МОНАСТИРИСЬКА (Монастирище), місто, Тернопільська обл, Україна

Відповісти

У цьому місті/Цим містом/Це місто

Народився і живу
0
Немає голосів
Народився, але не живу
0
Немає голосів
Жили мої батьки
0
Немає голосів
Жили декілька поколіннь моїх пращурів
0
Немає голосів
Жило більше 7 поколіннь моїх пращурів
0
Немає голосів
Досліджую
0
Немає голосів
Цікавлюсь
0
Немає голосів
Є зв'язок моїх пращурів з цим НП
0
Немає голосів
Ваш варіант відповіді
0
Немає голосів
Ваш варіант відповіді
0
Немає голосів
 
Всього голосів: 0

Онлайн
Аватар користувача
АннА
Супермодератор
Повідомлень: 8878
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Стать: Жінка
Дякував (ла): 3563 рази
Подякували: 2154 рази

МОНАСТИРИСЬКА (Монастирище), місто, Тернопільська обл, Україна

Повідомлення АннА »

МОНАСТИРИСЬКА (Монастирище) – місто Тернопільської області, райцентр. Розташов. на р. Коропець (прит. Дністра). Населення 6,3 тис. осіб (2003).
В околиці міста є археол. пам'ятки палеоліту пізнього, трипільської культури і часів Київської Русі. Перша писемна згадка – 1433 (маєтність рицаря Сигізмунда), хоча родовід поселення давніший (назву міста звичайно пробують вивести від правосл. монастиря часів Галицько-Волинського князівства). 1454–65 М. – маєток подільських магнатів Теодорика з Бучача (імовірно, дістав як посаг за дружиною Катериною) та його сина Міхала. За Бучацьких місто отримало магдебурзьке право (1454). Початково найбільшу загрозу М. становили війни з Молдавським князівством. 1490 його захопили загони промолдов. повстанців Мухи. Від цього маєтку Монастирським первісно прозивався й спадкоємець впливів Бучацьких – Юрій Язловецький. Спадкував по ньому М. Ян Сененський. 1552 він отримав для міста королівський привілей на проведення щотижневих торгів у п'ятницю та щорічних ярмарків. 1557 новий привілей додав ще й другий щорічний ярмарок. Оскільки Я.Сененський сприяв виданню С.Сарницьким "Опису давньої і нової Польщі" (1585), колоритний опис М. потрапив і на сторінки цього першого краєзнавчого путівника Речі Посполитої. 1578 внаслідок татар. набігу місто було спустошене, вірогідно, саме після цього Я.Сененський відбудував міську фортецю (дерев'яну). 1600 в М. споруджено (можливо, відремонтовано) замок. 1629 під стінами місц. фортеці Станіслав Любомирський розбив загони крим. хана Джанібек-Гірея. Від 1630 М. – у власності Потоцьких, які перебудували замок під палац.
За часів національної революції 1648–1676 місто не раз займали козац. повстанці, але загалом його контролювали коронні війська. 1672 М. захопило й спустошило турецько-татар. військо. Місто ввійшло до складу Кам'янецького ейялету, під постійний контроль Речі Посполитої воно повернулося лише 1683 (юридично вже за рішеннями Карловицького конгресу 1698–1699).
За 1-м поділом Польщі (1772) М. опинилися під владою Австрії. До серед. 19 ст. місто залишалося у власності Потоцьких, коли за дружиною його придбав-успадкував італ. шляхтич Карло Бако де Гетте (1844). Він збудував у М. стайні для армійських частин (на 3 ескадрони кавалерії), перебування яких у місті добре позначалося на його добробуті. 1867 К.Бако де Гетте продав маєток Юзефу-Мартину Млодецькому (володів ним ще у 1880-ті рр.). Того ж року місто приєднали до Бучацького пов. Гол. підпр-вами М. були ф-ки тютюну (з 1797) та паперу (1864 –1914). 1884 через місто пролягла залізниця Станіслав (нині м. Івано-Франківськ) – Ярмолинці, що сприяло розвитку пром-сті й торгівлі. 1904 М. постраждали від великої пожежі. З 1906 запрацював невеликий лісопильний з-д. У місті мешкала й кількатисячна єврейс. громада.
Під час Першої світової війни М. зазнали руйнувань, майже все населення евакуювалося. У листопаді 1918 в місті встановлено владу Західноукраїнської Народної Республіки. 18 вересня 1920 місто відійшло до Польщі і до 1939 залишалося в підпорядкуванні Бучацького пов. Терноп. воєводства. За тих часів у М. діяло чимало укр. орг-цій – "Просвіта", "Січ", "Луг", "Рідна школа", Союз українок та ін. т-ва, кооп. банк, клуб копаного м'яча (футболу) "Степ".
З вересня 1939 – у складі УРСР. Від січня 1940 – райцентр (1962–66 М. належали до Бучацького р-ну). З 4 липня 1941 по 22 липня 1944 М. перебували під німецько-нацистською окупацією. У липні 1943 поблизу міста проходило партизан. з'єднання С.Ковпака. Діяла підпільна мережа Української повстанської армії, місто перебувало у зоні протистояння між укр. і польс. рухами Опору.
По війні вже не було відбудовано залізничну лінію через М., однак відродилася тютюнова ф-ка (нині належить до ВАТ "Українська тютюнова компанія"). Крім неї, економіка міста представлена молочним з-дом та підпр-вами будівельної і сільгосппереробної галузей. Від 2001 в М. відбуваються щорічні всеукр. фестивалі лемківської к-ри "Дзвони Лемківщини".
У місті збереглися споруди церков Успіння Божої Матері (1751, мурована, колишнє приміщення костьолу), Введення Пресвятої Діви Марії (1873, дерев'яна), Воздвиження Чесного Хреста (1892, мурована, реставрована 1925) та приміщення колиш. синагоги (1904).
Газета "Вісті Придністров'я".
Ази генеалогії ПОЧАТОК. Із повагою, Ганна
Онлайн
Аватар користувача
АннА
Супермодератор
Повідомлень: 8878
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Стать: Жінка
Дякував (ла): 3563 рази
Подякували: 2154 рази

