Мартове, село, Печеніжський (Чугуївський) район, Харьківської області

Відповісти

У цьому селі/Цим селом/Це село

Народився і живу
0
Немає голосів
Народився, але не живу
0
Немає голосів
Жили мої батьки
0
Немає голосів
Жили декілька поколіннь моїх пращурів
0
Немає голосів
Жило більше 7 поколіннь моїх пращурів
0
Немає голосів
Досліджую
0
Немає голосів
Цікавлюсь
0
Немає голосів
Є зв'язок моїх пращурів з цим селом
1
100%
Ваш варіант відповіді
0
Немає голосів
Ваш варіант відповіді
0
Немає голосів
 
Всього голосів: 1

Аватар користувача
Holly_lorelay
Повідомлень: 10
З нами з: 21 лютого 2017, 09:27
Стать: Жінка
Дякував (ла): 2 рази
Подякували: 16 разів

Мартове, село, Печеніжський (Чугуївський) район, Харьківської області

Повідомлення Holly_lorelay »

Население по переписи 2001 года составляло 2234 (1019/1215 м/ж) человека.
Является административным центром Мартовского сельского совета, в который не входят другие населённые пункты.
Село Мартовое находится на левом берегу Печенежского водохранилища, выше по течению на расстоянии в 4,5 км расположено село Першотравневое, ниже по течению на расстоянии в 4,5 км расположено село Артёмовка.
На территории села Мартовое обнаружены 5 поселений эпохи неолита (V—IV тыс. до н. э.), одно — эпохи меди (IV тыс. до н. э.), 5 — эпохи бронзы, 2 — Черняховской культуры (II—V в. н. э.), одно — роменской культуры (VIII—IX в.) 3 — салтовской культуры (VIII—X вв.). Найден также клад русских и польских монет XVII—XVIII веков.
Слобода Мартовская основана в 1666 году.
В XIX веке — в Хотомлянской волости Волчанского уезда. В 1864 году — 437 дворов, 2570 жителей (1296 мужчин и 1274 женщины).
Шукаю Науменко, Зубко, Момот
Аватар користувача
Holly_lorelay
Повідомлень: 10
З нами з: 21 лютого 2017, 09:27
Стать: Жінка
Дякував (ла): 2 рази
Подякували: 16 разів

Re: с.Мартове, Печеніжський район, Харьківської області

Повідомлення Holly_lorelay »

Моя прабабушка Фекла Ивановна по мужу Зубко из с. Мартовая. Ничего о ней не знаю. Муж был председателем колхоза Печенег Зубко Гавриил Григорьевич, умер в ВОВ.
Шукаю Науменко, Зубко, Момот
Аватар користувача
oioioi
Повідомлень: 159
З нами з: 21 серпня 2022, 01:55
Дякував (ла): 113 разів
Подякували: 77 разів

Re: Мартове, село, Печеніжський район, Харьківської області

Повідомлення oioioi »

Слава Україні!

Цікавить генеалогічна інформація по слободі Мартовій та хуторах приписаних до неї. Конкретно, цікавлять Метричні Книги Вовчанського Району Харківської Губернії з 1860 по 1920 роки. На жаль, звичайно, у нинішніх умовах ДАХО не працює. А на ресурсах типу Family Search сканів зазначеного вище періоду – немає.

То ж надія тільки на те, що у когось є / знає, де можна на даний момент знайти інформацію з Метричних Книг цього часу.

Дякую.
Онлайн
Аватар користувача
MiyRodovid
Повідомлень: 2059
З нами з: 05 березня 2023, 19:34
Стать: Жінка
Звідки: Харків
Дякував (ла): 599 разів
Подякували: 442 рази
Контактна інформація:

Re: Мартове, село, Печеніжський (Чугуївський) р-н, Харьківської області

Повідомлення MiyRodovid »

З «Історії міст і сіл Української РСР»:

Мартова — село, центр Мартівської сільської Ради Чугуївського району, розшташоване на східному березі Печенізького водосховища. Відстань від районного центру — 35 км. Населення — 2565 чоловік.

Територія сучасної Мартової була заселена з давніх часів. Археологи виявили тут неолітичні стоянки (V—IV тисячоліття до н. е.), поселення періоду бронзи (II тисячоліття до н. е.) та два давньослов’янські поселення. Одне з них — перших століть н. е.— пам’ятка т. зв. Черняхівської культури, друге — VIII—IX століть н. е.— належить сіверянам.

