РОМНИ, місто, Сумська область, Україна

Відповісти

У цьому місті/Цим містом/Це місто

Народився і живу
0
Немає голосів
Народився, але не живу
0
Немає голосів
Жили мої батьки
0
Немає голосів
Жили декілька поколіннь моїх пращурів
0
Немає голосів
Жило більше 7 поколіннь моїх пращурів
1
50%
Досліджую
1
50%
Цікавлюсь
0
Немає голосів
Є зв'язок моїх пращурів з цим НП
0
Немає голосів
Ваш варіант відповіді
0
Немає голосів
Ваш варіант відповіді
0
Немає голосів
 
Всього голосів: 2

Аватар користувача
АннА
Супермодератор
Повідомлень: 8876
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Стать: Жінка
Дякував (ла): 3562 рази
Подякували: 2154 рази

РОМНИ, місто, Сумська область, Україна

Повідомлення АннА »

Зображення
РОМНИ (був поширений також варіант назви Ромен) — місто обласного підпорядкування Сумської області, райцентр. Розташов. на р. Сула (прит. Дніпра), при впадінні в неї її правої прит. Ромен. Населення 44,7 тис. осіб (2010).
На території сучасного міста відомі 2 городища. Перше, в урочищі Монастирище, у заплаві Ромна, належить роменській культурі (літописним сіверянам) і є її епонімною пам’яткою. Друге, в урочищах Замок і Пригородок, на мисі високого корінного берега долини Сули, містить культ. шар, сформований у роменський (9—10 ст.), давньоруський (кін. 10 — 13 ст.) і ранньомодерний (17—18 ст.) періоди. Укріплення не збереглися. Імовірно, наприкінці 10 ст. на місці сіверянського поселення був споруджений давньорус. «город», який був складовою Посульської оборонної лінії, створеної за наказом київ. кн. Володимира Святославича. Цей «город» під назвою Ромен згадується в «Повчанні» Володимира Мономаха при описі подій 1113, а також у «Списку руських міст далеких і близьких». Ромен належав Переяславському князівству. Як археол. дані, так і писемні джерела, дають підстави стверджувати, що після монголо-татарської навали і до поч. 17 ст. на місці Р. не існувало значних поселень.
1608, коли кн. Самійло Корецький (див. Корецькі) отримав королів. привілей на Роменське городище, його вже почали заселяти. У 2-й пол. 1620-х рр. Р. були великим поселенням, яке мало укріплення. Під час польсько-російської війни 1632—1634 рос. війська двічі (у січні та липні 1633) захоплювали і палили Р., після чого їх довелося наново осаджувати. Незабаром Р. стали значним торгово-ремісничим осередком у регіоні: із 1637 відомо про ремісничі цехи; імовірно, вже в 1630-ті рр. проводилися ярмарки. 1644 кн. Я.Вишневецький захопив місто і приєднав до своїх володінь. 1647 Р. разом із волостю передали зі складу Чернігівського воєводства до Київського воєводства.
1648—1781 Р. — центр сотні Війська Запорозького (до 1658 — у складі Миргородського полку, потім — Лубенського полку). Під час «Руїни» місто потерпало від воєнних дій (1659, 1663, 1668). Під час Північної війни 1700—1721 із 17 листопада по 16 грудня 1708 в Р. була ставка швед. короля Карла ХII та І.Мазепи. Після того, як вони вирушили на Гадяч, Р. без бою захопив рос. загін ген. Л.Алларта; місто сильно постраждало від мародерства рос. вояків.
Із 1782 Р. — повітове місто (до 1797 — у складі Чернігівського намісництва, 1797—1802 — Малоросійської губернії, із 1802 — Полтавської губернії). У 18 ст. на Роменщині почали активно вирощувати тютюн; 1763 в Р. засновано «тютюнову контору» для поширення амер. насіння. Завдяки збільшенню оборотів одного із 4-х роменських ярмарків — Іллінського — Р. наприкінці 18 ст. стали одним із найважливіших торг. центрів Лівобережної України. У 1840-ві рр. Іллінський ярмарок, оборот якого сягав 10 млн рублів, був 3-м за значенням у Рос. імперії. На поч. 19 ст. було здійснено перепланування міста, при цьому ярмарок 1804 винесли на околицю, де розбили спец. площу. У 1-й пол. 19 ст. в місті з’явилися пром. підпр-ва (зокрема вир-во с.-г. техніки, керамічних виробів). Незважаючи на те, що 1852 Іллінський ярмарок перевели в Полтаву, Р. і надалі залишалися значним екон. і культ. осередком, чому сприяло прокладення залізниці (1874 вона зв’язала місто з Лібавою (нині м. Лієпая, Латвія), а 1889 — із Кременчуком). У 2-й пол. 19 ст. швидко зростала чисельність населення міста (у 1874 — 6 тис., у 1897 — 15 тис. осіб).
У січні 1918 в Р. проголошено рад. владу. Із квітня по листопад 1918 — у складі Української Держави. Із січня 1919 — під владою Директорії Української Народної Республіки. Із серпня по листопад 1919 Р. — під контролем Збройних сил Півдня Росії. Наприкінці листопада 1919 в місті відновлено рад. владу.
1923—30 Р. — центр Роменської округи, згодом — райцентр Чернігівської області, а з 1939 — Сум. обл. 1935—39 на сх. околиці Р. відкрито родовище нафти, що поклало початок освоєнню Сх. (Дніпровсько-Донец.) нафтогазоносного регіону. Із 10 вересня 1941 до 16 вересня 1943 місто було окуповане нім. військами.
У повоєнний час Р. — один із провідних пром. центрів Сумщини. У 1950—70-ті рр. виникли нові підпр-ва — з-д автоматичних телефонних станцій, «Тракторозапчастини», шкіряно-взуттєвий комбінат. Із 1962 Р. — місто обласного підпорядкування.
У Р. народилися художник Г.Стеценко (1710—81), письменник Б.Антоненко-Давидович, фізик А.Йоффе, композитор І.Шварц.
Пам’ятки арх-ри: собор Зішестя Святого Духа (1738—47), Свято-Василівська церква (1751—80), Вознесенська церква (1795—1801), повітовий госпіталь («богоугодное заведение», 1822—26). Діє краєзнавчий музей. Серед пам’ятників — перший в Україні монумент Т.Шевченку (1918, скульп. І.Кавалерідзе), матері-героїні Олександрі Деревській.
http://history.org.ua/?termin=Romny_mst
У вас недостатньо прав для перегляду приєднаних до цього повідомлення файлів.
Ази генеалогії ПОЧАТОК. Із повагою, Ганна
Аватар користувача
АннА
Супермодератор
Повідомлень: 8876
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Стать: Жінка
Дякував (ла): 3562 рази
Подякували: 2154 рази

Re: Ромни, місто, Сумська область, Україна

Повідомлення АннА »

З історії міст і сіл УРСР виданої у 1960-ті роки.
Ромни — місто обласного підпорядкування (з 1962 р.), центр району, залізнична станція, розкинулося на правому березі річки Сули (лівої притоки Дніпра), біля впадіння в неї річки Великого Ромна. Відстань до м. Сум — 100 км. Населення — 49,3 тис. чоловік.

Місцевість, де розташоване місто Ромни, була заселена вже в VI—V ст. до н. е. Свідченням цього є виявлений тут курганний могильник скіфських часів. На околицях Ромен досліджено також слов’янське городище сіверян, що існувало у VIII — Хет. (від якого походить назва роменської археологічної культури). На території міста, крім того, збереглися залишки давньоруського могильника (на якому розкопано 4 поховання) та два городища.

Вперше Ромни згадуються під назвою Ромен у «Повчанні» Володимира Мономаха, записаному в літопису під 1096 роком, де розповідається про похід князя проти половецьких ханів Аепи та Боняка. Тоді місто Ромен входило до Переяславського князівства. Можливо, Ромен, як і багато інших міст Київської Русі, в середині XIII ст. було зруйноване монголо-татарами.