Re: МОНАСТИРИСЬКА (Монастирище), місто, Тернопільська обл, Україна

Повідомлення АннА »

Зображення
Монастири́ська (також Монастирище у давніших,[2] діаспорних[3][4] та інших джерелах[5], Манастириська, Манастирища) — місто в Тернопільській області. Адміністративний центр Монастириського району. До Монастириськ приєднано село Підгородне (раніше — Фільварки), хутори Березівка та Дубовиця.
Розташоване на берегах річки Коропець (притока Дністра), за 87 км від обласного центру і 18 км від найближчої залізничної станції (Бучач, залізничного сполучення немає).
Площа Монастириськ — 521 га. Населення — 5 887 осіб (01.01.2017)[1].
Є пам'ятки природи місцевого значення — 2 ясени віком 160 і 210 років, мають діаметри 105 і 135 см[6]. Розташовані на вул. Шевченка, 69, поряд із церквою Успіння Пресвятої Богородиці[7].
До 2018 — центр міської ради. Від 2018 року — центр Монастириської міської громади.

Історія
Археологічні знахідки
На околицях міста виявлено археологічні знахідки трипільської культури (IV—III тисячоліття до нашої ери) та бронзової доби (II тисячоліття до нашої ери)[10]. З часів Київської Русі на території Монастириської міської ради збереглися залишки валів трьох городищ[11].
Походження назви

Первісна назва міста була Підгородне, потім Монастирище,[12] поляки перейменували його в Monasterzyska[13]. Назва міста вживається як іменник множини, а не прикметник жіночого роду: правильно казати «у Монастириськах», а не «у Монастириській»[14].
Легенда про походження
У давні часи на горі висотою 368 метрів стояв замок для захисту від кочової орди.

За легендою, у XIII столітті володарем замку був боярин Собко, що привіз після походу на половців воєнну здобич і половецьку князівну Атю, яка була надзвичайної вроди. Боярин покохав її та хотів одружитися, але дівчина відмовлялась, сумувала за рідним краєм і одної ночі втекла на Лису гору, де стала відьмою. Боярин з розпачу постригся в монахи, замок перебудував на монастир, а містечко перейменував в Монастирище. Під час другого татарського нападу монастир спалено і зруйновано, після чого він не відбудовувався. Місто добре розвивалось, бо лежало на перехресті Чорного шляху[13].

Польський період
Перша писемні згадки зустрічаються в документах 1433 та 1437[15] року як власність лицаря Сигізмунда. З 1454 по 1465 років Монастириська — власність Теодорика Бучацького-Язловецького, згодом — Міхала «Мужила» Бучацького, з 1468 р. ними володів Ян із Язловця, з 1478 року — Ян з Порохови[16]. Польські джерела свідчать, що обидва імені належали одному чоловікові[17]. Адам Бонецький стверджував, що у 1469 році найстарший син галицького каштеляна Яна Коли Ян-«старший» (?—1472) викупив від Язловецьких продане їм раніше Устя, а також набув Монастириська[18]

У 1454 р. згадується як місто з магдебурзьким правом, замком[19].

1490 р. селянські загони під проводом Мухи звільнили місто від поляків. У 1498 році 70 тисяч молдаван, турків під проводом молдавського господаря Штефана III спустошило околиці Галича, зокрема містечка Монастириська, Коропець[20].

Вікторин Сененський (або Ян Сененський після шлюбу з Анною Бучацькою, донькою Давида Бучацького[21]) після шлюбу з А. Бучацькою, став власником (дідичем), збудував біля дороги на Бучач кам'яний замок. 1552 р. власником стає Ян Сененський (кальвініст[22], майбутній воєвода подільський, †бл. 1599 р.), отримує від короля Сигізмунда II Августа привілей на проведення щотижневих торгів у п'ятницю та щорічних ярмарків. 1557 р. королівським привілеєм додано торг на свято Воздвиження Чесного Хреста[23][24].

У 1578 році татари і турки, знову прийшовши на Галичину, взяли в облогу Монастириськ. Деякий час захисники стримували їх натиск, ворогам вдалося захопити містечко; пограбувавши, вщент спалили, зруйнували його. Для покращення оборони в 1600 році завершилося спорудження замку. Місто позначене на мапі 1613 р. (з помилковим розташуванням нижче за течією Дністра). В 1621 році Поділлям пройшлись татари, замок у Монастириськах зруйновано[20].

У жовтні 1629 року реєстрові козаки та королівські жовніри[25] під командуванням Грицька Чорного і Стефана Хмелецького (загальне командування руського воєводи Станіслава Любомирського) під Монастириськами розбили частину орди кримських татар, які із залишками великої здобичі поверталися після погрому у битві поблизу Конюшок та Бурштина.[26]

Від 1630 року — власність Потоцьких,[24] які перебудували замок під палац. Власниками міста були воєвода смоленський Александер Ян Потоцький, по його смерті 1714 року вдова Тереза з Тарлів, їх син, львівський каштелян граф Юзеф Потоцький[27].
Польський період
Герб Монастириськ із 1630 року (Пилява Потоцьких та Сокира)

Перша писемні згадки зустрічаються в документах 1433 та 1437[15] року як власність лицаря Сигізмунда. З 1454 по 1465 років Монастириська — власність Теодорика Бучацького-Язловецького, згодом — Міхала «Мужила» Бучацького, з 1468 р. ними володів Ян із Язловця, з 1478 року — Ян з Порохови[16]. Польські джерела свідчать, що обидва імені належали одному чоловікові[17]. Адам Бонецький стверджував, що у 1469 році найстарший син галицького каштеляна Яна Коли Ян-«старший» (?—1472) викупив від Язловецьких продане їм раніше Устя, а також набув Монастириська[18]

У 1454 р. згадується як місто з магдебурзьким правом, замком[19].

