ІЗМАЇЛ, місто, Одеська область
- АннА
- Супермодератор
- Повідомлень: 8878
- З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
- Стать: Жінка
- Дякував (ла): 3563 рази
- Подякували: 2154 рази
ІЗМАЇЛ, місто, Одеська область
ІЗМАЇЛ – місто обласного підпорядкування Одеської області, райцентр. Розташов. на лівому березі Кілійського гирла Дунаю, за 80 км від Чорного м. Залізнична станція. Нас. 83 тис. осіб (2004).
Давні поселення на тер. І. належать до перших ст. н. е. У 9–10 ст. між Дністром і Дунаєм жили східнослов'ян. племена тиверців. З серед. 12 ст. землі Подунав'я перебували під впливом Галицького князівства та Галицько-Волинського князівства, в 13 ст. поневолені монголо-татарами, з кін. 14 ст. входили до складу Молдавського князівства. В цей час на місці І. існувало слов'ян. с-ще Сміл, захоплене наприкінці 15 ст. турками. Під час молдов. походу С.Наливайка один із козац. загонів здобув Сміл. Невдовзі турки знову оволоділи с-щем і збудували тут міцну фортецю, її було названо І. Фортеця служила туркам форпостом спочатку в боротьбі проти запороз. війська (успішним був напад запорожців на І. 1609, під час якого фортецю було зруйновано), а згодом – в останній третині 18 ст. – проти рос. військ. У лип. 1770 20-тис. гарнізон фортеці капітулював перед рос. військами під командою кн. М.Рєпніна під час російсько-турецької війни 1768–1774, але за умовами Кючук-Кайнарджійського мирного договору 1774 І. лишився за Османською імперією. Вдруге рос. війська на чолі з ген.-аншефом О.Суворовим підійшли до значно краще укріпленої фортеці наприкінці 1790 під час російсько-турецької війни 1787–1791. За стандартами того часу фортеця вважалася неприступною, але 22(11) груд. 1790 її було взято штурмом (див. Ізмаїла штурм 1790). Але за умовами Ясського мирного договору 1791 І. знову відійшов до Туреччини. Третє здобуття рос. військами І. відбулося 1809 під час російсько-турецької війни 1806–1812. За Бухарестським мирним договором 1812 І. увійшов до складу Російської імперії.
Отримавши статус міста, І. швидко перетворився на значний мор. та річковий порт, нас. якого зростало за рахунок селян-утікачів, переселенців з турец. володінь – болгар, молдован, греків; в кін. 1820-х рр. тут оселилося чимало колиш. запорожців, що повернулися з-за Дунаю. Від 1813 І. – повітовий центр Бессарабської обл.; 1830–35 – центр Ізмаїльського градоначальства. 1856 у місті проживало 30,6 тис. осіб.
Після невдалої для Росії Кримської війни 1853–1856 за Паризьким мирним договором 1856 І. відійшов до Молдав. князівства, яке перебувало під верховною владою Осман. імперії. За розпорядженням царського уряду фортецю було висаджено в повітря. Остаточно І. перейшов до складу Рос. імперії після російсько-турецької війни 1877–1878. Розвивався переважно як торг. порт. До 1917 – повітовий центр Бессарабської губ.
4 лют. 1918 окупований Румунією, під владою якої перебував до 28 черв. 1940. Після розв'язання багаторічного рад.-румун. конфлікту Ізмаїльський пов. Бессарабії було включено до складу УРСР. 7 серп. 1940 була утворена Акерманська обл., до якої увійшли Ізмаїльський та Акерманський повіти. 7 груд. того ж року центр області перенесено до І., а область перейменовано в Ізмаїльську область. Під час Великої вітчизняної війни Радянського Союзу 1941–1945 від 22 лип. 1941 по 26 серп. 1944 місто було окуповане румун. військами. 1954 Ізмаїльську обл. ліквідовано, а її тер. включено до складу Одес. обл. Райцентр 1940–41 та від 1959.
