Український Генеалогічний Форум

Пошук родоводу, походження українських прізвищ, ономастика

ЗВЕНИГОРОДКА, місто, Черкаська область, Україна

У цьому місті/Цим містом/Це місто

Народився і живу
0
Немає голосів
Народився, але не живу
0
Немає голосів
Жили мої батьки
0
Немає голосів
Жили декілька поколіннь моїх пращурів
0
Немає голосів
Жило більше 7 поколіннь моїх пращурів
0
Немає голосів
Досліджую
0
Немає голосів
Цікавлюсь
0
Немає голосів
Є зв'язок моїх пращурів з цим НП
0
Немає голосів
Ваш варіант відповіді
0
Немає голосів
Ваш варіант відповіді
0
Немає голосів
 
Всього голосів : 0

Онлайн
Аватар користувача
 
Повідомлень: 2191
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Подякував (-ла): 1413 раз.
Подякували: 517 раз.
Стать: Жінка

ЗВЕНИГОРОДКА, місто, Черкаська область, Україна

Повідомлення АннА » 27 вересня 2017, 19:04

ЗВЕНИГОРОДКА – місто Черкаської області, райцентр. Розташов. на р. Гнилий Тікич (один з витоків Тікичу, бас. Пд. Бугу), за 12 км від залізничної ст. Звенигородка. Нас. 19,5 тис. осіб (2004).
Звенигородка виникла за часів Київської Русі біля гори, де висів дзвін, що сповіщав про напад ворогів (звідси й назва міста).
В писемних джерелах згадується наприкінці 14 ст.
Від 1506 належала польс. королеві та вел. кн. литов. Сигізмунду I.
Після Люблінської унії 1569 перебувала під владою Речі Посполитої.
На початку національної революції 1648–1676 жителі міста вигнали польську шляхту, від 1648 Звенигородка входить до складу Корсунського полку.
За Андрусівським договором (перемир'ям) 1667 залишилася під владою Польщі.
Під час гайдамацького руху загін Гната Голого 1737 і 1743 брав штурмом Звенигородський замок.
1792 польс. король Станіслав-Август Понятовський затвердив герб міста і надав Звенигородці магдебурзьке право.
Після 2-го поділу Польщі 1793 (див. Поділи Польщі 1772, 1793, 1795) у складі Правобережної України відійшла до Російської імперії.
Входила до Вознесенського намісництва.
Від 1796 – повітове місто Київської губернії, центр чумацького промислу.
Райцентр з 1923.
Місто з 1938.
У роки Великої вітчизняної війни Радянського Союзу 1941–1945 окуповане гітлерівцями від 29 лип. 1941 до 28 січ. 1944.
Під час окупації знищено 2127, вивезено до Німеччини 4894 особи. Звільнене військами Першого Українського фронту й Другого Українського фронту в ході Корсунь-Шевченківської операції 1944.
Архітектурні пам'ятки: меморіальний комплекс на честь воїнів-визволителів, стела і танк у пам'ять про завершення Корсунь-Шевченківської операції, стела про минуле міста, пам'ятник Т.Шевченкові; Спасо-Преображенський собор.
Діють краєзнавчий музей та будинок-музей академіка А.Кримського.
Місто відвідували поет і партизан Війни 1812 Д.Давидов, байкар І.Крилов, поети О.Пушкін і Т.Шевченко.
Із повагою, Ганна

Онлайн
Аватар користувача
 
Повідомлень: 2191
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Подякував (-ла): 1413 раз.
Подякували: 517 раз.
Стать: Жінка

Re: ЗВЕНИГОРОДКА, місто, Черкаська область, Україна

Повідомлення АннА » 27 вересня 2017, 19:08

З історії міст і сіл УРСР виданої у 1968-1973 роках.
Звенигородка — місто районного підпорядкування, центр району, розташоване на річці Гнилому Тікичу, за 129 км від обласного центру і за 12 км від залізничної станції Звенигородка. Населення —19,9 тис. чоловік. Міській Раді підпорядковане село Стебне.

На території сучасної Звенигородки виявлено кам’яні знаряддя праці доби бронзи, предмети скіфських часів та поселення черняхівської культури.

Місто виникло ще в часи Київської Русі. За існуючою легендою воно було розташоване за 3 км від сучасного, навколо конусоподібної гори. На одній з його веж висів дзвін, яким населення повідомлялось про напад ворогів. Назва міста походить від слова «Звенигора».

Під час монголо-татарської навали місто було вщент зруйноване і починає згадуватися в історичних джерелах тільки з кінця XIV ст. 1506 року хан Менглі-Гірей віддав великому князю Литовському Сигізмунду ці землі. Звенигородський замок, що знаходився на шляху з Брацлава до Києва, часто зазнавав нападів татар, які і зруйнували його. 1545 року, на прохання брацлавських міщан, замок було відбудовано, а в кінці століття біля нього знову заселилося місто, яке одержало стару назву — Звенигородка.

Після захоплення Правобережної України шляхетською Польщею 1569 року посилюється соціально-економічний гніт населення, яке зазнавало великих утисків від феодалів. Жителі сплачували панам численні податки: чопове, подимне, шкіряне, що спричинювало заворушення пригноблених. Під час визвольної війни українського народу 1648—1654 рр. під проводом Богдана Хмельницького жителі міста повстали й вигнали польську шляхту. У 1648—1667 рр. Звенигородка входила до складу Корсунського полку.