1490 р. селянські загони під проводом Мухи звільнили місто від поляків. У 1498 році 70 тисяч молдаван, турків під проводом молдавського господаря Штефана III спустошило околиці Галича, зокрема містечка Монастириська, Коропець[20].

Вікторин Сененський (або Ян Сененський після шлюбу з Анною Бучацькою, донькою Давида Бучацького[21]) після шлюбу з А. Бучацькою, став власником (дідичем), збудував біля дороги на Бучач кам'яний замок. 1552 р. власником стає Ян Сененський (кальвініст[22], майбутній воєвода подільський, †бл. 1599 р.), отримує від короля Сигізмунда II Августа привілей на проведення щотижневих торгів у п'ятницю та щорічних ярмарків. 1557 р. королівським привілеєм додано торг на свято Воздвиження Чесного Хреста[23][24].

У 1578 році татари і турки, знову прийшовши на Галичину, взяли в облогу Монастириськ. Деякий час захисники стримували їх натиск, ворогам вдалося захопити містечко; пограбувавши, вщент спалили, зруйнували його. Для покращення оборони в 1600 році завершилося спорудження замку. Місто позначене на мапі 1613 р. (з помилковим розташуванням нижче за течією Дністра). В 1621 році Поділлям пройшлись татари, замок у Монастириськах зруйновано[20].

У жовтні 1629 року реєстрові козаки та королівські жовніри[25] під командуванням Грицька Чорного і Стефана Хмелецького (загальне командування руського воєводи Станіслава Любомирського) під Монастириськами розбили частину орди кримських татар, які із залишками великої здобичі поверталися після погрому у битві поблизу Конюшок та Бурштина.[26]

Від 1630 року — власність Потоцьких,[24] які перебудували замок під палац. Власниками міста були воєвода смоленський Александер Ян Потоцький, по його смерті 1714 року вдова Тереза з Тарлів, їх син, львівський каштелян граф Юзеф Потоцький[27].

Австрійський період
Після першого поділу Речі Посполитої наприкінці 1773 року Монастириська стало центром одного з 13-ти дистриктів Галицького циркулу Королівства Галичини та Володимирії. 14 березня 1775 року Галицька придворна канцелярія затвердила проект від 11 жовтня 1774 року, за яким Галицький циркул з центром у Станіславові складався з 4-х дистриктів, Монастириський дистрикт скасовувався. 2 вересня 1780 року губернатор Галичини був зобов'язаний провести нову адмінреформу коронного краю. 22 березня 1782 року цісарева Марія Терезія видала патент, за яким взагалі скасовувались дистрикти, створювалися 18 циркулів (округів).[30] — Монастириська і навколишні села ввійшли до складу Станіславського округу Габсбурзької імперії (з 1804 року — Австрійської імперії[20]).

За власника міста італійського шляхтича Кароля Бако де Гетте споруджено Державну фабрику сигарет та тютюну (1797 р.)[31] і фабрику паперу (1864–1914 рр.).

12 січня 1806 р. в місті взяли шлюб графиня Людвіка Потоцька (доньки Юзефа Макарія, 1789—2.IV.1874) та граф Ян Кароль Дідушицький (27.I.1774—12.II.1856, Голорусава).[32]

Пйотр Стшижевський на чолі військового загону пронаполенівського Тернопільського ополчення оволодів містом у 1809 році, зокрема, перебував тут під час укладення Шенбруннського миру.[33]

У 1848 році в місті створений осередок «Руської Ради». Протягом 1848—1851 років у Східній Галичині видавалася газета «Зоря Галицька», яку в Монастириськах поширював отець Михайло Сінгалевич. У містечку збудовано Народний дім, у якому діяла читальня «Просвіти», активними діячами якої були Володимир Сіменович та Олена Кисілевська, що заклали хор, драматичний гурток, влаштовували концерти, вистави тощо.[20].

1867 р. місто приєднали до Бучацького повіту[34]. 1875 року розробили проект створення трьох повітових судів з центрами в Бучачі, Золотому Потоці та Монастириськах[35]

1884 рік — через місто пролягла залізниця Станіслав-Ярмолинці, що сприяла розвитку промисловості й торгівлі[36].

Наприкінці XIX ст. місто як посаг Потоцької (ім'я поки встановлюється) перейшло до шляхтича італійського походження Карло (Кароля) Бако де Гетте.[37]

1903 р. внаслідок пожежі містечко зазнало значних пошкоджень, повністю згоріло, збереглася лише церква. Найбільше постраждали Фільварки та Березівка. Це спричинило відхід населення, економічне життя підупало[38].

З 1906 року в Монастириськах працював невеликий лісопильний завод і цегельня[38].

На загальних виборах до Австрійського парламенту 1907 року, Монастириська ввійшло до 60 сільського змішаного округу (Бучач, Підгайці, Монастирська, Вишнівчик). Від цього округу депутатом став львівський адвокат д-р Генрик Ґабль, заступником — д-р Лонгин Цегельський[39].
Перша світова війна

У 1914 році до лав УСС приєдналися монастирищани:

Орест Подляшецький — отаман
Льонгин Горбачевський, Володимир Лазаревич, Адольф Кардаш — поручники
Євген Рибак — сотник
Сидор Горбачевський, Карло Івасечко — четарі

Також Степан Вітошинський, Володимир Вовчук, Володимир Боцюрко, Норберт та Емануїл Рибаки, Іван Гладун, Григорій Било, Володимир Левицький, Роман Нагайло, Дмитро Надморський, Володимир Радловський, Ярослав Сіменович[20].