Село виникло у другій половині XVII століття. Група переселенців: Б. Іванов, І. Хмельниченко, Л. Семченко, В. Лазаренко «с товарищи 157 человек» у 1666 році з дозволу уряду поселилися на Дінці біля Мартовецького «затону». Село почали називати Мартовети, а пізніше Мартове.

Спочатку козаки оселилися на острові, що його утворювала річка Сіверський Донець. Це був один із сторожових постів, заснованих тут, щоб відбивати напади невеликих загонів татар і подавати сигнал тривоги, коли наближалися значні сили ворога. Поселенцям для посіву відводилося по «осьми четвертей» (по 12 десятин) землі на душу, а також заливні луки.

У 1668 році татари зруйнували с. Мартове. 7 козаків було убито, а інших разом з жінками і дітьми татари забрали в полон. Коней і худобу відігнали. Але взятих у полон мартів’ян чугуївці встигли відбити, як це видно з донесення чугуївського воєводи.

На початку XVIII століття, коли число жителів у селі збільшилося, на невеликому острівці стало тісно і козаки переселилися на лівий берег Дінця, де тепер село Мартова. За даними 1732 року, в Мартовій проживало 447 українських і 50 російських козаків.

Жителі села займалися хліборобством, яке було основною галуззю господарства на Слобожанщині, і тваринництвом. Велике значення для розвитку тваринництва мали заливні луки. Почали розвиватись і промисли. Відомо, що в другій половині XVIII століття у Мартовій були гуральня і селітроварня, на яких працювали наймані робітники, здебільшого втікачі-кріпаки. В листуванні канцелярії слобідсько-українського губернатора з приводу робітних людей, що втекли від поміщика Милорадовича, зазначено, що наймані робітники були й на селітроварні Зашаловського в с. Мартовій.

В кінці XVII і на початку XVIII століття найбільш родючі землі захопили козацька старшина й поміщики. Селянсько-козацькі маси зубожіли, втрачали свої наділи, потрапляли в кабалу до багатіїв. Рятуючись від тяжкого гніту, селяни поодинці й групами, інколи з сім’ями, тікали на вільні землі. Після указів Петра І 1705 і 1721 років, за якими втікачам загрожувала смертна кара, становище трудящого населення значно погіршилось. У другій половині XVIII століття панщина досягла чотирьох-п’яти днів на тиждень. Це було причиною численних виступів пригноблених мас проти поміщиків і старшини. Особливо посилюються виступи під час селянської війни під проводом О. Пугачова. Селяни все частіше палять панські маєтки, зорюють поміщицькі й старшинські землі, вирубують ліси. Так, у 1774 році жителі Печеніг і Мартової вирубали ліс, що належав харківському Покровському монастирю.

Крім тяжкої праці на поміщика, виконання повинностей по лагодженню доріг та інших казенних споруд, трудящі Мартової страждали і від стихійних лих. Так, у липні 1848 року за один місяць померло від холери понад 200 чоловік.

У 1861 році, після реформи, у Мартовій, як і по всій Слобожанщині, селянські наділи набагато зменшились, та й ті були обтяжені надмірними платежами. Значна кількість господарств не мала робочої худоби. Це прирікало бідняків на кабальну залежність від поміщиків і лихварів. Широких розмірів набрала така форма експлуатації, як відробітки. Бідніша частина селянства розорювалась, ставала наймитами або йшла в міста на промислові підприємства, поповнюючи ряди пролетаріату.

Недостатня кількість худоби в дрібних селянських господарствах і зв’язане з цим недостатнє угноєння землі, низької якості насіння для посіву, застосування примітивних знарядь обробітку землі були причиною частих неврожаїв. Так, у 1901 році в кількох губерніях України, в тому числі й на Харківщині, був недорід. У січні вже скінчилися всі запаси хліба і кормів для худоби. Почався голод. На цьому наживалися поміщики й куркулі. У Мартовій куркуль Гавря, який мав 40 десятин землі й «універсальну крамницю», за дуже високі проценти позичав біднякам хліб, давав у борг продукти й товари, необхідні в господарстві. Не маючи іншого виходу, вони змушені були йти до Гаврі, а потім у саму гарячу пору року — збирання врожаю — відробляти свій борг. Гавря так обплутав селян, що майже половина їх стала його боржниками. В 1905 році доведений до відчаю бідняк Антон Усик схопив стільця і поранив Гаврю. За це Усика було засуджено на каторжні роботи.

