ЧЕРНІГІВ, місто, Україна

У цьому селі/Цим селом/Це село

Народився і живу
0
Немає голосів
Народився, але не живу
0
Немає голосів
Жили мої батьки
0
Немає голосів
Жили декілька поколіннь моїх пращурів
0
Немає голосів
Жило більше 7 поколіннь моїх пращурів
1
100%
Досліджую
0
Немає голосів
Цікавлюсь
0
Немає голосів
Є зв'язок моїх пращурів з цим НП
0
Немає голосів
Ваш варіант відповіді
0
Немає голосів
Ваш варіант відповіді
0
Немає голосів
 
Всього голосів: 1

Аватар користувача
АннА
Супермодератор
Повідомлень: 8876
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Стать: Жінка
Дякував (ла): 3562 рази
Подякували: 2154 рази

Re: ЧЕРНІГІВ, місто, Україна

Повідомлення АннА »

З історії міст і сіл УРСР виданої у 1960-ті роки.
Частина ІІ
Утверджувалася єдина трудова школа. У 1925 році було 12 семирічних і 14 початкових шкіл, в них навчалось 5 тис. учнів, працювало 550 вчителів. 1922 року при юнацькому спортивному клубі створюється перший піонерський загін. У наступні роки піонерські загони існували в кожній школі.

Середні навчальні заклади (індустріально-агрономічний, кооперативний, землевпорядний технікуми) готували кадри для потреб народного господарства. 1920 року педагогічний інститут реорганізовано в Інститут народної освіти. У 1923—1924 навчальному році тут здобували освіту 173 студенти. При вузі працював робітфак. У інституті викладав математику П. С. Александров, нині академік АН СРСР.

Значну роботу серед населення вели культурно-освітні заклади. У 1925 році працювало 15 робітничих клубів, серед них клуб металістів ім. М. М. Коцюбинського. На кожному підприємстві були ленінські кутки. Населення обслуговували бібліотеки: міська імені В. Г. Короленка, дві районні та дитяча, книжковий фонд яких у 1924 році становив 36,1 тис. томів. Працювало два кінотеатри. У травні 1925 року вперше зазвучало радіо. Спочатку в місті діяло 5 музеїв: історичний, Архівної комісії, антирелігійний, етнографічний та художній. 1925 року всі вони об’єдналися в один заклад — історичний музей.

Чернігів був одним з центрів становлення української радянської літератури. Майстри художнього слова об’єднувалися у філії Спілки селянських письменників «Плуг». їх твори випускало видавництво «Деснянські хвилі». Саме в той час опублікував свої перші вірші О. О. Соколовський — згодом член Спілки письменників СРСР, автор ряду історичних романів. Великий інтерес до літератури виявляла молодь. При багатьох клубах працювали літературні гуртки. Члени літгуртка комсомольського клубу видавали щотижневу літературну стінну газету, яка користувалася успіхом. В квітні 1923 року громадськість міста відзначила 10-річчя з дня смерті М. М. Коцюбинського. У клубах відбулися літературні вечори, а в історичному музеї відкрилася постійно діюча виставка, присвячена творчості видатного українського письменника.
У 20-х роках у Чернігові працювали український драматичний ім. Т. Г. Шевченка і російський драматичний театри. Помітний слід у музичному житті міста залишив талановитий піаніст професор Є. В. Богословський (1874—1941 рр.). Він був одним з організаторів концертів, музичних вечорів для трудящих. Великий інтерес любителів музики викликали концерти республіканської хорової капели «Думка», які часто відбувалися в Чернігові. Майстри образотворчого мистецтва об’єднувалися у філії Асоціації художників Червоної України. Спираючись на традиції реалістичного мистецтва, ряд художників прагнув у своїх творах відображати радянську дійсність, брав активну участь у культосвітніх заходах, що їх провадила губполітосвіта.

Виявом безмежної любові і відданості трудящих Радянській владі стало відкриття в 1921 році пам’ятника В. І. Леніну. Погруддя з сірого цементу на 8-метровому постаменті було виконане чернігівським скульптором Г. П. Неродою. У середині 1924 року на площі Диктатури пролетаріату було відкрито новий пам’ятник Іллічу. На багатотисячному мітингу, що відбувся з цієї нагоди, трудящі висловили непохитну вірність ленінським заповітам.

Докорінні зміни сталися у місті в роки соціалістичної реконструкції народного господарства й побудови соціалізму в СРСР.

В роки першої п’ятирічки у Чернігові споруджувалися нові й реконструювалися старі підприємства. Стали до ладу фабрики: музичних інструментів, первинної обробки вовни, меблева; хлібозавод, електростанція. На заводі «Жовтневий молот» були відкриті нові цехи: мотороремонтний, механоскладальний. У 1929 році завершилося будівництво залізниць Чернігів — Гомель, Чернігів—Овруч. Залізничний вузол став одним із найбільших на півночі республіки. Значно реконструйовано річковий порт. З 1932 року почали працювати судноремонтні майстерні на Десні.

Успіхи соціалістичного будівництва були невід’ємні від високої трудової активності робітників, усіх трудящих. З початку першої п’ятирічки на підприємствах міста масово розвивалося соціалістичне змагання за дострокове виконання виробничих планів. Перші ударні бригади виникли на заводі «Жовтневий молот». Приклад передовиків наслідували повсюди. Змагаючись між собою, робітники заводу «Жовтневий молот» і Конотопського паровозоремонтного заводу, Прилуцької і Чернігівської взуттєвих фабрик добивалися високих результатів у праці. Невід’ємною частиною соцзмагання була боротьба за режим економії на виробництві.

Домагаючись зниження собівартості продукції, вишукуючи резерви, займаючись раціоналізацією, трудящі активно сприяли нагромадженню додаткових коштів для соціалістичної індустріалізації країни.

Завдяки соцзмаганню і ударництву промисловість Чернігова план першої п’ятирічки виконали за 4 роки. У 1932 році у місті було 32 державні і кооперативні підприємства, на яких працювало 2230 робітників. Переважну більшість становили підприємства легкої і харчової промисловості. У зв’язку з розвитком промисловості у 1930 році було ліквідоване безробіття.

Дальшого розвитку набула промисловість у роки другої п’ятирічки. У цей час в Чернігові було закінчено будівництво фабрик: котонінової, швейної, макаронної, кондитерської. Інші підприємства оснащувалися новою технікою. Було реконструйовано залізничний вузол і річковий порт. Помітну роль у житті міста почав відігравати авіаційний і автомобільний транспорт. 1932 року було відкрито аеропорт, а з 1935 року розпочався рух пасажирських автобусів.

Наприкінці 1935 року великого поширення набув стахановський рух. Новатори виробництва ламали застарілі технічні норми виробітку і значно підвищували продуктивність праці. Першими звання стахановців самовідданою працею завоювали робітники фабрики музичних інструментів — Н. Посудевська, 3. Пархоменко, І. Вовк, П. Дяконенко та інші. Партійні організації приділяли велику увагу розвитку стахановського руху, пропагували передові методи праці, сприяли тому, щоб вони стали надбанням усіх трудящих. У квітні 1937 року на підприємствах майже третина робітників була стахановцями. За роки другої п’ятирічки валова продукція промисловості зросла у два рази. У 1937 році налічувалося 49 державних і кооперативних підприємств, на яких працювало 4730 робітників.

Нові перспективи відкрила перед Черніговом третя п’ятирічка. Було заплановано спорудити ряд підприємств, реконструювати діючі на основі нової техніки. Натхнені історичними рішеннями XVIII з’їзду більшовицької партії, трудящі ще ширше розгортали соціалістичне змагання за дострокове виконання виробничих планів. На підприємствах поширювався рух багатоверстатників. Оволодівши досконалими методами праці, високі зразки показували робітники фабрики музичних інструментів Л. Чириченко, М. Дудко, М. Коляда. На залізничному вузлі трудящі розгортали змагання за зменшення простоїв вагонів, прискорення руху і збільшення ваги поїздів, економію палива. У 1939 році колектив річкового порту вийшов переможцем у змаганні річковиків Дніпровського басейну. Трудове піднесення серед працівників промисловості і транспорту, очолюване міською партійною організацією, сприяло тому, що підприємства із року в рік перевиконували виробничі плани.

За роки довоєнних п’ятирічок Чернігів перетворився у значний промисловий центр. У 1940 році обсяг промислового виробництва у порівнянні з 1913 роком зріс у 58 разів. Повністю було ліквідовано приватний сектор. Вся промисловість стала державною або кооперативною. Напередодні війни у місті налічувалося понад 10 тис. робітників.

Трудящі Чернігова брали активну участь у громадсько-політичному житті країни. Коли на селі розгорнулася масова колективізація, робітники промислових підприємств допомагали селянам у створенні колгоспів, їх організаційно-господарському зміцненні. 30 робітників стали двадцятип’ятитисячниками. У 1933 році на постійну роботу на село було послано 2800 комуністів і 2900 комсомольців.

