Рудяків село Бориспільського р-ну Київської обл - ЗАТОПЛЕНО Канівським вдс

У цьому селі/Цим селом/Це село

Народився і живу
0
Немає голосів
Народився, але не живу
0
Немає голосів
Жили мої батьки
2
15%
Жили декілька поколіннь моїх пращурів
6
46%
Жило більше 7 поколіннь моїх пращурів
0
Немає голосів
Досліджую
2
15%
Цікавлюсь
2
15%
Є зв'язок моїх пращурів з цим селом
1
8%
Ваш варіант відповіді
0
Немає голосів
Ваш варіант відповіді
0
Немає голосів
 
Всього голосів: 13

Аватар користувача
Хворостенко
Повідомлень: 104
З нами з: 17 квітня 2017, 20:28
Стать: Чоловік
Дякував (ла): 24 рази
Подякували: 125 разів

ШИНОК

Повідомлення Хворостенко »

шинок_NEW.jpg
Хата збудована місцевими майстрами в 90-х роках Х1Х ст. у с. Рудяки Переяславського повіту Полтавської губернії. Хата типу: хата, сіни, хатина, комора, хатина. Шинок стояв на в’їзді-виїзді із села. В садибі хата стояла поблизу дороги, фасадом на вулицю. Хата належала куркулеві. Під час колективізації була усуспільнена. До останнього часу в ній містився магазин. Є витвором зниклого стилю народної архітектури.
Перевезена на територію Музею народної архітектури та побуту Середньої Наддніпрянщини в 1970-1971 рр. та встановлена в західній частині музею на північ від центральної вулиці (тракту). Чільна стіна хати орієнтована на захід. На північ та південь від хати городина з квітниками. Вхід до двору шинку через «перелаз». Конструктивні особливості хати: ретельно припасовані соснові плахи, з`єднані в «замок». Стіни шпаровані, мазані, біленні зовні і з середини. Стеля в хаті дощана в розбіжку покладена на поперечні сволоки, зверху – валькована, мазана; знизу – шпарована, білена. Освітлюється 5 вікнами на чотири шибки: два на чільній стіні, одне на лівій причілковій (прикрашені наскрізним декоративним різьбленням) та два вікна з тильної сторони. Розміри будівлі: довжина – 10,74 м, ширина – 6,86 м, висота – 2,43 м. Площа – 74 м2. Хата має одні двері посеред чільної стіни, на яких намальована кварта і дві чарки. Біля дверей прорізане вузьке вікно для продажу горілки в нічний час. З чільної сторони хати – відкрита галерея, яка тримається на шести пиляних фігурних стовбцях. Піддашок оздоблений пропиляним декоративним різьбленням. Дах чотирисхилий на кроквах, вкритий очеретом, гребінь придавлений дерев`яними «півзинами», дощаний димар. Крокви врубані у вінця верхньої обв’язки. Підлога хати глинобитна, на ганку – дощана. Навколо нижніх вінців хати заплетена глинобитна призьба з червоною підводкою. В хаті – різьблений сволок ХVІІІ ст. Меблювання та оздоблення хати типове для наддніпрянських хат українців кінця ХІХ ст. Просте дерев’яне хатнє начиння пофарбоване у жовтий та коричневий колір. Тканини і вишивки, що слугують для прикраси хати, багаточисельні і різноманітні: рушники, скатерті, ліжники, рядна, народний одяг. Направо із сіней вхід до так званої «буфетної», де знаходяться полиці для товару, столи, лави для відвідувачів. На полицях – «четверті», «кварти», штофи, півкварти, «косушки», ковші. На столах – дерев’яні корці, мідні мірочки, чарки, ложки, миски, сулії. В прихатній коморі – апарат для виготовлення горілки в домашніх умовах. Історична довідка.
Шинки відомі на території України з часів Київської Русі. Починаючи з XVI ст. право на відкриття шинків було привілеєм козацької старшини. В Російській імперії шинки, корчми були державними, поміщицькими та монастирськими. Поміщики мали право на виготовлення спиртних напоїв при наявності певної кількості землі під посівом зернових та лісу. Їм видавали право (пропінації) на будівництво винокурень, ґуралень, а також шинків та корчем, які вони здавали в оренду. Саме орендарів і називали шинкарями. Значна частина шинкарів були євреями. Часто орендарями-шинкарями були жінки українки. Всі монастирі теж мали розгалужену систему шинків. Дуже часто продаж горілки відбувався з хат монастирських підданих, які отримували за це «десятину» від продажу. Активно розширюючи мережу своїх шинків, монастирі піклувалися про те, щоб на їх землях не було чужих шинків. З другої половини XIX ст. монопольне право на виробництво горілки повністю взяла в свої руки держава. Упродовж багатьох століть існування шинків було не тільки місцем продажу горілки, а й місцем, де можна було поїсти. Ця функція в другій половині XIX ст. була ліквідована. Вони перетворилися на заклади чарочних відкупів. У них, як правило, стали продавати горілку, вина, кваси на винос. Після 1896 р. із провадженням монополії на виноторгівлю шинки відходять в минуле, їх замінюють винні крамниці «монопольки». Зазвичай шинки відкривались на людних місцях, поблизу млинів, церков. У Полтавській губернії на початку XX ст. налічувались 1183 підприємства шинкарського промислу. Це 13 % від загального числа підприємств по губернії. Шинки та корчми в усі часи були джерелом прибутків їх власників. Переробка зерна на горілку давала прибутків у 2-4 рази більше, ніж від продажу зерна. Спиртне продавали в борг, під заставу одягу, домашнього начиння, реманенту, худоби. П’янство багатьох розоряло, кидало в злидні. Треба зауважити, що в шинках спиртних напоїв не виробляли. І, взагалі, самогоноваріння – явище надзвичайно пізнє: часів першої світової та громадянської воєн. Із спогадів старожилів, записаних в експедиціях в 60-70 роках ХХ ст., черпаємо відомості, що самогонка з’явилася в наших селах десь в 1917-1918 роках.
У вас недостатньо прав для перегляду приєднаних до цього повідомлення файлів.
Аватар користувача
Хворостенко
Повідомлень: 104
З нами з: 17 квітня 2017, 20:28
Стать: Чоловік
Дякував (ла): 24 рази
Подякували: 125 разів

ЦЕРКОВНА СТОРОЖКА

Повідомлення Хворостенко »

сторожка_NEW.jpg
Церковна сторожка 1 пол. 19 ст. із с. Рудяки Бориспільського району Київської обл., перевезена до музею в 1970 р. Церковна сторожка – типове наддніпрянське житло поч. ХІХ ст. типу хата + сіни. Будівля каркасна, соснові тесані плахи покладені в дубові шули. Стіни шпаровані, мазані, білені зовні і зсередини. Зовні внизу довкола стін заплетена невисока широка глинобитна призьба. Дах 4-схилий, на кроквах, критий очеретом по латах. Освітлена трьома невеликими на чотири шибки вікнами. В церковній сторожці представлено побут церковного сторожа ХІХ ст. Привертають увагу унікальні розписи із сакральними елементами. Широкі лутки (ознака архаїчності будівлі) розписані яскравим орнаментом, у розписі використані стилізовані хрести. Облаштування хати традиційне: піч на стовпчиках, що характерно для Наддніпрянських сіл, які підтоплювалися під час повеней, велика кількість ікон на божницях, прикрашених різьбою. Рушники, вишиті рушниковими швами, з унікальними орнаментами: стилізованими хрестами, богинями-берегинями. У хаті – поздовжній різьблений сволок, на якому вирізьблено три хрести – символ християнства, літери ІНЦІ – Ісус Назаретянин Цар Іудейський. У маленьких сінях нечисленне начиння: дерев’яна скриня, окована залізом, два невеликі ослони, діжка, яндола, коряк, ночовки, в кутку жлукто. Хата збудована в с. Рудяків Бориспільського р-ну Київської обл. на початку XIX ст. місцевими майстрами. За спогадами старожилів, використовувалася як церковна сторожка. Демонтована, перевезена, реставрована на території Музею народної архітектури та побуту Середньої Наддніпрянщини у 1970 р. У 1970 р. пам’ятка була задіяна у зйомках фільму «Хата нашого роду» (роздуми О. Довженка з новели «Хата») Київської кіностудії науково-популярних фільмів. На даний час церковна сторожка є експозиційним об’єктом комплексу двору Покровської козацької церкви Музею народної архітектури та побуту Середньої Наддніпрянщини.
У вас недостатньо прав для перегляду приєднаних до цього повідомлення файлів.
Аватар користувача
Хворостенко
Повідомлень: 104
З нами з: 17 квітня 2017, 20:28
Стать: Чоловік
Дякував (ла): 24 рази
Подякували: 125 разів

ДВІР ГРЕБІННИКА

Повідомлення Хворостенко »

