Український Генеалогічний Форум

Пошук родоводу, походження українських прізвищ, ономастика

УМАНЬ, місто, Уманський район, Черкаська область

Чи знаєте ви в якому поколінні ви житель міста Умань?

Народився і живу
0
Немає голосів
Народився, але не живу
0
Немає голосів
Жили мої батьки
0
Немає голосів
Жили декілька поколіннь моїх пращурів
0
Немає голосів
Жило більше 7 поколіннь моїх пращурів
0
Немає голосів
Досліджую
0
Немає голосів
Цікавлюсь
0
Немає голосів
Є зв'язок моїх пращурів з цим НП
0
Немає голосів
Ваш варіант відповіді
0
Немає голосів
Ваш варіант відповіді
0
Немає голосів
 
Всього голосів : 0

Аватар користувача
 
Повідомлень: 760
З нами з: 18 липня 2016, 22:24
Подякував (-ла): 192 раз.
Подякували: 93 раз.

УМАНЬ, місто, Уманський район, Черкаська область

Повідомлення surnameindex » 17 жовтня 2016, 18:31

Умань, Уманський район, Черкаська область
Умань, Уманская волость, Уманский уезд
Умань, Уманский район, Черкасская область

Богословская церковь

Варваринская церковь

Николаевская церковь
1851 - священник Василий Григорьевич Ящуржинский, диакон Василий Ильницкий, дьячок Иван Воликовский, пономарь Иван Горянский

Троицкая церковь

Успенская церковь

Магдалинская церковь (римско-католическая церковь)

http://surnameindex.info/info/kiev/uman/uman/index.html
Некоторые фамилии жителей с. Умань (Еврейское общество, 1898, 1919):
Вильшанский
Гловацкий-Логоватский
Голдман
Горель
Дармограй
Заславский
Зейгермахер
Ицкович
Козацкер
Львовский
Махинский
Менахимович
Острожанский
Пекарь
Перля
Полонский
Розенберг
Розенфельд
Розеншлях
Серебренник
Таратута
Файнгольд
Флейшмон
Цемерман, Цимерман, Циммерман
Цыбулевский
Черновецкий
Чудак
Штивельман
Штурман
Шуряк


Некоторые фамилии жителей с. Умань (Магдалинская церковь, 1882-1901):
Богаевичев
Бонякевич
Бржезинский
Вилямовский
Вичалковский
Гофнер
Грохольский
Добржанский
Загурский
Липковский
Марц
Орловский
Пиотровский
Рогульский
Сестржевитовский
Стокальский
Чайковский
Якубович
Ясенский
Удачи в поисках!
Surname Index
http://surnameindex.info/news/

Онлайн
Аватар користувача
 
Повідомлень: 2193
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Подякував (-ла): 1418 раз.
Подякували: 519 раз.
Стать: Жінка

Re: Умань, Уманський район, Черкаська область

Повідомлення АннА » 21 жовтня 2016, 18:13

У м а н ь.jpg
Коротка історична довідка

Територія самої Умані та Уманського і сусідніх районів була заселена в дуже далекі часи. Археологічні розвідки довели, що понад п’ять тисяч років тому тут були розташовані поселення трипільської культури, в деяких із них жило не менше тридцяти тисяч мешканців. У межах міста теж є залишки двох поселень цієї давньої цивілізації, а також і інших культур аж до ХІ століття нашої ери.
Місто Умань починає свою історію з давніх часів. Назва міста очевидно походить від назви річки Уми, яка вперше згадується в Супрасльському літописі в 1497 році. Перша письменна згадка про Умань, як місто, датується 1616 роком. У ХVІІ столітті місто стало форпостом у боротьбі з татарами.
У 1609 році, за королівським привілеєм, територія довкола сучасного міста була пожалувана у вотчинне володіння брацлавському, вінницькому, кам'янецькому старості, генералу земель подільських Валентію Александру Калиновському. Перша згадка про «містечко Гумань» датована серпнем 1616 року. Заснування Калиновським замку значно посприяло швидкій колонізації довколишнього краю; починаються роботи по спорудженню оборонних укріплень. В Умані побудована неприступна фортеця із ровами і валами. Археологічні дослідження визначили і розміри фортеці, що була розташована в районі колгоспного ринку.
У 1629 році в Умані кількість податкового населення становило 1064 «димів». Містечко належало до Брацлавського воєводства. Після загибелі Валентія Александра Калиновського під Цецорою, Умань перейшла до його сина Марціна Калиновського.
У 1648 році на початку національно-визвольної війни українського народу проти шляхетської Польщі, було створено Уманський козацький полк, адміністративну та військову одиницю, яка охоплювала частину нинішніх Черкаської, Кіровоградської та Вінницької областей.
У 1670 – 1674 роках Умань була резиденцією правобережного гетьмана Михайла Ханенка, тобто тимчасовою столицею Правобережної України.
У 1674 році місто було повністю зруйноване, населення знищено (на той час в місті мешкало близько 20 тисяч чоловік).
У 1726 р. Уманщина стає володінням Франциска Сілезія Потоцького. Щоб залучити сюди більше людей, новосельцям давали привілеї. І знову завирувало життя. Умань у 1761р. знову перетворили в неприступну фортецю. Найміцнішим укріпленням-фортецею було Старе місто, з якого було два виходи: “Брама новоміська” в Нове місто, яке теж було укріплене, і “Раківська брама”.
З 1760 року (за новими даними – 1663 р.) в Умані було запроваджено магдебурзьке право. В цей час Умань стає культурно-просвітительським містом.
В 1764р. Потоцький заснував тут католицький монастир і католицьку духовну базиліанську школу на 400 учнів. Цей період відображений двома пам’ятками архітектури - Базиліанським монастирем та міською ратушею.
Неможливо обійти увагою повстання 1768 року, що має назву “Коліївщина”. Свого апогею це повстання набуло саме в Умані.
“Коліївщина” була останнім вибухом народного гніву. Населення Уманщини після повстання значно зменшилось, так в Умані у 1797р. було 1354 жителі.
У 1795 році в Умань на постійне проживання переїхав власник міста - Щенсний Потоцький.
У 1796 році був закладений шедевр садово-паркового мистецтва – парк “Софіївка”. Відкрито парк 1800 року.
У 1839 році Умань стала центром військових поселень, містом військової адміністрації, чиновників, купців і попів.
В цей час почалась розбудова аристократичної частини міста, яка була добре впорядкована, з забрукованими вулицями, кам’яними будинками.
Умань другої половини ХІХ і початку ХХ століття мала виразний характер дворянсько-купецького міста. Цегляні будинки, бруківка на вулицях, гасові ліхтарі. У 1859 році в м.Умань з м.Одеси було переведене Головне училище садівництва. З наведеної статистичної довідки “Умань 1900” видно, що це культурно-просвітительське місто.
Важливим історичним моментом є розвиток хасидизму.
Рабин Нахман із Бреслава - правнук засновника хасидизму Цадика Бешта - останні роки життя працював в м.Умані, де і помер у 1810 році.
Цадик Нахман був одним з найбільш впливових лідерів хасидизму і значно розвинув цей релігійний і духовний рух. Поховали по його заповіту на старовинному єврейському цвинтарі, де поховані жертви трагедії 1768 року. Він заповів своїм послідовникам, що, помолившись на його могилі, вони отримають духовне очищення і досконалість.
Умань в 1900 році: населення – 29895 осіб, чоловіків – 14694 осіб, жінок – 15201 осіб; православних – 7235, католиків – 1028, лютеран – 39, магометан – 18, капимів – 5, розкольників – 10, євреїв – 21560.
Місто володіє 1487 десятинами 1427 саженями землі. Із них 76д. 2390 саж. - під шляхами., 4д. 1900 саж., - під ріками, озерами і ставками., 14д. 899 саж., - під чагарниками та заростями., 819д. 1567 саж., - під вигонами, випа-сами, площами. Місто зай-має простір в 15 кв. верст.
У місті нараховувалося 2737 будинків, із них кам’я-них - 279, дерев’яних – 2458, не житлових – 1106. Серед учбових закладів чоловіча гімназія, училище земле-робства та садівництва,духовне училище, міські двохкласні чоловіче і жіноче училища, пансіон Левицької. 4 церковно-приходських школи, 4 єврейських приватних училища, 2 соборні церкви, 2 приходські церкви, 1 римо-католицький костел, 13 єврейських молитовних будинків, 3 єврейські синагоги.
Театрів - 1, бібліотек для читання – 7, клубів - 2, лікарень - 2: міська і приватна, богоділень - 1 , готелів – 6, трактирів – 2, винних погребів – 7, постоялих дворів – 20, ресторанів – 2, пивних лавок – 5.
Після закінчення громадянської війни місто розвивалось як промисловий центр. Будуються нові промислові підприємства: будівельних матеріалів, легкої, харчової, текстильної промисловості. Відкриваються нові учбові та лікувальні заклади. Проведені значні роботи по благоустрою міста.
Під час Великої Вітчизняної війни окупанти спалили в місті близько п’ятисот кращих будинків, зруйнували п’ять великих корпусів сільськогосподарського інституту, більшість шкільних будинків і медичних закладів, будинки пошти, телеграфу і телефонної станції, знищили міську бібліотеку, пограбували краєзнавчий музей і чудовий субтропічний сад-оранжерею в парку “Софіївка”, в самому ж парку вирубали багато вікових дерев, влаштували своє кладовище.
Нині Умань є містом обласного значення і центром Уманського адміністративного району Черкаської області і відіграє роль міжрайонного центру західної частини області.
Умань - екологічно чисте місто з прекрасними кліматичними умовами і родючою землею. Наявність сировинної бази обумовлює швидкий і багатогалузевий розвиток переробної та харчової промисловості.
Географічне положення міста, економічні, трудові ресурси, освітній та науковий потенціал - це гарні передумови для його успішного розвитку. В місті активно формується потужний бізнес, працює промисловий комплекс, досить широко розвинена мережа соціального захисту населення, цілеспрямовано та успішно здійснюється гуманітарна політика.
Умань має зв’язки з містами побратимами з інших держав: Девіс (США, Каліфорнія), Ромійї-сюр-Сен (Франція), Мілфорд - Хейвон (Великобританія), Гнєзно, Ланьцут, Курник (Польща), Хаапсалу (Естонія), Ашкелон (Ізраїль) та Радвілішкіс (Литва) і активно підтримує з ними стосунки в різних галузях.
Площа міста 4787,0 га.
День міста - перша субота жовтня.
http://uman-rada.gov.ua/index.php/nashe-misto
У вас недостатньо прав для перегляду приєднаних до цього повідомлення файлів.
Із повагою, Ганна

Аватар користувача
 
Повідомлень: 56
З нами з: 09 листопада 2016, 15:40
Подякував (-ла): 1 раз.
Подякували: 12 раз.

Re: Умань, Уманський район, Черкаська область

Повідомлення Ярина » 18 січня 2017, 14:36

phpBB [video]

Аватар користувача
 
Повідомлень: 56
З нами з: 09 листопада 2016, 15:40
Подякував (-ла): 1 раз.
Подякували: 12 раз.

Re: Умань, Уманський район, Черкаська область

Повідомлення Ярина » 14 лютого 2017, 11:35

phpBB [video]

Аватар користувача
 
Повідомлень: 56
З нами з: 09 листопада 2016, 15:40
Подякував (-ла): 1 раз.
Подякували: 12 раз.

Re: Умань, Уманський район, Черкаська область

Повідомлення Ярина » 14 лютого 2017, 11:36

phpBB [video]

Онлайн
Аватар користувача
 
Повідомлень: 2193
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Подякував (-ла): 1418 раз.
Подякували: 519 раз.
Стать: Жінка

Re: УМАНЬ, місто, Уманський район, Черкаська область

Повідомлення АннА » 04 квітня 2017, 19:28

З історії міст і сіл УРСР виданої у 1960-ті роки.
Умань — місто обласного підпорядкування, центр однойменного району. Розташована на річці Уманці (басейн Південного Бугу) та автомагістралі Київ— Одеса, за 188 км на південний захід від обласного центру. Залізнична станція і вузол автомобільних шляхів. Населення — 66,3 тис. чоловік.