Під час Першої світової війни місто зазнало руйнувань, майже все населення евакуйоване.

Московити-окупанти перетворили будівлю «Народного Дому» на міську лазню («баню»).[40]

Західноукраїнська Народна Республіка
У листопаді 1918 р. в місті майже мирно встановилася влада ЗУНР і важливу роль у цьому відіграли поручник УСС Е. Рибак, стрілець УСС Норберт Рибак.[41] Загони, зорганізовані в навколишніх селах, взяли під контроль найважливіші будівлі міста. Під час розброєння ешелонів на залізничній станції загинули Іван Боднарчук і Павло Слюсарчин з Ковалівки[42].

Під час виборів делегатів Української Народної Ради представниками Монастирищини були Ілля Максимів з Коропця і Михайло Плиска із Задарова. У 1919 році в I гуцульському курені ІІ Коломийської бригади була єврейська чота, сформована із жителів Бучача і Монастириськ. Наприкінці травня[43] 1919 року Монастириська захопила польська армія. До середини липня Монастирищина переходила з рук в руки, стала ареною жорстоких боїв. У цей час було жорстоко[44] замордовано українських греко-католицьких священиків: старенького[45] Захарія Подляшецького і сотрудника (помічника) Юрія-Адальберта Галібея, які поховані біля церкви Воздвиження Чесного Хреста. Ось як це згадує Норберт Рибак:[42]
Ази генеалогії ПОЧАТОК. Із повагою, Ганна
Онлайн
Аватар користувача
АннА
Супермодератор
Повідомлень: 8878
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Стать: Жінка
Дякував (ла): 3563 рази
Подякували: 2154 рази

Re: МОНАСТИРИСЬКА (Монастирище), місто, Тернопільська обл, Україна

Повідомлення АннА »

З історії міст і сіл УРСР виданої у 1968-1973 роках.
Монастириська — місто районного підпорядкування, центр району, розташоване на лівому березі річки Коропця, притоки Дністра, за 90 км від обласного центру та за 18 км від залізничної станції Бучач. Через місто пролягає автошлях Тернопіль—Івано-Франківськ. Населення — 5100 чоловік.

Археологічні дослідження свідчать, що територія Монастириськ заселялася здавна. В околицях міста виявлено могильники II—III ст. та залишки городища й поселення Київської Русі.

Письмові згадки про Монастириська зустрічаються в документах з 1454 року. Основним заняттям населення було землеробство. Селяни дедалі більше потрапляли в залежність від феодалів. Вони повинні були працювати на жнивах, громадити сіно, ремонтувати мости, дороги тощо. В XV — першій половині XVI ст. пожвавився розвиток ремесла і торгівлі. Цьому сприяв торговий шлях, який проходив через Монастириська і вів з Поділля до Галича і далі на Львів. Значного розвитку торгівля набула після 1552—1557 рр., коли місто дістало право на проведення щотижневого торгу та двох ярмарків на рік.

Жителі зазнавали багато лиха від грабіжницьких нападів турецько-татарських орд. 1578 року вони вщент зруйнували і спалили місто. В оборонних цілях тут 1600 року завершили спорудження замку. Під його стінами в жовтні 1629 року було завдано удару військам кримського хана, який повертався з чергового походу.
З 1630 року Монастириська перейшли у власність магната Потоцького, який спорудив тут палац. Основною формою експлуатації селян була панщина, яка в першій половині XVII ст. становила 5—6 днів на тиждень. Крім того, кріпаки виконували інші численні повинності, зокрема працювали на будівництві панського палацу, ремонтували огорожі тощо. Часто до виконання робіт для панського двору залучалися міщани. Вони також сплачували податок від будинків, за користування дорогами, що пролягали через панське поле.

Під час визвольної війни українського народу 1648—1654 рр. в Монастириськах кілька разів побували селянсько-козацькі війська, до яких приєдналося чимало місцевих жителів. Під час походу на західноукраїнські землі, в 1655 році російські війська та українські козацькі полки визволили Монастириська. За Андрусівським перемир’ям 1667 року місто залишилося в складі Речі Посполитої. У другій половині XVII ст. частими були напади турецько-татарських орд, які підривали господарство міста. Під час одного з них, 1672 року, воно було зруйноване, а спалений нападниками монастир (у документах згадується з XVI ст.) більше не відбудовувався.

Посилився наступ католицької церкви на українське населення. Щоб навернути жителів у католицтво, 1702 року засновано римсько-католицьку парафію.

В 1772 році місто загарбала Австрія. Згідно з «Йосифинською метрикою» в Монастириськах 1787 року існував панський фільварок, до якого входило 568 моргів поля, 125 моргів лук, 422 — лісу, 97 — ставу, 238 моргів городу. На той час тут діяли поміщицька цегельня та два млини. На початку XIX ст. стали до ладу паперова і тютюнова фабрики. Крім земельного податку на користь держави, селяни сплачували натуральний податок, платили чинш. Напередодні реформи 1848 року їхні кріпосні повинності становили пересічно 70 проц. суми доходів їхніх господарств.

