Сторінка 1 з 1

ЗБОРІВ, місто, Тернопільська область, Україна

Додано: 26 вересня 2017, 11:58
АннА
ЗБОРІВ – місто Тернопільської області, райцентр. Розташований на р. Стрипа (прит. Дністра), за 35 км від Тернополя та за 3 км від залізничної ст. Зборів. Нас. 7,5 тис. осіб (2004).
На околиці міста виявлено стоянку палеоліту пізнього.
Перші писемні згадки про передмістя нинішнього Зборова (Війтівщина, Загребелля, Куклинці) відносяться до 15 ст. За переказами, ще раніше тут було поселення Верхостав.
Власне Зборів, ймовірно, заснували шляхтичі Зборовські з Великопольщі.
Від 16 ст. тут був замок.
В істор. документах, що датуються 1601, згадано про бурмистра Зборова, отже, місто на той час уже мало магдебурзьке право.
Від 1642 Зборовом володіли Собеські, від 1740 – князі Радзивілли, з 1760 – Бєльські. В серп.
1649 поблизу Зборова укр. козацьке військо під проводом Б.Хмельницького та крим. військо хана Іслам-Гірея ІІІ розгромили польс. армію, очолювану королем Яном ІІ Казимиром Ваза (див. Зборівська битва 1649), після чого було укладено Зборівський договір Криму з Польщею 1649.
1655 місто штурмували ординці.
Влітку 1657 через місто проходило в сх. напрямку угор. військо на чолі з кн. Ракоці Дєрдем ІІ.
1671 Зборів відвідав дипломат і мандрівник У. фон Вердум.
Після 1-го поділу Польщі 1772 (див. Поділи Польщі 1772, 1793, 1795) місто перейшло під владу Австрії (з 1867 – Австро-Угорщина); від 1904 – повітовий центр.
Під час Першої світової війни в 1915, 1916 і 1917 за місто відбувалися жорстокі бої між австро-угор. та рос. арміями, воно було вщент зруйноване.
В період Західноукраїнської Народної Республіки – центр повіту.
В 1920–30-ті рр. в місті діяли "Просвіта" (див. Просвіти), "Рідна школа", "Сільський господар" та ін. укр. т-ва.
У Зборові народилися письменник і видавець Ю.-А.Вислобоцький, поетеса Н.Віргуш, педагог і громад. діяч Є.Лис, худож. С.Нечай, громад.-освіт. діячка М.Рудницька, теолог І.Шевців, польс. історик літератури К.Гецк.
Пам'ятки арх-ри та історії: церква Преображення Господнього (1794), будинок "Рідної школи".
1929 на місці Зборівської битви 1649 насипана Козацька могила (відновлена 1989); діють краєзнавчий музей, музей "Зборівська битва"; закладено парк. Пам'ятники: Б.Хмельницькому (1972), воїнам, полеглим за визволення міста 1944 (1974), жертвам комуніст. репресій (1996).

Зображення

Re: ЗБОРІВ, місто, Тернопільська область, Україна

Додано: 26 вересня 2017, 12:18
АннА
З історії міст і сіл УРСР виданої у 1968-1973 роках.
Зборів, Зборівський район, Тернопільська область
Зборів — місто районного підпорядкування, центр району. Розташований на Волино-Подільській височині, по обидва береги річки Стрипи — притоки Дністра, за 3 км від залізничної станції Зборів і 35 км на захід від обласного центру. Населення — 3,9 тис. чоловік. Міській Раді підпорядковане село Футори.

Територія, де розміщений сучасний Зборів, заселялася з давніх часів. На його околицях виявлено залишки стоянки доби пізнього палеоліту.

Письмові згадки про Зборів зустрічаються в історичних документах, починаючи з XV ст. Він належав магнатам Зборівським, недовго — Вишневецьким, а з 1624 року перейшов у власність Я. Собеського. При ньому в місті було засновано римсько-католицьку парафію.

Розвиткові Зборова , сприяло те, що він стояв на важливому торговому шляху, який зв’язував Львів з Тернополем. У XVI — на початку XVII століття основним заняттям жителів залишалося землеробство. Селяни відробляли панщину на користь феодала, яка досягала 3—4 днів на тиждень. Вони сплачували також численні податки: за город, за поле, за будинок, віддавали власникові десятину від свиней, бджіл, птиці та ін. Крім того, жителі Зборова ремонтували греблі, а під час спуску ставу — доставляли хмиз, палі, дрова, а також відвозили своїми возами рибу до Львова.