Напівголодне, жебрацьке існування породило невдоволення існуючим ладом. У середині листопада 1905 року почалися селянські заворушення у Вовчанському повіті. Піднялися на боротьбу проти поміщиків і жителі Мартової. Селяни палили поміщицькі маєтки, забирали хліб. Одним з організаторів повстання був Й. Ю. Нестойко із сусіднього с. Хотімлі, колишній вихованець землеробського училища, відомий уже поліції як агітатор. Активну участь брали мартів’яни Г. І. Пасмор, І. А. Подорожний, А. Ф. Коваль та інші. Повстання набрало такої сили, що харківський губернатор змушений був послати козачу сотню, яка жорстоко розправилася з селянами. Й. Ю. Нестойка 27 листопада 1905 року арештували у Вовчанську.

Після поразки революції 1905—1907 рр. і проведення столипінської реформи розшарування селянства ще посилилось, погіршало й до того тяжке становище бідняків, все більше їх ішло в найми до Гаврі та інших куркулів.

Великих збитків селянські господарства зазнавали від стихійних лих. Так, у 1910 році в Мартовій 3 тис. десятин під хлібом знищили ховрахи, байбаки і клопи. Це завдало селу збитків на 60 тис. крб. І хоча Вовчанське повітове земство мало 7 агрономів, протягом літа жоден не був у Мартовій.

Але остаточно підірвала економіку села імперіалістична війна 1914—1918 рр. Працездатні чоловіки були мобілізовані, багато господарств не мали тяглової сили і почали занепадати.

Тільки Жовтнева революція змінила долю мартів’ян. Звістку про її перемогу принесли С. Каплун та І. Стариков — перші комуністи Мартової. Під їх керівництвом трудящі села розгорнули боротьбу за створення Ради — місцевого органу влади, за здійснення ленінського Декрету про землю. Проти сільської бідноти повели наступ куркулі. У 1918 році вони організували в селі «Союз хліборобів», головою якого був Гавря.

На початку 1919 року село було визволене від петлюрівських банд, а в березні створено партосередок, до складу якого ввійшло 7 чоловік: Каплун, Мурзін, Проценко, Стариков, Огурцов, Ляшко, Сірий. Гавря втік із села, а «Союз хліборобів» розігнали. Комуністи докладали всіх зусиль, щоб залучити до своїх лав бідняків та середняків, внаслідок чого ще 16 мартів’ян вступили до партії. Керував партосередок і місцевою Радою.

Але з півдня наступали війська Денікіна. Члени осередку вирішили: «Щоб підняти дух місцевих селян, треба йти на фронт, із зброєю в руках захищати владу трудящих, владу Рад». І коли денікінці захопили Мартову, комуністи С. О. Каплун та І. М. Стариков організували партизанський загін у складі 25 чоловік. Згодом цей загін значно виріс.

Партизани розгромили в Мартовій куркульську банду, яка знущалася над місцевими жителями, особливо над тими, що активно підтримували Радянську владу.

Вороги намагалися знищити загін. Вони кілька разів зганяли все населення Мартової на майдан, хапали кожного десятого й катували, вимагаючи вказати, де партизани. Сторожа ветлікарні І. Бочара вони порубали на шматки, але партизанів ніхто не виказав.

У грудні 1919 року, коли Червона Армія розгромила денікінців, частина партизанів повернулася в село, а решта пішла разом з радянськими військами добивати ворога. У Мартовій було відновлено Радянську владу і знову створено партосередок. У березні 1920 року створено «Комуністичну спілку молоді». Організаторами її були жителі села Крамчанін, Рубинський та Колісник.

15 квітня 1920 року відбувся волосний з’їзд Рад. З’їзд одноголосно прийняв резолюцію, запропоновану комуністами. До складу волвиконкому були обрані комуністи. На повітовий з’їзд обрано 5 членів КП(б)У, 3 кандидати в члени партії і 2 безпартійні.

Куркулі ненавиділи Радянську владу і всіма силами намагалися зірвати продрозверстку, не дати хліба трудящим міста. Партосередок Мартової, який на той час складався з 6 членів партії і 4 кандидатів, разом з комсомольською організацією провадив серед бідняків і середняків роз’яснювальну роботу, завдяки чому вони віддавали надлишки хліба для робітників промислових центрів Росії.

Комуністи й комсомольці організовували селян також на боротьбу з бандами, що ховалися в навколишніх лісах. З цією метою вони систематично провадили військові навчання.

Налагоджувалось і мирне життя у Мартовій. Перед місцевою волосною Радою стояли великі завдання по відбудові господарства, вкрай зруйнованого війною. Не було тяглової сили, не вистачало посівного матеріалу. Партосередок, волвиконком і комнезам доклали багато зусиль, щоб успішно розв’язати ці завдання. Партосередок організував допомогу сім’ям червоноармійців під час жнив та оранки. В селі було обладнано приміщення для дитячих ясел та садка. Селяни почали з більшим довір’ям ставитися до комуністів. У серпні 1920 року партосередок налічував уже 19 членів партії і 4 кандидати.