У 1848 році цісарський уряд скасував кріпосне право. Згідно з законом, у власність селян перейшли земельні наділи, якими вони користувалися до реформи. Поміщикові повністю компенсували вартість панщини й інших кріпосних повинностей. Капіталізована рента за один морг землі становила 12 флоринів. Наскільки це була велика сума, свідчить той факт, що чистий річний доход від морга селянської польової землі становив приблизно 1,3 флорина. Селян позбавили права користуватися сіножатями, пасовищами, лісами. їм заборонили навіть збирати в лісі хмиз на паливо. 1848 року громада Монастириськ скаржилася в Станіславське окружне управління, що поміщики не лише карають селян за користування лісом, але й захоплюють громадські сіножаті. Протягом одинадцяти років громада добивалася права на користування луками, пасовищами, лісом. Нерідко доходило до кривавих сутичок. Один із сучасників, проїжджаючи через Монастириська в 1851 році, так описував становище селян: «Хати стоять без садів, без дерев,/без огорож. Вони викликають у проїжджих гіркі думки про нещастя цих жителів. Вживання м’яса належить до надзвичайної події, котра трапляється раз чи два на рік. їхня їжа — картопля і прокисла у задушливій хаті капуста».

В 1867 році місто, в якому проживало 3453 чоловіка, увійшло до складу Бучаць-кого повіту. Одним з найбільших підприємств Галичини стала Монастириська тютюнова фабрика. В 70-х роках тут працювало 500 робітників. Щоденно на підприємстві перероблялося 150 цнт сировини. 1867 року тютюн доставляли 7686 господарств, вирощували його на площі 1042 морги. Але економічна криза, що охопила тоді Галичину, призвела до різкого скорочення виробництва, розорення селян. Вже 1870 року тютюн постачали фабриці лише 4290 господарств, площа посіву під, цією культурою становила 519 моргів. На підприємстві широко застосовувалася жіноча і дитяча праця. До 80-х років XIX от. у місті діяла паперова фабрика. 1884 року через Монастириська пролягла залізниця, що зв’язала їх з Станіславом і Чортковом. 1906 року почав працювати невеликий лісопильний завод.

Монастириська наприкінці XIX — на початку XX ст. були захаращеним, брудним провінціальним населеним пунктом. В дощову погоду тут неможливо було пройти, болото стояло по коліна. 1904 року виникла пожежа, яка частково знищила місто та передмістя Березівку і Підгороднє. Втративши домівки, чимало людей почали шукати пристановища і заробітків в інших місцях.

Біднота тулилася в низьких, темних хатинах. Як правило, родина займала одну кімнату. Тут же розміщувалися худоба, птиця. Це призводило до частих епідемічних Захворювань. Високою була смертність, особливо серед дітей. Лише від інфекційних хвороб у 1890 році померло 21,9 проц. тих, що захворіли, а 1898 року в повіті з 5181 новонародженого померло 34781 2. Медичного закладу в Монастяриськах, за винятком невеликої платної лікарні для робітників тютюнової фабрики, не було. Практикувало лише 2 приватні лікарі та 3 акушерки. Діяла аптека. В 1871 році в місті існувала однокласна школа. Її 1886 року реорганізували в двокласну. Навчання тут велося польською мовою. В школі працювало два вчителі. Значна частина населення залишалася неграмотною.

Незабаром після початку першої світової війни, в другій половині серпня 1914 року, до міста вступили російські війська, які перебували тут протягом року. Російська адміністрація провела облікування населення, земель і майна. Згідно з цими даними на 1 січня 1915 року в Монастириськах проживало 4372 чоловіка. Місцевий поміщик мав 1716 моргів орної землі, 108 моргів лісу, 4,5 морги сінокосу. Селянам належало 842 морги землі.

Наприкінці липня 1915 року Монастириська захопили австрійські війська. Було проведено евакуацію на захід майже всього населення, а також вивезено устаткування тютюнової фабрики. Внаслідок успішного наступу в червні 1916 року російські війська знову зайняли місто і утримували його до кінця червня 1917 року, коли ним удруге оволоділи австро-німецькі війська. Перехід Монастириськ з рук в руки, важкі бої вкрай розорили місто. Повернувшись з евакуації до рідних домівок, жителі застали лише руїни й згарища.

Після розпаду Австро-Угорської імперії в листопаді 1918 року Монастириська потрапили під владу буржуазно-націоналістичного уряду ЗУНР, який почав насильницьку мобілізацію до свого війська. Ухиляючись від мобілізації, чимало жителів тікало в ліси, переховувалося по сусідніх селах. У липні 1919 року місто захопили війська буржуазно-поміщпцької Польщі, які безчинствували тут до літа 1920 року.

В липні на землі Західної України вступила Червона Армія. 19 серпня 1920 року бійці 123-ї бригади 41-ї стрілецької дивізії під командуванням Ж. Д. Зонберга визволили Монастириська. Радості трудящих не було меж. Армійські агітатори виступали перед населенням з розповідями про Радянську владу, її цілі і завдання, про мету приходу Червоної Армії до Галичини. Незабаром після визволення створено революційний комітет. Ревком узяв на облік нетрудові землі і майно, організував збирання врожаю з панських ланів. Трудящі маси активно підтримували і допомагали втілювати в життя заходи ревкому. Менше місяця проіснувала Радянська влада в Монастириськах. 18 вересня 1920 року місто знову окупували польські загарбники.

За даними перепису 1921 року, тут проживало 2967 чоловік. Різке зменшення кількості населення сталося в роки війни, зокрема під час евакуації на захід. Наприкінці 20-х років відновила роботу тютюнова фабрика, стали до ладу цегельний завод, гуральня, відкрито кілька ремісничих майстерень. Після економічної кризи 1929—1933 рр. промисловість довгий час була в стані занепаду. Виробництво тютюну різко скоротилося. На вулицю було викинуто десятки робітників. Якщо 1929 року на тютюновій фабриці працювало 750 чоловік, то 1938 — лише 5003. Різко впали ціни на сільськогосподарську продукцію, а на промислові товари зросли. Занепадало й сільське господарство. Лише протягом 1929—1931 рр. розорилося 112 бідняцьких і середняцьких господарств.