Високу політичну свідомість трудящі міста продемонстрували під час виборів до Верховної Ради СРСР (грудень 1937 р.), Верховної Ради УРСР (червень 1938 р.) і місцевих Рад депутатів трудящих (грудень 1939 р.). Виборці одностайно віддали свої голоси за кандидатів блоку комуністів і безпартійних. 24 грудня 1939 року до міської Ради депутатів трудящих першого скликання було обрано 191 депутата з числа робітників і інтелігенції.

В умовах наростання воєнної небезпеки для Радянської країни з боку фашистської Німеччини партійна організація посилювала оборонно-масову роботу. Однією з масових організацій у місті був ТСОАВІАХІМ. У його лавах в 1940 році нараховувалось понад 11 тисяч чоловік. Дорослі, молодь здавали норми на значки «ГПО», «ГСО», «Ворошиловського стрільця».

В роки соціалістичного будівництва відбулися зміни у адміністративно-територіальному поділі. Після ліквідації Чернігівського округу місто у вересні 1930 року— жовтні 1932 року було центром Чернігівського району. З 15 жовтня 1932 року Чернігів став центром області і району. У 1939 році у ньому проживало 67,3 тис. чоловік, або на 32 тис. більше, ніж 1926 року.

Проводилися значні роботи щодо благоустрою. В роки другої п’ятирічки було затверджено проект реконструкції центральної частини міста. Згідно з цим проектом ряд вулиць розширили. На площі Куйбишева збудували кінотеатр імені Щорса, універмаг, готель «Десна». Саму площу звільнили від магазинів і забрукували червоним і жовтим клінкером. Клінкером замощували і ряд інших вулиць. У 1931 році бюджет міста становив 2144 тис. крб., а 1939 року — 17 152 тис. крб. 87 проц. бюджетних асигнувань припадало на охорону здоров’я, народну освіту та комунальне господарство.

У роки третьої п’ятирічки було споруджено медичне містечко — комплекс лікувальних установ. Крім того, населення за місцем роботи і проживання обслуговували 6 поліклінік, дитяча поліклініка, жіноча консультація, 13 медпунктів. 26 дитячих ясел та садків відвідувало 1040 дітей. Відомим у республіці науково-дослідним і лікувальним закладом став бактеріологічний інститут, який виріс з невеличкої лабораторії. Інститут забезпечував медичні заклади республіки лікувальними препаратами.

У обласному центрі у 14 середніх і 6 неповних середніх школах працювало 463 учителі і навчалося 10 129 дітей. Фахівців з середньою спеціальною освітою готували технікуми: медичний, зоотехнічний і механізації сільського господарства. Працював педагогічний інститут. У 1930—1932 рр. у Чернігові розташовувався науково-дослідний інститут луб’яних культур, згодом переведений до м. Глухова.

Мережа культосвітніх закладів налічувала 6 клубів, 100 бібліотек з книжковим фондом близько 326 тисяч книг, 3 кінотеатри, 20 стаціонарних кіноустановок. Чернігівський обласний історичний музей був одним з найбільших на Україні. В його експозиції та фондах налічувалось понад сто тисяч експонатів. У 1934 році за постановою ЦК КП(б)У і Раднаркому УРСР відкрився літературно-меморіальний музей М. М. Коцюбинського. Перед будинком музею у 1939 році було встановлено бюст письменника.

Місто збагатилося багатьма пам’ятниками. 1928 року у колишньому Катерининському сквері встановлено погруддя видатного радянського полководця М. В. Фрунзе, 1930 року — пам’ятник на могилі М. М. Коцюбинського, 1939 року — пам’ятник поету-байкарю Л. Глібову. За постановою Раднаркому УРСР від 19 травня 1926 року під охорону держави було взято визначні історико-архітектурні пам’ятники Чернігова.

У 30-х роках у Чернігові плідно працювало літературне об’єднання при редакції газети «Більшовик», яке очолював письменник О. Г. Десняк. Заслуженою любов’ю у глядачів користувалися вистави обласного українського музично-драматичного театру імені Т. Г. Шевченка. Театр одним із перших на Україні поставив п’єсу О. Є. Корнійчука «Загибель ескадри». 1937 року була утворена філармонія.

Напередодні війни міська партійна організація нараховувала 2548 членів і кандидатів у члени партії. Під її керівництвом трудящі обласного центру вносили гідний вклад у всенародну боротьбу за побудову соціалістичного суспільства.
Ази генеалогії ПОЧАТОК. Із повагою, Ганна
Аватар користувача
АннА
Супермодератор
Повідомлень: 8876
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Стать: Жінка
Дякував (ла): 3562 рази
Подякували: 2154 рази

Re: ЧЕРНІГІВ, місто, Україна

Повідомлення АннА »

З історії міст і сіл УРСР виданої у 1960-ті роки.
Чернігів у Великій Вітчизняній війні
22 червня 1941 року на Радянську країну по-розбійницькому напала фашистська Німеччина. Вже 23 червня ворожі літаки бомбардували залізничний вузол. З першого дня війни чернігівці виявили непохитну волю до перемоги, безмежну відданість Комуністичній партії і Радянській владі. На підприємствах і в установах відбулися масові мітинги, на яких трудящі гнівно таврували німецько-фашистських загарбників. Робітники й службовці заводу «Жовтневий молот» одностайно прийняли резолюцію, в якій, зокрема, було сказано: «Докладемо усіх зусиль, щоб перетворити наш завод на фортецю оборони. Ми хоч зараз готові зі зброєю в руках стати на захист нашої Вітчизни». Учасники загальноміського мітингу, який відбувся 30 червня, від імені всіх трудящих запевнили Комуністичну партію і Радянський уряд, що вони віддадуть усі свої сили, а коли потрібно й життя в ім’я перемоги.

Організовано пройшла в місті мобілізація до Червоної Армії і Військово-Морського флоту. Виявилося багато добровольців. 1 липня газета «Більшовик» повідомляла: «Десятки і сотні заяв щодня надходять до військового комісаріату. Всі вони сповнені ненависті до ворога, нестримним бажанням йти в діючу армію». Тих, хто пішов на фронт, на підприємствах заміняли їх дружини, сестри, підлітки.

Під керівництвом парторганізації у місті також здійснювалися інші військово-мобілізаційні заходи. За прикладом трудящих Москви й Ленінграда формувалось народне ополчення. 10 липня в його лавах налічувалося 2059 чоловік. Одночасно створили винищувальний загін у складі 446 бійців. Він охороняв мости через Десну, промислові підприємства тощо. Тисячі чернігівців споруджували оборонні укріплення, польові аеродроми. Населення, промислове обладнання та інші цінності евакуювалися на Схід.

Партійна організація готувалась до підпільної роботи й партизанської боротьби. Обком і міськком партії добирав з цією метою найбільш надійних товаришів. 186 комуністів і безпартійних робітників та службовців — добровольців пішли до районів області для організації партизанських загонів.

З наближенням фронту Чернігів зазнавав великих бомбардувань ворожої авіації. 23—25 серпня фашистські літаки скинули на місто тисячі фугасних і запалювальних бомб, після чого центральна частина Чернігова була перетворена на руїни й згарища.
Район Чернігова захищав 15-й стрілецький корпус у складі 45-ї, 62-ї і 135-ї стрілецьких дивізій. Тут же діяли частини 9-го механізованого і 1-го повітряно-десантного корпусів, а також 1-а артилерійська протитанкова бригада полковника К. С. Москаленка, нині Маршала Радянського Союзу. 1 вересня бої розгорнулися на ближніх підступах до Чернігова. 2 вересня ворог переважаючими силами відтіснив правий фланг 62-ї стрілецької дивізії, форсував Десну і захопив плацдарм у районі с. Виблі, що створило безпосередню загрозу місту. Підтягнувши сюди ще чотири дивізії, гітлерівці розширили плацдарм. За наказом командуючого 5-ю армією генерал-майора М. І. Потапова частини 15-го стрілецького корпусу перейшли в атаку. Під час бою героїчною смертю загинув командир корпусу полковник М. І. Бланк. Але відбити плацдарм у ворога частинам 15-го стрілецького корпусу не вдалося. 8 вересня 45-а і 62-а дивізії вели запеклі бої вже на вулицях міста.

Захопивши 9 вересня Чернігів, фашистські загарбники запровадили режим кривавого терору. $ урочищі Криволівщина вони розстріляли і закопали в Протитанкових ровах живими близько 20 тисяч військовополонених і жителів. У Подусівському лісі гітлерівці знищили близько 15 тисяч чоловік. Тисячі людей Пати розстріляли в урочищах Яловщина, Маліїв Рів, Березовий Ріг та ін. У січні 1942 року гестапівці знищили всіх хворих, що перебували в психіатричній лікарні. Всього за час окупації гітлерівці розстріляли, закатували й закопали живими понад 52 тисячі чоловік. 7 тисяч юнаків та дівчат вони вивезли до Німеччини у фашистське рабство. Населення було приречене на голод і хвороби. Творити злочини фашистам допомагали їх прихвосні — українські буржуазні націоналісти.

