ЧИГИРИН, місто, Чигиринський район, Черкаська область

У цьому місті/Цим містом/Це місто

Народився і живу
0
Немає голосів
Народився, але не живу
0
Немає голосів
Жили мої батьки
0
Немає голосів
Жили декілька поколіннь моїх пращурів
1
33%
Жило більше 7 поколіннь моїх пращурів
1
33%
Досліджую
0
Немає голосів
Цікавлюсь
1
33%
Є зв'язок моїх пращурів з цим НП
0
Немає голосів
Ваш варіант відповіді
0
Немає голосів
Ваш варіант відповіді
0
Немає голосів
 
Всього голосів: 3

Аватар користувача
surnameindex
Повідомлень: 780
З нами з: 18 липня 2016, 23:24
Дякував (ла): 194 рази
Подякували: 298 разів
Контактна інформація:

ЧИГИРИН, місто, Чигиринський район, Черкаська область

Повідомлення surnameindex »

Чигирин, Чигиринський район, Черкаська область
Чигирин, Чигиринский район, Черкасская область

Чигирин - повітове місто

Крестовоздвиженская церковь
1834 - священник Андрей Петрович Чарногуб-Болсуновский, священник Аггей Григорьевич Горницкий
1871 - священник Еремий Семенович Обыдовский

Преображенская церковь

Успенская церковь

Некоторые фамилии жителей с. Чигирин (Крестовоздвиженская церковь, 1871):
Богдановский
Боровиченко
Бутович
Гончаренко
Григоренко
Данильчук
Долинский
Донцов
Дорохов
Дьяченко
Кладницкий
Коваленко
Козодубов
Копычевский
Корецкий
Крыжановский
Крытский
Кудревич
Кузьменко
Кузьмин
Купчук
Левченко
Линчевский
Лозовенко
Маслюк
Обыдовский
Овчаренко
Орлов
Панченко
Пироженко
Радчевский
Рясиченко
Сечовенко
Сорокин
Таранцов
Трегубов
Фауль
Чабаненко
Чайковский
Черниенко
Чуенко
Шабаев
Швейковский
Шматковский
Щуповский
Онлайн
Аватар користувача
АннА
Супермодератор
Повідомлень: 8876
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Стать: Жінка
Дякував (ла): 3563 рази
Подякували: 2154 рази

Re: Чигирин, Чигиринський район, Черкаська область

Повідомлення АннА »

З історії міст і сіл УРСР виданої у 1960-ті роки.
Чигирин — місто районного підпорядкування, центр Чигиринського району. Розташований по обидва боки річки Тясьмину за 45 км від станції Фундукліївка і за 8 км від пристані Адамівка на Кременчуцькому водоймищі. Віддаль до обласного центру — 63 км. Населення — 10,6 тис. чоловік.

Сліди проживання людей на території Чигирина сягають у глибоку давнину. Тут відкрито залишки поселень епохи бронзи і черняхівської культури. Археологічні знахідки свідчать, що тут містилося чимале давньоруське поселення XI — XIII ст. Територія Чигиринщини, очевидно, була південним прикордонним районом Київської Русі. На південний захід від Чигирина, понад Тясьмином можна побачити залишки земляних валів, споруджених для охорони краю від степових орд.

У другій половині XIV ст. територія Чигиринщини потрапляє до складу Литовського князівства, а з 1569 року — під владу польських магнатів. У ході численних спустошливих нападів татар і турків вона перетворюється на безлюдне урочище т. зв. Дикого поля.

Нове заселення цих земель пов’язане з розвитком феодалізму. Селянська біднота Волині, Поділля, Полісся і Галичини тікала від поміщицького гніту на середню Наддніпрянщину. В «Дике поле» приходили селяни-втікачі з Росії Д Білорусії, з Литви і Польщі. Вони й збудували перші оселі на місці сучасного Чигирина.

Найдавніші згадки про Чигирин належать до першої половини XVI ст. Про нього говориться як про один з козацьких зимівників, який мав невелику фортецю. Король польський і великий князь литовський у 1532 році фортецю віддав у володіння черкаському старості О. Дашкевичу. Дещо пізніше під 1574 роком згадується про «обивателя» і козака чигиринського Тишка Волевича. Це поселення в кінці 70-х років було зруйноване татарами. Однак Чигирин невдовзі відбудовується знову. 1589 року польський король Сигізмунд III своїм універсалом закріпив землі Чигиринщини за черкаським старостою О. Вишневецьким. Мешканцям Чигирина були визначені межі «земель з грунтами, полями та іншими угіддями». Чигиринці повинні були виконувати всілякі повинності — нести сторожову службу, платити підводне, косове, бортну десятину. Віддаючи заміж дочку, батьки платили куни (12 грошей за дозвіл на одруження). На першу вимогу мешканці мусили збройно виступати проти ворога під корогвою королівських старост.

Є припущення, що назва міста бере свій початок від чудодійної чигир-трави, яка нібито часто зустрічалася в цій місцевості. Деякі дослідники виводять це слово від численних непрохідних чагарників, а деякі від тюркської назви «чигир» — дорога.
Мешканці Чигирина жили переважно з рільництва. Багатші мали корів, овець, коней. Розвивалися тут і різні промисли. Промишляли городяни рибним і бобровим господарством, ставили млини, корчми, полюбляли бортництво тощо.

Щоб привабити ремісників і торгівців у свої володіння, магнати часто свої поселення оголошували містами, добивалися для них права на самоврядування, дозволяли організацію цехів. У 1592 році таке право одержав і Чигирин. Щорічно тут відбувалося два ярмарки, проводилися щотижневі торги.

Неподалік від Чигиринської гори ще з XV ст. проходив торговельний шлях з Києва до Криму. Цим шляхом кримські татари найчастіше пробиралися на Україну. Саме тут місцевість дозволяла затримувати їх. З півдня місто прикривалося Замковою, або Кам’яною, горою, яку річка Тясьмин охоплювала великим півколом. Зі сходу, півночі та заходу гора здіймалася дуже стрімко. Тільки вузька смуга схилу єднала її зі степом. Кам’яну гору неважко було зробити неприступною фортецею.

На кінець XVI ст. боротьба селянства проти кріпосницького і національного гніту загострилась. Наступ феодалів на Придніпров’я загрожував самому існуванню козацтва. І хоч польські магнати вважали Чигирин своєю базою для боротьби з «сваволею», однак близькість Запорізької Січі та посилення гніту не могли не впливати на мешканців міста, на козаків-реєстровців, що тут проживали. Вони часто піднімали зброю проти польської шляхти.

Майже в усіх селянсько-козацьких повстаннях у тій чи іншій мірі брали участь і чигиринці. Місто ставало одним з центрів збору повсталих, і тоді польські власті кидали проти нього регулярні війська. Так було в 1596 році, коли чигиринцям під проводом Юрія Богуна та Іллі Сутиги довелося зі зброєю в руках відстоювати своє місто. Пізніше на пам’ять про ці події на Кам’яній горі були зроблені меморіальні написи. Так було 1630 року, коли чигиринці приєдналися до повстанців під керівництвом Тараса Федоровича (Трясила). Так було і в 1637 році, коли вони взяли участь у селянсько-козацькому повстанні, очоленому Павлом Бутом (Павлюком) та Карпом Скиданом.

З 30-х років XVII ст. Чигирином і Чигиринщиною заволодів рід могутніх магнатів Конецпольських. Сваволя магнатства спонукала козаків Чигирина скаржитися «на великі кривди», їм в 1644 році навіть удалося добитися заміни полковника Закржевського, який вірно служив магнатам, іншою особою —М. Кричевським. Останній пізніше став одним з найближчих сподвижників Богдана Хмельницького.

Зростання Чигирина і перетворення його на одну з фортець того часу якнайтісніше пов’язане з ім’ям Богдана Хмельницького.

Ставши в 1638 році чигиринським сотником, а згодом — з 1648 року— гетьманом війська Запорізького, Богдан Хмельницький цьому місту надавав особливого значення. Чигирин став резиденцією гетьмана, фактичною столицею України. Він стягував сюди гармати з Кодака та інших фортець, укріплював місто.

