Український Генеалогічний Форум

Пошук родоводу, походження українських прізвищ, ономастика

ЗАЛІЩИКИ, місто, Тернопільська обл, Україна

У цьому місті/Цим містом/Це місто

Народився і живу
0
Немає голосів
Народився, але не живу
0
Немає голосів
Жили мої батьки
0
Немає голосів
Жили декілька поколіннь моїх пращурів
0
Немає голосів
Жило більше 7 поколіннь моїх пращурів
0
Немає голосів
Досліджую
0
Немає голосів
Цікавлюсь
0
Немає голосів
Є зв'язок моїх пращурів з цим НП
0
Немає голосів
Ваш варіант відповіді
0
Немає голосів
Ваш варіант відповіді
0
Немає голосів
 
Всього голосів : 0

Онлайн
Аватар користувача
 
Повідомлень: 2193
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Подякував (-ла): 1418 раз.
Подякували: 519 раз.
Стать: Жінка

ЗАЛІЩИКИ, місто, Тернопільська обл, Україна

Повідомлення АннА » 18 вересня 2017, 18:03

ЗАЛІЩИКИ – місто Тернопільської області, райцентр. Розташов. на р. Дністер, за 137 км від м. Тернопіль. Залізнична ст. Нас. 9,8 тис. осіб (2004).

На території міста знайдено пам'ятки палеоліту пізнього, трипільської культури, Гава-Голігради культури, липицької культури, пам'ятки давніх слов'ян та тамтешнього населення часів Київської Русі. Назву поселення, ймовірно, визначило те, що воно було засноване "за лісом". Уперше згадується 1469 як Залісся, 1493 – як Заліще; назва "Заліщики" почала вживатися з 1578. До серед. 18 ст. тут існувало село, що називалося Старі Заліщики.

1766 місто отримало магдебурзьке право. Після 1-го поділу Польщі 1772 (див. Поділи Польщі 1772, 1793, 1795) – у складі Австрії (з 1867 – Австро-Угорщина), через два роки стало центром циркулу (округи). 1810–15 перебувало в складі Російській імперії, було окружним містом Терноп. краю.

1899–1939 в місті діяла вчительська семінарія (її дир. 1913–25 був О.Маковей); серед випускників – письменники М.Ломацький, Д.Макогон, І.Федорак, історик В.Верига, бібліограф і видавець І.Калинович, худож. і мовознавець В.Ниньовський, композитори М.Гайворонський, Я.Смеричанський, співак І.Григорович, актор Є.Коханенко. 1897 засновано філію т-ва "Просвіта" (див. Просвіти), 1904 відкрито садівничо-городню школу. В роки Першої світової війни від серп. 1914 до лип. 1917 зайняте російською армією. В період Західноукраїнської Народної Республіки – центр повіту. На поч. черв. 1919 в місті перебувало кер-во ЗУНР; 9 черв. Є.Петрушевич тут отримав повноваження диктатора ЗУНР. Від 1920 до 1939 – значний курортний центр Польщі. Від 1939 – возз'єднано з іншими українськими землями в складі УРСР. Від січ. 1940 – райцентр Терноп. обл. В роки Великої вітчизняної війни Радянського Союзу 1941–1945 від лип. 1941 до берез. 1944 окуповане гітлерівцями, входило до складу Генеральної губернії. 24 берез. 1944 місто визволила 20-та механізована бригада під командуванням А.Бабаджаняна; 6 рад. воїнів в боях за З. і при форсуванні Дністра удостоєні звання Героя Рад. Союзу.

Пам'ятки архітектури та історії: костел св. Станіслава (1763), військ. казарма (18 ст.), будинок староства, палац баронів Бруніцьких, Нар. дім., церква Покрови Пресвятої Богородиці (1873). Над Дністром розташов. старовинний заповідний парк, в якому зростають понад 400 унікальних дерев більш як 40 видів. Зведені пам'ятники: полеглим у Великій вітчизняній війні 1941–45 радянським воїнам (1958), Героям Дністра (1971), І.Франку (1956), О.Маковею (1957), Т.Шевченку (1961), М.Гайворонському (1992), борцям за волю України (1997), пам'ятний знак О.Ольжичу (1997). Встановлені пам'ятні хрести на честь членів Організації українських націоналістів і вояків Української повстанської армії (1992) та загиблих воїнів-заліщан (1999), меморіальні таблиці В.Шевченку (1914), В.Стефанику (1971), адвокату і громадсько-політичному діячу В.Баранику (1994), письменнику П.Ковальчуку (1995), патріарху Української автокефальної православної церкви Мстиславу (Скрипнику; 1998), співаку М.Голинському (2003).