Нове поселення виникло в XV ст. На початку XVI ст. в документах згадується Старе й Нове Руменське. Наприкінці XVI ст. Ромни згадуються у Воскресенському літопису як значний оборонний пункт на півдні Російської держави. На початку XVII ст. Ромни вже були чималим укріпленим містом. Тут налічувалося близько 300 дворів ремісників, торговців, селян та ін. Навколо нього виникли дрібні поселення. Кількість жителів міста швидко зростала за рахунок переселенців з Правобережної України, що тікали від гніту польських феодалів.

За Деулінським перемир’ям 1618 року до Польщі відійшла майже вся Чернігово-Сіверщина, в т. ч. й місто Ромни. Характерним прикладом свавілля польських магнатів можуть служити дії Я. Вишневецького. 14 травня 1644 року він на чолі великого озброєного загону напав на Ромни, незадовго до цього віддані польським королем надворному маршалку О. Казановському, і силою зброї утримував місто, грабував його, знущався над беззахисним населенням. Навіть король змушений був поступитися перед магнатом. Ромни стали власністю Вишневецького. На місці старих оборонних споруд Вишневецький побудував замок, в якому розташував військовий гарнізон. На території замку на березі Сули стояв палац, укріплений ровами й валами. У місті жили міщани, козаки й селяни. Багато роменських козаків і міщан займалися ремеслами, зокрема виробляли поташ, тканини, взуття, залізні знаряддя праці тощо. Були й майстри-золотарі. Велася жвава торгівля сіллю, вовною, тканинами, худобою, зерном, горілкою, тютюном, зброєю та порохом. Був навіть спеціальний торговий двір, де зупинялися приїжджі купці й торговці.
Жителі платили феодалові грошову й натуральну ренту, виконували різні повинності. Найбільш експлуатованою частиною населення були посполиті. Для польської шляхти селянин був не людиною, а «бидлом». Вона відверто паплюжила українську мову, культуру, звичаї.

Під час селянсько-козацького повстання на Україні в 1637 році населення Ромен брало участь у боротьбі проти польської шляхти. Після придушення повстання частина міщан і козаків покинула місто і переселилася в Росію. Я. Вишневецький звернувся до путивльського воєводи з листом, щоб той наказав виловити втікачів. Але намагання Я. Вишневецького, повернути людей і припинити втечі були марними.

Коли почалася визвольна війна українського народу 1648—1654 рр., активну участь у ній взяли й жителі Ромен. У травні 1648 року вони вигнали війська Вишневецького. Сам Вишневецький разом зі своїми посіпаками втік на Правобережжя. Місто стало центром козацької сотні Миргородського полку. Роменська сотня брала активну участь у всіх боях селянсько-козацького війська проти польсько-шляхетських загарбників. У 1651 році після підписання Білоцерківської угоди на Подніпров’ї вибухло селянське повстання проти польської шляхти. 1652 року воно охопило Полтавщину (район міст Прилук і Ромен)4. Коли в березні 1652 року біля Ромен появився великий загін королівських військ, населення озброїлось і не впустило ворога.

Ромни відігравали чималу роль у розвитку економічних і політичних зв’язків між Україною та Росією. Нд ярмарки в Ромни часто приїжджали торгові люди з різноманітними товарами, роменські купці торгували в російських містах. Під час переговорів про возз’єднання України з Росією через Ромни їздили українські й російські посли з листами Богдана Хмельницького та російського царя. Жителі Ромен радо зустріли рішення Переяславської ради 1654 року про возз’єднання України з Росією.

Після 1654 року згідно з царською грамотою Ромни з селами та угіддями, що належали до міста, потрапили під владу генерального писаря запорізького війська І. Виговського. Ставши гетьманом, І. Виговський разом з частиною козацької старшини, яка додержувалася польської орієнтації, намагався відірвати Україну від Росії і відновити польсько-шляхетське панування. Це викликало обурення серед широких народних мас. Навесні 1658 року на Полтавщині вибухнуло народне повстання, один з осередків якого був у с. Поділках (30 верст від Ромен). Тут зібралося близько двох тисяч повстанців на чолі з козаком Л. Клименком. У листах, розповсюджуваних серед жителів міста й навколишніх сіл, повстанці писали, що виступають проти гетьманського уряду й незабаром рушать на Ромни знищувати старшинську адміністрацію, яка пішла на зговір з польською шляхтою. У відповідь на це найманці І. Виговського влітку 1659 року захопили й спалили Ромни. Але невдовзі місто було відбудоване. В 60—70-х роках XVII ст. тут постійно перебували козацькі загони, які охороняли його від нападів польської шляхти й турецько-татарських загарбників. Козаки брали активну участь у боротьбі проти військ польського короля Яна Казимира в 1663—1664 рр. і в Чигиринських походах російських та українських військ у 1677—1678 роках.

Під час Північної війни Ромни опинилися в зоні активних бойових дій. Прихильники зрадника Мазепи допомогли шведським загарбникам 18 листопада 1708 року зайняти місто. Король Карл XII розташував тут свою штаб-квартиру. Однак спільні дії російських військ і козацько-селянських загонів не давали шведам спокою. Жителі чинили опір ворогові, ховали продукти харчування, худобу, вбивали окупантів. 16 грудня 1708 року Карл XII мусив залишити Ромни і вирушив до Гадяча. Через два дні у місто вступили російські війська. З січня 1709 року шведи знову з’явилися під Ромнами й почали штурм. Втративши до 2 тис. чоловік убитими і стільки ж пораненими, вони 7 січня знову оволоділи містом, у якому перебували до квітня 1709 року.

Протягом першої половини XVIII ст. Ромнами володіли поміщики Маркевичі, а роменський сотник підлягав лубенському полковникові. Після запровадження на Слобожанщині повітів 1763 року Ромни стали повітовим центром Лубенського полку. В 1764 році в місті проживало 4319 чоловік, у т. ч. 927 міщан, 1317 козаків, 1969 селян та 106 чоловік духовенства. 790 чоловік займалися ремеслами, 137 — торгівлею. В місті працювали цегельний завод, 2 пивоварні, 5 солодовень, 346 крамниць. Щорічно в Ромнах відбувалися чотири великі ярмарки, на які доставлялися товари з інших міст України, Росії та Білорусії. Найбільший, Іллінський ярмарок, був відомий далеко за межами України, він тривав до трьох тижнів. Ромни славилися вирощуванням і переробкою тютюну. Виробництво його особливо поширилось у другій половині XVIII ст. Тоді в місті було створено тютюнову контору.

Значну частину населення Ромен у другій половині XVIII — на початку XIX ст. становили покріпачені селяни, які відбували панщину, що доходила до 3—4 днів на диждень, та інші феодальні повинності. В грудні 1751 року селяни приміського села Засулля відмовилися відбувати повинності на користь поміщиці М. Маркевич. Спроба силою примусити їх підкоритися привела до заворушення, яке було жорстоко придушене. На Роменщині деякий час діяв загін народного месника Семена Гаркуші. В лютому 1784 року Гаркушу та кількох його товаришів схопили в Ромнах царські урядовці. Після жорстоких катувань його засудили й заслали на каторгу. На знак протесту проти гноблення селяни часто підпалювали поміщицькі садиби. У 1796 році 17-річна кріпачка М. Лопуцинова спалила поміщицький будинок. За це суд присудив її до биття різками й заслання до Сибіру. 1809 року відбулося заворушення серед поденних робітників, які працювали на брукуванні вулиць. Вони вимагали від місцевих властей збільшити плату з 30 до 35 коп. на день.

У 1781 році Ромни стали повітовим центром Чернігівського намісництва, з 1796 року Малоросійської, а з 1802 року — Полтавської губернії. На початку XIX ст. Ромни були частково перебудовані. Тоді прокладено нові вулиці: Полтавську й Московську, почалося спорудження будинків міського типу. 1830 року побудовано дерев’яний міст через річку Сулу. В місті виникли нові невеликі кустарні підприємства, зокрема, чотири цегельні та кахельний заводи. З 1800 року діяла також мануфактура, яка виробляла щороку понад 30 тис. аршинів тканини і 1500 хусток. Мануфактура мала 50 верстатів, на ній працювало 86 вільнонайманих робітників3. 1835 року став до ладу механічний завод, де виробляли молотарки, віялки, соломорізки, крупорушки, плуги, борони. На заводі була обладнана майстерня, яка виготовляла вози, карети й брички.