На території сучасного міста та його околиць виявлено залишки поселень трипільської культури, доби пізньої бронзи, слов’янських — черняхівської культури, VII—VIII ст. та періоду Київської Русі. Поблизу Умані є кургани скіфського часу. Загалом тут досліджено понад 50 різноманітних археологічних пам’яток. Вони стверджують не тільки давнє заселення уманської землі, але й стабільність основних видів занять населення, одним з яких було хліборобство.

Уманщина протягом віків зазнавала нападів різних кочових народів, особливо монголо-татарів, перетворювалася у згарища та руїни. В другій половині XIV ст. вона була загарбана Литвою, а з 1569 року — опинилася під владою Речі Посполитої.

Українські землі, що межували з Диким полем і не були власністю феодалів, польська шляхта вважала за пустині. 1609 року спеціальна комісія сейму Речі Посполитої, оглянувши «пустиню» Умань, описала її природні межі, зазначила існування тут населених пунктів, але жодного з них не назвала. Згідно з сеймовим актом ці землі, згодом названі Уманщиною, були подаровані польським урядом у вотчинне володіння брацлавському старості В. О. Калиновському. В судовому документі 1616 року згадується Умань. Назва поселення, очевидно, походить від назви річки Уманки, яку вбачають у згадуваній Супрасльським літописом 1497 року річці Умі. Можливо, що назва її пішла від втікачів з Полісся, де є невелика Уманка (притока Мостви). Магнат В. О. Калиновський прагнув назвати місто Калинградом, але ця назва не прижилася.

1629 року в Умані налічувалося 1067 димів. У наступні роки залюдненість міста й усієї Уманщини помітно збільшилася за рахунок селян і ремісників, що тікали з західної та північно-західної України. Близько середини XVII ст. місто налічувало 9600 чоловік оподаткованого населення.

Умань, як і інші середньовічні міста, в XVII ст. була ремісничим і торговельним осередком. У передмістях жило хліборобське населення. Магнати здавали села й міста в оренду. 1638 року Умань опинилася в лабетах орендаря-купця з Гданська, який дбав лише про те, щоб дістати з міста якнайбільше користі для себе, а тому діяв, як справжній хижак. Міщани, становище яких було особливо тяжким, вели боротьбу проти своїх гнобителів, що з роками посилювалася.

Після розгрому селянсько-козацьким військом на чолі з Б. Хмельницьким у травні 1648 року шляхетського війська під Жовтими Водами і Корсунем на боротьбу піднялося й населення Уманщини. У червні повстанці під керівництвом І. Ганжі штурмом взяли Умань. Місто стало адміністративним центром Уманського полку, що займав територію на захід від Гірського Тікичу до Південного Бугу. В 1649 році полк складався з 14 сотень і налічував 2949 козаків. Першими полковниками були сподвижники Б. Хмельницького І. Ганжа та Й. Глух. Уманські козаки вписали не одну славну сторінку в історію героїчної визвольної війни. Коронний гетьман М. Потоцький намагався всіма силами знищити Умань, сподіваючись цим приборкати населення значної частини Правобережжя. Проте шляхетські війська, хоч і захоплювали в 1654 році невеликі сусідні фортеці (Синицю, Ягубець, Христинівку, Мошурів тощо), Умані жодного разу здобути не змогли. Збудована козаками уманська фортеця в 50—70-х роках XVII [ст. була однією з наймогутніших на Україні.

Рішення Переяславської ради про возз’єднання України з Росією жителі Умані зустріли з великою радістю. Про це розповідав у посольському приказі в Москві грек М. Константинов, який проїжджав через Україну в січні—лютому 1654 року. Населення Умані прийняло присягу на вірність Росії.

Через рік козацька залога уманської фортеці, яку вінницький полковник І. Богун перетворив у неприступну, витримала наступ головних сил польсько-шляхетських військ. Разом з російськими військами під командуванням воєводи B. Б. Шереметева Б. Хмельницький рушив з українськими військами з-під Білої Церкви на допомогу обложеній Умані. Шляхта змушена була зняти облогу міста й попрямувати назустріч українсько-російським полкам. Шляхетське військо, зазнавши поразки під Охматовим (пізніше місце цього бою названо Дрижиполем), відступило на захід.

Визвольна війна вимагала від усього населення напруження сил і великих матеріальних видатків. Але й за цих умов Умань розвивалася, що засвідчували турецький мандрівник Е. Челебі та П. Алеппський з Сірії. В 60-х роках XVII ст. місто мало добре укріплену фортецю, добротні будинки, кілька церков. Місцеві й заїжджі купці, вірмени, греки, татари та інші вели жваву торгівлю. Привозили сюди товари і купці з Росії. В Умані було багато ремісників-кравців, шапкарів, кушнірів, шевців, ковалів, зброярів.

Однак польсько-шляхетські війська й татари продовжували напади на Уманщину. На допомогу їй сюди не раз приходили козацькі і російські війська. В квітні 1664 року кошовий отаман Запорізької Січі І. Д. Сірко відрядив до Умані загін запорожців на чолі з наказним отаманом С. Туровцем. Разом з січовиками уманські міщани витримали облогу польського ставленика гетьмана П. Тетері. Героїчно-оборонялись уманські козаки й міщани і 1665 року під командою полковника І. Сербина. Коли ж він поліг у бою, 11 червня містом підступно оволодів полковник C. Опара. Уклавши угоду з татарами, він проголосив себе гетьманом Правобережної України. Але через місяць з допомогою турків гетьманство на Правобережній Україні захопив П. Дорошенко.

За Андрусівським перемир’ям 1667 року Умань залишилася під владою шляхетської Польщі. Проте населення міста продовжувало боротьбу проти польсько-шляхетських загарбників, відмовилося коритися П. Дорошенкові. 1670 року Умань захопив ставленик шляхетської Польщі гетьман Правобережної України М. Ханенко. На початку 70-х років під час навали військ султанської Туреччини на Правобережну Україну значна частина міського населення переселилася на Лівобережжя під захист Росії. Уманщина зазнала великих руйнувань.

1686 року Умань лежала в руїнах, була безлюдною, тут кочувала татарська орда. Проте багата земля не могла довго пустувати. В 90-х роках, визволена повстанськими загонами на чолі з С. П. Палієм, Умань стала сотенним містечком Брацлавського полку.

Уманщина знову заселялася. Поверталися з-за Дніпра до рідних осель колишні її жителі. Продовжували тікати сюди кріпаки з підвладних Польщі українських земель.

В 1726 році Умань належала польським магнатам Потоцьким. Власник Уманщини з 1732 року Ф. С. Потоцький володів 400 тис. кріпаків, 70 містами й містечками та кількома сотнями сіл. З усіх його маєтків найбільше прибутків надходило з Уманщини, села якої й саму Умань магнат здавав в оренду.

Соціально-економічний гніт гальмував розвиток Умані. Населення міста у 1768 році не перевищувало 2200 чоловік. З них міщан і селян (українців), які жили в передмісті, налічувалося 1128 чоловік (188 господарств). Населення передмістя відробляло панщину у фільварку.

В Умані щороку відбувалося 12 ярмарків. Один з них — червневий — тривав два тижні. Ярмарки збирали багато українських, російських та іноземних купців, які привозили сюди різні товари. Із Запорізької Січі доставляли коней, рибу, сіль, вовну, хутра тощо.

Польське панство не тільки економічно пригнічувало український народ. Магнати намагалися покатоличити й ополячити населення Умані. З цією метою в 1765 році Потоцький заснував у місті уніатський монастир; наступного року відкрив католицьку базиліанську школу. Для українського населення шкіл не було. Губернатор Умані Младанович намагався витруїти з пам’яті народу його героїчне минуле і навіть заборонив співати українські історичні пісні. Уманський губернатор 1738 року підступно обеззброїв 102 запорожців, які заїхали в місто, і повісив їх. 1740 року тут було страчено ще трьох запорожців, які привезли на продаж рибу; 1749 року — закатовано вісім запорожців.

Українське населення боролося проти феодального гніту й сваволі, що дедалі все більше посилювалися. Гуртуючись в загони, месники-гайдамаки нападали на панські маєтки, зокрема 1737 року напали на Умань; 1749-го — проникли в замок і вбили трьох ксьондзів, а наступного року спалили місто, розправившись із шляхтою. Лише в 1755—1757 рр. народні месники завдали Потоцькому на Уманщині збитків на 120,8 тис. злотих.

Для охорони маєтків від нападу гайдамаків 1761 року в Умані відбудовано фортецю, де перебував полк надвірних козаків.

Нестерпний економічний і національно-релігійний гніт викликав визвольне антифеодальне повстання. Найбільшого піднесення селянський рух на Україні досяг 1768 року. Його очолив запорізький козак М. Залізняк. Зібравши в Холодному Яру під Мотронинським монастирем, поблизу Чигирина, гайдамацький загін, що складався з кількох сот чоловік, він у травні очолив збройну боротьбу проти польської шляхти. Оволодівши рядом міст, М. Залізняк рушив на Умань — опору польських магнатів і католицького духівництва. Коли повстанці 9 червня підійшли до Умані, до них разом з селянами приєдналося понад 400 уманських надвірних козаків на чолі з сотником І. Гонтою. 10 червня об’єднаними силами вони здобули фортецю, в якій ховалися від народного гніву економи, посесори, уніатські ченці, орендарі.

Здобувши Умань, повстанці посилено готувалися до повного визволення українських земель і возз’єднання їх з Лівобережною Україною в складі Росії. Посланці М. Залізняка й І. Гонти з-під Умані розійшлися по Правобережній Україні і писаними відозвами та живим словом піднімали народ на боротьбу. Вони також звернулися з окремим універсалом до селян-поляків, закликаючи їх знищувати своїх панів. Гайдамаки захоплювали та спалювали поміщицькі маєтки і замки, розподіляли між собою панське майно.

Величезний розмах, якого набуло селянське повстання, налякав не тільки шляхетську Польщу, а й правлячі кола царської Росії.

По-зрадницькому, підступно загін царського полковника Гур’єва захопив М. Залізняка, І. Гонту та інших повстанців. Переданий до рук польсько-шляхетської влади, І. Гонта 14 липня 1768 року зазнав у Сербах (на Дністрі) найлютішої кари, яка тривала кілька днів. Але він мужньо терпів ті муки навіть тоді, коли нерви катів не витримували. Після найжорстокіших тортур йому відрубали голову, череп якої довго висів прибитий до брами в Могильові. Страшним мукам піддала шляхта інших борців за волю. За вироком польсько-шляхетських судів повстанців після мук і знущань карали на смерть, четвертували, саджали на палі, вішали відрубували руки, ноги. Особливо люту розправу над повстанцями влаштували в Кодні під Житомиром. Ще й тепер існує прислів’я: «Бодай тебе Кодня не минула». Російських підданих — учасників повстання покарано батогами, затавровано й вислано до Сибіру. Такий вирок був і М. Залізнякові. По дорозі на заслання в слободі Котельві на Полтавщині М.—Залізняк утік, але незабаром його знову спіймали. В 1769 році, за свідченням російського поета Г. Р. Державіна, він сидів під арештом у Москві, звідки, очевидно, і був відправлений до Нерчинська. Та про дальшу його долю немає певних даних. Є припущення, що М. Залізняк утік з каторги і брав участь у селянській війні під проводом О. І. Пугачова.

Героїчна боротьба українського народу та його ватажків, зокрема здобуття Умані, яскраво оспівані Т. Г. Шевченком у поемі «Гайдамаки».

Після придушення народно-визвольного повстання Умань залишилася центром маєтків Потоцького. Уманська комерційна компанія в 1772 році відновила торговельні зв’язки, зокрема із Запорізькою Січчю. Уніатські ченці й ксьондзи знову кривавими насильствами насаджували унію.

Після возз’єднання Правобережної України з Лівобережною в складі Росії Умань була повітовим центром Вознесенського намісництва, а в 1797 році — стала центром Уманського повіту Київської губернії.