За Андрусівським перемир’ям 1667 року Правобережна Україна лишилась у складі Польщі, і населенню Звенигородки довелося й далі терпіти гноблення з боку польської шляхти. Соціально-економічний гніт доповнювався національно-релігійним. Польська шляхта і католицьке духовенство систематично проводили насильницьку політику ополячення українського народу, що викликало протягом XVIII ст. ряд повстань на Правобережній Україні. В районі Звенигородки діяв гайдамацький загін на чолі з козаком Медведівського куреня Гнатом Голим, який двічі, 1737 і 1743 року, брав штурмом Звенигородський замок. Для захисту від гайдамаків польський уряд почав зводити укріплення навколо міста. 1765 року Звенигородський замок обнесено дубовим частоколом, побудовані нові башти і казарми для охорони.

Під час Коліївщини у повстанські загони влилося багато жителів міста. В гайдамацькому загоні Ремези перебував В. Варченко — Звенигородський бандурист. Своїми полум’яними піснями він закликав кріпаків до боротьби з панами. 1770 року озвіріла польська шляхта закатувала його.

Після придушення Коліївщини Звенигородка неодноразово переходила від одного власника до іншого. 1792 року польський король Понятовський Станіслав-Август затвердив Звенигородці герб і надав статус міста за магдебурзьким правом. У 1793 році пануванню шляхетської Польщі над Правобережною Україною настав кінець. Правобережні землі возз’єднано з лівобережними в складі Росії. З 1795 року Звенигородка ввійшла до складу Вознесенського намісництва, а з січня 1798 року стала повітовим містом Київської губернії.

Інтенсивний розвиток торгівлі в зв’язку з включенням Правобережної України у всеросійський ринок був однією з причин виникнення і швидкого розвитку чумацького візництва. Звенигородка стає одним із центрів чумацького промислу нарівні з Чигирином та Білою Церквою. Торгували переважно лісом, виробами з дерева, лісоматеріалами. 1842 року із Звенигородського повіту вивезено цих товарів на суму до 42 тис. крб. З інших товарів місцевого виробництва слід назвати гончарні вироби.

1850 року в Звенигородці проживало 7501 чоловік. Основна частина населення займалася землеробством, чумацьким промислом та ремісництвом. У місті налічувалося 127 ремісників, із них 33 кравці, 15 кушнірів, 25 шевців, 35 ткачів, 10 ковалів, 3 слюсарі, 6 теслярів, 2 склярі. У місті налічувалося 49 лавок, 20 корчем.

В 30-і роки XIX ст. у Звенигородці споруджено міст через річку Гнилий Тікич, відкрито повітову лікарню. Місто мало пошту, телеграф. З 1833 року розпочалися заняття в парафіяльному училищі, де навчалося трохи більше 20 учнів. Переважна ж більшість населення була неписьменною.

Із м. Звенигородкою пов’язане ім’я російського поета-партизана Вітчизняної війни 1812 року Д. В. Давидова, якого на початку 20-х років за сатиричні вірші переведено на службу до гусарського полку, розквартированого тут. В місті часто бував російський байкар І. А. Крилов, що з 1797 по 1801 рік проживав у с. Козацькому Звенигородського повіту. Тут він написав трагедію «Тріумф» та комедію «Пиріг». Проїздом, повертаючись з Кам’янки на службу до міста Кишинева, зупинявся О. С. Пушкін. Двічі місто відвідав Т. Г. Шевченко.

У другій половині XIX ст. поява залізниць, що мали незрівнянні переваги перед чумацьким візникуванням, прискорила занепад чумацтва. Звенигородка перестає бути одним із центрів чумацького промислу. 1867 року в місті налічувалося понад 11201 житель, більшість з яких становили разом з родинами міщани (6174 чоловіка) і ремісники (1677 чоловік). Праця у виробничих майстернях була виснажливою. Робочий день тривав з 6 годин ранку і до 9 годин вечора. На відпочинок протягом дня часу майже не відводилося. Майстри жорстоко експлуатували учнів, вимагаючи працювати навіть у нічний час.

У 70-х роках розпочалося будівництво залізниці Одеса—Кишинів, спочатку до Шполи, а пізніше до Умані, колія пролягла за 12 км від Звенигородки. В зв’язку з цим у місті з’являються промислові підприємства. У цей час тут діяли два свічкових заводи, тютюнова фабрика, 14 млинів. Через десять років стали до ладу ще два пивоварні та винокурні заводи, кілька цегелень. Проте вони були малопотужні, з примітивною технікою, на них працювало по декілька робітників, переважала ручна праця.

Початок революції 1905—1907 рр. у Росії дав поштовх революційним виступам у місті. Повітовий предводитель дворянства в телеграмі на ім’я київського генерал-губернатора повідомляв, що заворушення охопило увесь повіт, місцевих сил недосить, щоб придушити народний рух. На 8 жовтня 1905 року за гратами Звенигородської в’язниці вже перебувало 113 чоловік. 20 жовтня припинили роботу робітники млина і броварі, 16 листопада — поштово-телеграфні працівники. Адміністрація цих установ змушена була піти на поступки: скоротити робочий день і підвищити заробітну плату.

