ОЛЕВСЬК, місто, Олевський р-н, Житомирська обл, Україна

Відповісти

У цьому місті/Цим містом/Це місто

Народився і живу
0
Немає голосів
Народився, але не живу
0
Немає голосів
Жили мої батьки
0
Немає голосів
Жили декілька поколіннь моїх пращурів
0
Немає голосів
Жило більше 7 поколіннь моїх пращурів
0
Немає голосів
Досліджую
0
Немає голосів
Цікавлюсь
0
Немає голосів
Є зв'язок моїх пращурів з цим НП
0
Немає голосів
Ваш варіант відповіді
0
Немає голосів
Ваш варіант відповіді
0
Немає голосів
 
Всього голосів: 0

Аватар користувача
АннА
Супермодератор
Повідомлень: 8876
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Стать: Жінка
Дякував (ла): 3562 рази
Подякували: 2154 рази

ОЛЕВСЬК, місто, Олевський р-н, Житомирська обл, Україна

Повідомлення АннА »

ОЛЕВСЬК – місто Житомирської області, райцентр. Розташов. на р. Уборть (прит. Прип'яті, бас. Дніпра). Населення 10,8 тис. осіб (2005).

Існує версія про зв'язок назви міста з іменем древлянського кн. Олега Святославича (вона відображена навіть на сучасному гербі міста). Археологам відоме давньорус. городище в О., є версія ототожнення його з літописним (10 ст.) Ореховцем. Уперше згадується 1488, коли боярин Пирхайло просив короля польс. і вел. кн. литов. Казимира IV Ягеллончика надати йому "волость Олевське" на поточний рік, відсторонивши ін. бояр. На поч. 16 ст. приписаний до Овруцького замку. У серед. 16 ст. король польс. і вел. кн. литов. Сигізмунд II Август надав маєтність О. Йосипу Немиричу. Цей шляхетський рід володів містечком до 18 ст. включно. 20 вересня 1641 О. отримав магдебурзьке право. Дідич містечка Олександр Немирич був чи не єдиним значним шляхтичем Київщини, який залишився вдома під час наступу козаків 1648 і був забитий повстанцями. За часів національної революції 1648–1676 містечко перебувало в зоні бойових дій і значно постраждало: 1683 в О. згадується лише 8 димів. Бл. 1669 в містечку закладено кармелітський монастир (ліквідований 1832). З підпорядкуванням Російській імперії (1793) Олевська маєтність була секвестрована, а 1795 надана вже рос. генерал-поручику Олександру Протасову. 1796 О. став волосним центром Овруцького пов. Волинської губернії. На 1798 у власне містечку значились 472 жителі. З 1831 О. належав до держ. маєтностей. 1870 в містечку були 161 двір, 1292 жителі, з них 44 % – євреї (у місті – 2 церкви, костьол, каплиця, синагога, 2 млини); 1899 – бл. 2 тис. жителів. 1903 через О. пройшла залізниця Київ–Ковель. Революц. доба поч. 20 ст. пам'ятна в місті боєм укр. військ із рад. гарнізоном під час останнього рейду по Україні нац. армії в листопаді 1921. 1920–39 О. був прикордонним центром (на польс. кордоні). З 1923 – райцентр Коростенської округи.

Під час Великої вітчизн. війни Рад. Союзу 1941–45 і гітлерівської окупації (5 серпня 1941 – 30 грудня 1943) селище було в зоні активності рад. партизанів. У серпні–листопаді 1941 О. контрольований підрозділами Поліської Січі ("Олевська республіка").

У 1960–1970-х рр. селище пережило хвилю індустріалізації. Тоді, зокрема, засновані й найпотужніші до сьогодні підпр-ва О. – з-д тракторних нормалей (виробляє метизи та гідроарматуру) і з-д електротех. фарфору. Поза традиційним комплексом агропереробки місто знане також по лісо- та торфорозробках.

З 2003 – місто районного значення.

Пам'ятка арх-ри: Свято-Миколаївська церква (1596).

Міські газети: "Зорі над Убортю", "Новини Олевщини".
Ази генеалогії ПОЧАТОК. Із повагою, Ганна
Аватар користувача
АннА
Супермодератор
Повідомлень: 8876
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Стать: Жінка
Дякував (ла): 3562 рази
Подякували: 2154 рази

Re: ОЛЕВСЬК, місто, Олевський р-н, Житомирська обл, Україна

Повідомлення АннА »

Зображення
З історії міст і сіл УРСР виданої у 1968-1973 роках.
Олевськ — селище міського типу, центр району, розташований у північно-західній частині області, за 180 км від обласного центру. Залізнична станція. Через селище протікає річка Уборть, притока Прип’яті. Населення — 9,6 тис. чоловік.

Територія сучасного Олевська була заселена ще в IV тисячолітті до н. е., про що свідчать крем’яні знаряддя праці доби неоліту. Неподалік селища досліджено 18 поховань і два кургани черняхівської культури, виявлено давньоруське городище та курганний могильник.

