Український Генеалогічний Форум

Пошук родоводу, походження українських прізвищ, ономастика

Заболотів, смт, Снятинський р-н, Івано-Франківська обл, Україна

У цьому смт/Цим смт/Це смт

Народився і живу
0
Немає голосів
Народився, але не живу
0
Немає голосів
Жили мої батьки
0
Немає голосів
Жили декілька поколіннь моїх пращурів
0
Немає голосів
Жило більше 7 поколіннь моїх пращурів
0
Немає голосів
Досліджую
0
Немає голосів
Цікавлюсь
0
Немає голосів
Є зв'язок моїх пращурів з цим НП
0
Немає голосів
Ваш варіант відповіді
0
Немає голосів
Ваш варіант відповіді
0
Немає голосів
 
Всього голосів : 0

Онлайн
Аватар користувача
 
Повідомлень: 2193
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Подякував (-ла): 1418 раз.
Подякували: 519 раз.
Стать: Жінка

Заболотів, смт, Снятинський р-н, Івано-Франківська обл, Україна

Повідомлення АннА » 15 вересня 2017, 18:44

ЗАБОЛОТІВ – с-ще міського типу Снятинського р-ну Івано-Франківської області.
Розташов. на лівому березі р. Прут (прит. Дунаю), при впадінні в нього р. Турка. Залізнична ст. Нас. 4,16 тис. осіб (2004).
У писемних джерелах уперше згадується 1579 як власність шляхтичів Зборовецьких.
1621 зруйнований татарами.
В "Описі України" французький інженер Гійом де Боплан зазначає, що Заболотів – це місто з розвиненими ремеслами й торгівлею.
Жителі Заболотова брали активну участь у національній революції 1648–1676, зокрема в загонах С.Височана.
1866 із будівництвом залізниці посилюється екон. розвиток Заболотова.
1872 став до ладу тютюново-ферментаційний з-д.
У роки Першої світової війни (з осені 1914 до черв. 1915) перебував у зоні запеклих бойових дій.
Від 1919 по 1939 був у складі Польщі.
Від 1939 З. возз'єднано з ін. укр. землями в складі УРСР.
Від 1940 – с-ще міськ. типу.
Райцентр 1940–62.
У роки Великої вітчизняної війни Радянського Союзу 1941–1945 окуповане гітлерівцями від 1 лип. 1941 до 30 берез. 1944.

Зображення
Із повагою, Ганна

Онлайн
Аватар користувача
 
Повідомлень: 2193
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Подякував (-ла): 1418 раз.
Подякували: 519 раз.
Стать: Жінка

Re: Заболотів, смт, Снятинський р-н, Івано-Франківська обл, Україна

Повідомлення АннА » 15 вересня 2017, 19:27

З історії міст і сіл УРСР виданої у 1968-1973 роках.
Заболотів —селище міського типу, розташоване на лівому березі Пруту, за 20 км від районного центру. Через селище проходить залізниця Івано-Франківськ — Чернівці. Населення —4177 чоловік.

В історичних документах Заболотів вперше згадується за 1579 рік як володіння шляхтичів Зборовецьких. Він лежав на шляху, що вів з Північної Буковини до Галичини. Це сприяло його зростанню. Французький інженер Боплан, який перебував на Україні в першій половині XVII ст., позначив Заболотів на складеній ним карті України як місце з розвинутими ремеслами, торгівлею.

В XVII ст. Заболотів був одним з пунктів продажу великої рогатої худоби. В 1621 році його зруйнувала татарська орда.

З початку XVII ст. до 1630 року Заболотів належав магнатам Потоцьким, а пізніше — шляхтичам Казановським, Бакутським. Від феодальної кабали терпіли не тільки закріпачені селяни, а й міщани. В 1669 році Бакутський заповів своє майно заболотівському костьолу, на користь якого кріпаки зобов’язані були відбувати феодальні повинності.

Народні рухи, що розгорталися на Прикарпатті, мали значний вплив і на трудове селянство та міщан Заболотова. Особливо великих масштабів набула ця боротьба в часи визвольної війни українського народу проти шляхетської Польщі у 1648—1654 рр. У складі повстанської армії під проводом Семена Височана діяв загін заболотівських повстанців, очолюваний міщанами І. Кравцем та М. Ковалем. Повстанці зруйнували шляхетський замок у Заболотові і взяли участь у нападах на замки та маєтки феодалів у Городенці, Лючі, Дебеславцях і Печеніжині. Після придушення повстання на Покутті 30 міщан із Заболотова було страчено.