Умань, як і раніше, залишалася власністю Потоцьких. Початок XIX ст. ознаменувався для Умані побудовою 1802 року в маєтку С. Щ. Потоцького дендрологічного парку, названого «Софіївкою» на честь його дружини Софії. У створенні парку чудово розкрився творчий геній талановитих місцевих кріпаків. Парк став прикрасою міста і слава про нього розійшлася далеко за межами країни.

Перебування повітового центру в приватній власності створювало певні труднощі для державної адміністрації. С. Потоцька протягом півтора десятка років провадила переговори про продаж Умані державі. Але в 1832 році царський уряд конфіскував Умань і всі інші маєтки О. Потоцького за участь у польському визвольному повстанні 1830—1831 рр. Чотири роки містом відала Київська казенна палата, а з 1836 року — військове міністерство. В 1838—1857 рр. Умань стала центром військових поселень Київської й Подільської губерній. Населення міста зростало за рахунок кавалерійських частин і військової адміністрації. Забудовувалися нові передмістя — Солдатська слобідка, Міщанка; на околицю міста було

переселено жителів сусіднього населеного пункту Полянецького, які після 1864 року повернулися до свого села. В 1854 році преса писала, що «Умань — це Київ у мініатюрі». Якщо 1827 року тут жило 5528 чоловік (без населення передмість, яке займалося сільським господарством), то в 1855 році — вже 7714. В Умані було 1806 житлових будинків, з них мурованих — 21. Перша бруківка в місті з’явилася 1853 року на вулиці Садовій, що з’єднала його з парком «Софіївка». З промислових підприємств у 1860 році діяли невеличкі кустарного типу шкіряний, 2 свічкових, медоварний, миловарний і цегельний заводи, 3 тютюнових фабрики.

Після ліквідації 1858 року військових поселень Умань через два роки перейшла у відання Київського цивільного губернатора.

Історія Умані пов’язана також з рухом декабристів на Україні. Тут у 1819— 1825 рр. жив один з керівників Кам’янської управи Південного товариства князь С. Г. Волконський; на нарадах у нього на квартирі бували декабристи П. І. Пестель, В. Л. Давидов та інші. В Умані С. Г. Волконський був заарештований засуджений до 20-річної каторги. Арешти декабристів породили весною 1826 року серед селян Уманщини чутки про появу сина І. Гонти, який мав розпочати розправу з панами. З початку квітня в кількох селах сталися селянські заворушення під керівництвом солдата О. Семенова. Поміщики та їхні управителі, жахаючись повторення 1768 року, тікали до Умані. Але владі вдалося придушити селянські виступи. 150 селян потрапили до в’язниці, а О. Семенова заслали на каторгу.

В першій половині XIX ст. Умань мала кілька медичних закладів: військовий госпіталь, 2 аптеки (одна з них існувала з початку XIX ст.). В місті працювало п’ять лікарів. 1846 року біля входу до «Софіївки» збудовано водолікарню. В місті часто лютувала епідемія холери (1830—1831, 1847, 1848, 1853 рр.).

За час існування військового поселення в Умані не відкрито жодного навчального закладу. В 1831 році разом з уніатським монастирем ліквідовано й утримуване ним училище, в якому польською мовою навчалися тільки діти шляхти. В 40-х роках припинилося також навчання в двох пансіонах для шляхетних дівчат, що проіснували понад двадцять років. Діяли духовне училище, засноване 1818 року, початкова школа для дітей духівництва. Лише 1859 року на ївангородському передмісті в приміщенні волосної управи відкрито початкову школу, де навчалося 20 хлопчиків5. Того ж року з Одеси було переведено Головне училище садівництва; його навчально-виробничою базою стала «Софіївка». З 1868 року училище почало готувати агрономів і сад оводів. Серед учнів цього закладу дітей робітників і селян майже не було.
Із повагою, Ганна

Онлайн
Аватар користувача
 
Повідомлень: 2193
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Подякував (-ла): 1418 раз.
Подякували: 519 раз.
Стать: Жінка

Re: УМАНЬ, місто, Уманський район, Черкаська область

Повідомлення АннА » 04 квітня 2017, 19:29

Частина ІІ
1805 року на військовій службі в Умані перебував видатний український письменник І. П. Котляревський. Зупинявся в місті великий російський поет О. С. Пушкін, проїжджаючи в 20-х роках з Кам’янки до Тульчина. В Умані, очевидно, в дитячі роки бував Т. Г. Шевченко. Великого українського поета-революціонера можна вважати першим співцем героїчної історії цього міста.

Після реформи 1861 року зростала роль Умані як одного з- великих торговельних центрів губернії щодо збуту продукції поміщицьких і селянських господарств повіту. Коли в кінці 1890 року залізниця сполучила місто з Києвом, а в наступному році по другій новозбудованій колії — з Одесою, ринкові операції уманських

купців значно розширилися. Розвивалися ремесла й кустарні промисли. 1870 року тут жив 831 ремісник; було 19 невеликих фабрик і заводів: костопальний, 2 свічкових, 4 тютюнових, шкіряний, пивоварний, 2 екіпажних, 3 цегельні та водяний млин. На цих підприємствах працювало понад 170 робітників. У місті діяли 2 друкарні, літографія і 2 фотографії.

В наступні роки створювалися нові підприємства — чавуноливарний, 2 миловарні і пивоварний заводи, паровий і водяний млини. Найбільшими з них були чавуноливарний завод (88 робітників), гільзова фабрика (50 робітників), тютюнова фабрика (30 робітників), паровий млин (18 робітників). В усіх цих, переважно напівкустарних, підприємствах працювало близько 600 робітників. У лютому 1902 року почав діяти водогін. 1914 року стала до ладу електростанція. Зросла кількість кравецьких, капелюшних, палітурних та інших кустарних майстерень, що обслуговували побутові потреби населення. Невпинно зростала кількість населення Умані. В 1860 році його налічувалося 10 114, у 1900-му — 29 895, а в 1914 році було вже понад. 50 тис. чоловік. Чисельність робітників у промислових підприємствах Умані до 1914 року проти 1900-го майже подвоїлася. Крім того, багато трудящих працювало підмайстрами, вантажниками, візниками, прикажчиками в крамницях тощо. Широко використовувалася жіноча праця. На гільзовій і тютюновій фабриках працювали лише-жінки; вони трудилися по 12—18 годин на добу у темних, вогких, здебільшого підвальних приміщеннях, без додержання мінімальних санітарних вимог. Дівчата-підлітки тут одержували всього по 2—4 крб. на місяць.

Жорстока експлуатація та вигідні торговельні операції дали змогу уманській буржуазії нагромадити значні капітали. Яскравим свідченням цього було існування у 1900 році відділень двох банків (петербурзького торговельно-промислового й київського приватно-комерційного), а в 1914 році функціонували відділення семи банків та сім позичково-ощадних товариств і кас.

Тяжке економічне становище, політичне безправ’я та злиденне існування трудящих створювало сприятливий грунт для революційної пропаганди й боротьби проти самодержавства. Серед робітників Умані в 1897 році поширювалися листівки київського «Союзу боротьби за визволення робітничого класу». 1903 року в місті діяла соціал-демократична група іскрівського напрямку. Того ж року редакція «Искры» організувала в Умані підпільну друкарню (єдину на Україні) для передруку ленінської газети. Активну участь в роботі друкарні брали агенти «Искры» Максим (особа досі не встановлена) і П. Г. Смідович. Зв’язок з редакцією здійснювався через Н. К. Крупську. Тут передруковано №№ 41 і 43 «Искры» по 3000 примірників. Коли виявилася небезпека провалу, друкарню перевезли до Конотопа. Однак 26 вересня 1903 року. її захопила царська жандармерія.

1904 року в Умані вперше відбулася нелегальна робітнича маївка. Широкого розмаху робітничий рух набув у 1905—1907 рр. 7 лютого 1905 року в переповненому залі театру, коли йшла п’єса О. Л. Суходольського «Хмара», з гальорки посипалися листівки.

З 6 по 15 березня 1905 року страйкували робітники. Страйкарі вимагали скорочення робочого дня з 18 до 10 годин, скасування нічної праці, підвищення заробітної плати на 25 проц. Після III з’їзду партії в Уманській організації РСДРП зріс вплив більшовиків. Під їх керівництвом трудящі міста взяли участь у Всеросійському жовтневому політичному страйкові. З 16 по 20 жовтня тривали багатолюдні мітинги трудящих та учнівської молоді. Протягом кількох днів Умань була оголошена на воєнному стані; на перехрестях вулиць стояли солдати з кулеметами. Керівники демонстрацій і мітингів були заарештовані. 70 учнів було виключено з училища землеробства і садівництва; навчання в ньому припинилося.

Селянство Уманського повіту, як писав у доповідній записці київський віце-губернатор Чихачов, визнавало Уманську організацію РСДРП за свого ватажка. У Київській губернії найбільше випадків розповсюдження революційних листівок було зареєстровано в селах Уманського повіту. 1906 року весь повіт перебував на воєнному становищі: до Умані призначено тимчасового генерал-губернатора, в руках якого зосередили всю повноту влади. Розпочалися масові арешти.

Незважаючи на жорстокі репресії уряду, робітничі мітинги відбувалися у місті і в 1906—1907 рр. Виступами робітників керувала організація РСДРП, у складі якої було немало відданих революції бійців. Серед них молодий революціонер О. А. Піонтковський та інші. 10 квітня 1906 року на квартирі учня училища землеробства і садівництва О. А. Піонтковського жандарми захопили підпільну друкарню місцевої соціал-демократичної організації, підготовлений до видання перший номер газети «Уманский рабочий», багато листівок, червоний прапор, дві печатки тощо. У наступному році поліція викрила бойову дружину організації.

Однак революційний рух не вщухав. Робітничі виступи були і в наступні роки. 1908 року організація РСДРП випустила чимало листівок. 1 травня відбулися страйки й демонстрація; робітники добивалися встановлення 8-годинного робочого дня. В 1911 році торговці змушені були підвищити оплату праці вантажників і візників. Того ж року майже тиждень не працювали деревообробники; в 1912 і 1913 роках страйкували прикажчики, робітники миловарного заводу, млинів та олійниць .

Тяжко жилося трудящим Умані. Незадовільне медичне обслуговування населення призводило до високої смертності. Земська лікарня мала всього 3 лікарі і 60 ліжок, обслуговувала жителів Умані та всіх сіл повіту. 1914 року в місті було 45 приватних лікарів, які подавали медичну допомогу за високу плату.

За переписом 1897 року серед населення Умані неписьменні становили 63,1 проц. Крім церковнопарафіяльної школи, яка існувала з 1859 року, було відкрито ще три таких самих заклади та чотири приватні єврейські початкові школи. З 1869 року почало працювати міське двокласне училище для хлопчиків і дівчаток, з якого наприкінці XIX ст. виділилося окреме жіноче. 1908 року відкрито міське чотирикласне училище. 1913 року міські училища реорганізовано у вищі початкові школи. В 1883 році для привілейованих верств населення відкрито прогімназію; через 13 років вона стала гімназією. З часом кількість середніх навчальних закладів у місті зросла. В 1914 році тут уже було 3 гімназії, 5 середніх училищ (два комерційні, землеробства і садівництва, будівельно-технічне й духовне). В них навчалося близько 2300 дітей привілейованих верств населення. Близько 700 дітей робітників і селян, які жили в передмісті, здобували знання у 8 початкових школах. 1914 року освіту в 3 вищих початкових школах одержували лише 474 учні. На дворічних педагогічних курсах, що готували вчителів для сільських початкових шкіл, навчалося 35 юнаків.

1896 року в Умані збудовано дерев’яне приміщення театру-цирку. Тут виступали колективи корифеїв українського театру — М. Л. Кропивницького, П. К. Саксаганського (1897, 1898 і 1907 рр.), М. К. Садовського (1914 р.), а 1908 року — молода ще тоді, пізніше відома російська радянська актриса, народна артистка СРСР В. М. Пашенна.