Вперше Олевськ згадується 1488 року. Тоді київський боярин Пирхайло просив київського воєводу дати йому «в держание волость Олевско, отодвинувши инших бояр». За народними переказами, село в давнину називалося «Олеговим городищем».

На початку XVI ст. Олевськ був приписаний до Овруцького замку. Селяни вирощували зернові й городні культури, а восени своїм тяглом везли значну частину врожаю у розпорядження великокнязівського намісника. Жителі Олевська охороняли замок та його землі, на них покладався обов’язок лагодити підземний тунель, яким з річки Норину подавалася вода, бо колодязя в замку не було. Коли проїжджав через волость київський воєвода, йому треба було давати підводи, корову, кабана, з диму по курці, а вівса й сіна «впотребу».

Після Люблінської унії 1569 року Олевськ у складі Правобережної України потрапив під владу шляхетської Польщі. Довгий час ним володіли магнати Немиричі, які нещадно експлуатували селян. За невиконання панщини кріпаків жорстоко карали, а за пропущений день примушували відробити два. Панщина у другій половині XVI ст. досягала двох днів на тиждень.

1641 року польський король надав Олевську магдебурзьке право, дозволив щотижневі торги та два ярмарки на рік. Від розвитку торгівлі Немиричі ще більше збагачувалися.
Тяжке соціальне гноблення примушувало селян підніматися на боротьбу за свої права. Вони взяли активну участь у визвольній війні українського народу 1648—1654 рр. 1648 року вбили ненависного власника міста О. Немирича, створили Олевську сотню і в її складі громили загони польської шляхти.

За Андрусівським перемир’ям 1667 року Олевськ залишився в складі шляхетської Польщі. Посилився соціальний і національнио-релігійний гніт. К. Немирич запросив до Олевська кармелітів і виділив їм понад 10 тис. дес. землі. Заснувавши тут монастир, кармеліти змушували місцевих селян працювати в своєму маєтку, приймати католицтво. Польська шляхта, прагнучи нажитися за рахунок селян, організовувала напади на містечка й села, від чого населення терпіло збитки, ставало жертвою таких наскоків. Так, 27 листопада 1682 року кілька шляхтичів разом із своїми слугами ввірвалися в село і вчинили грабежі та знущання над жителями. Часті міжусобиці стали причиною зменшення кількості населення. 1683 року Олевськ мав тільки вісім димів. Здирства і збитки приносили жителям часті військові постої. Крім житла, військові загони потрібно було забезпечувати харчами. 9 червня 1694 року один з них, наприклад, забрав у селян усе борошно. Боротьба селян проти феодально-кріпосницького гноблення не припинялася. У XVIII ст. під час масового розгортання гайдамацького руху в районі Олевська активно діяли загони народних месників. Не раз місцева шляхта та духівництво, рятуючи своє життя, залишали маєтки й тікали до Олевська, сподіваючись, що місто буде неприступним для гайдамаків.

Особливо широкий відгук на Поліссі знайшло гайдамацьке повстання 1734 року. Селяни громили шляхетські маєтки, вбивали панів, забирали їхнє майно. Тільки за допомогою жорстоких репресій, одним з організаторів яких був власник Олевська Немирич, шляхті вдалося придушити селянські виступи.

1793 року Олевськ у складі Правобережної України був возз’єднаний з Росією. 1796 року став волосним центром Овруцького повіту Волинської губернії. 1798 року тут було 70 дворів, 472 жителі.

Населення в основному займалося хліборобством. Землю обробляли ралом і сохою, тому врожаї збирали дуже низькі.

Від 1831 року Олевськ належав до державних маетностей. З підприємств діяли лише дві винокурні. Власті не дбали про благоустрій села, про охорону здоров’я та освіту його жителів. Лікувальних закладів тут не було. Діяло училище на 14 місць при кармелітському монастирі.

Не виправдало сподівань на краще життя і скасування кріпосного права. Відповідно до указу 1863 року, жителям Олевська були відведені наділи майже непридатної для обробітку землі. Високі викупні платежі змушували селян знову закабалятися у багатіїв або найматися на підприємства.

Після реформи в містечку збудовано три тартаки, дві смолокурні, каменеломня, два млини. Поряд з місцевими промисловцями лісорозробками займалося італійське акціонерне товариство. 1895 року поблизу Олевська почалися меліоративні роботи.

Розвиток промисловості сприяв зростанню містечка. Якщо 1866 року в ньому налічувалося 160 дворів і 1477 жителів, то 1899 року відповідно 262 та близько 2 тисяч. Особливо швидко воно почало розвиватися, коли 1903 року тут пролягла залізнична колія Київ—Ковель. Через рік відкрилася поштова станція та поштово-телеграфне відділення. 1909 року почав діяти фарфоровий завод, де 47 робітників виготовляли господарський посуд. Відкривалися нові тартаки, каменоломні, смолокурні. Розвивалася борошномельна промисловість. У 1910—1913 рр. тільки один паровий млин перемелював за рік 15—20 тис. пудів зерна. Це досягалося внаслідок нещадної експлуатації робітників. Вони мусили за мізерну плату за будь-якої погоди працювати від зорі до зорі. Особливо важко доводилося працювати на лісорозробках, де через відсутність охорони праці частими були каліцтва, хвороби.