двір гребінника_NEW.jpg
Садиба гребінника на території Музею народної архітектури та побуту Середньої Наддніпрянщини була побудована протягом 1970-1971 рр. До складу комплексу входять: Хата (с. Рудяків Бориспільського р-ну Київської обл.) – збудована в другій половині ХІХ ст. у с. Рудяків Переяславського повіту Полтавської губернії, місцевими майстрами. Перевезена на територію Музею народної архітектури та побуту Середньої Наддніпрянщини в 1970 р., встановлена в 1971 р. Клуня (с. В’юнище Переяслав-Хмельницького р-ну Київської обл.) – збудована місцевими майстрами в садибі середняка у 90-х рр. ХІХ ст. у с. В’юнище Переяславського повіту Полтавської губернії. Перевезена та встановлена  на територію Музею народної архітектури та побуту Середньої Наддніпрянщини в 1970 р. Комора (с. Рудяків Бориспільського р-ну Київської обл.) – збудована у 80-х рр. ХІХ ст. в садибі середняка с. Рудяків Переяславського повіту Полтавської губернії місцевими майстрами.
У роки колективізації усуспільнена. До перевезення належала колгоспу. Перевезена та встановлена на території Музею народної архітектури та побуту Середньої Наддніпрянщини в 1971 р. Саж (с. В’юнище, Переяслав-Хмельницького р-ну, Київської обл.) – збудований в середині ХІХ ст. у с. В’юнище Переяславського повіту Полтавської губернії в дворі селянина середнього достатку місцевими майстрами. Перевезений та встановлений на території Музею народної архітектури та побуту Середньої Наддніпрянщини в листопаді 1971 р. Сучасне призначення Садиба гребінника є експозиційною одиницею Музею народної архітектури та побуту Середньої Наддніпрянщини Національного історико-етнографічного заповідника «Переяслав». Комплекс розташований на рівнинній відкритій місцевості, має безсистемну забудову: в глибині двору – хата, господарські споруди розміщено праворуч (клуня) і ліворуч (комора, саж) від входу. Наявні споруди та експозиція хати гребінника яскраво характеризують життя і працю гребінника середнього достатку ІІ пол. ХІХ – поч. ХХ ст. Гребінники займались обробітком рогу тварин, виготовляли кістяні гребінці для розчісування волосся. Ріг в його природній формі вживався в гончарному ремеслі для орнаментації посуду («ріжок»), у мисливців для збереження пороху, роги в оправі були декоративною прикрасою. Гребінці, як загально вживані засоби для розчісування волосся, виготовлялися з рогів великої рогатої худоби. Найбільш цінними вважалися роги волів та биків, роги корів використовувалися лише великих і середніх розмірів. Хата холодними сіньми розділена на комору і хату. На чільній стороні будівлі по довжині сіней та хати неширокий відкритий ганок у вигляді простої галереї, що має спільний дах з хатою, вкритий соломою і підтримується круглими стовпцями.
Хата прибрана по-літньому, по святковому. Взимку майстерня переносилась у хату, зі стін знімали рушники, прикраси. Влітку працював гребінник у сінях, де наразі і розміщується майстерня гребінника. В експозиції представлено сировину, знаряддя праці гребінника, заготовки та готові вироби, по яких можна простежити процес обробітку рогу. В інтер’єрі багато цікавих предметів побуту. Слід відмітити низенький столик (татарський), виготовлений із одного шматка дерева. До сволока підвішена майстерно зроблена клітка для пташок. На полиці та миснику орнаментовані глиняні миски, які використовувались у свята та були як декоративна прикраса житла. Привертає увагу розпис лиштви вікон та розписаний сволок. На жердці – жіночий одяг, зокрема, гарно вишиті жіночі сорочки. На стінах домоткані рушники, заткані червоними нитками, над вікнами – вишиті білими нитками мережкою та вирізуванням.
У вас недостатньо прав для перегляду приєднаних до цього повідомлення файлів.
Аватар користувача
Хворостенко
Повідомлень: 104
З нами з: 17 квітня 2017, 20:28
Стать: Чоловік
Дякував (ла): 24 рази
Подякували: 125 разів

СПАДЩИНА РУДЯКОВА

Повідомлення Хворостенко »

спадщина-3_NEW.jpg
спадщина-2_NEW.jpg
спадщина-1_NEW.jpg
У вас недостатньо прав для перегляду приєднаних до цього повідомлення файлів.
Аватар користувача
Хворостенко
Повідомлень: 104
З нами з: 17 квітня 2017, 20:28
Стать: Чоловік
Дякував (ла): 24 рази
Подякували: 125 разів

ТАРАС ШЕВЧЕНКО

Повідомлення Хворостенко »

Шевченко_NEW.jpg
Землевласникам в Україні було дано негласну вказівку всіляко гальмувати купівлю Шевченком ділянки під садибу. Два тижні Тарас Григорович провів у київській дачній Пріорці. Шевченко, наголошую, завжди мріяв про власну хату, сім'ю... Саме у Пріорці на короткий час він знайшов домівку, заприятелював із простими людьми. «...Ішов та йшов,— згадував Тарас Григорович,— бачу, хатка стоїть, біла-біла, наче сметана, й садочком обросла, а на дворі дитячі сороченята сушаться, рукавами махають, мене кличуть, я й зайшов...». Так він описав свій візит до оселі Варвари Пашковської, котра жила тут зі своєю сім'єю у серпні 1859 року і залишила зворушливі спогади про Шевченка. За короткий час «дядько Тарас», як його називали тамтешні жителі, усіх їх до себе прихилив. Перед від'їздом він купив у місті 15-фунтовий ящик із ягодами й успішно лікував ними дітвору, яку душив кашель. ... Нездійсненна мрія Після того як не вдалося домовитися про Мотовилівщину з Парчевським, Варфоломій шукав землю і вів переговори з іншими поміщиками — спочатку на правому березі Дніпра (біля села Стойок), потім у селі Пекарі, а згодом на лівому березі Дніпра в селі Рудяки Переяславського повіту (земля ця належала Д. Трощинському). Шевченко сподівався, що справу буде доведено до кінця. Одначе й Трощинський відмовив... Переговори з цього приводу вів троюрідний брат Тараса Варфоломій Шевченко, який писав йому до Петербурга: «У Трощинського єсть село по лівому берегу Дніпра; називається Рудяки; коло села є ліс, луг; озера кругом лісом пообростали. Я сам ще не бачив, але мені розказував… Григорович… що там такі місця гарні, що, каже, трудно вже їх знайти і понад цілим Дніпром.» На це Тарас Шевченко згодом відписав: «Якщо тобі подобаються оті Рудяки, то возьми в посесію 20 десятин на 25 літ, гарненько поторговавшись з Трощинським та захожуй будоваться.» (15 травня 1860 р.). Проте купівля не відбулася з причини відмови власника. Однак у листах Варфоломія між рядками бачиться стіна, з якою він зіткнувся в намірах придбати землю для Шевченка. Про хату і майбутнє життя над Дніпром поет говорив усім, хто його відвідував незадовго до смерті. «Він показував мені план хати, тішився, як дитина думкою, що велике вікно майстерні буде виходити на Дніпро, який він палко любив»,— згадував О. Афанасьєв-Чужбинський. «...От якби до весни дотягнути... та на Україну... там, може б, і полегшало, там, може б, ще хоч трошки подихав»,— говорив він М. Лєскову, який тоді приїхав з Києва і ділився враженнями. Україна, власна хата над Дніпром настільки заполонили Шевченкову уяву, що ці образи він переносить зі світу реального у світ потойбічний, описаний в останній поезії «Чи не покинуть нам, небого». Тарас Григорович залишив нам свідчення про свою непобудовану хату-мрію — намальовані два проекти фасаду, п'ять схематичних планів хати і план комори. На одному з планів позначено кухню, кімнату, світлицю, робочу кімнату, двоє сіней і два ґанки. Найбільшою за розміром мала бути майстерня художника з великим вікном, яке дивилося на Дніпро. 177. В. Г. ШЕВЧЕНКО Лютий 1860. Корсунь Подається за першодруком уривка листа: Основа. — 1862. — № 6. — С. 11. Повний текст листа не відомий. Дати в першодруці немає. Датується орієнтовно як відповідь на лист Шевченка від 1 лютого 1860 р. з Петербурга. Трощинський Дмитро Андрійович — поміщик, власник маєтків у Київській та Полтавській губерніях. В. Г. Шевченко вів із ним переговори про купівлю земельної ділянки для Шевченка; було перебрано кілька варіантів, але зрештою власник відмовився продати землю. Рудяки — село Переяславського повіту Київської губернії (тепер у складі села Головурів Бориспільського району Київської області). ...мені розказував отой Гр[игорович]... — Особа не встановлена. Шевченко в лис/314/тах від 22 квітня та 15 травня 1860 р. писав В. Г. Шевченкові: «Каменецький мені сказав, що Григорович од потилиці до п’ят паскуда»; «подивися сам на ті Рудяки, бо Григорович і збрехати уміє». 186. ЛИСТ ДО В. Г. ШЕВЧЕНКА. 28 березня 1860. С.-Петербург 23 марта я писав тобі трохи не лаючи, а 26 марта получив твоє і пана Трощинського письмо. Добре ти зробиш, як поєднаєш мене з паном Трощинським, але спершу поєднай мене з Харитою, а потім проси Трощинського, щоб він розклав плату на три часті по 500 карб[ованців]; до нового 1861 року я виплачу всі 1500 карб[ованців]. Якщо він здасться на се, то зараз же пиши мені, бери гроші, приймай добро і хазяйнуй. Ґрунт законтрактуй на 25 літ на своє ім’я або на моє, як знаєш. Добре б ти зробив, якби поїхав у Керелівку та сказав би Микиті, Йосипові і Ярині, щоб вони не квапилися на волю без поля і без ґрунту. Нехай лучче підождуть. Трощинському сьогодні не пишу, ніколи. Поки що торгуйся з ним сам, як тобі Бог поможе. А дуже, дуже добре б було нам укупі вік докоротать над староденним Дніпром. Посилаю тобі 10 книжок «Кобзаря», продай їх, як можна буде, і гроші оддай сестрі Ярині. Жду твого обіцяного письма од 15 марта, а тим часом цілую тебе, твою жінку і твоїх діточок. ...26 марта получив твоє і пана Трощинського письмо. — Лист Д. А. Трощинського до Шевченка нині не відомий; очевидно, в ньому йшлося про його згоду продати Шевченкові хату і земельну ділянку за 1500 крб. Про це ж ідеться в згаданому листі В. Г. Шевченка: «у Трощинського єсть хороший дом у Ржищеві, за містечком, над Дніпром, в дуже хорошім місці, він купив його разом з селом Рудяками. Він коштує йому 2500 карбованців, а він продає тобі за 1500. При тім домі єсть вітряк, великий город і проч. По-моєму, найлучче було б купить оцей дом».
У вас недостатньо прав для перегляду приєднаних до цього повідомлення файлів.
Аватар користувача
Хворостенко
Повідомлень: 104
З нами з: 17 квітня 2017, 20:28
Стать: Чоловік
Дякував (ла): 24 рази
Подякували: 125 разів