Жодного робітничого клубу в Умані не було. Зате існували 4 клуби, які обслуговували міську буржуазію. Єдину громадську бібліотеку, засновану 1897 року,, за наявність у ній творів Т. Г. Шевченка та І. Я. Франка, в травні 1914 року місцеві власті закрили. В місті діяли 7 церков, 19 синагог і молитовних будинків, костьол, кірха тощо.

Царський уряд жорстоко карав усіх, хто брав участь у пропаганді революційних ідей. В 1913 році засновано уманське відділення Київського товариства охорони пам’яток старовини і мистецтва, яке проіснувало 4 роки.

Дореволюційна Умань привертала увагу визначних людей. Мандруючи по Росії, влітку 1891 року місто відвідав О. М. Горький. 1898 року бувала тут у своїх родичів і Леся Українка.

Перша світова імперіалістична війна важким тягарем лягла на плечі трудового населення Умані, різко погіршила його економічне становище. Більшість робітників і ремісників було мобілізовано до армії і відправлено на фронт. Торговці-приховували продукти й предмети першої потреби, наживалися на підвищенні цін.

Про повалення самодержавства трудящі Умані дізналися 4 березня 1917 року. Управління перейшло до рук місцевих органів Тимчасового уряду. 14 березня на підприємствах розпочалися вибори до Ради робітничих і солдатських депутатів. Через чотири дні було роззброєно поліцію. Фактично Рада розпочала свою діяльність 28 березня. Хоч до її складу входив лише один більшовик—друкар-І. Ю. Урбаліс, проте під тиском трудящих Рада нерідко виступала проти буржуазії та поміщиків. Після опублікування 18 квітня ноти міністра закордонних справ Мілюкова про продовження імперіалістичної війни «до переможного кінця» Рада надіслала Тимчасовому уряду телеграму-протест, заявивши, що підтримує лозунг «мир без анексій і контрибуцій». У місті одночасно діяла гарнізонна Рада* солдатських депутатів.

У травні повернувся з еміграції активний учасник революції 1905—1907 рр. більшовик О. А. Піонтковський. Він і І. Ю. Урбаліс згуртували передових робітників і солдатів, створили з них більшовицьку фракцію Ради, а також розгорнули в масах широку організаційну та агітаційно-пропагандистську роботу, ознайомлюючи їх з Квітневими тезами В. І. Леніна та завданнями партії більшовиків. Післи перевиборів Ради, що відбулися в червні, представництво більшовиків у ній збільшилося. Заклики більшовицької партії знаходили широкий відгук серед трудящих Умані й повіту. Робітники міста наполегливо добивалися запровадження 8-годин-ного робочого дня і збільшення заробітної плати. Селяни часто зверталися до Уманської Ради робітничих і солдатських депутатів у справі розв’язання конфліктів з поміщиками. Солдати рішуче вимагали миру. У серпні застрайкували робітники ‘електростанції, домагаючись збільшення зарплати.

Успішна діяльність уманських більшовиків і зростання їх авторитету викликали занепокоєння і шалений опір місцевої буржуазії, поміщиків та українських буржуазних націоналістів. Повітовий комісар Тимчасового уряду в червні 1917 року оголосив Уманську Раду робітничих і солдатських депутатів самозванним органом і заборонив їй проводити будь-яку роботу в місті та на селах без його дозволу. Проте більшовики через своїх представників спрямовували діяльність Ради. В липні вона почала видавати свій орган — газету «Рабочее знамя».

Під час заколоту генерала Корнілова уманська контрреволюція 27 серпня 1917 року теж підняла голову. Проте її виступ не мав успіху. Революційні робітники й солдати ще міцніше згуртували свої сили. Для захисту населення від можливих заворушень і контрреволюційних виступів Рада на початку вересня створила «Бойову дружину». У вересні група більшовиків Умані встановила зв’язки з ЦК РСДРП(б); до міста з Петрограда стали надходити 15 примірників більшовицької газети «Рабочий путь». Уманська більшовицька організація налічувала в своїх лавах уже понад 150 чоловік.

З великою радістю трудящі Умані й Уманського повіту зустріли перемогу Великої Жовтневої соціалістичної революції в Петрограді. Рішення II Всеросійського зїзду Рад, яким проголошувався перехід усієї влади до Рад робітничих, селянських і солдатських депутатів, а також декрети про мир і землю були близькими й дорогими для всього трудового населення Уманщини. Про це яскраво свідчить телеграма, надіслана 19 листопада 1917 року солдатами автомайстерень 8-ї армії з Умані до Ради Народних Комісарів. У ній заявлялося про визнання Раднаркому центральним органом влади.

Для зміцнення революційних сил Рада робітничих і солдатських депутатів та гарнізонна Рада 15 листопада 1917 року об’єдналися в Уманську Раду робітничих, солдатських і селянських депутатів. 21 листопада депутати обговорили питання про перехід влади до рук Ради. Однак досягти цього тоді не вдалося. На захист інтересів буржуазії виступила Центральна рада, яка наприкінці листопада надіслала до Умані курінь (батальйон) полку ім. Полуботка. Діяльність більшовиків стала напівлегальною.

В складних умовах відбулося засідання Уманської Ради, присвячене виборам делегатів на І Всеукраїнський з’їзд Рад. Серед обраних 5 делегатів був голова уманського парткому О. А. Піонтковський. 5 січня 1918 року на зборах Уманської Ради О. А. Піонтковський доповів про роботу І Всеукраїнського з’їзду Рад. У той час до приміщення, де відбувалися збори, увірвалися п’яні, озвірілі націоналісти, які розігнали депутатів і вбили О. А. Піонтковського та І. Ю. Урбаліса.

Влада Рад в Умані встановлена 15 лютого 1918 року. Тоді ж розпочав свою діяльність перший Уманський військово-революційний комітет. Ревком з виконкомом Ради, що вийшла з підпілля, зразу ж вжили заходів щодо налагодження в місті нормального життя, боролися з бандитизмом, забезпечували трудящих продовольством, на яке встановили тверді ціни, тощо.

Однак Радянська влада в Умані існувала недовго. 6 березня 1918 року місто захопили кайзерівські війська. Щоб припинити опір населення, окупанти встановили режим жорстокого терору й насильства, грабували й вивозили до Німеччини майно і цінності. У центрі міста стояла шибениця з повішеними.

Група більшовиків, що працювала в глибокому підпіллі, розгорнула широку пропагандистську діяльність не лише в місті, а й на селах. Більшовицька пропаганда підносила революційну активність трудящих. В липні 1918 року застрайкували робітники чавуноливарного заводу «Труд»; 18 липня до всеукраїнського страйку залізничників приєдналися робітники й службовці станції Умань. У серпні підпільна організація створила повітовий ревком, який вів підготовку до повстання. Він розповсюджував листівки, азі вересня почав видавати газету «Известия Уманского уездного военно-революционного комитета (Комитета восстания)». Друкарня уманських підпільників обслуговувала Звенигородський та Липовецький повіти; з жовтня друкувала газету «Прапор комунізму» — орган Черкаського окружного комітету партії. В роботі II з’їзду КП(б)У, що відбувся у Москві, брав участь делегат від Уманської підпільної організації більшовиків.

У листопаді 1918 року в Німеччині сталася революція, яка вплинула на німецькі війська. 10 грудня окупанти залишили Умань. Та боротьба за встановлення влади Рад на Уманщині не була закінчена. До міста вдерся загін буржуазно-націоналістичної Директорії. Наприкінці січня 1919 року влада перейшла до військово-революційного комітету Уманщини. Через тиждень контрреволюційні сили знову оволоділи Уманню. 11 березня частини 2-ї Української радянської дивізії відновили в місті владу Рад. 14 квітня Уманський ревком передав владу новообраній Раді робітничих, селянських і червоноармійських депутатів. Тоді ж надіслано вітальні телеграми В. І. Леніну, ЦВК України, пролетаріатові Угорщини і Виконкому III Інтернаціоналу.

В 1919 році Раді довелося працювати у надзвичайно складних умовах. В повіті лютували куркульсько-націоналістичні банди, організовані білогвардійськими офіцерами і карними злочинцями.

Боротьбу проти контрреволюційних сил очолювала Уманська повітова партійна організація, яка в травні 1919 року налічувала 100 членів. Вона разом з членами Спілки соціалістичної молоді ім. III Інтернаціоналу, створеної 3 квітня, мобілізувала трудящих на боротьбу з класовим ворогом. Активну участь у розгромі частин заколотника Григор’єва і контрреволюційних банд у районі Умані брав секретар ЦК КП(б)У С. В. Косіор. 25 травня під його головуванням відбулися загальні збори уманських комуністів, на яких обговорили заходи боротьби з бандитизмом. Для зміцнення своїх лав було проведено чистку організації від нестійких елементів, обрано новий повітовий комітет партії. У боях з бандами загинули вірні сини партії, що діяли в підпіллі 1918 року, М. В. Давиденко (Чалий), А. С. Страйгородський, П. І. Пічкур, М. П. Монастирський та інші.
Із повагою, Ганна

Онлайн
Аватар користувача
 
Повідомлень: 2193
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Подякував (-ла): 1418 раз.
Подякували: 519 раз.
Стать: Жінка

Re: УМАНЬ, місто, Уманський район, Черкаська область

Повідомлення АннА » 04 квітня 2017, 19:31

Частина ІІІ
Повітовий партком проводив велику агітаційно-масову роботу серед робітників і селян. III селянський з’їзд Уманщини, що відбувся 14 червня 1919 року, одностайно підтримав усі заходи Радянського уряду. Уманські комуністи організували постачання продовольством частин Червоної Армії і трудящих Києва. У зв’язку з наступом білогвардійців у липні оголошено мобілізацію членів профспілок, які разом з селянами створили Уманський робітничо-селянський батальйон і вирушили на боротьбу з ворогом. Та сили були нерівні. 8 серпня Умань захопили петлюрівці. 2 вересня їх вигнала 58-а стрілецька дивізія на чолі зі. Ф. Федьком, що входила до складу Південної групи радянських військ. Червоноармійці пробули в Умані кілька днів, поповнили свої частини і вирушили до району Житомира, зайнятого ворогом.

Недовго тривав мирний перепочинок. 24 вересня 1919 року до міста вдерлися денікінці, які встановили режим жорстокого терору. Почалися грабежі, погроми, розстріли. В ніч на 20 жовтня білогвардійці закатували активних учасників профспілкового руху на Уманщині, а 11 грудня — розстріляли керівників підпільного парткому. Незважаючи на терор, у підпіллі продовжували працювати комуністи й підпільний ревком.

Під ударами частин 12-ї армії денікінці змушені були тікати з міста. 15 січня 1920 року в Умані знову майорів червоний прапор Радянської влади. Проте боротьба з ворогом ще продовжувалася. В березні місто на кілька днів захопила банда Тютюнника, а в травні створилася загроза польської окупації. Та вже 25 травня в місті розташувався штаб Першої Кінної армії. Того ж дня до Умані з агітаційним поїздом «Октябрьская революция» прибув голова ВЦВК М. І. Калінін, який багато допоміг партійній організації і трудящим Уманщини. Він побував у військових частинах та навколишніх селах, розповідав про політику Радянської влади, про підступну діяльність світової і внутрішньої контрреволюції. М. І. Калінін вручив червоноармійцям, які відзначилися в боях, урядові нагороди, а військовим частинам — Червоні прапори. 28 травня відбулася хвилююча зустріч М. І. Калініна з трудящими Умані. Чимало робітників і селян Уманщини пішли добровольцями до лав Першої Кінної армії. Через кілька днів’ червоні кіннотники прорвали фронт польських інтервентів і завдали їм нищівного удару, вигнавши з України.

Повітовий комітет партії і ревком основну увагу зосереджували на відбудові господарства й допомозі продовольством промисловим центрам країни. Проводилася велика господарсько-політична, агітаційно-масова та організаційна робота серед робітників і сільської бідноти. 10 червня 1920 року в Умані відбулася повітова робітничо-селянська конференція, яка висловила повне довір’я Радянській владі, підтримала заходи партії й уряду. Відновила свою діяльність і комсомольська організація, яка 3 липня на загальних зборах обрала свій повітовий комітет.