У місті народилися: композитор М.Гайворонський, різьбяр Е.Смеречанський, проф. Б.Гнатюк, жили і працювали: адвокат і громад.-політ. діяч В.Охримович, адвокат і письменник І.Калитовський, економіст і поет В.Вихрущ, лікар і письменник А.М'ястківський, артист М.Комаровський, краєзнавці О.Тур і Й.Шварц.

Зображення
Із повагою, Ганна

Онлайн
Аватар користувача
 
Повідомлень: 2193
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Подякував (-ла): 1418 раз.
Подякували: 519 раз.
Стать: Жінка

Re: ЗАЛІЩИКИ, місто, Тернопільська обл, Україна

Повідомлення АннА » 18 вересня 2017, 18:07

З історії міст і сіл УРСР виданої у 1968-1973 роках.
Заліщики — місто районного підпорядкування, центр району, розташоване на лівому терасовому березі Дністра, за 137 км від обласного центру. Через місто проходять залізниця і автошлях Тернопіль—Чернівці. Залізнична станція, пристань. Населення — 8400 чоловік.

Територія сучасного міста та його околиць була заселена з давніх-давен. Тут виявлено стоянки середнього палеоліту, залишки пізньопалеолітичного поселення і поселення трипільської культури, скарб бронзових серпів IX—VII ст. до н. е. та поселення перших століть нашої ери.

Перша згадка про Заліщики зустрічається в документах за 1340 рік, коли поселення належало польському королю (королівщина). Розташовані на перехресті торговельних шляхів з Волині, Польщі, Литви до Молдавії, Болгарії, Туреччини, Заліщики були ласим шматком для польських феодалів. У 1454 році село вже належало магнату Бучацькому.

Протягом XV ст. становище залежного населення дедалі погіршувалося: феодал захоплював споконвічні селянські землі, зростали натуральні та грошові повинності, запроваджувалася панщина, яка становила один день на тиждень. Жителі люто ненавиділи свого гнобителя, і коли в 1490 році спалахнуло селянське повстання під проводом Мухи, вони взяли в ньому активну участь. Після придушення повстання селян було жорстоко покарано.

Великого лиха зазнавало населення від нападів турків, татар, хоч захопити Заліщики було нелегко, бо з трьох боків їх захищали стрімкі скелясті береги Дністра, а з півночі — високий земляний вал. І все ж протягом XV—XVII ст. вороги не раз перетворювали село на руїни. У 1669 році турецькі загарбники зруйнували Заліщики, а протягом 1672—1699 рр., коли подільські землі перебували під владою султана Магомета IV, майже винищили населення. Тільки на початку XVIII ст. село почало відроджуватися. Було споруджено чимало цегляних будинків. 1754 року Заліщики одержали привілей на проведення чотирьох ярмарків на рік, а 1766 року село віднесено до розряду міст з наданням магдебурзького права. З цього часу тут швидко розвиваються ремесло, торгівля. Серед ремісників було багато ткачів, шевців, теслярів та ін. Заліщицькі народні майстри на все Поділля славилися як чудові килимарі, різьбярі та випалювачі на дереві. Місцеві червонодеревці зробили для церкви різьблений інкрустований іконостас, який був справжнім витвором мистецтва.

У другій половині XVIII ст. діяла килимарна майстерня, засновано суконну мануфактуру, що працювала на вовні, привезеній з Молдавії. Продукція мануфактури йшла в основному на потреби армії. Величезні прибутки одержував феодал від визиску міщан і селян. Панщина вже досягала 5—6 днів на тиждень. Міщани, які користувалися землею, теж відробляли панщину. Зростали грошові й натуральні повинності населення.

У 1772 році Заліщики підпали під владу Австрійської держави. За даними 1787 року, в місті, яке стало центром циркулу (округу), налічувався 271 будинок, працювали суконна мануфактура, винокурня, млин, броварня.

Коли у 1810 році Тернопільський край відійшов до Росії, його було поділено на два округи: Тернопільський та Заліщицький. Окружна адміністрація наглядала за торгівлею, вбирала податки, продукти для постачання війську. Після переходу до Російської держави становище населення Заліщиків дещо поліпшилося: податки було зменшено, кілька років молодь не брали до армії. Але так тривало недовго. 1815 року Тернопільський край знов потрапив під владу Габсбургів. Визиск селян і міщан посилився, що викликало з їх боку рішучий протест. У 1838—1839 рр. у селах Заліщицького округу почалися селянські заворушення. Селяни відмовлялися відробляти інвентарну панщину й додаткові т. зв. помічні дні. До окружного управління в Заліщиках приходили від громад 20—30 і більше уповноважених з скаргами на поміщиків. За час з 2 по 18 липня 1838 року скарги подали селянські громади 38 сіл. Австрійські власті вживали всіх заходів до придушення опору селян. Так, 9 липня 1838 року було розігнано селянських уповноважених, що прибули в Заліщики; в села відправлено каральні загони, які піддавали учасників заворушень жорстоким катуванням.