Проте ні масові страти, ні тортури не залякали радянських людей. У неймовірно важких умовах патріоти вели боротьбу з ворогом. З першого дня тимчасової фашистської окупації у місті діяли підпільні групи. Підпільники на чолі з комуністом інженером О. Д. Михайленком розповсюджували серед населення зведення Радінформбюро, антифашистські листівки, вивели з ладу міську телефонну станцію. Під керівництвом комуніста Г. О. Іщенка регулярно влаштовувалися диверсії на електростанції. На залізничному вузлі діяла підпільна група Г. А. Маркіна. Вона підривала паровози й вагони. Одного разу з станції Чернігів було відправлено поїзд з полоненими червоноармійцями. У дорозі біля станції Нерафа машиніст-підпільник Вікторов убив гітлерівця, що вартував у паровозі, і зупинив біля лісу ешелон. До нього кинулись завчасно попереджені про це партизани й перебили німецьку охорону. Червоноармійці були визволені. Тут же вони приєдналися до партизанів.

У січні 1942 року почали працювати ще дві антифашистські групи. їх очолювали вчитель Ф. М. Беляев та інженер-будівельник І. Л. Осипенко. З метою конспірації групи не об’єднувалися, хоч свої дії відповідно координували. Патріоти мали зв’язок з антифашистськими групами кількох сіл Куликівського району. Підпільники також вели серед населення агітацію, влаштовували диверсії, передавали через розвідувально-диверсійну групу майора К. С. Гнідаша, шо діяла у районі Чернігова, цінні дані про систему ворожої оборони.

Коли влітку 1942 року виникла загроза арешту, частина підпільників вступила до партизанського загону, а решта, очолювана комуністом 0. Є. Садовим, продовжувала діяти в тилу ворога. За завданням підпільного обкому партії і обласного штабу партизанського руху О. Михайленко та М. Панфілов обладнали в підземеллі будинку В. О. Кирюші по вул. Будьонного радіостанцію, яка підтримувала зв’язок з Москвою. Радіостанція працювала безперебійно і припинила роботу, коли Чернігів визволила Червона Армія.

Сміливо діяли комсомольсько-молодіжна група, очолювана Оленою Білевич, та підпільна група М. С. Шарого, що складалася з робітників заводу «Жовтневий молот». Комсомольці розклеювали антифашистські листівки, переховували поранених червоноармійців, допомагали їм приєднатися до лав народних месників. Сама Білевич була зв’язковою партизанського загону, виконувала складні розвідувальні завдання.

Ще більше посилили роботу підпільні групи в 1943 році. Вони регулярно інформували жителів міста про наступальні бої Червоної Армії, закликали населення саботувати розпорядження гітлерівських окупантів, поповнювали партизанські загони людьми, надсилали туди зброю. Розшуком зброї в місцях боїв під час оборони Чернігова у вересні 1941 року займалися комуністи В. І. Сочава,Н. Н. Щеглов та інші товариші. Лікар-підпільник І. Г. Будаш організував втечу 139 полонених червоно-армійців на автомашинах, які належали польовій жандармерії. Всі врятовані радянські воїни невдовзі стали народними месниками.

Підпільні групи в Чернігові активно діяли аж до дня визволення міста від німецько-фашистських загарбників. Не всім патріотам пощастило дожити до цього радісного дня. Виконуючи бойові завдання, загинули комуністи Г. Н. Хоменко, М. Л. Галанов, комсомолки О. Білевич, О. Донець та М. Ховрич, безпартійні В. М. Ховрич, А. Д. Берегеля, Ф. К. Шкаруба та багато інших вірних синів і дочок народу.

Восени 1943 року, відступаючи під ударами Червоної Армії, німецько-фашистські війська сподівалися затриматись на рубежах Десни та Дніпра. Зокрема, у районі Чернігова гітлерівське командування зосередило великі військові сили.

В боях за визволення Чернігова брали участь війська 13-ї (командуючий — генерал-лейтенант М. П. Пухов) і 61-ї (командуючий — генерал-лейтенант П. О. Белов) армій Центрального фронту. Незважаючи на опір противника, 181-а Сталінградська і 148-а стрілецькі дивізії в ніч з 18 на 19 вересня форсували Десну у районі Чернігова й захопили плацдарми на її правому березі. Особливо високе уміння й хоробрість виявили воїни 292-го стрілецького полку 181-ї Сталінградської стрілецької дивізії, яким командував 24-річний майор комуніст О. І. Серьожников. Під шквальним вогнем ворога полк подолав водну перепону і вийшов на протилежний берег. Один з батальйонів цього полку, зайнявши с. Гущин, 19 вересня відбив 17 контратак гітлерівців. Того ж дня, здійснюючи глибокий обхід із заходу, форсувала Десну за вісім кілометрів на південь від Чернігова 211-а стрілецька дивізія (командир — генерал-майор В. Л. Махлиновський). Після цього, відбиваючи ворожі контратаки, полки дивізії перерізали залізницю Чернігів—Овруч і вийшли на північний захід від міста. У ніч на 19 вересня недалеко від с. Количівки переправився через Десну 874-й винищувальний протитанковий артилерійський полк (командир — підполковник О. П. Федоров).

Ранком 20 вересня на правому березі Десни вступила у бій 129-а танкова бригада (командир — полковник П. П. Петрушин). В ніч на 21 вересня радянські війська навальним ударом з півдня, заходу й сходу почали штурм Чернігова. Першими на південну околицю міста увірвалися підрозділи 271-го і 292-го стрілецьких полків 181-ї Сталінградської стрілецької дивізії (командир —генерал-майор О. В. Сараев). Відвойовуючи вулицю за вулицею, вони просувались до центру міста, а назустріч їм зі сходу наступали бійці 148-ї стрілецької дивізії. Операції піхотинців підтримували танкісти. О 6-й годині ранку 21 вересня Чернігів був повністю очищений від німецько-фашистських загарбників. Заступник командира 496-го стрілецького полку по політчастині 148-ї стрілецької дивізії майор К. І. Каранда, єфрейтор В. Г. Дягільов і солдат М. Я. Барц у центрі міста над будинком облвиконкому підняли червоний прапор. А вдень столиця Радянської Батьківщини Москва салютувала доблесним воїнам-визволителям стародавнього міста двадцятьма артилерійськими залпами з 124-х гармат.

В боях за Чернігів радянські воїни виявили масовий героїзм. Багато з них були відзначені урядовими нагородами, а найхоробрішим присвоєно звання Героя Радянського Союзу. Прицільним вогнем героїчно прокладали шлях піхоті артилеристи під командуванням росіянина старшого сержанта В. Д. Серикова. Під час бою він був тяжко поранений, але не залишив бойового поста. Одним із перших увірвався до центру міста 292-й-стрілецький полк 181-ї стрілецької дивізії, яким командував майор О. І. Серьожников. В. Д. Сериков Г О. І. Серьожников відзначились згодом під час форсування радянськими військами Дніпра. їм посмертно присвоєно звання Героя Радянського Союзу. Мужні воїни поховані в Чернігові на площі В. В. Куйбишева. Під час форсування Десни відзначився туркмен сержант Бердимурад Давлетджанов. За мужність і героїзм, виявлені в бою, славному синові туркменського народу Давлетджанову присвоєно звання Героя Радянського Союзу. Зараз він живе і працює у м. Мари Туркменської РСР. Високе звання Героя Радянського Союзу за мужність, виявлену під час форсування Десни й визволення Чернігова, посмертно присвоєно сину башкирського народу, командиру мінометної обслуги сержанту П. Міннінгулову.

Наказом Верховного Головнокомандуючого 76-й, 77-й гвардійським, 148-й, 211-й стрілецьким дивізіям, 16-й гвардійській кавалерійській дивізії, 2-й гвардійській штурмовій авіадивізії, 129 танковій бригаді, 1287-му зенітному артилерійському, 874-му винищувальному протитанковому артилерійському і 476-му мінометному полкам, що відзначилися в боях за місто, було присвоєно найменування «Чернігівських». 181-у ордена Леніна Сталінградську дивізію нагородили орденом Червоного Прапора.

Партизани, населення радісно вітали воїнів уславлених в боях з’єднань Червоної Армії. Після розформування 22 вересня партизанських з’єднань ім. М. М. Попудренка, «За Батьківщину» та інших тисячі народних месників стали воїнами 13-ї і 61-ї армій, що повели наступ далі, на захід.
Ази генеалогії ПОЧАТОК. Із повагою, Ганна
Аватар користувача
АннА
Супермодератор
Повідомлень: 8876
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Стать: Жінка
Дякував (ла): 3562 рази
Подякували: 2154 рази

Re: ЧЕРНІГІВ, місто, Україна

Повідомлення АннА »

З історії міст і сіл УРСР виданої у 1960-ті роки.
Відновлення Чернігова після війни
За час окупації Чернігів зазнав величезних спустошень. Фашистські загарбники спалили і зруйнували 1740 будинків, 70 процентів житлового фонду, вивели з ладу промислові підприємства, висадили в повітря вокзал, перетворили на руїни 14 шкіл, педагогічний інститут, медичне училище, драматичний театр, історичний музей, кінотеатри, обласну бібліотеку, видатні історично-архітектурні пам’ятники — Борисоглібський собор, П’ятницьку та Катерининську церкви, Колегіум та ін. Центр міста нагадував пустку. Житлові будинки були лише на околицях. Чернігову були завдані матеріальні збитки на суму понад 1 мільярд карбованців.

