Український Генеалогічний Форум

Пошук родоводу, походження українських прізвищ, ономастика

Золотий Потік, смт, Бучацький р-н, Тернопільська обл, україна

У цьому смт/Цим смт/Це смт

Народився і живу
0
Немає голосів
Народився, але не живу
0
Немає голосів
Жили мої батьки
0
Немає голосів
Жили декілька поколіннь моїх пращурів
0
Немає голосів
Жило більше 7 поколіннь моїх пращурів
0
Немає голосів
Досліджую
0
Немає голосів
Цікавлюсь
0
Немає голосів
Є зв'язок моїх пращурів з цим НП
0
Немає голосів
Ваш варіант відповіді
0
Немає голосів
Ваш варіант відповіді
0
Немає голосів
 
Всього голосів : 0

Онлайн
Аватар користувача
 
Повідомлень: 2193
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Подякував (-ла): 1418 раз.
Подякували: 519 раз.
Стать: Жінка

Золотий Потік, смт, Бучацький р-н, Тернопільська обл, україна

Повідомлення АннА » 09 жовтня 2017, 21:02

ЗОЛОТИЙ ПОТІК (до 1570 – Загайполе) – с-ще міськ. типу Бучацького р-ну Тернопільської області. Розташов. за 18 км від залізничної ст. Бучач. Нас. 2,5 тис. осіб (2004).
Поселення відоме з кін. 14 ст. під назвою Загайполе.
В 1-й пол. 16 ст. було подароване польс. королем магнату Я.Потоцькому.
1570 с-ще набуло статусу м-ка і перейм. в Золотий Потік.
1578 йому надано право проведення щороку двох ярмарків і щотижня торгів.
1601 отримав магдебурзьке право.
На поч. 17 ст. поблизу Золотого Потоку збудовано замок.
1634 споруджено костел.
Під час національної революції 1648–1676 поблизу м-ка точилися жорстокі бої.
1672 Золотий Потік захоплений турец., 1675 зайнятий польс. військами, з 1676 по 1683 – знову під владою Османської імперії. Наприкінці 17 ст. Золотий Потік занепадає.
Після 1-го поділу Польщі 1772 (див. Поділи Польщі 1772, 1793, 1795) перейшов під владу Австрії (від 1867 – Австро-Угорщина).
1817 у З.П. відкрито школу, яку 1880 перетворено на 4-класну.
Наприкінці 19 – поч. 20 ст. діяли ф-ки з вир-ва гіпсу та дренажних труб, працювали кушніри, кравці, ткачі, гончари, шевці тощо. Однак більшість нас. займалася с. госп-вом.
Під час Першої світової війни Золотий Потік зазнав значних руйнувань. Від 1920 перебував під владою Польщі, від 1939 – возз'єднано з ін. укр. землями в складі УРСР.
Райцентр 1940–62.
Під час Великої вітчизняної війни Радянського Союзу 1941–1945 окупований гітлерівцями від лип. 1941 по лип. 1944, перебував у складі Генеральної губернії.
Від 1985 – с-ще міськ. типу.

Зображення Зображення
Із повагою, Ганна

Онлайн
Аватар користувача
 
Повідомлень: 2193
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Подякував (-ла): 1418 раз.
Подякували: 519 раз.
Стать: Жінка

Re: Золотий Потік, смт, Бучацький р-н, Тернопільська обл, україна

Повідомлення АннА » 09 жовтня 2017, 21:07

З історії міст і сіл УРСР виданої у 1968-1973 роках.
Золотий Потік — село, центр сільської Ради, розташоване неподалік впадіння річки Стрипи в Дністер, за 18 км від районного центру і залізничної станції Бучач. Дворів — 732. Населення — 2422 чоловіка. Сільраді підпорядковані села Жванець і Костильники.

