ШОСТКА, місто, Сумська область, Україна

Відповісти

У цьому місті/Цим містом/Це місто

Народився і живу
0
Немає голосів
Народився, але не живу
0
Немає голосів
Жили мої батьки
0
Немає голосів
Жили декілька поколіннь моїх пращурів
0
Немає голосів
Жило більше 7 поколіннь моїх пращурів
0
Немає голосів
Досліджую
0
Немає голосів
Цікавлюсь
0
Немає голосів
Є зв'язок моїх пращурів з цим НП
0
Немає голосів
Ваш варіант відповіді
0
Немає голосів
Ваш варіант відповіді
0
Немає голосів
 
Всього голосів: 0

Аватар користувача
surnameindex
Повідомлень: 780
З нами з: 18 липня 2016, 23:24
Дякував (ла): 194 рази
Подякували: 298 разів
Контактна інформація:

ШОСТКА, місто, Сумська область, Україна

Повідомлення surnameindex »

Шостка, Сумська область
Шостка, Сумская область (в состав Шосткинского района не входит)

Шосткинский пороховой завод
Шостка, Воронежская волость


Введенская церковь
1781 - священник Иоаким Никитич Козловский
1881 - наблюдающий священник Викарион Григоровский
1888-1898 - священник Тимофей Лесунов
http://www.surnameindex.info/info/chern ... index.html
Онлайн
Аватар користувача
АннА
Супермодератор
Повідомлень: 8876
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Стать: Жінка
Дякував (ла): 3562 рази
Подякували: 2154 рази

Re: Шостка, місто, Сумська область, Україна

Повідомлення АннА »

Зображення

В окрестностях Шостки найдены кремниевые орудия труда, которым около 15 тысяч лет.
Первое письменное упоминание о р. Шостка относится к 1551 г., когда Московский царь Иван Грозный выдал грамоту Н.-Северскому Спасо-Преображенскому Монастырю на земельные угодья.
С 1618 г. - территория современной Шостки входила в состав Речи Посполитой.
26 октября 1708 г. Петр I прибыл вс. Погребки, где через день получил донесение об измене гетмана Мазепы.
Шведы захватили Чаплеевку и Лушники, но Локотки им взять не удалось. Путь им преградила конница.
Указом Сената в 1713 году на р. Шостка создан пункт приема селитры.
Малороссийская привилегия, выданная царским Сенатом гетману Малороссии «дозволяло» содержать казачьи войска и военную артиллерию. Для снабжения ее порохом в 1739 г. на реке Шостка возник пороховой завод. Он существовал до 1764 г. Тогда же для проживания работающих на заводе была отведена квадратная «верста» рядом с заводом.
В 1771 г. по указу императрицы Екатерины II Шосткинский пороховой завод возобновил работу, но уже как государственный военный завод.
В 1782 г. Шостка вошла в состав Н.-Северского наместничества.
С 1796 г. относится к Глуховскому уезду Малороссийской губернии, а с 1802 г. - к Черниговской губернии.



ГЕОГРАФИЧЕСКОЕ ПОЛОЖЕНИЕ

Шостка - самый северный город Украины среди городов областного подчинения.
Самая высокая точка Шостки (153 м над уровнем моря) находится в районе дома «Афганец».
На одной параллели с Шосткой находятся города Курск, Воронеж, Саратов, Оренбург, Иркутск, Улан-Удэ, Чита (Россия), столица Казахстана - Астана, канадские города Калгари и Йорктон, польский Лодзь, немецкий Мюнстер, голландский Роттердам, Корк (Ирландия) и английский Оксфорд.
С таким же количеством населения города: Мукачево, Ялта, Умань, Майами-Бич, Лиепая, Лхасса, Люксембург, Ессентуки, Домодедово, Пхукет и Версаль.
Ямполь и Новгород-Северский - ближайшие райцентры от Шостки, 28 км.
Самые удаленные города Украины от Шостки - Виноградов Закарпатской области - 1094 км, Рени Одесской области - 1066 км, Ялта - 1040 км.
Речка Шостка берет начало севернее села Горелого Глуховского района. Длина 56 км. Максимальная зарегистрированная глубина - 1,7 м.

На офіційному сайті Шосткінської ради текст про місто Шостку написано російською :?
http://shostka-rada.gov.ua/town/stornki ... ya_shostki
Ази генеалогії ПОЧАТОК. Із повагою, Ганна
Аватар користувача
Ярина
Повідомлень: 211
З нами з: 09 листопада 2016, 15:40
Дякував (ла): 21 раз
Подякували: 93 рази

Re: Шостка, місто, Сумська область, Україна

Повідомлення Ярина »

phpBB [video]
Онлайн
Аватар користувача
АннА
Супермодератор
Повідомлень: 8876
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Стать: Жінка
Дякував (ла): 3562 рази
Подякували: 2154 рази

Re: ШОСТКА, місто, Сумська область, Україна

Повідомлення АннА »

З історії міст і сіл УРСР виданої у 1960-ті роки.
Шостка — місто обласного підпорядкування (з 1939 р.), центр району, розташоване на річці Шостці, притоці Десни, за 209 км від Сум. Залізнична станція на лінії Терещенська — Пирогівка, що зв’язана з магістраллю Москва—Київ. Населення — 65,3 тис. чоловік.

Поблизу Шостки виявлено крем’яні знаряддя праці доби пізнього палеоліту (15 тис. років тому).

У другій половині XVI ст. в малопрохідних лісних місцях на півночі Чернігівщини почали селитися втікачі від панської сваволі. Так виникло селище Локотки, що є частиною сучасної Шостки. Після возз’єднання України з Росією село Локотки ввійшло до складу Воронізької сотні Ніжинського полку. Населення займалося переважно хліборобством. На річці Шостці козацька старшина побудувала млини, на яких мололи зерно, а також селітру й вугілля для виробництва пороху, валяли сукно й повсть. Кустарним способом виробляли селітру і в сусідніх селах. Проте транспортування її до порохових заводів коштувало дорого, тому на початку XVII ст. були відкриті на місцях приймальні пункти селітри. В 1737 році за розпорядженням сенату на річці Шостці почалося спорудження порохового заводу. Через 2 роки він став до ладу. Поряд з ним виник посад Шостка, де селилися «робітні люди», козаки й міщани. Спочатку завод мав місцеве значення. В 1771 році його передано відомству головної канцелярії артилерії та фортифікації.

Працювали на заводі здебільшого солдати та рекрути, майстри з багатьох російських, білоруських та прибалтійських губерній. Багато хто з солдат після закінчення строку служби залишався тут на все життя. 1784 року в посаді жило 360 чоловік. Після ліквідації полкового устрою Шостка з 1782 року ввійшла до Новгород-Сіверського намісництва, з 1796 року — в складі Глухівського повіту до Малоросійської, з 1802 року — Чернігівської губернії.