З першого ж дня після визволення міста приступили до роботи міський комітет партії і міськвиконком. У 1943—1959 рр. першим секретарем міськкому партії працював колишній командир партизанського з’єднання імені Попудренка Ф. І. Коротков. Під керівництвом міської партійної організації трудящі одразу взялися відбудовувати промислові підприємства, культурно-побутові заклади, житлові будинки. Велике значення для відродження міста мала постанова Раднаркому СРСР і ЦК ВКП(б) від 21 серпня 1943 року «Про невідкладні заходи по відбудові господарства в районах, визволених від німецької окупації». У відповідності з цією постановою вже 1944 року на відбудову міста було асигновано 315 млн. крб. Роботи здійснював будівельно-монтажний трест. Найактивнішу участь у відбудові брали колективи трудящих підприємств і установ, усе населення.

У 1944 році під час суботників і недільників вони відпрацювали 336 тисяч людино-годин. На відбудові міста особливо відзначалися комсомольці, молодь. У 83 комсомольсько-молодіжних бригадах налічувалося до 2 тис. юнаків і дівчат.

Поступово місто відроджувалося. Надісланий з Уралу енергопоїзд забезпечив підприємства й населення електроенергією. Запрацювала тимчасова водогінна станція.

У грудні 1943 року частково стали до ладу судноремонтні майстерні. На початку 1944 року запрацювали основні цехи заводу «Жовтневий молот». Наприкінці 1944 року вже випускали продукцію 25 підприємств і 16 артілей промислової кооперації.
Відновлювалася мережа медичних, торговельних та культурно-побутових закладів Наприкінці 1944 року в місті працювали лікарня на 250 ліжок, дві поліклініки, 10 медпунктів і амбулаторій. Населення обслуговували 32 магазини і 18 їдалень. Щоб поліпшити громадське харчування, при заводах і фабриках відкривали підсобні господарства. Широкого розвитку набирало індивідуальне городництво.

Наприкінці 1943 року розпочалися заняття в 7 середніх і неповних середніх школах. У 1943—1944 навчальному році в учительському інституті, створеному на базі довоєнного педагогічного, навчалося 435 студентів. Відкрилися медичне училище, залізничне ремісниче училище. Почали працювати клуби, бібліотеки, кінотеатр. Відбудовувалася радіомережа. Повернувшись з евакуації, у тимчасовому приміщенні розпочав сезон обласний музично-драматичний театр імені Т. Г. Шевченка. Відбувалися концерти в філармонії.

9 травня 1945 року трудящі урочисто відзначили день історичної перемоги Радянського Союзу над фашистською Німеччиною. В роки Вітчизняної війни чернігівці гідно виконали свій патріотичний обов’язок перед Батьківщиною. Понад 10 тисяч жителів міста героїчно боролися з німецько-фашистськими загарбниками на фронтах і в тилу ворога. За мужність і героїзм, виявлені в боях з фашистами, біля 5 тис. чоловік нагороджено орденами й медалями СРСР. Високого звання Героя Радянського Союзу удостоєні уродженці міста Д. І. Жабинський, Р. Д. Ящук, К. Ф. Шкаруба, Б. М. Ривкін. Чернігівська міська Рада депутатів трудящих присвоїла звання почесного громадянина міста колишньому першому секретарю підпільного обкому партії, командиру Чернігівсько-Волинського партизанського з’єднання двічі Герою Радянського Союзу О. Ф. Федорову, колишньому командиру партизанського з’єднання імені М. М. Попудренка Ф. І. Короткову і колишньому командиру 76-ї Чернігівської гвардійської стрілецької дивізії, яка брала участь у визволенні Чернігова, генерал-майору у відставці Герою Радянського Союзу О. В. Кірсанову.

Трудящі Чернігова свято зберігають пам’ять про земляків, що не повернулися з війни. Завжди людно біля могили Невідомого солдата, де палає вічний вогонь. Іменами відважних воїнів і партизанів О. Білевич, В. Малясова, М. Попудренка, В. Серикова, О. І. Серьожникова та інших названо вулиці.

Після війни першочерговим завданням партійної організації, усіх трудящих міста була відбудова промисловості й комунального господарства, житлового фонду, культурно-побутових закладів. Але на перешкоді цьому стояли великі труднощі. Майже в кожній сім’ї хтось не повернувся з війни. Бракувало достатньої кількості кваліфікованих кадрів, техніки, палива, сировини. Для населення не вистачало житла, продовольства, товарів широкого вжитку. Чернігівці успішно долали труднощі завдяки великій повсякденній допомозі Радянської держави, народів-братів, високій політичній і трудовій активності. У цей складний час з новою силою проявилися великі переваги радянського соціалістичного ладу, ленінської дружби народів СРСР.

Вже у першому році четвертої п’ятирічки Союзний уряд асигнував на капітальне будівництво 9 млн. крб., у т. ч. на житлове —1297 тис. крб. Усього за роки четвертої п’ятирічки було асигновано 55,9 млн. крб., у т. ч. на житлове будівництво 17,3 млн. крб. За рішенням ЦК ВКП(б) і Раднаркому СРСР Чернігів був включений до числа міст, що підлягали першочерговій відбудові. У лютому 1946 року ЦК КП(б)У і Раднарком УРСР прийняли постанову «Про відбудову міста Чернігова», якою було затверджено генеральний план відродження обласного центру. На початку 1946 року ленінський комсомол взяв участь у відбудові 26 міст країни, зруйнованих фашистами, у т. ч. й Чернігова. Піднімати місто приїхали молоді будівельники з Москви, Свердловська, Пермі, Астрахані. Трудящі Уралу й Сибіру надсилали екскаватори, автомашини та іншу техніку.

Натхнені всенародною допомогою, чернігівці по-стахановському відроджували промисловість. Робітники й службовці фабрики музичних інструментів після основної роботи кожного дня працювали по 4 години на відбудові підприємства. У відроджених в 1946 році цехах було вироблено 6,6 тис. музичних інструментів. Багато місяців підряд працювали на своїх основних робочих місцях, а в позаробочий час брали участь у відбудові підприємств колективи заводу «Жовтневий молот», фабрики первинної обробки вовни, судноремонтних майстерень, залізничного вузла. Відроджувані підприємства випускали продукцію. На заводах, фабриках, залізничному вузлі, в річковому порту дістала широку підтримку ініціатива робітників та службовців Москви й Ленінграда про розгортання соціалістичного змагання за дострокове виконання післявоєнної п’ятирічки. Трудовий героїзм робітників і службовців забезпечив уже в 1946 році виконання промисловістю міста виробничих завдань на 121,8 проц. Зростали темпи розвитку виробництва і в наступні роки. У 1948 році робітники І. С. Пуховий і О. П. Яценко (фабрика музичних інструментів), О. В. Лях (завод «Жовтневий молот»), М. О. Брусін (судноремонтні майстерні) та інші виконали своє п’ятирічне завдання. Наступного року їх приклад наслідували 320 стахановців.

У 1949 році на підприємствах Чернігова десятки виробничих бригад включились у змагання за комплексну економію сировини й матеріалів і високу якість продукції. Першою в місті звання колективу відмінної якості удостоїлася передова бригада фабрики первинної обробки вовни, яку очолював А. В. Кравченко. Це звання присвоїли ще 162 бригадам. Найбільше їх працювало на фабриці музичних інструментів, колектив якої з братньою допомогою робітників Ленінградської фабрики «Красный Октябрь» освоював виробництво піаніно марки «Україна». Завдяки трудовій активності робітників і службовців продуктивність праці на заводах і фабриках міста зросла на 10 процентів, собівартість продукції знизилась на 4,5 проц. Вагомий вклад у поліпшення якісних показників вносили раціоналізатори й винахідники. Запровадження у виробництво 420 пропозицій дало 770 тис. крб. економії.

Фабрики й заводи Чернігова були відбудовані, розширені й оснащені новим устаткуванням протягом перших чотирьох років п’ятирічки. У завершальному 1950 році випуск промислової продукції у місті майже на третину перевищив довоєнний рівень.

Там, де були самі руїни, будівельники прокладали широку магістраль від Валу до Київської вулиці, реконструювали й розширювали вулицю ім. М. М. Попудренка, створювали Алею Героїв, зводили школи, клуби, житлові будинки. Серед будівельників особливо відзначалася комсомольсько-молодіжна бригада 4-ї будівельної дільниці, очолювана М. Шерстюком. За високі показники в праці вона була відзначена перехідним Червоним прапором ЦК ВЛКСМ. По-стахановському працювала на відбудові найбільшого в місті багатоквартирного будинку по вул. Куйбишева бригада Н. Кулик, що складалася з домогосподарок. Все населення піднімало з руїн рідне місто. Щоб відзначити кращих працівників, міськком партії і міськвиконком запровадили «Книжки патріотів відбудови», які вручались кожному працездатному мешканцеві. В книжці робилися відмітки про кількість годин, відпрацьованих на новобудові. Міськком партії і міськвиконком відзначали Червоними прапорами колективи, які добре працювали на відбудовних роботах. Перехідний Червоний прапор уперше було вручено працівникам обласного управління зв’язку, які вже у березні—травні 1946 року відробили 3848 людино-годин. За ініціативою Чернігівського обкому й міськкому ЛКСМУ у 1946 і 1947 рр. майже кожної неділі комсомольці й молодь міста працювали на розчистці будівельних майданчиків, прокладали комунікації, зводили будинки. Комсомольсько-молодіжні батальйони змагалися між собою.