Поселення виникло наприкінці XIV ст. і називалося Загайполем. У першій половині XVI ст. польський король подарував Загайполе разом з навколишніми землями магнату Я. Потоцькому. В 1570 році власник домігся для села статуса містечка і перейменував його на Золотий Потік. Через вісім років містечко здобуло право на проведення щороку двох ярмарків і щопонеділка — торгів. У 1601 році Золотому Потоку надано магдебурзьке право, за яким населенню дозволялося обирати органи місцевого самоврядування, займатися ремеслом, торгівлею. Це сприяло економічному зростанню Золотого Потоку, що лежав на важливому торговельному шляху з Галичини на Поділля і в Молдавію. Цим шляхом часто їздили валки коломийців, які возили сіль. Наприкінці XVI — на початку XVII ст. в Золотому Потоці було вже чимало ремісників: ковалів, мулярів, теслярів, кравців, кушнірів, шевців, а також мірошників.

На початку XVII ст. для захисту своїх володінь від нападів татарських орд Потоцький руками залежного населення збудував у містечку замок. Тут завжди перебував гарнізон, готовий виступити проти зовнішніх ворогів, а також селян, щоб тримати їх у покорі. Для покатоличення корінного українського населення 1634 року споруджено костьол. Селяни протестували проти тяжкої панщини, яка досягала 5—6 днів на тиждень, проти національно-релігійних утисків. У 1613 році населення одностайно допомогло загону запорізьких козаків, який ішов походом на Покуття, здобути замок магнатів Потоцьких. Налякана шляхта закликала на допомогу белзького воєводу, війська якого витіснили козаків з Коломийщини.

Особливої гостроти набрала боротьба селян проти гнобителів під час визвольної війни українського народу 1648—1654 рр. Коли у вересні 1648 року селянсько-козацькі загони підступили до Золотого Потоку, багато місцевих жителів приєдналося до них і брало участь в здобутті фортеці, розгромі панських фільварків. Про це, зокрема, свідчить зізнання мешканця містечка Амброжина, схопленого слугами Потоцького у січні 1649 року. Під тортурами він розповів, що приєднався до повстанців і разом з ними нищив панське майно. Навесні 1649 року для придушення селянсько-козацьких виступів магнати й шляхта продовжували збирати військові сили, а також гроші, які передавалися спеціальному чиновнику, що перебував у Золотому Потоці.

1655 року російське військо разом з українськими козацькими полками, йдучи походом на Львів, зайняло Золотий Потік. У наступні роки навколо фортеці ще не раз точилися запеклі бої. Але, якщо під час визвольної війни місцеве населення само допомагало у її здобутті, то в 1672 році, коли величезна турецька армія рушила на Поділля, жителі героїчно захищали містечко, а після спалення його ворогами, зачинилися в замку і продовжували опір. Озвірілі яничари, захопивши фортецю, винищили всіх — і чоловіків, які билися з ними, і старих, жінок та дітей, що сховалися за її стінами. У 1675 році польські війська вибили із замку турків, та наступного року вони знов захопили його. 1683 року турецько-татарські завойовники мусили піти звідси, але їх руйнівні напади тривали до 1699 року. Містечко зовсім занепало, і в історичних документах першої половини XVIII ст. про нього немає згадок.

1772 року Золотий Потік підпав під владу Австрійської імперії. За даними 1787 року, з 4246 моргів земельних угідь, приписаних до містечка, панський маєток займав 2560 моргів, церква і костьол володіли 132 моргами, а в користуванні 138 селянських дворів було всього 1554 морги. Тяглові й піші селяни відбували панщину 4484 дні на рік, давали панському двору данину натурою: кури, яйця, мед, мітки прядива та ін. Халупники, а також ремісники, дрібні торговці сплачували чинш.