ПРОДАЄТЬСЯ ДНІПРО

Повідомлення Хворостенко »

чуден Днепр_NEW.jpg
До депутатів Бориспільської районної ради звернувся Головурівський сільський голова Микола Іванович Чуй із проханням допомогти зберегти природу Кийлова і колишнього села Рудяків від знищення. Справа в тому, що в Інтернеті з’явилися оголошення про продаж земель, які належать до природоохоронного фонду, до зони Дніпра загальною площею 350 гектарів в адміністративних межах села Кийлів. Покупцям представлені кольорові фото із чарівними мальовничими краєвидами лише за 48 км від Києва. Але ж чому земельні ділянки по 25 соток продаються досить недорого — 2000 доларів за сотку? Бо знаходяться вони або на придніпровських луках, або ж... на воді. «...Намив землі. Ділянки з одного боку оточені хвойним лісом, з іншого — затокою Канівського водосховища. Дуже мальовничі місця! Акти по 25 соток. Всі комунікації. Є можливість виходу на велику воду...» — йдеться в оголошеннях. До того ж, державні акти оформлені як особисте селянське господарство, триває процес переведення землі під садівництво. Хто ж давав дозволи на переведення цих земель до земель садівництва, дозволи на намив землі, на проведення комунікацій? Чому дороги у населених пунктах району не піддаються жодній критиці, а туди прокладений асфальт? Куди дивляться правоохоронні органи і екологічні служби? Адже йдеться вже не тільки про 100-метрову захисну смугу найбільшої річки України, а й про водні запаси. По суті, йде пряме порушення закону, яке прикривається можновладцями.
Сільський голова надсилав звернення до всіх найвищих інстанцій, але відповіді так і не отримав. Ця територія знаходиться поза межами села Кийлів, тому розпоряджатися нею має право лише районна адміністрація... Як розповів Микола Іванович, понад рік тому на сесії сільської ради було прийнято рішення створити ландшафтний заповідник «Кілов-Рудяків» з орієнтовною площею 1000 га. Про те, що місцевість ця справді унікальна, є висновки науковців Національного екологічного центру України (НЕЦУ), датовані серпнем 2008 року. Є погодження від обласного управління охорони навколишнього середовища. Щороку тут проводяться дослідження Інституту зоології ім. Шмальгаузена НАН України. Вчені відзначають надзвичайну природну цінність території заплавної та острівної частини земель Головурівської сільської ради. Адже в урочищі є рідкісні рослини, птахи, тварини і комахи, які занесені до Червоної книги України або входять до списків міжнародних природоохоронних конвенцій, ратифікованих Україною. Тут ростуть два види орхідей, реліктові плаваючі рослини, найменша квіткова рослина на землі — вольфія безкоренева, цікава водяна комахоїдна рослина — пухирчатка та багато інших видів лучних і болотних трав, кущів і дерев. У цих місцях розташована найбільша в області змішана колонія чапель. Акваторію Дніпра населяють близько 30 видів риб, серед яких щипавка, чеський йорж, синець, чехоня, білизна та сом, а також птахи: шуліка, підсоколик, яструб, сова, боривітер, канюка... Вони охороняються згідно з положеннями Бернської конвенції. А ще ж тут живуть рідкісна неотруйна змія мідянка, орлан білохвостий, лебідь-шипун, кулик-сорока, видра, горностай, зникаючі види метеликів та жуків, яких занесено до Червоної книги України і низки міжнародних угод. Окрім того, ця територія має значну археологічну та історико-культурну цінність. Тут розміщена низка городищ та інших об’єктів, включених до реєстру археологічних об’єктів Київської області. Тож невже люди заради наживи повністю втрачають здоровий глузд? Адже на сотнях гектарів буде повністю знищено унікальну природу узбережжя і басейну Дніпра. Депутати райради, заслухавши звернення сільського керівника, вирішили доручити земельній комісії вивчити це питання. Про рішення земельної комісії ми обов’язково повідомимо наших читачів.
Лариса Громадська
У вас недостатньо прав для перегляду приєднаних до цього повідомлення файлів.
Аватар користувача
Хворостенко
Повідомлень: 104
З нами з: 17 квітня 2017, 20:28
Стать: Чоловік
Дякував (ла): 24 рази
Подякували: 125 разів

ВОРОНКОВСКАЯ СОТНЯ

Повідомлення Хворостенко »