За роки четвертої п’ятирічки було споруджено і відбудовано 13 адміністративних будинків, 14 шкіл, кінотеатр імені Щорса, готель «Десна» та інші культурно-побутові заклади. 1950 року місто прикрасилось новим залізничним вокзалом, зведеним за проектом архітектора І. Гранаткіна. На кінець п’ятирічки було відбудовано або заново споруджено майже 89 процентів довоєнної житлової площі, забруковано 62 тис. кв. м вулиць і тротуарів.

Здійснена в післявоєнні роки грошова реформа, скасування карткової системи на продовольчі товари, неодноразове зниження цін піднесли купівельну спроможність населення. У місті 1950 року працювало 111 магазинів, 2 ресторани, 49 їдалень і чайних.

У 1950 році в Чернігові проживало 60,4 тис. чол. населення. Його обслуговували три лікарні на 540 ліжок, три поліклініки, дитяча консультація, 17 амбулаторій і медпунктів. Працювало 107 лікарів і 324 середні медпрацівники.

Партійна організація і міська Рада депутатів трудящих дбали також про розвиток освіти й культури. Наприкінці відбудовного періоду всі діти шкільного віку сіли за парти. У 8 середніх і 6 семирічних школах навчалося 8615 учнів. Серед тих, хто вчився в учительському інституті, в медичному училищі і зоотехнічному технікумі, було багато фронтовиків.

Велику масово-політичну й культурно-освітню роботу серед населення провадив міський будинок культури, 8 клубів і 56 бібліотек. Під час війни літературно-меморіальний музей М. М. Коцюбинського був евакуйований до м. Уфи. У 1946 році музей повернувся з евакуації до Чернігова. У 1947 році на підприємствах, в установах і навчальних закладах створюються первинні організації Товариства для поширення політичних і наукових знань УРСР.

Поновило свою діяльність обласне літературне об’єднання. Літературні гуртки працювали також при клубах. Молоді прозаїки й поети друкували свої перші твори в обласних і республіканських газетах, журналах. Великою популярністю користувалися вірші колишнього партизана поета С. Шуплика. У Києві була видана його книга «Пісні партизана діда Степана». Ряд цікавих вистав показав глядачам український музично-драматичний театр ім. Т. Г. Шевченка. Досягнення музичного мистецтва пропагували обласна філармонія та її творчі колективи.

Нових успіхів у розвитку економіки й культури добилися трудящі Чернігова в наступні роки. Під час п’ятої п’ятирічки відбувалися технічна реконструкція і розширення заводів «Жовтневий молот», судноремонтних майстерень, швейної фабрики та інших підприємств. Почали випускати продукцію нові підприємства: маслозавод, фабрика лозових меблів, цегельно-черепичний завод та інші.

Велике промислове будівництво розгорнулося у наступні роки. Розпочалося спорудження найбільших у Європі комбінату хімічного волокна (1957 р.) і камвольносуконного комбінату (1961 р.). Ці індустріальні гіганти споруджувала вся країна: обладнання надходило з Москви, Ленінграда, Уралу, Сибіру. За рішенням ЦК ВЛКСМ вони були оголошені всесоюзними комсомольськими будовами. Корпуси промислових велетнів у коротко рекордні строки зводили будівельники з багатьох радянських республік. У липні 1962 року стала до ладу перша черга комбінату хімічного волокна, а в грудні наступного року — перша черга камвольно-суконного комбінату. Чернігів перетворився на один з великих центрів хімічної і текстильної промисловості. У числі нових підприємств були також комбінат великопанельного домобудування (став до ладу 1959 р.), м’ясокомбінат (1960 р.), теплоелектроцентраль на 100 тисяч кіловат (1961 р.) та інші.

Наприкінці 1958 року робітники й службовці активно включилися в рух за комуністичну працю. Першою звання колективу комуністичної праці удостоїлася бригада слюсарів заводу «Жовтневий молот», очолювана комуністом 3. М. Піщанським. Наслідуючи приклад знатної російської робітниці В. Гаганової, комуністи фабрики первинної обробки вовни. Цибульський, А. Клевченко, О. Пастухова та бригадир заводу залізобетонних виробів Н. Минайло перейшли у відстаючі бригади і за короткий час зробили їх передовими. У 1959 році на підприємствах та новобудовах змагалися за звання колективу комуністичної праці 218 бригад, 5670 робітників виборювали звання ударника комуністичної праці.
Ази генеалогії ПОЧАТОК. Із повагою, Ганна
Аватар користувача
АннА
Супермодератор
Повідомлень: 8876
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Стать: Жінка
Дякував (ла): 3562 рази
Подякували: 2154 рази

Re: ЧЕРНІГІВ, місто, Україна

Повідомлення АннА »

З історії міст і сіл УРСР виданої у 1960-ті роки.
Сучасний Чернігів
У роки восьмої п’ятирічки на промислових підприємствах міста відбувалося зростання виробничих потужностей. Було впроваджено 1500 одиниць промислового обладнання, понад 100 потокових і конвейєрних ліній, нову технологію. Завдяки цим заходам комбінат хімічного волокна почав давати 40 проц. вироблюваного на Україні капрону та кордної тканини, що йде на виготовлення автомобільних шин. Розширив асортимент продукції камвольно-суконний комбінат. Тут уперше в нашій республіці освоєно виробництво костюмних і платтяних тканин з широкою кольоровою гамою. Фабрика музичних інструментів ім. П. П. Постишева випускала понад 80 процентів піаніно у республіці.

З новою силою розгорнулося соціалістичне змагання на честь 50-річчя Великої Жовтневої соціалістичної революції. «Ювілейному року — ударну працю» — під таким девізом у 1967 році трудилися десятки тисяч робітників і службовців.

Комбінату хімічного волокна було присвоєно ім’я 50-річчя Великої Жовтневої соціалістичної революції. У наступні роки піднесенню виробництва сприяло масове соціалістичне змагання на честь 100-річчя з дня народження В. І. Леніна та за гідну зустріч XXIV з’їзду КПРС і XXIV з’їзду КП України. У дні ленінської трудової вахти чернігівські хіміки завоювали першість у змаганні однорідних підприємств країни. ЦК КПРС, Президія Верховної Ради СРСР, Рада Міністрів СРСР і ВЦРПС нагородили колектив підприємства Ленінською ювілейною грамотою. Понад 10 тис. трудящих були удостоєні ювілейної медалі «За доблесну працю. На відзнаку сторіччя з дня народження Володимира Ілліча Леніна».

Славною сторінкою у літопису Чернігова став комуністичний суботник, що відбувся 11 квітня 1970 р. У ньому брали участь 77 тисяч трудящих міста. Того дня на підприємствах було вироблено продукції на 2300 тис. карбованців.

У процесі змагання на честь 100-річчя з дня народження В. І. Леніна, за гідну зустріч XXIV з’їзду КПРС та XXIV з’їзду КП України виріс численний загін передовиків виробництва. Прядильник комбінату хімічного волокна комуніст Г. С. Цапов зобов’язався за рахунок заощадженої ним сировини випустити протягом п’ятирічки додатково 60 тонн волокна. Його підтримав весь колектив хіміків. Зобов’язання було виконане. На камвольно-суконному комбінаті високих виробничих показників добились прядильниці — депутат обласної Ради депутатів трудящих член КПРС Л. І. Ведель, Л. І. Сивопляс та інші. В локомотивному депо станції Чернігів депутат Верховної Ради СРСР машиніст І. Д. Шох став ініціатором водіння великовагових поїздів.
Наприкінці восьмої п’ятирічки у місті було 48 промислових підприємств. Серед них індустріальні гіганти з десятками тисяч робітників. Наприклад, у 1970 році на камвольно-суконному комбінаті працювало робітників у 1,5 раза більше, ніж у 1958 році їх було на всіх підприємствах міста. Істотно змінилася й сама структура промисловості. Якщо до 1962 року провідне місце належало харчовій промисловості, то в наступні роки-першорядного значення набули такі галузі промисловості, як хімічна, енергетична, текстильна, будівельна індустрія.

Восьмий п’ятирічний план промисловість міста виконала достроково. За п’ятирічку випуск промислової продукції збільшився у 2,2 раза, зокрема в хімічній промисловості — в 1,9 раза, легкій — більш як у 3 рази. Продуктивність праці підвищилась у середньому на 51 проц. Саме за рахунок підвищення продуктивності праці у восьмій п’ятирічці одержано дві третини приросту промислової продукції.