Протягом перших двох десятиріч XIX ст. поміщик Скварчинський, до якого перейшло містечко, забрав у селян понад 350 моргів землі. У 1820 році в користуванні 165 селянських господарств лишилося всього 1187 моргів землі. Наділи 6 заможних дворів перевищували 20 моргів, у 61 двора вони були від 10 до 20 моргів, у 17 — від 1 до 10, а в 81 двора, тобто майже в половини господарств,— менші за 1 морг. Власник містечка примушував селян відробляти понаднормову панщину, забороняв користуватися пасовиськами тощо. Скривджене населення раз у раз подавало скарги на гнобителя в Галицьку крайову раду. В скарзі від 2 листопада 1822 року селяни вимагали дати їм дозвіл піти від пана, переселитися в іншу частину краю, бо «не в змозі далі терпіти утиски». 15 квітня 1823 року крайова рада відповіла, що селяни мусять без опору виконувати свої повинності, бо інакше «будуть покарані тілесно».

Внаслідок реформи 1848 року за викуп було скасовано феодальні повинності селян, але збережено велике феодальне землеволодіння. В руках поміщика лишилося 1799 моргів найкращої орної землі, лук, пасовиськ і лісу. Колишні ж кріпаки одержали у власність лише ті невеликі ділянки, якими користувалися до реформи.

Скасування кріпацтва дало більший простір для розвитку в містечку кустарних промислів. Місцеві ремісники виробляли лляне полотно, брилі, гудзики тощо. Наприкінці XIX — на початку XX ст. у Золотому Потоці працювали кушніри, шевці, кравці, ткачі, гончари, різники. Тоді ж було створено два невеликі напівкустарні підприємства — фабрики гіпсу й дренажних труб. Та як і раніше, основна маса населення займалася сільським господарством. Внаслідок класового розшарування більшість селянських родин втратила майже всю свою землю. Так, на початок 1915 року з 280 дворів близько 190 мали лише по 0,5—2 морги, тоді як у 30 куркульських сімей було по 15—20 і більше моргів. Бідняки наймитували у поміщика, місцевих багатіїв, за мізерну плату працювали на лісорозробках.

Напередодні першої світової війни в Золотому Потоці мешкало понад 3,7 тис. чоловік. На цю досить значну кількість жителів був один лікар, та й той приватний. З 1817 року в містечку працювала двомовна школа, в якій тривалий час один учитель навчав 40—50 дітей. 1880 року замість неї відкрито чотирикласну початкову школу, в якій навчалося 160 хлопчиків і дівчаток, тобто менша частина дітей шкільного віку. Більшість жителів лишалася неписьменною.

В серпні 1914 року в Золотий Потік вступили російські війська. Протягом 1915—1917 рр. містечко кілька разів переходило з рук у руки. В ході боїв було зруйновано третину будинків.

Великий вплив на політичні настрої трудящих Золотого Потоку мали російські солдати-більшовики. Від них жителі дізналися про Лютневу революцію в Росії й повалення самодержавства, про боротьбу більшовицької партії за переростання буржуазно-демократичної революції в соціалістичну. Палкий відгук у серцях робітників і найбідніших селян містечка знайшли ідеї Великого Жовтня. І під владою буржуазно-націоналістичного уряду ЗУНР, і під гнітом буржуазно-поміщицької Польщі, яка в липні 1919 року окупувала Східну Галичину, трудящі Золотого Потоку мріяли про Радянську владу, боролися за її встановлення. Влітку 1920 року Червона Армія допомогла їм здійснити цю мрію.

10 серпня частини 14-ї армії визволили містечко, а вже наступного дня тут було створено революційний комітет з п’яти чоловік. За короткий час ревком з допомогою населення провів конфіскацію поміщицьких та церковних земель і приступив до їх розподілу серед селянської бідноти. Здійснювалися заходи щодо поліпшення добробуту трудящих, налагодження роботи школи. Але обставини склались так, що Червона Армія змушена була відступити.

У вересні 1920 року війська буржуазно-поміщицької Польщі знову окупували село. Ще жорстокішою стала експлуатація трудящих, посилилося їх зубожіння. В 1931 році в Золотому Потоці було 309 селянських господарств, дві третини з яких не мали ні коней, ні корів; їхні земельні наділи не перевищували 2 моргів. Ці бідняки мусили шукати роботу, але знайти її було майже неможливо, бо переважна більшість дрібних промислових підприємств не діяла. У 30-х роках працювали лише гуральня, що належала поміщику, і два млини. На початку 1937 року в містечку налічувалося 120 безробітних, які зовсім не мали засобів до існування.