Місто виросло. Воно поділялося на дві частини: мале місто на горі, де знаходилися замок і основні укріплення, і велике місто, розташоване попід горою. Обидва вони були обнесені муром. Замок на горі у довжину мав близько 200 метрів і в ширину — 150. Загальна довжина мурів сягала 750 метрів, а міських укріплень — близько трьох кілометрів. Як писав сірійський мандрівник Павло Алеппський, який побував у Чигирині 1655 року, «міська фортеця не має собі рівної по всій країні козаків». Єдиний вхід до Чигирина був лише з боку Суботова і проходив через цілу систему укріплень та підвісний Тясьминський міст. У великому місті було кілька торговельних майданів, а також майдани біля Спаської та Успенської церков, біля гетьманського палацу тощо. Вільна забудова створювала неповторне обличчя Чигирина XVII ст.

Велике значення мав Чигирин і в політичному житті України. Звідси в січні 1649 року Богдан Хмельницький відрядив до Москви свого першого посланця полковника Силуяна Мужиловського з проханням прийняти Україну під владу Росії. У Чигирині гетьман вітав російське посольство, очолене Г. Унковським. У роки визвольної війни Б. Хмельницький приймав тут посольства з Туреччини, Швеції, Польщі, Італії, Австрії, Англії та інших країн. Тут у січні 1653 року відбулася старшинська рада, яка ухвалила продовжувати війну з Польщею і добиватися возз’єднання України з Росією. В березні того ж року Богдан Хмельницький вдруге відрядив своє посольство до Москви у складі полковників Силуяна Мужиловського та Кіндрата Бурляя. В червні цар надіслав сюди повідомлення про згоду на возз’єднання України з Росією.

У січні 1654 року Богдан Хмельницький у супроводі всієї старшини виїхав з Чигирина на Переяславську раду, де було прийнято історичне рішення про возз’єднання України з Росією. Російський князь О. Звенигородський відразу ж після Переяславської ради прийняв від чигиринських мешканців присягу на вірність Російській державі. У Чигирині розроблялися і впроваджувалися в життя універсали, зв’язані з становленням української державності, організацією управління тощо. «Даний з міста столичного Чигирина»,— такий підпис можна було побачити на численних гетьманських листах та універсалах, що розходилися по всій Україні.

Визвольна війна 1648—1654 рр. дала великий поштовх до розвитку різних промислів і торгівлі. Чигирин став одним з найбільших ремісницьких центрів України. Тут кувалися мечі, шаблі, списи, виготовлялися рушниці, порох та інше військове спорядження.

В ті роки при місцевих церквах і монастирі створювалися початкові школи, а в будинках козацької старшини та заможного міщанства практикувалося навчання вдома. Сам Б. М. Хмельницький тримав учителя латині, мав лікаря, хірурга. Уже згадуваний Павло Алеппський був дуже здивований, коли дізнався, що багато мешканців, навіть жінок і дітей, уміли читати. Помітне місце в культурному житті міста посідала музика. Іноземних послів часто зустрічали і проводжали під музику. А син Хмельницького Тиміш мав свій оркестр, який складався з органіста, трьох скрипалів, віолончеліста та сурмача. У великій пошані були народні співці — бандуристи і кобзарі.

Смерть Б. Хмельницького 1657 року була початком занепаду Чигирина. Особливо великої шкоди місту завдали гетьмани протурецької орієнтації— Петро Дорошенко і Юрій Хмельницький. Прагнучи підкорити Україну, султанська Туреччина вирішила використати популярне в народі ім’я Хмельницького. Вона проголосила його сина Юрія Хмельницького гетьманом Правобережної України, присвоївши йому титул «князя Малоросійської України».

Двічі турки ходили походами на Україну. Перший раз влітку 1677 року. Стодвадцятитисячна турецько-татарська армія під командуванням Ібрагім-паші підступила тоді до Чигирина і обложила його. Маючи величезну кількісну перевагу, вона сподівалася заволодіти містом за два—три дні. Але й три тижні щонайжорстокіших боїв не принесли ворогові бажаних наслідків. Чигиринці не здавалися. На допомогу їм підоспіли російсько-українські війська й ворогу довелося тікати в степ.

Друга спроба вдертися на Україну організована влітку наступного року. Але й вона була безславною для ворога. Правда, двохсоттисячна армія турків, кримських татар і військових частин волоського та молдавського господарів під командуванням Кара-Мустафи за місяць облоги здобула фортецю, яку обороняло військо лише з 12 тис. чоловік. Місто було зруйноване. Та мужній опір російсько-українських військ під командуванням воєводи Г. Ромодановського та гетьмана І. Самойловича і на цей раз змусив ворога відступити. В історії за обома цими походами турків закріпилася назва Чигиринських.

Відтоді гетьманська резиденція була переведена на лівий берег Дніпра, і Чигирин втратив своє попереднє значення військового та політичного центру. Згідно т. зв. «Вічного миру», укладеного між Росією і Польщею в 1686 році, Чигирин мав «залишитися пустим до подальшої ухвали», став «нічийною» територією.

Та вона, ця територія, приваблювала гноблених. Втікачі-кріпаки, як і раніше, заселяли спустошений край.

Польська магнатська держава неспроможна була сприяти розвитку економіки і культури краю. Населення не корилося визискувачам. Новий великий прояв знайшла народна боротьба у гайдамацькому русі. У 1736 році за допомогою міської бідноти гайдамаки заволоділи Чигирином. Польський уряд змушений був розташувати тут свої військові сили, щоб перерізати шлях «купам гайдамацьким», які йшли з Січі та Долішнього Тясьмину, де вони гуртувалися.

1750 року в районі Чигирина діяли загони Івана Вовка та Грицька Похила. Тоді гайдамаки вдруге захопили Чигирин. Староста скаржився, що його староства зовсім зруйноване гайдамаками, а тому не спроможне платити земські податки да скарбниці воєводства.

В 1768 році Чигиринщина стає осередком селянського повстання Коліївщини. В Чигирині та на його околицях діяв Семен Неживий. Звертаючись до селян, він оголосив, що має доручення сформувати чату (сторожовий загін) і з нею іти на «искоренение ляхов». Його гайдамаки били шляхту та орендарів, «не вчиняючи при тому ніякого грабунку». Загін швидко розростався. Побоюючись антифеодального руху російський царизм допоміг шляхетській Польщі придушити повстання.

На рубежі 50—60-х років XVIII ст. були спроби відродити Чигиринську фортецю. В місті спорудили замок, нові укріплення в низовій частині. В ревізії 1765 р. зазначалося, що «замок стоїть над рікою навпроти високої гори, на якій колись був старий замок і фортеця».

Після возз’єднання Правобережної України 1793 року Чигирин увійшов да складу Росії. З огляду на колишнє становище міста царська адміністрація спочатку в 1797, а потім, після невеликої перерви, в 1802 році розмістила в ньому повітовий центр.

Автор опису Чигирина середини XIX ст. пише, що він зовсім не похожий на місто. «Це справжнє село, яке відрізняється від інших сіл розташуванням присутствених місць у кам’яному будинку, а також кількома церквами. Все місто складається з вузьких, обведених лісою, вулиць, між якими стоять маленькі хатки під солом’яною покрівлею». Наявність повітового центру в Чигирині, організація щорічних ярмарків сприяли розвитку міста. Населення його зростало. Якщо у 1825 році тут налічувалося 2736 жителів, то в 1856 вже було 5921.

У цей час пожвавлюється ремісниче виробництво. Каменотеси на Кам’яній горі виготовляли жорна (в 1831 р.— 1100 жорен). Близько 300 міщан займалися візництвом, а ще близько 100 — торгівлею зерном та рибою. На чигиринських ярмарках продавали сукна, коноплі, льон, сушені фрукти, мед, віск, сало, хліб, а також жорна, будівельне каміння, шкіри тощо. Щовесни з південних губерній приганялися гурти рогатої худоби, табуни коней. Чигиринці закуповували їх для перепродажу. Місто мало 15 крамниць, трактир і 16 «питейних» закладів.

Деякі зрушення сталися і в культурному житті. 1830 року тут побудовано лікарню, пошту. В парафіяльній школі 1857 року три вчителі навчали 24 хлопчиків.