Революційний рух у Звенигородці не припинився і 1906 року, що примусило київського генерал-губернатора перекинути сюди з м. Умані загін драгунів. У зв’язку із зростанням виступів проти поміщиків і місцевих властей, сенат указом від 6 липня 1906 року запровадив у Звенигородському повіті стан облоги.

Царизм жорстоко придушив революцію 1905—1907 рр. В період реакції погіршало не лише соціальне становище трудящих. Вони все більше відчували й національне гноблення. У школах заборонялося навчання українською мовою, на батьківщині Т. Г. Шевченка царські сатрапи переслідували тих, хто читав його твори. 1911 року видатки на утримання урядових установ, війська та поліції по Звенигородці набагато перевищували витрати на охорону здоров’я та народну освіту.

У період промислового піднесення (1910—1914 рр.) у Звенигородці діяло 4 фабрично-заводські підприємства, де працювало близько 50 робітників, 7 ремісничих закладів. Найпоширенішим виробництвом було кожушне (у ньому було зайнято 200 чоловік). На цих підприємствах все ще переважала ручна праця.

1910 року в місті налічувалося понад 24 тис. жителів. Вони мешкали в 2461 будинку. Здебільшого це були дерев’яні, криті соломою хати. 40 гасових і 24 газових ліхтарі освітлювали площі та центральні вулиці. Городян обслуговували 40 візників. Один раз на тиждень проводився базар.

З медичних закладів було 3 лікарні на 64 ліжка, 2 аптеки, 6 аптекарських лавок, в яких трудилося 15 лікарів, 8 фельдшерів, 6 акушерок. У 7 нижчих чоловічих школах, жіночій гімназії, комерційному та ремісничому училищах навчалося 510 учнів,, працювало 16 учителів.

У Звенигородці народився І. А. Криницький (1797—1838 рр.), український зоолог-фауніст, професор Харківського університету. Вчений виявив багато нових для фауни України видів птахів, плазунів, земноводних.

В роки першої світової війни в місті дислокувалися військові частини. Армійські більшовики проводили серед місцевих жителів революційну пропаганду. Звістку про повалення самодержавства трудящі Звенигородки зустріли схвально. Створення органів влади Тимчасового уряду поспішила взяти в свої руки міська дума. На початку квітня в місті почала діяти Рада робітничих і солдатських депутатів.

Восени 1917 року в Звенигородці виникла більшовицька організація із 17 чоловік у складі Г. Герасуна, С. С. Семенова, І. Я. Чижова та інших, які працювали на підприємствах міста. Більшовики розгорнули широку роз’яснювальну роботу серед, населення, викриваючи антинародну суть буржуазного Тимчасового уряду та націоналістичної Центральної ради, направляли своїх представників до земської управи та міської думи. Під керівництвом більшовиків протягом 1917 року створилися профспілкові організації швейників, друкарів.

Перемога Великої Жовтневої соціалістичної революції в Петрограді посилила, боротьбу трудящих Звенигородки за владу Рад. У лютому 1918 року до міста надійшла, телеграма від голови Київської Ради робітничих і солдатських депутатів А. Іванова з пропозицією організувати Ради робітничих і солдатських депутатів Звенигородського повіту. Негайно скликане засідання групи більшовиків разом із представниками, революційно настроєних членів профспілки обрало тимчасову Раду робітничих і солдатських депутатів, до якої увійшли робітники-більшовики та співчуваючі їм. У місті було проголошено Радянську владу.

Членам Ради доручили найвідповідальніші ділянки роботи — телеграф,, пошту, телефонну станцію, казначейство. В місті сформувався невеликий загін Червоної гвардії. Одним з перших заходів Звенигородської Ради була підготовка до-скликання повітового з’їзду Рад. Був вироблений відповідний модус представництва на з’їзд Рад від робітників, батраків і демобілізованих фронтовиків.

З’їзд розпочав роботу 12 лютого 1918 року. Він розглянув питання про поточне-та міжнародне становище, обговорив земельне питання. Буржуазні націоналісти вирішили будь-що зірвати роботу з’їзду. З допомогою «вільних козаків» вони розігнали делегатів, голову з’їзду Б. С. Каца бандити схопили і закатували. Після розгону з’їзду розпочалися репресії проти більшовиків і співчуваючих їм. У другій половині березня 1918 року в місто вдерлися австро-німецькі окупанти. Звенигородська більшовицька організація перейшла на нелегальне становище. Загарбники приступили до відновлення поміщицького землеволодіння і повернення поміщикам конфіскованого майна.

Незважаючи на жорстокий терор, народні маси піднялися на боротьбу проти окупантів та їхніх буржуазно-націоналістичних спільників. Боротьбу в тилу ворога вів великий партизанський загін, організований С. І. Петриковським (Петренком) із солдатів колишнього Дністровського полку і селян сіл Олександрівни і Нової Праги. Ввечері 25 березня 1918 року загін оточив і знищив біля Звенигородки військову частину окупантів. 26 травня 1918 року газета «Правда» писала, що в Звенигородці Київської губернії між місцевим населенням 1 німецьким гарнізоном відбулися сутички з приводу масового пограбування селян повіту та вивозу хліба до Німеччини.

У першій половині червня 1918 року боротьба з окупантами набирає ще більшого розмаху. Все чоловіче населення Звенигородського повіту взялося за зброю. Це змушені були визнати й офіційні урядові особи. Так, у телеграмі міністерству закордонних справ Німеччини від 8 червня 1918 року німецький посол у Києві Мумм повідомляв про виступи в районі Звенигородки. А вже через два дні, 10 червня, він змушений був визнати, що події тут серйозніші, ніж офіційно повідомлялося.