Народні маси Зборова брали активну участь у визвольній війні українського народу 1648—1654 рр. Блискучі перемоги селянсько-козацьких військ під Жовтими Водами, Корсунем, Пилявцями стали сигналом до розгортання всенародної боротьби проти польсько-шляхетського гноблення. В Зборові ще до приходу на західноукраїнські землі війська під проводом Богдана Хмельницького виник повстанський загін. Повстанці нападали-на шляхту, зруйнували костьол. Здійснили вони напади й на костьоли сусідніх містечок Поморянів та Дунаева. Під селом Плавучею загін відбив вози із сіллю у шляхтичів і затримав одного з них, а відібрані в нього срібло, гроші, вбрання і 20 коней передав війську Богдана Хмельницького. Багато жителів міста поповнили селянсько-козацьке військо. Шляхетський суд, що відбувся у Зборові 1649 року, визнав за головних «винуватців» повстання ремісників—двох ткачів, двох шевців, мельника та інших. Ще один житель міста Грицько Турчиняк, який брав участь у повстанні, після жорстоких катувань у числі інших учасників антифеодального руху був страчений у Теребовлі.
Поразка польсько-шляхетської армії під Зборовом 5-6 (15-16) серпня 1649 р.

Поразка польсько-шляхетської армії під Зборовом 5-6 (15-16) серпня 1649 р.

Під Зборовом в роки визвольної війни відбулася одна з головних битв селянсько-козацького війська на чолі з Богданом Хмельницьким проти польсько-шляхетської армії. Коли головні польські сили потрапили в скрутно становище під час Збаразької облоги в червні 1649 року, на допомогу їм з-під Любліна виступило 30-тисячне військо на чолі з королем Яном II Казимиром. Богдан Хмельницький з більшою частиною свого війська непомітно вирушив з-під Збаража назустріч ворогові. Підійшовши до Зборова, селянсько-козацьке військо вранці 5 серпня раптово атакувало противника під час його переправи через річку Стрипу. Ворог зазнав значних втрат і нашвидку отаборився. Наступного дня битва відновилася з перевагою на боці селянсько-козацького війська. Частина польської армії залишилася в місті. Давній Зборів розміщувався на підвищенні й мав форму чотирикутника, обнесеного валами з частоколом і парканами. З північного і південного сходу його обмивала річка Стрипа з великим ставом, з північного заходу місто прикривав ще один великий став, а з південного заходу піднімався досить стрімкий горб.
У місто вели єдині ворота з південного заходу. Козацька піхота почала облогу міста Велику допомогу їй подали зборівські міщани, які вказали, де в шляхтичів най-слабша оборона. Козаки збудували редути, поставили на них гармати й почали обстріл Зборова. Кілька разів повторювалися атаки. Нарешті козакам вдалося оволодіти містом. Після цього українські війська разом з татарами обложили королівський табір. Штурм його почався одночасно з усіх боків. Польсько-шляхетське військо перебувало в тяжкому становищі. За таких обставин Ян II Казимир розпочав сепаратні переговори з Іслам-Гіреєм III — союзником Богдана Хмельницького. Зрада хана врятувала польсько-шляхетську армію від повного розгрому, а керівників селянсько-козацького війська примусила укласти з королем 8 серпня 1649 року невигідний для України Зборівський договір. У боях під Зборовом було знищено близько 8 тис. польських жовнірів. Немало полягло також козаків та місцевих жителів. Ще й досі неподалік автошляху Тернопіль—Львів височить козацька могила.

Польська шляхта жорстоко помстилася населенню Зборова за активну участь у визвольній війні. З дозволу короля татари вщент пограбували місто. Не поступалося їм у жорстокості й польське військо. Багато жителів потрапило тоді в татарську неволю, частина загинула. Через це в середині XVII ст. 160 дворів міста залишилися без господарів. У 1667 році місто зазнало нападу татарів, які майже повністю спалили його, а багатьох жителів забрали в полон. Напади повторювалися також у 1672, 1675, 1688 роках.

У 1689 році польський король Ян Собеський, як власник Зборова, надав місту магдебурзьке право. Міщанам дозволялося варити пиво, гнати горілку, попередньо заплативши чопове, ловити рибу в ставу. На користь феодала вони мусили відбувати численні повинності — під час жнив виконувати 4 дні толоки, ремонтувати вали, рови, огорожі, платити за помел зерна, давати десятину від меду тощо.

В гіршому становищі перебували селяни Зборова. У другій половині XVII ст. панщина досягла шести днів на тиждень. Крім того, кожна родина повинна була вимочити, витіпати й напрясти двадцять мітків, зтовкти в ступі певну кількість проса чи ячменю, привезти дров та ін. За найменшу провину селян жорстоко карали. Звичайною мірою покарання були 25—30 і більше ударів палицями.

На початку XVIII ст. ремісники дістали дозвіл об’єднуватися в цехи. Найбільшим у місті став кушнірсько-кравецький цех, що дістав свої права 1727 року. Щоб вступити до цеху, до каси необхідно було внести значну суму грошей. Цех мав виключне право на купівлю шкур на ярмарках. У ньому запроваджувалися суворі порядки. Той, хто запізнювався на роботу, вносив до каси гріш штрафу, а хто не виходив взагалі — 3 гроші. Штраф сплачували й ті, хто не ходив до церкви. На 1727 рік у Зборові діяв також водяний млин.