В 1843 і 1845 рр. в Чигирині побував Т. Г. Шевченко. Він зробив тут кілька малюнків на місцеві теми. Широко відомий його офорт «Дари в Чигирині», присвячений козацькій раді 1649 року, твори «Чигирин з Суботівського шляху», «Чигиринський дівочий монастир». Великий Кобзар присвятив Чигирину багато рядків своєї полум’яної поезії. Зокрема «Розриту могилу», «Чигирине, Чигирине», «Холодний Яр», «За що ми любимо Богдана». Багато уваги приділено місту і в знаменитій поемі «Гайдамаки».

Перед реформою 1861 року селянство Чигиринщини поділялося на поміщицьких і казенних. Його розшарування виявлялося тут особливо яскраво. Так, процент селян, що мали злиденні земельні наділи, був тут вищий, ніж у середньому по губернії. Багато з них не мало реманенту. З обстежених 4303 дворів (4618 господарств) повіту 71,2 проц. були безкінними. Класифікацію земель комісії провели неправильно. Вони показали придатними для обробітку піски, болота, пасовиська, які не обкладалися платежами при попередніх люстраціях. Це дозволило підвищити плату за грунти від 20 до 60 проц.

Селяни Чигиринщини виступили проти грабіжницького характеру реформи. Вони рішуче вимагали переділу поміщицької та державної землі, збільшення розмірів наділу до 5 десятин на ревізьку душу.

Особливо великі заворушення серед державних селян стались 1875—1876 рр. У ті роки революційні народники Я. Стефанович, Л. Дейч та І. Бохановський готували на Чигиринщині повстання. Вони організували серед місцевого селянства «Таємну дружину» у складі близько 1000 чоловік. Повстання передбачалося розпочати в жовтні 1877 року, але організацію було розкрито і над селянами вчинено розправу. Чимало їх було засуджено на різні строки тюремного ув’язнення, на поселення до Сибіру.
Ази генеалогії ПОЧАТОК. Із повагою, Ганна
Онлайн
Аватар користувача
АннА
Супермодератор
Повідомлень: 8876
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Стать: Жінка
Дякував (ла): 3563 рази
Подякували: 2154 рази

Re: Чигирин, Чигиринський район, Черкаська область

Повідомлення АннА »

Частина ІІ
Скасування кріпосного права та дальший розвиток капіталізму в Росії спричинювали зміни і в житті чигиринців. Зростало населення міста. У 1897 році тут проживало 9872 чоловіка. Будувалися дрібні підприємства та майстерні напівкустарного типу. Вони виробляли полив’яний посуд, виготовляли вози, вила, граблі та ін. сільськогосподарський реманент. Крім того, в 1897 р. обробкою волокна займалося 6 осіб, тваринницьких продуктів — 14, дерева — 36, металу — 47. В місті працювало 205 кравців, 133 будівельники, 36 візників тощо. Переважна ж більшість населення, як і раніше, займалася сільським господарством: 317 чол.— рільництвом, 13 — тваринництвом, 29 — рибальством і мисливством. У торгівлі було зайнято 251 чол.. Напередодні першої світової війни в Чигирині не було жодного великого підприємства. На 1912 рік в місті працювало 6 чинбарень, 3 парові млини, 3 канатні підприємства, завод мінеральних вод, цегельня, олійниця та кар’єр.

Серед чигиринців дуже популярною стала морська служба. Наприкінці XIX ст. тут проживало близько 2 тис. чоловік, які в різні роки були моряками (понад 100 чоловік — шкіперами). З Чигирина родом і Ф. С. Предтеча, автор слів до популярної російської пісні «Раскинулось море широко» (написав 1906 року на пароплаві «Одеса» в Червоному морі). Частина мешканців наймалася на сезонні сільськогосподарські роботи в південних губерніях.
В одній з доповідей повітової земської управи говорилося, що Чигирин переживає сумну фазу. Нерви нового економічного життя — залізниці — його не зачепили і місто біднішало, аж поки не дійшло до становища «закинутої закутини».

Тут була одна лікарня на 30 ліжок, 8 лікарів, 2 акушерки, а також 2 аптеки та аптечний магазин.

1881 року відкрито 2 початкові школи, а в 1910 році місто мало 5 шкіл, де 17 учителів навчали 558 учнів. На освіту в місті витрачалося 4960 крб., тоді як на утримання поліції — 7136 крб. Тут працювала одна бібліотека, а на початку XX ст. з’явились 2 друкарні та фотографія. Зате постійно діяли 4 церкви, 3 молитовні будинки, десятки трактирів, заїздів, шинків тощо.

Нелегким було становище чигиринців. Тяжка доля штовхала селян та міщан на боротьбу. Революційні виступи в 1905—1907 рр. охопили 23 села повіту і саме місто.

У квітні 1905 року застрайкували робітники чинбарні та швейної майстерні. Тоді ж у місті з’явилися брошури під назвою «Шляхом до соціалізму», а на міському ринку 26 квітня були розкидані прокламації. Неспокійно було в Чигирині і після придушення революції 1905—1907 рр.

Царизм жорстоко розправлявся з непокірними. В’язниця не вміщала арештованих. Так, лише в повітовій чигиринській тюрмі, розрахованій на 80 осіб, у квітні 1909 року перебувало 139 в’язнів.

Імперіалістична війна лягла важким тягарем на плечі трудящих. Сотні чоловіків Чигирина пішли на фронт. Робочих рук не вистачало. Господарство занепадало. Ось чому з великим захопленням чигиринці зустріли повідомлення про повалення царизму. Вони сподівалися на поліпшення своєї долі. Та їхні сподіванки виявилися марними. Буржуазний Тимчасовий уряд не дав ні миру, ні землі. Трудящі піднімалися на боротьбу за владу Рад. На Чигиринщині вона була надзвичайно складною. В березні 1917 року тут почала свою роботу Чигиринська Рада робітничих і солдатських депутатів. В цей же час у місті концентрує свої сили і контрреволюція. У жовтні 1917 року вона зібрала тут Всеукраїнський з’їзд «вільного козацтва», на якому обрала «генеральну раду» (голова царський генерал П. Скоропадський), і організувала повітовий загін «вільного козацтва». Вони стають на оборону інтересів панівних класів. Однак вже ніщо не могло перепинити переможної ходи революції. Селяни повіту у грудні 1917 року розгромили поміщицькі маєтки, розібрали рухоме майно економій. У ті дні комісар Центральної ради з острахом писав у донесенні про посилену більшовицьку агітацію, про свою безсилість боротися з нею.

Дізнавшись про І Всеукраїнський з’їзд Рад, який проголосив встановлення радянської влади на Україні, солдати першого Чигиринського полку виступили проти Центральної ради. В резолюції, ухваленій солдатами цього полку 27 грудня 1917 року, говорилося, що вони висловлюють прокляття Центральній раді за її буржуазні і контрреволюційні дії, повністю підтримують Центральний Виконавчий Комітет Рад робітничих, солдатських і селянських депутатів України та Раду Народних Комісарів, і якщо потрібно, то на перший їх заклик підуть захищати бідне селянство, робітників і солдатів.

На початку 1918 р. в Чигирині був створений військово-революційний комітет, який взяв владу до своїх рук і приступив до наведення твердого революційного порядку, до рішучої боротьби з контрреволюцією. На чолі комітету став матрос Чорноморського флоту Михайло Брайко. 28 січня в місті відбувся з’їзд представників громадських організацій, який проголосив себе тимчасовою повітовою Радою робітничих, селянських та інвалідських депутатів, обрав виконавчий комітет і тут же передав йому як «найвищому демократичному органу в повіті» всю повноту влади. Т. зв. «повітове козацтво» і «бойовики» були розпущені, ухвалено постанову наділити безземельних землею, а тим, хто не міг її обробити, рекомендувалося «гуртуватися в артілі».

Проте радянське будівництво вже на початку березня було перерване. На Україну сунули кайзерівські війська. Почалася жорстока боротьба з окупантами та іншими ворогами, які зазіхали на завоювання революції.

