Заболоття, смт, Ратнівський р-н, Волинська обл, Україна

Відповісти

У цьому смт/Цим смт/Це смт

Народився і живу
0
Немає голосів
Народився, але не живу
0
Немає голосів
Жили мої батьки
0
Немає голосів
Жили декілька поколіннь моїх пращурів
0
Немає голосів
Жило більше 7 поколіннь моїх пращурів
0
Немає голосів
Досліджую
0
Немає голосів
Цікавлюсь
0
Немає голосів
Є зв'язок моїх пращурів з цим селом
0
Немає голосів
Ваш варіант відповіді
0
Немає голосів
Ваш варіант відповіді
0
Немає голосів
 
Всього голосів: 0

Аватар користувача
АннА
Супермодератор
Повідомлень: 8876
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Стать: Жінка
Дякував (ла): 3562 рази
Подякували: 2154 рази

Заболоття, смт, Ратнівський р-н, Волинська обл, Україна

Повідомлення АннА »

ЗАБОЛОТТЯ (до 1944 – Заболотьє) – с-ще міського типу Ратнівського р-ну Волинської області. Розташов. на березі оз. Турське. Залізнична станція. Нас. 4,3 тис. осіб (2004).
У писемних джерелах уперше згадується під 1583.
Нас. містечка брало участь у національній революції 1648–1676.
Після 3-го поділу Польщі 1795 Заболоття відійшло до Російської імперії.
За Ризьким мирним договором між РСФРР і УСРР та Польщею 1921 передано Польщі.
Від 1939 возз'єднано з ін. укр. землями в складі УРСР.
С-ще міського типу з 1957.
Райцентр 1940–59.
У роки Великої вітчизняної війни Радянського Союзу 1941–1945 окуповане гітлерівцями від 24 черв. 1941 до 22 лип. 1944.
Архіт. пам'ятка: Хрестовоздвиженська церква (1795).
Ази генеалогії ПОЧАТОК. Із повагою, Ганна
Аватар користувача
АннА
Супермодератор
Повідомлень: 8876
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Стать: Жінка
Дякував (ла): 3562 рази
Подякували: 2154 рази

Re: Заболоття, смт, Ратнівський р-н, Волинська обл, Україна

Повідомлення АннА »

З історії міст і сіл УРСР виданої у 1968-1973 роках.
Заболоття — селище міського типу, центр селищної Ради. Розташоване на березі озера Тура, за 27 км на південний захід від районного центру. Залізнична станція з однойменною назвою на лінії Брест—Ковель—Київ. Через селище проходить автомагістраль місцевого значення Ратне — Гута. Населення —5,9 тис. чоловік. Заболоттівській селищній Раді підпорядковано село Заліси.

У 1940 році Заболоття стало районним центром. Згідно з рішенням Волинської обласної Ради депутатів трудящих від 21 січня 1959 року воно було віднесене до категорії селищ міського типу і ввійшло до складу Старовижівського району. В 1962 році Заболоття включили до Камінь-Каширського району, а в 1965 році — передали Ратнівському району.

Місцевість навколо Заболоття — один з найбільш заболочених районів Волинської області. Тут розташовано 5 озер: на сході — Тур, на півночі — Довге, на заході — Чорне та Ковпине і на півдні — Корець. Звідси походить і назва Заболоття, тобто поселення за болотами. На території селища та його околиць знайдено кам’яні знаряддя праці доби бронзи (II тисячоліття до н. е.).

Перша писемна згадка про Заболоття датується 1583 роком, в зв’язку з подимним оподаткуванням. В цей час село, як і решта території Волині, перебувало під владою шляхетської Польщі. В ньому налічувалося 11 димів, з яких стягувалися великі податки. На початку XVII століття власник Заболоття Кашевська віддала його в оренду шляхтичеві Чолганському. Намагаючись одержати якнайбільше прибутків, він наклав на селян непосильні податки і примушував відробляти численні повинності. їх становище погіршувалося також внаслідок постійних нападів і грабежів, які чинили слуги власника села. У своїй скарзі від 24 квітня 1619 року Чолганський писав про порушення Кашевською орендного контракту, про напади її челяді на село і утиски місцевих селян. У 1629 році Заболоття віддали в оренду шляхтичеві О. Єловицькому, який також посилив експлуатацію. В цей час у селі вже було 55 димів.