Напередодні реформи 1861 року Ромни мали 4 площі, 22 вулиці, 54 провулки. Будинки були в основному одноповерхові дерев’яні. Населення становило 5553 чоловіка, в т. ч. 2796 міщан, 1083 селянини, 648 купців і торговців, 353 військові, 250 чоловік духовенства та ін. Серед міщан ремісників було 275 чоловік, робітників — 402.

Ще в першій половині XVIII ст. в Ромнах при соборній церкві існувала школа, де дітей навчали читати церковнослов’янською мовою. На початку XIX ст. діяли 4 парафіяльні школи, які відвідували переважно діти заможних козаків, міщан та купців. У 1806 році відкрито повітове училище, перетворене 1851 року на дворянське. Але більшість населення міста була неписьменною. У гостинному дворі, побудованому в 1804 році, були книжкові крамниці. Під час ярмарків до міста приїжджали театральні трупи.

Перший театр у Ромнах, побудований місцевим поміщиком В. А. Полетикою наприкінці XVIII ст., проіснував до 1835 року. Того ж року купець І. С. Терновець збудував другий театр, який діяв до 1851 року. В театрі ставилась вертепна драма, часто виступали приїжджі театральні трупи І. Штейна, Калиновського, кріпосна трупа Хорвата з Харківщини. В 1818,1819 і 1829 роках в роменському театрі виступав великий російський актор М. С. Щепкін. В 1845 році в складі однієї з кріпосних труп тут виступав видатний український актор К. Т. Соленик, талант якого високо цінував Т. Г. Шевченко.

Ромни — батьківщина багатьох відомих діячів мистецтва й культури. Тут народилися маляр та різьбяр по дереву А. І. Атович, а також художник Г. А. Стеценко (1710—1781), автор багатьох картин і портретів. Одним з кращих творів Г. А. Стеценка є «Мадонна», що експонується у Роменському історико-краєзнавчому музеї. Багато років у Ромнах працювали збирач документів з історії України XVI— XVIII ст. В. Г. Полетика (1765—1845), видатний український і російський філолог О. О. Потебня (1835—1891).

Реформа 1861 року не принесла роменським селянам справжньої волі, не полегшила їх економічного становища. В руках поміщиків лишилося 87,8 проц. усієї приватновласницької землі. Мізерні наділи, що їх одержали селяни, не могли забезпечити навіть напівголодного існування сім’ї. 103 селянські господарства жили тільки з поденної роботи, із 198 дворів щороку ходили на заробітки в інші міста. Понад 850 чоловік виїхали з Ромен у пошуках засобів існування.

Скасування кріпосного права прискорило розвиток капіталізму. В 1873 році стала до ладу Лібаво-Роменська залізниця. В 1888 році її продовжили до м. Кременчука. В другій половині XIX ст. працювали заводи: винокурний (з 1865 р.), шкіряний, миловарний (1870—1895 рр.), спиртоочисний (з 1879 р.), солодовий (з 1881 р.), дві тютюнові фабрики. На механічному заводі введено в дію ливарний цех. 1874 року закінчено спорудження паровозного депо. Виникнення нових підприємств зумовило приплив робочої сили й збільшення кількості населення міста, яке з 1858 до 1897 року зросло майже у три рази і становило 16 200 чоловік.

Умови життя й праці робітників промислових підприємств були надзвичайно тяжкі. Робочий день тривав 13—14 годин. Особливо жахливі умови були на тютюнових фабриках, де налічувалося 340 робітників, з них 23 підлітки. Вкрай низькою була заробітна плата. Так, чорнороби на підприємствах одержували в середньому 4 крб. на місяць, жінки й підлітки — ще менше. Значну частину заробітку поглинали штрафи.

Жорстока експлуатація, політичне безправ’я, всілякі утиски, тяжкі умови життя трудящих сприяли розгортанню революційно-демократичного руху. 1878 року в Ромнах виник перший революційний народницький гурток, але за доносом провокатора він був викритий. Наприкінці 1879 року виник ще один революційний народницький гурток. Члени його вели революційну пропаганду серед робітників і молоді, розповсюджували одержану з Петербурга народницьку літературу, зокрема прокламації «К русскому народу», «Русскому обществу от революционеров», листки «Народной воли» та ін. Гуртківці підтримували зв’язки з народниками Гадяча, Глухова, станції Бахмач, обмінювалися з ними літературою. В липні 1883 року поліція розгромила роменський гурток.

У Ромнах провів дитячі роки і жив улітку 1891 раку та під наглядом поліції в 1897—1899 рр. Ю. Д. Мельников, один з організаторів перших марксистських гуртків на Україні. 1897 року він за допомогою робітників роменського депо виготовив раму для верстата підпільної друкарні, в якій друкувалась газета «Вперед» київської соціал-демократичної групи «Рабочее дело». Незважаючи на тяжку хворобу, Ю. Мельников підтримував зв’язки з київськими революціонерами та редакцією газети «Вперед», вів серед роменських робітників пропаганду марксистських ідей, передавав їм революційну літературу, вчив конспірації. Під його керівництвом у депо був створений нелегальний робітничий гурток. У 1902 році розпочала роботу Роменська група РСДРП. 1904 року вона налічувала кілька десятків чоловік. Того ж року група ввійшла до складу Поліського комітету РСДРП, який стояв на ленінських позиціях.

Роменські соціал-демократи були тісно зв’язані з робітниками підприємств. Вони викривали імперіалістичний характер російсько-японської війни, розповідали про події в країні. Група мала гектограф та свою печатку. Лише за 8 місяців 1904 року її члени розповсюдили 18 назв листівок і брошур Поліського комітету Російської соціал-демократичної робітничої партії. В 1905 році група організувала святкування 1 Травня. На багатьох підприємствах міста відбулися мітинги.

Під впливом революційної пропаганди в Ромнах у червні 1905 року відбулися антивоєнні виступи; на початку жовтня застрайкували робітники багатьох підприємств. З 11 до 17 жовтня роменські робітники взяли участь у Жовтневому всеросійському політичному страйку. 18 жовтня, коли стало відомо про царський маніфест, у Ромнах відбулася багатолюдна демонстрація. Були звільнені політичні в’язні.

Після придушення Грудневого збройного повстання в Москві реакція перейшла в наступ. І все ж, незважаючи на репресії, 7 січня 1906 року в місті знову відбулася демонстрація, яку зустрів загін козаків і поліції. 8 серпня 1906 року застрайкували робітники чавуноливарного заводу. Вони вимагали поліпшення житлових умов, збільшення в 1,5 раза плати за понаднормову роботу. В скарзі фабричному інспектору робітники писали, що живуть у казармі, де протягом місяця не міняють підстилку. Хліб їм дають з гнилого борошна, риба гнила, суп з черв’яками й тарганами.

Роменські соціал-демократи підтримували зв’язки з Конотопською групою та Полтавським комітетом РСДРП. Вони одержували нелегальну літературу й розповсюджували її серед робітників. 9 березня 1907 року в Ромнах на поштамті поліція конфіскувала кілька пакетів з газетою «Пролетарий». Восени 1907 року, коли посилився наступ реакції, Роменська група РСДРП була розгромлена.

Напередодні першої світової війни в місті було кілька здебільшого невеликих промислових підприємств. На чавуноливарному, ректифікаційному заводах, трьох заводах газованої і фруктової води, тютюновій фабриці, друкарні та восьми млинах були парові двигуни. У місті налічувалося 618 ремісників. У Ромнах та на околицях торгували 334 крамниці, було кілька контор, які вели оптову торгівлю. 1910 року в місті проживало 15 739 чоловік.

На початку XX ст. в Ромнах і повіті працювало 9 лікарів і 22 фельдшери та акушерки. На одного лікаря припадало 16 770 чоловік. У 1907 році побудовано земську повітову лікарню на 70 ліжок, відкрито амбулаторію і дві приймальні палати для залізничників, де медичну допомогу подавав лише один лікар.