Істор. пам'ятки: мечеть 16 ст., залишки середньовічної фортеці, церква Різдва (1823), Свято-Покровський собор, Свято-Миколаївська церква (обидва – 1831). Археол. пам'ятки: поселення 5–4 ст. до н. е.
- АннА
- Супермодератор
- Повідомлень: 8878
- З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
- Стать: Жінка
- Дякував (ла): 3563 рази
- Подякували: 2154 рази
Re: ІЗМАЇЛ, місто, Одеська область
Ізмаїл — місто обласного підпорядкування, центр Ізмаїльського району. Розташований на лівому березі Кілійського рукава Дунаю за 286 км від Одеси (залізницею) та за 80 км від Чорного моря. Сполучений з багатьма містами області і з сусідньою Молдавією залізницями, водними, шосейними і повітряними шляхами. Населення — 63,7 тис. чоловік.
Знахідки, які свідчать про давні поселення на території сучасного Ізмаїла, відносяться до перших століть нашої ери. У IX—X століттях на берегах Дністра і до самого Дунаю жили східно-слов’янські племена тиверців та уличів, що вели осідле хліборобське господарство. В період існування Давньоруської держави вони підтримували тісні і постійні зв’язки з Києвом та багатьма іншими містами. В часи феодальної роздробленості Київської Русі придунайські землі входили до складу Галицько-Волинського князівства, потім були поневолені монголо-татарами, а в кінці XIV століття увійшли до Молдавського князівства. На цей час на місці нинішнього Ізмаїла існувало слов’янське селище Сміл. У XV столітті в Північне Причорномор’я час від часу стали проникати турки, які з першої половини XVI століття на тривалий час утвердили свою владу в придунайських землях.
У XVI сторіччі український народ не раз намагався визволити землі між Дністром та Пониззям Дунаю від турецьких загарбників, запорізькі козаки часто облягали турецькі фортеці, що були споруджені в цьому краї. У 1595 році під час об’єднаного походу запорізьких козаків на чолі з Лободою і Наливайком було взято укріплене селище Сміл. Як тільки турки знову оволоділи ним, вони збудували тут міцну фортецю, назвавши її Ізмаїлом. Однак звитяжні походи козаків на цьому не припинилися, вони й надалі завдавали відчутних ударів турецьким гарнізонам.
Український народ, поневолений шляхетською Польщею, не міг власними силами визволити Північне Причорномор’я. Після возз’єднання України з Росією, в результаті активних дій російської армії в кінці XVIII—на початку XIX століття, ці землі були остаточно визволені. Вперше фортеця була взята російськими військами під командуванням генерала Рєпніна 26 липня 1770 року. Внаслідок успішного наступу російської армії турецький гарнізон, який налічував близько 20 тис. чол., пограбувавши жителів, поспішно залишив фортецю і відступив до Кілії.
За умовами Кючук-Кайнарджійського мирного договору, підписаного 10 липня 1774 року, Ізмаїл знову залишився за Туреччиною.
Під час війни 1787—1791 рр. російська армія здобула ряд блискучих перемог під Кінбурном, Фокшанами, Римніком і підійшла до Ізмаїла. На цей час турки за допомогою французьких і німецьких інженерів значно укріпили фортецю, оскільки Ізмаїл, бувши в центрі шляхів на Галац, Бендери, Хотин і Кілію, перекривав вихід через Дунай в Добруджу. Фортеця була розширена, навколо вирито рів завглибшки 6—10 м і завширшки близько 12 м. Оточували її міцні стіни, а 11 бастіонів прикривали підступи до неї. Турецький гарнізон налічував 35 тис. вишколених солдат. На його озброєнні було 260 гармат. Командував гарнізоном досвідчений воєначальник Айдозли-Махмет-паша. Крім того, на Дунай було підтягнуто значну кількість суден турецького військового флоту, який підтримував гарнізон фортеці вогнем своїх гармат, підвозив нові поповнення солдат, боєприпаси. У зв’язку з цим спочатку облога Ізмаїла не принесла успіху російським військам. Не вистачало артилерії, погано було організовано постачання військ, не було єдиного командування. На початку грудня 1790 року командування військами було передано О. В. Суворову. Великий полководець зумів підняти моральний дух солдатів і підготувати війська до штурму фортеці. Військові авторитети того часу вважали, що такі фортеці як Ізмаїл або ж взагалі неприступні, або можуть бути взяті лише при десятиразовій перевазі військ. План О. В. Суворова передбачав штурм фортеці з усіх боків трьома загонами по 3 колони в кожному. Це повинно було дезорієнтувати ворога, замаскувати напрям головного удару з боку Дунаю, де зосереджувалося близько половини військ. Задум великого полководця себе цілком виправдав.