Тяжкі податки і повинності, свавілля орендарів призвели селян до цілковитого зубожіння і розорення. Шукаючи порятунку, вони почали тікати з села. Так, у 1644 році кілька десятків селян втекли до Старокостянтинова.
Під час визвольної війни українського народу 1648—1654 рр. населення Заболоття рішуче виступило проти польсько-шляхетських загарбників. Воно радо чекало наближення війська Богдана Хмельницького. Намагаючись будь-що викорінити симпатії селян до повстанської армії, польські загарбники в серпні 1648 року послали до Заболоття каральний загін на чолі з ротмістром Я. Ліневським, який жорстоко розправився з ними. Із вступом повстанської армії Богдана Хмельницького на Волинь польські війська перетворили Заболоття на свій важливий опорний пункт. Під час боїв, які розгорнулися тут у 1648 році, село було спалено.

Після закінчення визвольної війни Заболоття лишилося під владою шляхетської Польщі. Кращі землі захопила польська шляхта. Становище селян дедалі погіршало. Вони мали відбувати панщину по 5—6 днів на тиждень від волоки, давати з кожного господарства по три чверті вівса або жита, платити по 7,5 гроша, а також виконувати інші повинності. Щоб посилити своє панування, польська шляхта насаджувала у селі католицизм і уніатство. На початку 1795 року тут було збудовано уніатську церкву, яка стала одним з великих землевласників. Вона мала понад 100 га кращої землі і експлуатувала дарову працю селян.

У 1795 році відбувся третій поділ Польщі, за яким Заболоття, як і вся Західна Волинь, відійшло до Росії. Було покладено край примусовому ополячуванню і покатоличенню українського населення. Проте соціальне становище селян не змінилося. Як і раніше, вони змушені були відробляти на користь поміщика різні повинності і платити натуральну та грошову ренту. У 30-х роках XIX століття Заболоття стало державним володінням, а селяни були переведені на оброк.

У 1866—1867 рр. вийшли царські укази про поземельний устрій державних селян України. Селяни Заболоття дістали право викупити у казни свої земельні наділи, але мали сплатити за них великі гроші. Царські чиновники, які перебували у селі, примушували селян і далі виконувати різні повинності. Останні скаржилися, що старшина запроваджує так звані згінні дні, використовує їх у власному господарстві, застосовує тілесні покарання. За уставною грамотою, кожний селянський двір Заболоття мав сплачувати щорічно по 12 крб. 75 коп. викупних платежів протягом 49 років. Ліси лишилися у повній власності держави.

Незважаючи на кріпосницький характер реформи, скасування кріпосного права відкрило шлях до розвитку капіталізму в Росії. У пореформений період Заболоття значно зросло. Якщо в 1849 році в селі налічувалося 108 дворів, то в 1898 році — 184, а в 1904 році — вже 265 дворів. У кінці XIX століття через Заболоття було прокладено залізницю Ковель — Брест і побудовано залізничну станцію. Це сприяло дальшому розвитку економіки села. Рух через станцію постійно зростав. З 1879 по 1883 рік із Заболоття щорічно вирушало до 2200 пасажирів, а кількість перевезених вантажів збільшилася в 2 рази.

У 1874 році в Заболотті відкрили початкову сільську школу, яка в 1887 році була передана у відання духовенства і реорганізована на церковнопарафіяльну. В 1898 році у ній навчалося 33 учні, переважно діти багатіїв та чиновників. На початку XX століття в селі почав діяти фельдшерський пункт, але на його утримання відпускалася мізерна сума коштів.

Під впливом революційних подій 1905 року, що відбувалися у центральних районах Росії, селяни Заболоття вимагали зменшення податків, самовільно рубали казенний ліс і пасли там худобу. Щоб ослабити революційну боротьбу, царизм нацьковував трудящих різних національностей одних на одних. У кінці 1905 року до села прибув справник з поліцаями, які вчинили тут єврейський погром.

Перша світова війна завдала жителям Заболоття багато лиха. Влітку 1915 року село захопили австро-німецькі війська. Вони встановили жорстокий режим. Внаслідок голоду, який тут почався, значна частина населення вимерла. Після краху австро-німецької окупації Заболоття на початку 1919 року захопили білополяки. Трудящі села мужньо боролися за своє соціальне і національне визволення. Вони з радістю дізналися про перемогу Великої Жовтневої соціалістичної революції. Цю хвилюючу звістку принесли їм солдати і біженці, що повернулися додому після укладення Брестського миру.