Вороньковська сотня_NEW.jpg
В 1729-30 г.г. по инициативе русского правительства составлено было так называемое "Генеральное следствие о маетностях", охватывающее всю территорию Малороссии по полкам. Из сохранившегося "Генерального следствия Переяславского полка" 1) видно, что в состав Воронковской сотни в то время входили следующие селения: м. Воронков, с. Сальков, с. Софиевка с. Жеребятин, с. Рудяков, с. Глубокое, с. Куйлов, д. Ревное, д. Процев, с. Вишенки, с. Гнедин, с. Рогозов, с. Старое, с. Кальное и слободка в м. Воронкове.
О МАЕТНОСТЯХЪ ПЕРЕЯСЛАВСКАГО ПОЛКА
(1729-1731 I;).
Сл*дств1е печатается нами съ рукописи, хранящейся въ рукописномъ
отд*ленш Московскаго Румянцевскаго Музея, подъ № 1159.
...
40. Село Рудяковъ, по св*дителству старожиловъ, якъ они упомнятъ,
здавна было свободное войсковое, козаки к сотн* Воронковской, а поспо-
лиТ1е до города Воронкова надлежали, а за гетмана Самойловича влад*лъ онимъ селомъ сотникъ Воронковсюй Кирило Бройко, а по немъ Васшпй
Кочубей, будучи писаремъ генералнимъ, а нын* влад*етъ сынъ его Баси-
ли Кочубей, полковникъ ПолтавскШ, по жалованной грамот*, в 1710 году
данной во вечное влад*ше.
Все эти селения существуют и до сих пор. Из тех замечаний, которыми снабжено "Генеральное следствие", видно, что д. Ревное и с.с. Вишенки и Гнедин являются результатом колонизационной деятельности киево-печерского монастыря довольно позднего времени. О двух последних селах сказано: "з давних времен сел не бывало, но только сенокосные луки были, на которых киево-печерского монастыря законники осадили людей"... Выражение "с давних времен" в приложении к другим селениям не идет глубже 1648 года 2), на этом основании можно думать, что вышеупомянутые села возникли значительно позже этого времени. Из "Генерального следствия" видно, что многие села к 1730 году сделались частной собственностью войсковой старшины (с.с. Рудяков, Рогозов, Старое, Калное). Относительно с. Рогозова мы знаем и способ, каким оно сделалось личною собственностью сотника воронк. Ивана Берлы: "з ласки войсковой в своем владении имеет" 1) т. е. захватным способом, успех которого обеспечивался родственными связями с членами войсковой старшины. Тот же процесс распадения привел к установлению частной собственности и в более мелких единицах. Рассматривая формы землевладения м. Воронкова времени Румянцевской Описи, мы встречаем здесь характерный остаток того прошлого, когда земля после переворота 1648 года являлась собственностью более крупных общественных соединений. Это "общественный казачий с другими посполитыми людьми" луг, которым пользовались казаки, посполитые и разночинцы м. Воронкова и сел Глубокого и Рогозова 2). Что касается пахоти, то вся она показана в подворном владении.
К сожалению Румянцевская Опись сохранила сведения об этих владениях только по м. Воронкову и с.с. Глубокому и Старому 2). Но из других источников мы знаем, что Сулимы и Берлы являлись в Воронковской сотне действительно "крупными владельцами". Так, напр., из раздельного акта имений генерального хоружего Ив. Ф. Сулимы, датированного 6 июня 1756 года 3), мы видим, что сотнику воронковскому Матвею Сулиме, владения которого зарегистрированы Р. О., достались: в м. Воронкове двор старой з строением, садом, гайком, прозываемым дубовым, левадою, винокурнею, трема подсуседкамы, пустым плецом и нивою пахотной...; в селе Глибоком двор из шестма по описе хатами; в д. Калное по описе всех посполитских дворов 27, а хат 44; хутор, зовемый Гусинце, при коем подсуседков 15 хат, новостроячихся; с. Старое... в котором по описе пасполитых дворов 34, — в тех же дворах хат 57; в д. Староселье посполитых дворов 3 и хат 3; в с. Лесняках бездворных хат 8. — Эти сведения относятся ко времени до Р. О., а вот цифры, заимствованные из ревизии 1795 года 4). По этой ревизии сыновья Матвея Сулимы — Иван и Александр — имели кр. м. п.: в Кальном — 163, Гусинце — 68, Воронкове — 114, Глубокоме — 15, Скопцах — 3, Староселье — 22 и Салькове — 7.
Из этих документов видно, что Румянцевская опись сохранила сведения о сравнительно небольшой части сулимовских владений. Род Сулим, насчитывающий в своей среде немало "значных" войсковых чинов вплоть до гетмана, состоял в родстве с родом Молдавских выходцев Берлов. Двор Румянцевской Описи. Единицей для описания в Румянцевской описи служил "двор". Это понятие, однако, не совсем совпадает с теперешним понятием двора-хозяйства. Иногда это были очень крупные, сложные, вызывавшие недоумение у ревизоров соединения. Чтобы дать некоторое представление о дворе того времени, я приведу для примера двор казака выборного Максима Федька 1). Он состоял из 7 семей, в которых было 46 душ. Кроме Максима в отдельных хатах размещались сын его Иосиф, брат Иван, жена покойного брата Харка и двоюродные братья Ивана — Клим, Ярема и Грицько. Земли за двором показано на 147 ⅔ дня в 46 кусках. Из этих 46 кусков 18 нив принадлежали Максиму и Ивану, 5 нив — всем дворохозяевам, 23 нивы — Максиму, Климу, Яреме, Грицьку, Харку и Петру. Скот показан за каждой семьей отдельно; только одна лошадь отмечена, как "гуртовая для отправления войсковой службы". Относительно посева сказано: "высевают ржи 9 чт., гречихи — 9 чт. овса — 4 чт. т. е. посевная площадь указана для всего двора, а не для отдельных дворохозяев. При дворе есть винокурня о двух котлах. Таким образом многосемейные дворы мы встречаем на всей территории, подвергшейся исследованию по Румянцевской описи.
Ясно, что явление, отличающееся такою общностью, является одною из бытовых форм, осмыслить которую можно, только обратившись к прошлому народа. Колонизация шла из Полесья. Волыни, областей Приднепровья, где "еще в XVI веке выдающейся чертой народной жизни была общинная организация" 1). Эту общинную организацию И. В. Лучицкий видит в семейной общине, основанной на родстве, на интересах крови и в создававшейся по ее образу из лиц не объединенных родством "спулки". Такие кровные союзы состояли из нескольких семей. "Во многих случаях ясно видно, что все члены такой сложной семьи живуть совместно, "спольно", совместно же пользуются и землей... Вся семья совокупно платила следуемые с нее дани и повинности, вся она составляла единицу, образовала то, что называли службой или дворищем... Дворище то и было основной единицей тогдашнего поземельного строя" 2). "Дворищная организация" — говорит А. Ефименко — "имела место на территории Литовской, а также Галицкой Руси т. е., следовательно, на всей территории южно-русского племени с самого, так сказать, расцвета южно-русской истории приблизительно до второй половины XVII века" 3). Почти в тех же выражениях, что и И. В. Лучицкий, А. Ефименко выясняет значение дворища, как земельной и податной единицы, с которой связывалась известная совокупность обязательств, составлявшая в своей сумме "службу". Рассмотренное со стороны состава, дворище представляет из себя группу ближайших родичей, большую или задружную семью. Мы привели мнения ученых разных направлений, отправляющихся из одного пункта и диаметрально расходящихся в дальнейшем по вопросу об общине в Левобережной Малороссии. Но для нашей цели важен именно этот отправной пункт — констатирование в XVI веке в Юго-Зап. Руси сложного семейного союза в форме дворища 4). Поселенцы, пришедшие с правого берега Днепра в Левобережную Малороссию, принесли, конечно, с собой привычные формы жизни. "Но — говорит А. Ефименко — старой дворищной формы уже не было... как выражение старой патриархальной организации, организации родовой семьи, она уже отошла в прошлое... Отсюда потребность в таких общественных формах, которые симулировали бы до известной степени патриархальные отношения, не будучи ими по существу" 1).
Такие формы А. Ефименко видит в хуторной форме расселения, в сябринстве и в организации семьи, т. е. "двора" Румянцевской Описи. Итак "двор" Румянцевской описи не есть "дворище", он только напоминает последнее. И экономические, и социальные, и политические условия были иные, и под влиянием их сложилась иная организация, но в корне ее нужно искать характерных черт прошлого — родственной основы; вместе с тем, имея в виду процесс, приведший в результате к современному индивидуальному хозяйству, в ней можно отметить и черты обособления отдельных дворовых единиц. С этой точки зрения мне казалось полезным подвергнуть анализу состав двора м. Воронкова, что оказалось вполне возможным, так как в описи тщательно отмечены родственные отношения членов двора.
У вас недостатньо прав для перегляду приєднаних до цього повідомлення файлів.
Востаннє редагувалось 03 червня 2017, 09:06 користувачем Хворостенко, всього редагувалось 1 раз.
Аватар користувача
Хворостенко
Повідомлень: 104
З нами з: 17 квітня 2017, 20:28
Стать: Чоловік
Дякував (ла): 24 рази
Подякували: 125 разів

РОД ХВОРОСТЕНКО В РУДЯКОВЕ

Повідомлення Хворостенко »

Рудяків, рідня.jpg
1-е поколение

1. Данило Форостянка (до 1788–до 1850).
Рождение: ранее 1788 года.
Предположение о годе рождении основывается на том, что в соответствии с тем фактом, что в 1774 году церковь установила возраст для вступления в брак 13 лет для женщин и 15 лет для мужчин. Ещё плюс один год на рождение старшего сына Василия – и получаем год рождения Данила Форостянки ранее 1788 года.
Смерть: ранее 1850 года.
Продолжительность жизни не известна.
Брак: ранее 1802 года.
Жена: NN (до 1786–до 1858).
Рождение жены: ранее 1786 года.
Смерть: ранее 1858 года.
Продолжительность жизни не известна.
Православного вероисповедания.
Дети:
Василий Данилов Форостянка (ок.1802–1851);
Григорий Данилов Форостянка (ок.1818–1856);
Никита Данилов Форостянка (ок.1820-?).