1867 року Заліщики стали повітовим центром. Під час Кримської війни 1853—1856 рр. австрійський уряд, готуючись до воєнних дій проти Росії, війська якої вступили до Молдавії і Волощини, витратив великі кошти на будівництво в місті, по обох берегах Дністра, фортифікаційних споруд (проіснували до кінця XIX ст.). У середині 60-х років у Заліщиках проживало 5,1 тис. чоловік, у т. ч. 249 ремісників з 22 учнями, 147 торговців. Серед ремісників переважали стельмахи, шевці, муляри, ковалі, бондари, м’ясники. Наприкінці XIX — на початку XX ст. у місті виникло кілька невеликих напівкустарних підприємств: пивоварний і цегельний заводи, гуральня, два кам’яні кар’єри. Діяли різьбярська, столярна і слюсарна майстерні. Не витримуючи конкуренції з австрійською фабричною промисловістю, занепадали традиційні народні промисли і, зокрема, килимарство, гончарство.)
Старовинний міст

Старовинний міст

1895 року через місто пройшла залізниця Тернопіль—Чернівці—Станіслав, що сприяло дальшому розвитку торгівлі. Купці, поміщики й куркулі дістали можливість вивозити залізницею збіжжя та інші сільськогосподарські продукти у промислові міста Австро-Угорщини. Великі землевласники, намагаючись збільшити виробництво зерна, посилювали визиск наймитів, що викликало загострення класової боротьби. Навесні й влітку 1902 року в Заліщицькому повіті прокотилася хвиля сільськогосподарських страйків, які охопили 53 села, понад половину поміщицьких економій. Наймити вимагали збільшення заробітної плати, скорочення робочого дня, права на користування панськими лісами, луками. Поміщики виписали сільськогосподарських робітників з Товмацького й Печеніжинського повітів. 20 серпня, коли штрейкбрехери прибули до Заліщицького повіту, іх зустрів 7—8-тисячний натовп страйкарів. Селяни зажадали, щоб прибулі поверталися назад. Війська й поліція, не наважуючись протидіяти багатотисячному натовпові, відступили, а штрейкбрехери розбіглися. В багатьох селах жандарми нападали на страйкарів, чинили над ними жорстоку розправу. Влітку з Заліщиків повідомляли: «У нас вже справді винятковий стан. Безперестанно арештовують і закованих ведуть на суд. Люди ночують в кукурудзах. Жандарми їздять по хатах, витягають людей, знущаються над людьми, б’ють сивоволосих старців».

Великий вплив на розгортання революційної боротьби трудящих мас справила перша російська революція 1905—1907 рр. Щоб запобігти масовим виступам селян, галицький намісник наказав старостам Заліщицького та інших прикордонних повітів посилити пильність, виселяти всіх підозрілих осіб, зокрема, переселенців з-за російського кордону. Та, незважаючи на утиски властей, навесні 1906 року селяни Заліщицького повіту знов піднялися на боротьбу. Це налякало не лише австрійські власті, а й українських буржуазних націоналістів. Наприкінці липня в місті було розповсюджено відозву т. зв. Руського хлопського комітету, надіслану з Львова. Автори відозви умовляли страйкарів виставляти поміщикам помірковані вимоги, не чіпати посесорів-русинів (українців) тощо. Однак, селяни не слухали цих «благодійників». Уряд кинув проти страйкарів війська й поліцію, які знов придушили селянські заворушення.

Проте ніякі репресії не спроможні були запобігти виступам трудящих, становище яких під владою Габсбурзької монархії дедалі гіршало. Вони протестували проти злиднів, політичного безправ’я, проти позбавлення їх права на безплатну медичну допомогу, освіту. На початку XX ст. у Заліщиках працювали платна лікарня, п’ять приватних лікарів, лікування в яких було недоступне для бідноти. У двох п’ятикласних школах — чоловічій і жіночій з польською мовою викладання, в учительській семінарії навчалися переважно діти заможних родин. Трудящі вимагали відкриття шкіл з українською мовою навчання. їхні вимоги підтримувала прогресивна інтелігенція, зокрема український письменник і громадсько-культурний діяч 0. С. Маковей (1867—1925) та польський поет і драматург Ян Каспрович (1860— 1926), що жили в той час у Заліщиках.

В роки першої світової війни територія Заліщицького повіту стала ареною кровопролитних боїв між російськими і австрійськими військами. В серпні 1914 року російські війська вступили до Заліщиків. Відступаючи, австрійці насильно евакуювали з міста більшість населення. Лишилися старі, малі та немічні. У липні 1917 року під натиском переважаючих сил ворога російські війська з боями відступили. В ці роки в Заліщиках побував військовий кореспондент американського журналу «Метрополітен» Джон Рід, пізніше — один із засновників Комуністичної партії США, автор відомого твору «10 днів, що потрясли світ». У своєму фронтовому щоденнику «Вздовж фронту» розділ про цей край Джон Рід назвав «Заліщики — місто жаху».