У місті в 1966—1970 рр. широко здійснювалося промислове, соціально-культурне та житлове будівництво. Всього було витрачено 193 млн. крб., з них 43,6 млн. крб. на спорудження житла. За цей час побудовано і реконструйовано 20 промислових підприємств, введені в дію додаткові потужності на існуючих підприємствах. Значні кошти освоєні на соціально-культурне та житлове будівництво: збудовані тубдиспансер з поліклінічним відділенням, онкологічний диспансер, дві середні школи, палац піонерів, 8 дитячих комбінатів на 2 тис. дітей, навчальні корпуси педагогічного інституту, технікумів — радянської торгівлі та юридичного, профтехучилища, Палац культури хіміків, плавальний басейн та інші об’єкти. Населення одержало 281 тисячу кв. м житлової площі. Крім того, 40 тис. кв. м житла спорудили індивідуальні забудовники — робітники й службовці. їм допомогла в цьому держава, надавши кредит. За станом на 1 січня 1971 року житлова площа досягла 1160 тис. кв. метрів. Перед війною весь житловий фонд становив 248 тис. квадратних метрів.

Розвивався міський транспорт. З 1964 року працює тролейбус. Значний обсяг робіт за п’ятирічку здійснено в міському господарстві. Заасфальтовано понад\ 244 тис. кв. метрів вулиць і тротуарів, прокладено 157 км водогону, 121 км газопроводу тощо.

За трудові успіхи, досягнуті у 8-й п’ятирічці, орденами й медалями СРСР нагороджено 596 трудящих, з них 15 орденом Леніна.

Великі перспективи відкрив перед Черніговом дев’ятий п’ятирічний план. Випуск промислової продукції зросте на 35 проц. Обсяг капіталовкладень у будівництво складатиме 362 млн. крб., у т. ч. на житлове будівництво — 63 млн. крб. Будується завод автомобільних запасних частин, ремонтний завод сільгоспмашин, молокозавод та інші підприємства, передбачено розширити і реконструювати 20 заводів і фабрик. У дев’ятій п’ятирічці буде споруджено 5 шкіл, 17 дитячих комбінатів, навчальний корпус філіалу політехнічного інституту, 5 торговельно-громадських центрів, 400 тис. кв. м житла тощо.

Натхнені історичними рішеннями XXIV з’їзду Комуністичної партії Радянського Союзу, трудящі Чернігова достроково виконали план першого року дев’ятої п’ятирічки. Було випущено промислової продукції на 1055 млн. крб., що становить 100,2 проц. до плану. Дві третини продукції одержано за рахунок підвищення продуктивності праці. Зараз колективи підприємств працюють над виконанням виробничих завдань 1972 року. За ініціативою крутильника комбінату хімічного волокна комуніста М. Паламарчука розгорнулося соціалістичне змагання на честь 50-річчя утворення СРСР. Обслуговуючи вдвоє більше веретен, ніж передбачено нормою, комуніст-новатор на 9 проц. збільшив їх корисний час. З початку п’ятирічки він виробив понад план близько 80 тонн кордного волокна, на що потрібно було б 300 робітників. Бюро Чернігівського обкому партії схвалило цінний почин М. Паламарчука. Тепер на підприємствах Чернігова у нього сотні послідовників.

Зростаюче братнє співробітництво радянських народів обумовило багатонаціональний склад населення. У Чернігові проживають представники 65 національностей. На камвольно-суконному комбінаті працюють представники 27 національностей, на комбінаті хімічного волокна — 15. Всі вони користуються однаковими правами, з гордістю називають себе радянськими людьми, натхненно трудяться на благо своєї Батьківщини — Союзу РСР.

Досягнення трудящих Чернігова нерозривно пов’язані з дружбою народів, товариським співробітництвом і соціалістичною взаємодопомогою. Так, найтісніші дружні зв’язки встановились між трудящими комбінату хімічного волокна і колективами ряду підприємств Російської Федерації, Білорусії, Вірменії, Грузії, Латвії. Делегації російських і білоруських робітників і спеціалістів допомагали чернігівцям протягом багатьох років освоювати технологію виробництва кордної тканини. Чернігівці виїжджали на споріднені підприємства — Волзький і Щокінський заводи в РРФСР, заводи в Руставі (Грузія), Даугавпілсі (Латвія), де ділились своїм виробничим досвідом, разом налагоджували виробництво хімічного волокна. На комбінаті в Чернігові проходили підготовку кадри робітників для підприємств Білорусії, Грузії, Латвії.

Досвід будівельників Білорусії, Естонії і Литви допоміг Чернігівському заводу залізобетонних виробів застосувати прогресивний метод забезпечення будов розчином і бетоном за графіком, що розробляється за допомогою електронно-обчислювальної машини «Мінськ-22». Традиційним для колективу фабрики музичних інструментів стало соціалістичне змагання з спорідненими підприємствами Ленінграда й Москви. Здавна дружить колектив Чернігівської фабрики первинної обробки вовни імені Петровського з колективами споріднених фабрик: Семипалатинської (Казахстан), Журавичської (Білорусія), Борської (РРФСР). Хорошою традицією стало соціалістичне змагання трудящих Чернігова, Брянська і Гомеля.

За активну допомогу у пуску і в освоєнні капронового виробництва у Народній Республіці Болгарії чотири працівники Чернігівського комбінату хімічного волокна нагороджені орденами НРБ. Тісні дружні зв’язки підтримують трудящі Чернігова з трудящими м. Градець-Кралове Східночеської області ЧССР.

У 1970 році площа міста дорівнювала 5084 гектарам. Це в чотири рази більше, ніж до війни. За повоєнні роки здійснено забудову міста згідно з генеральним планом, затвердженим у 1946 році ЦК КП(б)У і Раднаркомом УРСР. Ансамбль центральної площі Чернігова ім. Куйбишева був завершений спорудженням будинків обласного музично-драматичного театру ім. Шевченка, спілок облпромради та добудовою кінотеатру ім. Щорса. Одночасно забудовувалась нова красива площа, де зведено готель «Україна», поштамт. Тепер місто має широкі рівні вулиці з новими будівлями. Новим у забудові міста в 60-х роках є розміщення житлових будинків і культурно-побутових споруд за принципом мікрорайонів, що забезпечило найбільш раціональне використання вільної площі в його старій частині, збереження існуючих архітектурних ансамблів та історико-архітектурних пам’ятників. Такі житлові масиви виросли в районі залізничного вокзалу, по вулиці Толстого, на Бобровиці. Чернігівці докладають багато енергії, щоб перетворити своє місто на місто-парк. Площа зелених насаджень у післявоєнні роки збільшилася на 2430 гектарів і зараз становить 2838 гектарів.

З року в рік ширшає мережа підприємств торгівлі й громадського харчування, поліпшується обслуговування населення. Якщо в 1950 році в місті було 111 магазинів і 49 їдалень та чайних, то в 1970 році кількість магазинів зросла до 375, а їдалень і кафе — до 70. У сфері торгівлі та громадського харчування зайнято близько 5 тис. працівників. Загальний обсяг побутових послуг виріс за восьму п’ятирічку у два з половиною рази, у дев’ятій п’ятирічці він має збільшитись у 2,2 раза.
Ази генеалогії ПОЧАТОК. Із повагою, Ганна
Аватар користувача
АннА
Супермодератор
Повідомлень: 8876
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Стать: Жінка
Дякував (ла): 3562 рази
Подякували: 2154 рази

Re: ЧЕРНІГІВ, місто, Україна

Повідомлення АннА »

Частина ІІ
Завдяки здійснюваним Комуністичною партією і Радянським урядом заходам невпинно підвищується матеріальний добробут трудящих. Реальна заробітна плата робітників і службовців у роки восьмої п’ятирічки зросла на 17,3 проц. Крім того, населення міста користувалося благами за рахунок суспільних фондів. Держава витратила на медичне обслуговування, освіту, житлове будівництво, благоустрій та пенсії 96,4 млн. карбованців. Що дало трудящим зростання реальної заробітної плати та використання суспільних фондів, свідчить, зокрема, бюджет сім’ї помічника майстра прядильного цеху Чернігівського комбінату хімічного волокна А. М. Атаманенка. Його річний заробіток у 1970 році разом з додатковою оплатою праці з фонду матеріального стимулювання становив 1824 крб. Дружина Ганна Іванівна — лаборант того ж підприємства — одержала 863 крб., Разом грошовий доход сім’ї становить 2687 карбованців, або 223 крб. 91 коп. на місяць. Основні витрати сім’ї, що складається з 4-х чоловік: харчування 1200 крб., придбання одягу, взуття, меблів, речей тривалого користування — 937 крб., плата за воду, газ, комунальні послуги — 95 крб. Щороку Атаманенки одержують оплачену відпустку — 200 карбованців. Та щоб мати уявлення про матеріальний добробут сім’ї, потрібно врахувати також й безкоштовні суспільні блага й послуги. Трикімнатну квартиру Атаманенки одержали безплатно. Будівництво такої квартири коштує державі 10 тис. крб. За квартиру сім’я сплачує 5 крб. 57 коп. на місяць, а комбінат доплачує за квартиру в середньому кожного місяця 10 крб. 81 коп. Старший син Сашко вчиться у 4 класі. На освіту його держава асигнує на рік 116 крб. На утримання молодшого сина в дитсадку держава щомісяця витрачає 32 крб., Атаманенки ж сплачують всього 12 крб. 50 копійок. Путівка до піонерського табору коштує 32 крб. 13 коп., а отримують її безплатно. Кілька років тому А. М. Атаманенко 50 днів хворів у лікарні, а потім ще майже два місяці одужував вдома. Протягом цього часу він одержав середній заробіток — 432 крб. за рахунок соціального страхування. Перебування в лікарні коштувало державі 300 крб. Комбінат має свій профілакторій, де за рік відпочиває 1800 чоловік. Вартість путівки на 24 дні відпочинку — 51 крб. 82 коп. Той, хто одержав її, сплачує лише третину вартості, Низькооплачувані та багатосімейні одержують путівки безплатно.