У першій половині XVIII ст. у місті двічі — в 1727 і 1740 рр. — траплялися великі пожежі, які завдавали йому значної шкоди. Протягом століття кілька разів змінювалися й власники Зборова. Місто було добре укріплене, обнесене валами й огорожею і являло собою досить значну фортецю. Тут розташовувалися ринкова площа й три вулиці. Три передмістя — Завальне, Золочівське й Куклинці — розміщувалися за валами. Діяла двокласна польська школа. Більшість українського населення залишалася неграмотною.

Австрія 1772 року загарбала частину західноукраїнських земель, у т. ч. й Зборів. Істотних змін у соціально-економічному устрої краю не відбулося, а псевдо-реформи, що мали на меті утримати трудящих від антифеодальних повстань і зміцнити основи кріпосницького ладу, австрійський уряд незабаром скасував. Згідно 8 матеріалами першого поземельного кадастру Галичини («Йосифинською метрикою»), що здійснювався протягом 1785—1787 рр., площа всіх земель у Зборові (сюди входила і територія власне міста), становила 4441 морг. Орної землі було 3383 морги, луків 553 морги, під ставом 170 моргів. Місцевий феодал мав 720 моргів землі, церква й костьол — 220. Кілька великих власників мало понад 50 моргів. Водночас земельний наділ селянина Міхала Зварича становив 91 сажень, Федька Балицького — 66 сажнів. Таких убогих господарств у місті налічувалося понад третину.

За даними «Францисканської метрики», 1824 року в Зборові налічувалося 250 селянських господарств, з них 88 мали земельні наділи менше одного морга, 28 — від 1 до 3, 6 дворів користувалися наділами від 3 до 9 моргів, 36 — від 10 до 20, 89 — від 20 до 30, 3 — від 33 до 50 моргів. У володінні уніатської церкви було 109 моргів, костьолу — 110. Феодалові належало 719 моргів землі.

Закріпачене селянство мало відробляти на користь панського двору численні повинності. Головною формою експлуатації селян була панщина. Ланові й півланові господарства змушені були відробляти її переважно зі своїм реманентом і тягловою силою. Крім того, вони давали дві підводи для перевезення вантажів до Львова, платили по 3 крейцери від вулика, 6 — від вівці, 7 — від свині, давали 2 курки, 18 яєць. Городники відбували пішу панщину. Тривалий час жителі Зборова вели боротьбу за право користуватися лісами й пасовищами.

Протягом 1810—1815 рр. Зборів був прикордонним австрійським містом. Через нього проходили торгові шляхи зі Львова в Молдавію та Росію. Після 1815 року Зборів втратив значення торговельного центру і почав занепадати. Після великої пожежі, що виникла 1824 року, він зовсім опустів. В 1830 році тут налічувалося лише 12 мурованих будинків. Більшість жителів жила в напівземлянках, стіни яких виготовлялися з лози, обмазаної глиною.

Дещо пожвавився розвиток містечка після реформи 1848 року. У 1884 році в містечку працювало 8 різників, 5 ковалів, 2 ткачі, швець, стельмах, пекар, мотузник. Дехто з міщан виготовляв мило, свічки, олію. Значне поширення мали домашнє ткацтво та килимарство. В орнаменті переважали геометричні фігури малинових і синіх кольорів. Розвивалася торгівля. Заможнішу частину купецтва становили торговці зерном, свиньми й великою рогатою худобою. Дрібні торговці займалися посередницькою торгівлею. У 1870 році споруджено залізничну лінію Тернопіль— Львів, що пролягла за 3 км від Зборова. 1882 року в Зборові засновано кредитне товариство.

Наприкінці XIX ст. містечку належало 2,8 тис. га землі, з них понад 2 тис. орної. Тут було 598 будинків, жило 4069 чоловік. Медичне обслуговування населення здійснювали три приватні лікарі та дві акушерки. Працювала аптека. Діти навчалися в однокласній народній школі, заснованій 1790 року; в 1886 році її реорганізували в двокласну. В тій школі працювало два вчителі. Відвідувала її незначна кількість дітей шкільного віку. Але й вони часто мусили залишати школу, з ранніх років починаючи працювати в господарстві. Тому не дивно, що близько половини населення Зборова залишалося неписьменним.

Зборів початку XX ст.— це порівняно невелике містечко зі слабо розвинутою промисловістю. 1906 року в ньому діяли невелика суконна фабрика, млин і кар’єр, де видобували гравій. На кожному з цих підприємств працювало 3—5 робітників.

Під час першої світової війни містечко кілька разів переходило з рук у руки. В серпні 1914 року сюди вступили російські війська, а влітку наступного Зборів захопили австро-німецькі частини. Після прориву Південно-Західного фронту, в червні 1916 року до Зборова вдруге вступили частини російської армії. Жителі дружньо ставилися до російських солдатів, які ділилися з ними харчами, одягом. Протягом року містечко перебувало в прифронтовій зоні. Після невдалого наступу, організованого Тимчасовим урядом, на початку липня 1917 року частини 11-ї армії залишили містечко, його знову захопили австро-німецькі війська. Разом з відступаючими російськими військами пішла на схід і частина населення. Внаслідок воєнних дій Зборів зазнав значних руйнувань. Від пожеж і артилерійських обстрілів було зруйновано майже 90 проц. будинків. Люди тулилися в землянках, по хлівах. Лютували пошесті холери, тифу, віспи, від яких померло близько 13 проц. жителів. Ті, що поверталися з фронту, заставали зруйновані житла, запустілі поля, свіжі могили.