Повстання в Звенигородському повіті розпочалося 3 червня 1918 року в м. Лисянці. Селяни під керівництвом більшовицького штабу розгромили німецько-гетьманський загін. 8 червня повстанці оточили Звенигородку, а наступного дня оволоділи містом, де був блокований ворожий батальйон з 400 німецьких солдатів. Солдати цього батальйону відмовилися боротися проти повстанців. На мітингу, який відбувся, вони вирішили передати свою зброю повсталим селянам. 14 червня під натиском переважаючих сил противника повстанці залишили місто і відступили до Лисянки. Штаб повстанців оголосив мобілізацію населення, і сили їх збільшилися до 30 тис. чоловік. Як повідомляв начальник особливого відділу при штабі гетьмана, виступи населення повіту і міста Звенигородки були наслідком пропаганди більшовиків серед селян. З липня 1918 року група озброєних селян знову зробила спробу захопити Звенигородку, але це не мало успіху.

Після вигнання німецьких окупантів владу захопили представники буржуазно-націоналістичної Директорії, і лише 4 березня 1919 року частини 2-ї Української дивізії та кавалерійська група С. М. Штеменка визволили Звенигородський повіт від петлюрівців. 7-й Сумський полк та 1-й Звенигородський інтернаціональний батальйон ще певний час вели боротьбу проти численних банд, які безчинствували на околицях міста і в повіті.

Органом відновленої Радянської влади став військово-революційний комітет, який наклав на міську буржуазію контрибуцію в сумі 10 млн. крб. 9 березня 1919 року було створено Звенигородську повітову колегію пропаганди, що проводила агітаційно-пропагандистську роботу серед населення міста і повіту. Колегія разом із ревкомом почала видавати газету «Комуна». Основну увагу було зосереджено на створенні радянського апарату (комісаріатів та відділів ревкому), наділенні безземельних та малоземельних селян землею, наданні допомоги фронту продовольством, боротьбі з куркульськими бандами на території повіту. З цією метою в квітні створено загін самооборони.

13 квітня 1919 року в Звенигородці відбувся повітовий з’їзд Рад селянства, робітників та червоного козацтва. У привітанні на ім’я голови Раднаркому з’їзд писав: «Перший з’їзд біднішого селянства, робітників і червоного козацтва Звенигородщини вітає Робітничо-Селянський Уряд України, висловлює йому повне довір’я і буде підтримувати його в боротьбі за життя й добробут української бідноти».

В перші місяці існування Радянської влади в Звенигородському повіті почали виникати комуни й артілі. Першу комуну (42 чоловіка) створено в Звенигородці в травні 1919 року. Повітова партійна організація, усвідомлюючи важливість кооперування селян, послала своїх представників на села.

Трудящі міста приступили до відбудови господарства. Але мирну працю порушували куркульські банди. Так, 23 червня 1919 року банда кількістю в 500 чоловік, яка діяла в районі Звенигородки, намагалася захопити станцію Звенигородку, але була відбита. Щоб підірвати економічну основу місцевої буржуазії, ревком націоналізував шкірообробний та цегельні заводи Омельянова. Поступово налагоджувалася робота радянських установ, закладів охорони здоров’я і народної освіти. Однак у середині серпня 1919 року Звенигородку захопили денікінці. У грудні місто визволене від ворога і в ньому остаточно відновлено Радянську владу.

Перебудова народного господарства і перехід до мирного будівництва зустрічали ряд перешкод. У повіті численні банди ще грабували мирне населення. 30 січня 1920 року банда Туза навіть зайняла Звенигородку. З метою посилення боротьби з куркульськими бандами ревком 5 лютого видав наказ про організацію повітової Ради для боротьби з бандитизмом і контрреволюцією. За допомогою частин Червоної Армії з бандитизмом у повіті було покінчено.

13 червня 1920 року створено Звенигородський повітовий ревком, який спрямовував свою діяльність на організацію кооперативних товариств і виконання прод-розкладки. З 15 серпня в місті проводилася мобілізація чоловіків на Південно-Західний фронт. У перші дні на призовний пункт з’явились понад 3 тис. чоловік, всі вони прагнули швидше розгромити ворога і приступити до мирної праці.

Влітку 1920 року під керівництвом партійної організації в Звенигородці створено комсомольську організацію, яка в серпні налічувала вже 15 чоловік.

Покінчивши з внутрішнім ворогом, трудящі міста активно включилися у відбудову народного господарства. 1922 року почали працювати чавуноливарний (заснований 1912 року як вагранка для лиття металу), шкіряний заводи, а 20 жовтня силами трудящих пущено в дію першу чергу електростанції. В місті створено артілі промислового характеру: швейну, килимову, трикотажну, шевську, ткацьку.
Із повагою, Ганна

Онлайн
Аватар користувача
 
Повідомлень: 2191
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Подякував (-ла): 1413 раз.
Подякували: 517 раз.
Стать: Жінка

Re: ЗВЕНИГОРОДКА, місто, Черкаська область, Україна

Повідомлення АннА » 27 вересня 2017, 19:09

Частина ІІ
Одночасно було зроблено перші кроки в кооперуванні селянських господарств. Великого поширення на цей час набуває споживча кооперація, яка забезпечувала населення товарами широкого вжитку, а також заготовляла сільськогосподарську сировину. Значну роль у зміцненні і зростанні кооперації відігравала агітаційно-масова робота, яку проводили серед населення комуністи і члени КНС.