Трудящі Золотого Потоку дедалі рішучіше протестували проти тяжкого становища, потай читали комуністичні листівки, радянські газети «Правда» і «Вісті», в яких розповідалося про успіхи народів СРСР у будівництві соціалізму. Поширював революційну літературу нелегальний осередок КПЗУ, створений в містечку в 1931 році. Так, вночі на 1 січня 1933 року понад 30 листівок було розкидано на базарній площі і прилеглих до неї вулицях. Того ж року напередодні міжнародного свята трудящих 1 Травня в містечку знов були розповсюджені комуністичні листівки. Члени осередку КПЗУ, яких у 1937 році було 6 чоловік, очолювали страйкову боротьбу трудящих. В 1937 році відбувся масовий селянський страйк, учасники якого виступали проти зниження цін на сільськогосподарську продукцію і підвищення цін на промислові товари. Поліція придушила страйк, кинувши до в’язниці найбільш активних його учасників.

Іноземні загарбники дивилися на Східну Галичину як на колонію, по-хижацькому виснажували природні багатства, грабували й експлуатували її народ. Вони не дбали ні про охорону здоров’я трудящих, ні про народну освіту. В Золотому Потоці продовжував працювати лише приватний лікар, що мав власну лікарню на кілька ліжок. Лікування і ліки коштували дорого. За прийом до лікаря хворий мусив платити 2—3 злотих. І медична допомога, й освіта були фактично недоступні для трудящих. У 1926 році в шестикласній школі з польською мовою викладання навчалося 279 дітей, три чверті з них — із заможних родин містечка й навколишніх сіл. У 30-х роках діяли 2 маленькі бібліотеки, але в жодній з них не було українських книг.

Зазнаючи жорстокого гноблення і національних утисків, біднота Золотого Потоку з надією дивилася на схід, на Радянський Союз, і вірила, що визволення прийде саме звідти. І такий день настав. 18 вересня 1939 року трудящі з величезною радістю зустрічали своїх визволителів — воїнів Червоної Армії. Вже 25 вересня щойно створений селянський комітет приступив до розподілу між селянами-бідняками 500 га поміщицької та церковної землі. В жовтні трудяще населення взяло участь у вільних, справді демократичних виборах депутатів до Народних Зборів Західної України.

В лютому 1940 року в селі створено машинно-тракторну станцію, яка одержала від Радянської держави 8 тракторів, локомобіль, 3 молотарки та інші машини й механізми. Протягом 1940—1941 рр. МТС подала велику допомогу селянським господарствам у польових роботах. Почали працювати націоналізовані млини й гуральня.

У січні 1940 року Золотий Потік став районним центром. Партійні й радянські органи взялися за розвиток економіки, ліквідацію безробіття, підвищення добробуту населення. Було створено харчокомбінат, промислові артілі, розгорнуто державну і кооперативну торгівлю. Почала працювати середня школа з українською мовою викладання. 585 учнів, тобто всі діти шкільного віку, були охоплені навчанням. Педагогічний колектив складався з 27 вчителів. Організовано курси ліквідації неписьменності серед дорослого населення. Відкрито клуб, бібліотеку.

Вторгнення гітлерівських полчищ на радянську землю тимчасово перервало будівництво нового життя. 10 липня 1941 року фашисти окупували Золотий Потік. Вони відібрали у селян землю, яку їм дала Радянська влада, і створили державний фільварок, т. зв. лігеншафт, запровадивши в ньому рабську працю. Окупанти розстріляли 170 мирних жителів з села й району, силоміць вивезли на каторжні роботи до Німеччини 550 юнаків і дівчат. Та хоч як шаленіли гітлерівці, населення всіляко саботувало сільськогосподарські роботи, уникало відправки до Німеччини, ухилялося від поставок хліба, м’яса, молока тощо.