Незабаром у Заболотті замайорів червоний прапор. Червона Армія, здійснюючи переможний наступ, відкинула білополяків і у серпні 1920 року визволила Волинь. Палко зустріли її трудящі Заболоття. В селі було створено ревком, який організував допомогу Червоній Армії і почав підготовку до розподілу поміщицької землі. Проте його діяльність була перервана новим наступом білополяків, і Червоній Армії довелося відступити. За Ризьким договором 1921 року Заболоття лишилося під владою буржуазної Польщі. Польська окупація, яка тривала майже два десятиріччя, призвела трудящих до цілковитого розорення. З цієї багатої на ліс місцевості окупанти і лісопильна фірма «Будекс», заснована тут ще в кінці XIX століття, безперебійно вивозили першокласні мачтові сосни у порт Гданськ, а звідти — за океан, одержуючи величезні прибутки. Водночас селяни Заболоття, які за наказом окупантів рубали цей ліс, бідували, жили у тяжкій скруті. Польські власті насаджували в Заболотті колоністів-осадників і безплатно наділяли їх землею за рахунок місцевого населення. Безземелля і малоземелля, нестача коней і сільськогосподарських знарядь праці, великі податки і постійні штрафи робили становище основної маси селян нестерпним.

Побоюючись зростаючого невдоволення селян, польські власті провели у 1925 році парцеляцію непридатних земель великого духовенства і шляхти. Згідно з законом про парцеляцію безземельні й малоземельні селяни могли придбати за дуже високу плату земельні наділи до 2 десятин. Але ці наділи, як правило, були розкидані в кількох місцях і являли собою найгірші землі, де урожай був дуже низький. Тому селяни відмовлялися від них. Все це примушувало жителів Заболоття залишати рідний край і емігрувати до СІЛА, Канади, Аргентіни та інших країн. Лише в 1926—1927 рр. з села виїхало 17 сімей.

Населення Заболоття не мирилося з своїм тяжким становищем і піднялося на боротьбу проти окупантів, за возз’єднання з Радянською Україною. Цією боротьбою керувала КПЗУ. Комуністи роз’яснювали трудящим, що лише шляхом рішучої боротьби з гнобителями можна добитися поліпшення свого становища. На території Заболоттівської гміни діяв райком КПЗУ, який об’єднував осередки КПЗУ сіл Гути, Тура, Заболоття, Заліс. Заболоттівський райком встановив зв’язки з Ковельським і Луцьким окружкомами КПЗУ. Для організації мас на боротьбу з окупантами і вироблення програми дій у Заболотті неодноразово скликалися нелегальні районні партійні збори. Згодом для кращої конспірації місце їх проведення було перенесено до Гути, розташованої попід лісом. В кінці березня 1927 року ковельський повітовий староста доповідав волинському воєводі про активну діяльність комуністичних осередків у Заболотті, Турі й Гуті.

Під впливом комуністів робітники лісопильної фірми «Будекс» 9 квітня 1927 року застрайкували. Вони вимагали виплати заробітної плати за останні 6 тижнів, затриманої підприємцями, і поліпшення умов життя. Страйки особливо почастішали в роки економічної кризи 1929—1933 рр., коли власники підприємств систематично не виплачували робітникам заробітної плати, порушували їх елементарні права. Особливої гостроти революційні виступи трудящих Заболоття набули в 1935 році. Вони відмовлялися відбувати повинності по прокладанню і ремонту шляхів, самовільно рубали поміщицький і державний ліс, підпалювали панські будівлі та інше майно.

Виконуючи рішення IV з’їзду КПЗУ (кінець 1934 року), Заболоттівська партійна організація закликала трудящих до боротьби проти капіталу, фашизації і окупації, за зміцнення керівної ролі робітничого класу в революційно-визвольному русі. Особливу увагу було звернуто на розгортання роботи серед робітників лісової промисловості. Комуністи-підпільники розповсюджували серед них революційну літературу і піднімали їх на боротьбу проти експлуатації.