У зв’язку з наступом Врангеля в Умані проведено мобілізацію комуністів на Південний фронт. 1 липня 1920 року 52 комсомольці вибули на врангелівський фронт. До військових частин пішло 46 медичних працівників, 185 кравців шили одяг для потреб Червоної Армії.

Найбільші підприємства було націоналізовано. За клопотанням повітпарткому на місцеву буржуазію накладено контрибуцію в сумі 51 млн. крб. В організації постачання хлібом армії та промислових міст у жовтні 1920 року велику допомогу подав член Реввійськради 14-ї армії В. П. Затонський, який прибув до Умані.

З великою енергією трудове населення працювало на відбудові міста і промислових підприємств. Систематично влаштовувалися суботники та недільники. Перший недільник проведено 27 червня 1920 року.

Налагодженню мирного життя в 1921 році перешкоджали недобитки куркульсько-націоналістичних банд. Для організації боротьби з ними комуністи були переведені на казарменне становище. Банди були ліквідовані. 21 травня ревком передав свої повноваження новообраній Раді робітничих, селянських і червоно-армійських депутатів, що налічувала 131 чоловіка, у т. ч. 115 комуністів.

В авангарді всенародної боротьби за найшвидшу відбудову зруйнованого господарства міста й повіту йшли комуністи, яких у червні 1922 року в 17 партійних осередках було 1473. Під їх керівництвом трудящі вже в 1921 році відбудували цегельний, ефіро-хімічний, миловарний та інші заводи. Одночасно партійні і радянські органи вживали заходів щодо поліпшення побутових умов робітників.

За новим адміністративно-територіальним поділом з квітня 1923 року Умань стала окружним центром. Населення в місті налічувалося: в 1920 році 44 159, у 1923-му —40 892, в 1926-му — 43 821 чоловік.

У зв’язку з переходом до нової економічної політики деякі підприємства міста було передано промкооперації, а невеликі майстерні — в оренду приватникам. 12 жовтня 1921 року вісім невеличких друкарень об’єднано в одну. В 1923 році збудовано маслосирзавод, у 1926-му — цегельний завод Південно-Західної залізниці. До десятиріччя Великого Жовтня обсяг промислової продукції Умані перевершив рівень 1913 року.

Вже протягом 1920—1921 рр. здійснено корінну перебудову в системі охорони здоров’я трудящих. У 1921 році профспілка медпрацівників організувала робітничу амбулаторію, яка згодом стала державною поліклінікою. Дві приватні лікарні та всі аптечні магазини націоналізовано. 11 вересня на садибі багатія відкрито будинок відпочинку робітників, згодом організовано дитячі ясла. В 1923 році розпочали свою діяльність дитяча амбулаторія, а в наступному році жіноча й дитяча консультації з молочною кухнею. 1926 року в окружній лікарні було вже 120 ліжок.

Значні зміни сталися і в народній освіті. З’їзд учителів Уманського повіту, що відбувся в липні 1920 року, підтримав заходи Радянської влади щодо перебудови школи. Міська Рада створила широку мережу загальноосвітніх шкіл, що забезпечила навчання всіх дітей. У 1925 році існувало 19 шкіл (з них 9 семирічних), де здобували знання 4899 учнів. У наступному році в дитячих садках виховувалося 203 дітей. Ще 1921 року розпочато ліквідацію неписьменності серед дорослих, а 1926 року в лікнепах міста навчалося 850 чоловік, у трьох школах для малописьменних — 120.

Ще йшли бої на фронтах громадянської війни, а партійні і радянські органи дбали про професійну освіту для юнацтва та молодих робітників міста. У липні 1920 року порушено клопотання про відкриття медичної профшколи, а в лютому наступного року вона почала працювати. З жовтня 1920 року почалося навчання в школі народного мистецтва (перша її назва — художня студія). Серед тих, хто здобув у ній освіту,— майбутні український радянський скульптор народний художник УРСР Г. Л. Петрашевич і український художник-кераміст заслужений майстер народної творчості УРСР Д. Ф. Головко. Приватне будівельно-технічне училище було перетворене в державну профтехшколу (з 1922 року — індустріальний технікум). Було також організовано профшколу для робітничої молоді (перша її назва — пролетарська школа). В наступні роки відкривалися нові профшколи різного профілю. У 1925 році існували школи — 2 індустріально-технічні, 2 сільськогосподарські, 2 соціально-економічні, художня, курси кооперативні та індустріально-технічні; в усіх цих закладах навчалося близько 1500 чоловік. 1926 року кількість профшкіл доведено до одинадцяти.

1921 року середнє училище землеробства і садівництва реорганізовано у вищий навчальний заклад — агротехнікум; при ньому 1923 року відкрито робітфак. Того ж року з Тального до Умані переведено педагогічні курси і на їх базі організовано вищі трирічні педагогічні курси (з 1925 року — педтехнікум ім. Т. Г. Шевченка). Радянські органи, а також профспілкові організації створювали робітничій молоді умови для навчання і здобуття професійної кваліфікації. Уманська окружна комісія незаможних селян про це ж саме дбала для дітей членів KHC. З цією метою в агротехнікумі, на педагогічних і кооперативних курсах, у профтехшколі створювалися секції комнезаму, якими безпосередньо керував окружний КНС.

Повітовий (з 1923 року — окружний) комітет партії приділяв велику увагу пропаганді ідей марксизму-ленінізму і насамперед вивченню основ політичної грамоти. Працювали політшколи в усіх навчальних закладах. Провадилася масова антирелігійна пропаганда. Пропагандистів, а також партійних і радянських працівників розпочала готувати з 1922 року повітова (з 1923-го — окружна) радпарт-школа.

Культурно-освітня робота серед робітників велася через клуби, організовані на підприємствах ще в 1920 році. 1926 року в Умані функціонувало 6 клубів, окружний селянський будинок, 4 хати-читальні, 2 кінотеатри і 4 драматичні колективи. Поширенню театральної справи в місті сприяло перебування в Цьому на гастролях у вересні 1920 — березні 1921 рр. трупи Київського драматичного театру під керівництвом відомого українського радянського режисера й актора, згодом народного артиста УРСР О. С. Курбаса. Велику культурно-освітню й краєзнавчу роботу провадив також окружний історичний музей, заснований у 1918 році. 1926 року розпочав свою діяльність радіотрансляційний вузол.

Радянська влада дала трудящим широкі можливості набувати знання й підвищувати свій культурно-освітній рівень. До їх послуг стала міська (згодом — окружна) бібліотека, створена з відновленої в 1917 році громадської бібліотеки. До 1926 року в Умані існувало 5 бібліотек, фонд яких складався з 36,5 тис. книг.

1923 року в місті почала діяти літературна студія «Плуг». На сторінках, місцевої газети, а також у київській і харківській пресі друкувалися твори студійців. 1925 року в Умані створено філіал спілки художників — Асоціації революційного мистецтва України. Місто славилося своїми співаками; тут ще в жовтні 1920 року створився народний хор.

Юнацтво захоплювалося також фізкультурою і спортом, у 1923 році тут відкрито стадіон.

Чималу роль у культурно-політичному житті Уманщини відігравала радянська газета, яка почала виходити в місті з 1919 року під назвою «Известия», потім — «Вісті», «Робітничо-селянська правда», «Селянська правда».

У зв’язку з дальшими змінами адміністративно-територіального поділу республіки 1930 року було ліквідовано Уманський округ. Умань стала центром однойменного району, який у 1932 році увійшов до складу Київської області. Тоді ж орган райкому партії і райвиконкому газета «Селянська правда» стала виходити під назвою «Колгоспна правда».

В розквіті міста, налагодженні його господарства й піднесенні добробуту трудящих значну допомогу подавали визначні діячі партії і Радянської влади, які в різний час відвідали Умань: всеукраїнський староста Г. І. Петровський, секретарі ЦК КП(б)У С. В. Косіор, П. П. Постишев, голова Раднаркому УРСР В. Я. Чубар, нарком освіти В. П. Затонський. Тут бували і прославлені військові діячі М. В. Фрунзе, Я. Б. Гамарник, Й. Е. Якір, а Г. І. Котовський був членом міськкому й окружкому партії, обирався до міської і окружної Рад депутатів трудящих.

Здійснювалося велике державне, кооперативне та індивідуальне житлове будівництво. Мережа водогону зросла майже на 10 км. 27 травня 1928 року відкрито автобусний рух з вокзалу через місто до парку; 29 червня 1940 року з Умані до Києва вирушив перший пасажирський автобус.

У роки довоєнних п’ятирічок партійні організації і радянські органи велику увагу приділяли розвиткові промисловості. В 1932 році стали до ладу великий птахокомбінат, перший у CPCP завод гутаперчі з рослинної сировини, толевий завод; в 1935 році — хлібокомбінат і плодокомбінат. Наприкінці 1933 року два чавуноливарні заводи об’єднано в один, його устатковано новими верстатами; на заводі ремонтувалися трактори, для них і сільськогосподарських машин виготовлялися запасні частини. В 1928 році потужність міської електростанції зросла більш ніж у два з половиною рази. Місто було повністю забезпечене електроенергією. Розвиток промисловості дав можливість у 1930 році ліквідувати безробіття. В 1940 році валова продукція міських підприємств, на яких працювало понад 3000 робітників, становила 220 млн. карбованців.

Працюючи на засадах соціалістичного змагання, трудящі міста перевиконували виробничі завдання. Багато робітників стали стахановцями; серед них — ветеран праці, токар моторо-ремонтного заводу, депутат міської Ради комуніст І. Л. Жеребець, комсомолка з промартілі «Розкріпачена жінка» С. Г. Підвисоцька. Директора заводу гутаперчі І. О. Бочкарьова було нагороджено орденом «Знак Пошани».

Вже з початку першої п’ятирічки роль приватного сектору в торгівлі стала з кожним роком зменшуватися. 1931 року в загальному товарообороті, що досягав 25,5 млн. крб., державний і кооперативний сектори дорівнювали 86 проц., наступного року приватні торговці припинили свою діяльність.

Значно поліпшилося медичне обслуговування населення. 1941 року в 6 лікарнях було 395 ліжок; діяв дитячий кістково-туберкульозний санаторій на 100 місць. Амбулаторно-поліклінічну допомогу подавали міська та дитяча поліклініки, жіноча й дитяча консультації, протитуберкульозний і шкіряно-венерологічний диспансери, неврологічна амбулаторія, станція швидкої допомоги, 2 зубопротезних лабораторії і 5 медичних пунктів на підприємствах. У місті функціонували санітарна і дезинфекційна станції, 6 аптек. На варті охорони здоров’я трудящих стояло 77 лікарів і 146 працівників середнього медичного персоналу.

В роки розгорнутого соціалістичного будівництва велику увагу приділено дошкільному вихованню дітей. Протягом 1936—1939 рр. споруджено три типові приміщення для дитячих садків. 1941 року в місті функціонували будинок немовлят, 5 дитячих ясел, 10 дитячих садків, близько 40 майданчиків і один будинок для дітей дошкільного віку.

Досягнуто успіхів і в галузі народної освіти. Вже 1931 року було здійснено загальне обов’язкове навчання дітей віком 8—15 років, які навчалися в 13 семирічних і 4 початкових школах. У 1927—1938 рр. збудовано приміщення для трьох середніх загальноосвітніх шкіл. Напередодні війни в Умані налічувалася 21 школа, в т. ч. 8 середніх, навчалося близько 7000 дітей. Крім того, працювали школа-інтернат для глухонімих, дитяча музична школа і вечірня школа для дорослих. Велику роботу з дітьми проводили будинок піонерів і дитяча технічна станція. Ще 1931 року серед дорослого населення майже ліквідовано неписьменність, а через десять років — і малописьменність.

У 30-і роки фахівців з середньою спеціальною освітою готували технікуми — педагогічний (з 1937 року — педшкола), медичний, механізації сільського господарства, садово-городній, кооперативний та будівельний (останні два 1936 року ліквідовано). Підготовку керівних колгоспних кадрів здійснювала- обласна школа, реорганізована 1937 року з радпартшколи.