Перемогу Великої Жовтневої соціалістичної революції в Росії і утворення Української Радянської Соціалістичної Республіки трудящі Заліщиків зустріли з радістю і надією. Вони прагнули возз’єднатися з своїми єдинокровними братами в складі УРСР і за це боролися проти іноземних загарбників, а також буржуазно-націоналістичного уряду ЗУНР.

Наприкінці липня — на початку серпня 1920 року на допомогу народним масам Західної України прийшла Червона Армія. В останніх числах липня Заліщики були визволені від польських загарбників частинами 41-ї стрілецької дивізії 14-ї армії. Відступаючи через Заліщицький повіт, польсько-петлюрівські війська вщент пограбували населення, забрали коней і корів, повиносили з хат хліб, одяг.

8 серпня в Заліщиках відбулися збори жителів міста, на яких були й представники селян повіту. В своїй резолюції вони писали: «Величаве віче селян і робітників міста Заліщики й повіту, в якому взяло около 1500 жителів участь, вітає з великим одушевлениям визвольну Червону Армію, котра визволила їх з-під тяжкого ярма польських панів та від грабіжницьких банд зрадника трудового народу — Петлюри.

Віддає їй щиру подяку тим, що рішає віддати що тільки зможуть для Червоної Армії і самі вступлять в її ряди і не вернуть так довго додому, аж доки остаточно не поконають ворогів селянсько-робітничої Радянської Республіки.

Ми, селяни й робітники міста і повіту Заліщики, доводимо се наше рішення до відома провідніків світової революції, зібраних на Конгресі III Інтернаціоналу в колисці теперішньої революції місті Петрограді.

Шлемо щирий привіті подяку та просимо вести дальше пролетарську визвольну Червону Армію, а в її рядах нас, до остаточної побіди, яка вже скоро наступить».

9 серпня 1920 року в Заліщиках було створено міський ревком, до якого увійшов і О. Маковей (був директором учительської семінарії); він виконував також обов’язки повітового комісара в справах культури. Тоді ж створено й повітревком, повітовий партійний комітет. У Заліщицькому повіті організовано 3 комуністичні гуртки, до яких входило 74 чоловіка. В налагодженні діяльності органів Радянської влади велику допомогу подавали політпрацівники 363-го стрілецького полку, який дислокувався в Заліщиках, зокрема москвич І. Вєткін, киянин В. Козаковський, білорус К. Шершень та інші. 21—22 серпня в місті відбувся повітовий з’їзд революційних комітетів, на якому 120 делегатів від 40 сільських ревкомів обговорили завдання радянських органів на місцях.

Повітовий і міський ревкоми провадили велику роботу щодо здійснення декретів і постанов Галревкому. Тільки в серпні селянам міста та повіту передано 12,1 тис. га поміщицької й церковної землі, 100 пар волів, 180 коней, 300 корів, насіння для посіву, реманент. Провадилася реєстрація робітників за професіями з метою їх трудовлаштування. На початку вересня створено 9 профспілок: чорноробів, швейників, працівників шкіл і соціалістичної культури та інші. Житловий відділ міськревкому взяв на облік будинки багатіїв, які втекли з Заліщиків, і переселяв до них бідняцькі родини. Було відкрито їдальню, вживалися термінові заходи до постачання населення продовольством. Велика увага приділялася народній освіті. Всі шкільні приміщення було відремонтовано, школи укомплектовано вчителями.

Населення Заліщиків, зокрема інтелігенція, палко підтримувало Радянську владу, всіляко допомагало радянським органам і Червоній Армії. Газета «Більшовик» від 24 серпня 1920 року писала: «Селяни допомагають всіма силами червоному війську… Червоноармійці надзвичайно гарно поводяться з населенням… Українська інтелігенція в повіті ставиться надзвичайно прихильно до Радянської влади і готова віддати всі свої сили для закріплення її».

Однак у другій половині вересня радянське будівництво було перерване окупацією краю військами буржуазно-поміщицької Польщі. Окупанти вдалися до жорстокого терору: в Заліщиках заарештовано й піддано катуванням 60 активних борців за Радянську владу. Жандарми закатували голову повітревкому Г. І. Кузняка. Свято зберігаючи пам’ять про нього, жителі викарбували на надмогильному камені: «Григорій Кузняк уроджений 1873 р. Помер 6 січня 1921 року, набавився в чортківській тюрмі. Його праведне життя нехай буде приміром для кожного українського селянина». Багато заарештованих було засуджено на довгі роки ув’язнення.