Важливу роль Шосткинський пороховий завод відіграв під час Вітчизняної війни 1812 року — тут було виготовлено 25 тис. пудів чорного пороху, в зв’язку з чим зросла кількість працюючих на підприємстві. Поруч нього відведено «квадратну версту» з чотирма заставами, які утворювали міську смугу, де селилися робітники. 1830 року почалося спорудження в посаді кам’яних будинків. У 1837 році збудовано кам’яне приміщення госпіталю з аптекою. Поступово Шостка зростала як промисловий центр. Особливо зросла її роль в період Кримської війни — за три роки обсяг продукції порохового заводу збільшився в 6 разів. У 1855 році було вироблено 134 тис. пудів пороху, що становило 43 проц. продукції всіх порохових заводів Росії. 1848 року почав діяти капсульний завод. Наприкінці 60-х років на ньому було зайнято понад 300 робітників.
Умови праці на заводах були надзвичайно тяжкими. Робота тривала вдень і вночі. З робітниками поводилися жорстоко. Вони скаржились у військове відомство, що їх змушують починати працю дуже рано, не дозволяють брати з собою хліба й не випускають обідати, по закінченні робочого дня посилають на інші роботи, жорстоко б’ють і не сплачують зароблених грошей. Та адміністрація була глуха до нужд робітників. Чиновники обкрадали їх. Ні про яку охорону праці чи техніку безпеки не могло бути й мови. На заводі часто траплялися вибухи, внаслідок чого багато робітників гинуло або зазнавало тяжких травм. У 1830 році, наприклад, під час вибуху загинуло 13 чоловік, а в 1855—1879 рр. на заводі сталося сім великих аварій, під час яких загинули десятки робітників. Найпоширенішою формою протесту проти нестерпних умов праці й безправ’я були втечі. Але втікачів часто ловили, били різками, шпіцрутенами й знову відправляли на завод. Так, погонич коней П. Ширяев за втечу був проведений крізь стрій шість разів і покараний 1000 ударів шпіцрутенів. Покарання шпіцрутенами солдатів чи робітників вважалося звичайним явищем на заводі, рідко хто уникав цієї екзекуції.

Жорстока експлуатація, недоїдання, злидні підривали здоров’я робітників. Вони часто хворіли, а єдиний у посаді лазарет, де налічувалося всього п’ять медичних працівників, не міг забезпечити навіть вчасної невідкладної допомоги. Переважна більшість населення була неписьменною. Загальноосвітніх шкіл не існувало. 1820 року при заводі відкрили школу, яка готувала робітників різних спеціальностей.

У другій половині XIX ст., у зв’язку з потребою зміцнювати армію, Шосткинський завод був реконструйований. Завдяки удосконаленню технологічних процесів уже в 1887 році вироблено 80 тис. пудів пороху, переважно нових сортів. Тоді ж створено хімічну лабораторію і технічну бібліотеку. Дальшому збільшенню виробництва й зростанню селища сприяло відкриття в 1893 році залізниці, яка з’єднала Шостку з промисловими центрами Росії. У селищі швидко збільшувалася кількість населення. За даними перепису 1897 року в ньому проживало 4382 чоловіка.

Тяжка виснажлива праця, система штрафів, які поглинали значну частину заробітків, політичне безправ’я пробуджували класову свідомість трудящих селища. Перший стихійний виступ робітників Шосткинського заводу відбувся 4 жовтня 1900 року. Адміністрація відмовилась укласти орендні договори на експлуатацію ділянок землі, де стояли будинки робітників. Обурені робітники побили представників адміністрації. Загін поліції, що прибув на завод, придушив цей виступ. Багато його учасників заарештували й засудили до тривалого тюремного ув’язнення.

У політичному вихованні робітників певну роль відіграла соціал-демократична організація, створена в селищі восени 1900 року студентом М. О. Шевелкіним, що мала назву «Організовані робітники шосткинських заводів». До неї ввійшло 50 чоловік. У 1901—1902 рр. члени організації розповсюджували прокламації, в яких закликали робітників виступити проти самодержавства, вимагали 8-годинного робочого дня, страхування робітників. Була розповсюджена також брошура «Перше травня», видана в 1901 році редакцією газети «Искра». В Шостку «Искра» надходила з Конотопа, Чернігова, Петербурга та інших міст, а також з-за кордону на адресу військовослужбовців М. Г. Павловського та О. А. Карпенка-Логвинова.

В 1902 році організація провела першу маївку. Місцеві власті викликали, крім розквартированого, ще один батальйон солдатів. Про цю подію газета «Искра» писала: «Настрій робітників збуджений. Стріляли в знахабнілого майстра Криворученка. Арештів не було. Вперше організований рух набрав відкритого характеру». Навесні 1902 року поліції вдалося встановити імена найактивніших членів соціал-демократичної організації і заарештувати їх. 20 чоловік було притягнуто до суду, серед них робітників І. С. Аксененка, С. П. Жданова, В. П. Максименка, лікаря В. М. Сидорова, який мав зв’язок з агентом газети «Искра» І. І. Радченком, та інших. Але організація продовжувала свою діяльність. У спеціальних листівках, випущених нею наприкінці квітня 1903 року під час підготовки до маївки, повідомлялося про робітничий рух у Росії та про тяжке становище робітників Шостки. Листівки закликали: «Хай живе Російська соціал-демократична робітнича партія!».

Хвиля революційних виступів, що прокотилася по країні в 1905—1907 рр., захопила й Шостку. Особливо зросла революційна активність робітників після Жовтневого всеросійського політичного страйку. Під впливом боротьби трудящих Росії робітники селища в листопаді 1905 року організували масовий страйк, приводом до нього стало звільнення одного з робітників порохового заводу. Багато допоміг в організації страйку створений у 1905 році «Союз робітників Шосткинського порохового заводу», до якого ввійшли й соціал-демократи. Був обраний комітет Союзу в складі 5 чоловік, очолив його робітник Г. Ткаченко. Страйкарі вимагали усунення з посади полковника Іванова, чиновника Мартинова та начальника заводу, про що надіслали три телеграми царському прем’єр-міністру Вітте. Але керівництво заводу відмовилося задовольнити вимоги робітників. Тоді 22 листопада вони припинили роботу й зібралися на мітинг, де склали вимоги до адміністрації і вирішили послати до м. Конотопа своїх делегатів, щоб заручитися підтримкою трудящих залізничних майстерень. Через два дні з Конотопа прибули 4 делегати. Вони запропонували припинити цей страйк і готуватися до всеросійського. Наступного дня робітники почали працювати, а опівдні адміністрація заводу звільнила кількох робітників у т. ч. й Г. Ткаченка, які їздили до Конотопа. Обурені робітники 12 грудня 1905 року знову припинили роботу й обрали страйковий комітет у складі 15 осіб на чолі з Г. Ткаченком.

Шосткинських страйкарів підтримали селяни, які прислали до селища своїх представників й допомогли продуктами харчування. Відбувалися мітинги й демонстрації з червоними прапорами. 14 грудня проходила антиурядова демонстрація, в якій взяли участь також учні міського народного училища. Демонстранти співали революційних пісень. Адміністрація заводу звільнила всіх, хто не працював у грудні, але страйк тривав. Залізнична станція, електростанція й водокачка теж не працювали. Робітники заявили, що захищатимуть свої права силою, навіть з допомогою зброї.