У містечку налічувалося близько ста крамничок. Збагачувалися підприємці, торговці, лихварі.

Місцеві власті не піклувалися про охорону здоров’я населення. На 2,1 тис. жителів тут працювала невеличка лікарня на 10 ліжок, де медичну допомогу подавав один лікар.

З навчальних закладів в Олевську було двокласне сільське училище, в якому три вчителі навчали 137 хлопчиків і 59 дівчаток. Школа не мала навіть власного приміщення.

Ще більш погіршилося становище населення з початком першої світової війни. Чоловіків мобілізували до царської армії. Залишилися діти, жінки й старики. У селян забрали тягло. Тільки з 3 червня по 2 жовтня 1915 року для потреб армії з Олевської волості відправлено близько 5,5 тис. голів худоби.

З надією і сподіванням на краще життя зустріли жителі Олевська перемогу Лютневої буржуазно-демократичної революції. Створений волосний земельний комітет прийняв постанову про конфіскацію церковних земель. Проте місцевий епіскоп негайно повідомив про те губернського комісара, який вжив усіх заходів, щоб не допустити розподілу землі. Та селяни не примирилися з цим, захоплювали поміщицькі землі, луки, ліси, відмовлялися збирати хліб землевласників та орендарів, підпалювали їхні садиби, не платили податки.

З радістю зустріли жителі Олевська перемогу Жовтневого збройного повстання в Петрограді. В листопаді 1917 року в селищі встановлено Радянську владу, створено ревком, що почав розподіляти землю. У грудні виникла організація РСДРИ(б), яка встановила зв’язки з Центральним Комітетом партії більшовиків. «Цим доводимо до відома ЦК партії,— говорилося в одному з листів, датованому 10 грудня 1917 року,— що новостворена організація, не маючи достатньо вільних коштів для широкої агітації, просить Вас постачати, по можливості, агітаційну літературу на адресу: Д[іюча] армія, 18-а піша Ярославська дружина». За дванадцять днів надійшла відповідь:

«Шановні товариші. Листа Вашого отримали і вітаємо Вашу молоду організацію із вступом у наші лави. Повідомте, будь ласка, чи велика Ваша організація? Яку роботу Ви тепер проводите? Чи думаєте Ви зайнятися більш грунтовно вивченням програми, чи обмежитеся самою агітацією?

Висилаємо Вам для початку повний комплект наших видань на суму [в документі пропуск], що її просимо компенсувати».

Однак соціалістичне будівництво було перерване. Наприкінці лютого 1918 року австро-німецькі війська вдерлися в Олевськ. Майже рік господарювали вони в містечку, де спільно зі своїми прислужниками — українськими буржуазними націоналістами грабували населення, переслідували борців за владу Рад.

Трудящі не мирилися з цими порядками і розгорнули боротьбу проти ворогів. Влітку 1918 року в містечку виникла підпільна група в складі 30 жінок. Її очолила комуністка Зося Уніковська. Підпільниці розповсюджували більшовицькі листівки, збирали відомості про дислокацію ворожих військ, їх кількість та озброєння.

У листопаді 1918 року, після втечі австро-німецьких окупантів, містечко захопили петлюрівці. У березні 1919 року їх було відкинуто за Збруч. У містечку відновилася Радянська влада. Проте 29 серпня петлюрівці, скориставшись наступом Денікіна, знову захопили Олевськ. Остаточно їх було вигнано у вересні 1919 року. В містечку було створено ревком, який основну діяльність спрямував на організацію допомоги Червоній Армії. Члени ревкому проводили серед .населення роз’яснювальну роботу. В цій справі їм допомагали політпрацівники 44-ї дивізії, що приїздили до Олевська.

Напружена обстановка склалася навесні 1920 року, у зв’язку з агресивними діями польських інтервентів, які, перейшовши в наступ по всьому фронту, 25 квітня захопили Олевськ. Але надовго тут закріпитися вони не змогли. 6 липня Червона Армія вигнала ворога з Олевська. Розгорнули діяльність волосний та містечковий ревкоми, волосний комнезам. Радянські органи очолили боротьбу трудящих з господарською розрухою. їм допомагали військові частини. Робота велася в надзвичайно складних умовах. Не вистачало коштів, матеріалів, продовольства. До того ж на початку листопада 1921 року на територію волості ввірвалася з Польщі націоналістична банда, яка 14 листопада зробила спробу захопити Олевськ, але жителі разом з місцевим гарнізоном дали їй рішучу відсіч.