Агротехнікум у 1929 році перетворено в сільськогосподарський інститут, якому 1936 року присвоєно ім’я О. М. Горького. Цей заклад у довоєнні роки підготував 1840 спеціалістів з вищою освітою для сільського господарства. Серед його вихованців — український радянський агрохімік, грунтознавець і фізіолог рослин академік АН УРСР, заслужений діяч науки УРСР П. А. Власюк; український радянський учений в галузі селекції та генетики плодових і ягідних культур С. X. Дука; радянський біолог, агроном, академік, Герой Соціалістичної Праці Т, Д. Лисенко та інші.

1930 року створено інститут соціального виховання з робітничим факультетом, 1933-го його перетворено в педагогічний, 1937-го — на учительський. До 1940 року інститут дав республіці 1537 учителів.

Приділялася увага дальшому піднесенню культурно-освітнього рівня населення. Відкрито було нові клуби — для вчителів, металістів, залізничників. 1930 року споруджено театр. У 1932 році відкрито кінотеатр, а в 1936-му — клуб працівників промкооперації. Тоді ж збудовано перший дитячий звуковий кінотеатр. Міська бібліотека 1941 року налічувала понад 50 тис. книг. Бібліотеки існували на всіх підприємствах, у клубах і школах. Уманський краєзнавчий музей відвідувало не тільки місцеве населення, а й тисячі приїжджих. Послугами радіотрансляційного вузла користувалося майже 3000 громадян.
Із повагою, Ганна

Онлайн
Аватар користувача
 
Повідомлень: 2193
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Подякував (-ла): 1418 раз.
Подякували: 519 раз.
Стать: Жінка

Re: УМАНЬ, місто, Уманський район, Черкаська область

Повідомлення АннА » 04 квітня 2017, 19:33

Частина IV
В Умані 1924 року встановлено тимчасовий, а 1927-го монументальний пам’ятник В. І. Леніну, 1926 року відкрито пам’ятник Г. І. Котовському.

Творча праця трудящих міста була перервана зловісним нападом гітлерівської Німеччини на Радянський Союз. Тисячі уманців одразу стали на захист соціалістичної Вітчизни. З них було створено Уманський запасний полк, винищувальний батальйон народного ополчення, бійці якого вели боротьбу з диверсантами та ворожими агентами, допомагали потерпілим від нальотів ворожої авіації тощо. Поруч із забезпеченням виконання виробничих планів підприємств міський комітет партії і виконком міської Ради готували місто до евакуації.

21 липня 1941 року фашистські війська наблизилися до району Умані. Радянські частини і- батальйон народного ополчення лише 30 липня залишили місто. 1 серпня сюди ввірвалися гітлерівці.

Понад два з половиною роки німецько-фашистські варвари плюндрували й руйнували Умань, катували і знищували радянських людей. Тисячі полонених червоноармійців, які потрапили в оточення у районі Підвисокого, були замордовані або загинули від голоду в страхітливому таборі смерті — т. зв. Уманській ямі (глиняний кар’єр цегельного заводу). Майже 25 тис. радянських громадян замучили і розстріляли гітлерівські недолюдки в Сухому яру та інших місцях. Надзвичайна комісія, оглянувши в квітні 1944 року спотворені трупи, встановила незаперечні факти звірячих катувань: жертвам виколювали очі, з живих здирали шкіру, забивали кілки в голову тощо. 7 тис. уманців, переважно молоді, в 1942—1943 рр. вивезено на каторжні роботи до фашистської Німеччини. Приміщення середньої школи № 4 окупанти перетворили на в’язницю. Навчальні, культурно-освітні та медичні заклади припинили свою діяльність. Гауляйтер України Е. Кох мав на меті перетворити Умань з навколишніми селами у власний мисливський маєток і з цією метою збирався спалити села та знищити місцеве населення.

Радянські люди не скорилися ворогові. Серед них ширився і зростав рух опору окупантам. У місті, починаючи з 1942 року, діяло кілька патріотичних підпільних груп. Вони розповсюджували серед населення повідомлення Радінформбюро, допомагали військовополоненим, підтримували зв’язки з партизанським загоном В. Г. Баскова та іншими, постачаючи їх медикаментами, папером і друкарським шрифтом. У місцевій друкарні друкували іноді антифашистські листівки, в яких закликали населення саботувати заходи окупантів. У 1943 році гестапівцям удалося вистежити й викрити патріотичні групи, очолювані техніком телефонної станції, кандидатом у члени ВКП(б) В. К. Павелковським, комсомольцем А. Романщаком та двадцятирічним працівником уманської друкарні П. Петровим. Небагатьом підпільникам пощастило уникнути жахливої смерті.

5 березня 1944 року війська 2-го Українського фронту в дуже складних умовах розпочали Умансько-Ботошанську наступальну операцію. На підступах до міста

відбувалися запеклі бої радянських частин з окупантами. Зламавши міцні укріплення, частини 2-ї танкової і 52-ї армій 9 березня підійшли до міста. До світанку того ж дня 881-й самохідний артилерійський полк, яким командував капітан М. П. Борисенко, досяг передмістя — Софіївської Слобідки. Його провів сюди колгоспник-інвалід з с. Родниківки М. Я. Тупчій. У передмісті Новій Умані полк відбивав численні атаки фашистів. Танк командира полку було підбито, а командира поранено. Проте він не залишив поля бою до повного розгрому ворога. Здійснюючи завдання командування, танкова рота старшого лейтенанта В. І. Мельникова увечері 9 березня досягла центру міста, зайняла бойові позиції на вулиці Жовтневої революції і, сіючи паніку серед гітлерівців, перетяла їм шлях відступу до залізничного вокзалу. Коли стемніло, Умань була оточена з трьох боків. На околицях першими з’явилися танки старших лейтенантів М. Д. Саначева і Є. К. Тищика, молодших лейтенантів К. О. Смирнова і Я. П. Теличенка. К. О. Смирнов і Є. К. Тищик полягли в бою за визволення міста.

10 березня 1944 року о 1 годині 30 хвилин ночі воїни Червоної Армії повністю оволоділи містом. Ворог зазнав великих -втрат у живій силі та техніці. На полі бою залишилося 20 тис. трупів, понад 2500 гітлерівців захоплено в полон. На вулицях міста вороги, тікаючи, покинули підбиті і справні танки, самохідні гармати, тисячі автомашин. Це було величезне кладовище скореної фашистської техніки.

В день визволення від імені Батьківщини Москва салютувала звитяжним військам 2-го Українського фронту 24 залпами з 224 гармат за розгром Умансько-Христинівського угруповання окупантів і визволення міста. 19 березня 1944 року почесне звання «Уманських» було присвоєно 20 військовим частинам і з’єднанням, що особливо відзначилися в боях. Командуючому 2-ї танкової армії гвардії генерал-лейтенанту С. І. Богданову за успішне здійснення операції присвоєно звання Героя Радянського Союзу. Цього високого звання за виявлену мужність і відвагу під час визволення Умані удостоєно 26 офіцерів і червоноармійців, у т. ч. капітана М. П. Борисенка, старшого лейтенанта М. Д. Саначева та посмертно — старших лейтенантів В. І. Мельникова, Є. К. Тищика, молодшого лейтенанта К. О. Смирнова. Тисячі воїнів нагороджено орденами та медалями. У визволенні рідного міста й району брали участь колишні уманські комсомольці 20-х років як начальники штабів: 2-ї танкової армії генерал-майор О. І. Радзієвський і 4-ї гвардійської армії генерал-майор К. М. Дерев’янко.

Свій вклад у розгром гітлерівської Німеччини внесли воїни-уманці. Трьом з них — А. І. Кудерському, М. В. Півнюку та А. Є. Шиндеру — присвоєно звання Героя Радянського Союзу. Близько півтори тисячі уманців віддали своє життя за свободу й незалежність Вітчизни. Трудящі міста свято шанують світлу пам’ять про них і тих, які полягли в боях, визволяючи рідне місто. У центрі його, в парку Героїв, поруч з братською могилою, 9 травня 1967 року воздвигнуто обеліск Слави, а 21 жовтня того ж року запалено вічний вогонь, доставлений з могили Невідомого солдата в Києві. 24 жовтня 1948 року на розі вулиць Карла Маркса і Гоголівської встановлено пам’ятник — бронзовий бюст землякові уманців двічі Герою Радянського Союзу генералу армії І. Д. Черняховському, який у лютому 1945 року поліг смертю хоробрих під час боїв у Східній Пруссії.

Сумну картину являла Умань після 955 днів окупації німецько-фашистськими загарбниками, Руїни і згарища залишили гітлерівці на місці старовинного квітучого міста. Майже всі промислові підприємства й культурно-освітні заклади були зруйновані, спалені, пограбовані. В руїнах лежала майже половина житлових будинків. На 160,4 млн. крб. (у довоєнних цінах) матеріальних збитків заподіяв місту ворог.

Під керівництвом відновленого міськкому КП України вся трудова Умань піднялася на відродження міста. В 1944 році на відбудовних роботах уманці відпрацювали 56 тис. людино-днів, виконали робіт на 646 тис. крб. Розчищалися від розбитої ворожої техніки вулиці й сквери, відроджувалося комунальне господарство, ставали до ладу промислові підприємства. Вже в березні—квітні 1944 року працювали водогін, 4 тимчасові пекарні, млин з крупорушкою, електростанція, 2 промкомбінати, телефонна станція, радіовузол. 21 березня до міста прибув перший поїзд. Широким фронтом розгорталася відбудова мотороремонтного, толевого і цегельних заводів, швейної фабрики, промартілей. Кожний день приносив нові трудові перемоги. Відроджувалися торгівля, міський транспорт, лікувальні, навчальні і культурно-освітні заклади. 1944 року відремонтовано понад 26 тис. кв. метрів житла. Відновили роботу 4 лікарні, 7 амбулаторно-поліклінічних закладів, 4 аптеки; розпочали роботу школи і технікуми, обидва інститути, міська бібліотека, краєзнавчий музей, театр. 1 травня відновила регулярний вихід газета «Колгоспна правда», перейменована з № 38 на «Уманську зорю». Трудящі робили все, щоб допомогти Червоній Армії в прискоренні остаточного розгрому фашистського звіра. Високий патріотизм при цьому виявили комсомольці й молодь. У 1944 році вони зібрали 120 тис. крб. на будівництво літака «Комсомолець України», 55 тис. крб. до фонду допомоги сім’ям фронтовиків.

Переможне завершення Великої Вітчизняної війни створило умови для прискорення відбудови міста. Протягом 1945—1949 рр. стали до ладу всі промислові підприємства, а на кінець 1949 року промисловість досягла довоєнного рівня виробництва. Успішне відродження після війни, розвиток економіки й культури були наслідком справжнього трудового героїзму уманців. Прикладом у праці були комуністи й комсомольці. Робітники М. В. Голинський, І. Л. Жеребець, 3. А. Латківська, Б. Ф. Мелентьєв, Т. А. Цвітницька в 1946—1950 рр. виконували від 7 до 10 річних норм. Токар мотороремонтного заводу комсомолець П. І. Медянов, освоївши швидкісний метод різання металу, виконав своє п’ятирічне завдання за 2 роки. Першими завдання післявоєнної п’ятирічки ще 1949 року виконали колективи цегельного заводу «Будматеріали», швейної фабрики, промартілей — взуттєвої «Коопремонт» і пошивочно-вишивальної ім. 30 років ВЛКСМ. Було відбудовано десятки житлових будинків, приміщення середньої школи № 13, технікуму кооперативної торгівлі; відкрито клуб мотороремонтного заводу тощо. Майже повністю розгорнулася довоєнна мережа лікувальних, санаторних і дошкільних закладів.

Відроджувати Умань допомагали братні народи Російської Федерації та інших союзних республік. З Москви, Ленінграда, Кірова, Саратовської області, Татарської АРСР, Сибіру до міста надходили першокласні машини, механізми, матеріали. Трудящі Коломни виготовили вкрай необхідні деталі для ремонту дизелів міської електростанції.