У місті працювали реальне училище (відкрите 1887 року), жіноча гімназія (відкрита в 1867 році), міське трикласне училище та 5 церковнопарафіяльних шкіл. Однак діти трудящих могли вчитися тільки в початкових школах, бо плата за навчання в реальному училищі та жіночій гімназії була високою. У 1910 році кількість письменних серед чоловіків становила 32 проц., серед жінок — 24 проценти.

З 1882 року в Ромнах існував аматорський театр. Того ж року в ньому дебютувала в ролі Одарки в п’єсі Квітки-Основ’яненка «Сватання на Гончарівці» корифей української сцени Г. П. Затиркевич-Карпинська (1855—1921 рр.). 1907 року роменські любителі створили в місті «Російсько-українське вокально-музично-драматичне товариство», яке в 1912 році налічувало 66 чоловік. Тільки за один рік драматична трупа поставила 15 вистав, переважно українські класичні п’єси.

Коли почалася перша світова війна, промислове виробництво в місті різко скоротилось. У зв’язку з нестачею кваліфікованої робочої сили, палива та сировини закрилися цегельний і спиртовий заводи, паровий млин та кілька інших підприємств. До міста прибуло багато біженців та поранених. Не вистачало продовольства, промислових товарів, росла дорожнеча. В 1915 році почалася епідемія холери, від якої загинуло багато людей.

Як тільки в Ромнах стало відомо про повалення самодержавства, на підприємствах почалися збори й мітинги, виникали професійні спілки та фабрично-заводські комітети. Більшовицьку групу очолили М. 1. Галаган — активний учасник подій 1905 року, П. Є. Глушко та Є. П. Хоменко, що повернулися з фронту. Місцева буржуазія організувала громадський комітет, який підтримував комісара Тимчасового уряду. В середині березня 1917 року в місті була створена Рада робітничих і солдатських депутатів, але в ній переважали меншовики та представники буржуазно-націоналістичних партій.

Керуючись рішеннями VII (Квітневої) конференції РСДРП(б), більшовики міста посилили боротьбу за маси. Вони часто виступали на мітингах і зборах, де роз’яснювали політику більшовицької партії, влаштували святкування 1 Травня. У місцевій Раді створилася фракція більшовиків, яка складалася, головним чином, з фронтовиків, що повернулися додому.

З радістю зустріли трудящі Ромен повідомлення про перемогу Великої Жовтневої соціалістичної революції, але владу в місті захопили ставленики буржуазно-націоналістичної Центральної ради. Після 1 з’їзду Рад України (11—12 грудня 1917 року), який проголосив Україну Радянською республікою, ще більше загострилася боротьба між трудящими масами та експлуататорами. 31 грудня 1917 року «Селянська спілка» скликала в Ромнах повітовий з’їзд селян і підготувала для схвалення наказ про підтримку політики Центральної ради. В роботі з’їзду взяли участь колишні фронтовики, серед них були й більшовики, які розповіли присутнім про 11 Всеросійський з’їзд Рад і прийняті ним декрети, викрили зрадницьку роль Центральної ради та буржуазно-націоналістичної «Селянської спілки». Розпропаговані делегати вигнали прибічників спілки. Більшовики посилили агітацію у 18-у запасному полку, завдяки чому більшість його солдатів пішла за ними. 7 січня 1918 року в Ромни вступили революційні загони харківських робітників, які разом з роменськими робітниками вигнали з міста ставлеників Центральної ради. А через три дні відбувся перший повітовий селянський з’їзд, який проголосив встановлення Радянської влади в повіті й обрав ревком. Головою повітового військово-революційного комітету став більшовик П. Ф. Ткаченко. Комітет зосередив у своїх руках всю владу в місті.

На початку березня 1918 року на зборах роменських більшовиків була організаційно оформлена місцева організація РСДРП(б). До її складу входило 24 чоловіка. Серед них найбільш активними були С. Н. Гвоздецький, П. Ф. Ткаченко, І. П. Савченко, М. М. Крутень. Під керівництвом парторганізації та ревкому почалося здійснення соціалістичних перетворень. Поміщицькі та великі куркульські господарства було конфісковано, землю й майно передано сільській бідноті. З робітників організовано червоногвардійський загін у складі 200 чоловік, який допомагав ревкому забезпечити революційний порядок. Поступово нормалізувалося життя міста.

Дальше розгортання соціалістичного будівництва перервав наступ кайзерівських військ. Переважаючі сили німецьких загарбників зламали оборону об’єднаних загонів Червоної гвардії у районі Конотоп — Ромни. 22 березня 1918 року Ромни були окуповані. Почалися репресії, грабежі, насильство. В перші ж дні загарбники видали наказ, що всіх, хто розповсюджуватиме більшовицькі листівки, чекає смертна кара. Тільки з 23 березня до 27 травня з Роменського повіту було вивезено до Німеччини 8 тис. пудів зерна й борошна, багато худоби. Закрилися підприємства й школи. Але трудящі міста не скорилися ворогові. Роменська більшовицька організація пішла в підпілля. Керівником її з першого дня окупації став залізничник більшовик С. С. Щучка. Підпільники-більшовики вели серед населення агітацію, підтримували тісний зв’язок з партизанськими загонами навколишніх сіл, добували для них зброю, забезпечували агітаторів нелегальною літературою. 21 липня 1918 року залізничники Роменського вузла приєдналися до загального страйку залізничників України. Страйк тривав майже місяць. Гетьманцям і окупантам вдалося натрапити на слід роменських більшовиків. 29 вересня були заарештовані С. С. Щучка і кілька членів організації. Але більшовики продовжували діяти. Вони ще енергійніше стали готувати повстання проти ворога. В місті був створений партизанський загін.

Наприкінці листопада 1918 року об’єднані загони партизанів м. Ромен, сіл Глинська та Ведмежого вигнали німецьких окупантів. У місті розпочав роботу військово-революційний комітет. Але, скориставшись перевагою сил, владу в Ромнах захопила буржуазно-націоналістична Директорія.

Трудящі Ромен під керівництвом більшовиків розгорнули боротьбу за відновлення Радянської влади. 4 грудня 1918 року повстали політичні в’язні тюрми. Вони роззброїли варту й вийшли на волю. Спираючись на партизанські загони, партійна організація почала працювати напівлегально, готувати сили для розгрому петлюрівців. Робітники, все трудяще населення підтримували більшовиків. 22 січня 1919 року, ще до підходу частин Червоної Армії, спільними силами партизанських загонів, що діяли на Роменщині, петлюрівці були вибиті з міста. Влада знову перейшла до рук революційного комітету.

На початку березня 1919 року відбулися перші вибори до Роменської міської Ради робітничих, селянських і солдатських депутатів. З 50 обраних — 45 були комуністами. Тоді ж був обраний і повітвиконком, якому ревком передав усі свої повноваження. Головним завданням органів Радянської влади була організація допомоги Червоній Армії і трудящим промислових центрів. Лише 20 травня 1919 року загін продармійців конфіскував у спекулянтів на станції Ромни тисячу пудів хліба. В місті були націоналізовані підприємства, великі магазини, налагоджувалася робота шкіл. На тютюновій фабриці виник перший комсомольський осередок. Почала виходити газета «Известия» — орган Роменського повітового виконавчого комітету.

Влітку 1919 року з півдня рушили полчища денікінців. Робітники роменських підприємств збиралися на мітинги, запевняли Радянський уряд, що всі як один стануть на захист революції. У місті було створено комуністичну роту, що ввійшла до складу 46-ї стрілецької дивізії під командуванням героя громадянської війни 1. Ф. Федька, а також молодіжний загін, який 17 червня 1919 року вирушив на фронт. 18—19 липня 1919 року в Ромнах перебував інструкторсько-агітаційний поїзд ім. В. І. Леніна, на якому прибув до Ромен Є. В. Косіор.