Адміністрація заводу викликала додаткові війська, які 21 грудня силою зброї спробували примусити робітників працювати, але вони не підкорилися, тоді драгуни почали їх бити. Про це дізналися селяни навколишніх сіл і прийшли на допомогу робітникам, та організаторів страйку вже заарештували. Біля квартири станового пристава зібралося близько тисячі робітників і селян, вони вимагали звільнення заарештованих. Солдати відкрили по них стрілянину, були поранені, найактивніших учасників виступу кинули за грати. 23 грудня в селищі знову відбулася демонстрація. Поліція розігнала її, а потім облила народний дім гасом і підпалила. Всіх, хто намагався гасити пожежу, карателі били нагаями.

Після придушення виступу в Шостці царські власті жорстоко розправилися з його учасниками. В 1906 році Г. Ткаченка, С. Максимовського, Г. Сулиму та інших учасників виступу вислали до Тобольської й Вологодської губерній, багатьох віддали до військово-окружного суду. Почалися звільнення з роботи, складалися «чорні» списки, куди заносилися прізвища страйкарів та співчуваючих. У зв’язку з масовими арештами соціал-демократична організація довгий час не діяла.

Незважаючи на чорносотенний розгул, у 1909 році до Шостки надходили газети «Пролетарий» і «Социал-демократ». Важливу роль у пробудженні класової свідомості робітників відіграла газета «Правда». В липні 1914 року вона писала в передовій статті про тяжке становище робітників Шосткинського порохового заводу й закликала їх виступити на боротьбу з самодержавством.

Напередодні першої світової імперіалістичної війни при пороховому заводі діяв лазарет, у селищі — амбулаторія. Тут працювали 2 лікарі й 8 фельдшерів, які обслуговували й навколишні села. Звичайно, вони не могли забезпечити необхідну медичну допомогу населенню. Переважна більшість жителів була неписьменною. В 1864 році школу при заводі закрили. Того ж року почала діяти приватна школа, але плата за навчання була високою, тому для дітей робітників ця школа була недоступна. Лише 1904 року в селищі відкрито трикласне народне училище, 1899 — невелику бібліотеку.

Імперіалістична війна посилила реакцію. В Шостці провадились обшуки й арешти «неблагонадійних». Виробництво пороху в цей час різко зросло. Збільшилась і кількість робітників за рахунок мобілізованих селян, яких тут чекала тяжка, підневільна праця. Після запровадження понаднормових робіт тривалість робочого дня стала фактично необмеженою. День у день росла дорожнеча, а заробітна плата лишалася низькою. Все це викликало незадоволення. На заводі працювало багато петроградських робітників, серед яких були й більшовики. В результаті більшовицької агітації в жовтні 1915 року застрайкували 170 робітників-будівельників, у грудні 1916 року зупинилися головні цехи порохового заводу. В ніч на 22 січня 1917 року на вулицях з’явилися більшовицькі листівки, які закликали трудящих кінчати війну з німцями, а починати воювати з своїм справжнім ворогом — царем та урядом.

Звістка про перемогу Лютневої революції швидко дійшла до Шостки. 5 березня відбулася демонстрація робітників і службовців порохового заводу, в якій взяло участь 8 тис. чоловік. Тоді ж була створена Шосткинська Рада робітничих і солдатських депутатів. Одночасно почали діяти адміністративні органи Тимчасового уряду. Більшовики Шостки вийшли з підпілля. Вони організовували мітинги й збори, де розповідали про Леніна, про партію більшовиків, викривали контрреволюційну суть політики угодовських партій, що захопили керівництво в Шосткинській Раді робітничих і солдатських депутатів. У березні були створені профспілки металургів, хіміків і конторських робітників. Робітники під керівництвом більшовиків В. Яровицького, Г. Петруненка, П. Безкровного вели роз’яснювальну роботу серед населення. На початку травня головою Шосткинської Ради став В. Яровицький. Крім нього, ще п’ять більшовиків було обрано депутатами. 5 червня 1917 року була оформлена партійна організація, під впливом якої посилився процес більшовизації Ради.

З радістю зустріло населення звістку про перемогу Великої Жовтневої соціалістичної революції. Більшовики організували 8 листопада багатолюдний мітинг. У селищі була проголошена Радянська влада. Учасники мітингу вітали соціалістичну революцію, уряд робітників, селян та солдатів і закликали пильно оберігати завойовану владу. В боротьбі за зміцнення Радянської влади трудящим Шостки довелося переборювати шалений опір буржуазії. До селища прибув загін «вільних козаків» Центральної ради. Незважаючи на розгул контрреволюції, робітники створювали бойові дружини й загони Червоної гвардії. На допомогу українському народові для боротьби з контрреволюцією наприкінці 1917 року прибули до Шостки загони петроградських і московських робітників. Спільними зусиллями 14 січня 1918 року загін Центральної ради був вибитий із Шостки. Вся влада перейшла до Ради робітничих і солдатських депутатів.

Рада насамперед запровадила восьмигодинний робочий день. Вживалися заходи до нормалізації життя в селищі. В березні 1918 року кайзерівські війська наблизилися до Шостки. Загони Червоної Армії під командуванням А. І. Ремньова, які відступали з Києва, мали завдання затримати наступ німецьких окупантів, щоб евакуювати устаткування й цінності Шосткинського порохового заводу. Але 24 березня 1918 року в селищі спалахнув контрреволюційний заколот. Загін Червоної Армії під командуванням А. І. Ремньова за допомогою новгород-сіверських червоногвардійців під командуванням М. В. Ромченка і місцевих робітників протягом двох днів придушили заколот. З порохового заводу було відправлено для Червоної Армії 40 тис. пудів пороху, а також евакуйовано 35 вагонів цінного обладнання. На початку квітня селище захопили німецькі війська.

Трудящі Шостки піднялися на боротьбу проти іноземних загарбників. У партизанському загоні, створеному в квітні 1918 року більшовиками Д. С. Коротченком і Т. В. Черняком, воювало багато жителів селища. В серпні 1918 року партизани висадили в повітря пороховий склад, у вересні розгромили німецький загін і його штаб у с. Дробишеві, захопили на Десні пароплав «Рассвет» зі зброєю. 18 грудня 1918 року Новгород-Сіверський полк під командуванням Т. В. Черняка визволив Шостку від німецьких окупантів. У селищі була відновлена Радянська влада і створений ревком, до складу якого ввійшли П. Безкровний, Ф. Степанов, С. Ткаченко, В. Яровицький та ін.

Відновила роботу партійна організація, яка в січні 1919 року налічувала 75 комуністів, а в червні — вже 159 членів партії і 404 співчуваючих, об’єднаних у 6 осередків. З кожним днем посилювався вплив більшовиків. Заводоуправління складалося повністю з комуністів, створено профспілкові організації металістів, хіміків, техніків та ін. Почали діяти партійна школа й комуністичний клуб. Вірним помічником комуністів став комсомольський осередок, заснований на початку 1919 року. В червні він уже об’єднував 204 чоловіка.

Здійснення соціалістичних перетворень відбувалося в умовах жорстокої класової боротьби. В навколишніх лісах діяли куркульські банди. Партійна організація, органи Радянської влади, підтримувані населенням, створили в селищі збройний загін. Комуністи були в стані постійної бойової готовності, діяли трійка й надзвичайний штаб. Наприкінці лютого 1919 року до Шосткинського комуністичного загону в Глухові відправлено поповнення з комуністів і співчуваючих у кількості 50 чоловік.