27 березня 1944 року, прорвавши оборону фашистських військ, танкові підрозділи 1-го Українського фронту вибили гітлерівців з Золотого Потоку, але через кілька днів під натиском переважаючих сил ворога змушені були залишити село.

Майже три місяці на цій ділянці фронту точилися бої. Лише 22 липня з села було остаточно вигнано окупантів. Відступаючи, гітлерівці зруйнували паровий млин, МТС, приміщення школи, багато житлових будинків.

Після визволення села 48 його жителів, ставши до лав Червоної Армії, брали участь у розгромі ворога, 22 з них загинуло, 20 відзначено урядовими нагородами. У перших числах серпня 1944 року в Золотому Потоці відновили діяльність райком КП(б)У і райвиконком. Під їх керівництвом населення, долаючи всілякі труднощі — нестачу робочих рук, машин і механізмів, будівельних матеріалів, взялося за відбудову села і його, господарства. Жителі розчищали від завалів вулиці, ремонтували будинки, зводили виробничі приміщення зруйнованих ворогом промислових підприємств. Держава допомогла кредитами, будівельними матеріалами. Завдяки цьому та наполегливій праці трудящих Золотий Потік піднімався з руїн. Протягом 1944—1945 рр. відновили роботу машинно-тракторна станція, млин. Було в основному відбудовано житла, налагоджено торгівлю. Відкрилася лікарня. 1 вересня 1944 року учні сіли за шкільні парти.

Великі зміни сталися в селі в наступний час. Восени 1948 року організовано промислову артіль «30 років Жовтня». Селяни ставали на шлях колективного ведення господарства. У березні 1947 року 29 бідняцьких дворів об’єдналися в колгосп, назвавши його ім’ям В. І. Леніна, а вже 1949 року колективізацію одноосібних селянських господарств було завершено. Однак невеликому колгоспові важко було досягти значних успіхів у розвитку сільськогосподарського виробництва. Урожайність зернових зростала повільно. У 1956 році вона становила 11,7 цнт з га. Краще пішли справи після того, як у другій половині 50-х років до колгоспу ім. Леніна приєдналися артілі сусідніх сіл Сновидова і Возилова. Поліпшилося використання землі й техніки, ширше застосовувалися досягнення передової агрономічної науки. Все це позитивно позначилося на розвитку рільництва й тваринництва. У роки восьмої п’ятирічки середньорічна врожайність озимої пшениці становила 25 цнт, цукрових буряків 285 цнт з га. На сто га угідь вироблено 223 цнт молока, 80 цнт м’яса.
Збирання хліба в колгоспі ім. Калініна, с. Золотий Потік. 1972 р.

Збирання хліба в колгоспі ім. Калініна, с. Золотий Потік. 1972 р.

В листопаді 1971 року із золотопотіцьким колгоспом об’єднався колгосп села Миколаївки. Нині в користуванні цього великого високомеханізованого господарства, яке носить ім’я М. І. Калініна, є близько 5,5 тис. га угідь, у т. ч. понад 3,6 тис. га орної землі. Більша частина площі використовується під посіви зернових, а також технічних і городніх культур.

Натхнені історичними рішеннями XXIV з’їзду КПРС, трудівники колгоспу самовіддано працюють у роки дев’ятої п’ятирічки. План 1971 року було виконано успішно. Наступного року, включившись у всенародне соціалістичне змагання за відзначення новими трудовими успіхами 50-річчя утворення СРСР, колгоспники зібрали з кожного га посіву по 28,6 цнт зернових, у т. ч. озимої пшениці — по 35,5 цнт, цукрових буряків — по 416 цнт. Невпинно збільшуються грошові прибутки господарства, оплата праці його трудівників. Було одержано 2,7 мли. крб. доходу, середньомісячний заробіток колгоспника становив 78 карбованців.