Велику популярність серед населення в цій боротьбі здобули син чигиринського тесляра М. Д. Брайко, перший секретар Чигиринської парторганізації Т. Д. Ятель, більшовик І. І. Чуб, учитель с. Рацевого С. Плетененко, мешканець того ж села В. Рикун тощо. Широко відомою серед трудящих міста була газета «Знамя коммунизма» — орган окружного комітету партії Черкаського, Чигиринського, Звенигородського та Уманського повітів. Вона закликала до нещадної боротьби з окупантами.

Німецькі війська не мали жодної хвилини спокою. Навіть тоді, коли за вбивство німецького коменданта було заарештовано близько 500 чоловік, багатьох з яких розстріляно й замучено, боротьба не припинялася. В липні 1918 року партизани оточили і знищили в чигиринських казармах загони «варти». Німецьке командування змушене було відмовитися від розміщення в Чигирині повітової комендатури, перенісши її до села Нової Осоти.

Партизанською боротьбою на Чигиринщині керували більшовики. В секретному донесенні на ім’я губернського старости зазначалося, що організаторами виступів проти ворога були комуністи Семен Плетененко, Василь Рикун, які згуртували навколо себе інших членів більшовицької партії та безпартійних. Більшовицьке юлово несли в маси та закликали до збройного повстання І. Пшеничний, М. Пироженко, А. Єржак. А. Квочко, М. Чумак, М. Литвиненко, В. Мазуренко, Я. Холоденко, А. Чумак та ін. Саме вони, як говорилося у щойно згаданому донесенні, вчинили ряд збройних виступів.

У кінці листопада гетьманська влада була повалена. Деякий час у місті господарювали прихильники Директорії. Але їм довго протриматися не вдалося. Ще до приходу частин Червоної Армії в середині січня 1919 року партизанський загін Чигиринського повіту, який називав себе першим куренем Червоного козацтва, повалив місцеву владу Директорії. Командування загону звернулося до всього населення міста й повіту з відозвою, в якій сповіщалося про передачу влади військово-революційному комітетові та проголошувався заклик зміцнювати зв’язки з братнім російським народом. Головою ревкому обрано М. Д. Брайка. При ревкомі діяв військово-революційний трибунал, а «до всіх установ та інституцій» надіслано комісарів, які на місцях здійснювали контроль до утворення Ради селянських, робітничих і козацьких депутатів. Тоді ж була створена професійна спілка трудящих всіх професій, яку очолив більшовик І. В. Жураченко.

Військово-революційний комітет провадив велику роботу в справі організації Радянської влади в місті і повіті, а також очолював розгром контрреволюційних сил. При ревкомі існували комісії, які займалися земельним питанням, націоналізацією майна, фінансовими справами, народною освітою, продовольством і т. п. Оголошено було про охорону праці, зокрема жіночої та дитячої, про організацію безкоштовного навчання в школах, про створення комітетів бідноти в місті і повіті, всі трудящі закликалися до творчої праці. В березні 1919 року в Чигирині відбулася нарада представників повітового ревкому, загонів червоного козацтва і трудящих міста, на якій було обговорено питання про землевпорядкування на Чигиринщині.

Вся поміщицька, церковна і монастирська земля передавалась селянам. Озимі посіви пропорціонально розподілялися між біднотою. Не дозволялося чинити будь-які перешкоди в організації кооперативів, які в умовах продовольчих труднощів і господарської розрухи могли відіграти винятково важливу роль. Водночас суворо заборонялося створювати комуни і кооперативи, порушуючи принцип добровільності. Майно поміщицьких економій, їхні зернові і фуражні запаси бралися на облік та передавалися місцевим органам влади. Подавалась допомога хлібом голодуючим трудящим м. Черкас, а також — воїнам Червоної Армії.

Велику небезпеку для революції в той час створив заколот отамана Григор’єва. В травні його частини тимчасово заволоділи Чигирином, а в серпні сюди ввірвалися війська генерала Денікіна. Білогвардійці відновлювали буржуазно-поміщицькі порядки, чинили розправи над комуністами, революційними робітниками і селянами.

Чигиринці знову йшли у партизанські загони, які особливо успішно діяли в жовтні 1919 року. Спроби денікінців придушити партизансько-повстанський рух не мали успіху.

Після розгрому денікінщини Радянська влада в Чигирині утвердилася остаточно. Правда, армії польських інтервентів і барона Врангеля живили бандитизм. З ним ще доводилося боротися в 1920, а подекуди і в 1921 роках, проте основні зусилля ревком і повітова Рада робітничих і селянських депутатів спрямували тепер на зміцнення Радянської влади, на господарське будівництво.

В липні 1920 року в місті почали активно діяти комсомольська організація, а також комітет незаможних селян. Під керівництвом партійної організації вони провадили роботу, щоб усунути з установ і громадських організацій контрреволюційні елементи, щоб здійснити радянську продовольчу політику, провадити боротьбу з куркульством, спекуляцією, самогоноварінням тощо. У вересні 1920 року на нараді представників KHС Чигиринщини було вирішено об’єднати в КНС всю бідноту і середняків, налагодити контроль за розподілом продукції міської промисловості, реквізувати товари у спекулянтів і розподілити їх серед біднішого селянства, вжити заходів до заснування прокатних пунктів сільськогосподарського інвентаря, конфіскованого у поміщиків та куркульства, всіма силами допомагати зміцненню Радянської влади. В цей час на Чигиринщині уже працювало 80 сільських і 7 волосних комітетів незаможних селян.

Члени КНС та комсомольці Чигирина проводили й іншу важливу роботу. Так, комсомольці взяли шефство над першим кінним корпусом Червоного козацтва і організували для нього збір коштів.

У 1924 році з ініціативи КНС організовано Чигиринське сільськогосподарське товариство «Перший крок», членами якого стали 19 родин. Товариство мало 32 га землі, 2 сівалки, 2 культиватори, 3 вози. Це було перше товариство в районі. Чигирин з 1923 р. став районним центром.

Партійна організація систематично цікавилася становищем першого колективного товариства. Проте, артільне господарство зростало повільно. Слабка матеріальна база, традиційне кустарництво і відхідництво заважали його зміцненню.

В той же час на Чигиринщині було багато дрібноремісницьких закладів (близько 500). Значна частина їх зосереджувалася в місті. Тут виробляли гончарний посуд, смолу, дьоготь, бондарні вироби, дерев’яні колеса, нескладне сільськогосподарське залізне і дерев’яне знаряддя тощо.

Досвід вчив, що на Чигиринщині найдоцільніше займатися тваринництвом і садівництвом. Тому сільськогосподарське товариство закладало питомники фруктових дерев, плантації виноградників. На 507 гектарах земель почав господарювати перший на Чигиринщині радгосп «Паризька Комуна» (радгосп садовинтресту). Організовано було і лісомеліоративний розсадник.

Зміни в промисловому і сільськогосподарському виробництві йшли поряд з розвитком культури та освіти. Ще 1919 року воєнно-революційний комітет встановив контроль за роботою навчальних закладів міста. Серед них було три початкові, дві вищі початкові школи для хлопців і дівчат, середнє шляхово-будівельне технічне училище [та середня 4-класна шляхово-будівельна школа. З 1923 р. в Чигирині почав працювати театр ім. Воровського, який став значним культурним центром міста.

Успішно ліквідовувалась неписьменність серед населення. Немало було зроблено і для влаштування сиріт та безпритульних. З 1925 року успішно діяла спеціальна Чигиринська дитяча колонія, в якій на кошти округу виховувалося 50 дітей.

Для корінного піднесення сільського господарства треба було стати на шлях повної колективізації. Залучення селян до колективного господарювання відбувалось в умовах великого опору з боку куркульства. Однією із перших організаторів місцевої артілі була уродженка м. Чигирина активістка М. І. Боровиченко. Ще в 1925 році вона працювала в КНС. У серпні 1931 року її скосила куркульська куля. Та створений нею в 1929 році колгосп ім. XII з’їзду Рад Шевченківщини (згодом — імені В. І. Леніна) впевнено набирав сили. Він поступово освоїв усі сільськогосподарські угіддя, з яких лише орної землі було понад 1 тис. га, розвивав тваринництво і садівництво.

У 1932 році в Чигирині створено машинно-тракторну станцію. Один із її перших трактористів І. Галич доставив із Харківського тракторного заводу 16 тракторів. МТС будувала цехи, майстерні для ремонту техніки, готувала кадри механізаторів.