18 серпня 1919 року денікінці підійшли до міста. Після запеклих боїв наступного дня білогвардійці захопили Ромни й відновили дореволюційні порядки. Вони по-звірячому закатували й розстріляли понад 500 комуністів та радянських активістів. Переслідували навіть тих, кого запідозрювали в прихильності до Радянської влади. І все ж, незважаючи на терор, підпільна партійна організація вела серед трудящих велику агітаційну роботу. Комуністи систематично інформували жителів про становище на фронтах, про життя Радянської Росії, закликали їх саботувати розпорядження денікінців, готуватися до остаточного розгрому ворога. В селах Засуллі, Глинську, Хоминцях діяли партизанські загони, які вели рішучу боротьбу з білогвардійцями.

Спільним ударом 3-ї Особливої червоної кавалерійської бригади 12-ї армії та партизанів 29 листопада 1919 року Ромни були визволені. 2 грудня 1919 року влада в місті й повіті перейшла до новоствореного повітового військово-революційного комітету, головою якого став І. М. Лихвар. Тимчасовий комітет Роменської повітової партійної організації та ревком провели велику роботу щодо забезпечення громадського порядку. 5 грудня створено радянську робітничо-селянську міліцію. Вживалися заходи щодо боротьби з спекуляцією, поліпшення постачання Червоної Армії та населення хлібом. До громадсько-політичного життя активно включилася молодь. 31 грудня 1919 року в місті створено комітет Комуністичної Спілки Молоді. 16 січня відбулася перша повітова партійна конференція. Вона розглянула важливі питання життя міста й повіту. На конференції був обраний повітовий партійний комітет.

Наприкінці грудня 1919 року при повітовому ревкомі почала працювати Рада народного господарства, яка обстежила і взяла на облік промислові підприємства, запаси палива, сировини. В боротьбі з епідемією тифу допомогли трудящі Москви — вони надіслали медикаментів на 1,5 млн. крб. У квітні 1920 року за ініціативою комуністів і комсомольців у повіті проведено тиждень фронту й праці. Він закінчився 1 травня суботником, у якому взяло участь майже півтори тисячі чоловік. 9 грудня 1920 року до Ромен вдруге прибув інструкторсько-агітаційний поїзд ім. В. І. Леніна, його очолював Г. І. Петровський. Поїзд гаряче зустріли трудящі міста. Г. І. Петровський взяв участь у роботі повітового з’їзду комнезамів, який відбувся 10 грудня 1920 року.

Становлення Радянської влади в Ромнах і повіті проходило в складних умовах. Під час наступу польських загарбників активізувалися куркульські банди. На початку 1921 року довелося вести боротьбу й з махновською бандою Щуся. Роменський повітовий комітет партії направив проти банд загін, очолюваний Ф. К. Лисенком. 11 січня 1921 року в Ромнах проїздом побував командуючий збройними силами України М. В. Фрунзе, який висловив подяку роменському загону за боротьбу з бандами. Протягом 1922—1923 рр. бандитизм у повіті було ліквідовано.
Ази генеалогії ПОЧАТОК. Із повагою, Ганна
Аватар користувача
АннА
Супермодератор
Повідомлень: 8876
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Стать: Жінка
Дякував (ла): 3562 рази
Подякували: 2154 рази

Re: Ромни, місто, Сумська область, Україна

Повідомлення АннА »

Частина ІІ
В листопаді 1921 року обрано міську Раду робітничих, селянських і червоноармійських депутатів та повітвиконком, якому ревком передав свої повноваження. За роки іноземної воєнної інтервенції та громадянської війни народне господарство міста було зруйноване: не працювали завод сільськогосподарських машин, тютюнові фабрики, більшість млинів та інші підприємства. На 1 листопада 1923 року було понад 1700 безробітних.

Трудящі Ромен, незважаючи на тяжке економічне становище в місті, гаряче відгукнулися на звернення Радянського уряду допомогти голодуючим Поволжя та південних губерній України. 1500 дітей з Поволжя та півдня України було розміщено в дитячих будинках міста й повіту, проведено місячник допомоги дітям з голодуючих губерній. У 1921—1922 рр. на Донбас відправлено три вагони з одягом і взуттям; допомогли трудящим Ленінграда, де в 1924 році була велика повінь.

Під керівництвом партійної організації трудящі доклали багато зусиль до відбудови господарства міста. Вже 1924 року почали давати продукцію ливарно-механічний, цегельний, 3 шкіряні й пивоварний заводи, 2 тютюнові фабрики, де працювало близько 900 чоловік. Механічні майстерні було об’єднано з меблевими, розширено й механізовано тютюнову і взуттєву фабрики. Роменський комітет боротьби з безробіттям, заснований 1924 року, провів значну роботу для ліквідації безробіття, зокрема, він об’єднав в артіль 30 кустарів, які мали ручні шкарпетко-панчішні в’язальні машини. Згодом ця артіль стала називатися майстернею, а 1927 року на її базі створено державну текстильно-галантерейну фабрику (з 1971 р.— гардино-тюлева).

Впорядковувалося комунальне господарство Ромен: почала безперебійно працювати місцева електростанція, було відремонтовано мости, шляхи, тротуари, комсомольці посадили парк. На вулицях встановлено електричні ліхтарі. Відкрилися лікарня на 110 місць, протитуберкульозний диспансер, робітнича поліклініка, три аптеки. В місті працювало 15 лікарів.

Поліпшувався стан освіти. Тільки в 1923 році на народну освіту було витрачено 45 863 крб., що становило 9,4 проц. загальної суми окружного бюджету. Тоді в місті було 6 семирічних шкіл, у яких навчалося 3100 учнів і працювало 188 учителів, 409 чоловік молоді навчалися в профшколі, фабрично-заводському училищі та на профкурсах. У жовтні 1920 року відкрито робітничо-селянський університет. Широко розгорнулася робота щодо ліквідації неписьменності. В 10 школах лікнепу навчалося грамоти 295 чоловік. У 1923 році створено перші загони юних піонерів-спартаківців. Початок їм поклав осередок при дитячому будинку.

Значні зрушення стались і в галузі культури. Широкого розмаху набула художня самодіяльність. Активну участь у ній брав G. Й. Шкурат (1886—1973), пізніше заслужений артист РРФСР та народний артист УРСР. У 1920 році аматори заснували капелу, якій з 1923 року присвоєно ім’я М. Д. Леонтовича. Того ж року на основі драматичного колективу створено українську трупу, з якої починається історія Роменського робітничо-селянського пересувного театру. Фундатором та режисером його був 1. П. Кавалерідзе, згодом відомий український скульптор і кінорежисер, народний артист УРСР. Театр існував до 1932 року. В місті працювало 6 клубів, кінотеатр. 1920 року відкрито краєзнавчий музей і центральну бібліотеку.

За новим адміністративно-територіальним поділом 1923 року Ромни — центр Роменського округу і району. Його населення становило 22 100 чоловік.
З болем і сумом зустріли трудящі Ромен повідомлення про смерть організатора Комуністичної партії і засновника Радянської держави В. 1. Леніна. Під час ленінського призову до лав партії вступили найбільш віддані й стійкі сини та дочки робітничого класу. На червень 1925 року партійна організація району налічувала в своїх лавах 479 членів і 190 кандидатів у члени партії. У Ромнах було 14 парт-осередків. Зростала й комсомольська організація. У листопаді 1927 року на VII окружній партійній конференції виступив з доповіддю Г. І. Петровський. Він розповів її делегатам про шляхи дальшого розгортання соціалістичного будівництва в країні.

В період індустріалізації значного розвитку в місті набула промисловість. 1926 року стало до ладу стандартно-будівельне підприємство «Укрсільгоспоб’єднання». Згідно з планами перших п’ятирічок побудовано плодоконсервний завод (1929 р.), нову електростанцію (1931 р.), реконструйовано й розширено чавуноливарний завод, який став випускати інкубатори, а з 1937 року перейшов на виробництво паперорізальних машин і дістав назву машинобудівного. Було механізовано меблеву фабрику, що існувала як самостійне підприємство з 1930 року. Валова продукція промислових підприємств у 1938 році була втричі більшою, ніж у 1932 році. В другій п’ятирічці поблизу міста, біля гори Золотухи, вперше на Лівобережній Україні знайдено нафту. В 1936 році три свердловини поклали початок Роменському нафтопромислу. Велику допомогу в пошуках родовищ нафти, у їх розробці подали азербайджанські нафтовики.