2-е поколение

2/1. Василий Данилов Форостянка (ок.1802–1851).
Рождение: ок.1802 года.
Смерть: 1851 год (согласно записи в Ревизской сказке за 1858 год).
Продолжительность жизни: 49 лет.
Брак: до 1824 года.
Жена: Анна Алексиева (ок.1801–после 1858).
Рождение жены: ок.1801 года.
Смерть: после 1858 года.
Православного вероисповедания.
Продолжительность жизни: более 57 лет.
Дети:
Мойсей Василиев Форостянка (ок.1824–1909);
Григорий Василиев Форостянка (ок.1836–1854);
Матвий (Матвей) Василиев Форостянка (ок.1840–1916).
3/1. Григорий Данилов Форостянка (ок.1818–1856).
Рождение: ок.1818 года.
Смерть: 1856 год (согласно записи в Ревизской сказке за 1858 год).
Продолжительность жизни: 38 лет.
Брак: между 1836 и 1840 годом.
Жена: Татиана Иванова (ок.1819–1882).
Рождение жены: ок.1819 года.
Смерть: 28 февраля (1 марта) 1882 года, под №4 женского пола на лл177об-178, от старости.
Православного вероисповедания.
Продолжительность жизни: 63 года.
Дети:
Илия Григориев Хворостянка (ок.1840–1899);
Анна Григориева Форостянка (ок.1843–после 1858);
Антон (Антоний) Григориев Хворостянка (ок.1849–1917);
Симеон Григориев Форостянка (ок.1854-?).
4/1. Никита Данилов Форостянка (ок.1820–после 1858).
Рождение: ок.1820 года.
Смерть: после 1858 года.
Продолжительность жизни: более 38 лет.
Брак: до 1845 года.
Жена: Марфа Михайлова (ок.1821–после 1858).
Рождение жены: ок.1821 года.
Смерть: после 1858 года.
Православного вероисповедания.
Продолжительность жизни: более 37 лет.
Дети:
Евдокия Никитина Форостянка (ок.1845–после 1858);
Мария 1-я Никитина Форостянка (ок.1848–после 1858);
Мария 2-я Никитина Форостянка (ок.1851–после 1858).

3-е поколение

5/2/1. Мойсей Василиев Форостянка (ок.1824–1909).
Рождение: ок.1824 года.
Смерть: 29(30) мая 1909 года, под №11 мужского пола на лл75об-76, от старости.
Продолжительность жизни: 85 лет.
Брак: до 1849 года.
Жена: Анна Гаврилова (ок.1825–1918).
Рождение жены: ок.1825 года.
Смерть: 28(29) мая 1918 года, под №12 женского пола на лл85об-86, от старости.
Православного вероисповедания.
Продолжительность жизни: 93 года.
Дети:
Феодосия 1-я Мойсеева Форостянка (ок.1849–после 1858);
Феодосия 2-я Мойсеева Форостянка (ок.1851–после 1858);
Надежда Мойсеева Форостянка (ок.1856–после 1858).
6/2/1. Григорий Василиев Форостянка (ок.1836–1854).
Рождение: ок.1836 года.
Смерть: 1854 года (согласно записи в Ревизской сказке за 1858 год).
Продолжительность жизни: 18 лет.
7/2/1. Матвий (Матвей) Василиев Форостянка (ок.1840–1916).
Рождение: ок.1840 года.
Смерть: 18(19) июня 1916 года, под №11 мужского пола на лл88об-89, от старости.
Продолжительность жизни: 76 лет.
Брак: ранее 1872 года.
Жена: NN (?-?).
Дети:
Антоний Матфеев Форостянка (ок.1872–1907).

8/3/1. Илия Григориев Хворостянка (ок.1840–1899).
Рождение: ок.1840 года.
Смерть: от водяной болезни 15(15) декабря 1899 года, под №24 мужского пола на лл215об-216.
Продолжительность жизни: 59 лет.
Жена: NN (?).
9/3/1. Анна Григориева Форостянка (ок.1843–после 1858).
Рождение: ок.1843 года.
Смерть: после 1858 года.
Продолжительность жизни: более 15 лет.
10/3/1. Антон (Антоний) Григориев Хворостянка (ок.1849–1917).
Рождение: ок.1849 года.
Смерть: от старости 19(20) июля 1917 года, под №6 мужского пола на лл46об-47, 74об-75.
Продолжительность жизни: 68 лет.
Брак: до 1873 года.
Жена: Мария Григориева (ок.1854–1910).
Рождение жены: ок.1854 года.
Смерть жены: 9(10) августа 1910 года, под №9 женского пола на лл113об-114, от холеры.
Продолжительность жизни: 56 лет.
Православного вероисповедания.
Дети:
Ксения Антониева Хворостянка (1873–?);
Марина Антониева Хворостянка (1875–?);
Василий Антониев Форостянка (1878–1879);
Алексий Антониев Форостянка (1880–?);
Иоанн Антониев Форостянка (Хворостянка) (1882–?);
Карп Антониев Форостянка (ок.1884–1887);
Матрона Антониева Форостянка (1888–?).
11/3/1. Симеон Григориев Форостянка (ок.1854–?).
Воиское звание: солдат (1886, 1888)
Рождение: ок.1854 года.
Продолжительность жизни не известна.
Брак: 26 генваря 1874 года, под №4 на лл10об-11.
Поручители по жениху: временно-обязанный крестьянин Антон Григориев Хворостянка (родной брат Семена Григориева Хворостянки) и Гавриил Трофимов Чуй.
Поручители по невѣстѣ: временно-обязанный крестьянин Андриан Захариев Нестеренко и Семен Иванов Нѣжинский.
Жена: села Рудякова временно-обязанная крестьянка Варвара Деомидова Чумакова (ок.1853–?).
Рождение жены: ок.1853 года.
Православного вероисповедания.
Дети:
Петр Симеонов Форостянка (Хворостянка) (ок.1875–?);
Евфросиния Симеонова Форостянка (ок.1882–?);
Максим Симеонов Форостянка (1886–?);
Исидор Симеонов Хворостянка (ок.1888-1910);
Мария Симеонова Форостянка (Хворостянка) (ок.1891–?).

12/4/1. Евдокия Никитина Форостянка (ок.1845–после 1858).
Рождение: ок.1845 года.
Смерть: после 1858 года.
Продолжительность жизни: более 13 лет.
13/4/1. Мария 1-я Никитина Форостянка (ок.1848–после 1858).
Рождение: ок.1848 года.
Смерть: после 1858 года.
Продолжительность жизни: более 10 лет.
14/4/1. Мария 2-я Никитина Форостянка (ок.1851–после 1858).
Рождение: ок.1851 года.
Смерть: после 1858 года.
Продолжительность жизни: более 7 лет.

4-е поколение

15/5/2/1. Феодосия 1-я Мойсеева Форостянка (ок.1849–после 1858).
Рождение: ок.1849 года.
Смерть: после 1858 года.
Продолжительность жизни: более 9 лет.
16/5/2/1. Феодосия 2-я Мойсеева Форостянка (ок.1851–после 1858).
Рождение: ок.1851 года.
Смерть: после 1858 года.
Продолжительность жизни: более 7 лет.
17/5/2/1. Надежда Мойсеева Форостянка (ок.1856–после 1858).
Рождение: ок.1856 года.
Смерть: после 1858 года.
Продолжительность жизни: более 2 лет.

18/7/2/1. Антоний Матфеев Форостянка (ок.1872–1907).
Воинское звание: младший унтер-офицер из крестьян.
Рождение: ок.1872 года.
Смерть: 26(28) октября 1907 года, под №13 мужского пола на лл59об-60, утонул в реке.
Продолжительность жизни: 35 лет.

19/10/3/1. Ксения Антониева Хворостянка (1873–?).
Рождение: 27(27) генваря 1873 года, под №5 женского пола на лл1об (мать – Мария Герасимова).
Восприемники: временно-обязанный крестьянин села Рудякова Семен Григориев Хворостянка и псаломщица Ольга Африканова Клепачевская.
20/10/3/1. Марина Антониева Хворостянка (1875–?).
Рождение: 8(9) августа 1875 года, под №23 женского пола на лл27об-28 (мать – Мария Иванова).
Восприемники: временно-обязанный крестьянин Петр Леонтиев Чумак и жена испр[авляющаго] должн[ость] псаломщика Ольга Африканова Клепачевская.
Дети:
Евфросиния (незаконнорожденная) Хворостянка (1896–?).
21/10/3/1. Василий Антониев Форостянка (1878–1879).
Рождение: 12(12) апреля 1878 года, под №6 мужского пола на лл117об-118 (мать – Мария Евфимова).
Восприемники: временно-обязанный крестьянин Петр Григориев Чумак и Фекла Яковлева Нѣжинская.
Смерть: от скарлатины 29(30) генваря 1879 года, под №4 мужского пола на лл168об-169.
Продолжительность жизни: 9.5 месяцев.
22/10/3/1. Алексий Антониев Форостянка (1880–?).
Рождение: 6(7) марта 1880 года, под №10 мужского пола на лл182об-183 (мать – Мария Евфимова).
Восприемники: солдат Семен Григориев Хворостянка и Стеха Яковлева жена Нѣжинскаго (жена Павла Игнатьева Нѣжинского - родного брата Прокла Игнатьева Нѣжинского).
23/10/3/1. Иоанн Антониев Форостянка (Хворостянка) (1882–?).
Рождение: 17(18) июня 1882 года, под №20 мужского пола на лл162об-163 (мать – Мария Евфимова).
Восприемники: солдат Семен Григориев Форостянка и Ильи Форостянки дочь Александра дѣвица.
Брак: 18 апреля 1904 года, под №9 на лл296об-297.
Поручители по жениху: села Рудякова крестьяне Трофим Павлов Нѣжинский и Петр Григориев Чуй.
Поручители по невесте: Герасим Василиев Заряда и Феодор Емелианов Чуй.
Жена: села Рудякова крестьянка Васса Василиева Овсиенкова (ок.1885-?).
Рождение жены: ок.1885 года.
24/10/3/1. Карп Антониев Форостянка (ок.1884–1887).
Рождение: ок.1884 года.
Смерть: от простуды 20(21) октября 1887 года, под №14 мужского пола на лл105об-106.
Продолжительность жизни: 3 года.
25/10/3/1. Матрона Антониева Форостянка (1888–?).
Рождение: 16(17) марта 1888 года, под №13 женского пола на лл46об-47 (мать – Мария Евфимова).
Восприемники: солдат Симеон Григориев Форостянка и Павла [Игнатиева] Нѣжинского (родного брата Прокла Игнатиева Нѣжинского) жена Стефанида Яковлева.