У вас недостатньо прав для перегляду приєднаних до цього повідомлення файлів.
- АннА
- Супермодератор
- Повідомлень: 8878
- З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
- Стать: Жінка
- Дякував (ла): 3563 рази
- Подякували: 2154 рази
Re: ІЗМАЇЛ, місто, Одеська область
Частина ІІ
У зв’язку з віроломним нападом на Радянський Союз фашистської Німеччини та її сателітів багато жителів стали до лав Червоної Армії, інші самовідданою працею допомагали захисникам Вітчизни. З перших днів розпочались запеклі бої за місто. З переважаючими силами ворога хоробро бились 25-а Чапаєвська і 51-а дивізії, 79-й і 25-й загони військ прикордонної охорони, кораблі і частини Дунайської флотилії, 3-а і 96-а авіаескадрильї, яких активно підтримувало все місцеве населення. Навічно збереглися в пам’яті жителів імена старшин 11-ої статті Щербахи і Михайлова, старшого лейтенанта Зайцева та інших воїнів, які віддали своє життя, захищаючи місто. Після місяця запеклих боїв за наказом командування 22 липня 1941 року радянські війська залишили Ізмаїл.
Знущання і смерть принесли німецько-румунські загарбники жителям радянського дунайського міста. Перші накази адміністрації королівської Румунії в Ізмаїлі стосувалися арештів активістів, знищення радянської літератури та заборони російської, української і болгарської мов. Але терор не міг зламати дух людей Країни Рад. Боротьбу з ворогом очолила підпільна партійна організація, якою керував старий комуніст, учасник Татарбунарського повстання Ф. І. Погрібний. Комуністи розповсюджували листівки, провадили усну агітаційну роботу, організовували втечу військовополонених з концтаборів, зокрема в Татарбунарах. Однак фашистським загарбникам вдалося заарештувати підпільників, які потім були замучені в катівнях.
У 1941—1942 рр. в Ізмаїлі діяла підпільна комсомольська група. До її складу входили М. Пинтя, Б. Фельтев, Ф. Максименко, Т. Мунджіу, О. Мандель та інші. Комсомольці організували саботаж заходів окупантів, поширювали листівки, готували замах на диктатора Антонеску, що мав приїхати в місто 10 травня 1942 року. Проте вони були схоплені жандармами, і військово-польовий суд засудив їх до каторжних робіт. Лише радянські війська визволили відважних патріотів.
Наслідувало приклад комуністів і комсомольців багато жителів міста. Так, М. Ф. Мітакі та інші допомагали підпільникам, переховували втікачів з полону від фашистів тощо.