Відбудовуючи народне господарство, олевці звертали велику увагу на перебудову сільського господарства. Розподіливши землю між селянами, ревком та комнезам спрямували свою роботу на кооперування бідноти. Наприкінці грудня 1922 року виникло споживче товариство, а через рік — ТСОЗ, до якого вступило кілька бідняцьких сімей.

Відновили роботу фарфоровий і шкіряний заводи, дала перший струм районна електростанція.

Відкрилися лікарня на 5 ліжок, аптека. 1922 року почали працювати семирічна та три початкові школи. Завідуючим семирічкою був призначений Г. М. Ступін, демобілізований боєць Червоної Армії, згодом заслужений вчитель УРСР. Вчителі Олевська водночас були агітаторами і пропагандистами: читали доповіді й лекції, керували гуртками: природничим, атеїстичним, художньої самодіяльності; ліквідовували неписьменність. При семирічній школі вони організували вечірній відділ, де вчилася молодь фарфорового заводу та інших підприємств.

У лютому 1923 року відкрився сельбуд. Діяли клуб фарфорового заводу, кінотеатр, 6 невеличких бібліотек.

Організаторами господарського й культурного будівництва були комуністи й комсомольці. В той час в Олевську діяли містечковий партійний осередок, парт-осередок фарфорового заводу, створений 15 грудня 1922 року, та комсомольський осередок. 1923 року засновано піонерську організацію, що налічувала близько 50 юних піонерів.

1923 року Олевськ став центром району. Створюються райком КП(б)У, райвиконком та інші установи й організації. Олевська районна партійна організація була найбільшою серед районних партійних організацій Коростенського округу. До її складу входила значна кількість військових, які несли службу в прикордонних частинах. Наполегливо працювали комуністи в роки колективізації. Вже 1929 року в містечку організовано перший колгосп, а в листопаді наступного — їх уже було два — ім. Леніна та ім. Ворошилова. Спочатку до них вступили найбідніші селяни. Але добрі наслідки їх дружної колективної праці, зокрема гарний урожай, вирощений 1930 року, привернули увагу й середняків. На 1 січня 1931 року колгоспи об’єднували 76 дворів. Колгосп ім. Леніна мав 25 кінних плугів, 13 борін, 3 сівалки, культиватор, 2 віялки та січкарню.

Велику допомогу колгоспам подавали робітники фарфорового заводу. Під час польових робіт вони виряджали пересувні майстерні лагодження сільськогосподарського реманенту. Для культурного обслуговування колгоспників у поле виїздили заводські агіткультбригади.

1931 року відбулася районна партійна конференція, серед делегатів якої Фули представники від колгоспників, робітників, інтелігенції та прикордонників, всього 95 чоловік. Конференція обговорила підсумки господарського і культурного будівництва в районі за 1929—1930 рр., викрила недоліки, допущені в ході соціалістичного будівництва, зокрема в проведенні колективізації.

1932 року в Олевську організовується машинно-тракторна станція, що мала 21 трактор, 3 автомашини, 22 тракторні плуги та інший сільськогосподарський реманент. Над новоствореною МТС тримав шефство Київський завод «Арсенал». Арсенальці допомагали олевським механізаторам у ремонті техніки, обладнанні пересувних майстерень, а також у масово-політичній роботі.

Поліпшувалась агротехніка та якість робіт, а, отже, збільшувалося виробництво зерна, льону, картоплі. Селяни переконувались у перевагах колективного господарювання, що базувалося на техніці та агрономічній науці. Колгоспнику ланкові та бригадири вивчали зоотехніку та агрономію на спеціальних курсах, що діяли в Олевську. 1938 року колгосп ім. Леніна зібрав високий урожай зернових і технічних культур: пшениці — по 16 цнт, проса — по 15,9 цнт, картоплі — по 166 цнт, льоноволокна виробили по 5 цнт з гектара. За досягнуті успіхи колгосп занесений до Книги пошани Всесоюзної сільськогосподарської виставки 1939 року.

1941 року до участі у Всесоюзній сільськогосподарській виставці були представлені Є. К. Козловець, яка протягом трьох попередніх років збирала урожай картоплі по 282 цнт; бригадир рільничої бригади М. М. Гребенчук, який вирощував у середньому по 229 цнт картоплі з гектара; їздовий В. С. Дубик, який щорічно виконував і перевиконував норми польових робіт. Заможне життя прийшло до олевських селян. У колективній праці на благо соціалістичної Вітчизни знайшли вони своє щастя.

Зростали й міцніли промислові підприємства. Фарфоровий завод було реконструйовано. У 30-і роки на ньому працювало 500 робітників. Якщо 1934 року завод випускав чотири види продукції, то наступного — 20. Робітники К. Бондаренко, А. Білоус, А. Пінкульська, С. Шибецький виконували змінні норми на 160— 200 проц. Річні завдання весь колектив, як правило, перевиконував.

Значних успіхів у виконанні виробничих програм досягли в передвоєнні роки колективи меблевої фабрики, лісопильного заводу, промислових артілей «Нове життя» та «Червоний прикордонник». Лісгосп 1940 року виконав план робіт на 110 проц. Тут працювало 118 стахановців.