Боротьба трудящих проти шляхти набирала все гострішого характеру. В 1656 році у Заболотові відбувся судовий процес над кріпаками, які намагались отруїти свого лютого гнобителя шляхтича Станіслава Карського, власника частини Заболотова та навколишніх сіл. У підготовці отруєння панської сім’ї брали участь кріпаки Кулик, Галька, Петриха і Олексина.

В 1673 році мешканці Заболотова звернулися до ватажка молдавських опришків Бордюка, що діяв у цей час на Покутті, з проханням захистити їх від сваволі пана. Вбогі й розорені заболотівці, як записано в документах, «не можучи стерпіти пригнічення і, коли жодного іншого захисту не могли знайти, піддались під опіку опришка молдавської провінції Бордюка, якого закликали пригнічені піддані, щоб увійшов у Заболотів». Бордюк, задовольняючи волю покутян, зі своїм загоном вночі напав на замок Синявського. Опришки схопили ксьондза Конопку і примусили його написати Синявському листа з вимогою припинити знущання над селянами.

Після загарбання Галичини Австрійською імперією Заболотів увійшов до Заліщицького округу, а з 1811 року —до складу Коломийського округу Львівського намісництва. Указом імператора від 18 липня 1785 року село Заболотів було віднесено до категорії міст. Але вже наступного року указ скасували і Заболотів знову став селом, підпорядкованим поміщицькій юрисдикції. Власті заборонили влаштовувати тут річні ярмарки. Дозволялися лише тижневі базари.

За свідченням Йосифінської метрики, в Заболотові на кінець 80-х років XVIII ст. мешкало 110 селянських та 86 міщанських сімей. Поміщицькому маєтку належало 1256 моргів орної землі і 529 моргів сіножатей та пасовищ, а в користуванні селян було 1050 моргів землі, включаючи польові наділи та присадибні ділянки. За користування наділами селяни платили поміщикові натуральні й грошові оброки, що становили близько 35 проц. їх річного доходу.

На початку XIX ст. число селянських господарств дещо збільшилось. Про їх майнове і господарське становище свідчить таке: у 1809 році на 150 дворів припадало 20 коней та 106 волів. Значна кількість господарств зовсім не мала робочої худоби.

Географічне розташування Заболотова на шляху, що вів зі Львова на Буковину сприяло розвитку промислів і торгівлі, зростанню населення. В середині XIX ст. у Заболотові проживало 2173 чоловіка. 1847 року тут було відкрито однокласну початкову школу. Її відвідувало близько 80 учнів.

Але загарбники все тугіше затягували петлю економічного й політичного безправ’я на шиї селянина. Революція 1848 року, скасувавши кріпацтво, не поліпшила його долі. Поміщики позбавили селян права користуватися пасовищами і сіножатями, залишили собі кращі орні землі. Поміщику Ясінському в західній околиці Заболотова належало 162 морги орної землі, 15 моргів сіножатей і 10 моргів лісу. А на селянський двір припадало по 7 моргів землі, включаючи пасовища й сіножаті.

В 1866 році через Заболотів проклали залізницю Львів—Чернівці. Відтоді його роль як перевалочного пункту в торгівлі з гірськими районами Покуття значно зросла. 1872 року тут відкрили тютюново-ферментаційний завод. Крім місцевої сировини, підприємство переробляло імпортний тютюн, що надходив з країн Латинської Америки — Куби, Пуерто-Ріко, Бразілії. В 1877 році під час виробничого сезону на заводі працювало до 1000 робітників. Широко використовувалася дитяча і жіноча праця. Зарплата була низькою. На виробництві сигар дорослий робітник за день заробляв 25—35 центів, а на переробці тютюну—16—40 центів.

Наприкінці XIX ст. Заболотів являв собою типове західноукраїнське містечко з його соціальними контрастами, злиднями української, єврейської та польської бідноти, національними і релігійними протиріччями, низьким культурним рівнем основної частини населення. На 4 тис. жителів тут працював лише один лікар та функціонувала двокласна початкова школа. Зате було 4 корчми, костьол, синагога та 2 церкви.

Тривав процес обезземелювання селян. У 1900 році поміщику Агопсовичу належало 640 моргів землі, а на селянський двір припадало в середньому менше 4 моргів. У маєтку Агопсовича постійно працювало 28 батрацьких родин.