Населення міста обслуговують лікарня на 1150 ліжок, п’ять поліклінік, дитяча лікарня, жіноча консультація, пологовий будинок, станція швидкої допомоги та інші медичні установи. У них працюють 455 лікарів та 1240 середніх медичних фахівців. Кращі працівники медичних закладів удостоєні урядових нагород, серед них медична сестра О. І. Білоус — ордена Жовтневої Революції, заслужений лікар УРСР, кандидат медичних наук М. Д. Биховець, дільничний лікар Т. І. Уланова — ордена Трудового Червоного Прапора.

Близько 10 тис. дітей дошкільного віку відвідують 50 дитячих комбінатів, садків та ясел. У приміських мальовничих місцевостях — Подусівці, Єловщині, Пролетарському гаю обладнані піонерські табори, де щороку відпочивають і гартують здоров’я близько 15 тис. школярів.
Чернігівці люблять фізкультуру й спорт. Добровільні спортивні товариства об’єднують понад 40 тис. чоловік. У місті є 4 стадіони, центральний стадіон носить ім’я Ю. О. Гагаріна, 39 спортивних залів, 5 водних станцій, два плавальні басейни, 17 спортивних майданчиків. Молодь навчається у 2 юнацьких спортивних школах.

Населення міста має високий загальноосвітній рівень. На 1000 чоловік жителів припадає з вищою і середньою освітою 431 чол., неповною середньою—424 чол., початковою — 145 чол. Нині в 17 середніх і 5 восьмирічних школах працює 1355 учителів і навчається 23 тис. учнів. У школах багато майстрів педагогічної справи. Заслужений вчитель УРСР директор середньої школи № З Д. А. Виграненко, учителька середньої школи № 20 В. Є. Данильченко, учителька початкових класів середньої школи № 8 Г. Т. Никитюк та інші нагороджені орденами і медалями СРСР.

Важливу роль у комуністичному вихованні підростаючого покоління відіграє піонерська організація. У школах міста є 22 дружини, які об’єднують 270 загонів, в них близько 10 тис. піонерів. До 100-річчя з дня народження В. І. Леніна школярі одержали чудовий подарунок — новий палац піонерів. Головне своє завдання юні ленінці вбачають у тому, щоб добре вчитися, бути гідними громадянами СРСР. Вони займаються суспільно корисною працею, беруть участь у русі червоних слідопитів. У піонерів стало чудовою традицією проводити лінійки біля пам’ятника В. І. Леніну.

Понад 6 тис. юнаків та дівчат здобуло освіту в середніх спеціальних навчальних закладах — технікумах: кооперативному, радянської торгівлі (відкритому 1966 р.), юридичному (1969 р.); медичному й музичному (1961 р.) училищах. Сотні молодих робітників набувають спеціальності без відриву від виробництва у вечірніх технікумах, створених на комбінатах камвольно-суконному та хімічного волокна, фабриці музичних інструментів. Близько п’яти тисяч молодих чернігівців оволодівають робітничими професіями у 11 профтехучилищах та школах ФЗН.

У місті працюють педагогічний інститут імені Т. Г. Шевченка та філіал Київського ордена Леніна політехнічного інституту, відкритий 1960 року, в них навчається понад 5 тис. студентів. У вузах 262 викладачі, в т. ч. 88 докторів та кандидатів наук. У 1951 —1952 рр. у Чернігівському вищому військовому авіаційному училищі навчався майбутній космонавт А. Г. Ніколаєв.

Культурно-освітню роботу серед населення ведуть Палац культури хіміків, три будинки культури, 26 профспілкових і відомчих клубів, міський парк культури й відпочинку ім. М. М. Коцюбинського. В 200 колективах художньої самодіяльності бере участь понад 7 тис. робітників, службовців, учнівської молоді. За високу виконавську майстерність народному хору палацу культури комбінату хімічного волокна присвоєно почесне звання заслуженого колективу УРСР. Культосвітні установи організовують Дні братніх радянських республік, влаштовують обмінні концерти художньої самодіяльності з містами Брянськом, Гомелем, Даугавпілсом.

В місті — 132 державні та профспілкові бібліотеки, книжковий фонд яких становить близько трьох мільйонів томів. Працюють три кінотеатри, а в будинках культури й клубах — 16 кіноустановок. Близько 40 тис. чоловік щороку відвідує обласний історичний музей. Далеко за межами міста відомий художній відділ музею — картинна галерея. Широкою популярністю користується літературно-меморіальний музей М. М. Коцюбинського. У серпні 1958 року тут відкрито меморіальну квартиру. Директором музею працює дочка письменника — кандидат філологічних наук І. М. Коцюбинська.

Чернігівці широко відзначили 100-річчя з дня народження М. М. Коцюбинського. 17 вересня 1964 року у театрі ім. Т. Г. Шевченка відбувся урочистий вечір. У літературно-меморіальному музеї М. М. Коцюбинського та педагогічному інституті відбулися наукові конференції.

Чернігів — місто з багатими літературними традиціями, які гідно примножують сучасні письменники. Тут живуть і плідно працюють на літературній ниві члени Спілки письменників України І. М. Коцюбинська, К. Т. Журба, С. П. Реп’ях та інші. Молоді сили групуються навколо літературного об’єднання при редакції обласної газети «Деснянська правда». Видав збірку поезій «Главная улица» член літоб’єднання робітник комбінату хімічного волокна І. Любчик.

Незмінним успіхом серед глядачів користується обласний український музично-драматичний театр імені Т. Г. Шевченка. У театрі 53 творчі працівники, серед них заслужені артисти УРСР В. Г. Виноградов, П. Д. Губарев, І. М. Лиховид, Л. М. Журавльова, В. В. Рудницький. Артисту театру В. М. Мірошниченку за виконання ролі Пакришня в кінофільмі «Сеспель», поставленому Київською студією ім. О. П. Довженка, Президія Верховної Ради Чуваської АРСР присвоїла звання заслуженого артиста ЧАРСР.

Художньо-виробнича майстерня Художнього фонду УРСР об’єднує 39 художників, серед них члени Спілки художників України А. Н. Шкурко, А. М. Мордовець, В. В. Ємець, Ю. С. Колосовський, М. С. Прокошок. У своїх творах вони відображають героїку праці трудівників Чернігівщини. Живопису, скульптурі й графіці у вільний час багато уваги приділяють самодіяльні художники. Геодезист О. О. Саранчов є талановитим різьбярем. Робітник О. П. Комаров неодноразово відзначався на виставках за роботи з чеканки по металу.

Напередодні 50-річчя Великого Жовтня був урочисто відкритий пам’ятник вождю пролетарської революції, засновнику Комуністичної партії і Радянської держави В. І. Леніну. Пам’ятник споруджений за проектом архітектора В. Устинова і скульпторів А. Білостоцького та О. Супруна. У день 25-річчя визволення Чернігова від німецько-фашистських загарбників (1968 р.) відкрито монумент на честь з’єднань і частин, які удостоєні найменування «Чернігівських». Монумент увінчує танк «Т-34». У місті споруджено інші пам’ятники. У 1955 році встановлено пам’ятник М. М. Коцюбинському на його могилі. 1956 року споруджено пам’ятник Богдану Хмельницькому. Алею Героїв прикрасили пам’ятники Ю. М. Коцюбинському (1969 р.) та В. М. Примакову (1972 р.).

Багато робить міська організація Українського товариства охорони пам’ятників історії та культури, що налічує близько 22 тисячі членів. У Чернігові держава охороняє 98 пам’ятників історії і архітектури. Тут створено філіал Державного архітектурно-історичного заповідника «Софійський музей».

У піднесенні творчої ініціативи й трудової активності чернігівців авангардна роль належить комуністам. У них трудящі вчаться ленінської принциповості й діловитості, беззавітному служінню Батьківщині. Міська партійна організація на 1 січня 1972 року налічувала в своїх лавах понад 15 тис. членів і кандидатів у члени КПРС. Майже половина з них працює в промисловості, на транспорті, будівництві, підприємствах зв’язку. На підприємствах, в установах і навчальних закладах налічується 377 первинних партійних організацій. Найбільшою є парторганізація комбінату хімічного волокна. У її складі понад 1,5 тис. комуністів.