За самовіддану працю і високі виробничі показники 12 передовиків колгоспного виробництва нагороджено орденами СРСР. Ордена Леніна удостоєно М. Д. Струк, ланка якої в 1972 році виростила по 573 цнт буряків на кожному га посіву. Орденом Жовтневої Революції у 1971 році нагороджено бригадира тракторної бригади комуніста В. М. Гнатюка. У другому році дев’ятої п’ятирічки високих показників добилася ланка, очолювана комуністкою, членом обкому і райкому КП України П. І. Дем’янчук. З кожного га посіву зібрано по 25 цнт сухого листя тютюну. 1972 року ланкову удостоєно ордена Трудового Червоного Прапора. Орденом «Знак Пошани» нагороджено 4 чоловіка.

Завдяки допомозі Радянської держави в селі, поряд з сільськогосподарським, успішно розвивається промислове виробництво. У 1964 році на базі промислового комбінату створено завод господарських інструментів. Підприємство достроково, ще у вересні 1969 р. виконало план восьмої п’ятирічки і дало на 1,5 млн. крб. надпланової продукції. Включившись у всенародне змагання за виконання історичних рішень XXIV з’їзду КПРС, колектив заводу на чолі з комуністами успішно завершив виробничі завдання першого і другого року дев’ятої п’ятирічки. У 1971 році завод видав продукції на 1,8 млн. крб., а наступного року — вже на 2,3 млн. крб. На підприємстві немає жодного робітника, який би не виконував норм виробітку. Цих успіхів заводський колектив досяг під керівництвом партійної організації, на обліку в якій 1972 року перебувало 16 комуністів. Багато років трудиться на заводі пресувальник комуніст І. Д. Віцингловський. Він — один з кращих виробничників, добрий порадник і вихователь молоді. Досвідченим спеціалістом і активним раціоналізатором є механік комуніст О. М. Надвернюк. Лише протягом двох років дев’ятої п’ятирічки він подав сім раціоналізаторських пропозицій, запровадження яких дало підприємству близько 2 тис. крб. економії. У 1973 році комуністи очолили змагання заводського колективу за дострокове виконання виробничих завдань третього, вирішального року п’ятирічки.

В селі діє майстерня Бучацького районного відділення «Сільгосптехніки», що має моторний, тракторний, слюсарний, ковальський, зварювальний і вулканізаційний цехи. Тут виріс великий загін спеціалістів, які досконало оволоділи новими, індустріальними методами ремонту машин. Наприкінці 1971 року в Золотому Потоці створено філіал Миколаївського науково-дослідного інституту випробування сільськогосподарської техніки. З розвитком промислових підприємств сталися значні зміни в соціальному складі населення. 1972 року майже 40 проц. працездатних жителів було зайнято в промисловому виробництві.

Заможно живуть трудівники села, про що, зокрема, свідчить широкий розмах житлового будівництва. За післявоєнні роки споруджено понад 270 індивідуальних житлових будинків на 3—4 кімнати. З’явилися нові вулиці — Кірова, Чапаева та інші. До кінця дев’ятої п’ятирічки буде споруджено житловий масив на 75 будинків, торговий центр, нові приміщення пошти й автоматичної телефонної станції.

Золотий Потік перетворився на красиве, впорядковане село. Його електрифіковано й радіофіковано, прокладено водогін. Село, яке 1962 року увійшло до складу Бучацького району, сполучене з райцентром автошляхом. З кожним роком розширюється мережа підприємств торгівлі, громадського харчування, побутового обслуговування. В селі є універмаг, гастроном, спеціалізовані магазини — взуттєвий, книжковий, культтоварів; працюють три їдальні. До послуг жителів — ательє для пошиття і ремонту одягу, взуттєва майстерня, прокатний пункт, фотоательє, телемайстерня. В центрі розміщено дитячий садок-ясла, де виховуються 115 малят. Для школярів відкрито будинок піонерів. Силами населення посаджено парк.

Тут височать пам’ятник В. І. Леніну, пам’ятник радянським воїнам, що загинули в боях за визволення села від фашистських окупантів.