У роки першої світової війни Заболотів довгий час перебував у зоні, де точилися запеклі бої між російськими та австро-угорськими військами. Восени 1914 року містечко зайняли російські війська, але бої за нього тривали до червня 1915 року, тобто до відступу російської армії з Галичини. Влітку 1916 року Заболотів знову був зайнятий російськими військами. Австрійська артилерія, що була встановлена на правому березі Пруту, завдала містечку великих руйнувань.

Під впливом Великого Жовтня значно посилився революційно-визвольний рух трудящих Заболотова. У вересні 1918 року заболотівці брали участь у роботі народного віча, що відбулось у Снятині. Його учасники протестували проти планів загарбання Східної Галичини буржуазною Польщею і вимагали її возз’єднання з Радянською Україною. Під час нападу панської Польщі на Радянську Україну багато заболотівців, не бажаючи воювати проти своїх наддніпрянських братів, зі зброєю в руках дезертирували з польської армії і громили всюди польську жандармерію. Один з таких загонів у серпні 1920 року розгромив жандармерію у Заболотові.

Після утворення КПСГ у Заболотові організовуються комуністичні осередки. В квітні 1921 року було створено комітет КПСГ. Він керував комуністичними осередками навколишніх сіл. До складу комітету входили М. О. Рога (секретар),. В. Ф. Жовтяк, М. С. Дунет, П. М. Бортей, А. В. Кшевінський. З 1923 року Заболотівський комітет працював під керівництвом Коломийського окружного комітету КПЗУ. У революційній боротьбі гартувався союз робітничого класу й селянства, росла їх свідомість. Першого травня 1923 року в Заболотові проходила демонстрація робітників з участю селян з Балинців, Трофанівки, Бучачків. Біля читальні товариства «Просвіта» відбувся мітинг, в якому взяло участь 200 чоловік. Виступивши з промовою, В. Ю. Корбутяк закликав трудящих ширше розгортати революційну боротьбу за соціальне і національне визволення, за возз’єднання з Радянською Україною.

Першотравнева демонстрація в Заболотові 1923 року була першим масовим відзначенням Дня міжнародної солідарності трудящих на Покутті. Це літо надовго залишилось у пам’яті учасників, зміцнило їх віру в свої сили.

Славною сторінкою в боротьбі трудящих Західної України була першотравнева демонстрація в Заболотові у 1924 році, яку організував Коломийський окружком КПЗУ. Безпосереднє керівництво підготовкою демонстрації здійснював Заболотівський комітет КПЗУ, очолюваний М. О. Рогою.

Щоб надати демонстрації легального характеру та уникнути кровопролиття, М. О. Рога та П. М. Бортей звернулись до снятинського повітового старости, щоб він дозволив провести першотравневе свято. Але староста категорично відхилив їх прохання. Та незважаючи на це, місцеві комуністи М. О. Рога, М. Бегей, О. Лукінчук, Д. Лукінчук, Й. Стефанець та ін. почали активно готуватися до свята. Працювати доводилося у важких умовах, бо до Заболотова прибув великий загін поліції на чолі з комісаром Снятинського староства, підкомісаром поліції та комендантом міста.

В ніч на Перше травня на будинках центральної частини містечка та корпусах тютюнової фабрики замаяли червоні прапори. Члени КПЗУ Федірчик, Дикий та Том’як підняли червоний стяг на високій тополі біля будинку, де містилося управління поліції. Ранком Першого травня на місце збору прийшли робітники тютюнової фабрики, млина, а також селяни. Прибули колони із сіл Снятинського, Коломийського та Косівського напрямів. На центральному майдані містечка зібралося -5 тис. чоловік. Демонстрація проходила під лозунгами: «Хай живе Союз Радянських Соціалістичних Республік і прилучення Західної України до Радянської України!», «Хай живе соціалістична революція!», «Хай живе Польська Радянська Республіка!», «Хай живе робітничо-селянський уряд!».

На мітингу з промовою виступив В. Ю. Корбутяк, який закінчив її закликом: «Хай живе комунізм! Хай живе революція! Хай живе Радянська Україна і Радянська Росія!». Місцеві власті намагалися розігнати демонстрацію, заарештувати промовця. Але багнети і приклади не допомогли. Тоді поліція почала стріляти. Від куль польських катів загинули В. Дашкевич, О. В. Гнатюк, М. Харинюк. 50 чоловік було поранено, а 130 заарештовано. 10—12 вересня 1924 року в Коломиї відбувся судовий процес над учасниками демонстрації, яких було засуджено до ув’язнення на строк від 6 місяців до року.