Але незабаром нависла нова небезпека — почався наступ денікінських полчищ. У відповідь на заклик Комуністичної партії «Всі на боротьбу з Денікіним!» до лав Червоної Армії влилися 657 комуністів і безпартійних робітників Шостки. В липні 1919 року в селищі оголошено надзвичайний стан. Під натиском переважаючих сил радянські війська у вересні залишили місто. Безробіття, злидні, голод, дорожнечу, жорстокий терор принесли на своїх багнетах білогвардійці. Влада їх протрималася недовго — в листопаді частини 14-ї армії визволили Шостку. Знову розгорнули роботу ревком і партійна організація, які робили все можливе для налагодження мирного життя. Стали до ладу пороховий і лісообробний заводи. На підприємствах було запроваджено 8-годинний робочий день, поліпшилось постачання населення продуктами харчування, велася боротьба з епідемією тифу, що косив людей. На базі заводського лазарету в селищі відкрито повітову лікарню на 100 ліжок, де працювали 3 лікарі й 8 фельдшерів. Організовано також 6 фельдшерських пунктів і аптеку. У лютому 1920 року була обрана Шосткинська Рада робітничих, селянських і червоноармійських депутатів, якій ревком передав усю повноту влади. Почали діяти профспілкові та комсомольські організації. 5—7 жовтня відбувся перший повітовий з’їзд Рад, на якому обрали виконком.

Шосткинський селищний і повітовий комітети партії розгорнули роботу, спрямовану на відбудову господарства, розширення діючих підприємств. За активною участю комсомольської організації (у травні 1920 року вона налічувала 104 чоловіка) були проведені суботники, під час яких упорядковувалися двори, вулиці, збирали металобрухт. Лише в квітні й травні 1920 року трудящі Шостки відпрацювали понад 44 тис. годин.

На початку 20-х років становище в Шосткинському повіті було напруженим. У навколишніх селах діяли куркульські банди, які хотіли захопити місто. В зв’язку з цим усім комуністам і комсомольцям видали зброю, створено батальйон частин особливого призначення (ЧОП) під командуванням І. І. Пересипкіна. Незабаром банди в повіті були розгромлені.

Партійні й радянські органи спрямували всі зусилля трудящих на подолання післявоєнної економічної розрухи. Секретарем Шосткинського повітового комітету КП(б)У в 1921—1923 рр. працював Д. С. Коротченко, видатний партійний і радянський діяч. Під керівництвом партійного комітету й повітвиконкому промислові підприємства переходили на випуск мирної продукції. Механічні майстерні Шосткинського заводу почали виготовляти сільськогосподарський інвентар, стали до ладу млин при пороховому заводі, лісопилка, відкрито кілька пекарень. За високі показники у відбудові господарства робітника порохового заводу В. Ф. Нестеренка в 1923 році нагороджено орденом Трудового Червоного Прапора України. На кінець відбудовного періоду в Шостці працювали одне державне промислове підприємство й 15 кооперативних.

Трудящі Шостки гаряче відгукнулися на звернення В. І. Леніна до українського селянства допомогти голодуючим Поволжя і трудящим промислових центрів. Тільки в жовтні—листопаді 1921 року до Саратова й на Донбас було відвантажено 30 тис. пудів зерна й 75 тис. пудів картоплі. Відділ народної освіти виділив 45 тис. крб. на ремонт шкіл Поволжя.

Одностайно схвалили робітники селища ленінську ідею створення багатонаціональної радянської держави. Делегатами на VII Всеукраїнський з’їзд Рад вони послали голову Шосткинського повітвиконкому М. В. Майбороду, слюсаря порохового заводу О. А. Піхунова й голову волвиконкому І. С. Гоя, які разом з іншими делегатами голосували за Декларацію про утворення СРСР. М. В. Майборода й О. А. Піхунов були делегатами І Всесоюзного з’їзду Рад.

Тяжкою втратою для шосткинців, як і для всіх трудящих, була смерть В. І. Леніна. Жителі міста й навколишніх сіл зібралися на траурний мітинг. Усі промовці запевняли партію і уряд у безмежній відданості справі соціалізму. Робітники подавали заяви про вступ до партії. Під час ленінського призову партосередок Шосткинського заводу зріс на 95 чоловік. У центральному сквері 1926 року встановлено пам’ятник В. І. Леніну.

У зв’язку з проведенням адміністративно-територіальної реформи в березні 1923 року Шосткинський повіт був ліквідований, Шостка стала районним центром Новгород-Сіверського округу, в 1925 році — Глухівського округу. 1924 року Шостку віднесено до категорії міст. У той час у ній налічувалося 8828 жителів.

На кінець відбудовного періоду значно поліпшився стан охорони здоров’я та освіти. 1925 року в місті були лікарня на 100 ліжок, амбулаторія, поліклініка, в яких налічувалося понад 100 медичних працівників, з них 22 лікарі. У семирічній і трьох початкових школах навчалися 1254 учні й викладали 37 учителів. У хіміко-механічному технікумі було 434 студенти. При ньому працював робітфак, де навчалося 137 чоловік. З 1921 року працювала профтехшкола, на її базі в 1923 році відкрито індустріальний технікум, який пізніше став хіміко-технологічним технікумом, де в 1925 році налічувалося 20 викладачів і 256 учнів. У місті діяв трирічний робітничий університет. Для ліквідації неписьменності серед дорослого населення створено дві школи лікнепу й вечірні курси для робітників заводу. Багато комсомольців, переважно учні політехнікуму, навчали грамоти жителів прилеглих сіл. У народному будинку й робітничому клубі працювали бібліотеки, періодично демонструвалися кінофільми, діяли гуртки художньої самодіяльності, народний самодіяльний театр. Було відкрито дві книгарні. Велику роль у розгортанні соціалістичного будівництва відіграла газета «Последний бой», орган повітового партійного комітету, що виходила з жовтня 1920 року.

Виконуючи рішення XIV з’їзду ВКП(б), трудящі Шостки активно включилися в соціалістичну перебудову господарства. За постановою уряду 1929 року на базі порохового заводу почалося спорудження кіноплівкової фабрики.

Це була одна з ударних будов першої п’ятирічки. З багатьох міст Радянського Союзу сюди приїздили спеціалісти, надходили будматеріали, устаткування. Коли французькі спеціалісти відмовилися за короткий строк виконати комплекс робіт щодо обладнання фабрики (урядовий строк був жовтень 1931 року), райком партії прийняв рішення про громадський буксир. На ділянках були створені партосередки. Районна комсомольська організація взяла шефство над будівництвом. Провадилися декадники, розгорнулося соціалістичне змагання. Районна газета «Заря» й багатотиражна «Радянська кіноплівка» систематично висвітлювали хід соціалістичного змагання, досвід передових будівельників і монтажників. Завдяки вжитим заходам будівництво й обладнання фабрики закінчено набагато раніше, ніж намічали іноземні спеціалісти. В жовтні вона стала до ладу діючих, а 1934 року випустила 50 млн. метрів чорно-білої плівки. В 1939 році вона виробляла вже 100 млн. метрів плівки й досягла проектної потужності. Вживалися заходи до забезпечення підприємства кадрами. На початок 1931 року було підготовлено через систему фабзавучу та індивідуального навчання 1500 спеціалістів.