Розвиваючи наступ, який завершився розгромом яссько-кишинівського угруповання фашистів, частини 5-ї гвардійської бригади 46-ї армії і Дунайська флотилія 26 серпня 1944 року визволили Ізмаїл. Під час боїв героїчно загинула група артилеристів батареї і її командири старший лейтенант І. М. Баринов і молодший лейтенант Бубудашвілі. 26 серпня 1945 року на Копаній Балці було встановлено обеліск на честь земляків, полеглих на фронтах Великої Вітчизняної війни. Іменем Баринова названо одну з вулиць міста. В День Військово-Морського Флоту в 1967 році було відкрито пам’ятник матросам і офіцерам Дунайської флотилії, які героїчно боролись за встановлення Радянської влади на Дунаї, захищали місто в 1941 році і визволяли його від фашистської неволі в 1944 році. На високому постаменті встановлено бронекатер № 134, що пройшов з боями від берегів Азовського моря до Відня і на цьому славному шляху визволяв Ізмаїл.
У зв’язку з віроломним нападом на Радянський Союз фашистської Німеччини та її сателітів багато жителів стали до лав Червоної Армії, інші самовідданою працею допомагали захисникам Вітчизни. З перших днів розпочались запеклі бої за місто. З переважаючими силами ворога хоробро бились 25-а Чапаєвська і 51-а дивізії, 79-й і 25-й загони військ прикордонної охорони, кораблі і частини Дунайської флотилії, 3-а і 96-а авіаескадрильї, яких активно підтримувало все місцеве населення. Навічно збереглися в пам’яті жителів імена старшин 11-ої статті Щербахи і Михайлова, старшого лейтенанта Зайцева та інших воїнів, які віддали своє життя, захищаючи місто. Після місяця запеклих боїв за наказом командування 22 липня 1941 року радянські війська залишили Ізмаїл.
Знущання і смерть принесли німецько-румунські загарбники жителям радянського дунайського міста. Перші накази адміністрації королівської Румунії в Ізмаїлі стосувалися арештів активістів, знищення радянської літератури та заборони російської, української і болгарської мов. Але терор не міг зламати дух людей Країни Рад. Боротьбу з ворогом очолила підпільна партійна організація, якою керував старий комуніст, учасник Татарбунарського повстання Ф. І. Погрібний. Комуністи розповсюджували листівки, провадили усну агітаційну роботу, організовували втечу військовополонених з концтаборів, зокрема в Татарбунарах. Однак фашистським загарбникам вдалося заарештувати підпільників, які потім були замучені в катівнях.
У 1941—1942 рр. в Ізмаїлі діяла підпільна комсомольська група. До її складу входили М. Пинтя, Б. Фельтев, Ф. Максименко, Т. Мунджіу, О. Мандель та інші. Комсомольці організували саботаж заходів окупантів, поширювали листівки, готували замах на диктатора Антонеску, що мав приїхати в місто 10 травня 1942 року. Проте вони були схоплені жандармами, і військово-польовий суд засудив їх до каторжних робіт. Лише радянські війська визволили відважних патріотів.
Наслідувало приклад комуністів і комсомольців багато жителів міста. Так, М. Ф. Мітакі та інші допомагали підпільникам, переховували втікачів з полону від фашистів тощо.
Розвиваючи наступ, який завершився розгромом яссько-кишинівського угруповання фашистів, частини 5-ї гвардійської бригади 46-ї армії і Дунайська флотилія 26 серпня 1944 року визволили Ізмаїл. Під час боїв героїчно загинула група артилеристів батареї і її командири старший лейтенант І. М. Баринов і молодший лейтенант Бубудашвілі. 26 серпня 1945 року на Копаній Балці було встановлено обеліск на честь земляків, полеглих на фронтах Великої Вітчизняної війни. Іменем Баринова названо одну з вулиць міста. В День Військово-Морського Флоту в 1967 році було відкрито пам’ятник матросам і офіцерам Дунайської флотилії, які героїчно боролись за встановлення Радянської влади на Дунаї, захищали місто в 1941 році і визволяли його від фашистської неволі в 1944 році. На високому постаменті встановлено бронекатер № 134, що пройшов з боями від берегів Азовського моря до Відня і на цьому славному шляху визволяв Ізмаїл.
Хто зараз онлайн
Зараз переглядають цей форум: Немає зареєстрованих користувачів і 13 гостей