Важливу роль у розгортанні господарського та культурного будівництва відігравала районна газета «Більшовик Олевщини», перший номер якої вийшов 1 жовтня 1930 року.

Восени 1936 року Олевськ відвідав секретар ЦК КП(б)У П. П. Постишев. На багатолюдному мітингу він виступив з промовою про внутрішнє і зовнішнє становище Країни Рад. З ініціативи П. П. Постишева в народногосподарський план на 1937 рік було включено будівництво районного будинку культури на 500 місць. 1938 року його здано в експлуатацію. Він і тепер прикрашає центр селища.

Рік у рік упорядковувався Олевськ. Центральні вулиці були забруковані, озеленені й освітлені електричними ліхтарями.

Поліпшувалося медичне обслуговування. 1935 року побудовано нову дільничну лікарню на 40 ліжок, поліклініку. В селищі працювало 8 лікарів і 15 медичних працівників із середньою спеціальною освітою. У середній, семирічній, початковій школах навчалося понад 1 тис. дітей.

Крім будинку культури, діяли кінотеатр на 500 місць, будинок піонерів на 300 місць, 5 профспілкових і відомчих клубів, кілька бібліотек.

До возз’єднання західноукраїнських земель з Українською РСР Олевськ був прикордонним селищем, де розташовувався штаб прикордонного загону, за декілька кілометрів від райцентру розміщувалися прикордонні застави. Культбригади прикордонників, лектори і пропагандисти були частими гостями Олевська. В свою чергу, населення подавало прикордонникам велику допомогу в охороні державного кордону, у виявленні і затримці шпигунів, диверсантів, яких засилали до нашої країни імперіалістичні держави.

Населення райцентра з радістю вітало возз’єднання західноукраїнських земель з Українською РСР. За тиждень після цієї радісної події з Олевська до західноукраїнського містечка Рокитного прибув поїзд з делегацією олевських трудящих. З цієї нагоди відбувся мітинг, у якому взяло участь понад 10 тис. чоловік. Представники трудящих Олевська та Рокитного обмінялися хлібом-сіллю та пам’ятними подарунками.

Трудящі Олевська, як і весь радянський народ, наполегливо працювали над здійсненням планів третьої п’ятирічки. На очах зростав, ставав кращим районний центр. Поліпшувався добробут населення. Люди переселялися в нові світлі будинки, до яких було проведено радіо й електрику. В помешканнях з’явилися гарні меблі, зокрема, виготовлені місцевою фабрикою. Багато хто мав велосипеди, мотоцикли. Про забезпечення олевців товарами народного споживання піклувалися працівники торгівлі, які в передвоєнні роки виконували план товарообороту в середньому на 105 процентів.

Підступний напад фашистської Німеччини на Радянський Союз перервав дальший розвиток селища. В Олевську всю роботу було перебудовано відповідно до воєнного часу. Колективи підприємств, колгоспники — всі вважали себе мобілізованими. Коли фронт почав наближатися, до східних районів країни було евакуйовано трактори МТС, обладнання фарфорового заводу, велику рогату худобу.

5 серпня 1941 року Олевськ окупували німецько-фашистські загарбники. З перших днів їх приходу трудящі селища під керівництвом комуністів розгорнули боротьбу проти окупантів. На території району розпочав активну бойову діяльність сформований за рішенням Житомирського обкому КП(б)У партизанський загін ідо. Чапаева, що мав у своєму складі 260 патріотів. Очолював його секретар Олевського райкому КП(б)У І. В. Возбраний. Партизани підірвали поблизу Олевська 20-метровий залізничний міст через У борть, міст на колії Олевськ—Коростень. Патріоти знищили загалом 157 німецьких солдатів і офіцерів та 58 українських буржуазних націоналістів. Починаючи з жовтня 1941 року окупаційні власті посилили переслідування загону, і він змушений був поділитися на невеличкі групи.

В січні 4943 року за ініціативою О. М. Сабурова Олевський партизанський загін було відновлено. Командиром його, став В. П. Єфимчук, а згодом К. Л. Федчук, комісарами — П. Л. Талах, Ф. І. Бочковський.

Наприкінці травня 1943 року створено Олевський підпільний райком КП(б)У, секретарями якого затвердили О. О. Нечипоренка та П. М. Хільчука, а також райком ЛКСМУ (секретар І. П. Підлісний). Обидва райкоми видавали раз на тиждень газету «Радянська Олевщина» і тисячами примірників розповсюджували її серед населення. Газета розповідала про звірства гітлерівських розбійників, героїчну боротьбу народних месників, закликала радянських людей активніше боротися проти загарбників. Редакція газети друкувала також антифашистські листівки, що їх читали не тільки на території Олевського та сусідніх районів, а й на Ровенщині. В одній із листівок говорилося: «Брати і сестри. Допомагайте нашій героїчній Червоній Армії в її переможному наступі. Громіть ворога в тилу. Руйнуйте залізниці, пускайте дід укіс ешелони, громіть німецькі установи, вбивайте гітлерівців і тих, хто їм продався. Не давайте фашистам худоби та хліба. Не їдьте до Німеччини на каторгу. Беріть зброю, йдіть у партизани. Україна була і буде Радянською».