Трудящі Заболоття взяли активну участь у сільськогосподарському страйку, який охопив Волинь у 1936 році. 4 вересня Заболоттівський райком КПЗУ розповсюдив серед селян відозви, закликаючи їх виступити проти високих цін на промислові товари і дуже низьких — на сільськогосподарські. Внаслідок агітації селяни відмовилися везти продукти на ярмарок. Вони вимагали скасування державних повинностей та зменшення ринкових зборів. Це був величезний виступ трудового селянства Волиніх.

Нова економічна криза, яка почалася у Польщі в 1938 році, значно погіршила становище трудящих Заболоття. Це привело до посилення страйкової боротьби. 29 березня 1938 року застрайкували 420 робітників лісопильної фірми. Вони вимагали підвищення заробітної плати, зменшення робочого дня, скасування штрафів тощо.

Щоб не допустити простою підприємства, правління лісопильної фірми вирішило набрати нових робітників з селян навколишніх сіл. Проте вони відмовилися стати штрейкбрехерами і не приїхали до Заболоття. Ніяких результатів не дали переговори з страйкарями, які проводив інспектор дирекції лісів. Лише 25 квітня, коли правління фірми пообіцяло збільшити заробітну плату, зменшити робочий день і скасувати штрафи, страйк припинився.

Однак власники не тільки не йшли на поступки робітникам, а й залякували їх звільненням з роботи, щоб примусити працювати на старих умовах. Тоді робітники 27 травня скликали збори і ухвалили наполягати на виконанні попередніх вимог, заявивши протест проти зловживань адміністрації. Проте хазяї продовжували зволікати, і 28 травня страйк почався знову. Наступного дня у Заболоття прибув ковельський староста, який намагався примусити робітників стати до роботи. Не добившись цього, він викликав з Ковеля війська, і страйк був придушений силою.

Борючись проти соціального і національного гноблення, трудящі Заболоття звертали свої надії на Радянську країну, де жили їх єдинокровні брати. У вересні 1939 року ці сподівання збулися. Відразу після першої звістки про визвольний похід Червоної Армії у Заболотті було створено ревком, який вжив заходів до встановлення революційного порядку. На чолі ревкому став відомий західноукраїнський письменник О. Я. Гаврилюк.

19 вересня у Заболоття вступили воїни-визволителі. Населення зустріло їх хлібом-сіллю. На вулицях села були вивішені червоні прапори і транспаранти з словами привіту й вдячності за братерську допомогу. Того ж дня ревком було реорганізовано у тимчасовий комітет, який почав здійснювати корінні соціальні перетворення. Вся земля була відібрана у великих власників і безплатно передана у користування безземельним і малоземельним селянам. Були націоналізовані підприємства лісової промисловості, а також великі житлові будинки, що належали поміщикам, осадникам, купцям та урядовцям 5. У селищі стали працювати промкомбінат, маслозавод, ліспромгосп, електростанція. У Заболотті відкрилася семирічна школа, в якій діти вперше дістали можливість навчатися рідною українською мовою. Почав працювати медпункт, де трудящі безплатно діставали медичну допомогу. Своє дозвілля жителі проводили у клубі, який мав пересувну кіноустановку. Тут селяни з великим інтересом продивилися кращі радянські кінофільми: «Ленін у Жовтні», «Ми з Кронштадта», «Чапаев» та інші. Налагоджувалася торгівля продуктовими і промисловими товарами.
Ази генеалогії ПОЧАТОК. Із повагою, Ганна
Аватар користувача
АннА
Супермодератор
Повідомлень: 8876
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Стать: Жінка
Дякував (ла): 3562 рази
Подякували: 2154 рази

Re: Заболоття, смт, Ратнівський р-н, Волинська обл, Україна

Повідомлення АннА »

Продовження
В січні 1940 року після утворення Заболоттівського району в селі почали працювати районні організації та установи. Широко розгорнулося господарське і культурне будівництво. Побувавши в східних областях Радянської України і запозичивши досвід, заболоттівці на початку 1940 року створили колгосп.

Але мирну працю трудівників Заболоття порушив віроломний напад гітлерівської Німеччини на Радянський Союз. 24 червня 1941 року в село вдерлися німецько-фашистські загарбники. Вони встановили тут кривавий окупаційний режим. Школу, медпункт, клуб було закрито. Гітлерівські варвари за допомогою підлих зрадників — українських буржуазних націоналістів заарештували і розстріляли 97 радянських людей, 128 юнаків і дівчат вивезли на каторгу до Німеччини.