Коли став до ладу один із найбільших на той час Черкаський консервний комбінат (1934 рік), значні площі посіву в районі чигиринці відвели під овочеві культури.

З гордістю показували вони наслідки своєї праці на обласних, а потім і на Всесоюзній сільськогосподарських виставках. Так, у 1939 році від кожної фуражної корови в колгоспі ім. В. І. Леніна було надоєно по 1490 кг молока. Тоді це був непоганий показник.

Обновився і значно розширився Чигиринський державний млин. Він почав давати продукцію на суму понад 200 тис. крб. На базі електростанції млина електрифікувалися міські установи та квартири мешканців міста. Почав працювати міський радіовузол (у 1931 році налічував 97 радіоточок). Набирала сили і промисловість. Зросли потужності шкіряного заводу (напередодні Великої Вітчизняної війни він щорічно обробляв близько 4 тис. шкір, виготовляв юхту, підошви, хром) і деревообробного комбінату. 1940 року він виготовив меблів та іншої продукції на суму 870 тис. крб. Цегельний завод випалював тоді понад мільйон штук цегли.

В місті діяли кілька артілей. Артіль «Жовтнева революція» поставляла трудящим готовий одяг, «Червоний чигиринець» — взуття. Далеко за межами області славилися художні вишивки українського вбрання, скатертей, серветок тощо, що їх виготовляли місцеві умільці в артілі «Художекспорт». В 1938 році тут з’явилися підприємства швейної і лозомеблевої промисловості. Кількість робітників у Чигирині зросла до 1367 чоловік.
Ази генеалогії ПОЧАТОК. Із повагою, Ганна
Онлайн
Аватар користувача
АннА
Супермодератор
Повідомлень: 8876
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Стать: Жінка
Дякував (ла): 3563 рази
Подякували: 2154 рази

Re: Чигирин, Чигиринський район, Черкаська область

Повідомлення АннА »

Частина ІІІ
Розгорталась освітня та культурно-масова робота. В 1928 році при Чигиринській семирічній школі розпочала діяти друга школа для дорослої молоді. Тоді ж вирішено питання про організацію кооперативної школи та про перший дитячий майданчик на 100 дітей. З 1930 року для допомоги біднішій частині населення в навчанні дітей з ініціативи КИС створено спеціальний грошовий фонд.

У 1932 році вийшов перший номер районної газети «Ленінським шляхом», а в 1939-му розпочав роботу Чигиринський районний вузол радіомовлення. На базі Кіровоградської школи соціалістичного обліку та річної школи бухгалтерії тоді ж засновано Чигиринський сільськогосподарський технікум бухгалтерського обліку.

Чигиринці, як і всі трудящі країни, пізнали радість творчої праці. Місто набирало впорядкованого і культурного вигляду. Та мирне соціалістичне будівництво перервав підступний напад фашистської Німеччини на Країну Рад. Чигиринці піднялися на боротьбу з ворогом. Сотні заяв з проханням направити на фронт надійшли до військкомату уже в перші дні війни. Чапаєвець Матвій Настевич очолив полк місцевого народного ополчення. Багато мешканців старовинного українського міста хоробро билися на фронтах.
І все ж війна прийшла до берегів Дніпра. 7 серпня 1941 року фашисти захопили Чигирин. Вони встановили тут режим терору і насильства. Окупанти зруйнували майже все місто. Вони замучили і розстріляли близько двох тисяч чоловік району, в т. ч. і міста, понад тисячу юнаків та дівчат вивезли на каторжні роботи до Німеччини. Та ні терор, ні залякування не могли скорити чигиринців. Багато їх вступило до партизанських загонів ім. Суворова, ім. Дзержинського, «За перемогу», до загону ім. Сталіна (командир П. А. Дубовий) й інших, що базувалися поблизу Чигирина в Холодному Яру.

Комсомольці та молодь Чигирина за час окупації розповсюдили в місті близько 5 тисяч листівок. У червні 1943 року вони встановили зв’язок з партійно-комсомольською організацією партизанського загону «Москва», доставили їм 2 тони борошна, 780 кілограмів масла, багато інших продуктів, а також медикаменти тощо. Комсомольці-підпільники висадили в повітря міст на шляху Черкаси-Чигирин, виводили з ладу телефонний зв’язок Чигирина з Кіровоградом, Смілою, Черкасами.

Відвагу і героїзм виявляли чигиринці на фронтах Великої Вітчизняної війни» Один з перших комбайнерів на Чигиринщині — П. С. Сивокінь — пройшов з боями усю війну, в 1943 р. разом з частинами Червоної Армії форсував Дніпро, брав участь у визволенні рідного міста. 11 бойових нагород переконливо свідчать про його бойовий шлях. За подвиги й героїзм високої нагороди — ордена Леніна — удостоєні чигиринці М. С. Січовий та Й. П. Давидов; учасника оборони Брестської фортеці І. Д. Кодацького відзначено орденом Червоного Прапора. А всього за відвагу й героїзм нагороджено орденами й медалями 1111 чоловік.

Багато хто з чигиринців не дожив до світлого Дня Перемоги. За участь у партизанському русі фашисти закатували юних підпільників І. Д. Назаренка, І. І. Рисяка, К. Г. Винниченко, П. Л. Іващенка. В день визволення Чигирина смертельно поранено в бою одного з організаторів комсомольського підпілля В. І. Рубенка. І ще 475 синів та дочок віддали своє життя на фронтах Великої Вітчизняної війни, у партизанських загонах. На міській площі, біля ріки Тясьмину, 9 травня 1965 року чигиринці поставили їм монумент «Слави».

Чигирин визволено від фашистських військ 12 грудня 1943 року.

Після визволення відновили свою діяльність партійна і комсомольська організації. На початку 1945 року в Чигирині вже було 7 первинних партійних організацій. Комуністи та комсомольці очолили відбудову підприємств і колгоспів, організували збирання коштів до фонду Червоної Армії. Лише протягом 1944 року трудящі району зібрали понад 11 мли. крб. на побудову танкової колони «Кіровоградський комсомолець» та ескадрильї літаків «Кіровоградський допризовник» (Чигиринський район входив до складу Кіровоградської області). Чигиринці почали швидко заліковувати рани. На початку 1944 року відновили роботу артілі ім. 27-річчя Червоної Армії, «Художекспорт», райхарчокомбінат, деревокомбінат тощо.

У воєнні та перші післявоєнні роки чигиринські колгоспники добре справлялися з польовими роботами. За успішне проведення весняної посівної компанії в 1945 році району було присуджено перехідний Червоний прапор Державного Комітету Оборони, а групу передовиків за перевиконання плану хлібозаготівель нагороджено орденами й медалями. Ордени Вітчизняної війни І ступеня одержали тоді секретар Чигиринського райкому КП(б)У Я. І. Буряченко та голова виконкому районної Ради депутатів трудящих К. Г. Гладков.

Відбудова промислових підприємств мала свої особливості. їх реконструювали або споруджували заново. Так, меблева фабрика ім. Б. Хмельницького виросла у підприємство, яке в 1970 році давало виробів на суму понад 1,2 млн. крб. Колишня чинбарня перетворилася в шкіряно-галантерейну фабрику з колективом робітників понад 500 чоловік. Такі вироби, як жіночі сумки, санітарні і господарські саквояжі, господарські фартуки тощо, мають великий попит по всій Україні. Відновили і перевершили свою довоєнну потужність промисловий комбінат міста, хлібозавод, млин тощо.

1960 року став до ладу маслозавод, який щорічно виробляє сиру, вершків, масла та іншої молочної продукції понад 1,2 тис. тонн. З року в рік зростає міський харчокомбінат. Якщо на кінець відбудовного періоду це підприємство давало продукції на 72,7 тис. крб., то в 1970 році — в десять раз більше. Протягом 50—60-х років тут з’явилися цехи: комбікормовий, консервний, холодильний і безалкогольних напоїв, вальцьовий млин тощо. Лише консервний цех дає близько мільйона банок консервів щорічно. Продукція харчовиків йде до Смоленська, Кірова, Воркути, Красноярська та інших міст країни. У 1965 році побудовано автогосподарство з гаражами і майстернями; з 1957 року працює «Міжколгоспбуд», який щорічно на будівництві господарських і культурно-побутових приміщень сіл району освоює понад 1,5 млн. крб. А цегельний завод, який до війни випалював близько мільйона штук цегли, тепер дає її більше, ніж у десять разів.