Велика увага приділялася відбору поповнення партизанського загону ім. Дзержинського, який діяв у районі Олевська. В грудні 1943 року він зріс до 560 бійців і провів багато диверсій на комунікаціях ворога.

В Олевську були організовані підпільні групи Н. Є. Рубанського, С. А. Хващевського та Г. А. Огородника, які забезпечували партизанів цінними розвідувальними даними, здійснювали диверсії.

16 січня 1943 року поблизу Олевська десантувала група Грабчака—Підкоритова, що поповнилася місцевими жителями і вже через місяць налічувала 37 бійців. Поступово район Олевська ставав партизанським краєм. Всі шляхи контролювалися народними месниками. Рух на шосе Олевськ—Коростень був для фашистів закритий.

В ніч з 30 на 31 жовтня 1943 року група партизанів на чолі з А. М. Грабчаком висадила в повітря залізничний міст через Уборть. Учасниками цієї операції були Є. Ю. Єремєєв, А. Я. Беленков, К. П. Афанасьев, Г. К. Саковець та інші. Для підриву моста, що посилено охоронявся, партизани змонтували в лісі на дрезині саморобну міну, вночі підвезли її до залізниці й поставили на колію за 900 м від мосту. Встановивши на ній опудало з ліхтарем, запустили мотор і направили дрезину до мосту. Вартові гітлерівці відкрили по опудалу вогонь. Коли дрезина виїхала на міст, спрацював підривний пристрій. Міна вибухнула. Міст вийшов з ладу.

В жовтні 1943 року після Карпатського рейду в район прибуло з’єднання С. А. Ковпака. До нього влився Олевський загін у кількості 300 чоловік. Очолив його П. М. Воронько — нині відомий український радянський поет, лауреат Державної премії СРСР. В день 26-х роковин Великого Жовтня внаслідок сміливого нападу було висаджено в повітря 5 ешелонів з пальним і військовим спорядженням. Залізничну колію на ділянці Олевськ—Сновидовичі партизани взяли під повний контроль.

Розлютовані фашисти чинили криваві розправи над населенням. Розстрілювали^ всіх, кого підозрювали в зв’язках з партизанами. У травні 1943 року для чергової відправки на примусові роботи до Німеччини було викликано до комендатури кілька десятків громадян. Але жоден з них не з’явився на збірний пункт. Тоді гітлерівці влаштували облаву, схопили 77 чоловік і після довгих знущань розстріляли.

Та як не лютував ворог, дні його були злічені. 30 грудня 1943 року війська 1-го Українського фронту визволили Олевськ від німецько-фашистських загарбників. У боях за нього смертю хоробрих загинули П. І. Акмятов, П. А. Арипов, І. Н. Васильєв, 3. Ф. Дроздюк, К. І. Цецура, І. 3. Шарипов та інші воїни.

2 тис. громадян Олевська відстоювали честь і незалежність своєї Вітчизни, з них 780 не повернулися з поля бою, 974 нагороджені бойовими орденами і медалями.

Одразу ж після визволення розгорнулися відбудовчі роботи. Треба було піднімати з руїн залізничну й електричну станції, фарфоровий завод, меблеву фабрику, лісопильний завод, три школи, два дитсадки.

Становище ускладнювалося нестачею робочих рук. В Олевську гітлерівці розстріляли і закатували близько 4 тис. чоловік і вивезли на каторжні роботи до Німеччини понад 800.

Райком КП(б)У, райвиконком, селищна Рада розгорнули велику організаторську роботу, щоб мобілізувати населення на відродження народного господарства. Неоціненну допомогу олевцям у відбудові зруйнованого селища подавали братні республіки. Прибували верстати й механізми з Ленінграда, трактори — з Уралу, худоба — з Казахстану.

Перш за все вступило в дію залізничне господарство. У відбудові фарфорового заводу брали участь колишні партизани та демобілізовані воїни Радянської Армії. Першу продукцію завод почав випускати в грудні 1946 року, а через рік був повністю відбудований і дав країні 314 тонн фарфору. Для МТС держава надіслала 9 тракторів. Почали випускати продукцію хлібопекарня, промкомбінат, працювали побутові майстерні.

Вже 1945 року відкрилися поліклініка, санстанція. Відновили роботу три школи. Для відбудови шкільних приміщень було проведено ряд масових недільників.