Бойовим помічником міської партійної організації є комсомольська організація. Вона налічує 244 первинні організації,^е на обліку 36,1 тис. членів ВЛКСМ. Однією з найбільших є комсомольська організація камвольно-суконного комбінату, де працює 5,5 тис. членів ВЛКСМ. Найбільш масовою громадською організацією є профспілки. Вони об’єднують близько 100 тис. чоловік.

Уособленням справжнього народовладдя є міська Рада депутатів трудящих, що активно впливає на все життя міста. В її складі 350 депутатів, серед них 238 робітників і 112 представників інтелігенції, 200 чоловіків і 150 жінок, 174 комуністи, 55 комсомольців. 227 депутатів за ратні й трудові справи нагороджені орденами й медалями СРСР. До вирішення питань господарського й культурного будівництва міськрада залучає широкий актив. У постійних комісіях міськради, комісіях міськвиконкому, вуличних і квартальних комітетах, групах і постах народного контролю бере участь понад 72 тис. чоловік.

Молодіє давнє місто на Десні — Чернігів. Його минуле — хвилююча багатовікова історія, сучасне — бурхливий розквіт економіки й культури, торжество творчої праці радянських людей. А ще величнішим буде комуністичне майбуття.

В. І. КОВАЛЕНКО, М. Т. ЯЦУРА
Ази генеалогії ПОЧАТОК. Із повагою, Ганна
Аватар користувача
АннА
Супермодератор
Повідомлень: 8876
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Стать: Жінка
Дякував (ла): 3562 рази
Подякували: 2154 рази

Re: ЧЕРНІГІВ, місто, Україна

Повідомлення АннА »

МИХАЙЛІВСЬКА ЦЕРКВА в Чернігові. Закладена 1174: "Того же лета Святослав Всеволодовичь заложил церковь в Чернигове на княжем дворе святого Михаила" – гласить літопис. Знаходилася на новому княжому дворі в пн.-сх. частині черніг. дитинця. Зруйнована в серед. 13 ст., розібрана в 17 ст.

Руїни чотириапсидного чотиристовпного храму (бл. 19х15 м), складеного в техніці рівношарової кладки із цегли 3,5–4,5 х 17–19 х 26–27 см, 1956 досліджені Б.Рибаковим, на схід від садиби Черніг. худож. музею. Фундамент (глибиною до 0,8 м) із гальки, залитої розчином; зверху вкритий плінфяною вимосткою.

Тотожність виявленого пам'ятника з М.ц. спірна. Можливо, її рештки знаходяться за 100 м на пд., між Черніг. худож. музеєм та Чернігівським історичним музеєм, де 1981 та 1984 виявлено потужний розвал буд. матеріалів кінця 12 ст., включаючи різні білокам'яні деталі, і де за планами 18 ст. знаходилася дерев'яна Михайлівська церква.
Ази генеалогії ПОЧАТОК. Із повагою, Ганна
Аватар користувача
АннА
Супермодератор
Повідомлень: 8876
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Стать: Жінка
Дякував (ла): 3562 рази
Подякували: 2154 рази

Re: ЧЕРНІГІВ, місто, Україна

Повідомлення АннА »

ОЛЕКСАНДРІВКА – багатошарове слов'янське поселення на околиці м. Чернігів, широко досліджене 1993–2005.
Більшість знахідок пов'язана із шаром київської культури (2-га пол. 4 – поч. 5 ст.): бл. 50 будівель і понад 800 ям-льохів. Заслуговує на увагу майстерня з виготовлення напівфабрикатів гребенів із лосиного та оленячого рогу з численним гончарним імпортом черняхівської культури. Представлені також горизонти колочинської культури (5 жител-напівземлянок 6–7 ст.) та волинцевської культури (10 жител з глиняними печами 1-ї пол. 8 ст.).
Ази генеалогії ПОЧАТОК. Із повагою, Ганна
Аватар користувача
АннА
Супермодератор
Повідомлень: 8876
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Стать: Жінка
Дякував (ла): 3562 рази
Подякували: 2154 рази

Re: ЧЕРНІГІВ, місто, Україна

Повідомлення АннА »

Зображення
П'ЯТНИЦЬКА ЦЕРКВА В ЧЕРНІГОВІ – пам'ятка арх-ри. Муровану церкву споруджено наприкінці 12 – на поч. 13 ст. посеред торгу на посаді Чернігова. Церкву було названо на честь св. Параскеви П'ятниці, покровительки торгівлі. У 17–18 ст. була соборним храмом Чернігівського П'ятницького монастиря.

Церква зазнала чимало руйнувань і перебудов, уперше постраждала 1239 під час монголо-татарської навали. Перебудована 1670. У 1690-х рр. за участю архіт. І.Зарудного на зх. й сх. фасадах побудовано барокові фронтони, а над банею – багатоярусний верх. Кардинальні зміни архіт. устрою споруди відбулися при відбудові церкви після пожежі 1750 та в 19 ст., коли до неї було прибудовано бічні приділи, а 1818–20 за проектом архіт. А.Карташевського до зх. фасаду прибудовано ротонду-дзвіницю і церква перетворилася на семибаневу. Зруйнована в період Другої світової війни. Протягом 1943–45 було проведено консерваційні роботи, а 1962 завершено реставрацію в гаданому первісному вигляді за проектом видатного рос. реставратора П.Барановського. При цьому не були відновлені первісні бічні притвори, а також прибудови 17–19 ст. Ротонду-дзвіницю знищили за наказом місц. властей (1963).

Зараз пам'ятка розташов. посеред скверу поблизу центр. майдану міста, відіграючи роль архіт. акценту в забудові. Храм мурований, хрестовокупольний, чотиристовпний, триапсидний, тринавовий, однобаневий, баштоподібної композиції. Середня нава вдвічі ширша від бічних, які є настільки вузькими, що перекриваються не цілими коробовими склепіннями, а їх половинками, завдяки чому всі фасади завершуються трилопатевими кривими. Високо піднятий підбанник несе система циліндричних склепінь, що ступінчасто піднімаються. Храм має двоярусні хори. В інтер'єрі панує висотно розкритий до зеніту простір центр. дільниці (висота 27 м). Хід на хори – у товщі зх. стіни. Храм муровано з червоної давньої цегли-плінфи, почасти – повторного використання, а також із цегли, спеціально виготовленої за давніми взірцями. Стіни зовні та в інтер'єрі нетиньковані. Фасадний декор виконано у плінфі. Застосовано пучкові пілястри, перспективні портали, аркатурні фризи, декоративні ніші, сітчастий поребрик. Апсиди членовані тонкими напівколонками, декоровані смугами сітчастого ромбовидного поребрика, плоских аркових ніш і карнизом. Світловий підбанник прикрашений півколонками й аркатурним фризом. П.ц. представляє найвищі досягнення останнього, передмонгол. етапу розвитку архіт. мист-ва Київської Русі.
Вечерський В.В.
Ази генеалогії ПОЧАТОК. Із повагою, Ганна
Аватар користувача
АннА
Супермодератор
Повідомлень: 8876
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Стать: Жінка
Дякував (ла): 3562 рази
Подякували: 2154 рази

Re: ЧЕРНІГІВ, місто, Україна

Повідомлення АннА »

ЧЕРНІГІВСЬКА ГРИВНА — золотий медальйон, що відноситься до типу амулетів-змійовиків (вага бл. 186 г, діаметр 7,3 см). Випадково знайдений 1821 на березі р. Білоус (права прит. Десни, бас. Дніпра) поблизу Чернігова. Виготовлений методом литва по восковій моделі, написи і зображення додатково карбовані. На лицевому боці — зображення архангела з написом "Михаїл" (старослов’янською) і текстом молитви "Свят, свят, свят..." (грецькою) по краю; на зворотному боці — жін. голова, оточена переплетеними зміями, по краю — текст: "Господи, допоможи рабу своему Василію. Амінь" (старослов’янською), навколо якого — текст замовляння (грецькою). Виріб, враховуючи його високу вартість, мав належати особі з князівського роду. Євгеній (Болховітінов) пов’язав Ч.г. з Володимиром Мономахом (мав християн. ім’я Василій, князював у Чернігові). З цим погоджується більшість дослідників. Зберігається у Держ. Рос. музеї (Санкт-Петербург).
Ази генеалогії ПОЧАТОК. Із повагою, Ганна
Аватар користувача
Т.В.
Повідомлень: 750
З нами з: 13 лютого 2021, 17:40
Стать: Жінка
Дякував (ла): 596 разів
Подякували: 928 разів

Re: ЧЕРНІГІВ, місто, Україна

Повідомлення Т.В. »

Повінь в Чернігові. 1938,1959,1970-ті роки
Наводнение в Чернигове, 1938, 1959, 1970-е годы.
phpBB [video]
Відповісти

Повернутись до “Літера Ч”

Хто зараз онлайн

Зараз переглядають цей форум: Немає зареєстрованих користувачів і 17 гостей