В наступні роки широким фронтом здійснювалася реконструкція промислових підприємств міста, розгорталося велике капітальне будівництво. Було збудовано потужний м’ясокомбінат з великим холодильним господарством, маслосироробний і кукурудзокалібрувальний заводи, фабрики взуттєву і художньо-промислових виробів, теплоелектроцентраль, яку в 1967 році включено до системи «Дніпроенерго». Проведено реконструкцію й добудову швейної фабрики, що забезпечило подвоєння її виробничих площ, цегельного заводу «Будматеріали», плодоконсервного, мотороремонтного, толевого заводів, міськхарчокомбінату та інших підприємств. 1953 року в приміщенні заводу рослинного каучуку розгорнув своє виробництво вітамінний завод. У тісній співдружності з науково-дослідними інститутами він уперше в країні освоїв виробництво таких хімічних препаратів і речовин, як нікотинова кислота, нікотинамід, пантотенат кальцію, синтетичний кристалічний ментол.

Розвиток промислової Умані супроводжувався невтомною боротьбою трудівників підприємств за збільшення випуску продукції та зниження її собівартості, за економію сировини й матеріалів. У 1958 році цей рух охопив більше половини робітників. Обсяг промислової продукції 1955 року порівняно з 1950-м збільшився в 2,1 раза, продуктивність праці зросла в 1,5 раза.

Розвиваються нові галузі промисловості, що їх не знала довоєнна Умань — приладо- і машинобудування. Ще 1957 року вступив у дію завод електровимірювальних приладів «Мегомметр», через 3 роки — оптико-механічний. 1960 року мотороремонтний завод перетворено на машинобудівний, він почав випускати машини для механізації трудомістких процесів у тваринництві. Приладо- і машинобудування стали провідними галузями промисловості. Лише в новозбудованих цехах «Мегомметра» працює у кілька разів більше робітників, ніж в усій промисловості дореволюційної Умані. Більшість робітників — люди з середньою і вищою освітою. З потокових і автоматичних ліній підприємства сходить понад 20 найменувань приладів: трансформатори, потенціометри, мегомметри тощо. Ініціативний і працелюбний колектив машинобудівного заводу довів його потужність до 9,5 тис. машин на рік. За семирічку він дав сільському господарству 18 тис. кормороздавачів, автокормовозів та інших сільськогосподарських машин.

На підприємствах широко застосовуються нові здобутки техніки. Слідом за швейною фабрикою конвейєрні системи запроваджено на заводах «Мегомметр», плодоконсервному, пивоварному, лікерно-горілчаному, маслосироробному, «Будматеріали» та птахокомбінаті. На ТЕЦ використовуються електронні автоматичні установки. На базі технічного прогресу розгортається рух раціоналізаторів і винахідників. Різальник металу машзаводу Ю. М. Серафимов за 8 років впровадив 52 раціоналізаторські пропозиції, які дали 18 253 крб. економії. Сконструйований головним техніком цегельного заводу Ф. Т. Чернієм оригінальний агрегат автоматичного різання й укладання цегли-сирцю дозволив перекласти трудомістку роботу на залізні плечі машини. Такі автоукладчики діють тепер у Донбасі, Сибіру, на Уралі та інших районах країни.

Обсяг валової продукції промисловості міста в 1965 році проти 1958-го зріс майже удвічі, а продукції приладобудування — більше ніж у 6 разів, хімічної промисловості — у 7 разів.

Плодоконсервний завод довів виробництво головної своєї продукції — овочевих і фруктових консервів з 2—З млн. до 14 млн. умовних банок на рік.

Піонерами руху за комуністичну працю в Умані були бригада комуніста Б. Й. Смирнова з мотороремонтного заводу та бригада комсомолки Л. М. Кучерявої із заводу «Мегомметр». їм першим на Черкащині ще наприкінці 1958 року присвоєно звання комуністичних. У жовтні 1961 року швейна фабрика ім. газети «Правда» стала першим у місті підприємством комуністичної праці. Нині в цьому патріотичному русі бере участь близькою тис. чоловік. Третині з них уже присвоєно звання ударників комуністичної праці. Колективами комуністичної праці є ряд підприємств, понад 100 цехів, бригад і змін. За досягнуті успіхи у виконанні семирічного плану 94 передовиків праці нагороджено орденами й медалями СРСР, у т. ч. орденом Леніна — робітницю швейної фабрики В. М. Орлову, швачку фабрики ім. 30-річчя ВЛКСМ С. Г. Підвисоцьку, майстра будівельно-монтажного управління В. Г. Манжоса та водія автобази О. Ф. Синицю.

Трудящі Умані гаряче відгукнулися на заклик партії допомогти в освоєнні цілинних земель. 1954 року 126 юнаків і дівчат виїхали на цілину. В наступні 2 роки 375 комсомольців і молоді їздили в Казахстан збирати цілинний урожай.

Розвиваючи економіку рідного міста, трудящі Умані допомагали також навколишнім селам. Зросло шефство промислових підприємств над колгоспами, особливо після березневого (1965 р.) Пленуму ЦК КПРС. Тільки в 1968 році підприємства й організації Умані за рахунок економії передали колгоспам району різних матеріалів на 62 тис. крб. Крім того, робітники міста відремонтували багато електромоторів, автомобільних і тракторних двигунів.

В Умані створено перспективну міжколгоспну біологічну лабораторію розмноження комахи трихограми, яка знищує озиму та капустяну совку, стеблевого метелика на кукурудзі. Це дало можливість, починаючи з 1969 року, широко застосувати в районі біологічний метод боротьби з шкідниками сільськогосподарських культур.

Виконуючи рішення XXIII з’їзду КПРС, уманці розгорнули соціалістичне змагання за втілення в життя накреслень партії і гідну зустріч 50-річного ювілею Радянської держави. Вже з 1971 року почав випускати свою продукцію завод сільськогосподарських машин союзного значення—«Уманьсільмаш», будівництво якого було розпочато у восьмій п’ятирічці. Збудовано елеватор, цехи окремих заводів, холодильник на 300 тонн, аптечний склад, будинок Рад. За роки восьмої п’ятирічки в капітальне будівництво вкладено коштів у 2,5 раза більше, ніж за попередні 5 років.

Після XXIII з’їзду КПРС трудівники промислових підприємств освоїли випуск близько 100 нових найменувань машин, апаратів і приладів, підвищили якість продукції. Машинобудівний завод, у колективі якого трудяться такі прославлені новатори виробництва як Герой Радянського Союзу почесний громадянин Умані І. М. Павлов, повний кавалер ордена Слави В. П. Карандевич, кращий слюсар на Черкащині Г. С. Кузьменко та інші, освоїв шість машин нового комплексу «Маяк». За впровадження їх у виробництво 12 працівників заводу нагороджено золотою, срібними і бронзовими медалями Виставки передового досвіду в народному господарстві Української РСР. Продукція машинобудівників демонструвалася також на ВДНГ СРСР та двох міжнародних виставках. У 1970 році завод перетворено на дослідний.
Із повагою, Ганна

Онлайн
Аватар користувача
 
Повідомлень: 2193
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Подякував (-ла): 1418 раз.
Подякували: 519 раз.
Стать: Жінка

Re: УМАНЬ, місто, Уманський район, Черкаська область

Повідомлення АннА » 04 квітня 2017, 19:35

Частина V
Високих показників добився колектив заводу «Мегомметр», який одним з перших перейшов на нову систему планування та економічного стимулювання. Найскладнішу операцію на заводі — настроювання потенціометрів — виконує комуніст В. І. Бурлаченко. Великий авторитет на підприємстві здобула монтажниця Н. А. Даманська, яка була делегатом XXIV з’їзду КП України. Конструктори заводу розробили багато нових видів приладів. Упровадження тільки семи з них дало 2 млн. крб. економії. П’яти приладам присвоєно державний знак якості. На рівні кращих світових і вітчизняних зразків уманські підприємства випускають понад 20 найменувань виробів. 7 підприємств експортують свої товари до 32 зарубіжних країн, у т. ч. Англії, Японії, Бельгії та Фінляндії.

За роки восьмої п’ятирічки виробничі колективи Умані 27 разів виходили переможцями в соціалістичному змаганні серед споріднених підприємств області, республіки і Союзу. Серед них — вітамінний, плодоконсервний, маслосироробний заводи, швейна фабрика, птахокомбінат, шляхово-експлуатаційна дільниця № 890. У 1970 році вперше завоював всесоюзну відзнаку трест «Уманьпромжитлобуд».

На відзначення трудових успіхів на честь 50-річчя Великого Жовтня і 50-річчя УРСР 25 кращих колективів міста нагороджені пам’ятними Червоними прапорами і вимпелами обласних, міських і районних організацій. Шляхово-експлуатаційна дільниця № 890 нагороджена Пам’ятним прапором ЦК КП України, Президії Верховної Ради УРСР, Ради Міністрів УРСР і Української Республіканської Ради профспілок. 75 уманців — активних учасників Великої Жовтневої соціалістичної революції та громадянської війни нагороджено орденами й медалями СРСР.

З великим патріотичним піднесенням трудящі міста відзначили 100-річчя від дня народження В. І. Леніна. На підприємствах і будовах широкого розмаху набрало соціалістичне змагання, зачинателем якого виступила бригада токарів машинобудівного заводу на чолі з комуністом Є. А. Румеліді. Патріотичний рух новаторів забезпечив Умані перше місце в змаганні серед міст області. За досягнення високих показників колективи маслосироробного заводу і шляхово-експлуатаційної дільниці № 890 нагороджені Ленінськими ювілейними Почесними грамотами ЦК КП України, Президії Верховної Ради УРСР, Ради Міністрів УРСР і Укрпрофради, а вітамінного заводу — Ленінською ювілейною Почесною грамотою Міністерства медичної промисловості і ЦК профспілки медпрацівників СРСР. Понад 4 тис. трудівників міста удостоєно Ленінської ювілейної медалі «За доблесну працю. На відзнаку 100-річчя з дня народження В. І. Леніна».

Промисловість Умані достроково, першою серед міст Черкащини, виконала план восьмої п’ятирічки по випуску валової продукції. Обсяг промислового виробництва зріс більше ніж у 1,5 раза. Місто дало виробів понад план на 19 млн. крб. Значно підвищилася і продуктивність праці. За рахунок цього було досягнуто 58,8 проц. приросту продукції. В останньому році п’ятирічки темп її росту в порівнянні з 1965 роком дорівнював у промисловості — 122 проц., в будівництві — 152. Особливо високого підвищення продуктивності праці добився колектив заводу «Мегомметр» — на 180 проц. За видатні трудові успіхи у виконанні завдань п’ятирічки 44 працівники промисловості й будівництва Указом Президії Верховної Ради CPCP від 5 квітня 1971 року відзначено орденами та медалями, вт. ч. орденом Жовтневої Революції — слюсаря дослідного заводу сільськогосподарського машинобудування Героя Радянського Союзу І. М. Павлова, робітника швейної фабрики ім. газети «Правда» І. О. Ушакова, електрослюсаря тресту «Уманьпромжитлобуд» В. Є. Бойка та бригадира комплексної бригади цього ж тресту П. Є. Юрченка.

Нову хвилю натхненної праці викликала підготовка до XXIV з’їзду КПРС і XXIV з’їзду КП України. Найкращих успіхів добився цех швейної фабрики, де працює передовик виробництва секретар цехової парторганізації, делегат XXIV з’їзду КПРС Н. А. Лисянська. В день відкриття з’їзду колектив фабрики працював на зекономленому матеріалі.