Належна увага приділялася й культурно-освітньому будівництву. 1920 року ремісниче училище реорганізовано в професійно-агрономічну школу. Розпочали роботу 5 шкіл першого ступеня, музична та .художня школи. Відкрито бібліотеку й хату-читальню.

З ліквідацією волостей у 1923 році Звенигородка стала центром однойменного району, а з 1927 року її віднесено до категорії селищ міського типу. Районна партійна організація, райком КП(б)У, райвиконком очолили боротьбу трудящих за успішну відбудову і дальший розвиток промисловості та сільського господарства.

Після відбудови господарства в Звенигородці реконструйовано чавуно-ливарний завод, значно розширено і механізовано маслозавод, цегельні підприємства, державні млини, промислово-кооперативні артілі. 1926 року в селищі працювало З броварні, 7 млинів. На підприємствах розгортався рух за високопродуктивну працю. Наслідуючи приклад О. Г. Стаханова, працівники маслозаводу В. Фенченко, І. П. Штанько, виконували денну норму на 130—140 проц. На заводі, крім масла,, почали виготовляти сир, молочний цукор, казеїн. Звенигородська автотранспортна контора у змаганні за краще використання техніки з 1936 по 1941 рік займала перші місця в Київській області.

Розвиваючи місцеву промисловість, партійні та радянські органи проводили роботу щодо перебудови сільського господарства. Протягом 1930—1931 рр. бідняцькі й середняцькі господарства об’єдналися в три артілі. Обробляти усуспільнену землю допомагали механізатори Звенигородської машинно-тракторної станції, створеної 1931 року. Колективізація викликала загострення класової боротьби в селищі. Куркулі всіляко перешкоджали молодим колгоспам. Районна газета «Соціалістичний наступ» на своїх шпальтах викривала підступну діяльність ворогів колгоспного-ладу. Трудящі, підтримуючи курс партії на ліквідацію куркульства як класу, вели з ним рішучу боротьбу.

У 1937 році колгоспи Звенигородки, які мали 1807 га орної землі, перейшли на багатопільну сівозміну. Крім вирощування зерна, в їх господарствах значне місце належало також тваринництву, городництву й садівництву. Кожний колгосп мав по 2—3 тваринницькі ферми. З року в рік зростали й міцніли колективні господарства. 1939 року пересічний врожай зернових становив 14 цнт з га, наступного — 16; центнерів. Виконувався план розвитку тваринництва.

Напередодні Великої Вітчизняної війни тут налічувалося 14 державних підприємств обласного та республіканського підпорядкування і 11 промислових артілей, на яких працювало 3500 робітників.

1938 року Звенигородку було віднесено до категорії міст районного підпорядкування. На той час місто було частково радіофіковано і електрифіковано, почалося прокладання міського водогону, зросла кількість підприємств громадського харчування та побутового обслуговування трудящих.

Значно розширилася мережа медичних, навчальних і культурно-освітніх закладів. У Звенигородці працювали лікарня, пологовий будинок, поліклініка, дитяча і жіноча консультації, інфекційна лікарня, дитяча поліклініка, чотири спеціалізовані диспансери, рентгенкабінет. 1937 року в місті відкрито 2 дитячі садки, де виховувалося 76 малят.

У шести загальноосвітніх школах навчалося понад 3 тис. учнів. Готували кадри школа медсестер і сільськогосподарський технікум.

Велика культурно-освітня робота проводилася в клубі, районній бібліотеці, було відкрито кінотеатр. З 1938 року видавалася районна газета «Більшовицька трибуна», де висвітлювалося економічне, політичне і культурне життя міста та району.

22 червня 1941 року фашистська Німеччина напала на нашу Батьківщину. Понад три тисячі жителів міста були мобілізовані на фронт. 29 липня фашисти вдерлися в Звенигородку. За час тимчасової окупації міста гітлерівці замучили й розстріляли в катівнях гестапо 2127 радянських громадян, серед них 70 комуністів, 444 комсомольців. На каторжні роботи до Німеччини відправлено з міста і району 4894 хлопців і дівчат. Окупанти силою примушували населення здавати сільськогосподарську сировину й харчові продукти. Гітлерівці з перших днів окупації проголосили т. зв. закон про трудову повинність. Це, по суті, було запровадження примусової праці. За найменшу провину фашисти жорстоко розправлялися з населенням.

Але і в цих жахливих умовах радянські люди продовжували боротьбу. Жителі міста саботували розпорядження німецьких властей, вступали до партизанських загонів, що діяли на території району.

Весною 1943 року за завданням Київського підпільного обкому партії в районі створено підпільний райком партії на чолі з М. П. Сергеєвим, О. С. Посошенком та О. І. Нечаєвим. Під їх керівництвом у Звенигородці почали діяти підпільні групи на морсо-соковому заводі, в лікарні, МТС, на млинзаводі № 8 та в ряді сіл. В складі підпільних груп налічувалося 57 чоловік. Патріоти псували машини, лінії зв’язку, електропередачі, організовували диверсії на перегоні Шпола—Звенигородка та вузькоколійній лінії Водяники — Звенигородка, розбирали залізничну колію, здобували і роздавали населенню зброю. Член підпільної групи на Звенигородському плодозаводі В. Устинов у 1942 році насипав отрути в повидло, призначене для фронту.