За роки довоєнних п’ятирічок у Шостці збудовано кілька підприємств місцевої промисловості: хлібокомбінат, цегельний завод, торфопідприємство, організовано промартіль «Зоря», розширено лісопилку. Партійні й профспілкові організації очолили боротьбу трудящих за успішне виконання п’ятирічних планів розвитку народного господарства. На підприємствах розгорнулося соціалістичне змагання за освоєння виробничих потужностей, найбільш повне оволодіння технікою й технологією виробництва. В другій п’ятирічці широкого розвитку набув стахановський рух. Так, робітники кіноплівкової фабрики О. Жабко, Ф. Федоров, М. Чвертка та інші систематично виконували виробничі завдання на 200—300 проц. Виникли стахановські бригади. 1936 року на фабриці працювало по-стахановському 400 чоловік. Десятки стахановців виховала комуніст В. А. Хондожко. 1938 року її обрали депутатом Верховної Ради УРСР першого скликання. Слюсаря А. Ф. Коротича за багаторічну високопродуктивну працю нагороджено орденом Трудового Червоного Прапора. Всього на підприємствах міста на початок 1936 року налічувалося 1266 стахановців.
Ази генеалогії ПОЧАТОК. Із повагою, Ганна
Онлайн
Аватар користувача
АннА
Супермодератор
Повідомлень: 8876
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Стать: Жінка
Дякував (ла): 3562 рази
Подякували: 2154 рази

Re: ШОСТКА, місто, Сумська область, Україна

Повідомлення АннА »

Частина ІІ
Завдяки правильній організації роботи, розгортанню соціалістичного змагання трудових колективів обсяг промислового виробництва лише протягом 1938—1939 рр. збільшився на 57 проц. У 1940 році промисловість міста дала надпланових нагромаджень понад 17 млн. крб. Були виконані всі планові завдання п’яти місяців 1941 року.

Змінився й зовнішній вигляд Шостки. За шість передвоєнних років споруджено 134 громадські будівлі та 1403 індивідуальні будинки. Тільки протягом 1939—1940 рр. площа міста збільшилася на 224 гектари. Міська Рада багато уваги приділяла упорядкуванню й озелененню вулиць і шляхів. В 1940 році в місті жило 30 тис. чоловік.

Значно поліпшилась охорона здоров’я населення. У лікарні на 245 місць та інших медичних закладах у 1940 році налічувалося 160 медпрацівників. На мальовничому березі Десни щороку діяли три великі піонерські табори. Зросла мережа загальноосвітніх шкіл. Напередодні Великої Вітчизняної війни в 2 середніх і 5 неповних середніх школах міста працювало 210 учителів і навчалося 3843 учні. Діяли школа ФЗУ та 2 технічні училища. В 1929 році хіміко-механічний технікум перетворено на хіміко-технологічний інститут, який працював до 1934 року і з 1939 до 1941 року. Тут налічувалося близько 800 студентів. На початку 30-х років споруджено палац культури ім. Карла Маркса із залом на 950 місць та будинок культури ім. Куйбишева—на 500 місць. При палаці культури працювала музична школа. До міста приїздили на гастролі обласний театр ім. Щепкіна, колективи московського Великого театру опери та балету, артистів київських та ленінградських театрів, театру музичної комедії Кабардино-Балкарії та інші.

Успіхи в соціалістичному будівництві та розвитку культури стали можливими завдяки організаційній і виховній роботі, яку вели комуністи. На підприємствах і в установах Шостки 1940 року налічувалося 56 первинних партійних організацій, які об’єднували 1091 комуніста.
Мирну творчу працю радянських людей перервав віроломний напад фашистів на Радянський Союз. З перших днів війни чоловіки призовного віку пішли на фронт. їх замінили жінки, пенсіонери, підлітки. Трудящі глибоко усвідомлювали небезпеку, що нависла над країною. Вже в липні 1941 року в Шостці створено ополчення, до якого першими вступили комуністи й комсомольці. Для боротьби з фашистськими парашутистами організовано винищувальні загони, командирами яких були С. У. Єресь, Ф. Н. Парамонов, О. Макєєв. Пізніше ці загони влилися до частин Червоної Армії.

Промисловість міста була переведена на виробництво воєнної продукції. Скрізь йшла напружена праця. Робітники не виходили з цехів по півтори-дві зміни. У серпні, коли наблизився фронт, почалася евакуація підприємств і населення. Для організації боротьби з окупантами створено підпільний райком КП(б)У. Очолили його секретар міськкому партії К. Ю. Трало і секретар райкому О. П. Озеров. Був сформований партизанський загін, на базі якого під час окупації діяв підпільний райком партії. До загону ввійшов партійно-радянський актив, зокрема Л. І. Мандрус, Ф. С. Коротченко, М. Ю. Савін, Ф. Т. Булатников, М. С. Макаров, І. К. Смичок, І. О. Артюхов та багато інших. Командиром загону став К. Ю. Трало, комісаром — О. П. Озеров.

Наприкінці серпня передові частини ворога прорвалися до Десни й захопили плацдарм на її лівому березі біля Шостки. Вночі 27 серпня на околиці міста розгорівся бій між передовими загонами танкових частин ворога і радянськими бійцями 293-ї стрілецької дивізії під командуванням комбрига П. П. Лагутіна. Героїчно билися радянські воїни, але сили були нерівні. Під час захисту рідного міста загинули партизанські розвідники Л. О. Соломко, Я. В. Омельченко, А. К. Федорченко.

Для тих, що залишилися в Шостці, настали страшні дні окупації, рабських умов існування, грабежів і терору. За найменший вияв протесту розстрілювали без суду й слідства. Від рук фашистів та їх посіпак загинуло 1198 чоловік. На каторгу до Німеччини було вивезено 6 тис. юнаків та дівчат.

Восени 1941 року ворог намагався танковими групами нанести удар з району Шостки на Орел і далі на Москву. Тому розгортання в цьому районі партизанської боротьби, організація диверсій на комунікаціях мали особливе значення. Крім Шосткинського, тут діяли кілька інших загонів народних месників. Партизани пускали під укіс ешелони на залізничних лініях Кролевець—Терещенська, Шостка—Ямпіль. Протягом вересня—листопада народні месники знищили 10 вантажних автомашин, висадили в повітря два мости й колію на перегонах Макове—Глухів і Шостка—Терещенська. 21 листопада 1941 року відбувся бій партизанів з карателями. Ворог втратив 15 солдатів і офіцерів і змушений був відступити. В загоні організували прийом зведень Радінформбюро, які розповсюджували серед населення. Партизани тримали тісний зв’язок з містом. О. І. Ласко, О. Й. Петренко, П. О. Литвиненко, Н. С. Сердюк, Ю. П. Остапенко, О. Р. Кокоровець, А. Куликова, Л. О. Овсієнко, Д. К. Шамрай та багато інших були зв’язковими партизанів. У червні 1942 року одна група партизанів Шосткинського загону на чолі з Ф. Тиднем та І. Смичком приєдналася до партизанського з’єднання С. А. Ковпака, друга — на чолі з К. Тралом та О. Озеровим — до з’єднання О. М. Сабурова, в якому Шосткинський підпільний райком партії діяв до кінця 1942 року.