Значні зміни відбулися в Олевську у наступні роки. Основну увагу було звернуто на реконструкцію діючих підприємств, збільшення випуску продукції та поліпшення її якості. Внаслідок розгортання масового соціалістичного змагання нових успіхів добилися колективи фарфорового заводу, лісгоспзагу, залізничники. Фарфоровики впровадили у виробництво ізолятори для ліній електропередач і зв’язку. Продукція почала транспортуватися в усі кінці Радянської Країни. Трудівники заводу були в селищі піонерами руху за комуністичну працю. Ще в січні 1960 року звання комуністичних вибороли бригади Л. І. Левківської, Л. А. Даценко, А. Г. Максимець. За високі трудові досягнення Л. А. Даценко нагороджена орденом Трудового Червоного Прапора. 12 березня 1967 року виборці Олевська обрали її депутатом Житомирської обласної Ради депутатів трудящих. Ударник комуністичної праці Л. Н. Горпинич 1967 року обрана депутатом Верховної Ради УРСР.

З’явилися в селищі нові підприємства. 1958 року введено в дію овочесушильний завод, що випускає сухі овочі, крохмаль, плодоягідні соки, консерви. 1965 року завод реконструйовано. Його річна потужність досягла півтора мільйона умовних банок консервів, що ідуть у різні місця країни, а також за кордон.

Створена 1961 року луко-меліоративна станція провела осушувальні роботи на площі 23,5 тис. гектарів. Завод тракторних нормалей, збудований 1963 року, випускає запасні частини для підприємств «Сільгосптехніки» та деякі деталі для тракторних заводів країни.

«Міжколгоспбуд», створений 1959 року, перетворився на велике механізоване господарство. Воно має у своєму розпорядженні завод селікатної цегли, цехи: дерево-розпилювальний, шиферний, столярний, залізобетонних конструкцій. За час існування «Міжколгоспбуд» збудував у районі 120 об’єктів виробничого та побутового призначення. Тут працює 50 ударників комуністичної праці.,

У травні 1961 року на базі Олевської PTC створено районне об’єднання «Сільгосптехніки», де одночасно може ремонтуватися 30 тракторів. Підприємство має 55 тракторів, 60 автомашин, екскаватори, бульдозери, торфозбиральні машини і багато іншої техніки. Тут працює 361 механізатор та інженерно-технічний працівник.

В економіці Олевська важливу роль відіграє лісгоспзаг, ліси якого займають 84,4 тис. га. Тут уперше на Україні обладнано напівавтоматичну лінію розкряжування прутів. Лісгоспзаг веде заготівлю дикоростучих ягід, грибів, лікарських рослин. Лише протягом 1971—1972 рр. їх реалізовано на суму 104 тис. карбованців.

На честь 50-річчя Великого Жовтня підприємства Олевська до 7 листопада 1967 року повністю виконали річні плани, Фарфоровий завод дав країні 18 500 тис. електроізоляторів. Лісгоспзаг заготовив 134,6 тис. куб. м деревини. Лукомеліоративна станція виконала підрядних робіт на 602 тис. крб. при плані 555 тис. Колгоспам було здано 3777 гектарів земель замість запланованих 3740. Внаслідок цього колектив станції завоював перехідний Червоний Прапор Міністерства меліорації і водного господарства УРСР та Президії Українського комітету профспілки робітників і службовців сільського господарства і заготівель.

У день свята Жовтня в гості до селища прибули трудящі з Лельчицького району Білоруської PGP. Після святкової демонстрації відбулося народне гуляння.

100-річчя від дня народження В. І. Леніна трудівники селища зустріли новими успіхами. 200 робітників 22 квітня 1970 року виконали свої п’ятирічні завдання. 750 громадян селища відзначено ювілейною медаллю «За доблесну працю. На відзнаку 100-річчя з дня народження Володимира Ілліча Леніна».

Успішно справилися підприємства Олевська з завданнями восьмої п’ятирічки. Фарфоровики виконали план на 108, райоб’єднання «Сільгосптехніки» — на 111 проц. Колектив лісгоспзагу виконав план до 20 листопада 1970 року. Понад план будовам країни було відвантажено близько 15 тис. куб. метрів лісу. Успішно завершена трудова вахта на честь 50-річчя утворення СРСР. Всенародне свято трудові колективи Олевська зустріли перевиконанням соціалістичних зобов’язань. Завод тракторних нормалей дав продукції на 3650 тис. крб., або втроє більше, ніж 1967 року. Працівники лісгоспзагу заготовили і вивезли понад план 6 тис. куб. метрів деревини. Колектив фарфоровиків виконав річний план за одинадцять місяців, а план дев’ятої п’ятирічки зобов’язався завершити до 1 грудня 1975 року і випустити надпланової продукції на 300 тис. карбованців. Ініціатором руху виступила комсомольсько-молодіжна зміна К. Гуртовенко, що систематично виконує виробничі завдання на 115—120 процентів.