В умовах розпаду «клаптикової» імперії Габсбургів виникла т. зв Західноукраїнська народна республіка. «Уряд» ЗУНР нічого не зробив для поліпшення катастрофічного становища народних мас. У червні 1919 року населення Зборівського повіту (існував з 1904 року) надіслало до «уряду» ЗУНР звернення про катастрофічне економічне становище в повіті, в якому змальовані жахливі умови життя в розорених, а то й зруйнованих вщент містечках і селах. У середині липня 1919 року Зборів окупували війська буржуазно-поміщицької Польщі. Вони принесли трудящим нові страждання, терор, злидні. Однією з форм боротьби селян проти гнобителів був випас худоби на поміщицьких луках і полях, як це часто траплялося влітку 1919 року в Зборівському повіті.

19 серпня 1920 року бійці 178-ї та 180-ї бригад 60-ї дивізії Червоної Армії визволили Зборів від окупантів. На багатолюдному мітингу, що відбувся того ж дня, було створено революційний комітет. Мітинг пройшов під лозунгом: «Хай живе Радянська Галичина в союзі з Радянською Україною!».

Радянське будівництво в містечку й повіті проходило в тяжких умовах. Як зазначалося в доповіді повітревкому від 3 вересня 1920 року, скрізь на полях залишилися колючі дроти й окопи, які неможливо засипати без сторонньої допомоги. Не було сільськогосподарських знарядь. У деяких населених пунктах діти не відвідували школу уже кілька років. На 80 сіл було лише 40 шкіл.

Члени революційного комітету діяльно взялися за втілення в життя декретів Галревкому: ліквідували повітове староство, створили загін народної міліції, взяли на облік продовольчі ресурси, приступили до розподілу нетрудових земель серед безземельних і малоземельних селян міста й повіту. Була намічена широка програма культурного будівництва, зокрема планувалося розпочати спорудження шкіл і народних будинків.

Радянська влада проіснувала в Зборові лише 30 днів. 17 вересня 1920 року частини Червоної Армії залишили містечко. Разом з ними, влившись до червоних полків, пішли 42 жителі Зборова.

Окупаційний режим, встановлений буржуазно-поміщицькою Польщею на території Східної Галичини, зводився до одного — перетворити край на аграрно-сировинний придаток Польщі. Промисловість Зборова занепадала. Станом на 1930 рік тут діяло 3 млини, 4 цегельні, невеличкі напівкустарні фабрики оцту, содової води та горілчаних виробів. На кожному з цих підприємств працювало 5—10 чоловік. Тому не дивно, що багато жителів не мали роботи. 1931 року в Зборові зареєстровано 290 безробітних. У місті проживало 60 ремісників і 140 купців та дрібних торговців.

Тяжким було й становище селян. Польські власті відібрали в них землю, наділену їм Радянською владою. На західноукраїнські землі, в т. ч. й до Зборова, рушили польські колоністи-осадники, які стали надійною опорою колоніального режиму. За переписом 1921 року в місті з 2477 моргів землі 902 належало місцевому поміщикові. З кожним роком селянські наділи зменшувалися. 1937 року 125 селянських господарств мали лише 103 га землі, а на кожне з інших 119 дворів припадало по 1—3 га. В руках поміщика, церкви й куркулів концентрувалося близько 80 проц. землі.

Політика окупаційних властей спрямовувалася на те, щоб відвернути трудящих від визвольної боротьби, полонізувати населення. Призначивши на 1922 рік вибори до сейму, окупанти сподівалися на широку участь населення в них, що можна буде тлумачити як факт добровільного визнання польського громадянства. Проте бойкот виборів набув такого розмаху, що уряд навіть ввів спеціальний закон про штрафування на 20 тис. польських марок кожного, хто відмовиться брати участь у голосуванні. Юнаки-українці Зборова й навколишніх сіл всіляко ухилялися також від призову до польської армії, що провадився на початку 1923 року. Вони переховувалися по лісах, не з’являлися на призовні пункти.

Насильницьке насадження польської мови, культури особливо посилилося в 30-х роках. Населенню навіть заборонялося називатися українцями, під час переписів багатьох записували поляками. В проведенні такої політики всіляку підтримку властям надавали осадники. Вони, зокрема, брали участь у розгромі каральним загоном двох книжкових магазинів у Зборові, конфіскації літератури українською мовою.

Викладання в семирічній школі велося лише польською мовою. 1925 року її відвідував 401 учень. Значна частина дітей шкільного віку, переважно з родин бідняків, не мала можливості відвідувати школу. 45 проц. населення Зборова залишалося неписьменним. З бібліотеки, що діяли в містечку, були невеликі, користувалося ними зовсім небагато людей. У двох із них користування книжками було платне. Лікарні в Зборові не було. Практикувало 3 приватні лікарі. Звичайно, біднота до них і не зверталася, бо не мала чим заплатити: приймання пологів, наприклад, коштувало 20 злотих, стільки ж коштував 1 цнт пшениці.