26/11/3/1. Петр Симеонов Форостянка (1875–?).
Рождение: 16(16) июня 1875 года, под №11 мужского пола на лл23об-24.
Восприемники: временно-обязанный крестьянин Семен Федоров Грицай и дочь титулярного совѣтника Анна Иванова Мельникова.м
Продолжительность жизни не известна.
Брак 1-й: 28 апреля 1896 года, под №10 на лл57об-58.
Поручители по жениху: села Рудякова крестьяне собственники Владимир Григориев Нестеренко и Иоанн Григориев Нестеренко.
Поручители по невесте: села Рудякова крестьяне собственники Сергий Василиев Черкас и Марк Димитриев Сердюк.
Жена 1-я: села Рудякова крестьянка-собственница Анна Симеонова Терещенко (ок.1878–?), дочь Симеона Андреева Терещенка (ок.1848 - 06(07).08.1899, от чахотки) и Елены Феодоровой (ок.1847 – 20(21).02.1902).
Рождение 1-ой жены: ок.1878 года.
Брак 2-й: до июля 1912 года.
Жена 2-я: села Койлова крестьянка Ирина Порфириева Пасько (?).
Дети:
Матрона Петрова Хворостянка (1898–?);
Евдокия Петрова Хворостянка (1904–?);
Афанасий Петров Хворостянка (1907-?);
Мария Петрова Хворостянка (1913–1913).
27/11/3/1. Евфросиния Симеонова Форостянка (ок.1882–?).
Рождение: 21(22) мая 1882 года, под №15 женского пола на лл161об-162.
Восприемники: временно-обязанный крестьянин Антоний Григориев Форостянка (родной брат Симеона Григориева Форостянки) и Гаврила Чуя дочь Ксения дѣвица.
28/11/3/1. Максим Симеонов Форостянка (1886–?).
Рождение: 4(5) августа 1886 года, под №18 мужского пола на лл14об-15.
Восприемники: кр[естьяне села Рудякова] Антоний [Григориев Фо]ростянка (родной брат Симеона Григориева Форостянки)и Ива[на …] жена Параске[вия …].
Пошёл служить: после 30 апреля 1915 года (дата, когда он в последний раз упоминается в метриках села Рудякова).
Продолжительность жизни не известна.
Брак: 18 февраля 1907 года, под №11 на лл47об-48.
Поручители по жениху: крестьянин Герасим Василиев Заряда и Дмитрий Петров Собка
Поручители по невѣстѣ: крестьянин Потапий Стефанов Нѣжинский и Иоанн Василиев Бойко (муж Стефаниды Прокловой – родной сестры Ксении Прокловой Нѣжинской).
Жена: Ксения Проклова Нѣжинская (1887–?).
Рождение жены: 21(22) января 1887 года, под №5 женского пола на лл25об-26.
Восприемники: собств[енники] Алексий Григориев Овсиенко (муж родной сестры Прокла Игнатьева Нѣжинского – Анастасии Игнатьевой) и Степана Петренка дочь Ксения дѣвица (родная сестра Параскевии Стефановой Нѣжинской).
Дети:
Петр Максимов Форостянка (1907-1963);
Димитрий Максимов Хворостянка (1912–1913);
Николай Максимов Хворостянка (1915–1915).
29/11/3/1. Исидор Симеонов Форостянка (Хворостянка) (1888–1910).
Рождение: 3(4) февраля 1888 года, под №4 мужского пола на лл44об-45.
Восприемники: солдат Евсевий Артемиев Завалий и Параскева Павлова Собкина.
Смерть: от разслабления 2(3) мая 1910 года, под №5 мужского пола на лл111об-112.
Продолжительность жизни: 22 года.
30/11/3/1. Мария Симеонова Форостянка (ок.1891–?).
Рождение: ок.1891 года.
Продолжительность жизни не известна.
Брак: 11 июня 1910 года, под №24 на лл105об-106.
Поручители по жениху: крестьяне села Рудякова Владимир Петров Чумак и Павел Митрофанов Андрушко.
Поручители по невѣстѣ: [крестьяне села Рудякова] Алексѣй Владимиров Завалей и Марк Иоаннов Шарута.
Муж: села Рудякова крестьянин Феодосий Радионов Щербина (ок.1885–?).
Рождение мужа: ок.1885 года.
Дети:
Мавра (незаконнорожденная) Форостянка (1910-?);

5-е поколение

31/20/10/3/1. Евфросиния (незаконнорожденная) Хворостянка (1896–?).
Рождение: 23(23) сентября 1896 года, под №18 женского пола на лл13об-14.
Восприемники: того же села крестьянин Прокофий Трофимов Сластён и крестьянка дѣвица Екатерина Максимова Овсиенкова.

32/26/11/3/1. Матрона Петрова Хворостянка (1898–?).
Рождение: 2(2) ноября 1898 года, под №38 женского пола на лл52об-53.
Восприемники: того же села крестьяне Максим Симеонов Хворостянка и дѣвица Мария Симеонова Терещенкова (родная сестра Анны Симеоновой Хворостянкиной).
33/26/11/3/1. Евдокия Петрова Хворостянка (1904–?).
Рождение: 3(3) августа 1904 года, под №30 женского пола на лл154об-155.
Восприемники: села Рудякова крестьянин Герасим Василиев Заряда и дочь крестьянина Мария Симеонова Хворостянкина(родная сестра Максима Симеонова Хворостянки).
34/26/11/3/1. Афанасий Петров Хворостянка (1907–?) он – как и Николай Петрович Хворостенко – является прямым носителем Y-хромосомы рода Хворостянок.
Рождение: 18(19) генваря 1907 года, под №6 мужского пола на лл142об-143.
Продолжительность жизни не известна.
Восприемники: села Рудякова крестьянин Михаил Макариев Любчик и дочь крестьянина дѣвица Мария Стефанова Голиадова.
35/26/11/3/1. Мария Петрова Хворостянка (1913–1913).
Рождение: 2(2) апреля 1913 года, под №9 женского пола на лл44об-45, 55об-56.
Восприемники: Койловский крестьянин Лука Порфириев Пасько (родной брат Ирины Порфириевой Форостянкиной – жены Петра Симеонова Форостянки) и Рудяковская крестьянка Ксения Проклова Форостянка.
Смерть: от коклюша 13(14) декабря 1913 года, под №41 женского пола на лл86об-87.
Продолжительность жизни: 8 месяцев.

36/28/11/3/1. Петр Максимов Хворостянка (1907–1963).
Рождение: 22(22) декабря 1907 года, под №50 мужского пола на лл160-160об.
Восприемники: села Рудякова крестьянин Иоанн Василиев Бойко (муж Стефаниды Прокловой – родной сестры Ксении Прокловой Форостянкиной) и дочь крестьянина дѢвица Мария Симеонова Форостянкина (родная сестра Максима Симеонова Форостянки).
Смерть: 1963 год, г. Киев.
Продолжительность жизни: 56 лет.
Дети:
Николай Петрович Хворостенко.

37/28/11/3/1. Димитрий Максимов Хворостянка (1912–1913).
Рождение: 14(14) мая 1912 года, под №14 мужского пола на лл14об-15.
Восприемники: Рудяковские крестьяне Иоанн Василиев Бойко (муж Стефаниды Прокловой – родной сестры Ксении Прокловой Форостянкиной) и Ирина Проклова Нѣжинская (родная сестра Ксении Прокловой Хворостянкиной).
Смерть: от дезинтерии 23(24) сентября 1913 года, под №27 мужского пола на лл79об-80.
Продолжительность жизни: 1.5 года.
38/28/11/3/1. Николай Максимов Хворостянка (1915–1915).
Рождение: 26(26) января 1915 года, под №7 мужского пола на лл128об-129.
Восприемники: Рудяковские крестьяне Иоанн Василиев Бойко (муж Стефаниды Прокловой – родной сестры Ксении Прокловой Форостянкиной) и Ирина Проклова Нѣжинская (родная сестра Ксении Прокловой Хворостянкиной).
Смерть: от простуды 29(30) апреля 1915 года, под №17 мужского пола на лл147об-148.
Продолжительность жизни: 3 месяца.