Особливо швидко розвивалася промисловість в роки восьмої п’ятирічки. Успішно йшов у ці роки і процес зростання та зміцнення чигиринського колгоспу, який після війни носив ім’я В. І. Леніна, а з 1963 р.— Шевченка. Високих показників тут досягла молочнотоварна ферма На кожну фуражну корову було надоєно 1546 кг молока. В 1958 році завідуючу фермою Т. Й. Боровиченко нагороджено орденом Трудового Червоного Прапора. Орденом Леніна нагороджено і одну з кращих свинарок артілі П. Трибій.

Навіть на бідних грунтах трудівники добилися сталих і високих урожаїв зернових, овочевих та кормових культур. Так, зернові з 1955 року щорічно давали близько 20 цнт з га. Добре родила й озима пшениця, яку почали сіяти тільки в радянський час. Це дозволило колгоспникам на кожні 100 гектарів угідь виробити навіть у 1969 році, що мав несприятливі погодні умови, по 21,6 цнт м’яса і по 601 цнт молока.

На кінець восьмої п’ятирічки в колгоспі виробили молока по 613 цнт на 100 га сільськогосподарських угідь. Добре почали колгоспники і дев’яту п’ятирічку. В 1971 році в господарстві зібрали по 28,3 цнт зернових, в т. ч. пшениці 32,3 цнт. На 100 га угідь виробили 634 цнт молока.

Господарство має 41 трактор, 20 вантажних автомобілів, 9 комбайнів. Його доходи в 1970 році становили 509,5 тис. крб. проти 60,3 тис. крб. 1950 року.

Велику допомогу в розвитку колективного господарства подавала Чигиринська машинно-тракторна станція. У воєнному 1944 році токарі М. Т. Січовий, X. П. Лютенко і електрослюсар Г. Ю. Филоненко, робітники МТС виготовляли найскладніші тракторні деталі. В колективі МТС виріс знатний механізатор В. М. Бражник, який з року в рік перевиконував норми виробітку на збиранні хліба та насіння трав комбайном С-4. 1952 року йому присвоєно високе звання Героя Соціалістичної Праці, 1958 нагороджено орденом Трудового Червоного Прапора. На базі МТС тепер створено підприємство «Сільгосптехніки» із спеціалізованими майстернями. В дні святкування 50-річчя Великого Жовтня його нагороджено пам’ятним Червоним прапором.

Рівень, якого досягли чигиринці в усіх галузях економіки і культури дозволяє їм впевнено братися за здійснення найвеличніших завдань нашої партії. На кінець дев’ятої п’ятирічки тут виросте і дасть промисловий струм одна з найбільших у світі Чигиринська ДРЕС потужністю 4800 тис. кіловат. Поблизу електростанції з’явиться новий район, ціле місто електроенергетиків, розраховане на 20 тис. жителів. Чигирин збагатиться новими школами, палацами культури, кінотеатрами, клубами, спортивними спорудами. Над здійсненням цих планів невтомно працюють всі мешканці міста. Ідучи назустріч 50-річчю створення Союзу РСР, колективи підприємств міста зобов’язалися виконати річний план до 25 грудня 1972 року. А шкіряно-галантерейна фабрика має виробити на 60 тис. крб. продукції понад план.

Всією роботою щодо мобілізації трудящих на виконання історичних накреслень КПРС керує міська партійна організація, яка налічує понад 800 членів партії, об’єднаних у 37 первинних організаціях. 29 первинних комсомольських організацій об’єднують 1534 членів ВЛКСМ, найвірніших помічників партії, що зарекомендували себе ініціативними та енергійними провідниками усього нового.

Велику роботу серед трудящих проводить міська Рада депутатів трудящих. У її складі 50 депутатів (з них 25 робітників). В 9 комісіях Ради працюють ще десятки активістів.

Комуністи, комсомольці, депутати Рад завжди перебувають на передньому краї боротьби і своїм прикладом надихають трудящих на нові звершення.

Післявоєнні роки докорінно змінили обличчя Чигирина.

Забудова й озеленення міста йшли і йдуть згідно з планом реконструкції, складеним групою архітекторів Харківського відділення Діпроміста. Лише 1959 року на землях понад берегом Кременчуцького водоймища, а також на тясьминських берегах засаджено близько 9 тис. га піщаних земель. У ювілейному 1967 році закладено великий парк на честь 50-річчя Жовтня, на вулицях висаджено сотні фруктових дерев і кущових рослин, багато квітів.

У 1954 році на великій просторій площі по вулиці Жовтневої революції поблизу підніжжя Кам’яної гори закінчено будівництво Будинку Рад за проектом архітектора О. І. Возного. Поряд з ним розміщено палац культури і спорту. Стали до ладу новий триповерховий готель на 80 місць, універмаг «Ювілейний», широкоекранний кінотеатр, гастроном, пошта, приміщення районної друкарні тощо.

За останні 10 років третина мешканців міста переселилася в нові індивідуальні будинки та окремі комунальні квартири. Понад 17 км вулиць забруковано та заасфальтовано. Працює перша черга міського водопроводу довжиною 12 км, збудовано газозаправочний пункт. Місто повністю електрифіковане і радіофіковане, на Кам’яній горі встановлено телевізійний ретранслятор. Збагатилась мережа лікувальних закладів. До послуг трудящих поліклініка, стаціонарна лікарня на 365 ліжок, протитуберкульозний та неврологічний диспансери на 100 ліжок, пологова лікарня, аптека тощо.

За післявоєнні роки відбудовано школи.

Тут велика заслуга учителів-жінок. Так, дочка колишнього чоботаря В. К. Вербівська, будучи депутатом Чигиринської селищної, районної та Кіровоградської обласної Рад депутатів трудящих, всю свою енергію спрямувала на піднесення народної освіти в місті. Радянський уряд нагородив її двома орденами Леніна, а в 1948 році присвоїв звання заслуженого вчителя Української PСP. Зараз у місті працюють 2 середні, восьмирічна і дві початкові школи. Одна з них споруджена до 300-річчя возз’єднання України з Росією, їй присвоєно ім’я Б. Хмельницького. Тут працює також заочна середня школа. Технікум бухгалтерського обліку щорічно з стаціонарного та заочного відділень випускає по 270 чоловік з середньою спеціальною освітою. Всього в денних школах Чигирина навчається 1683 дітей, без відриву від виробництва ще 1200 учнів. У місті працює 12 бібліотек, які мають 1,3 млн. книг.

Чигиринці свято шанують славну героїчну історію і особливо тих, хто боровся за їх щасливе сьогодення, світле майбутнє. Ще з 1954 року на площі перед будинком Рад стоїть величний пам’ятник В. І. Леніну, а 13 жовтня 1967 року у дні Декади російської літератури і мистецтва на Україні на високій Кам’яній горі, яку нині звуть Богдановою, було відкрито скульптурну постать великого сина України — Б. Хмельницького. На відкриття цього пам’ятника прибули численні гості. Серед них були і посланці братнього російського народу на чолі з першим заступником Голови Ради Міністрів РРФСР В. І. Кочемасовим.

Повнокровним, радісним життям живуть чигиринці. Сотні їх — учасники міської і районної художньої самодіяльності. Основні творчі колективи міста склалися ще напередодні святкування 300-річчя возз’єднання України з Росією. Відтоді вони поновилися, зміцніли, значно піднесли свою майстерність.

1964 року хоровому колективу районного будинку культури присвоєно звання самодіяльного народного хору. В дні святкування 100-річчя з дня народження В. І. Леніна він був удостоєний звання лауреата, диплома І ступеня та Золотої медалі. Його керівнику самодіяльному композитору А. М. Чекалю присвоєно почесне звання заслуженого працівника культури Української РСР.

Численні таланти розквітають у Чигирині. В 1968 році високої честі заслужив член гуртка образотворчого і народноужиткового мистецтва модельєр шкіряно-галантерейної фабрики П. Петренко, роботи якого з успіхом експонувалися на республіканській виставці в Києві. Далеко за межами району й області відомі твори народних умільців художників М. І. Кладницького, П. М. Нестевича, майстра художньої вишивки В. Г. Кладницької і багатьох інших.