З перших днів окупації трудящі піднялися на рішучу боротьбу за визволення. Восени 1920 року на залізниці Зборів—Золочів активно діяли два партизанські загони. Народні месники заміновували залізничне полотно, робили поміж рейками завали з каміння. Поліції вдалося схопити 20 партизанів. Трьох з них військовий трибунал у Золочеві засудив до страти, решту — до різних строків тюремного ув’язнення. З літа 1930 року, під час світової економічної кризи, боротьба трудящих посилилася — відбулися масові підпали економій та дворів осадників, скирт хліба, пошкодження залізничних колій, телеграфного зв’язку.

На чолі боротьби трудящих за соціальне й національне визволення стояли комуністи. Міський осередок КПЗУ створено наприкінці 1925 року. В наступному році організовано райком КПЗУ. 2 представники Зборівського осередку КПЗУ брали участь у роботі окружної партійної конференції, яка відбулася 19 липня 1926 року в селі Березовиці, що поблизу Тернополя. Активну діяльність у місті розгорнув комуніст М. В. Качоровський. Він провадив значну роботу в осередкові товариства «Сельроб-єдність». Під його керівництвом працювала місцева організація МОДРу, в якій 1937 року налічувалося 14 членів. М. В. Качоровського за революційну діяльність було ув’язнено на 10 років у Березі Картузькій. Але йому вдалося втекти звідти й продовжувати нелегальну революційну роботу в Зборові.

Під керівництвом комуністів працював комсомольський осередок, створений 1931 року. Спочатку він об’єднував 10 чоловік. Комсомольці провадили роз’яснювальну роботу серед населення, поширювали листівки. В ніч з 3 на 4 серпня 1931 року поліції вдалося затримати 3 комсомольців, які розклеювали листівки КПЗУ українською й польською мовами. Юнаків засудили до тюремного ув’язнення.

Радісний день 18 вересня 1939 року назавжди залишиться в пам’яті трудящих Зборова як свято довгожданого визволення. О четвертій годині дня на околиці міста з’явилися перші три радянські танки. Кожен трудівник прагнув висловити свою вдячність, потиснути руки братам зі Сходу. Мітинг, що відбувся того ж дня, пройшов під лозунгом негайного встановлення Радянської влади й возз’єднання Західної України з Радянською Україною. На мітингу, що відбувся 5 жовтня, трудящі палко вітали відозву Львівського Тимчасового управління про скликання Народних Зборів Західної України. В ухваленій на мітингу резолюції, зокрема, говорилося: «Ми всі, як один, голосуємо за те, щоб Західна Україна приєдналася до своєї рідної сестри квітучої Радянської соціалістичної України, щоб у великій сім’ї братніх народів змогла розвинути своє господарство, свою культуру, національну формою, соціалістичну змістом. Ми, трудящі Зборова, жадаємо негайно встановити Радянську владу на Західній Україні».

Під час виборів депутатів до Народних Зборів Західної України абсолютна більшість населення Зборова віддала голоси за народних кандидатів. Трудящі обрали своїм представником колишнього підпільника, члена КПЗУ М. В. Качоровського. Він входив до складу повноважної комісії Народних Зборів Західної України на сесії Верховної Ради СРСР. Під час Великої Вітчизняної війни М. В. Кочаровський брав участь у боях проти німецько-фашистських загарбників, 1944 року загинув смертю хоробрих.

З перших днів визволення в Зборові було створено тимчасове повітове управління, головою якого став М. А. Борохович. На початку жовтня 1939 року вийшов перший номер повітової газети «Прапор волі». Друкувалася вона українською мовою і виходила 3 рази на тиждень. У січні 1940 року Зборів перевели до розряду міст районного підпорядкування, він став районним центром. Розгорнули роботу районний комітет КП(б)У та райвиконком.

Повне схвалення і підтримку трудящих дістали заходи, спрямовані на перебудову на соціалістичних засадах і дальший розвиток економіки. Було націоналізовано промислові підприємства, проведено конфіскацію поміщицької та осадницьких земель, худоби, майна. 2,5 тис. га землі передали в користування 600 родинам безземельних і малоземельних селян району; між ними розподілили 29 тис. цнт хліба, 764 корови, 390 коней і понад 200 овець і свиней. Всіх безробітних було трудовлаштовано. Вже до кінця 1939 року 213 родин одержали нові квартири.

Вперше трудящі одержали безплатну медичну допомогу. В жовтні 1939 року створено поліклініку, де працювало 5 лікарів. Невдовзі відкрилася лікарня на 25 ліжок з пологовим відділенням. Усі діти шкільного віку навчалися в середній школі. Викладання провадилося рідною мовою. Одержали роботу вчителі-українці, які за польської окупації залишалися безробітними. Діяли п’ятимісячні курси підготовки вчителів. Широко розгорнулося культурне будівництво. Активно працював при щойно створеному клубі український драматичний гурток. Щоденно демонструвалися кінофільми в кінотеатрі. З вересня 1940 року почала діяти районна бібліотека.