На початку 1943 року під керівництвом підпільного обкому КП(б)У створено Шосткинський підпільний райком комсомолу, який залучав молодь до партизанських загонів, провадив через комсомольців широку політмасову роботу й антифашистську пропаганду, зривав заходи окупаційних властей. Райком організував підпільну комсомольську групу з 8 чоловік, яка незабаром налічувала вже 40 чоловік. Керував нею колишній учень В. Єфименко. Члени групи збирали й передавали партизанам дані про розміщення в Шостці штабу, радіостанції, складів боєприпасів та пального, збирали й переправляли партизанам зброю, влаштовували диверсії. В Локотках вони допомогли 60 чоловікам уникнути фашистської каторги.

За рішенням Сумського обкому партії наприкінці 1942 року в партизанському з’єднанні, яким командував Я, І. Мельник, сформовано другий Шосткинський партизанський загін. Командиром його призначили голову Собичівської сільради О. П. Смика, комісаром — директора Шосткинського торфопідприємства А. С. Корчика. В лютому 1943 року загін налічував уже 40 бійців. Партизани вели бої з окупантами в районі населених пунктів Свеси, Хутора-Михайлівського, Білиці, Степного, Орлівки та ін. В одному з боїв 8 лютого 1943 року між Свесою і Марчихиною Будою народні месники розгромили загін карателів, які втратили 37 чоловік убитими. Наприкінці лютого Шосткинський загін влився в загін ім. Сталіна.

Рзгромивши фашистські війська на Курській дузі, Червона Армія почала загальний наступ за визволення України. 2 вересня 1943 року 10-й і 25-й полки 6-ї гвардійської стрілецької дивізії під командуванням генерал-майора Д. П. Онупрієнка зав’язали бій за Шостку. Наступного дня вона була визволена. Сотні жителів вийшли зустрічати переможців. Радості їх не було меж. Вдалося частково погасити пожежі й врятувати деякі будинки та майно. Відступаючи, фашистські загарбники зруйнували всі підприємства, установи, 80 проц. житлового фонду. Загальна сума збитків, що їх завдали окупанти господарству міста, перевищила 283,6 млн. крб., жителям — понад 40 млн. карбованців.

Під час визволення міста мужність і відвагу виявили воїни різних національностей: росіянин М. А. Петров, карел Н. Т. Омелін, казахи К. Ауходієв та Ж. А. Єлиусов, українець Г. М. Шевченко, яким пізніше присвоєно звання Героя Радянського Союзу. Воїни, що загинули в боях за місто, поховані в братській могилі в парку палацу культури ім. Карла Маркса. В 1965 році тут встановлено пам’ятник.

Одразу після визволення відновили роботу міськком і райком партії, міська Рада і райвиконком, які провели значну роботу щодо мобілізації трудящих на відбудову господарства. В жовтні 1943 року вже працювали ковбасна фабрика, п’ять млинів, пекарня, швейна й взуттєва майстерні. Завдяки асигнуванням держави в липні 1944 року стала до ладу фабрика кіноплівки. Відкрилися лікарня на 160 ліжок, протитуберкульозний диспансер, амбулаторія, дитяча консультація. В жовтні 1943 року розпочали роботу дві середні й чотири семирічні школи, а в 1944 році — хіміко-технологічний технікум. 1943 року в центрі міста знову встановлено пам’ятник В. І. Леніну, який робітники заводу сховали від фашистів під час окупації.

Жителі Шостки внесли й свій вклад у перемогу над ворогом. Вони допомагали ремонтувати танки, гармати, за що одержали подяку від Військової Ради Центрального фронту. Збирали гроші в фонд Червоної Армії, надсилали подарунки бійцям на фронт. На побудову танкової колони «Колгоспник Сумщини» шосткинці внесли 528,5 тис. крб. 3915 жителів міста воювали на різних фронтах Великої Вітчизняної війни і в партизанських загонах, з них 1612 загинули смертю хоробрих. За мужність і відвагу 1364 чоловіка нагороджені орденами й медалями. Командиру танкового батальйону майору М. Г. Ляху за вміле керівництво підрозділом у боях під час Вісло-Одерської операції і командиру авіаескадрильї капітану С. В. Петренку за зразкове виконання бойових завдань командування і виявлені при цьому стійкість і відвагу присвоєно звання Героя Радянського Союзу. Цього високого звання удостоєно (посмертно) також старшого лейтенанта М. О. Колодка. 28 червня 1944 року стрілецька рота під його командуванням на підручних засобах форсувала річку Березіну. Розгорівся запеклий бій з гітлерівцями. Подолавши опір ворога, радянські воїни закріпилися на зайнятому рубежі. Завдяки їх успішним діям через Березіну переправились основні сили полку. В 1943 році в бою з окупантами загинув О. Ф. Кшенський. Ще 1940 року за мужність і відвагу, виявлені в боротьбі з білофіннами, йому було присвоєно звання Героя Радянського Союзу.

Після закінчення Великої Вітчизняної війни, завдяки широкому розгортанню соціалістичного змагання, організаторами й активними учасниками якого були комуністи й комсомольці, самовідданій праці всіх трудящих міста, відбудова господарства йшла більш швидкими темпами. В 1945 році фабрика кіноплівки вже випустила 14 млн. погонних метрів плівки. 1947 року почалося освоєння кольорових матеріалів. Обладнання для підприємства давали москвичі, ленінградці, казанці. Допомогли російські побратими й кадрами. Ленінград, Воронеж, Ростов-на-Дону прислали інженерів. 1948 року фабрика дала першу партію кольорової плівки, а наступного року перевершила довоєнний рівень випуску продукції. На підприємствах були створені комсомольсько-молодіжні бригади, які постійно перевиконували виробничі завдання. Так, по п’ять денних норм давали бригади М. О. Велиховської, О. П. Глушки. Поширився рух багатоверстатниць. У 1950 році понад 700 робітників міста працювали в рахунок п’ятої п’ятирічки. Всього в змаганні брало участь 96 проц. робітників.

У 1949 році в Шостці почалося будівництво заводу «Натуркаучук», на базі якого 1953 року створено завод хімічних реактивів. Відбудовувалися й житлові будинки. За роки четвертої п’ятирічки зведено багато нових будинків загальною площею 44 тис. кв. метрів.

Протягом 1951—1972 рр. Шостка перетворилася на велике промислове місто. Стали до ладу нові підприємства, повністю реконструйовані фабрика кіноплівки (з 1957 року — хімічний завод) та завод хімічних реактивів. У 1959—1965 рр. на хімзаводі побудовано і введено в дію чотири нові цехи, на заводі хімреактивів — три. Це дало можливість збільшити виробництво продукції майже втричі. 1966 року завод хімічних реактивів один з перших у республіці перейшов на нову систему планування. Слідом за ним почали здійснювати економічну реформу колективи інших підприємств.

Великого розмаху набув рух за комуністичне ставлення до праці. На кінець 1965 року в ньому брало участь понад 18 тис. робітників. 240 дільниць і цехів, 419 бригад були удостоєні звання колективу комуністичної праці, 4888 робітників — звання ударника комуністичної праці.

Першими в місті завоювали це звання робітники хімічного заводу комуністи І. Т. Заїко, В. І. Шахов, О. І. Овчинников.