У Чигирині народився і вподовж 20 років брав активну участь у художній самодіяльності І. І. Чабаненко, заслужений діяч мистецтв УРСР, деякий час ректор Київського інституту театрального мистецтва ім. Карпенка-Карого. Звідси родом народна артистка УРСР О. С. Кривицька і радянські вчені-математики доктори фізико-математичних наук К. Л. Рвачова-Ющенко, О. Л. та В. Л. Рвачови і чл. кор. АН УРСР В. А. Назаренко.

На громадських засадах в місті створено краєзнавчий музей, у якому зібрано різноманітні археологічні колекції, зразки козацької зброї, старовинні зразки живопису і культури, знаряддя праці і набір монет різних епох. Та найголовніше — в ньому зібрані матеріали про чудових людей — комуністів, комсомольців і безпартійних, які йшли в перших лавах борців за Жовтень, були провідниками ідей партії в період індустріалізації і колективізації сільського господарства, стояли на передньому краї боротьби проти гітлерівських окупантів і натхненно трудяться тепер у період будівництва комуністичного суспільства. Тут можна пересвідчитись, як оновилась і зміцніла чигиринська земля.
Ази генеалогії ПОЧАТОК. Із повагою, Ганна
Аватар користувача
Ярина
Повідомлень: 211
З нами з: 09 листопада 2016, 15:40
Дякував (ла): 21 раз
Подякували: 93 рази

Re: Чигирин, Чигиринський район, Черкаська область

Повідомлення Ярина »

phpBB [video]
Онлайн
Аватар користувача
АннА
Супермодератор
Повідомлень: 8876
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Стать: Жінка
Дякував (ла): 3563 рази
Подякували: 2154 рази

Re: ЧИГИРИН, місто, Чигиринський район, Черкаська область

Повідомлення АннА »

ЧИГИРИН — місто Черкаської області, райцентр. Розташов. на р. Тясмин (прит. Дніпра). Населення 14,4 тис. осіб (2012). В укр. романтичній традиції Ч. — один із символів козац. доби.

Місто і Чигиринський замок засновані згідно з королів. привілеєм, виданим 1589 кн. Олександру Вишневецькому (див. Вишневецькі). 1592 місто отримало магдебурзьке право. Ч. був одним з опорних пунктів колонізації пд. районів Київського воєводства на межі з Диким полем. Від самого початку більшість населення становили "непослушні" козаки. Після 1625 Ч. став центром Чигиринського полку реєстрового козацтва.

Від початку Національної революції 1648—1676 (із червня 1648) Ч. — гол. (постійна) резиденція Б.Хмельницького. Вибір Ч. на роль фактичної столиці козац. д-ви був зумовлений як суб’єктивними чинниками (Чигиринщина — "мала батьківщина" Б.Хмельницького, біля Ч. розташований Суботів, родовий маєток Хмельницьких), так і об’єктивними (на відміну від Києва — домінування козацтва серед населення; вигідне на той час політико- і воєнно-геогр. положення; зручні умови для оборони). Таку ж роль Ч. відігравав і за гетьманування І.Виговського, Ю.Хмельницького, П.Тетері, П.Дорошенка.

1648—78 і 1704—11 Ч. був центром полку (як адм.-тер. одиниці). За гетьманом із 1649 були закріплені Чигиринське староство (виокремилося з Корсунського староства в 1640-ві рр.; див. Староство) і прибутки з нього. Гетьман. двір часто приймав послів зарубіжних д-в та вищих правосл. ієрархів. У Ч. резидували київ. митрополити Діонісій Балабан (із 1658) і Йосиф Нелюбович-Тукальський (із 1667). Столичний статус зумовив стрімкий розвиток Ч. Згідно з описами Павла Халебського і Евлії Челебі та планами 1677—78 у 1650—70-ті рр. місто, яке лежало в низовині на правому березі Тясмину, мало досить потужні укріплення. У місті були розташов. гетьман. садиба, ринкова площа з ратушею, кілька правосл. храмів. На лівому березі Тясмину існували передмістя і (на деякій відстані від Ч.) Чигиринський Свято-Троїцький монастир.
Восени 1659 містом, яке обороняли прибічники І.Виговського, намагався оволодіти Ю.Хмельницький. За гетьманування П.Тетері в Ч. з’явилася польс. залога, яка весною 1664 витримала кількатижневу облогу військ лівобереж. гетьмана І.Брюховецького. Ця залога влітку 1667 була блокована в замку П.Дорошенком; її примусили здатися і залишити Ч. 1674 двічі (у лютому і серпні) місту загрожували війська кн. Г.Ромодановського й І.Самойловича. У вересні 1676 П.Дорошенко здав Ч. І.Самойловичу; замок зайняла рос. залога, місто — залога з лівобереж. козаків. 1677—78 Ч. опинився в центрі подій російсько-турецької війни 1676—1681. Під час оборони Ч. 1677 місту вдалося встояти, але оборона Ч. 1678 завершилася тим, що оборонці були змушені його залишити. Ч. був дощенту зруйнований і назавжди втратив роль політично- і воєнно-стратегічно важливого пункту. (Див. також Чигиринські оборони 1677 і 1678.)

За умовами Бахчисарайського миру 1681 Ч. відійшов до Правобережної України (васала Османської імперії). Почалося відродження міста, в якому були мешканці і після укладення "Вічного миру" 1686 (хоча за його умовами Ч. потрапив до території, яка мала залишатися незаселеною). Влітку 1709 Ч. був зайнятий рос. залогою. 1714 він повернувся під владу Речі Посполитої. Ревізія 1765 зафіксувала тут невеликий дерев’яний замок (стояв, на відміну від старого замку, не на горі, а в долині) і 108 хат. Місту, розташованому неподалік від річпосполитсько-рос. кордону, загрожували напади гайдамаків (див. Гайдамацький рух; 1750 вони захопили Ч.).

Після 2-го поділу Речі Посполитої (1793; див. Поділи Польщі 1772, 1793, 1795) Ч. перейшов до Рос. імперії. Із 1797 — центр повіту Київської губернії. У 19 ст. місто отримало регулярний план згідно з проектом В.Гесте (затверджений 1826). За переписом 1897, в Ч. було 9872 мешканці. Тут відбувся Всеукраїнський з’їзд Вільного козацтва 1917. 1918—20 в районі Ч. діяли повстанці ("Чигиринська республіка" на чолі з С.Коцуром), які певний час контролювали місто.

Рад. владу остаточно встановлено в лютому 1920. Із 1923 Ч. — центр району (у складі Шевченківської округи до 1930, Київської області в 1932—39, Кіровоградської області в 1939—54, Черкас. обл. із 1954). Окупований гітлерівцями із 7 серпня 1941 до 12 грудня 1943. У рад. час місто розвивалося як агропром. центр. 1985 неподалік від Ч. почалося буд-во Чигиринської АЕС, яке було зупинено 1989. 1989 створено заповідник "Чигирин".

Перші археол. розкопки в Ч. провели В.Хвойка (не пізніше 1903) і Г.Логвин (1953). Пізніше тут працювали Р.Юра, П.Горішній, Д.Куштан та ін. (1972—73, 1989—94, 2004—09). Серед досліджених об’єктів (за межами замку) — кладовище 17 ст. Із 1990-х рр. проводяться роботи, які мають перетворити місто на значний осередок туризму: 1995 у відтвореному будинку повітових присутственних місць відкрито музей Б.Хмельницького; 2006 відкрито музей археології Середнього Подніпров’я; 2006—07 відновлено (у гіпотетичному вигляді) бастіон Дорошенка і церкву Святих Петра і Павла; 2006—09 споруджено 1-шу чергу "Резиденції Богдана Хмельницького" (цей "історико-архітектурний комплекс" є реалізацією творчої уяви авторів проекту, а не реконструкцією).