З наближенням радянських військ до Звенигородки підпільники збирали і передавали радянському командуванню цінні відомості про переміщення німецько-фашистських військ, рятували радянських людей від фашистської каторги, допомагали звільненню військовополонених, не давали можливості вивезти до Німеччини обладнання підприємств та трактори, що залишилися в Звенигородській МТС. Член підпільної групи — інженер млинзаводу № 8 В. Д. Ізмайлов запобіг підготовленому гітлерівцями вибуху заводу. Патріоти вели велику агітаційну роботу серед населення міста і району, підтримували зв’язки з підпіллям Городища та Черкас. На території Звенигородського району активно діяв партизанський загін ім. Кутузова, який провів до 40 бойових операцій. Під час завершення оточення радянськими військами фашистського угруповання під Корсунь-Шевченківським партизани контролювали шлях Лисянка—Звенигородка.

28 січня 20-й гвардійський танковий корпус під командуванням генерал-лейтенанта І. Г. Лазарева досяг Звенигородки. Першими ввійшли до міста частини 155-ї і 8-ї гвардійських танкових бригад 2-го Українського фронту. Назустріч їм із заходу прорвалися воїни 233-ї танкової бригади 1-го Українського фронту. На ознаменування цієї події в Звенигородці встановлено пам’ятник-монумент — танк і стелу з зображенням зустрічі воїнів 1-го та 2-го Українських фронтів.

З лютого 1944 року столиця нашої Батьківщини Москва 20 артилерійськими залпами з 224 гармат салютувала військам, які прорвали оборону німців і завершили оточення великого угруповання ворога. За успішне виконання завдань по знищенню ворога в Корсунь-Шевченківській битві присвоєно найменування «Звенигородських» 69-й гвардійській стрілецькій дивізії, 94-й гвардійській стрілецькій дивізії, 5-й гвардійській повітрянодесантній дивізії, 62-й гвардійській стрілецькій дивізії, 1-й гвардійській повітрянодесантній дивізії та 20-му танковому корпусу.

825 жителів міста загинуло на фронтах Великої Вітчизняної війни, 1116 звенигородців нагороджено орденами і медалями СРСР. На правому березі Гнилого Тікичу, на пагорбі Слави, споруджено меморіальний пам’ятник полеглим воїнам, які визволяли місто від німецько-фашистських загарбників, та жителям міста, що загинули в боротьбі за незалежність нашої Батьківщини.

З перших днів визволення трудящі під керівництвом партійних і радянських органів взялися за відбудову міста, промислових підприємств і колгоспів. Завдяки героїчним зусиллям трудящих протягом 1944 року один за одним ставали до ладу підприємства. У травні вступили в дію маслозавод, плодозавод, чавуноливарний і борошномельний заводи, у червні — Звенигородський відділ автоперевезень. На кінець листопада в місті працювало 16 підприємств місцевої промисловості, які виробили на цей час продукції на 2 млн. карбованців.

Відроджувалося і сільське господарство. В квітні 1944 року розпочала роботу Звенигородська МТС. Комуністи очолили важливі ділянки роботи на відбудові та реконструкції майстерень, під час ремонту сільськогосподарських машин. Почали працювати три колгоспи Звенигородки: ім. Ворошилова, ім. Котовського та ім. Сталіна. Обробіток землі у післявоєнну весну проводився без техніки, вручну. На поля виходили в основному жінки і підлітки. Долаючи труднощі, колгоспники успішно справилися з сівбою, але зібраний з кожного гектара врожай становив пересічно по 5—6 цнт зернових.

Протягом березня—квітня 1944 року в місті було налагоджено роботу мережі торговельних підприємств, медичних, культурно-освітніх закладів, шкіл, пошти і телеграфу. З перших днів визволення почала виходити районна газета «Більшовицька трибуна», яка з листопада 1944 року видавалася під назвою «Прапор перемоги».

На початку 1948 року Звенигородська МТС одержала з братніх республік 5 снопов’язалок, 2 молотарки, машинний парк поповнився потужними дизельними тракторами. На зведення нових господарських будівель держава відпустила 2 млн. крб. кредиту. Завдяки допомозі держави, братніх союзних республік та самовідданій праці трудящих, колективи підприємств і колгоспів Звенигородки 1948 року досягли довоєнного рівня випуску продукції. Протягом 50—60-х років промислові підприємства були реконструйовані та обладнані новою технікою. На маслозаводі встановлено нове устаткування безперервнопотокового збивання масла, повністю завершено механізацію всіх трудомістких робіт, що дозволило підвищити продуктивність праці на 31 процент.

У 1959 році приміські сільськогосподарські артілі злилися з сусідніми колгоспами сіл Стебного й Озірної.

1952 року на річці Гнилому Тікичі розпочалося будівництво міжколгоспної ГЕС, яке завершено в 1959 році. На околицях міста у 1953—1957 роках споруджено 4 цегельні заводи, що забезпечили потреби міста і району в цеглі, створено «Міжколгоспбуд». У 60-х роках у Звенигородці виникли дві будівельні організації.