Виступ трудящих Покуття був значним досягненням Комуністичної партії Західної України в її боротьбі за повалення влади буржуазії та поміщиків. Цій демонстрації було присвячено спеціальну відозву ЦК КПЗУ до робітників та селян Західної України, випущену у Львові в травні 1924 року. Журнал «Наша правда», орган ЦК КПЗУ, оцінюючи заболотівську демонстрацію, писав: «Щодо форми — це був перший дійсно масовий, дійсно організований, дійсно революційний акт західноукраїнського селянства. Щодо змісту — це був перший дійсно революційний виступ нашого селянства з ясно усвідомленою метою: повалення влади буржуазії та поміщиків, з ясно усвідомленим засобом до мети: бойовий союз робітників і селян». Демонстрація була значною подією в революційному русі трудящих Галичини і першою в Західній Україні політичною демонстрацією селян під червоними прапорами пролетаріату.

В умовах жорстоких переслідувань та поліцейського терору Заболотівський комітет КПЗУ проводив значну революційну роботу серед трудящих. У 1928 році під час виборів до гмінних управ 26 проц. виборців Заболотова віддали свої голоси за список робітничо-селянського блоку, очолюваного комуністами.

У жовтні 1928 року в Заболотові відбулося засідання Коломийського окружкому КПЗУ3. Комуністи були ініціаторами створення місцевих організацій «Сельроб-єдності». У травні 1929 року вони провели збори членів цих організацій, а в червні того ж року — Покутську окружну конференцію.

Місцевий комітет КПЗУ продовжував організовувати урочисті відзначення революційних свят. У 1931 році трудящі Заболотова вийшли на першотравневу демонстрацію. Щоб провести мітинг, демонстранти зібралися на південній околиці містечка, але поліція їх розігнала.

В середині жовтня 1931 року комуністи запропонували осередкам навколишніх сіл готуватися до масової демонстрації та мітингу на Жовтневі свята. Щоб зірвати ці заходи, власті 19 жовтня 1931 року заарештували секретаря комітету КПЗУ М. О. Рогу. Проте мешканці Заболотова відзначили роковини Великого Жовтня. В ніч з 6 на 7 листопада 1931 року в містечку було розповсюджено комуністичні відозви, а 7 листопада трудящі вийшли на демонстрацію, яку розігнала поліція.

В 1932 році за революційну діяльність поліція заарештувала 15 комуністів. Та репресії не спинили сміливців. У січні 1934 року комуністи Заболотова разом з членами Коломийського окружкому КПЗУ організували страйк килимарників Покуття, який закінчився перемогою робітників.

Під керівництвом комуністів в містечку активно діяв осередок КСМЗУ. 11 листопада 1934 року комсомольці Заболотова скликали зліт піонерів Покуття. В березні 1935 року серед населення було розповсюджено багато комуністичних відозв з закликом «Геть ката Пілсудського, геть фашизм!», «Хай живе Радянський Союз!».

Постійні кризи, колоніальна політика польського уряду гальмували розвиток економіки, освіти й культури в Заболотові. В середині 30-х років діяли тут тільки тютюново-ферментаційний завод, де налічувалося 70—80 робітників, господарство свиноторговця Валера та кустарні майстерні, зокрема килимарня. 800 робітників займались дрібними промислами.

Комуністам доводилося працювати у важких умовах. Майже щороку поліція арештовувала й ув’язнювала на тривалий час М.О. Рогу та інших членів КПЗУ. Але панські кати не зламали їх волі. Тоді власті вдалися до розправ з керівниками КПЗУ іншим методом. Відважного і стійкого революціонера М. О. Рогу 27 жовтня 1935 року було по-злодійському вбито із засідки пострілом з карабіна. У відповідь на терор і вбивства комуністи Заболотова посилили свою діяльність, зосередивши увагу на організації єдиного фронту трудящих в боротьбі проти фашизму й окупаційного режиму. В 1937 році в Заболотів приїздив представник ЦК КСМЗУ, щоб налагодити роботу серед дітей шкільного віку, залучити їх до піонерських організацій.

Комуністи й комсомольці активно діяли в місцевій організації «Просвіти», у профспілках, проводили збір коштів на допомогу політв’язням. Напередодні свята 1 Травня 1937 року групу членів Заболотівської організації КПЗУ знову було заарештовано, серед них G. П. Дикого, М. М. Федірчика та інших.