Напад фашистської Німеччини на Радянський Союз на три роки перервав мирну працю трудящих. Окупанти захопили місто 2 липня 1941 року. Фашисти розстрілювали комуністів, активістів, яких їм вдавалося схопити. 1770 юнаків і дівчат району гітлерівці насильно вивезли на каторжні роботи до Німеччини. Збитки, завдані місту німецько-фашистськими загарбниками за роки окупації, становили 1,7 млн. карбованців.
Пам'ятник першому трактору Зборів-ського району, м. Зборів. Фото 1972 р.

Пам’ятник першому трактору Зборів-ського району, м. Зборів. Фото 1972 р.

Населення саботувало заходи ворога, відмовлялося працювати, молодь всіляко уникала відправки до Німеччини.

Уродженець Зборова В. Я. Яблонський був членом Львівської підпільної організації — Народної гвардії ім. Івана Франка.

23 квітня 1944 року його заарештували гестапівці, згодом вивезли до Освенціма, де він і загинув.

Радісно зустрічали жителі своїх визволителів — бійців 60-ї армії 1-го Українського фронту, які вступили до Зборова 22 липня 1944 року. Наступного дня трудящі разом з червоноармійцями проводжали в останню путь славних синів Радянської Вітчизни, які загинули в боях за Зборів — Героя Радянського Союзу лейтенанта С. Є. Жогіна, старшого сержанта І. А. Абдуліна, капітана П. Г. Рибалка та інших— усього 225 чоловік. У післявоєнний час на братській могилі встановлено пам’ятник. У ті дні 98 жителів пішло до Діючої армії, 40 з них загинуло смертю хоробрих. Високих урядових нагород удостоєно понад 60 учасників Великої Вітчизняної війни.

У визволеному Зборові трудящі, приступивши до відбудови господарства, працювали під лозунгом «Все для фронту. Все для перемоги!». Вони вносили гроші до фонду перемоги, посилали подарунки фронтовикам. Сотні жителів Зборова розчищали від завалів вулиці, дороги, ремонтували будинки. Було зроблено перші кроки у відбудові й налагодженні роботи промислових підприємств міста. Вже 1944 року відновила роботу хлібопекарня. На початку наступного року вступив у дію районний промкомбінат з 9 цехами. Влітку почав працювати маслозавод.

Незабаром після визволення відновили роботу лікарня, поліклініка, аптека. 1 вересня 1944 року учні пішли до середньої школи, де 11 учителів навчали 216 дітей. У жовтні наступного року відновлено випуск районної газети «Прапор волі», став до ладу радіовузол. Відчинилися двері кінотеатру, почала працювати районна бібліотека.

Першим успіхам у відбудові міста значною мірою сприяла допомога держави, братніх республік. З усіх кінців нашої Батьківщини до Зборова надходили техніка, будівельні матеріали, насіння. Встановлена в квітні 1945 року динамомашина дала струм для установ міста. Протягом 1947 року багатодітним матерям району виділено 0,6 млн. крб. допомоги.

Зростали й міцніли ряди міської партійної організації, яка в лютому 1945 року об’єднувала 31 комуніста і 6 кандидатів у члени партії. На цей час у місті діяло 5 комсомольських організацій, до складу яких входило 34 члени ВЛКСМ, активних помічників комуністів.

У складних умовах доводилося піднімати з руїн народне господарство. До того ж українські буржуазні націоналісти намагалися всіляко перешкодити соціалістичному будівництву, підірвати авторитет Радянської влади, тероризували населення, вбивали з-за рогу партійних і радянських працівників, активістів. Від їхніх рук 23 серпня 1947 року загинув голова райвиконкому А. М. Єременко. Трудящі, згуртувавшись навколо Комуністичної партії, дали рішучу відсіч класовим ворогам. Трудове селянство приступило до втілення в життя ленінського кооперативного плану. Створена ініціативна група в грудні 1948 року ухвалила організувати колективне господарство. Артіль, яку організували жителі передмістя у січні 1949 року, назвали ім’ям Богдана Хмельницького. Наприкінці року господарство об’єднувало 214 дворів, за ним закріпили 1048 га орної землі. Спочатку в колгоспі майже не було сільськогосподарської техніки, лише плуги, кілька косарок, Значну допомогу господарству подала МТС, створена в сусідньому селі Млинівцях. Поступово артіль міцніла. На кінець 1950 року вона об’єднала всі селянські господарства Зборова. В грудні до неї приєднався колгосп ім. XI з’їзду ВЛКСМ села Футорів, а 1958 року — артіль ім. Тимошенка села Красного.