39/30/11/3/1. Мавра (незаконнорожденная) Форостянка (1910-?).
Рождение: 2 (2) мая 1910 года, под №9 женского пола на лл196об-197.
Восприемники: крестьянин Марк Иоаннов Шарута и жена крестьянина Матрона Антониева Чумакова.
У вас недостатньо прав для перегляду приєднаних до цього повідомлення файлів.
Аватар користувача
Хворостенко
Повідомлень: 104
З нами з: 17 квітня 2017, 20:28
Стать: Чоловік
Дякував (ла): 24 рази
Подякували: 125 разів

Re: Рудяків село Бориспільського р-ну Київськой обл

Повідомлення Хворостенко »

ВАСИЛЬ КОЧУБЕЙ.JPG
Родился около 1640 г. Не отличаясь выдающимися способностями, Кочубей был трудолюбив и прекрасно знал канцелярскую службу. В 1681 г. он был регентом войсковой канцелярии, в 1687 г. — генеральным писарем и в этом звании скрепил сочиненный Мазепой донос на Самойловича. Мазепа, став гетманом, наградил Кочубея деревнями (в том числе Рудяковом), дал ему в 1694 г. достоинство генерального судьи, а в 1700 г. исходатайствовал звание стольника. Ещё в 1706 году гетман сообщал Кочубею о своих планах отторжения Малороссии от России.
В 1707 году Кочубей передал в Москву донос на словах через беглого монаха Никанора. Доносу не поверили. В 1708 г был передан второй донос на гетмана через Петра Яценко. Мазепе сообщили о нём. Тогда Кочубей пригласил на совет полтавского полковника Искру, священника Святайлу и своих свойственников и убедил их передать тот же донос царю через ахтырского полковника Осипова. К А З Н Ь Петр I не поверил доносчикам, так как считал Мазепу своим близким другом и соратником. Кочубей и Искра были схвачены и привезены в Витебск, где их встретили Головкин и Шафиров, назначенные для розыска. После пытки Кочубей сознался, что оговорил гетмана по злобе. Доносчиков пытали и приговорили за ложный донос к смертной казни, отправив в с. Борщаговку под Белой Церковью, где стоял лагерь Мазепы. Допрос проводил Филипп Орлик. Там 15 июля 1708 года Кочубею и Искре отрубили головы. Тела Кочубея и Искры похоронены в Киево-Печерской Лавре. Могила их находится возле Трапезной церкви. Рядом с этой могилой в 1911 г. похоронен убитый премьер-министр России Петр Столыпин. Окровавленная рубаха, в которой Кочубей был во время совершения казни, хранилась в Покровской церкви села Жук Полтавской губернии. До него Рудяковым владел сотник Кирило Брайко.
Рід Кочубеїв, згідно легенди, походив з Кримського ханства, звідки на територію Гетьманщини потрапив їхній засновник Кучук-бей, що хрестився під ім’ям Андрій. На цьому відомості про його особу закінчуються; припускають що він мав сина Леонтія Кочубея. Відомою постаттю роду став Василь Леонтійович Кочу- бей (бл. 1640-1708 р.), «Кочубей з материю своею, имея в Полтавском полку болши десяти селъ, не велит подданимъ своимъ общих войскових и градских повинностей, как и другие, отдават» [21]. Отже, якщо підрахувати чисельність населених пунктів, що перебували у власності Любові, Федора та Василя Кочубеїв на 1716 р., то їх приблизна кількість складатиме – 11 сіл, 1 частина села, 8 слобод, 2 хутори. Крім того до їх рук потрапили прилеглі угіддя, ґрунти, ліси. Очевидно Федір не мав дітейбі помер раніше за Василя, то спадкоємцями земель стали діти полковника, їх у нього було дев’ять – 5 доньок та 4 сини. За усталеною практикою всі свої володіння полковник розподілив у заповіті (1743 р.) таким чином:...
Менший син Петро успадкував в Ніжинському полку село Кунашівка, село Тинниця, хутір «Песковскій», в Чернігівському полку – село Змітнев, в Переяславському – село Рудяков, в Стародубському – хутір на р. Братовці. Цікаво також, що він отримав двір в м. Києві на Подолі біля церкви Воскресіння Господнього [25] Після тимчасової втрати земель в 1708 р., Кочубеї відродили свої права на них і закріпили їх за собою і нащадками. Більшість із земель отриманих Кочубеями у XVII–XVIII ст. значилися за ними до кінця ХІХ ст. Рід Кочубеїв перетворився на великих землевласників, що дозволило їм стати одним із найвідоміших кланів Гетьманщини, а згодом і Росій- ської імперії. Отримуючи ряд привілеїв, вони змогли налагодити у своїх економія товарне виробництво, що перетворювало Кочубеїв в дуже заможних представників старшинської верстви. Звісно, політика набуття ними земель не була специфічною, а скоріше загальноприйнятою в їх колах, що дозволяє ще раз підтвердити окремішність старшини.
Кочубъевой
Копія грамоти его царского всепресвътлъйшого величества вдовъ Любовіи Кочубеевъ и синамъ ей Василію и Феодору Кочубеямъ, данной маетности и всъ кгрунты и угодія ихъ до въчное владъніе ствержаючой. Року 1710. Божіею милостію пресвътлъйшій и державнъйшій великий государь царь и великій князь Петръ Алексеевичъ пожаловали Войска нашого Запорожского, бывшого генерального судіи Василія Кочубея, жену ево Любову Федорову, дочь и дътей ево, Василія да Феодора Кочубеевъ, повелъли имъ дат сію нашу, великого государя нашого царского величества, жалованную грамоту. Для того сего настоящего 1710 году, марта в 3 день намъ, великому государю нашему царскому величеству, были челомъ оны, вдова Любов и Василій и Феодоръ Кочубей, что по нашей царского величества милости имъют оны во владъніи маетности после умершего вдовина мужа, а ихъ отца, данніе по нашимъ, великого государя нашого царского величества, жалованнимъ грамотамъ, а имянно: ... да над Днепромъ село Рудяковъ
Дана сія наша царского величества жалованная грамота в нашем царствующемъ велицем градъ Москвъ лъта от рождества Христова спасителя нашого, року 1710 месяца марта 12 дня, государствованя нашого 28 году. Государственной канцлер граф Гаврило Головкинъ . - х - Намъ, великому государу нашему царскому величеству, были челом Войска нашого малоросійского знатніе войсковіе товарищъ Василей и Феодоръ Кочубей, что по смерти тетки их Параскевіи Искриной, грунта ихъ собственъними трудами нажитіе, нъкоторіе по свойству, а ініе по долгу і за многое истощеніе ихъ денегъ на помилованіе какъ самого умершого Іскры, такъ и той тетки ихъ имъ отданни и дабы намъ, великому государю, повелъть тъ грунта и маетности утвердить нашего царского величества грамотою. А в нашой, великого государя, жалованной грамоте, данной в Москвъ вдовъ Любовъ Василіевой женъ Кочубея и детям ей Василію да Феодору в прошломъ 1710 году, марта 12 дня, написанно: ... велъно по прежней нашей царского величества жалованной грамоте, данной вдовину мужу, а іхъ отцу Василію Кочубъю 198-го (1690) году и по гетманскомъ унъверсалу 1708-го году владътъ ей, вдовъ, з детми ... ...да над Днепром селом Рудяковомъ хутором на той сторонъ Днепра в селъ Стайках и слободкою, називаемою Улицею, в Стародубовскомъ полку лежащею, ... мелницам, грунтам и всякими принадлежащими принадлежащими к нимъ угоди и быт за ними въчно и неподвижно. ...
Данъ в нашомъ царствующом граде Санктъ-Петербурке, лъта от рождества Христова 1718, августа во 30 день, государствованія нашего 37 году. В подлинной подписано: Секретар Петръ Курбатовъ - х - Записки о разстроенномъ состояніи и неоплатныхъ долгахъ по- мещика Полтавской губернги действителънаго статскаго со- ветника Семена Михайловича Кочубея. 13 декабря 1831 г. Кредиторы означеннаго помещика, заметивъ давно замеша- тельство въ его делахъ и непреодолимый затрудненія въ платеже не только заннтыхъ имъ капиталов..., но даже и процентовъ на оные, которыхъ многіе несколько уже летъ не получаютъ, принужденными нашлись узнать обстоятельно о ноложенін его дедъ, что до количе­ ства долговъ особливо касается и до сиособовъ, какіе онъ пмеетъ къ уплате ихъ. Вследствіе чего, по собраннымъ, где нужно было, сведеніямъ, ии малейшему сомненію въ истине неподверженнымъ, открылось: Что остающіяся еще у него во владеніи именія находятся давно уже въ залоге: Жуки и Демидовка у умершаго надворнаго со- ветника Варвація слишкомъ въ 450 т. рубляхъ, включая тутъ и на- копившіеси за несколько летъ проценты, да у отставного чиновника 4 го класса Оеменюты въ первомъ изъ упомянутыхъ селъ 123 души въ 40 т. рубляхъ; перелславскаго повета село Рудяковъ, въ которомъ около 370 душъ, у тамотняго иомещика Каневскаго въ 150 т. руб­ ляхъ, а съ процентами несколько летъ неилаченными около 200 т, рублей —и сіи последнія две закладным писаны на упадъ... ...
Что все вышеупомянутое, остающееся во владеніи г. Кочубея и заложенное именіе находится въ самомъ ничтожномъ и бедствен- номъ состояніи. Строенія господскія, экономическія и крестьянскія ветхи; господскіе сады и огороды запущены, крестьянскіе же или опу­ стели, или и вовсе истреблены; во всемъ именіи по самому вредному и противному правиламъ благоразумная хозяйства распорядку нетъ нигде ни скотоводства, ни другихъ какихъ-либо полезныхъ деревен- скихъ занятій и ремеслъ, а все способы отъ земли и людей обра­ щены на одне лишь винокурни, единственный предметъ и вниманія и заботливости хозяина, и которыя со всемъ темъ огромностію своею далеко не соответствуютъ ни собираемому количеству хлеба, ни числу крестьянъ, ни всемъ другимъ средствамъ къ выкурке предполагаема- го непомернаго количества вина, отчего и произошло, что крестьяне во всемъ именіи г. Кочубея совершенно разорены, незная давно уже никакихъ пределовъ ни повинностямъ своимъ, ни побужденіямъ отъ экономіи къ онымъ, что, непрестанно работая на своего господина, едва-ли имеютъ и столько времени, чтобъ пріобресте себе необхо­ димое съ семействомъ прокормленіе, что они лишены всякая самаго обыкновеннаго въ крестьянскомъ быту имущества и что изъ нихъ двадцатый разве хозяинъ имеетъ достаточно скота и другихъ земле- дельческихъ принадлежностей соразмерно количеству земли, остаю­ щейся по большей части невозделанною за употребленіемъ всехъ рукъ Статскій советникъ Могилянскій. Петр Васильевич Кочуьей, 5 окт. 1762 г. получил универсал Генеральной Войсковой Канцелярии об определении его в службу бунчуковым товарищем; меньшой сын, по завещанию отца получил (1743) в Борзенском у. с. Кунашевку с двором, греблей и мельницей, дворик в с. Бахмаче, в Бахмацкой сотне с. Тиницу с людьми, двором и хут. Песковским, в Батурине двор и мельницу на р. Сейме с греблей, мельницу в м. Новых Млинах на р. Сейме, грунты близ с. Озарич и Мельни, в Сосницкой сотне с. Зметнев с людьми, в Воронковском у. с. Рудяков над Днепром с людьми и двором, двор в Киеве на Подоле близ церкви Воскресения Господня, в Новгородском у. часть боровой пущи с двором и винничным заводом, две мельницы на р. Знобе и речке Березке и хутор на речке Братовце с винницей и двором; † до 23 июля 1769 г. холостым и погребен у старой церкви в с. Кунашевке. Кочубей, Мотря Васильевна Видатному описувачу сімейної побутової історії В.Л. Модзалевському вдалося попрацювати з тестаментом полковника полтавського Василя Васильовича Кочубея, який був складений за 9 днів до його смерті – 12 грудня 1732 р. у власному домі в с. Жуках ... Заповідач відписав... Молодший син Петро отримав: с. Кунашівку з двором, греблею та млином..., с. Рудяків над Дніпром з людьми й двором...
У вас недостатньо прав для перегляду приєднаних до цього повідомлення файлів.
Аватар користувача
Хворостенко
Повідомлень: 104
З нами з: 17 квітня 2017, 20:28
Стать: Чоловік
Дякував (ла): 24 рази
Подякували: 125 разів