Але боротьба комуністів Заболотова проти гнобителів ні на мить не припинялася аж до пам’ятної осені 1939 року, коли Червона Армія принесла трудящим визволення. 18 вересня в Заболотові створено революційний комітет, до якого ввійшли колишні члени КПЗУ В. Ф. Жовтяк (голова), П. М. Бортей та ін. 22 жовтня 1939 року трудящі Заболотова обрали депутатом до Народних Зборів Західної України селянку П. В. Андрійчук.

За новим територіально-адміністративним поділом Заболотів став селищем міського типу, центром Заболотівського району Станіславської області. Першим секретарем РК КП(б)У обрали І. Д. Фатєєва, головою райвиконкому — С. Ф. Трояна, його заступником — колишнього члена КПЗУ, активного учасника революційного руху на Покутті В. Ф. Жовтяка. Райком комсомолу очолив І. І. Голубцов.

Селищна Рада (голова П. М. Бортей) націоналізувала промислові підприємства, конфіскувала поміщицьку землю, яку розподілила між бідняками. Тютюново-ферментаційний завод, свиноторгове господарство, 36 будинків місцевих багатіїв стали власністю держави. Житловий фонд було передано комунальному відділу селища, який очолював П. Д. Марчук.

Місцеві органи влади приділяли велику увагу поліпшенню побутового обслуговування населення. Було Споруджено електростанцію, кращими стали житлові умови бідноти, яка оселилася в конфіскованих будинках.

Великі зміни відбулися в культурному житті. Замість існуючої з 1935 року семирічної школи з польською мовою навчання було відкрито середню школу з українською мовою викладання. Порівнюючи з минулим навчальним роком, кількість учнів у селищі збільшилася вп’ятеро. Було також відкрито школу робітничої молоді, в якій навчалося 350 учнів. Із східних областей УРСР прибули вчителі, надходили навчальні посібники та наочне приладдя.

Комуністи Заболотова, керуючись ленінським кооперативним планом, стали залучати широкі маси до соціалістичного будівництва. В селищі створили машинно-тракторну станцію. Для ознайомлення з досвідом колгоспного будівництва селяни Заболотова послали делегацію в східні області УРСР. Члени делегації П. В. Андрійчук, М. О. Никорак розповідали односельчанам про великі досягнення соціалізму, про перемоги колгоспного ладу. Масово-політична робота, проведена партійними, радянськими та комсомольськими організаціями селища, відіграла важливу роль у підготовці до колективізації. Чимало зробив щодо цього і земельний відділ райвиконкому, яким керував комуніст з 1931 року Т. К. Ткачов.

У грудні 1939 року відбулися збори селян східної околиці Заболотова. Про значення колгоспів у житті селян розповів перший секретар РК КП(б)У І. Д. Фатєєв. Селянки П. В. Андрійчук та Є. О. Жовтяк у своїх виступах закликали односельчан організувати колективне господарство і першими подали заяви з проханням прийняти їх до артілі. На початок 1940 року до колгоспу ім. 17 вересня вступило понад 50 бідняцьких і середняцьких господарств. Головою правління обрали селянина-бідняка М. Ю. Федірчика. Дружно взялися члени артілі за роботу. Самовіддано працювали бригади, які очолювали М. С. Шпак та М. Ю. Слободян. Держава надавала колгоспу велику допомогу — довготермінові кредити; для обробітку ланів прибули трактори з МТС. І невдовзі члени колективного господарства добилися значних успіхів. Урожай ярих культур в артілі 1940 року був значно вищий, ніж в одноосібних господарствах, а цукрових буряків у цьому ж році зібрано в середньому по 300 цнт з га. Ланка Є. О. Жовтяк виростила по 427 цнт. Ланкові П. В. Андрійчук та Є. О. Жовтяк завоювали право взяти участь у Всесоюзній сільськогосподарській виставці. Праця на колгоспних ланах принесла достаток в хати колишніх селян-одноосібників, де раніше панували безпросвітні злидні. Крім грошової оплати, на трудодень було видано по 5 кг зерна.

Перед трудівниками Заболотова відкривалися великі перспективи економічного й культурного розвитку. Але практичне здійснення намічених планів перервала війна. 1 липня 1941 року фашисти вдерлися до Заболотова. Намагаючись ліквідувати всі соціалістичні завоювання, гітлерівці запровадили режим терору. З початку окупації фашисти стали знищувати радянський актив. Тільки в липні—серпні 1941 року в Заболотівському районі вони вбили 32 активісти. Згодом гітлерівці вдалися до масового знищення радянських людей. У 1942 році на горі Хомові вони розстріляли 2 тис. чоловік, 140 юнаків і дівчат вивезли на каторжні роботи до Німеччини.