У 1921 році організовано Мартівське сільськогосподарське товариство, а 1924 року — кредитно-кооперативне товариство, що налічувало 542 члени, серед них бідняків — 375, середняків — 1185. У 1924 році була організована й сільськогосподарська артіль під назвою «Селянська». В ній об’єдналися 37 господарств. Артіль мала 48 десятин землі, 3 коней, пару волів, 5 корів і 2 плуги. В 1925 році створено артіль «Селянин», в якій об’єдналися 54 незаможники. Ця артіль мала 45 десятин землі, 3 коней, 8 корів, 177 штук птиці, 4 сівалки, жатку й молотарку.

В 1927 році всі селяни Мартової були членами товариства взаємодопомоги. Товариство побудувало цегельню, яка давала щороку 1200 крб. прибутку і забезпечувала цеглою членів товариства, створило насіннєвий фонд, допомагало зерном і грошима вдовам і сім’ям червоноармійців. Про свою роботу товариство звітувало перед сільрадою і комітетом незаможних селян.

Мартівський партосередок особливу увагу приділяв роботі серед жінок і молоді. На зборах не раз ставилося питання про те, щоб залучати жінок до участі в агрономічних, природничо-наукових, антирелігійних та інших гуртках. Комсомольці й молодь села брали активну участь у роботі добровільних товариств. Наприклад, членами Доброхіму було 63 чоловіки, МОДРу — 25, товариства лікнепу — 30 чоловік. Щоб завоювати довір’я серед молоді, комсомольцям доводилось багато працювати. Вони влаштовували призовникам урочисті проводи в армію, листувалися з земляками-червоноармійцями, читали газети, випускали стіннівки, вчили грамоти, розповідали про Ленінську спілку молоді, організовували художню самодіяльність. Велику роботу провадили і серед піонерів. Крім того, комсомольці допомагали партосередку в господарській роботі. В 1927 році в Мартовій було вже 42 комсомольці.

Поступово село ставало на новий, соціалістичний шлях розвитку. Споживча кооперація, створена в 1923 році, постачала товари, потрібні селянам. У 1927 році в Мартовій працювало 3 крамниці, кількість пайщиків зросла до 700 чоловік. Баланс кооперативу становив 27 тис. крб. (проти 300 крб. у 1923 році). Широко розгорнуло роботу й кредитно-кооперативне товариство. Селянам було видано позик 6,5 тис. крб., передано 8 тракторів. Завдяки цьому організовано 6 машинно-тракторних товариств та 11 товариств спільного обробітку землі. На Всеукраїнському конкурсі сільськогосподарських кредитно-кооперативних товариств мартівське товариство одержало другу премію, а на окружному — першу.

Зросла культура села. Неписьменність серед дорослого населення була майже ліквідована. Відкрито нову школу на 180 учнів. У селі було 3 червоні кутки. При сільбуді організовано військовий і стрілецький гуртки, в роботі яких брали участь не лише молодь, а й люди старшого віку — ті, що повернулися з армії.

У період масової колективізації сільського господарства комуністи й комсомольці розгорнули серед селян роз’яснювальну роботу, залучаючи до неї колгоспний актив. Перевагу колективного господарювання перед одноосібним показав і досвід перших артілей. У цей час багато активістів, членів комнезаму, бідняків вступили в ряди Комуністичної партії, зокрема в 1930 році було прийнято кандидатами в члени партії 19 чоловік.

Весною 1930 року в Мартовій, в основному, була закінчена колективізація.

І коли на початку березня 1930 року в сусідньому селі Новому Бурлуці від куркульської кулі загинув активіст, кандидат у члени партії А. Мовчан, колгоспники Мартової направили делегацію для участі в похороні, а в селі провели масову демонстрацію.

Артілі «Селянська» і «Селянин» рік у рік міцніли. Партійна організація успішно справлялася з підготовкою до весняної посівної кампанії: забезпечувала посівний матеріал, тяглова сила була в доброму стані, точно визначені й підготовлені ділянки для посіву.

Мартів’яни разом з усім народом внесли частку своєї праці у створення соціалістичної економіки. Вони активно відгукувалися на заходи партії, допомагали в соціалістичній індустріалізації, зокрема посилали людей на новобудови першої п’ятирічки. Так, у 1932 році на будівництво «Запоріжсталі» на Дніпрі поїхали кращі вихованці комсомольської організації Мартової.