Медичного закладу в Монастириськах не було відкрито й за часів польської окупації. На 1930 рік практикувало три приватні лікарі та три акушерки. Діяла приватна аптека. В 1925/26 навчальному році працювало дві школи, які охоплювали 403 учнів. 1932 року були семирічні чоловіча й жіноча школи, викладання в них велося польською мовою. В 30-х роках діяло 3 невеликі бібліотеки різних товариств. Дві з них були платні.

Середина 30-х років була періодом найвищого піднесення революційної боротьби трудящих. Очолив цю боротьбу міський осередок КПЗУ. Комуністи поширювали листівки, вели велику роз’яснювальну роботу серед населення. В одній з комуністичних листівок від 31 липня 1935 року засуджувалося приготування до війни, викривалася антинародна політика польського уряду. Особливим авторитетом серед трудящих міста користувався столяр, комуніст С. Суроневич, який був організатором багатьох протиурядових виступів, активно поширював марксистську літературу. У відповідь на нове зниження цін на продукти сільського господарства в серпні 1937 року в місті вибухнув страйк-бойкот. На придушення страйку уряд кинув війська, польову жандармерію і поліцію. Понад 300 учасників страйку було заарештовано, багатьох з них засуджено до тюремного ув’язнення на різні строки.

Вересень 1939 року став для трудящих Монастириськ справжнім святом визволення. Як рідних братів зустріло населення радянських воїнів-визволителів. З робітників і найбідніших селян було створено тимчасовий комітет, народну міліцію.

Того місяця розпочала роботу тютюнова фабрика. В січні наступного року на підприємстві працювало 1,5 тис. робітників. По-ударному працювали трудівники підприємства. В грудні 1939 року молода робітниця К. Г. Гнатів стала ініціатором руху за перевиконання норм виробітку. Замість 14 ящиків тютюну за зміну вона стала пакувати 20. Її почин широко підхопили інші робітники. Колектив виконав виробничий план 1940 року на 133,7 процента.

Вже з перших днів встановлення Радянської влади держава подбала про охорону здоров’я трудящих. Почала працювати районна лікарня. За новою програмою почалося навчання в створеній середній школі. Викладання велося рідною мовою. В школі працювали 16 учителів, більшість з яких прибула зі східних районів України. За парти сіло 509 дітей. На початку 1940 року відкрилися районний будинок культури, 2 бібліотеки, кінотеатр. Вийшов перший номер районної газети «Ленінський промінь».

У січні 1940 року Монастириська стали центром району (в 1962—1966 рр. вони входили до Бучацького району). Почали діяти районний комітет КП(б)У, райвиконком. Міськвиконком очолив І. П. Малко. Наступного року Монастириська перевели до розряду міст районного підпорядкування.

24 березня 1940 року відбулися вибори до Верховних Рад СPCP і УРСР. Для трудящих Монастириськ цей день став радісним святом. Вони обрали до вищого органу державної влади — Верховної Ради УРСР — робітницю тютюнової фабрики К. Г. Гнатів.

Але напад німецько-фашистських загарбників на СРСР перервав мирну працю трудящих. 4 липня 1941 року гітлерівські окупанти захопили місто. За період тимчасової окупації фашисти пограбували й зруйнували тютюнову фабрику, школу, лікарню, багато житлових будинків. Збитки, заподіяні місту, становили 150 млн. крб.. Трудящі не мирилися з режимом терору й грабувань, який встановили фашисти. Вони саботували накази окупантів, ухилялися від примусових робіт. Молодь уникала відправки до Німеччини. 14 липня 1943 року, здійснюючи Карпатський рейд, поблизу Монастириськ пройшло партизанське з’єднання С. А. Ковпака. Ще за кілька днів перед цим, дізнавшись про наближення партизанів, окупанти та їхні прислужники в паніці втекли з міста.

25 березня 1944 року частини 280-ї стрілецької дивізії 1-ї гвардійської армії прорвали укріплену лінію німецької оборони, проникли далеко в тил ворога і 26 березня визволили місто. До 4 квітня 1944 року радянські воїни стримували натиск переважаючих сил противника, а потім за наказом командування залишили Монастириська. Три з половиною місяці місто ще перебувало під владою окупантів. У ніч з 21 на 22 липня 1944 року частини 30-ї стрілецької дивізії під командуванням полковника В. П. Янковського остаточно визволили місто. Під час боїв загинуло 260 солдатів і офіцерів Червоної Армії. Серед них — росіяни Н. Т. Калмичок, М. В. Печорін, українці М. Н. Попович, І. Г. Романенко, татари А. П. Бурмат, С. В. Курганов та інші. Після війни на могилі воїнів-визволителів встановлено пам’ятник. 249 місцевих жителів влилися до лав Червоної Армії і мужньо боролися на фронтах Великої Вітчизняної війни. 74 з них загинуло, 160 відзначено бойовими нагородами.

Ще недалеко від міста гриміли бої, а вже відновили роботу районний комітет партії, виконком районної Ради депутатів трудящих та інші установи й організації. Комуністи, міський актив наполегливо взялися за відбудову господарства, піднесення культури, поліпшення добробуту населення. Вже на початку серпня 1944 року працювала тютюнова фабрика, колектив її почав займатися ферментацією місцевих сортів тютюну. На початку 1945 року свою першу продукцію видали промисловий комбінат і хлібопекарня. В лютому відновила роботу районна лікарня на 50 ліжок, де було 15 медичних працівників з вищою та середньою спеціальною освітою. 1944/45 навчального року дві середні школи відвідувало 725 учнів. В них працювало 28 учителів. Почали діяти будинок культури, бібліотека, кінотеатр, вийшов перший після визволення номер районної газети.