МОТРЯ КОЧУБЕЙ

Повідомлення Хворостенко »

Мотря Кочубей_NEW.jpg
Кочубей Мотря Васильевна — (1688 — р. см. невід.) — молодша донька В. Кочубея, хрещениця І. Мазепи, який хотів одружитися з нею, але не дістав згоди батьків. На відміну від інших членів великого кочубеївського сімейства доля Мотрі склалася трагічно. Освічена і патріотично настроєна 16-літня дівчина покохала 65-річного гетьмана І. Мазепу, з яким вперше зустрілася у батьківському маєтку Ковалівці на Полтавщині і в якому побачила свій ідеал державного мужа. Серце гетьмана, котрий з 1702 р. був удівцем, теж було зворушене. У 1704 р. гетьман сватав дівчину, але батьки не дали згоди на шлюб. Формальним приводом відмови була церковна заборона одруження на хрещениці. Але головна причина полягала у чорній заздрості й ненависті старої Кочубеїхи до І. Мазепи: амбітна прагнула бачити на вищому уряді свого чоловіка, а себе - гетьманшею. Мотрю відправили в монастир, але по дорозі вона втекла і пробувала шукати захисту в гетьмана. Не бажаючи ославити дівчину і далі загострювати ситуацію, І. Мазепа поступився власним щастям і відіслав Мотрю назад до батьків.
Деякий час закохані таємно переписувалися. Мотрона скаржилася на матір, називаючи її мучителькою. І. Мазепа втішав дівчину, запевняючи в своїй любові. Врешті Мотря вийшла заміж за канцеляриста Івана Чуйкевича [С. О. Павленко у своїй роботі "Оточення гетьмана Мазепи: соратники і прибічники. — К.: Вид. дім "КМ Академія", 2004., стверджує, що Мотря вийшла заміж за Семена Чуйкевича, сина Василя Чукевича - Т.Б.] і стала йому чесною дружиною. Страшним ударом для всіх стали події 1708 р., що закінчилися стратою старого В. Кочубея. Чуйкевичі до кінця залишилися на боці І. Мазепи. У 1709 р. під Полтавою обоє потрапили у царські лабети, але були помилувані як донька і зять В. Кочубея. За вироком суду І. Чуйкевич був засланий у Сибір; Мотря пішла за ним. Що було далі - невідомо. За поширеною версією, після смерті чоловіка Мотря повернулася на батьківщину і дожила віку у Вознесенському жіночому монастирі в Пушкарівці під Полтавою.
Історія нещасливого кохання І. Мазепи і Мотрі Кочубеївни змальована в багатьох творах літератури і мистецтва. З листів І. Мазепи до Мотрони Кочубеївни: "Моє серденько, мій квіте рожаний! Сердечно від того болію, що недалеко від мене їдеш, а я не можу очиць твоїх і личка біленького еидіти, через цей листочок кланяюся..." "Моє сердечне кохання! Прошу і вельми прошу, зводь зі мною побачитися для усної розмови; коли мене любиш, не забувай же, коли не любиш, не споминай же; згадай свої слова, що любить обіцяла, на що мені і рученьку біленькую дала". "Моє серце коханеє! Сама знаєш, як я сердечно, шалено люблю Вашу милість; ще нікого на світі не любив так; моє б то щастя і радість, щоб нехай їхала та жила у мене, тільки ж я уважав, який кінець може бути, а особливо при такій злості та заїдлості твоїх родичів; прошу, моя любенько, не міняйся ні в чому, оскільки неоднократ слово своє і рученьку дала, а я взаємно, коли живий буду, тебе не забуду". Легенда про Марію-черницю у переказі письменника М. Лазорського: "Недалеко від Полтави розкинулось старе село Пушкарівка. З лівої руки слався широкий Ромоданів шлях просто на Січ, З правої руки, на горбах, височів жіночий монастир з церквою святого Вознесіння.
Колись у цьому монастирі жила й тут померла мовчазна й вельми побожна черниця Марія, в мирі Мотрона Кочубей. Після загибелі батька вона взяла шлюб з однодумцем славного гетьмана Мазепи старшиною Чуйкевичем. 3 ним разом пішла на заслання в Сибір. Там і закрила йому очі, а сама повернулася до Гетьманщини. Скоро й узяла великий постриг. Неговірку сестру Марію знала вся округа: вчила вона святому Письму і малих і старих, лїкувала хворих, допомагала вбогим і сиротам, гаптувала покрівці й щиросердно молилась за замучених та безневинно убієнних. Нею опікувалась полкова старшина, але все ж наглядали й московські резиденти. По смерті тихої черниці скриньку з листами від різних достойників та листами Мазепи й коштовними перлами мати-ігуменія передала в с. Жуки, де жили родичі небіжчиці. Прах вельможної черниці поховали на цвинтарі біля монастиря".
Джерело: Білоусько О. А., Мокляк В. О. Нова історія Полтавщини. Друга половина XVI — друга половина XVIII століття. Стор. 187-189
У вас недостатньо прав для перегляду приєднаних до цього повідомлення файлів.
Відповісти

Повернутись до “Зниклі населені пункти”

Хто зараз онлайн

Зараз переглядають цей форум: Немає зареєстрованих користувачів і 14 гостей