У 1934 році колгосп «Селянин» було розукрупнено і на його базі створено чотири колгоспи — ім. Ворошилова, ім. Димитрова, «Нове життя» та ім. Комінтерну. В колгоспах ім. Ворошилова та ім. Димитрова створено партійні осередки. Завдяки правильній організації роботи й використанню сільськогосподарської техніки колгоспи значно зміцніли. В 1940 році господарства мали 30 приміщень для худоби, 30 зерносховищ, 4 теслярські майстерні, 4 кузні, цегельний завод, маслоробню тощо.

Невпізнанним стало село: рівні, широкі вулиці, красиві будинки, повні комори у дворах колгоспників. Мартова стала селом суцільної грамотності. Нові пісні залунали над селом.

1941 рік приніс тяжкі випробування. Разом з усім радянським народом мартів’яни піднялися на захист рідної Батьківщини. Частина колгоспників пішла на фронт, їх замінили жінки, підлітки й літні колгоспники. Ще більше зміцніла трудова дисципліна. 215 жителів Мартової вийшли на будівництво оборонних споруд. Колгоспи забезпечили їх продуктами і виділили 26 кінних підвід. У вересні 1941 року трудящі села надіслали бійцям Червоної Армії багато теплих речей та білизни.

Влітку 1942 року на підступах до Мартової точилися запеклі бої з німецько-фашистськими загарбниками. 12 червня 1942 року гітлерівці окупували Мартову. Чоловіки, які могли тримати в руках зброю, були або в рядах Червоної Армії, або в партизанському загоні, що діяв у районі Дворічної.

Окупанти забирали в селі все, що можна було взяти, не гребуючи нічим. Напередодні Жовтневих свят 1942 року фашисти вирішили ще раз пройти по дворах. Усе награбоване вони зносили до річки, щоб переправити на той берег. Навіть покидали гвинтівки, які заважали їм. Четверо піонерів: Гриша Походенко, Баня Шевченко, Баня Шевченко другий та Мишко Піхур підповзли до річки, швидко поскладали речі на паром, забрали зброю і перетягли паром на другий берег Дінця. Речі заховали в піщаному кар’єрі і приготувалися зустріти фашистів. Коли ті повернулися, хлопці відкрили по них вогонь. Німці вирішили, що це засідка партизанів, і з криком «Рус! Партизанені» побігли до лісу.

З лютого 1943 року фашисти вигнали 40 жителів на будівництво укріплень. Розлючені успіхами радянських військ, вони по-звірячому розстріляли всіх. Через кілька днів під ударами частин 57-ї армії Південно-Західного фронту загарбники відступили з Мартової. Всіх жителів фашисти вигнали з хат, а село підпалили. Переконавшись, що в селі нікого нема, вороги замаскувалися на околиці й почали чекати на радянську розвідку. Піонер Павлик Піддубний під носом у гітлерівських патрулів пробрався за село. Раптом він побачив людей у білому, що повзли у напрямку Мартової. Хлопчик зрозумів, що це радянські розвідники і що зараз їх схоплять німці. Не думаючи про небезпеку, Павлик кинувся назустріч розвідникам. Він біг і кричав: «Там німці! Там німці!». Коли ж зрозумів, що його почули, він повернувся й побіг до села. Фашисти люто розправилися з хлопчиком. Павлик загинув, але врятував життя радянських воїнів. На честь юного героя піонерська дружина мартівської середньої школи носить ім’я Павлика Піддубного.

Тимчасова окупація завдала господарству Мартової великої шкоди. Німецькі загарбники спалили 300 житлових будинків, зруйнували всі колгоспні будівлі, вивезли худобу і сільськогосподарські машини. З сараї і 12 коней — це все, що залишили окупанти.

Після закінчення Великої Вітчизняної війни в село повернулися демобілізовані воїни і серед них багато комуністів. У колгоспах ім. Комінтерну, ім. Ворошилова, ім. Димитрова, «Нове життя» створено партійні організації. Спочатку вони були нечисленні: по 4—7 комуністів. Завдяки великій виховній роботі, проведеній партійними організаціями, та широкому розмаху соціалістичного змагання мартів’яни в перші післявоєнні роки відбудували свої колгоспи. Були наново збудовані господарські приміщення, освоєні довоєнні посівні площі, підвищена врожайність сільськогосподарських культур. Так, колгосп ім. Ворошилова у 1948 році одержав на площі 758 га в середньому по 13 цнт хліба. Зміцніла і трудова дисципліна.