Партійні, комсомольські та профспілкові організації міста широко розгорнули на підприємствах рух ударників, соціалістичне змагання за дострокове виконання п’ятирічних планів. На всіх підприємствах створювалися ударні бригади. В 1935— 1936 рр. набув поширення стахановський рух. Першими стахановцями в місті стали слюсар взуттєвої фабрики М. Є. Шемшура, коваль машинобудівного заводу Є. А. Греченко, робітниця плодоконсервного заводу Г. Кухно. Вони виконували змінні норми на 120—150 проц. і здавали продукцію високої якості. На 1 грудня 1940 року Роменська взуттєва фабрика виконала річний план випуску валової продукції на 122 проц. й була нагороджена двома перехідними Червоними прапорами — Наркомату легкої промисловості УРСР та обллегпрому. Трудівники паровозного депо станції Ромни вийшли переможцями в соціалістичному змаганні і зайняли друге місце на Південній залізниці.

Райком партії та райвиконком велику увагу приділяли соціалістичним перетворенням на селі. 1933 року на постійну роботу в колгоспи виїхало 120 комуністів і комсомольців. Колективи підприємств здійснювали шефство над колгоспами. Зокрема, робітники машинобудівного заводу допомагали трьом засульським артілям, взуттєва фабрика «Скороход» — колгоспам с. Бобрика, залізничники — колгоспам с. Перекопівки. Вони посилали в артілі кваліфікованих робітників, які ремонтували сільськогосподарську техніку, вели роз’яснювальну та культурно-масову роботу.

За роки перших п’ятирічок змінився й зовнішній вигляд міста. Виросли нові вулиці, перші триповерхові будинки, почалося будівництво водогону, більшість вулиць була забрукована. Розширилися заклади охорони здоров’я. Протягом 1926— 1941 рр. у місті відкрито водолікарню, дитячу лікарню на 35 ліжок, поліклініку, психоневрологічну лікарню республіканського значення.

Багато було зроблено для розвитку освіти й культури. На початок 1939 року неписьменність у місті ліквідовано повністю. Здійснювався закон про загальне обов’язкове початкове навчання. Відкрилися річні курси удосконалення вчителів, які відвідували 125 чоловік. У місті налічувалося 5 середніх шкіл, неповна середня й 2 початкові. В 1940 році в 8—10 класах навчалось 1593 чоловіка. Працювали спеціальні навчальні заклади: агрономічна школа, школа механізації сільського господарства, фармацевтичний технікум, фельдшерсько-акушерська школа, фабрично-заводське училище, вечірня школа робітничої молоді та школа підготовки колгоспних кадрів. У 1932 році відкрито міський будинок культури, при якому організовано самодіяльний драматичний театр, хоровий і танцювальний гуртки. Численні гуртки художньої самодіяльності діяли у восьми профспілкових клубах. Працювали бібліотека для дорослих, міська й районна дитячі бібліотеки, будинок піонерів, 2 кінотеатри. З підвищенням культурного рівня трудящих зростав попит на книжки. Якщо в 1927—1928 рр. у Ромнах була одна книгарня, то в 1940 році — вже 3 та 5 книжкових кіосків.

У Ромнах деякий час працювали український радянський художник В. М. Коровчинський (1890—1949 рр.), який 1948 року подарував міському музею понад 80 своїх полотен, та український радянський художник і поет І. К. Пархоменко (1870—1940 рр.). Він один з перших виконав з натури портрет В. І. Леніна.

З гнівом і обуренням зустріли трудящі міста повідомлення про підступний напад фашистської Німеччини на Радянський Союз. На масових мітингах робітники, колгоспники, радянська інтелігенція заявили, що не пошкодують сил і життя для розгрому ворога. Тих, хто пішов на фронт, замінили жінки, пенсіонери, підлітки. Робітники Роменського залізничного депо до середини липня досягли виробітку п’яти змінних норм. Підхопивши почин москвичів та ленінградців, трудящі міста й району почали збір коштів у фонд оборони. На 15 серпня 1941 року до місцевої контори Державного банку вони внесли 120 тис. крб., чимало коштовних речей. Райком КП(б) У та міська Рада депутатів трудящих очолили перебудову промисловості міста на воєнний лад. Кілька приміщень шкіл та громадських будинків переобладнали на госпіталі. Навколо міста споруджувались укріплення. На початку вересня створено народне ополчення та винищувальний загін і запроваджено загальне військове навчання населення. Тисячі роменських жінок і дівчат готувалися стати санітарками, вивчали правила протиповітряної оборони.

10 вересня 1941 року гітлерівці захопили Ромни. Бійці 233-го полку військ HKBД і підрозділи 2-го кавалерійського корпусу вели бій з переважаючими силами ворога, але відбити місто не вдалось.

Фашистські загарбники запровадили в Ромнах жорстокий окупаційний режим. Почалися арешти й розстріли. На території міста й району гітлерівці розстріляли й закатували близько 7 тис. чоловік. У Ромнах створили чотири табори військовополонених, де вони поступово гинули від голоду, хвороб та нелюдських умов життя.

Однак радянські люди не припиняли боротьби з ворогом. Патріоти вчинили на підприємствах кілька диверсій, спалили млин, вивели з ладу нафтові свердловини Роменської нафтопромрозвідки, на платформі залізничної станції Ромни спалили військово-поштовий літак. На початку 1942 року група комсомольців-патріотів роздобула радіоприймач, слухала передачі з Москви й розповсюджувала серед населення зведення Радінформбюро. Підпільники налагодили й підтримували зв’язок з партизанськими загонами, що діяли в Сумській та Чернігівській областях. До них приєднався загін з роменців та втікачів з таборів військовополонених. Зв’язкові підпільників і партизанів були в різних установах окупантів, завдяки чому багато радянських людей врятовано від смерті й фашистської каторги.

Окупація Ромен тривала два роки і п’ять днів. За цей час населення міста зменшилось на 13 340 чоловік. Смертність дітей досягла 70 проц. З міста і району на фашистську каторгу було вигнано 1925 чоловік, переважно молоді. Фашисти спалили й зруйнували в Ромнах 407 будівель, висадили в повітря два парові млини, електростанцію, залізничний вокзал, паровозне й вагонне депо, тютюнову фабрику, складські приміщення колишнього торгового ряду по вул. Шевченка, будинок середньої школи № 1, кінотеатр, будинок піонерів.

У ніч на 15 вересня 1943 року з півночі до міста підійшли частини 3-ї гвардійської танкової армії (командир генерал-лейтенант П. С. Рибалко). Водночас зі сходу на Ромни вели наступ 167-а Сумська та 163-я гвардійська стрілецькі дивізії. Першою командував генерал-майор І. І. Мельников, другою — генерал-майор Ф. В. Карлов (обом надано звання почесних громадян міста). 16 вересня 1943 року Ромни були визволені. 163-я гвардійська стрілецька дивізія, яка відзначилась у боях за місто, дістала найменування «Роменської». Столиця нашої Батьківщини Москва салютувала доблесним військам Воронезького фронту 20 артилерійськими залпами. Мужність і відвагу під час боїв за місто виявили солдати 529-го полку. Особливо відзначився М. О. Шарабарін. Він сміливо кинувся на міст через річку Сулу, вогнем з автомата знищив фашистську варту й обороняв захоплений міст, поки не підійшли його товариші. Згодом за форсування Дніпра М. О. Шарабаріну присвоєно високе звання Героя Радянського Союзу. Смертю хоробрих загинув у бою за Ромни командир полку літаків-винищувачів Герой Радянського Союзу М. 3. Варчук.