Ударники комуністичної праці виявляли резерви, шукали додаткові шляхи збільшення виробництва продукції. Робітниці хімічного заводу Н. С. Жилінська, В. Є. Олійник та Н. Ф. Кривошей виступили ініціаторами збільшення норм виробітку за рахунок раціональнішого використання робочого часу. Понад 700 робітників наслідували їх приклад. Все це сприяло значному підвищенню продуктивності праці. 1966 року за високі виробничі показники в семирічці 159 чоловік нагороджено орденами й медалями Радянського Союзу. Ордена Леніна удостоєні апаратники хімзаводу О. Й. Волкогон, Г. Я. Осипенко, І. П. Усов, слюсар О. І. Іванов, бригадир комбінату залізобетонних виробів М. Г. Залозний та бригадир 3-го будівельного управління Л. ,М. Гриценко.

Включившись у всенародне змагання за гідну зустріч 100-річчя з дня народження В. І. Леніна, кожен цех, кожна зміна, бригада брали підвищені соціалістичні зобов’язання. Завдяки самовідданій праці виробничих колективів промислові підприємства міста план восьмої п’ятирічки виконали достроково — 18 вересня 1970 року і дали продукції понад план на 26 млн. крб. За досягнення в роботі 524 передовики нагороджені орденами й медалями. Завод хімічних реактивів, якому 1969 року присвоєно звання колективу комуністичної праці, виконав п’ятирічку 14 квітня 1970 року, збільшивши обсяг виробництва в 2,5 раза, за що був нагороджений Ленінською Ювілейною Почесною Грамотою ЦК КПРС, Президії Верховної Ради СРСР, Ради Міністрів СРСР та ВЦРПС.

Значних успіхів добився й хімічний завод. Виробництво кінофотоплівки протягом 1966—1970 рр. зросло на третину, магнітної стрічки — майже в два рази, поліпшилась якість продукції. 1970 року на основі заводу створено хімкомбінат. Багато допомагає колективу підприємства в удосконаленні технологічних процесів філіал Державного науково-дослідного інституту «Хімфотопроект», який міститься в Шостці. Створено на комбінаті й громадський науково-дослідний інститут. Близько 500 інженерів і техніків підприємства працюють над вирішенням проблем, пов’язаних з підвищенням ефективності виробництва й поліпшенням якості продукції. В тому, що марка комбінату «Свема» дістала визнання в інших країнах, великий внесок трудівників багатьох братніх республік. Сировину й устаткування комбінату постачають близько 150 підприємств Радянського Союзу. За досягнення у восьмій п’ятирічці комбінат 1971 року нагороджено орденом Жовтневої Революції. Робітники комбінату П. О. Рогутько, А. І. Хондожко та інженер Б. П. Гнівуш удостоєні звання Героя Соціалістичної Праці.

Нове трудове й політичне піднесення серед шосткинців викликали рішення XXIV з’їзду КПРС, Директиви по п’ятирічному плану розвитку народного господарства СРСР на 1971—1975 роки. Колективи підприємств міста ретельно обмірковували кожен пункт плану, кожну цифру, шукали резерви, щоб збільшити випуск продукції. Завдяки вмілому керівництву партійних організацій, творчій активності робітників, інженерно — технічних працівників державний план ювілейного 1972 року підприємства виконали 19 грудня. Понад план випущено й реалізовано продукції на 4515 тис. крб. За два роки дев’ятої п’ятирічки обсяг промислового виробництва зріс на 32,1 проц. За високі показники у всесоюзному соціалістичному змаганні на честь 50-річчя утворення СРСР колектив заводу хімічних реактивів у 1972 році нагороджений Ювілейним Почесним знаком ЦК КПРС, Президії Верховної Ради СРСР, Ради Міністрів СРСР та ВЦРПС, а хімічному комбінату присвоєно ім’я 50-річчя СРСР.

У післявоєнні роки в Шостці широко розгорнулося капітальне й житлове будівництво. Для забезпечення зростання будівельних робіт у грудні 1960 року в місті був створений трест «Шостхімбуд», який веде будівництво в Шостці й п’яти сусідніх районах. У 1972 році колектив будівельників тресту налічував 4 тис. чоловік. Обсяг робіт, виконаних ним, перевищив 25 млн. крб., що в 2 рази більш, як у 1961 році. Тільки протягом 1965—1972 рр. споруджено будинок Рад, будинок піонерів, універмаг, будинок зв’язку, клуб «Супутник», 9 дитячих садків та ін. Збудовано 432 тис. кв. метрів житла. Виросли нові вулиці Комуністична, Кірова, Горького, площа 50-річчя Великого Жовтня. Понад 8 тис. сімей відсвяткували новосілля. 1967 року на площі Леніна споруджено меморіальний комплекс і запалено вогонь вічної Слави на честь героїв громадянської та Великої Вітчизняної воєн.

Багато зроблено для благоустрою Шостки. З кожним роком розширюються каналізаційна й водопровідна мережі. 1961 року місто одержало газ. Упорядковуються й озеленюються вулиці. На річці Шостці обладнано пляж, який став улюбленим місцем відпочинку трудящих улітку.

До послуг населення 88 магазинів, 36 підприємств громадського харчування, 108 кіосків. Товарооборот роздрібної торгівлі протягом 1970—1972 рр. збільшився на 6,3 млн. крб. і становив 48 млн. карбованців.

Поліпшилося медичне обслуговування трудящих Шостки. У місті — 5 лікарень, електроводолікарня та 12 інших лікувальних закладів, де налічується близько півтори тисячі медичних працівників, у т. ч. 165 лікарів. За самовіддану працю лікарям С. С. Бодиві та І. М. Скрипко присвоєно звання заслуженого лікаря УРСР. Асигнування на охорону здоров’я в 1971 році становили 2805,6 тис. карбованців.

Досягнуто певних успіхів і в галузі освіти. В місті — 13 середніх і 2 восьмирічні школи, де навчаються 11 тис. учнів і викладають 513 учителів. Серед них заслужені вчителі УРСР М. Я. Усердова і О. Г. Малець. Працюють 4 школи робітничої молоді. Створені всі умови, щоб юнаки й дівчата могли здобути спеціальну середню та вищу освіту. В місті є хіміко-технологічний технікум з вечірнім відділенням, де навчається 1,5 тис. чоловік, 4 професійно-технічні училища, опорний пункт Харківського політехнічного інституту. Кожен третій житель Шостки вчиться. Тільки на хімічному комбінаті за роки восьмої п’ятирічки 106 робітників одержали диплом інженера, 335 — техніка.

Важливу роль у вихованні нової людини відіграють культосвітні заклади. В Шостці працюють палац культури ім. Карла Маркса, два будинки культури. Понад 6 тис. робітників і службовців міста — активні учасники художньої самодіяльності.

Високою виконавською майстерністю відзначається народний ансамбль танцю будинку культури ім. Жданова (керівник заслужений діяч культури УРСР А. І. Хрипунов) та народний театр палацу культури ім. Карла Маркса. В місті — 34 бібліотеки, книжковий фонд яких перевищує 1,5 млн. примірників. 6 широкоекранний кінотеатр «Родина» і 3 стаціонарні кіноустановки.

Міськком КП України велику увагу приділяє ідейно-політичному вихованню трудящих. На підприємствах, в установах, навчальних закладах працює 286 політичних шкіл і теоретичних семінарів, де навчається більше 6 тис. чоловік. Понад 5 тис. чоловік підвищує свій політичний рівень у мережі комсомольського навчання і 3 тис. чоловік — в економічних школах. Працюють народні університети культури, права, хімічних знань та ін. Значну роботу провадить міське відділення товариства «Знання».