У 1950 році відбулось укрупнення колгоспів. Усі чотири колгоспи — ім. Димитрова, ім. Ворошилова, ім. Комінтерну, «Нове життя» — об’єдналися в один. Спочатку укрупнений колгосп називався ім. Ворошилова, а з 1953 року — «Маяк».

Але в ті роки техніка в колгоспі використовувалася нераціонально, порушувався принцип матеріальної заінтересованості колгоспників і принцип планування колгоспного виробництва. Плани посівів інколи нав’язувалися зверху без урахування можливостей і природних умов колгоспу. Тому врожай усіх сільськогосподарських культур був низький — в середньому 9,5 ц з га. Відставало й тваринництво. На 100 га сільськогосподарських угідь кількість великої рогатої; худоби становила 20 голів, виробництво м’яса — 10 цнт, молока — 60,8 цнт. Через низьку врожайність і низьку продуктивність тваринництва доходи колгоспу не перевищували 171 тис. крб., а неподільний фонд становив лише 51,8 тис. карбованців.

У лютому 1953 року головою колгоспу обрано А. П. Богуславського, нагородженого двома орденами Леніна, орденом Трудового Червоного Прапора та медалями. Чудовий організатор, хороший господарник, він доклав багато зусиль, щоб підняти господарство артілі. А. П. Богуславський тричі був обраний депутатом обласної Ради депутатів трудящих.

Комуністична партія і Радянський уряд вжили всіх заходів, щоб ліквідувати відставання сільського господарства й створити сприятливі умови для його дальшого піднесення. Рішучий злам у розвитку господарства стався після вересневого Пленуму ЦК КПРС (1953 р.). Партійна організація колгоспу, виконуючи рішення партії, перебудувала свою роботу. Комуністи очолили боротьбу за збільшення виробництва зерна, м’яса й молока. Керівники посилили зв’язок з масами, почали більше радитися з ними, приділяти більше уваги політико-виховній роботі серед колгоспників. За рахунок кращих виробничників значно зросла партійна організація колгоспу. В 1960 році вона налічувала вже 109 комуністів, з них понад 80 проц. працювали безпосередньо на виробництві. В чотирьох комплексних, у двох тракторних бригадах та автогаражі були створені партійні групи. Комсомольська організація налічувала 152 чоловіки. З них механізаторами працювало — 13, свинарками — 9, доярками — 12, шоферами — 5, телятницями — 8, у рільництві — 22 чоловіки.

Рішення партії та уряду мали велике значення для піднесення господарства і творчої активності колгоспників. Це особливо виявилось у русі за звання бригад та ударників комуністичної праці. Комсомольці й молодь колгоспу вирішили працювати тільки по-комуністичному. В 1960 році комсомольсько-молодіжній фермі № 2 за високі показники в роботі присвоєно звання ферми комуністичної праці, а 2 лютого 1963 року на загальних зборах членів артілі високе звання бригад комуністичної праці було присвоєне двом комплексним бригадам (бригадири М. П. Костенко та М. І. Чудик).

Завдяки самовідданій праці сільських трудівників зміцніло господарство артілі, зросли врожаї, збільшилось виробництво м’яса. У 1960 році на кожні 100 га сільськогосподарських угідь було вироблено вже 82 цнт м’яса, у т. ч. 43 цнт свинини. В колгоспі створено спеціалізовані тваринницькі бригади по вирощуванню молодняка і відгодівлі свиней. Збудовано приміщення для свиноматок і таким чином ліквідовано падіж поросят. Окремі бригади займалися вівчарством і птахівництвом. Побудовано просторі й світлі корівники, свинарники, широкогабаритний пташник, інкубаторну станцію. Значно розширено кормову базу за рахунок посівів багаторічних трав.

Набагато зросли врожаї зернових культур. Вони становили 27,7 цнт, а пшениця «Безоста-1» дала по 42 цнт з га. Досягнуто цього завдяки дотриманню агротехніки і правильній організації праці. Крім озимої пшениці, вирощували цукрові буряки, кукурудзу, соняшник. Понад 90 проц. усіх робіт у рільництві і всі трудомісткі роботи на фермах механізовано.

17 березня 1963 року рішенням районного партійного комітету і Чугуївської районної Ради депутатів трудящих колгоспові «Маяк» за високі виробничі показники присвоєно звання колгоспу комуністичної праці.

У 1964 році за рішенням обкому КП України та облвиконкому на базі артілі «Маяк» організовано овочево-молочний радгосп «Мартівський».