Трудящі селища не корились окупантам. Восени 1941 року за завданням ЦК КП(б)У в Заболотів прибув секретар райкому комсомолу І. І. Голубцов, який створив і очолив Заболотівську підпільну районну комуністичну організацію. До неї входили 1 комуніст, 15 комсомольців і 15 безпартійних. Діяльність підпільників поступово поширилася на Заболотівський, а згодом Косівський, Снятинський та Коломийський райони. Патріоти стали на шлях активної боротьби проти німецьких фашистів і буржуазних націоналістів. Вони боролися проти націоналістичних банд, здійснювали диверсії на залізниці, розповсюджували антифашистські листівки, вели усну агітацію. В містах і селах Покуття підпільники розповсюдили

понад 5 тис. листівок, здійснили 85 операцій, у т. ч. 20 диверсій. Листівка «Останні вісті з фронту та з-за кордону» з’являлася майже щотижня. Серія листівок (понад 600) була присвячена молоді. Листівки викривали людиноненависницьку політику фашистів, закликали населення саботувати заходи окупантів. У бойових операціях Заболотівської підпільної комуністичної організації найбільше відзначились С. Гордій, М. Габер, Д. Будзик, І. Лукащук, М. Боднар, М. Будник, К. Варениця, Ф. Рубанець, І. Курилюк, І. Осадчук, ,М. Марчук, Ф. Тютюнник, І. Будник, П. Палагній, В. Литвинюк, Ф. Юрійчук, М. Луговий. Широку усну антифашистську агітацію вели серед населення члени організації М. Бойко, Василь та Дмитро Будники, М. Дейнега, І. Косович, І. Маковійчук, Олексій і Василина Марчуки, В. Никифорук, В. Ризюк, М. Сонник, Василь і Микола Стеф’юки, Д. Чабан та інші.

В своїй діяльності підпільники широко спиралися на підтримку місцевого населення, що активно допомагало їм. Безпосередню участь у роботі організації брали Г. Г. Голубцова, Г. В. Литвинюк, В. Г. Литвинюк. Подружжя Василь та Ганна Лукащуки у важкий для організації час, весною 1942 року, передали народним месникам гроші для придбання радіоприймача. В хаті Г. Дейнеги переховували друкарську машинку і радіоприймач. Марія та Микола Солоненки, П. Парасюк, Ф. Сахрук, М. Д. Будник, М. Павлюк, І. Лукащук розповсюджували зведення Радянського інформбюро. П. Марчук повідомляв підпільників про наміри окупантів, І. Палійчук забезпечував бойову групу транспортом, І. Цюпкевич допомагав медикаментами. В будинку А. Будзик була явочна квартира, Г. Яремчук, Є. Рубанець, О. Івоняк, І. Зюзяк, В. Порох, М. Петрук, Д. Федорійчук переховували підпільників.

29 березня 1944 року моторизовані частини 171-ї стрілецької дивізії 1-го Українського фронту підійшли до Заболотова. Їх зустрів озброєний загін підпільників, керований І. І. Голубцовим. Разом з воїнами Червоної Армії загін узяв участь у визволенні міста і навколишніх сіл. В бою за селище радянські воїни знищили 700 гітлерівців, захопили на вокзалі 12 німецьких танків, 23 польові і 4 самохідні гармати, 250 вагонів з вантажами і кілька складів. С 30 березня 1944 року Заболотів було визволено від фашистів. За визволення селища смертю хоробрих полягли старший лейтенант А. І. Драчов, старший лейтенант А. М. Смехнов, рядові П. С. Войтенко, В. І. Андришин, А. І. Шиков, Н. П. Коркотський, А. І. Струтинський, А. Ф. Ужельський, К. А. Соломко, І. Ф. Гринчук, Н. М. Венько, І. Ф. Рогалюк та інші.

За мужність і відвагу, виявлені в боротьбі проти німецько-фашистських загарбників, І. І. Голубцова нагороджено орденом Вітчизняної війни 1-го ступеня, інших членів підпільної організації та громадян, які надавали підпільникам активну допомогу, — медалями.

З перших днів визволення трудящі Заболотова взялися за відбудову народного господарства. На початку квітня 1944 року відновили роботу партійні і радянські органи.

Восени 1944 року учні Заболотівської середньої школи виступили з пропозицією зібрати кошти на будівництво авіаланки літаків «Учень Станіславщини». Бюро Станіславського обкому КП(б)У схвалило цю патріотичну ініціативу.