Однак населення Заболоття не підкорилося окупантам і піднялося проти них на боротьбу. Частина жителів вступила до партизанських загонів і в їх лавах героїчно боролася проти фашистських загарбників. У цій боротьбі відзначилися колишні члени КПЗУ М. С. Головійчук, Є. І. Головійчук, В. Н. Шевчик, М. Я. Глинянко та інші. Ще у вересні 1941 року секретар райкому комсомолу І. І. Голубцов організував підпільний комітет у складі комсомольців І. І. Лукашука і К. С. Варяниці. Підпільна група розповсюджувала серед населення зведення Радінформбюро про становище на фронті та операції радянських військ, добирала і переправляла людей до партизанських загонів. Жителі села всіляко допомагали партизанам. Так, Г. В. Головійчук переховував поранених бійців Червоної Армії, які не встигли відступити з військовими частинами. Він був партизанським зв’язковим, а його будинок став місцем явок.

У листопаді 1942 року для організації і керівництва партизанськими загонами в північну частину Волині був посланий А. П. Бринський. Він об’єднав усі дрібні партизанські загони, які тут діяли. Партизанське з’єднання А. П. Брянського контролювало залізницю Брест — Ковель. У січні 1943 року через Волинь пройшло партизанське з’єднання G. А. Ковпака. В червні прибуло партизанське з’єднання О. Ф. Федорова, яке відіграло велику роль у розгортанні партизанської боротьби в тилу ворога. Диверсійні групи з’єднання Федорова діяли на багатьох станціях, у т. ч. в Заболотті. Вони висаджували в повітря військові ешелони, влаштовували аварії, внаслідок яких зупинявся рух поїздів на лінії Брест—Ковель. В одній з таких диверсій брав участь робітник залізничної станції Заболоття П. Г. Бідзюра, який потім вступив до лав Червоної Армії і гнав ворога до Берліна. Нині він працює на цій станції.
22 липня 1944 року воїни 38-ї стрілецької дивізії 1-го Білоруського фронту при взаємодії з партизанами визволили Заболоття. Німецько-фашистські загарбники зруйнували в селі 122 будинки, промкомбінат, маслозавод, ліспромгосп, лісопильний завод, електростанцію,, залізничну станцію.

Першорядним завданням партійних і радянських органів, усіх трудящих було якнайшвидше відбудувати господарство і подати допомогу фронту. Частина жителів, у т. ч. І. А. Мельничук, М. І. Головійчук, Г. І. Головійчук, Т. Л. Білітюк, Д. Т. Коцюба, С. М. Коцюба, Я. Ф. Глинянко та інші, влилися до лав Червоної Армії і продовжували боротися з ворогом. Трудящі селища відразу ж приступили до залікування ран, завданих війною. Велику допомогу їм подала держава, виділивши будівельні матеріали і грошові кредити. Вже у першій половині 1945 року в Заболотті було споруджено 31 житловий будинок, 3 мости. Методом народної будови закінчили будівництво нового приміщення школи і відремонтували старе. Піднялася з руїн залізнична станція, відновили значну ділянку залізничної магістралі Брест — Ковель.

Радянська влада повернула селянам землю, відібрану у них під час німецько-фашистської окупації. Для своєчасного обробітку її навесні 1945 року багато жителів Заболоття одержали від держави насіння, безкінні господарства та сім’ї фронтовиків — велику грошову допомогу для придбання коней і худоби. Внаслідок цього вже у 1947 році поголів’я великої рогатої худоби порівняно з 1944 роком зросло більше ніж у 2 рази, а кількість свиней — у 8,5 раза. Ліквідація безземелля, допомога держави посилили трудову активність мас.

Незважаючи на деякі успіхи, сільське господарство все ще лишалося на низькому рівні. Для вивчення передового досвіду ведення господарства у східні райони республіки була послана делегація. Повернувшись до Заболоття, члени її розповіли селянам про переваги колективного господарювання. В 1948 році з ініціативи активістів у селі було відновлено колгосп. Велику роль у його зміцненні відіграла колгоспна партійна організація, створена в цьому ж році. Вона мобілізовувала трудівників на боротьбу за дальший розвиток господарства.