У господарстві збільшилися посіви овочевих культур (до 285 га) і картоплі (до 350 га), створено 2 тракторно-рільничі і 3 комплексні бригади по вирощуванню овочів, а також механізовані ланки по вирощуванню картоплі. Радгосп оснащений досконалою технікою. Тут працює 68 тракторів загальною потужністю 1650 кінських сил і 29 комбайнів для збирання різних культур. У 1965 році збудовано теплицю з водяним обігріванням. На площі 220 кв. метрів додатково вирощується розсада ранніх овочів.

У Мартовій працює цегельний завод «Міжколгоспбуду». Він випускає щороку 3,5 млн. штук високоякісної цегли і повністю забезпечує будівництво, яке широко розгорнулося в селі і в радгоспі.

У дореволюційні часи ні про який благоустрій села не могло бути й мови. Ось що писали про Мартову в 1910 році «Харьковские губернские ведомости»: «Висока частина села — центр. Там стоїть лікарня. Напроти неї на відстані 13 сажнів побудована конюшня для поштових земських коней. Мухи з конюшні — постійні гості в лікарні і не дають спокою хворим… А на відстані 24 сажнів од лікарні побудовано недавно трикласне училище. Цим літом великий двір училища був весь завалений гноєм із земської конюшні».

Не впізнати тепер Мартової. Там, де колись були підсліпуваті, похилі хатки, вкриті соломою, виросли добротні будинки міського типу. Село електрифіковане й радіофіковане. В 1963 році споруджено водопровід, прокладено асфальтовану дорогу. Мартова — найбільш благоустроєне село в районі. В центрі — чудовий триповерховий будинок середньої школи, з добре обладнаними учбовими кабінетами й лабораторіями. В ній навчаються діти трудівників села. А ввечері тут, у школі сільської молоді, юнаки і дівчата здобувають середню освіту без відриву від виробництва. В школі працює 32 вчителі, з них 26 мають вищу і 6 — середню освіту.

У селі є дитячий садок на 25 місць, дитячі ясла на 80 місць. Добре поставлене фізичне виховання. Футбольна команда Мартової не раз займала перше місце в районі. Споруджено стадіон, 2 волейбольні й 2 баскетбольні майданчики.

Зміцнення економіки села дало змогу виділяти щороку чималі кошти для підвищення культурного рівня мартів’ян. У селі збудовано нове приміщення Будинку культури. Тут є добре обладнаний зал для глядачів на 500 місць, кімнати для гуртків. Всією роботою Будинку культури керує рада, до якої входять директор радгоспу, секретар партбюро, представники сільської інтелігенції, передовики виробництва, керівники художньої самодіяльності — всього близько 20 чоловік.

У 1959 році в Мартовій організовано університет культури, куди записалося 350 чоловік, але на заняттях кожного разу присутні близько 500 слухачів. Лекції читають кваліфіковані викладачі. Наприклад, у 1964 році були прочитані лекції на теми: «Хімія на службі людини», «Новини радянської техніки», «Досягнення радянської медицини», «Як розуміти художню картину» та багато інших.

У село приїжджають творчі професіональні колективи радянських театрів і театрів країн народної демократії. Мартів’яни тепло зустрічали артистів театру ім. Ленради міста-героя Ленінграда, Севастопольського драматичного театру, ансамблю бандуристів Львівської філармонії, артистів Донбасу, угорський естрадний колектив.

Тісний творчий зв’язок з місцевим Будинком культури підтримують артисти харківських театрів.

Важливу роль в естетичному вихованні трудящих відіграють кінофільми. Кінозал Будинку культури оснащений новітньою апаратурою, що дає змогу демонструвати звичайні та широкоекранні кінофільми.

Гордістю села є ансамбль пісні й танцю, в якому беруть участь 135 чоловік. Серед учасників багато членів бригад комуністичної праці — знатних механізаторів, доярок, свинарок. Велику практичну допомогу ансамблю подають обласний Будинок народної творчості й Харківський державний інститут культури. На обласних та районних оглядах художньої самодіяльності колектив Мартової не раз займав перше місце. А в 1964 році зайняв друге місце в республіці й був нагороджений Грамотою Президії Верховної Ради УРСР. Концерти мартів’ян з великим успіхом проходили в Харкові, Чугуєві та сусідніх селах.

Фойє Будинку культури нагадує музей. Тут висять портрети передовиків, картини, графічні роботи. Це картинна галерея села, основу якій поклали студенти й викладачі Харківського художнього інституту. За допомогою інституту в Марто-вій створено студію образотворчого мистецтва, де під керівництвом досвідчених викладачів майже 50 мартів’ян навчаються живопису.