В його хімічній, технічній, історико-партійній секціях налічується 520 Лекторів — спеціалістів з різних галузей знань. Про минуле й сучасне Шостки розповідають експонати народного історико-краєзнавчого музею.

Активним бойовим помічником міськкому й райкому КП України, міської і районної Рад депутатів трудящих є газета «Советское Полесье», яка виходить тиражем понад 25 тис. примірників. За плодотворну роботу в справі комуністичного виховання трудящих, мобілізації їх на виконання завдань господарського й культурного будівництва 27 листопада 1971 року, в зв’язку з 50-річчям виходу першого номера, газету нагороджено Почесною Грамотою Президії Верховної Ради УРСР.

Дедалі більше входять у побут нові обряди і звичаї. Стали традиційними вшанування героїв праці, посвячення молодого поповнення в робітники, урочиста реєстрація шлюбу та новонароджених, свято серпа й молота, проводи зими й зустрічі весни, урочисті проводи на пенсію, комсомольські весілля тощо.

Значний вклад у розвиток економіки й культури Шостки вносять комуністи. В 1972 році на підприємствах і в установах міста налічувалося 5600 членів і кандидатів у члени КПРС, об’єднаних у 65 первинних організацій. Надійним помічником їх у мобілізації трудящих на виконання накреслень партії є 13-тисячний загін комсомольців. Комуністи, всі шосткинці пишаються тим, що їх земляк М. О. Алексеев (1873—1972) — відомий партійний і радянський діяч, член КПРС з 1897 року. Під керівництвом В. І. Леніна він працював у редакції газети «Искра». З другого з’їзду РСДРП М. О. Алексеев — більшовик-ленінець. У роки Великої Жовтневої соціалістичної революції — він активний борець за встановлення Радянської влади в Сибіру. Після закінчення громадянської війни Алексеев — на відповідальній партійній роботі. В 1962 році йому присвоєно звання Героя Соціалістичної Праці.

В господарському, суспільно-політичному й культурному житті Шостки велика роль належить міській Раді депутатів трудящих, до якої обрано 208 депутатів, з них 137 робітників, 71 представник інтелігенції. Серед обранців народу — 104 комуністи. 94 депутати — жінки. Рада у своїй діяльності спирається на широкий громадський актив.

У роботі 14 постійних комісій беруть участь 190 громадян. Питання виробництва, побуту, культури, освіти, охорони здоров’я, благоустрою міста весь час у полі зору міськради.

Рік у рік міцніють культурні зв’язки колективів Шостки з митцями братніх республік. На честь 50-річчя утворення GPGP ансамбль народного танцю палацу культури ім. Жданова був гостем м. Курська.В жовтні 1972 року колектив хімкомбінату приймав у себе делегацію кіностудії «Білорусьфільм» та Курського комбінату штучного волокна. Шосткинці обмінювалися радіопередачами з містом Желєзногорськом Курської області. Трудящі Шостки підтримують зв’язок з трудящими болгарського міста Оряхово Врачанського округу. Дружні стосунки у шосткинських хіміків установилися з колективами заводу «Форта» угорського міста Ваца, чехословацького заводу «Фотохема» міста Градец Кралове, з фабрикою «Агфа» Німецької Демократичної Республіки. Тільки в 1971 році хімічний комбінат відвідало понад 20 делегацій зарубіжних країн.

Згідно з генеральним планом реконструкції й забудови Шостки, розрахованим на 25 років, центральна частина міста, Артемівський район і Локотки становитимуть єдиний міський масив з багатоповерховими будинками. Навколо заводів буде створено захисні зелені зони.

Трудящі міста хіміків упевнено дивляться в майбутнє. Самовідданою працею вони вносять гідний вклад у виконання планів дев’ятої п’ятирічки.

М. В. МІРОШНИЧЕНКО, В. Ф. ПУСТОВОЙТОВ
Ази генеалогії ПОЧАТОК. Із повагою, Ганна
Аватар користувача
Вернер
Повідомлень: 3179
З нами з: 22 квітня 2016, 12:19
Стать: Чоловік
Дякував (ла): 107 разів
Подякували: 665 разів

Re: ШОСТКА, місто, Сумська область, Україна

Повідомлення Вернер »

Новий час (Шостка) №19 від 09.05.1943, сторінка 2
Церковне життя
Багато довелось турбуватись і і клопотати декому з парахвіян релігійної громади м. Шостки поки поновили капівзруйновану велику церкву. Багато помогли в цій справі й міське управління, а особливо Німецька Комендатура. На жаль, дехто з віруючих противився тому, щоб парахвія переходила з малої каплички власне, а не церкви, на старому цвинтарі, у велику церкву. Мовляв, не вистачить сил, коштів і людей прикрасити й оздобити велику церкву.
Але маловіри прорахувались. Відкриття великої й просторої церкви якраз дуже піднесло й пожвавило релігійне життя нашої парахвії. Більше людей стали одвідувати церкву, приходити з своїми скорботами й печалями в дом Божий, де в єднанні з Богом вони одержують втіху й заспокоєння. Віруючі дуже раді й за доволені, що можуть молитися в просторій церкві й вдячні всім тим, хто допоміг відбудувати її.
Пожертви й приношення потекли річкою. Не зважаючи на скрутний матеріальний стан більшості громадян, на брак мануфактури, жінки позносили на оздобу церкви багато вишиваних рушників, скатірок, тюлю й кисеї, якими прикрасили ікони й плащаницю. Принесли також багато квітів і штучних вінків. Жінки з села Лазарівки на свої кошти замовили ікону Воскресіння Христа.
А що до грошових пожертв, то нема, здається, людини, яка б вийшла з церкви не пожертвувавши грошей.
Залишилась ще одна невідкладна справа - це заснування при церкві сестричества, яке клопоталося б про старих, недужих і сиріт, виконуючи заповіт Христа. Як найшлись кошти на прикрасу церкви, так найдуться вони й на допомогу бідним.
Лапа Ївга.
Час плине
Онлайн
Аватар користувача
АннА
Супермодератор
Повідомлень: 8876
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Стать: Жінка
Дякував (ла): 3562 рази
Подякували: 2154 рази

Re: ШОСТКА, місто, Сумська область, Україна

Повідомлення АннА »

ЦДІАК
Українська назва Шосткинський пороховий завод Російська назва Шосткинский пороховой завод
Назва на 2009 рік
Приписні села
Адмін поділ за документами Воронізької сот. Ніжинського п., з 1781 р. Кролевецького пов. Новгород-Сіверського нам.
За адмін. поділом XIX ст. Глухівського пов. Чернігівської губ.
За адмін. поділом XXI ст. Шосткинського р-ну Сумської обл.
Церкви Різдва Христового
Примітки у складі м. Шостка

Тип Фонд Опис Справа
сповідний розпис 127 1016 72(1785)
Ази генеалогії ПОЧАТОК. Із повагою, Ганна
Відповісти

Повернутись до “Літера Ш”

Хто зараз онлайн

Зараз переглядають цей форум: Немає зареєстрованих користувачів і 12 гостей