Наступного дня після визволення міста почали працювати райком КП(б)У, районна та міська Ради депутатів трудящих. Вони приділяли велику увагу відновленню роботи партійних та комсомольських організацій, розстановці кадрів на місцях, забезпеченню трудящих житлом та продуктами харчування. Міська Рада та партійні організації мобілізували зусилля роменців на відбудову підприємств і установ. Через тиждень після вигнання фашистів стала до ладу перша черга електростанції, 21 листопада 1943 року дали нафту роменські нафтовики. На початку 1944 року відновили роботу тютюнова фабрика, друкарня, маслозавод, машинобудівний завод. На відбудову промисловості Ромен союзний уряд виділив 3 млн. крб. Крім того, братні республіки надіслали машини, сировину, направили на роботу кваліфікованих спеціалістів. Так, у липні 1944 року на Роменський машинобудівний завод прибула група інженерів та робітників Рибінського заводу поліграфічних машин. Рибінці надіслали також 15 одиниць устаткування, трудящі Горького — перший дизель. Роменська текстильно-галантерейна фабрика одержала з Ногинська 32 стрічкоткацькі верстати, 42 верстати надіслали для фабрики ленінградці, 46 — завод ім. Фрунзе м. Шуї Івановської області. Для швейної фабрики прибули машини з Новосибірська, Ленінграда, Орла, Горького. Багато допомогли трудящі Азербайджанської та Вірменської братніх республік. Для міської електростанції ленінградці надіслали потужні дизелі. 15 жовтня 1943 року почала знову видаватися районна газета «Прапор Жовтня», яка висвітлювала на своїх сторінках хід відбудови господарства, розповідала про досвід передовиків виробництва, соціалістичне змагання.

Трудящі Ромен всіляко допомагали Червоній Армії. Вже в 1943 році вони зібрали у фонд оборони більш як 10 млн. крб. В 1944 році передали державі на побудову танкової колони «Колгоспник Сумщини» 3,35 млн. крб. На фронт відправляли посилки, теплий одяг, білизну. Особливо тісний зв’язок підтримували роменці з 163-ю гвардійською стрілецькою Роменсько-Київською дивізією, бійці якої зібрали й переслали через Роменський філіал Держбанку 66,5 тис. крб. для допомоги дітям фронтовиків.

Близько 4 тис. жителів Ромен брали участь у боях з фашистами на різних фронтах Великої Вітчизняної війни. З них 2067 чоловік нагороджено орденами й медалями. Особливо відзначилися контр-адмірал В. М. Лозовський, під командуванням якого було потоплено 9 ворожих кораблів і підводний човен; майор Л. В. Кудаковський, що вміло командував підрозділом під час форсування Західної Двіни під безперервним вогнем гітлерівців; автоматник П. А. Мосієнко, який виявив мужність і стійкість при розширенні плацдарму на західному березі Одера — всім їм присвоєно звання Героя Радянського Союзу. Цього високого звання удостоєно також генерал-лейтенанта Ю. А. Науменка, полковника П. С. Барабаша й майора К. С. Давиденка за чітке виконання завдань командування, вміле ведення бою і виявлені при цьому особисту мужність і відвагу.

Відразу після визволення відновили роботу лікувальні заклади, п’ять середніх і три семирічні школи, в яких працювало 203 вчителі. Частина шкіл провадила заняття в пристосованих приміщеннях. У 1944 році відкрито краєзнавчий музей, почали роботу районний будинок культури та профспілкові клуби, кінотеатр, дитяча бібліотека. Для дітей-сиріт відкрито дитячий будинок. Жителька Ромен комуністка О. А. Деревських (1902—1959) взяла на виховання 48 дітей-сиріт різних національностей і виростила їх активними будівниками комуністичного суспільства. За цей подвиг уряд нагородив її орденом Трудового Червоного Прапора.

Після переможного закінчення Великої Вітчизняної війни прискорилися темпи відбудови народного господарства міста. Цьому сприяло повернення до мирної праці багатьох кваліфікованих робітників. За роки четвертої п’ятирічки промислові підприємства були відбудовані й реконструйовані на новій технічній основі, завдяки чому планові п’ятирічні завдання виконали за 4 роки. Машинобудівний завод освоїв випуск нових паперорізальних машин, на взуттєвій фабриці механізовано більшість процесів.

На підприємствах широко розгорнулося соціалістичне змагання за відмінну якість продукції. Далеко за межами міста були відомі імена новаторів виробництва: кращого модельника машинобудівного заводу І. П. Скибенка, який за післявоєнне п’ятиріччя виробив 11 річних норм, бригадира комсомольської бригади текстильно-галантерейної фабрики О. Г. Хижняк та ін. Групу передовиків підприємства за трудові заслуги в роки четвертої п’ятирічки нагороджено орденами й медалями Радянського Союзу.

В роки наступних п’ятирічок головне місце у випуску промислової продукції та її реалізації посідали підприємства легкої та харчової промисловостей. 1955 року створено шкіряно-взуттєвий комбінат, до складу якого ввійшли взуттєва фабрика «Скороход» і шкірзавод, що сприяло підвищенню продуктивності праці. Значно збільшився випуск паперорізальних машин, запасних частин до тракторів та автомобілів, металовиробів. Тривали реконструкція й оснащення роменських підприємств новим устаткуванням за рахунок внутрішніх резервів і нагромаджень. Так, у 1958 році за рахунок надпланових прибутків побудовано новий корпус швейної фабрики. Виробництво шкіряно-взуттєвого комбінату й швейної фабрики переведно на конвейєрну систему.

Протягом 1959—1970 рр. виникли нові підприємства, обладнані сучасними машинами: в 1961 році почав випускати продукцію завод автоматичних телефонних станцій, механічні ремонтні майстерні переросли в завод «Тракторозапчастина», споруджено макаронний цех харчокомбінату й холодильник м’ясокомбінату. Завод паперорізальних машин 1968 року перейменовано на завод «Поліграфмаш», на якому працює понад тисячу робітників. У створенні й удосконаленні машин беруть участь науково-дослідні інститути Москви, Ленінграда. Окремі деталі завод одержує з Талліна, Ташкента, Мінська, Куйбишева, Горького, Іжевська. Паперорізальні машини частково виготовляються на експорт.

До 1970 року в місті завершено будівництво 17 об’єктів промислового призначення. Серед них новий корпус взуттєвої фабрики, хлібокомбінат, друкарня. Важливе господарське значення мало підключення району до державної системи енергопостачання. З 1967 року місто одержує струм від Зміївської ТЕЦ. Роменські транспортники повністю забезпечили перевезення сировини, готової продукції, будівельних матеріалів. За добу Роменський залізничний вузол переробляє понад 6 тис. тонн вантажів. Значно збільшився парк вантажних автомашин. За добу вони перевозять у середньому 3,3 тис. тонн вантажів.

За почином робітників депо Москва-Сортувальна в місті під керівництвом партійних організацій розгорнулося змагання за звання колективів та ударників комуністичної праці. Першими це високе звання в 1959 році завоювали дільниця модельників змінного майстра Г. А. Ошурка з ливарного цеху заводу «Поліграфмаш» і колектив міської електростанції. На 1 січня 1972 року звання колективу комуністичної праці мали 21 цех, 163 бригади, 55 дільниць. На підприємствах та в установах міста працювало 3650 ударників комуністичної праці.

Велике свято радянського народу —100-річчя з дня народження В. І. Леніна — роменці зустріли новими трудовими досягненнями. У місті розгорнулося соціалістичне змагання за гідну зустріч цієї визначної дати. Завдяки самовідданій праці виробничих колективів план восьмої п’ятирічки промислові підприємства Ромен виконали достроково. Понад план випущено продукції більш як на 14,7 млн. крб. За успішне виконання взятих зобов’язань 300 передовиків промисловості* сільського господарства, культури, освіти й охорони здоров’я були нагороджені орденами й медалями Радянського Союзу, з них 63 чоловіка — орденом Леніна, 10 чоловік — орденом Трудового Червоного Прапора. 2164 роменці в дні Ленінського ювілею нагороджені медаллю «За доблесну працю. На відзнаку 100-річчя з дня народження Володимира Ілліча Леніна».

Дальшому піднесенню виробництва сприяло масове соціалістичне змагання на честь 50-річчя утворення СРСР. Трудівники міста успішно справилися з виробничою програмою перших двох років дев’ятої п’ятирічки. За цей час вироблено на 1,9 млн. крб. надпланової продукції. Переможця ювілейного змагання — колектив гардино-тюлевої фабрики — нагороджено Почесною Грамотою ЦК КП України, Президії Верховної Ради УРСР, Ради Міністрів УРСР та Укрпрофради. 40 передовиків підприємств міста нагороджено орденами й медалями.