Про плодотворну роботу Будинку культури та його завідуючого А. С. Ляшка неодноразово писали в газетах «Радянська культура» і «Соціалістична Харківщина», в журналах «Соціалістична культура» і «Комуніст України». В 1964 році Міністерство культури СРСР нагородило тов. Ляшка значком «За відмінну роботу». Актив Будинку культури теж нагороджено грамотами Міністерства культури УРСР, Харківського облвиконкому та обласного Будинку народної творчості.

Велику політико-виховну та культурно-масову роботу провадить сільська бібліотека. В перші післявоєнні роки в хаті-читальні було тільки 100—150 книжок. Тепер бібліотечний фонд налічує 10 тис. книжок. Майже 1200 читачів відвідують бібліотеку. Тут можна вільно підійти до полиць і вибрати потрібну книжку. На спеціальній полиці розміщена література з усіх галузей сільського господарства.

Працівники бібліотеки разом з активом оформляють вітрини й стенди на різні теми. Так, у 1965 році були оформлені стенди до радянських свят, ювілейних дат найвидатніших діячів науки й культури, а також на теми: «Комунізм — світле майбутнє людства», «Ленін — вічно живий», «Атеїстична література», «Прочитай ці книжки», «На допомогу дояркам», «На допомогу механізаторам», «На допомогу тваринникам» та інші.

Популярною формою наочної агітації є «Листок трудової слави», що його випускає актив бібліотеки. Ось зміст двох із них: на одному вміщена фотографія доярки М. І. Рогулі. Внизу підпис: «Надоїла за 7 місяців 1964 року 21 500 літрів молока». На другому — фотографія доярки Г. С. Борисенко і текст, де зазначено, що за 25 років роботи в колгоспі «Маяк» вона надоїла 1 500 000 літрів молока.

Діє також бібліотека при середній школі.

Велику допомогу бібліотекам у їх роботі подає рада. Вона організовує місячники книги, читацькі конференції, пересувні бібліотечки для обслуговування працівників рільничих бригад, ферм тощо.

Є в Мартовій і книжковий магазин. Щомісяця тут продається книжок більше як на 600 крб. За перевиконання плану магазин неодноразово завойовував районний перехідний Червоний прапор. Трудящі села передплачують 1200 примірників газет і 360 — журналів.

За роки Радянської влади значно зріс добробут жителів села. Вони мають в особистій власності 37 мотоциклів, 1234 велосипеди, 91 телевізор, 153 радіоприймачі, 125 газових плит. Населення одержує щомісяця пенсії та іншу допомогу від держави на суму 3209 карбованців.

Мартову часто відвідують іноземні делегації. Тут побували: делегація Японії, урядова делегація Голландії, бельгійська сільськогосподарська делегація та багато делегацій з країн народної демократії.

У радгоспі працює близько 300 чоловік молоді. їм довіряють найрізноманітніші ділянки роботи. Майже 20 трудівників навчаються в сільськогосподарських вузах і технікумах без відриву від виробництва, а ланкові, бригадири і завідуючі тваринницькими фермами підвищують свої знання в школі комуністичної праці. Багато молоді за путівками колгоспу пішло вчитися в зоотехнічний і сільськогосподарський інститути.

Люблять мартів’яни своє село. Закінчуючи середню школу, юнаки й дівчата не шукають щастя десь, а залишаються у рідному селі. Колгоспний поет Петро Василенко у вірші, присвяченому Мартовій, пише:

Не хочу я кинуть і цяточки тіні

На інші села, пишучи слова:

«Хорошії села тепер на Вкраїні,

Та, мабуть, найкраще — моя Мартова…»

С. П. КЛЮЧАРЬОВ, І. М. ЛЕВЧЕНКО
Скорбач, Лобойко, Вакуленко, Свечкарь, Федоренко, Чепеленко, Филатов, Серой, Ломака (Козача Лопань, Цупівка, Татарка, Дементіївка, сл. Борисовка, хутор Красный, Наумовка).
Узких, Фёдоровы, Зыряновы, Долидёнок (Забоевка, Новосибирская обл. д. Пьянкова, Екатеринбургский уезд)
Дайлидёнок, Розвадовские, Роговские, Демьянчик (д.Хотиловцы, Дисненский уезд, Виленская губерния)
Відповісти

Повернутись до “Літера М”

Хто зараз онлайн

Зараз переглядають цей форум: Немає зареєстрованих користувачів і 23 гостей