучерявенко (Глухів)
Кириченко Бондаренко Білоус Страшний mt T2a1 (Новомоск. Дніпроп.)
#генеалогия #генеалогія #пошукпредків #поискпредков #ahnenforschung #ukrainianancestry #родовід #родословная
Відповісти

Повернутись до “ЗАПОРІЖЖЯ”

Хто зараз онлайн

Зараз переглядають цей форум: Немає зареєстрованих користувачів і 0 гостей