Добрий старт взяли трудящі Умані першого року дев’ятої п’ятирічки. Одностайно схваливши рішення партійних з’їздів, вони самовіддано працюють над виконанням її завдань. Своє патріотичне піднесення уманці виявили в день Всесоюзного комуністичного суботника 17 квітня 1971 року, в якому взяло участь понад 50 тис. чоловік. Зароблені ними кошти передано до фонду дострокового виконання п’ятирічки. Відрадним є і той факт, що план росту продуктивності праці за 1971 рік виконано на 103,4 проц. Найкраще відзначилися колективи оптико-механічного і вітамінного заводів, які цей план реалізували відповідно на 106,6 проц. і 104 проц. Токар інструментального цеху заводу «Мегомметр» комуніст В. І. Веселовський річне виробниче завдання виконав на 223 проц., досягши продуктивності праці на 164 проценти.

Місто швидко зростає. З кожним роком розгортається житлове будівництво. За післявоєнний час споруджено 391 тис. кв. метрів житла. На кінець 1971 року житловий фонд міста становив 705 тис. кв. метрів, це втричі більше, ніж у 1917 році. Розширилися межі міста, змінилися його зовнішній вигляд, архітектура. На зміну одно- та двоповерховим будинкам прийшли чотири- і п’ятиповерхові з світлими впорядкованими квартирами. Більшість вулиць заасфальтовано. Невпізнанним став центр Умані. На реконструйованій у 1956 році площі височить пам’ятник В. І. Леніну. Поруч — будинок Рад і гранітний монумент з викарбуваним на ньому текстом двох телеграм, надісланих уманцями в 1922 і 1923 роках В. І. Леніну, нові багатоповерхові житлові будинки й готель, кінотеатр «Комсомолець», сад ім. С. М. Будьонного, будинок культури, поштамт. Площу ім. В. І. Леніна мальовничо обрамляють каштанові алеї.

З весни і до пізньої осені утопає місто в зелені декоративних дерев і фруктових садів. Великі зміни стались в комунальному господарстві. Новий комплекс споруд водопостачання дав можливість збільшити довжину мережі міського водопроводу до 82 км; 14,5 тис. родин користуються газовими установками.

Поліпшується обслуговування населення транспортом. До 1941 року в Умані було лише 5 автобусів, тепер їх близько 120 і понад 40 таксі. Місто має пряме автобусне сполучення з 11 обласними центрами України. З Києвом, Черкасами та деякими іншими великими містами встановлено авіасполучення. Добре налагоджено побутове обслуговування населення. До послуг трудящих десятки майстерень, ремонтних і прокатних пунктів, два будинки побуту, один з яких — площею 1240 кв. метрів з великим демонстраційним залом для показу новітніх моделей одягу.

Значно зросла торговельна мережа. 1967 року збудовано центральнй універмаг «Ювілейний». Потреби населення задовольняють десятки магазинів і кіосків державної та кооперативної торгівлі, значна частина яких розміщена на околицях міста, десятки їдалень, ресторанів і кафе. Систематично зростає товарообіг. За 20 післявоєнних років він збільшився в 10 разів і в 1971 році становив 56,2 млн. карбованців.

Невпинно поліпшується медичне обслуговування населення. 1961 року побудовано пологовий будинок на 130 ліжок. У місті працюють 2 поліклініки, 17 медичних пунктів, 10 лікарень на 800 ліжок, 9 аптек, спеціалізований магазин оптики, станції переливання крові і швидкої допомоги, будинок саносвіти. Медичну допомогу забезпечують 179 лікарів і 648 працівників з середньою спеціальною освітою. Серед них — заслужені лікарі УРСР І. О. Гудима, О. П. Малюшко та інші.

З року в рік зростає мережа дитячих закладів. Для малят є 24 дитячих ясел і садків.

Багато уваги приділяється фізичному вихованню населення. Для любителів спорту є 2 стадіони, в т. ч. центральний ім. Г. І. Котовського на 10 тис. місць. Більшість навчальних закладів і підприємств мають добре обладнані спортмайданчики. З 1953 року працює дитяча спортивна школа, в якій створено необхідні умови для підготовки молодих спортсменів.

Великих успіхів добилися трудівники Умані в розвитку народної освіти. Збудовано три нові середні школи, в т. ч. школу-інтернат на 520 місць. Вони мають добре обладнані кабінети, лабораторії, майстерні, спортивні зали. Всього в місті — 20 загальноосвітніх і музична школи, в яких навчається 8500 учнів. Крім того, у 2 середніх школах робітничої молоді і середній заочній школі 1340 юнаків і дівчат здобувають середню освіту без відриву від виробництва. Світло знань несе понад 600 учителів. Чимало з них — справжні ентузіасти і майстри педагогічної справи; 3. К. Головкову, С. Т. Климову, Н. П. Сараєву за бездоганну багаторічну педагогічну діяльність нагороджено орденом Трудового Червоного Прапора. 92 педагоги відзначені значком «Відмінник народної освіти».

Умань — місто студентське. Тут є 2 вузи: ордена Трудового Червоного Прапора сільськогосподарський інститут ім. О. М. Горького та педагогічний інститут ім. П. Г. Тичини. В них працює 7 докторів наук і професорів, близько 100 кандидатів наук і доцентів. З 1948 року при сільськогосподарському інституті відкрита аспірантура, а з 1967-го — факультет підвищення кваліфікації керівних сільськогосподарських кадрів Черкаської, Вінницької та Кіровоградської областей. Педагогічний інститут за час існування підготував близько 14 тис. учителів історії, математики, фізики, хімії, біології та інших спеціальностей. У місті працюють технікум механізації сільського господарства, педагогічне, медичне, музичне та 3 професійно-технічні училища.

В усіх навчальних закладах міста навчається 14 500 студентів і учнів. Кожний восьмий учень загальноосвітньої школи здобуває початкову музичну освіту.

Традиційними стали в Умані зустрічі юнаків і дівчат з старими більшовиками, видатними радянськими людьми. 1965 і 1968 років проведено зустрічі з ветеранами уманського комсомолу, нині відомими вченими, письменниками, генералами, відповідальними працівниками державних установ, які з багатьох кінців країни прибули до міста своєї комсомольської юності. В зустрічі взяла участь мати прославлених героїв-комсомольців Л. Т. Космодем’янська. Вагомий вклад у комуністичне виховання підростаючого покоління вносить рада старійшин при міськкомі ЛКСМУ, яку очолює член КПРС з 1920 року, генерал-майор у відставці П. Є. Багаєв.

Великого розмаху набула в місті культурно-освітня робота. При міському будинку культури працюють різноманітні гуртки художньої самодіяльності, дитяча хореографічна студія, студія образотворчого мистецтва тощо. Драматичному театру, оркестру українських народних інструментів, ансамблю танцю присвоєно почесні звання народних. Оркестр і ансамбль танцю не раз завойовували перші місця на обласних і республіканських конкурсах та фестивалях. Сотні аматорів — акторів, співаків, танцюристів розвивають свої здібності в гуртках художньої самодіяльності на підприємствах, в установах, навчальних закладах. Культурні потреби уманців задовольняють також 4 кінотеатри, 10 клубів, десятки червоних кутків. Зростає роль телебачення в ідеологічному та естетичному вихованні трудящих. Вже більше як у 12 тис. квартир світяться блакитні екрани телевізорів.

Здавна славиться Умань народним мистецтвом, особливо художнім настінним розписом. Нині тут проживає і створює чудові декоративні розписи Я. О. Гоменюк. Кращі її твори експонувалися на республіканських виставках народного мистецтва у Києві.

В Умані є 77 бібліотек з фондом близько 800 тис. книг, 3 книжкові магазини, 24 газетні кіоски. Кожна сім’я передплачує в середньому 2—3 газети і журнал. З 1953 року в місті діє літоб’єднання. Важливе місце в політичному й культурному житті трудящих займає відділення товариства «Знання», членами якого є близько 600 чоловік. Працює також вечірній університет марксизму-ленінізму, розгалужена мережа гуртків і теоретичних семінарів партійної та комсомольської освіти.

У 1953 році, в дні підготовки до святкування 300-річчя возз’єднання України з Росією, уманці встановили постійні зв’язки з трудящими російського міста Коломни, які вилилися у тривалу і міцну дружбу двох міст-побратимів.

В місті є відділення товариств радянсько-польської і радянсько-французької дружби.

Героїчне минуле і прекрасне сьогодні Умані відображено в експозиціях місцевого краєзнавчого музею. До 100-річчя з дня народження В. ї. Леніна він поповнився ще одним відділом — ленінської газети «Искра», створеним у будинку на садибі, де 1903 року в підпільній друкарні передруковувалась «Искра». Фонди краєзнавчого музею мають понад 20 тис. експонатів.

Улюбленим місцем відпочинку уманців є славнозвісний дендропарк «Софіївка» — видатна пам’ятка садово-паркового мистецтва. 150 га, зайняті парком, являють собою єдиний ансамбль рельєфу, води, рослинності, архітектури й скульптури. В будь-яку пору року він чарує своєю неповторною красою. Чудо-сад став місцем масового туризму радянських людей. Багато профспілкових комітетів Умані для відпочинку своїх працівників організовують оздоровчо-спортивні табори на берегах Південного Бугу та Чорного моря.

Керівна роль у розвитку економіки й культури міста, у вихованні нової людини належить міській парторганізації. На 1 січня 1972 року в Умані налічувалося 4742 комуністи, об’єднаних у 148 первинних парторганізаціях. На великих підприємствах є парткоми. 1966 року в роботі XXIII міської партконференції взяв участь голова Ради Міністрів УРСР В. В. Щербицький. Бойовими помічниками комуністів є 9370 членів ВЛКСМ.

В тому, що Умань росте і впорядковується, що з кожним роком розвивається її господарство, поліпшуються побутові умови населення і задовольняються його культурні запити, велика заслуга міської Ради депутатів трудящих, у складі якої 220 кращих трудівників. Переважна більшість з них — робітники. Серед обранців народу — 121 комуніст, 38 членів ВЛКСМ, 95 жінок. У 1971 році з 6811,8 тис. крб. бюджету 43,2 проц. витрачено на народну освіту і культуру, 36,1 проц. —на охорону здоров’я, 14,7 проц.— на житлово-комунальне господарство. При виконкомі міськради працюють 14 постійних комісій, до роботи яких залучено широкий актив. Так, до складу комісії охорони здоров’я та соціального забезпечення входить 14 депутатів і 25 активістів— медичних працівників. Завдяки діяльності комісії значно поліпшилася якість та культура медичного обслуговування населення, матеріально-технічна база лікувальних закладів і санітарний стан міста, зміцнилася техніка безпеки і знизився травматизм на підприємствах. Багато уваги приділяється медичному обслуговуванню дітей.

В Умані народилися український радянський археолог, етнограф, мистецтвознавець, академік АН УРСР М. Ф. Біляшівський (1867—1926), український радянський письменник, Герой Соціалістичної Праці Ю. К. Смолич. Тут пройшли дитячі та юнацькі роки українського радянського поета академіка АН УРСР М. П. Бажана.

Багата історія Умані, славні її революційні традиції, величне соціалістичне сьогодення. Але ще грандіознішим буде її комуністичне майбуття, важливим кроком до якого стала дев’ята п’ятирічка.

Дальшого розвитку сягає капітальне будівництво. Буде завершено спорудження заводів «Уманьсільмаш» і театральної апаратури, автобази, машинолічильної станції, тепличного комбінату. Нові корпуси зведуть «Мегомметр» і вітамінний заводи, взуттєва фабрика. На заводі «Мегомметр» запроваджується автоматична система управління. Зводяться десятки житлових -будинків загальною площею понад 100 тис. кв. метрів, споруджуватимуться автовокзал, хімчистка, нові корпуси лікарень, шкіл, дитячих дошкільних закладів. Почнеться теплофікація міста. Як і весь радянський народ, уманці віддають усі свої сили, енергію й здібності боротьбі за успішне виконання історичних накреслень XXIV з’їзду КПРС і XXIV з’їзду КП України.

Я. О. ЗАГРАНИЧНЫЙ, М. Ф. КОМАРНИЦЬКИЙ, Г. О. ХРАВАН, С. Г. ШЕВЧУК
Із повагою, Ганна


Повернутись до Літера У

Хто зараз онлайн

Зараз переглядають цей форум: Немає зареєстрованих користувачів і 1 гість