Сучасний колгосп ім. Богдана Хмельницького — це велике багатогалузеве господарство, за яким закріплено 3,8 тис. га сільськогосподарських угідь, у т. ч. З тис. га орної землі. Колгосп спеціалізується на молочному тваринництві й птахівництві. Розвинуте зернове господарство та буряківництво. Щороку збільшуються його доходи, підвищується врожайність сільськогосподарських культур, зростає продуктивність громадського тваринництва. 1972 року прибуток колгоспу від реалізації сільськогосподарської продукції становив 1,6 млн. крб. За семирічку й восьму п’ятирічку врожайність зернових культур з кожного гектара збільшилася вдвічі, цукрових буряків — в 1,7 раза і 1972 року становила відповідно 28,7 і 40,9 цнт з га. Поголів’я великої рогатої худоби за цей час зросло у 2,5 раза, а корів — майже в три рази. Таких успіхів трудівники досягли завдяки широкому застосовуванню досягнень агрономічної науки, сільськогосподарської техніки. У 1972 році на колгоспних полях працювали 31 трактор, 20 різних комбайнів, 26 вантажних автомашин та багато іншої техніки. Ферми повністю електрифіковані, встановлено автопоїлки. Розвинуті садівництво й городництво. 1969 року тут споруджено плодоконсервний завод, де виготовляються овочеві салати, компоти, соки тощо. За сезон 1970 року на підприємстві виготовлено 424 тис. умовних банок різних консервів. Того року завод дав прибутку колгоспові 185 тис. карбованців.
Пам'ятник Богдану Хмельницькому в м. Зборові. 1972 р.

Пам’ятник Богдану Хмельницькому в м. Зборові. 1972 р.

Досягнення господарства — результат самовідданої праці колгоспників. Значну групу передовиків виробництва за високі трудові досягнення відзначено урядовими нагородами. Ордена Трудового Червоного Прапора 1966 року удостоєні доярка Я. М. Коминко, керівник овочівницької бригади П. Ф. Редька, в 1971 році — бригадир рільничої бригади Є. І. Борисюк, тракторист С. Д. Веретільник, голова колгоспу М. М. Явний. Чотирьох колгоспників нагороджено орденом «Знак Пошани».

За післявоєнні роки значний крок зроблено в розвитку промисловості. В 1952— 1954 рр. стали до ладу цехи райспоживспілки — бондарний, безалкогольних напоїв, булочних виробів. Протягом 1960—1962 рр. споруджено побутовий комбінат, цегельний завод. Потужність цегельного заводу Зборівського заводоуправління будівельних матеріалів 6 млн. штук цегли, 900 тис. штук гіпсошлакоблоків, 4 тис. тонн вапна на рік. Усі трудомісткі процеси виробництва механізовані. Добре працює колектив заводу, що налічує 145 чоловік. За успішне виконання завдані» восьмого п’ятирічного плану директора заводоуправління С. П. Олійника нагороджено орденом «Знак Пошани».

В 1972 році розпочалося спорудження ще одного цегельного заводу, підпорядкованого «Міжколгоспбуду», який здійснює великий обсяг будівельних робіт у селах району. «Міжколгоспбуд» перетворився на велике, добре технічно оснащене підприємство.

За роки восьмої п’ятирічки сюди прибуло 14 вантажних автомашин, 10 різних причепів, екскаватор, 8 різних тракторів, 3 електрозварювальні апарати, 12 бетоно- й розчиномішалок — з РРФСР, 4 автомашини — з Грузії, 4 трансформатори — з Молдавії та Вірменії. В «Міжколгоспбуді» працює 290 робітників, інженерно-технічних працівників. Колектив успішно виконав соціалістичні зобов’язання, взяті на честь 50-річчя утворення Союзу РСР. Плодоовочевий комбінат райспоживспілки, створений 1968 року, має цехи — для виготовлення пюре, соків, консервний, бондарний. Продукція комбінату реалізується в багатьох містах нашої країни.

З введенням у дію нових і розширенням діючих підприємств значно зросла кількість населення, зайнятого у сфері промислового виробництва. Якщо на 1 січня 1960 року в місті налічувалося 774 робітники, інженерно-технічні працівники та службовці, то на 1 січня 1971 року їх кількість зросла до 2325 чоловік.

Спочатку на комбінаті побутового обслуговування працювало 28 робітників. 1972 року кількість працівників становила 102 чоловіка. Обсяг побутових послуг по місту досяг 190 тис. крб. Населенню надається 15 видів послуг. За успішну роботу, зразкове обслуговування трудящих взуттєвика побутового комбінату Д. М. Сапужака 1971 року нагороджено орденом Трудового Червоного Прапора.

Добре розвинута торговельна мережа міста, діє 21 магазин і підприємство громадського харчування. Зростає купівельна спроможність трудящих, їхній матеріальний добробут. Про це свідчить зростання товарообороту, який 1971 року становив 4,5 млн. крб. Ордена Трудового Червоного Прапора удостоївся за високі трудові досягнення завідуючий одного з магазинів Г. О. Павелко.