Промислові підприємства міста працюють на сировині, що її забезпечують 24 колгоспи району. Продукція, вироблювана чавуноливарним, плодоконсервним, маслосирним, борошномельним, цегельно-черепичними заводами, іде в усі кінці країни. Готуючись гідно відзначити 100-річчя від дня народження В. І. Леніна, робітники промислових підприємств міста виконали план восьмої п’ятирічки і дали країні понад план на 5,6 млн. крб. продукції. П’ятирічні завдання перевиконали райпромкомбінат, маслосирзавод, побуткомбінат, «Міжколгоспбуд». 1971 року керуючого виробничим відділом «Міжколгоспбуду» секретаря парторганізації М. М Назаренка, інженера райоб’єднання «Сільгосптехніки» О. І. Перекупка — нагороджено орденом Жовтневої Революції. Ордена Трудового Червоного Прапора удостоєні слюсар О. Ф. Буржинський і майстер маслосирзаводу і Н. П. Гаркуша, електрозварник «Сільгосптехніки» А С. Попович, машиніст Звенигородської ГЕС Ф. П. Шульженко, всього 12 чоловік.

Підприємства міста постійно надають шефську допомогу колгоспам району в механізації трудомістких робіт, будівництві культурних і господарських приміщень. Провідна роль у цьому належить райвідділенню «Сільгосптехніки» та «Міжколгоспбуду».

На промислових підприємствах, в установах та навчальних закладах приклад у роботі показують комуністи і комсомольці. У Звенигородці налічується понад 1150 членів КПРС і 1,9 тис. комсомольців. Велику роль у житті міста відіграє Звенигородська міська Рада депутатів трудящих. 49 робітників, 24 службовці, 7 колгоспників — такий депутатський склад Ради. Серед них — 32 жінки. Міська Рада сприяє дальшому розвитку міста, підвищенню добробуту і культури трудящих. 1969 року вона звернулася з закликом до виконкомів сільських і селищних Рад району та всіх трудящих області, розгорнути соціалістичне змагання за дальше впорядкування і зразковий громадський стан населених пунктів області. Міська Рада депутатів трудящих керує державним, господарським і соціально-культурним будівництвом, спрямовує діяльність підприємств, установ та організацій на успішне виконання планів і зобов’язань перед державою. Бюджет міської Ради на 1972 рік виріс у порівнянні з 1966 роком більше, як на 200 тис. крб. і становить 551 066 крб., у т. ч. на освіту—225 500 крб., на охорону здоров’я 80414 карбованців.

Партійні і радянські органи багато уваги приділяють житловому та культурному будівництву міста. В роки сьомої п’ятирічки в місті розгорнулося індивідуальне будівництво, внаслідок чого воно зросло на 14 нових житлових кварталів. Закінчено електрифікацію та радіофікацію Звенигородки. Протягом 1965—1971 рр. місто прикрасили двоповерховий універмаг, готель, будинок колгоспника. Вулиці забруковано, заасфальтовано 104 тис. кв. метрів шляхів, 18 тис. кв. метрів тротуарів; мережа водогону зросла на 500 метрів. Місто освітлюють понад 480 ртутних, люмінісцентних та електричних ламп. Силами громадськості закладено дендропарк на честь 150-річчя від дня народження Т. Г. Шевченка. На центральній площі міста встановлено пам’ятник творцю Радянської держави В. І. Леніну.

Міське споживче товариство має 42 магазини, працюють 7 їдалень, ресторан, 4 кафе, комбінат побутового обслуговування.

Місто, крім залізничного, зв’язано повітряним транспортом з Києвом, Черкасами, Уманню. 6 регулярне автобусне сполучення не тільки з населеними пунктами району і області, а й Кишиневом, Одесою, Вінницею. Ці лінії обслуговують близько 70 автобусів.

З кожним роком зростає мережа лікувальних закладів. У місті є райлікарня, дитяча й інфекційна лікарні, поліклініка, 5 спеціалізованих диспансерів, санітарно-епідеміологічна станція, поліомієлітний санаторій, що мають 230 ліжок. На місцевих мінеральних водах, які мають цілющі властивості, споруджено санаторій «Радон». 15 лікарів та 113 чоловік середнього медичного персоналу обслуговують населення. 628 малюків виховуються в комбінаті «Берізка», дитсадку та двох яслах.

Значних успіхів досягнуто в галузі народної освіти. В чотирьох середніх, трьох восьмирічних школах 3 481 учня навчає 252 вчителі. За добре поставлену навчально-виховну роботу підростаючого покоління вчительку середньої школи-інтернату Р. Є. Теліженко нагороджено орденом Жовтневої Революції. З 1955 року розпочала працювати музична школа. Робітнича молодь відвідує вечірню школу. Спеціалістів сільського господарства готує сільськогосподарський технікум, де навчається 690 учнів. В спецшколі майстрів сироваріння здобувають професію понад 130 чоловік.

Своє дозвілля звенигородці проводять у будинку культури, де створено багато гуртків художньої самодіяльності. Хоровому колективу присвоєно звання народної хорової капели. В репертуарі чимало пісень на твори їх земляка Тараса Шевченка. В місті 12 бібліотек з книжковим фондом понад 60 тис. томів; широкоформатний кінотеатр. Для любителів спорту обладнано 2 стадіони.

Трудовими зусиллями трудящих місто перетворюється на один із значних промислових і культурних центрів області. В дев’ятій п’ятирічці в Звенигородці заплановано побудувати деревообробний цех райпромкомбінату, пивзавод, середню школу на 1200 місць, музичну школу на 600 місць, поліклініку, спортшколу.