Відновили роботу Заболотівська МТС, став до ладу сироварний завод. Кустарі й ремісники об’єднались у промислову артіль «Новий світ», яка згодом переросла в комбінат побутового обслуговування. Комунальний відділ завершив у 1946 році відбудову житлового фонду, зруйнованого під час окупації.

Швидко налагодилась робота культосвітніх закладів. Почали працювати стаціонарний кінотеатр і будинок культури. Всіх дітей шкільного віку охоплено навчанням. Щороку зростала кількість випускників середньої школи. З вдячністю згадують випускники середньої школи К. Д. Вокар — заслужену вчительку УРСР, яка працювала тут з 1948 по 1956 рік і за бездоганну педагогічну роботу удостоєна ордена Леніна. Для юнаків і дівчат відкрили школу робітничої молоді. В 1946—1948 рр. у Заболотові вчителював український радянський письменник В. Г. Бегей.

1947 року відроджено колгосп ім. 17 вересня, а селянські господарства північно-східної частини Заболотова об’єдналися в сільськогосподарську артіль ім. Леніна. В 1950 році колективізацію селянських господарств у селищі було повністю завершено. Першим головою колгоспу ім. Леніна обрали активного учасника антифашистської підпільної боротьби Г. В. Литвинюка. Він за короткий час вивів колективне господарство в число передових. Зростала і артіль ім. 17 вересня. Ланка П. В. Андрійчук з цього колгоспу в 1949 році виростила по 655 цнт буряків на площі 3,5 га. В 1951 році вона зібрала по 623,7 цнт з га, а тим часом середня врожайність по колгоспу становила 251,6 цнт з гектара.

Буржуазно-націоналістичні банди намагалися зірвати соціалістичне будівництво. Від їх рук загинули завідуючий райфінвідділом К. І. Січкар, інспектор фінансового відділу Ю. Т. Чепіга, директор сироварного заводу Ю. І. Голубцов, уповноважений Міністерства заготівель М. Демидов, голова планової комісії райвиконкому Фльокін.

Для боротьби з оунівцями трудящі Заболотова створили винищувальні загони, які з допомогою органів державної безпеки розгромили бандитів. У боротьбі з націоналістичними зрадниками загинули офіцери-чекісти П. Л. Карпов, Л. В. Беляев, В. Д. Булмак, О. Є. Чертов, Ф. І. Ісаєнко, працівники міліції І. С. Фофанов, Г. Д. Кузяев, М. О. Ковалюк, бійці винищувального загону, колишні підпільники М. Марчук, Ф. Рубанець, Д. Будзик, М. Габер, активісти-комсомольці І. Ковнер, І. Петрушкін та інші.

Радянський уряд асигнував значні кошти на відбудову й реконструкцію промислових підприємств Заболотова. Рентабельно працював тютюново-ферментаційний завод. Він переробляв місцеву сировину. В 1966—1967 рр. завод реконструювали, спорудили новий ферментаційний цех, змонтували нові тонгові лінії.

Виробниче й громадсько-політичне життя заводу спрямовує партійна організація. Комуністи часто виступають ініціаторами цінних починань, показують приклад у боротьбі за виконання виробничих завдань. Вони виховали багатьох передовиків виробництва. Штукатура Г. П. Стрибчука за виробничі успіхи нагороджено орденом «Знак Пошани».

1953 році у Заболотові заснували килимарську артіль. На її базі 1958 року почала працювати фабрика художніх виробів. Тепер це килимарський цех Коломийської фабрики художніх виробів. «Перлиною Гуцульщини» називають покупці килими, виготовлені заболотівськими майстрами. Вони користуються великим попитом далеко за межами Івано-Франківщини та України. Приклад у роботі показують комуністи-килимарниці П. В. Озур, С. М. Федик, М. В. Пилип’юк, Н. В. Мартишок, комсомолки Г. В. Пилип’юк та Я. В. Будник, депутат районної Ради депутатів трудящих Г. В. Колісник.

1955 року в Заболотові створено комбінат побутових підприємств. Тут працюють кравецька, швейна, меблева, художня майстерні та пункт хімічної чистки одягу.