Сьогодні Ромни — одне з великих міст Сумщини. Вони дають 7,1 проц. промислової продукції області. 27 підприємств виробляють за рік продукції на 112,2 млн. крб., це в шість разів більше в порівнянні з 1950 роком. Велика увага приділяється технічному прогресу. З початку дев’ятої п’ятирічки на підприємствах впроваджено 63 механізовані та потокові лінії, 6 автоматичних ліній і десятки нових, прогресивних технологічних процесів, встановлено 1400 одиниць високопродуктивних верстатів. Місцеві підприємства одержують матеріали, сировину, обладнання з 53 міст братніх радянських республік. Продукція їх відправляється у 18 міст Радянського Союзу.

Керівну роль у багатогранному політичному, господарському й культурному житті Ромен відіграють 95 первинних партійних організацій, які об’єднують 3043 комуністи. На кожному підприємстві створено міцне ядро з комуністів, ветеранів праці, які є основою колективу. Вірним помічником партійних організацій, їх найближчим резервом є шеститисячний загін комсомольців. За досягнення комсомольсько-молодіжних колективів та комсомольських організацій, здобуті у змаганні на честь 50-річчя ВЛКСМ, ЦК ЛКСМУ нагородив Роменську комсомольську організацію пам’ятним Червоним прапором.

Традиційним стало змагання виробничих колективів Ромен і Бурині. Роменці й буринці зобов’язалися підвищити продуктивність праці, прискорити технічний прогрес, поліпшити економічні показники кожного трудового колективу. З 1966 року розгорнулося соціалістичне змагання Ромен з містом Вялою Слатіною Врачанського округу Народної Республіки Болгарії. Зв’язки з болгарськими друзями дедалі міцніють.

Невпізнанними стали Ромни за післявоєнні роки. Тут споруджено будинок міськкому партії, міської та районної Рад депутатів трудящих, готель, широкоекранний кінотеатр, районний будинок культури, автовокзал. Місто прикрасили п’ятиповерхові житлові будинки з магазинами, кафе, їдальнями. Вулиці обсаджені декоративними деревами.

Поліпшилося комунальне обслуговування населення. В місті прокладено ще 5 км водопроводу, в 2260 квартирах обладнано газобалонні установки. До Ромен підведено газопровід. Він поклав початок газифікації міста природним газом Великобубнівського нафтогазового родовища. До послуг трудящих — 110 побутових майстерень різного призначення. Значно зросла мережа торговельних підприємств. За останні три роки відкрито 4 нові магазини, триповерховий універмаг. Товарооборот роздрібної торгівлі в 1972 році становив 36140,9 тис. карбованців.

У місті діють центральна районна, залізнична й дитяча лікарні, міська стоматологічна та дитяча поліклініки, протитуберкульозний, онкологічний диспансери, санітарно-епідеміологічна станція, 5 аптек. Міські лікарні розраховані на 1405 місць. Тут працюють 157 лікарів і 614 чоловік середнього медперсоналу. В 1971 році на охорону здоров’я з бюджету міськради було витрачено 3090,7 тис. карбованців.

Величезні зміни сталися в галузі освіти. В місті — 19 загальноосвітніх та спеціальних навчальних закладів. У 15 школах — восьми середніх, п’яти восьмирічних та двох школах робітничої молоді вчаться 6847 учнів і працюють 436 учителів, серед них заслужені вчителі УРСР В. Я. Науменко й Є. М. Семенов. В індустріальному та сільськогосподарському технікумах налічується 1448 учнів, у технічному училищі — 596. Протягом 1945—1973 рр. 8 тис. жителів міста здобули вищу освіту. Діють музична та дитяча спортивна школи. Міська Рада на народну освіту в 1971 році асигнувала 3159,1 тис. крб., на 271,7 тис. крб. більше, ніж у 1966 році.

При культосвітніх закладах Ромен працюють численні гуртки художньої самодіяльності. Дуже популярний серед трудящих міста й області вокальний колектив районного будинку культури, якому 1967 року присвоєно почесне звання заслуженого самодіяльного хору УРСР. Звання народного присвоєно оркестру народних інструментів районного будинку культури. Далеко за межами міста і району відомий співець народних дум та пісень, кобзар Є. О. Адамцевич (1904—1972), автор кількох музичних творів. У місті живе М. Д. Бажанов— член спілки письменників України.

Велику культурно-масову роботу ведуть бібліотеки, яких у місті 5, крім відомчих. Книжковий фонд їх становить понад 111 тис. примірників. Бібліотеки влаштовують читацькі конференції, диспути, зустрічі з письменниками, книжкові виставки до ювілейних дат тощо.

Багатий у Ромнах історико-краєзнавчий музей. Його експонати, розміщені в 15 залах, розповідають про природу, історію, культуру, розвиток народного господарства Роменського та сусідніх районів. У музеї—близько 300 творів образотворчого мистецтва місцевих самодіяльних та професійних митців.

Значну роль у господарському й культурному будівництві Ромен відіграє міська Рада депутатів трудящих, до якої обрано 161 депутата, з них 106 — робітники промислових підприємств. Серед обранців народу — 80 комуністів, 72 депутати — жінки. При міськраді працюють 14 постійно діючих комісій, які в своїй роботі спираються на широкий громадський актив, що налічує 353 чоловіка.

Міська Рада розглядає і вирішує питання промислового виробництва, розвитку охорони здоров’я, освіти, благоустрою міста та інші. Депутатом Верховної Ради СРСР роменці обрали свого земляка почесного громадянина міста Ю. І. Дудіна, який є постійним представником Ради Міністрів Української РСР при Раді Міністрів СРСР, до Верховної Ради УРСР лікаря-хірурга Т. Г. Неліну.

З Ромен вийшло чимало відомих діячів науки й культури. Тут народилися, провели своє дитинство та юнацькі роки А. Ф. Йоффе (1880—1960) — видатний учений-фізик, академік, Герой Соціалістичної Праці, лауреат Державної премії СРСР та Ленінської премії, ім’я його присвоєно Роменській середній школі № 2; О. О. Борисяк (1872—1944) — радянський геолог і палеонтолог, академік; М. М. Губергріц (1886—1951) — український терапевт, академік АН УРСР, заслужений діяч науки УРСР; О. Я. Таїров (1885—1950) — російський радянський режисер, народний артист РРФСР.

У місті є пам’ятники В. І. Леніну, споруджений у 1936 році, героям революції, відкритий 1921 року, Т. Г. Шевченку, у 1954 році встановлено пам’ятник Богдану Хмельницькому. 1966 року на кошти, зібрані комсомольцями, побудовано пам’ятник радянському письменнику М. О. Островському, в 1969 році — обеліск на честь комсомольців 20-х років.

Трудящі Ромен своєю повсякденною самовідданою працею вносять гідний вклад у виконання історичних накреслень XXIV з’їзду Комуністичної партії Радянського Союзу.

С. Д. ДУЛЯ, А. А. КРИЧЕВСЬКИ
Ази генеалогії ПОЧАТОК. Із повагою, Ганна
Аватар користувача
Вернер
Повідомлень: 3179
З нами з: 22 квітня 2016, 12:19
Стать: Чоловік
Дякував (ла): 107 разів
Подякували: 665 разів

Re: РОМНИ, місто, Сумська область, Україна

Повідомлення Вернер »

Лубенський вісник №35 від 15.04.1943, сторінка 4
Нові цехи
Невпинно зростають підприємства міста Ромен. Роменське хемічне виробництво все поширюється. Недавно відкрилися два нові цехи, один з них силікатний. Тут виготовляють у великій кількості барельєфи Т. Г. Шевченка. Ведеться підготовка також до виготовлення полив'яних чашок, блюдець та попільниць. Другий цех — картонажний. В ньому щодня виготовляють 300 штук 20-кілограмових мішків з паперу.
Значно поширився й фармацевтичний цех, де виготовляють різні ліки.
Час плине
Відповісти

Повернутись до “Літера Р”

Хто зараз онлайн

Зараз переглядають цей форум: Немає зареєстрованих користувачів і 10 гостей