За трудові досягнення 27 громадян удостоєні орденів і медалей. Серед них ордена Леніна — складач поїздів А. Ю. Серпутько та електромеханік залізничник В. Д. Цимбалюк (обидва нині пенсіонери); ордена Жовтневої Революції — керуючий райоб’єднанням «Сільгосптехніки» П. І. Мартинюк, начальник Олевського «Міжколгоспшляхбуду» Б. І. Добровольський; ордена Трудового Червоного Прапора — начальник районного управління сільського господарства Ф. 3. Білоконь, робітниці фарфорового заводу Л. Н. Горпинич, Л. А. Даценко, вчитель СПІ № 1 В. П. Карпанчук, майстер заводу тракторних нормалей М. А. Наумук, шофер лісгоспзагу А. В. Невойт, ланкова лісництва М. І. Ходюк та інші.

Невпізнанно змінився Олевськ за роки Радянської влади. Тут виросло чимало сучасних будов: будинок побуткомбінату, готель, ресторан, приміщення пошти; заасфальтовано близько п’яти кілометрів вулиць. Багато зроблено для поліпшення побутового обслуговування населення й торгівлі. В селищі працює комбінат побутового обслуговування, що налічує 14 швейних майстерень, 17 майстерень ремонту і пошиття взуття, 3 майстерні ремонту металевих виробів, 4 перукарні, 2 фотоательє, майстерні ремонту телевізорів, радіоприймачів та інше.

Хлібозавод випускає за добу понад 25 видів хлібобулочних виробів. Нині на ньому завершено реконструкцію пекарні, всі процеси виробництва механізовано.

Росте і впорядковується селище, зокрема, закладено великий парк. Поліпшується добробут трудящих. За останні три роки у нові квартири переїхало 50 сімей тільки з числа робітників фарфорового заводу. Відкрито новий дитячий садок на 50 місць, медичний пункт, збудовано 3 магазини, двоповерховий універмаг. Вдячні жителі Олевська встановили в центрі селища пам’ятник В. І. Леніну, великому вождеві, який вказав трудящим шлях до щасливого життя.

Минають роки, але не забувають олевці тих, хто у запеклих боях з фашизмом, не шкодуючи життя, відстояв щастя сьогоднішнього дня. На центральній площі селища височить пам’ятник воїнам, які загинули в боях за визволення Олевська від німецько-фашистських загарбників.

Рік у рік поліпшується медичне обслуговування. До послуг населення райлікарня, в якій працює 35 лікарів та 107 медпрацівників із середньою спеціальною освітою. У 1965—1970 рр. збудовано хірургічне відділення на 60 ліжок, добудовано терапевтичне та приміщення поліклініки. Загальною повагою серед населення користується хірург А. Т. Безпалько, якому присвоєно звання заслуженого лікаря УРСР. У селищі два дитсадки та троє дитячих ясел.

Розвивається мережа навчальних закладів. У двох середніх, восьмирічній і заочній середній школах 115 учителів навчають понад 2 тис. учнів. Повагу серед жителів селища здобули: заслужена вчителька школи УРСР Н. М. Бурківська, вчитель В. П. Карпенчук, нагороджений орденом Трудового Червоного Прапора. 1966 року відкрито профтехучилище, де понад 400 юнаків і дівчат набувають професії електриків, мулярів, штукатурів, теслярів.

Улюбленим місцем відпочинку олевців є будинок культури на 500 місць. Тут виступають не тільки місцеві самодіяльні митці, а й творчі колективи Києва, Житомира та інших міст країни. У широкоекранному кінотеатрі щодня демонструються новинки кіно. Задоволення олевцям дає-відвідання молодіжного клубу «Берізка», що організовує молодіжні вечори, зустрічі з видатними людьми району і області тощо. У селищі діє 10 бібліотек з книжковим фондом 100 тис. примірників.

Велику політичну і культурну роботу в райцентрі ведуть первинні партійні організації, яких тут 31 з загальною кількістю 528 комуністів. їх вірними помічниками є 1185 комсомольців, об’єднаних у 28 комсомольських організаціях.

Боротьбу олевців за дальший розвиток економіки, культури підвищення добробуту очолює селищна Рада, що має у своєму складі 120 кращих обранців народу. З загального бюджету Ради переважна більшість коштів іде на благоустрій селища та поліпшення охорони здоров’я. При Раді працюють постійні комісії: господарська, шляхово-будівельна, культосвітня, фінансова, охорони здоров’я та інші.

Уродженцем Олевська є доктор технічних наук, професор Б. Й. Швецький.

Щасливо живуть трудящі Олевська. Нині вони спрямовують зусилля на дострокове виконання завдань дев’ятої п’ятирічки.

Н. А. ПАВЛЕНКО, О. П. РЕМЕЗОВ
Ази генеалогії ПОЧАТОК. Із повагою, Ганна
Аватар користувача
Ярина
Повідомлень: 211
З нами з: 09 листопада 2016, 15:40
Дякував (ла): 21 раз
Подякували: 93 рази

Re: ОЛЕВСЬК, місто, Олевський р-н, Житомирська обл, Україна

Повідомлення Ярина »

phpBB [video]
Відповісти

Повернутись до “Літера О”

Хто зараз онлайн

Зараз переглядають цей форум: Немає зареєстрованих користувачів і 21 гість