Зборів забудовується, розширюється. За післявоєнний час з’явилися нові вулиці — Комарова, Гагаріна, Ватутіна, Зелена, Паркова, 17 Вересня. Протягом 1953—1972 рр. споруджено кілька адміністративних будинків, торговельних закладів, завершується будівництво триповерхового приміщення для районного будинку зв’язку. 1970 року введено в дію нову автобусну станцію, з якої курсують автобуси до Львова, Тернополя, Вінниці, Кам’янця-Подільського, Чернівців, багатьох районних центрів області. Провадиться житлове будівництво, зводяться багатоквартирні, а також індивідуальні — на 3—4 кімнати — будинки. На 1 січня 1963 року комунальний житловий фонд міста становив 4,76 тис. кв. метрів, а через 10 років — уже 7,6 тис. кв. метрів. За перші два роки восьмої п’ятирічки споруджено 36 індивідуальних житлових будинків, а за такий же період дев’ятої — 89. Протяжність міського водогону 3,5 км. За генеральним планом реконструкції міста, розробленим спеціалістами «Діпроміст УРСР», в дев’ятій п’ятирічці намічається спорудити торговельний центр, приміщення райвиконкому, готелю, пекарні тощо. Зборів буде підключено до магістрального газопроводу.

Центральна частина міста добре впорядкована, всі вулиці освітлені, озеленені. Особливо красива головна магістраль Зборова, названа ім’ям В. І. Леніна. За останні роки проведено докорінну перебудову її. Вулицю значно розширили, тут розміщені районні та міські установи й організації, магазини тощо. В центрі міста встановлено пам’ятник В. І. Леніну. На честь 50-річчя Радянської влади жителі навколо 50-гектарного озера заклали парк. У ньому споруджено пам’ятник Богданові Хмельницькому.

Трудящі відчувають повсякденне піклування Партії та Уряду про охорону здоров’я, розширення мережі лікувальних закладів. Діють лікарня на 150 ліжок 8 хірургічним, інфекційним, терапевтичним, дитячим та іншими відділеннями, санітарно-епідеміологічна станція, пологовий будинок. У районній лікарні працюють 25 лікарів та 107 чоловік з середньою медичною освітою. В дитячому комбінаті виховується 120 малюків.

Радянська влада широко відкрила трудящим шлях до освіти. У середній школі, 1971/72 навчального року здобували знання 1129 учнів. При ній працюють окремі класи школи робітничої молоді, де вчаться 70 учнів. Педагогічний колектив школи налічує 64 вчителі. Вчителю І. П. Яковенку присвоєно звання заслуженого вчителя УРСР. Педагоги М. К. Накашидзе і Е. П. Бутковська відзначені орденом «Знак Пошани». 16 вчителів нагороджені ювілейною медаллю «За доблесну працю. На відзнаку 100-річчя з дня народження Володимира Ілліча Леніна». В 1965 році відкрито музичну школу, де вчаться 172 учні, працюють 13 педагогів. Організовано районний будинок піонерів, один з гуртків якого — авіамодельний — не раз був призером республіканських змагань.

Створено всі умови для культурного відпочинку трудящих. Споруджено будинок культури, в гуртках художньої самодіяльності якого беруть участь близько 200 чоловік. На його сцені часто виступають професійні актори з Москви, Ленінграда, Києва, братніх республік. У широкоекранному кінотеатрі щоденно демонструються кінофільми. В чотирьох бібліотеках міста, в т. ч. двох районних — для дорослих і дітей —налічується понад 80 тис. томів. Книги, газети, журнали стали постійними супутниками життя трудящих Зборова. Виходить районна газета «Радянське село».

Добре поставлена спортивна робота. В місті є 9 первинних колективів добровільних спортивних товариств «Спартак», «Колос», «Авангард». Різноманітні спортивні секції діють при середній школі. 1972 року методом народної будови розпочато будівництво стадіону на тисячу місць.

У всьому, чого досягли трудящі Зборова за роки Радянської влади, велика заслуга міської партійної організації, яка об’єднує 535 комуністів і 20 кандидатів у члени КПРС. На промислових підприємствах, в установах і організаціях працює 21 партійна організація. В 10 комсомольських організаціях — 818 членів ВЛКСМ.

До складу Ради депутатів трудящих входять 50 депутатів, у т. ч. 29 робітників, 5 колгоспників. Серед депутатів Ради — 25 комуністів, 10 комсомольців. При Раді працюють 8 постійних комісій. Депутати вникають у всі сторони життя міста. Бюджет міської Ради на 1973 рік становить понад 211 тис. крб. З цієї суми на впорядкування Зборова виділено 105,3 тис. крб., на газифікацію міста 14 тис. крб., на соціально-культурні заходи 62,6 тис. карбованців.

Росте, молодіє стародавній Зборів. Під зорею Радянської влади, під мудрим керівництвом Комуністичної партії трудящі міста вносять свій посильний вклад у здійснення грандіозної програми будівництва комунізму в нашій країні.

Б. Д. ЛАНОВИК, Б. Й. МУДРИЙ, Є. М. СОСНОВСЬКИЙ, Л. Г. ТКАЧУК
Зображення