Та, незважаючи на терор, трудящі вели рішучу боротьбу проти польських окупантів, за своє соціальне й національне визволення. Восени 1922 року в Заліщицькому, Борщівському повітах розгорнувся партизанський рух. Тут діяла партизанська група, відома в історії під назвою «Червона дванадцятка». Її організаторами й керівниками були комуністи П. М. Шеремета, С. О. Мельничук, І. Г. Цепко. Партизани громили маєтки поміщиків, господарства польських осадників. Окупанти кинули проти народних месників великі сили. Наприкінці жовтня поблизу Заліщиків жандарми оточили групу партизанів на чолі з С. О. Мельничуком. Після запеклого бою вороги схопили тяжко пораненого Мельничука і кинули до чортківської в’язниці. І. Г. Цепко загинув у бою, а С. О. Мельничука і П. М. Шеремета окупанти розстріляли в Чорткові.

У наступні роки боротьбою трудящих керував районний підпільний комітет КПЗУ, створений 1927 року. Через масові легальні організації комуністи тримали зв’язок з трудящими, вели революційну агітацію. Під її впливом робітники й селяни дедалі рішучіше виступали проти жорстокої експлуатації, непосильних податків, шарваркових повинностей, проти полонізації шкіл. У Заліщиках також діяв підпільний осередок Комуністичної спілки молоді Західної України. Навесні 1932 року в Убіжевському лісі проведено засідання 34 членів КПЗУ і КСМЗУ, яким керував секретар Тернопільського окружкому Є. Ф. Веселовський. Було вирішено взяти участь у виборах до муніципалітету, використавши виборчу кампанію для пропаганди комуністичних ідей, викриття колонізаторської політики в Східній Галичині фашистського уряду Польщі.

За польської окупації Заліщики переживали економічний застій. В середині 30-х років тут діяла ткацька фабрика, цегельний та шкіряний заводи. Це були дрібні напівкустарні підприємства, на яких працювало від 7 до 20 робітників. Рік у рік зростало безробіття. Якщо в 1931 році налічувалося 132 безробітні, то через шість років — уже 400. Власті провадили політику дискримінації українського населення. Українців брали на роботу в останню чергу й тільки чорноробами, а на краще оплачувану роботу вони могли розраховувати, якщо приймали римсько-католицьке віросповідання. Не витримуючи злиднів, знущань, багато родин кидало свої оселі й виїздило в інші міста, емігрувало за кордон. Внаслідок цього, а також високої смертності, населення Заліщиків невпинно зменшувалося. 1931 року в місті налічувалося 4147 жителів проти 5752 — у 1899 році.

У Заліщиках існувала лікарня з двома лікарями й 4 медичними сестрами, але вона була платна й обслуговувала переважно урядовців та офіцерів польської армії, що приїздили сюди на відпочинок. В чоловічій і жіночій гімназіях, де викладання велося польською мовою, комерційній рільничій школі навчалися здебільшого діти міської верхівки та багатіїв з навколишніх сіл.

Трудящі Заліщиків, поневіряючись у злиднях, страждаючи від соціального і національного гноблення, з надією дивилися на схід, де їхні єдинокровні брати успішно будували соціалізм. І радянський народ подав руку допомоги народним масам Західної України. 17 вересня 1939 року в Заліщики вступили частини Червоної Армії. Трудове населення вийшло на вулиці з червоними прапорами й лозунгами «Спасибі Червоній Армії за визволення!». Того ж дня в місті створено тимчасове управління, до якого перейшла влада. Воно запровадило робітничий контроль над виробництвом і торгівлею, провело підготовку виборів до Народних Зборів Західної України. Народні обранці проголосували за встановлення Радянської влади на території Західної України, за возз’єднання її з Радянською Україною в складі СРСР.

У січні 1940 року було утворено Заліщицький район. З перших днів своєї діяльності новостворені райком КП(б)У, районна партійна організація, на обліку в якій було 90 комуністів, райвиконком спрямували всі зусилля на зміцнення Радянської влади на місцях, організацію господарства на нових, соціалістичних засадах. Малоземельним і безземельним селянам міста й району було передано понад 7,3 тис. га поміщицької та церковної землі, 2 тис. голів худоби, багато сільськогосподарського інвентаря. Велика увага приділялася розвиткові промисловості міста. Було утворено промислові артілі: кравецьку, столярну, на базі шкіряного заводу й ткацької фабрики — шевську та ткацьку. Вони об’єднували понад 200 чоловік. Відновив роботу цегельний завод. Вже на середину 1940 року в Заліщиках не лишилося безробітних.