Із зміцненням кормової бази значних успіхів домоглися тваринники. Виконуючи рішення вересневого (1953 р.) Пленуму ЦК КПРС, більшість працівників ферм у 1954 році виконала свої зобов’язання. В 1955 році було збудовано 4-рядний корівник, обладнаний автопоїлками і підвісною дорогою, що значно полегшило працю тваринників. Спорудили також типовий свинарник на 200 голів і кормоцех. В кінці 1956 року було встановлено водонапірну башту і цим механізовано постачання води для худоби, а з січня 1957 року тваринницькі приміщення стали освітлюватися колгоспною електростанцією.

Борючись за дальше зміцнення артілі, партійна організація у 1961 році багато уваги приділила правильній розстановці кадрів, подала всебічну допомогу бригадним комсомольським організаціям. Було створено комітет комсомолу колгоспу. Все це позитивно позначилося на зростанні його економіки. Вже наступного року колгоспники добилися успіхів. Внаслідок осушення боліт і розкорчування чагарників посівна площа колгоспу у 1962 році зросла на 274 га. Значно збільшили посіви кукурудзи. Якщо в 1961 році нею засіяли 104 га, то в 1962 році — 260 га. Внаслідок цього колгосп заготовив 3250 тонн високопоживного силосу, що дало змогу піднести продуктивність тваринництва. Господарство взяло курс на відгодівлю великої рогатої худоби і свиней.

Боротьбу за піднесення врожайності культур та високу продуктивність тваринництва очолили комуністи. Колгоспна партійна організація налічувала 70 комуністів. Багато з них працювали безпосередньо на виробництві: 4 — бригадирами, 7 — ланковими, 6 — механізаторами, 5 — свинарками, 3 — доярками. Вже через три роки колгосп став одним з провідних господарств району. У 1968 році він мав 2243 га посівної площі, 890 голів великої рогатої худоби, 170 свиней, 185 овець. Машинно-тракторний парк налічував 5 зернових комбайнів, 20 тракторів, 4 тракторні плуги, 9 сівалок, 6 культиваторів і 12 вантажних автомашин.

У 1968 році колгоспники досягли нових успіхів у розвитку господарства. На цей час було осушено і освоєно понад 2100 га торфовищ. На кожному гектарі таких земель одержано більше, ніж на звичайних грунтах: зернових — на 4 цнт, картоплі — на 76 цнт, овочів — на 70 цнт, корнеплодів — на 95 центнерів. Колгосп продав державі 1046 цнт м’яса і 3643 цнт молока при плані 450 цнт і 1800 центнерів.

Колгосп економічно зміцнів. Значно зросли його прибутки. Якщо в 1963 році вони становили 143,3 тис. крб., то в 1968 році —903 тис. крб. За цей час вартість основних засобів виробництва артілі збільшилася на 235 проц. і досягла 892,9 тис. карбованців.

Рік у рік в артілі зростають ряди передовиків. Серед них — комуніст О. М. Круглій, яка 20 років віддала зміцненню господарства і завжди працювала там, де було важче. Тепер вона очолює другу комплексну бригаду, члени якої не раз виходили переможцями у соціалістичному змаганні. Так, у 1968 році вони зібрали по 14 цнт зернових, по 4,5 цнт льону-волокна та по 192,8 цнт картоплі з гектара. Бригаді вручено перехідний Червоний прапор партійної організації і правління артілі. Серед механізаторів першість утримують трактористи С. Н. Орендарук і Ф. Л. Денисюк. У 1968 році вони виробили на трактор по 1847 га умовної оранки. По 2100 кг молока від кожної корови надоїли доярки М. В. Глинянко і 3. С. Глущук. Високих показників у роботі домоглися телятниця Г. Ф. Пархомук і чабан О. С. Свіжевський.

Зростання економіки колгоспу дало змогу збільшити оплату людино-дня. В 1968 році його вартість порівняно з 1956 роком збільшилася в 4,5 раза. Це забезпечує колгоспникам заможне і культурне життя.

У післявоєнні роки значного розвитку набула місцева промисловість. У 1946 році відновив роботу маслозавод, який систематично виконував план на 160—170 проц. На початку 1945 року були пущені перші цехи райпромкомбінату, а в червні 1946 року здано до експлуатації цегельний завод, який, крім цегли, виробляв черепицю. У 1947 році комбінат відкрив нові цехи — для виробництва мила і вичинки шкіри. В 1956 році цегельний завод, який був значно розширений, довів випуск продукції до 3 млн. штук цегли на рік.