У Ч. народилися С.Грушевський, А.Яковлів, М.Сікорський. Т.Шевченко, який не раз бував у Ч., присвятив місту ряд творів.
Мицик Ю.А., Вортман Д.Я.
дата публікації: 2013 р.
Ази генеалогії ПОЧАТОК. Із повагою, Ганна
Онлайн
Аватар користувача
АннА
Супермодератор
Повідомлень: 8876
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Стать: Жінка
Дякував (ла): 3563 рази
Подякували: 2154 рази

Re: ЧИГИРИН, місто, Чигиринський район, Черкаська область

Повідомлення АннА »

Зображення

ЧИГИРИНСЬКИЙ ЗАМОК (Верхній город) — комплекс укріплень кінця 16 — 17 ст. в Чигирині. Був розташов. на Замковій (Кам’яній) горі — мисоподібному кам’яному виступі, який на 60 м підноситься над долиною Тясмину (прит. Дніпра) і панує над навколишньою місцевістю. Ч.з. заснований одночасно з містом. Спочатку мав традиційні для Наддніпрянщини дерев’яні фортифікації, — за описом 1622, це 4 башти (одна з них надбрамна) і "паркан" (стіна з вертикальних колод).

Після того, як Чигирин став головною резиденцією гетьмана Б.Хмельницького (1648), замок перебував у занедбаному стані (згідно зі свідченням Павла Халебського). Тут зберігали козац. трофеї — річпосполитські гармати, прапори тощо. Ч.з. був відновлений 1664 заходами київ. воєводи С.Чарнецького (під час придушення Правобережного повстання 1664—1665) як один з опорних пунктів Речі Посполитої. Вірогідно, саме тоді було споруджено фортифікації бастіонного типу (з рисами староітал. школи), зафіксовані на планах і в описах 1677—78. Відповідно до цих джерел замок мав трапецієподібний контур, зумовлений формою майданчика. Укріплення були частково мурованими, частково — дерево-земляними. Серед фортечних споруд виділялися два потужних бастіони (розташовані на флангах напільної сторони замку), один з яких (відомий як "вывод Дорошенка" або "тюрьма Дорошенка") був мурованим. Всередині замку містилися церква Святого Миколая, будинок воєводи, його канцелярія, склади, колодязь та ін. Під час підготовки до оборони Чигирина 1677 укріплення вдосконалили, а перед обороною Чигирина 1678 за проектом полк. П.Гордона замок з напільної сторони прикрили новою лінією укріплень — дерево-земляним кронверком ("новим верхнім городом"). Замок утворював єдину систему з укріпленнями міста (Нижнього города).

1678 Ч.з. був ущент зруйнований, і більше його не відновлювали. У 19 ст. на Замковій горі видобували каміння (пісковик), з якого робили жорна. Унаслідок цього значною мірою було зруйновано рештки замкових споруд і культ. шар замчища (тому важко перевірити повідомлення писемного джерела про те, що замок був закладений "на старому городищі"). 1967 на горі спорудили пам’ятник Б.Хмельницькому (1974 — 2-й етап спорудження) і заклали парк. 2007 відновлено (у гіпотетичному вигляді) бастіон Дорошенка. Територія Ч.з. входить до заповідника "Чигирин". Замкову гору не раз вивчали археологи (В.Хвойка, Г.Логвин, Р.Юра, П.Горішній та ін.).
Ази генеалогії ПОЧАТОК. Із повагою, Ганна
Онлайн
Аватар користувача
АннА
Супермодератор
Повідомлень: 8876
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Стать: Жінка
Дякував (ла): 3563 рази
Подякували: 2154 рази

Re: ЧИГИРИН, місто, Чигиринський район, Черкаська область

Повідомлення АннА »

ЧИГИРИНСЬКИЙ СВЯТО-ТРОЇЦЬКИЙ МОНАСТИР — православний монастир (спочатку — чоловічий, із 1735 — жіночий) поблизу Чигирина (у наш час — у межах міста). За деякими даними, існував уже 1627, проте ця дата суперечить відомостям, згідно з якими фундатором монастиря був І.Виговський у той час, коли займав посаду генерального писаря, тобто не раніше 1649. Перша достовірна згадка про монастир датована 1653. У 1650-х рр. тут було два храми: Святої Трійці та Святого Іоанна Богослова. Монастир із 1667 служив резиденцією митрополита Київ., Галицького і всієї Русі Йосифа Нелюбовича-Тукальського, який був тут похований (за ін. даними — у чигиринській церкві Святих Петра і Павла). Монастир зруйнований 1677—78, відроджений бл. 1708 братом П.Дорошенка Андрієм, який тут постригся в ченці та був похований (згодом тут були поховані ін. представники Дорошенків). 1712 знову зруйнований татарами і відроджений 1730, коли обитель отримала привілей від чигиринського старости Я.-С.Яблоновського. 1735 монастир став жіночим. Із 1786 мав статус позаштатного. Із 1874 при монастирі діяло уч-ще для дівчат. На поч. 20 ст. в монастирі були 234 насельниці. 1923 частину монастирських приміщень віддали дитячій трудовій колонії. Монастир закрили 1925. Останню ігуменю Рафаїлу (Тартацьку) 1927 закатували місц. члени спілки "Безбожник". 1932 зруйновано обидва монастирські храми — Свято-Троїцьку церкву (споруджена 1759, реконструйована 1847—50) і Спасо-Преображенську трапезну церкву (споруджена 1835). 1941 монастир відродився і діяв до 1948. 1938—41 і 1944—73 у збережених монастирських корпусах був розміщений с.-г. технікум, потім їх використовували як житло. Із 2006 іде процес відродження монастиря (належить УПЦ (МП)).
Ази генеалогії ПОЧАТОК. Із повагою, Ганна
Аватар користувача
kbg_dnepr
Повідомлень: 7459
З нами з: 14 січня 2021, 15:44
Стать: Жінка
Звідки: Дніпро
Дякував (ла): 5284 рази
Подякували: 945 разів

Re: ЧИГИРИН, місто, Чигиринський район, Черкаська область

Повідомлення kbg_dnepr »

З 2020 р. Чигиринська міська громада відноситься до Черкаського району.
Катерина
Глушак (Брянськ.) Ковальов Федосенко mt H5a (Могилевськ.)
Оглотков I2a2b (Горбат. п. НГГ) Алькін Душин Жарков Кульдішов mt U5a1 Баландін (Симб. губ.)
Клишкін R1a1a Власенко Сакунов Кучерявенко (Глухів)
Кириченко Бондаренко Білоус Страшний mt T2a1 (Новомоск. Дніпроп.)
#генеалогия #генеалогія #пошукпредків #поискпредков #ahnenforschung #ukrainianancestry #родовід #родословная
Аватар користувача
kbg_dnepr
Повідомлень: 7459
З нами з: 14 січня 2021, 15:44
Стать: Жінка
Звідки: Дніпро
Дякував (ла): 5284 рази
Подякували: 945 разів

Re: ЧИГИРИН, місто, Чигиринський район, Черкаська область

Повідомлення kbg_dnepr »

Описи Чигиринщини у "Щоденнику подорожі" (1773-1774) Йоганна Антона Гільденштедта ........................27
Наддніпрянщина в “Подорожі мальовничій по Полонії 1781-1783 рр.” Йогана Генріха (Жана-Анрі) Мюнца ..........39

Кукса Н. В., Діденко Я.Л.
Наддніпрянська минувшина. ХVІІІ–ХХ століття / Н.В. Кукса,Я.Л. Діденко. – Черкаси: Вертикаль, видавець Кандич С.Г.,2018. – 300 с.

https://www.academia.edu/42976838/%D0%9 ... 0%A2%D0%AF
Катерина
Глушак (Брянськ.) Ковальов Федосенко mt H5a (Могилевськ.)
Оглотков I2a2b (Горбат. п. НГГ) Алькін Душин Жарков Кульдішов mt U5a1 Баландін (Симб. губ.)
Клишкін R1a1a Власенко Сакунов Кучерявенко (Глухів)
Кириченко Бондаренко Білоус Страшний mt T2a1 (Новомоск. Дніпроп.)
#генеалогия #генеалогія #пошукпредків #поискпредков #ahnenforschung #ukrainianancestry #родовід #родословная
Відповісти

Повернутись до “Літера Ч”

Хто зараз онлайн

Зараз переглядають цей форум: Немає зареєстрованих користувачів і 17 гостей