Добре налагоджено охорону здоров’я трудящих. 1963 року дільничну лікарню розміщено у новозбудованому приміщенні. В лікарні на 100 ліжок є хірургічне, терапевтичне, пологове, дитяче та інфекційне відділення. Працюють поліклініка, аптека. Населення обслуговують 15 лікарів і 55 медичних працівників з середньою спеціальною освітою. Для них споруджено двоповерховий будинок з усіма вигодами.

За роки Радянської влади докорінні зміни сталися в галузі народної освіти, набагато зріс освітній рівень населення. За період з 1948 року, коли відбувся перший випуск, до 1972 року Золотопотіцьку середню школу (денну і вечірню) закінчило 1164 чоловіка, з них 201 здобув вищу освіту, 204 — середню спеціальну. Лише 1972 року у вузах країни стаціонарно й заочно навчалося 58 вихованців школи. 52 колишні її випускники працюють в селі вчителями, лікарями, інженерами, агрономами тощо. У 1972/73 навчальному році в середній школі налічувалося 665 учнів, 49 учителів. Школярі не тільки здобувають міцні знання з загальноосвітніх дисциплін, а й набувають виробничих навичок. Для учнівської виробничої бригади колгосп виділив 24 га орної землі, на якій підлітки вирощують пшеницю, ячмінь, цукрові буряки, кукурудзу та інші культури. Старшокласники набувають спеціальності механізатора сільського господарства. В школі піклуються про гармонійний розвиток дітей. Тут створено музичний, танцювальний, хоровий та інші гуртки.

Центром культурно-масової роботи є будинок культури, який має зал на 500 місць, кімнати для занять самодіяльних гуртків і музичної студії. В 1961 році в селі споруджено широкоекранний кінотеатр на 400 місць. До послуг жителів — бібліотека з книжковим фондом 34,5 тис. примірників. 1972 року бібліотека провела читацькі коференції на теми «Образ людини праці в сучасній радянській літературі», «Україна в сузір’ї радянських республік» та ін., організувала книговиставки, присвячені 50-річчю утворення Союзу РСР.

Величезні зміни, що сталися в економічному та культурному житті села, — результат повсякденного піклування Комуністичної партії, Радянського уряду про благо народу, наполегливої організаторської й виховної роботи комуністів. 1972 року в Золотому Потоці налічувалося 6 партійних організацій, які об’єднували 85 членів і кандидатів у члени КПРС. Незмінними їх помічниками є 300 комсомольців села, що перебувають на обліку в 7 первинних організаціях ЛКСМУ.

У багатогранному житті Золотого Потоку, поряд з партійними організаціями, провідну роль відіграє сільська Рада. Серед її депутатів — 36 робітників і колгоспників, 15 представників інтелігенції. Депутатами сільради є одна з кращих робітниць заводу господарських інструментів О. І. Шувальська, передовий тракторист районного відділення «Сільгосптехніки» С. М. Побуренний та інші. Яскравим свідченням турботи Радянської влади про добробут трудящих є сільський бюджет, який складається з бюджету сільради і відрахувань з районного бюджету. 1972 року на охорону здоров’я було виділено 253,3 тис. крб., на народну освіту й культуру — 119,1 тис. карбованців.

Трудящі Золотого Потоку постійно відчувають на собі благотворний вплив дружби радянських народів-братів. Колгосп одержує сільськогосподарську техніку й автомашини з Москви, Горького, Мінська, Уралу. До заводу господарських інструментів сировина надходить з РРФСР і Молдавії, а продукція відправляється в усі радянські республіки. На підприємствах працюють представники багатьох народів нашої країни. їх єднає велика любов до нашої багатонаціональної Радянської Батьківщини, відданість ідеалам комунізму.

О. Д. НАЛИВАЙКО
Зображення
Із повагою, Ганна


Повернутись до Літера З

Хто зараз онлайн

Зараз переглядають цей форум: Немає зареєстрованих користувачів і 2 гостей