Така швидка відбудова економіки й культури міста була б неможлива без тієї величезної допомоги, яку подали трудящим Монастириськ держава, радянські народи-брати. Лише на відбудову промисловості району 1945 року виділено 98,8 тис. крб., 1946 року ця сума становила 83,6 тис., а 1947 — 107,6 тис. крб. На розвиток народної освіти 1944 року було витрачено 443,5 тис. крб., а в 1948 році — 1,7 млн. карбованців.

Українські буржуазні націоналісти намагалися зірвати соціалістичне будівництво, залякати населення. В боротьбі проти них загинули голова виконкому районної Ради депутатів трудящих І. М. Мусієнко, завідуючий організаційно-інструкторським відділом райкому партії М. П. Кнуренко. Трудящі піднялися на рішучу боротьбу з бандитами. З числа активістів, комуністів і комсомольців створювалися винищувальні загони. Районні партійна та комсомольська організації провадили велику роз’яснювальну роботу щодо викриття антинародної суті українського буржуазного націоналізму. При активній підтримці місцевого населення з оунівським підпіллям було назавжди покінчено.

Протягом післявоєнних п’ятирічок у Монастириськах було відбудовано і заново споруджено 6 промислових підприємств, де в 1972 році працювало 1077 робітників, інженерно-технічних працівників і службовців. Одним з передових підприємств міста є тютюново-ферментаційний завод. Це вже не примітивна фабрика виробництва цигарок, де переважала ручна праця, а велике високомеханізоване підприємство. В його оснащенні брали участь радянські й зарубіжні підприємства, зокрема Народної Республіки Болгарії, які поставили заводу нове обладнання для переробки тютюну. Широка механізація основних виробничих процесів дала можливість з року в рік збільшувати випуск продукції. Якщо в 1965 році на підприємстві виготовлено продукції на 1,4 млн. крб., то в 1972 році — на 4,3 млн. карбованців.

У 1962 році на базі промислового комбінату створено завод будівельних матеріалів. Його продукція — цегла, кахлі, гіпсоблоки, облицювальна плитка — має великий попит у населення. На підприємстві трудяться близько 300 робітників, інженерно-технічних працівників і службовців, з них 47 — ударники комуністичної праці. План восьмої п’ятирічки завод виконав протягом 4 років 11 місяців. Директора заводоуправління В. С. Корчового нагороджено орденом Трудового Червоного Прапора, орденом «Знак Пошани» — робітницю кахельного цеху Ф. І. Капелюх.

Наймолодше підприємство міста — фабрика господарсько-побутових товарів, яка стала до ладу у квітні 1971 року. Тут працюють два цехи для виготовлення ковдр, рукавиць та шапок. У 1973 році завершено будівництво ще одного корпусу. Всі виробничі процеси механізовано. Значне місце в економіці міста належить районному об’єднанню «Сільгосптехніки». В розпорядженні його є значна кількість техніки. У майстернях і автоколоні зайнято понад 200 робітників. 1971 року введено в експлуатацію адміністративний будинок, автогараж, склад. Великою пошаною в колективі користується бульдозерист К. Д. Таратута, який досяг високих показників у праці. Він був делегатом XXIV з’їзду КП України. Його відзначено орденом Жовтневої Революції. До послуг населення — комбінат побутового обслуговування. В 22 майстернях його працюють 169 фахівців різного профілю.

На початку 1948 року трудящі селяни передмість Монастириськ—Березівки і Підгороднього створили дві артілі — ім. Леніна та ім. Суворова. Протягом 1955—1960 рр. до колгоспу ім. Суворова приєдналися господарства сіл Горішньої Слобідки та Нової Гути, а до артілі ім. Леніна — сіл Чехова й Гончарівки. Це господарство з 1965 року назване ім’ям А. П. Чехова. За ним закріплено 2,9 тис. га сільськогосподарських угідь, у т. ч. 1,6 тис. га орної землі.

За колгоспом ім. Суворова закріплено 2,6 тис. га сільськогосподарських угідь, у т. ч. 1,45 тис. га орної землі. В обох колгоспах добре розвинуті зернове господарство, буряківництво, м’ясо-молочне тваринництво. Високих виробничих показників домоглися господарства за роки восьмої та в перші два роки дев’ятої п’ятирічок. Урожайність зернових у колгоспі ім. Суворова становила пересічно 24,3 цнт з га, в т. ч. озимої пшениці 26,8 цнт, цукрових буряків — 576 цнт з га, картоплі — 113,5 центнера.

Зростання грошових прибутків колгоспів дало змогу збільшити обсяг будівельних робіт. За 1965—1970 рр. в колгоспі ім. Чехова споруджено два типові корівники, два свинарники, цегельний завод. Чимало господарських приміщень — чотирирядний корівник, типовий свинарник, вівчарник, зерносклад, автогараж, кузню та інше — побудував колгосп ім. Суворова.