У цьому ж році було повністю відбудовано Заболоттівський лісопильний завод і відновлено ліспромгосп, який забезпечував деревиною шахти Донбасу. У змаганні з робітниками Брестського лісгоспу Білоруської РСР заболоттівські лісоводи протягом 1951 —1955 рр. утримували перше місце. За зразкову роботу в першому півріччі 1955 року вони завоювали другу всесоюзну премію в сумі 1500 крб. Прикладом для всіх робітників і службовців цього підприємства є бригада комуністичної праці, яку очолює Є. П. Зварич. Завдяки старанній праці колектив Заболоттівського ліспромгоспу чотири роки (1964—1967) був учасником Виставки досягнень народного господарства СРСР. За цей період він здобув багато грамот і дипломів ВДНГ, республіканської і обласної виставок передового досвіду в народному господарстві. 53 трудівники нагороджені срібними і бронзовими медалями ВДНГ, підприємство як премію одержало вантажний автомобіль «ГАЗ-69». Лісоводи виступили ініціаторами загущених посадок лісу, вперше застосували плуг ПП-50 для оранки боліт нід посадку швидкоростучих порід. Механізованим способом проводиться тут меліорація.

У 1959 році ліспромгосп було реорганізовано в лісництво, яке є одним з найбільших у районі. Тут трудяться багато робітників та інженерно-технічних працівників. План лісозаготівель у 1966 році підприємство перевиконало на 8 тис. куб. метрів деревини. Значних успіхів у праці домоглися трактористи А. Н. Толовій і С. Ф. Оксенюк, які щорічно виконують план на 125—130 проц. Лісництву підпорядковано завод для переробки деревини.

У 1958 році став до ладу овочесушильний завод. На ньому працюють 55 постійних і 150 сезонних робітників. Щороку підприємство дає продукції на 340 тис. крб. Завод переробляє овочі, фрукти, ягоди і гриби, які відправляються в промислові центри республіки. Робітники сушильного цеху досконало освоїли технологію сушіння овочів і дають продукцію тільки першого сорту. Комсомольці Г. М. Толовій і В. І. Шлущук зустріли XXIII з’їзд КПРС великими трудовими успіхами. їм було присвоєно звання ударника комуністичної праці. Порівняно з 1962 роком завод збільшив випуск продукції з 300 до 540 тис. крб. У 1968 році тільки понад план її було випущено на 126 тис. карбованців.

За роки Радянської влади докорінно змінилося медичне обслуговування трудящих. У Заболотті побудовано лікарню на 100 ліжок. Тут є поліклініка, пологове, дитяче, інфекційне, невропатологічне, зубопротезне, туберкульозне і маніпуляційне відділення, а також фізіотерапевтичний і рентгенологічний кабінети, клінічна лабораторія, пункт переливання крові, хірургічний блок. У лікарні — 10 лікарів і 43 працівники середнього медперсоналу. Вона обладнана новітнім медичним устаткуванням. Починаючи з 1948 року в період літніх канікул у селищі щорічно працює оздоровчий дитячий майданчик, де відпочивають понад 100 дітей.

Великі зміни сталися в галузі освіти і культури. В Заболотті є середня школа і спецшкола-інтернат. У1968 році в них навчалося 1020 учнів і працювало 74 вчителі. Кращих вчителів Г. П. Колодюк, В. П. Олійник, Н. А. Костенко, Н. С. Приходько нагороджено значком «Відмінник народної освіти». З 1958 року в селищі працює вечірня школа, де 127 робітників, колгоспників і службовців без відриву від виробництва здобувають середню освіту. Для колгоспників організовано курси тваринників, агрокурси.

До послуг трудящих Заболоття — Будинок культури на 250 місць з стаціонарною кіноустановкою. При ньому створені гуртки художньої самодіяльності — хоровий, вокальний, драматичний і танцювальний, в яких беруть участь близько 70 чоловік. В Будинку культури відбуваються огляди художньої самодіяльності, тематичні вечори, читаються лекції. Частими гостями тут є артисти Волинського обласного драматичного театру ім. Т. Г. Шевченка. У селищі діє бібліотека для дорослих з книжковим фондом близько 20 тис. примірників. У 1967 році її відвідало 1500 читачів. Тут є також дитяча бібліотека, книжковий фонд якої становить близько 14 тис. примірників. Щорічно вона обслуговує близько тисячі читачів. Велику допомогу в роботі бібліотек подають бібліотечна рада і актив.