Вживалося заходів до поліпшення матеріального становища трудящих, розвитку освіти, культури. З підвалів у впорядковані квартири переселено понад 800 сімей трудящих. 22 багатодітні матері одержали державну допомогу в 46 тис. крб. У 1940 році з районного бюджету, який перевищував 3 млн. крб., на впорядкування міста асигновано 145,2 тис. крб., охорону здоров’я населення — 100 тис. крб.; на освіту —1,4 млн. крб.. Було відремонтовано дороги й тротуари, насаджено 700 фруктових дерев. Працювали лікарня, поліклініка. Створено дві середні школи. Відкрилися будинок культури, кінотеатр, бібліотека. Почала виходити районна газета «Червоний прапор».

З величезним піднесенням трудящі міста готувалися до виборів у місцеві Ради депутатів трудящих. Десятки агітаторів з числа комуністів, комсомольців і безпартійного активу провадили роз’яснювальну роботу серед виборців, знайомили їх з Радянською Конституцією. День виборів — 15 грудня 1940 року перетворився на свято демократії, свободи й рівності. У Заліщицьку міську Раду обрано 11 депутатів. Народні обранці докладали багато зусиль до розвитку господарства, освіти й культури.

Віроломний напад фашистської Німеччини на СPCP перервав соціалістичне будівництво в Заліщиках. 5 липня 1941 року вони були окуповані ворогом. Майже три роки гітлерівці катували й грабували населення. В кар’єрах поблизу міста фашистські варвари розстріляли 3,7 тис. мирних жителів із Заліщиків і навколишніх сіл, силоміць вивезли до Німеччини 600 чоловік дорослого населення і 218 підлітків. Жителі чинили опір ворогові: уникали трудової повинності, відправки на фашистську каторгу, допомагали продуктами харчування радянським воїнам, що потрапили в полон. У березні 1944 року фронт наблизився до Заліщиків. Перед відступом окупанти зруйнували промислові підприємства, залізничну станцію, два мости через Дністер, багато адміністративних і житлових будинків.
Монумент на честь радянських воїнів — героїв форсування Дністра 24 березня 1944 року. Заліщики, 1972 р.

Монумент на честь радянських воїнів — героїв форсування Дністра 24 березня 1944 року. Заліщики, 1972 р.

23 березня 1944 року 20-а гвардійська механізована бригада під командуванням гвардії полковника А. X. Бабаджаняна з боями вийшла до Дністра в районі Заліщиків. Першою під шквальним вогнем ворога через річку переправилася розвідрота на чолі з гвардії старшим лейтенантом С. Я. Устименком. Укріпившись на правому березі, вона забезпечила переправу основних сил. 24 березня частини 20-ї бригади зламали опір ворога і вигнали його з міста. За героїзм, виявлений в боях під час форсування Дністра, багато радянських солдатів і офіцерів відзначено урядовими нагородами. Високого звання Героя Радянського Союзу удостоєно гвардії полковника А. X. Бабаджаняна, гвардії старшого лейтенанта С. Я. Устименка, гвардії старших сержантів О. П. Синицина, В. Г. Кочерова, гвардії рядового I. X. Календюка. 1971 року в Заліщиках встановлено величний монумент, на якому викарбувано: «Радянським воїнам-визволителям нашого міста, героям форсування Дністра 24 березня 1944 року — трудящі Заліщицького району».

У квітні в місті відновили роботу районні партійні і радянські органи, які очолили відбудову зруйнованого окупантами господарства. Завдяки великим зусиллям трудящих, допомозі держави вже наприкінці 1944 року видали першу продукцію ткацька артіль, млин, цегельний завод. Стали до ладу консервний завод, харчокомбінат. 1 вересня 517 учнів сіли за шкільні парти. Почала працювати районна міжколгоспна школа садівників. Відкрилися будинок культури, кінотеатр; поступово поповнювався книжковий фонд бібліотек. 5 серпня 1944 року вийшов перший номер районної газети «Перемога».

Вороги народу — українські буржуазні націоналісти будь-що намагалися зірвати соціалістичне будівництво. Вони вдавались до провокацій, залякування, терору. У 1945—1946 рр. від рук бандерівців загинули партійні і радянські працівники Г. П. Сасоєв, С. М. Бараник, М. Ф. Самофалов та інші. Було створено мобільний комсомольсько-молодіжний загін, який брав активну участь у ліквідації націоналістичних банд. На честь полеглих у боротьбі проти українських буржуазних націоналістів у Заліщиках споруджено пам’ятник.

Рік у рік зростала промисловість міста, розквітала культура. Радянська держава асигновувала великі кошти на будівництво нових і докорінну реконструкцію старих підприємств. Наприкінці 1945 року став до ладу маслоробний завод, який протягом післявоєнних п’ятирічок перетворився на високомеханізоване підприємство. У 1972 році воно щомісяця виробляло 20 тонн масла, а також сир, морозиво та іншу продукцію. В 1960 році відкрито цех для виробництва капронової тканини. Через два роки на його базі створено текстильно-галантерейну фабрику (з 1971 року— фабрика текстильно-художніх виробів). За наступні 10 років вона збільшила випуск капронових тканин з 79 тис. метрів до 780 тис. метрів. У 1962 році в Заліщиках став до ладу кукурудзяно-калібрувальний завод з річною потужністю 6,1 тис. тонн. Відкаліброване, просушене і протруєне зерно відправляється колгоспам і радгоспам України та інших республік.