Із Звенигородкою пов’язані дитинство і зріла діяльність видатного українського радянського вченого-філолога, сходознавця, історика, перекладача, письменника, одного з перших радянських академіків АН УРСР (з 1919 року), заслуженого діяча науки УРСР А. Ю. Кримського (1871—1942 рр.). У місті народився Ю. С. Кобилецький, український радянський літературознавець, професор Київського педагогічного інституту ім. Горького, член Спілки письменників України.

Звенигородці свято шанують пам’ять про свого земляка — Великого Кобзаря. Вони оберігають місця, що зв’язані з перебуванням Т. Г. Шевченка в місті, на одній із площ поету встановлено гранітний пам’ятник.

При в’їзді до Звенигородки з черкаського напрямку височить стела, на якій відображено картини минулого та сучасного міста.

Старовинне місто Звенигородка переживає другу молодість. Його історія є частиною історії-нашої Батьківщини. Велика Жовтнева соціалістична революція відкрила широку дорогу для росту і процвітання економіки і культури Звенигородки.

В. Ф. ЛЕВЧЕНКО
Із повагою, Ганна

Онлайн
Аватар користувача
 
Повідомлень: 2191
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Подякував (-ла): 1413 раз.
Подякували: 517 раз.
Стать: Жінка

Re: ЗВЕНИГОРОДКА, місто, Черкаська область, Україна

Повідомлення АннА » 27 вересня 2017, 19:19

За адміністративним поділом XIX ст. - Звенигородського пов. Київської губ.
Церкви: Преображення Господнього, Успіння Пресвятої Богородиці

Метричні (православ'я) ЦДІАК у м. Києві
метрична книга 127 1012 Преображення Господнього -. 1112(1798); 588(1780-1784); 1203(1801); 1230(1803);1595(1828); 1596(1828)-2-й зош.; 1615(1829)-2 зош.; 2449(1848); 4350(1873);
Успіння Пресвятої Богородиці - 376(1764-1808); 1075(1797-1806); 1112(1798); 1203(1801); 1230(1803); 1595(1828); 1615(1829); 2071(1842); 2449(1848); 2665(1851); 4350(1873);
Різне - 1074(1797); 1167(1800); 1200(1802); 1230(1804); 1231(1804); 1252(1805); 1252(1805); 1265(1806); 1281(1807); 1294а(1808); 1306(1809); 1337(1811); 1339(1811); 1352(1812); 1364(1813); 1378(1814); 1393(1815); 1407(1816); 1420а(1817); 1436(1818); 1454(1819); 1468(1820); 1485(1821); 1497(1822); 1526(1824); 1558(1826); 1578(1827); 1595(1828); 1634(1830); 1635(1830); 1654(1831); 1680(1832); 1681(1832); 1706(1833); 1707(1833); 1732(1834); 1733(1834); 1760(1835); 1794(1836); 1795(1836); 1830(1837); 1831(1837); 1863а(1838); 1899(1839-1847); 1900(1839); 1902(1839); 1960(1840); 2020(1841); 2073(1842); 2132(1843); 2196(1844); 2257(1845); 2320(1846); 2384(1847); 2532(1849); 2588(1850); 2671(1851); 2736(1852); 2740(1852); 2806(1853); 2873(1854); 2956(1855); 3018(1856); 3091(1857); 3154(1858); 3211(1858); 3273а(1860); 3339(1861); 3407(1862); 3472(1863); 3531(1864); 3532(1864); 3593(1865); 3665(1866;) 3733(1867); 4017(1873); 4119(1871); 4228(1872); 4456(1874)
метрична книга 127 1013 164(1825); 173(1838); 226(1869); 227(1869)


Сповідні
cповідний розпис 127 1015 Успіння Пресвятої Богородиці - 141(1801); 484(1834); 681а(1845); 786(1850); 552а(1858); 989(1861); 1314(1909)*
Преображення Господнього - 141(1801); 681а(1845); 786(1850); 552а(1858); 989(1861); 1314(1909)*
Різне - 122(1798); 130(1800); 131(1800); 132(1800); 173(1806); 185(1808); 200(1810); 201(1810); 216(1813); 320(1822); 330(1823); 391(1828); 432(1831); 446(1832); 464(1833); 483(1834); 500(1835); 513(1836); 530(1837); 566(1839); 585(1840); 602(1841); 621(1842); 622(1842); 644(1843); 663(1844); 727(1847); 764(1849); 804(1851); 841(1853); 874(1855); 875(1855); 891(1855); 909(1857); 968(1860); 990(1861); 1007(1862); 1027(1863); 1047(1864); 1102(1866); 1103(1866); 1142(1869)
cповідний розпис 127 1016 Преображення Господнього – 121(1802); 183(1817)*; 282(1831); 307(1835); 322(1838); 370(1846); 427(1859); 463(1865); 509(1880); 605(б.д.)
Успіння Пресвятої Богородиці – 121(1802); 183(1817); 370(1846); 427(1859); 463(1865); 509(1880)
сповідний розпіс 127 1017 122(1838)
Із повагою, Ганна


Повернутись до Літера З

Хто зараз онлайн

Зараз переглядають цей форум: Немає зареєстрованих користувачів і 1 гість