Колективні господарства Заболотова переборювали труднощі і дедалі зміцнювали свою економіку. Ще в 1951 році колгоспи об’єдналися в одне велике господарство — артіль ім. Леніна. Головою правління хлібороби обрали досвідченого агронома, ветерана Червоного козацтва А. Я. Грицаєнка. Завдяки підвищенню агротехнічного рівня обробітку землі, зростанню технічної озброєності, поліпшенню організації праці та послідовному здійсненню принципу матеріальної заінтересованості зросло виробництво сільськогосподарської продукції. Якщо 1955 року збирали зернових культур по 7,3 цнт з га, то в 1967 році —по 30,7 цнт. Урожай цукрових буряків за цей же час зріс з 131 до 583 цнт з га. Збільшились неподільні фонди, які 1969 року становили 1,7 млн. карбованців.

З 1965 року колгосп носить ім’я Т. Г. Шевченка. Це велике багатогалузеве господарство має 2292 га сільськогосподарських угідь, 16 тракторів, 11 комбайнів та багато інших машин.

В колгоспі виросли чудові трудівники. З самого початку його існування колективні лани обробляє бригадир тракторної бригади, досвідчений механізатор І. Д. Бецик. Самовідданою працею відзначаються комуністи тракторист В. І. Мегерко та комбайнер В. Ю. Федорук. Високі врожаї цукрових буряків, овочів вирощують ланки, якими керують М. Л. Лукащук, М. П. Гоян, О.М. Курилюк. Добре працюють доярки А. М. Книш, П. В. Гончаренко та М. І. Малиновська, М. В. Мурзак, телятниці М. О. Бачук та І. П. Никорович. З 1959 року колгоспом вміло керує комуніст М. Ф. Семенюк, його нагороджено орденом Леніна.

Своїми виробничими успіхами колгоспники завдячують партійній організації, яка в 1969 році налічувала 47 комуністів. Вона завжди пліч-о-пліч з усіма людьми, на всіх ділянках виробництва її члени показують особистий приклад.

Радянська дійсність змінила зовнішній вигляд селища, поліпшила життя його трудівників. У Заболотові є 15 торговельних підприємств, 4 їдальні. З 1959 по 1968 рік за свої заощадження мешканці побудували понад 100 житлових будинків.

Налагоджено медичне обслуговування населення. В селищі працює 22 лікарі й 54 чоловіка з середньою медичною освітою.

Відійшли назавжди у вічність ті часи, коли в Заболотові панували темрява й неписьменність. За панської Польщі тут була тільки семирічна школа, в 1968 році працювали 2 середні та початкова, відкрито філіал Снятинської музичної школи.

В них — 68 учителів. К. М. Яременко присвоєно звання заслуженої вчительки УРСР. З 1947 по 1968 рік Заболотівську середню школу закінчило 1080 учнів, з них 300 юнаків і дівчат здобули згодом вищу освіту. У середній школі робітничої молоді одержали атестати зрілості 314 чоловік. Син колишнього бідняка І. Ю. Клипича Василь закінчив Івано-Франківський медичний інститут, захистив кандидатську дисертацію.

У 1960 році в селищі відкрито широкоекранний кінотеатр. При будинку культури працюють хоровий, вокальний та інші гуртки.

Понад 3 тис. мешканців Заболотова користуються селищною бібліотекою, книжковий фонд якої налічує 49 тис. томів. Населення селища щорічно передплачує 5 тис. примірників газет та журналів. На громадських засадах працює кабінет політичної освіти. Члени селищної організації товариства «Знання» систематично виступають з лекціями перед трудящими.

Велику роботу в розвитку господарства й культури селища проводить селищна Рада, до якої обрано 49 депутатів.

Тут створено 7 постійно діючих комісій. їх діяльність спрямована на поліпшення культурно-освітньої роботи, охорони здоров’я трудящих та їх побутових умов.

Селище зростає, його вулиці прикрашають добротні будинки робітників, колгоспників, службовців. На багатьох з них височать телевізійні антени. Влітку селище потопає в зелені садів. Тут є три парки, встановлено пам’ятники В. І. Леніну та І. Я. Франку, обеліск борцям за Радянську владу, що загинули від рук українських буржуазних націоналістів та полягли на фронтах Великої Вітчизняної війни.

В недалекому майбутньому Заболотів стане ще кращим. Споруджуються нові будинки, виробничі й торговельні підприємства, проводиться газифікація. Радянська дійсність відкриває перед трудящими захоплюючі перспективи.

Л. Й. ВАСЕРМАН, У. У. ЧЕРВІНКІН-КОРОЛЬОВ


Зображення
Із повагою, Ганна


Повернутись до Літера З

Хто зараз онлайн

Зараз переглядають цей форум: Немає зареєстрованих користувачів і 2 гостей