Невпізнанним стало Заболоття. Не лишилося і сліду від врослих у землю селянських хатин. На їх місці виросли високі світлі, криті шифером і черепицею будинки колгоспників. Лише в 1965 році було споруджено 12 індивідуальних житлових будинків. У 40 комунальних будинках є газове опалення. Вулиці обсаджені деревами. На благоустрій і впорядкування Заболоття держава щороку відпускає десятки тисяч крб. Селище повністю електрифіковано і радіофіковано. В 1967 році було споруджено комбінат побутових підприємств, якому підпорядковані лазня, готель, перукарня тощо. Є 7 продовольчих магазинів, промтоварний, магазин готового одягу, культмаг та інші. На території селища розміщена автоколона.

Трудящі Заболоття живуть оновленим життям.

Л. М. ПУЩИН, П. Н, СМІЯН
Ази генеалогії ПОЧАТОК. Із повагою, Ганна
Аватар користувача
kbg_dnepr
Повідомлень: 7459
З нами з: 14 січня 2021, 15:44
Стать: Жінка
Звідки: Дніпро
Дякував (ла): 5284 рази
Подякували: 945 разів

Re: Заболоття, смт, Ратнівський р-н, Волинська обл, Україна

Повідомлення kbg_dnepr »

Еспресо.Захід пропонує вашій увазі знахідку історичних документів з XVIII ст., які розповідають про населені пункти Західної України та її мешканців. Мова йде про інвентарі, тобто описи, які зберігаються у Варшавському архіві.

В добірці є інвентарі 1760-х років. Там є міста та села Вінницької, Хмельницької, Тернопільської, Івано-Франківської, Львівської, Волинської областей, а також Польщі.

За посиланням можна відшукати інвентарі, зокрема, таких населених пунктів, як: Волошки, Стенжаричі, Годовичі, Заболоття, Коритниця Волинської області, Озеряни, Ланівці, Яблунів, Целіїв, Жилинці Тернопільської області та ін.

Добірку систематизував та наніс на мапу Олег Батько, дослідник та екскурсовод зі Львова. Він зробив це для того, щоб українці та всі охочі могли відшукати в описах прізвища своїх предків. Олег досліджує родоводи та українські адреси в Римі та італійські адреси у Львові.

https://zahid.espreso.tv/yakimi-buli-mi ... rokiv-tomu
Катерина
Глушак (Брянськ.) Ковальов Федосенко mt H5a (Могилевськ.)
Оглотков I2a2b (Горбат. п. НГГ) Алькін Душин Жарков Кульдішов mt U5a1 Баландін (Симб. губ.)
Клишкін R1a1a Власенко Сакунов Кучерявенко (Глухів)
Кириченко Бондаренко Білоус Страшний mt T2a1 (Новомоск. Дніпроп.)
#генеалогия #генеалогія #пошукпредків #поискпредков #ahnenforschung #ukrainianancestry #родовід #родословная
Аватар користувача
АннА
Супермодератор
Повідомлень: 8876
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Стать: Жінка
Дякував (ла): 3562 рази
Подякували: 2154 рази

Re: Заболоття, смт, Ратнівський р-н, Волинська обл, Україна

Повідомлення АннА »

ЗАБОЛОТЄ, с. Ковельського пов., Заболоцької вол., 75 км. на північ від Ковля, при озері Тур. Село 3. положене в типовій поліській околиці, на північ від болота Тенеписько, з якого бере початок р. Прип'ять. Згідно з переписом 1911 р. було там 1,765 жителів, волость, земська поштова станція, фельдшерський пункт, 6 крамниць, 1 горілчана крамниця (Весь Юго-Запад. Край, ст. 766). В 19 ст. було там 233 доми і 1,044 жителі. Церква дерев'яна з 1722 р., школа від 1874 р. Село належало до гр. Красицьких, а від 1840 р. перейшло до царського російського генерала Шостакова. Село положене на острівцях серед болота при залізниці Ковель-Берестя.
Джерело-О.Цинкаловський "Стара Волинь і Волинське Полісся" (від найдавніших часів до 1914 року)
Ази генеалогії ПОЧАТОК. Із повагою, Ганна
Відповісти

Повернутись до “Літера З”

Хто зараз онлайн

Зараз переглядають цей форум: Немає зареєстрованих користувачів і 11 гостей