За післявоєнні роки на високомеханізовані підприємства, оснащені найновішою технікою, перетворилися консервний і цегельний заводи, а також харчокомбінат, який має цехи хлібопекарський, безалкогольних напоїв, сушіння фруктів. У Заліщиках розміщено районне відділення «Сільгосптехніки», ремонтно-будівельну дільницю Тернопільського будівельно-ремонтного тресту, районний відділ Головного управління Дністровського річкового пароплавства.
Дністер в районі Заліщиків. 1970 р.

Дністер в районі Заліщиків. 1970 р.

Завдання восьмої п’ятирічки промисловість міста виконала на 121,7 проц. Порівняно з попереднім п’ятиріччям виробництво промислової продукції зросло в 2,4 раза, продуктивність праці — на 50 проц. За ці роки середньомісячна заробітна плата трудівників підприємств збільшилася з 87 до 105 крб. Уряд високо оцінив самовіддану працю передовиків промислових підприємств. 8 чоловік нагороджено орденами СРСР. Орденом Трудового Червоного Прапора відзначено ткалю фабрики текстильно-художніх виробів М. Н. Панащук, робітницю маслозаводу М. П. Гуменну, робітницю кравецької майстерні побуткомбінату М. М. Брик.

Включившись у Всесоюзне соціалістичне змагання за виконання історичних рішень XXIV з’їзду КПРС, за гідну зустріч 50-річчя утворення СРСР, трудящі міста протягом двох років дев’ятої п’ятирічки добилися нових виробничих успіхів. 1972 року колектив консервного заводу дав країні на 393 тис. крб. надпланової продукції, робітники цегельного заводу виконали річне завдання на 106,7 проц. Достроково виконали план другого року п’ятирічки колективи фабрики текстильно-художніх виробів, харчокомбінату та інших підприємств. Цих успіхів трудящі міста досягли під керівництвом 38 первинних партійних організацій, на обліку в яких 1972 року перебувало 646 комуністів. Великою силою в місті є 2120 комсомольців, об’єднаних в 29 первинних організацій ЛКСМУ. Комуністи й комсомольці ведуть перед у соціалістичному змаганні, очолюють рух за комуністичне ставлення до праці. 1972 року на підприємствах Заліщиків працювало 1,6 тис. робітників, з них 206 завоювали почесне звання ударників комуністичної праці.

Повноважним і представницьким органом влади в місті є міська Рада депутатів трудящих. На виборах, які відбулися 17 червня 1973 року, населення обрало до неї 50 депутатів, з них 29 робітників і 21 представника інтелігенції. Серед депутатів 25 комуністів, 9 комсомольців, 22 жінки. З свого бюджету на 1973 рік, який становить 329,7 тис. крб., на благоустрій міста Рада асигнувала 146,7 тис. крб., решту —на охорону здоров’я трудящих, освіту, житлово-комунальне господарство.
В шкільному музеї, Заліщики. 1972 р.

В шкільному музеї, Заліщики. 1972 р.

За роки Радянської влади Заліщики зросли, прикрасилися багатоповерховими будинками сучасної архітектури. Тільки протягом восьмої п’ятирічки було зведено триповерховий універмаг, готель «Світанок», два адміністративні приміщення, чотири багатоквартирні житлові будинки тощо. У місті провадиться велике індивідуальне будівництво. У післявоєнний час трудящі власним коштом і з допомогою державних кредитів спорудили 477 будинків.

До послуг населення 88 магазинів і підприємств громадського харчування, комбінат побутового обслуговування з шевською, кравецькою та іншими майстернями, бюро побутових послуг. За зразкову організацію торгівлі в системі споживчої кооперації голові Заліщицької райспоживспілки І. М. Кльовану присвоєно звання заслуженого працівника торгівлі УРСР. Завідуючого магазином споживчої кооперації І. Й. Бобика нагороджено орденом Трудового Червоного Прапора.

У Заліщиках працюють районна лікарня на 150 ліжок, протитуберкульозний диспансер, будинок дитини; є дитячі садок і ясла. З 1946 року діє госпіталь інвалідів Великої Вітчизняної війни. Далеко за межами області і республіки йде слава про Заліщики як про місто-курорт. Тут рання весна, довге тепле літо, м’яка зима. В Заліщиках розміщені будинок відпочинку ВЦРПС, протитуберкульозний дитячий санаторій. У медичних і оздоровчих закладах трудящих обслуговують 45 лікарів, 170 медичних працівників з середньою спеціальною освітою. За успіхи, досягнуті в галузі охорони здоров’я населення, орденом Трудового Червоного Прапора нагороджено завідуючу пологово-гінекологічним відділенням районної лікарні П. А. Романовську.