Багато передовиків колгоспних ланів Монастириськ удостоєно високих урядових нагород. Орденом Леніна нагороджено бригадира колгоспу ім. Суворова М. І. Старика, ланкову колгоспу ім. Чехова С. М. Луців, яка виростила по 537 цнт цукрових буряків з кожного гектара. Орденом Жовтневої Революції нагороджено бригадира Є. С. Головача. Двома орденами Трудового Червоного Прапора відзначено голову колгоспу ім. Суворова Б. Д. Левкуна, який очолює колгосп з 1953 року. Цієї ж високої урядової нагороди удостоєно ланкового П. Н. Андрусова, колгоспницю Є. М. Зень, доярок М. М. Громосяк і С. Т. Уску, ланкову П. М. Парубочу, яка на площі 15 га зібрала по 67 цнт кукурудзи з кожного гектара. Орден «Знак Пошани» вручено заступникові голови колгоспу ім. Суворова С. В. Рижику, комбайнерові С. П. Цвіріньку. 176 робітників, службовців і колгоспників міста удостоєні ювілейної медалі «За доблесну працю. На відзнаку 100-річчя з дня народження Володимира Ілліча Леніна».

Рік у рік змінюється зовнішній вигляд, прикрашаються вулиці міста. Повністю реконструйовано центральну частину його. Протягом 1960—1970 рр. тут споруджено районний будинок культури, кінотеатр, універмаг, поліклініку, дитячий садок і ясла, два корпуси середньої школи, адміністративний будинок, готель, стадіон, кілька багатоповерхових житлових будинків загальною площею 1780 кв. метрів та 163 індивідуальні будинки. Прокладено водопровід, реконструйовано радіотрансляційну й електричну мережі. Значна увага приділяється озелененню міста. За восьме п’ятиріччя трудящі розбили парк площею 3 га, висадили 24 тис. фруктових і декоративних дерев. Зростає матеріальний рівень життя трудящих. Жителі Монастириськ мають 45 легкових автомашин, 103 мотоцикли, 250 холодильників, 140 пральних машин, 850 телевізорів. У 482 квартирах встановлено газобалонні установки.

Величезні перетворення сталися і в медичному обслуговуванні трудящих, освіті й культурі. 1971 року на сторожі здоров’я трудящих Монастириськ стояло 42 лікарі і 104 працівники з середньою медичною освітою. Діють лікарня на 200 ліжок з поліклінічним відділенням, пологовий будинок на 25 ліжок, жіноча та дитяча консультації, протитуберкульозний диспансер. Заслуженою повагою у жителів міста користуються головний лікар районної лікарні П. В. Цюпко, нагороджений орденами Трудового Червоного Прапора та «Знак Пошани», і лікар-педіатр А. А. Панченко, якій присвоєно звання заслуженого лікаря УРСР.

У місті працюють середня, дві початкові школи та школа робітничої молоді. 1971/72 навчального року в них вчилося 1205 учнів. Педагогічний колектив налічує 87 учителів. Протягом 1947—1971 рр. 1340 жителів Монастириськ здобули середню освіту, 457 — вищу. На підприємствах та в установах працюють 340 чоловік з вищою і понад 2 тис. чоловік з середньою і середньою спеціальною освітою. В місті створено музичну школу. 1972/73 навчального року її відвідувало 170 учнів, тут працювало 17 викладачів.

Є де відпочити і провести своє дозвілля жителям Монастириськ. Велику культурно-масову роботу ведуть будинок культури із залом на 350 місць, два клуби, кінотеатр. Понад 200 аматорів зайнято в гуртках художньої самодіяльності при будинку культури. Успішно виступає перед населенням хоровий колектив, якому в 1970 році присвоєно звання народного. Він став лауреатом республіканського огляду-конкурсу художньої самодіяльності на честь 50-річчя утворення Союзу РСР і нагороджений Великою бронзовою медаллю.

Жителі міста не можуть уявити собі життя без книг, газет, журналів. Культурно-освітню роботу ведуть дві бібліотеки, книжковий фонд яких становить 63,3 тис. томів, та дві профспілкові бібліотеки на підприємствах.

У Монастириськах з 1946 року жив і працював лемківський різьбяр А. Т. Фі-гель. Найкращими його роботами є горельєф — голови трьох гуралів, що експонувався 1951 року на декаді українського мистецтва і літератури в Москві, погруддя Т. Г. Шевченка та горельєф трьох радянських воїнів. У місті встановлено пам’ятники В. І. Леніну і Т. Г. Шевченкові.

До складу міської Ради депутатів трудящих входить 50 депутатів. У центрі уваги міськради — питання розвитку промисловості, сільського господарства, соціально-культурне будівництво. Депутати, спираючись на широкий актив трудящих, дбають про охорону громадського порядку, прав громадянина. Активно працюють 8 постійних комісій. 1972 року бюджет міськради становив 252,5 тис. крб., з них на впорядкування міста витрачено 97,5 тис., на охорону здоров’я — 61,7 тис., на освіту — 69,4 тис. карбованців.

У всіх досягнутих успіхах є значний внесок первинних партійних організацій, які об’єднують 327 комуністів. Під їхнім керівництвом трудящі міста широко розгорнули соціалістичне змагання. Самовідданою працею відзначили вони славний 100-річний ювілей В. І. Леніна, 50-річчя утворення Союзу РСР. Гідними помічниками партійних організацій є 589 комсомольців Монастириськ, об’єднаних у 25 первинних організаціях. Вони виступають організаторами соціалістичного змагання, нових починань.

Традиційними в місті стали свята зими, весни, обжинок, посвячення в робітники і колгоспники, проводи до лав Радянської Армії, урочисті заручини, шлюби, звіздини.

Трудящі Монастириськ щиро вдячні Комуністичній партії та Радянському урядові за вільне, щасливе і радісне життя. Вони з натхненням трудяться, борючись за досягнення нових успіхів у господарському й культурному будівництві.

Т. І. БОДНАР, Б. В. БОЦЮРКО, С. О. КУКУШКІН
Ази генеалогії ПОЧАТОК. Із повагою, Ганна
Відповісти

Повернутись до “Літера М”

Хто зараз онлайн

Зараз переглядають цей форум: Немає зареєстрованих користувачів і 23 гостей