В радянський час Заліщики стали містом суцільної письменності. За післявоєнні роки середню школу ім. Маковея закінчило понад тисячу юнаків і дівчат. У 1972/73 навчальному році в ній було 1,3 тис. учнів, 70 педагогів. За багаторічну самовіддану працю вчительку Г. М. Малашенко нагороджено орденом «Знак Пошани», звання заслуженого вчителя УРСР присвоєно О. С. Турові. Школа має добре обладнані навчальні кабінети, виробничі майстерні, спортивний зал, оранжерею, метеорологічну станцію, географічний майданчик. У шкільному історико-краєзнавчому музеї, створеному силами вчителів і учнів, зібрано багато цікавих експонатів, зокрема, археологічних знахідок. Учні старших класів беруть участь в археологічних розкопках, що провадяться поблизу Заліщиків. Є в місті восьмирічна школа-інтернат. Понад 300 дітей навчається в музичній школі по класу фортепіано, скрипки, духових і народних інструментів. З 1948 року працює професійно-технічне училище, яке готує спеціалістів для швейної промисловості, з 1955 року — сільськогосподарський технікум.

Великого розвитку в Заліщиках набрало самодіяльне мистецтво. При районному будинку культури й на підприємствах, у навчальних закладах діють аматорські гуртки і колективи. У 1959 році драматичному гурткові будинку культури було присвоєно звання самодіяльного народного театру, а чоловічому хору — народної хорової капели. При районному будинку культури працюють самодіяльний народний ансамбль пісні і танцю «Дністер», чоловічий вокальний квартет — лауреат республіканського конкурсу-огляду 1967 року.

Тісне спілкування з аматорськими колективами братніх радянських республік і Слівенського округу Народної Республіки Болгарії, з яким змагається Тернопільщина, збагачує заліщицьких самодіяльних митців. У травні 1969 року чоловічий вокальний квартет брав участь у фестивалі «Слівенські вогні», успішно виступав у театрі, перед трудящими міст і сіл округу. Один з його виступів транслювався по радіо.
Пам'ятник О. С. Маковею, Заліщики, 1972 р.

Пам’ятник О. С. Маковею, Заліщики, 1972 р.

Створена самодіяльними митцями Заліщиків пісня «Тернопіль і Слівен — брати» була надрукована в місцевій газеті. У 1971 році заліщани приймали в себе самодіяльний хор ім. Добрі Чінтулова із міста Слівена. У червні 1972 року чоловіча народна хорова капела була учасником Всесоюзного фестивалю хорів «Таллін-72», присвяченого піввіковому ювілею СРСР. На цьому фестивалі Заліщицька капела завоювала бронзову медаль. На гастролі до міста приїжджають артисти з Тернополя, Чернівців, Львова та ін. У міському кінотеатрі, а в літній час і в Зеленому театрі жителі мають можливість дивитися нові кінофільми. Великим попитом у заліщан користується книга. Читацький колектив міської бібліотеки для дорослих, яка має понад 30 тис. книг, налічує 1,2 тис. чоловік. Майже стільки ж юних читачів у дитячій бібліотеці. Чимало бібліотек є на підприємствах.

Шаною і любов’ю оточене в Заліщиках ім’я О. С. Маковея. 1952 року за ініціативою громадськості споруджено пам’ятник письменникові, а пізніше відкрито літературно-меморіальний музей. У місті працює чимало талановитих майстрів народного мистецтва, серед яких особливо відзначається родина Панчаків — різьбярів на дереві, скульпторів, живописців.

Плідну виховну й культурно-освітню роботу провадять районне відділення товариства «Знання», правління районної організації товариства охорони пам’ятників історії та культури. Добре працюють батьківський комітет при середній школі, жіночі ради сприяння сім’ї і школі в установах і організаціях міста. Додержанню громадського порядку та соціалістичної законності сприяють 19 народних дружин.

У місті створено 17 вуличних комітетів, які стежать за санітарним станом, озелененням дворів і вулиць, впорядкуванням доріг тощо.

Під зорею Радянської влади зростають і квітнуть соціалістичні Заліщики. Вдячні Комуністичній партії за щасливе сьогодення, трудящі міста віддають всі сили здійсненню її величних накреслень.

О. С. ТУР

Зображення
Із повагою, Ганна


Повернутись до Літера З

Хто зараз онлайн

Зараз переглядають цей форум: Немає зареєстрованих користувачів і 3 гостей