Український Генеалогічний Форум

Пошук родоводу, походження українських прізвищ, ономастика

Зноб-Новгородське, смт, Середино-Будський район, Сумська область

У цьому смт/Цим смт/Це смт

Народився і живу
0
Немає голосів
Народився, але не живу
0
Немає голосів
Жили мої батьки
0
Немає голосів
Жили декілька поколіннь моїх пращурів
0
Немає голосів
Жило більше 7 поколіннь моїх пращурів
0
Немає голосів
Досліджую
0
Немає голосів
Цікавлюсь
0
Немає голосів
Є зв'язок моїх пращурів з цим НП
0
Немає голосів
Ваш варіант відповіді
0
Немає голосів
Ваш варіант відповіді
0
Немає голосів
 
Всього голосів : 0

Аватар користувача
 
Повідомлень: 760
З нами з: 18 липня 2016, 22:24
Подякував (-ла): 192 раз.
Подякували: 93 раз.

Зноб-Новгородське, смт, Середино-Будський район, Сумська область

Повідомлення surnameindex » 25 жовтня 2016, 18:05

Зноб-Новгородське, Середино-Будський район, Сумська область
Знобь-Новгородское, Середино-Будский район, Сумская область

Зноба, Знобовский курень, Новгород-Северская сотня, Стародубский полк
Зноба, Протопоповская волость, Новгород-Северский уезд

Николаевская церковь
1804 - священник Игнат Тарнежевский

Некоторые фамилии жителей с. Зноба (1787):
Безрученко
Гончаренко
Горбаченко
Горелий
Дорошенко
Зверинский
Ковалевский
Козловский
Корманник
Лебедь
Линда
Наумченко
Неплюев
Пахомов
Платоненко
Плющ
Родний
Сенченко
Сероглаз
Серожка
Стариченко
Тарасенко
Шашера
Шкамерда
Удачи в поисках!
Surname Index
http://surnameindex.info/news/

Онлайн
Аватар користувача
 
Повідомлень: 2191
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Подякував (-ла): 1413 раз.
Подякували: 517 раз.
Стать: Жінка

Re: Зноб-Новгородське, Середино-Будський район, Сумська область

Повідомлення АннА » 24 грудня 2016, 22:29

Зноб-Новгородське — селище міського типу, центр селищної Ради, розташоване на лівому березі річки Зноби (Знобівки), притоки Десни, за 36 км від районного центру. В селищі — залізнична станція Чигинок. Населення — 2600 чоловік. Селищній Раді підпорядковані населені пункти Кустине, Люте, Стародубове.

Село Зноба (пізніше Зноб-Новгородське) засноване у XVI ст. козаками, які втекли від гніту польських панів. Перед визвольною війною українського народу 1648—1654 рр. село входило до складу Новгород-Сіверського повіту Чернігівського воєводства, з другої половини XVII ст. — до складу Новгород-Сіверської сотні Ніжинського, а з 1663 року — Стародубського полку.

В 1717 році гетьман І. Скоропадський віддав Знобу новгород-сіверському протопопу. В селі в цей час було 22 козацькі й 37 селянських дворів та 20 хат безземельних селян (бобилів).

У 80-х роках XVIII ст. козацьких дворів у Знобі налічувалось 34, селянських— 44, підсусідків—27.

Внаслідок скасування в 1782 році старого адміністративно-політичного устрою на Лівобережній Україні і створення намісництв Зноба входила до Погарського повіту Новгород-Сіверського намісництва. З 1796 до 1802 року вона у складі Новгород-Сіверського повіту Малоросійської, а з 1802 року — Чернігівської губернії.

Після 1783 року, коли на Лівобережній Україні юридично було закріплено кріпосне право, посполиті й підсусідки залишилися кріпаками в своїх власників, а козаків прирівняли до державних селян. За даними ревізії 1794 року, в селі Знобі налічувалось 326 кріпосних ревізьких душ, які належали 5 дворянам.

Скасування кріпосного права у 1861 році не полегшило економічного становища селян Зноби (Зноб-Новгородського). Вони одержали мізерні наділи землі—до 4-х десятин піщаних і супіщаних грунтів на двір. Ліси, сіножаті, більшість пасовиськ належали поміщикам. І після реформи колишні кріпаки залежали від поміщиків, багатіїв. Трудівники села знемагали від малоземелля та тягаря викупних платежів й змушені були орендувати землю в поміщиків на кабальних умовах. Орендар-поло-винник мав доставити половину врожаю в садибу поміщика. Орну землю знобнов-городці в поміщиків орендували ще й на інших умовах. За одну десятину, взяту під жито, селянин мав віддати третину врожаю і відробити три кінні дні, а за десятину землі під гречку — третину врожаю і відробити три піші дні. Якщо ж поміщик здавав в оренду землю великими ділянками, селяни мали віддати йому третину врожаю. Крім того, за кожні 4 десятини, взяті в оренду, треба було зорати десятину поміщику, засіяти її своїм зерном, зібрати, звезти жниво в економію та змолотити його. Сіножаті й пасовиська селяни Зноб-Новгородського теж орендували в поміщиків.

Невеликі земельні наділи селян на початок XX ст. стали ще меншими. Вкрай збідніле селянство розорювалося, а куркулі багатіли, скуповуючи землі в бідноти. Поміщицька й куркульська кабала, політичне безправ’я викликали боротьбу місцевих трудівників проти гнобителів.

Селяни Зноб-Новгородського брали участь у революційних подіях 1905—1907 років. Вони намагалися подати в суд на поміщика, який захопив 200 десятин селянської землі, а коли їх вимоги не були задоволені, селяни виступили проти нього, захоплювали поміщицьку землю, рубали ліс.

У Зноб-Новгородському, де наприкінці XIX ст. мешкало 1227 чоловік, працювала тільки одна трикласна церковнопарафіяльна школа з одним учителем. Навчалося в ній 30—40 дітей. Лише небагатьом вдалося здобути початкову освіту. Більшість населення не знала грамоти. Ніхто не дбав про медичну допомогу, лікували людей знахарки й костоправи.

Великим тягарем на плечі селян лягла перша світова війна. Понад 100 зноб-новгородців були мобілізовані на фронт, селянські господарства лишилися без основної робочої сили. Податки, реквізиція властями коней, худоби для царської армії розорювали селян до краю.

Коли перемогла в країні Лютнева буржуазно-демократична революція, селяни Зноб-Новгородського та інших сіл волості обрали головою волосної Ради селянських депутатів свого ватажка Ф. П. Старикова, який ще до 1917 року був на заробітках у Донбасі, де разом з робітниками боровся проти експлуататорів.

Звістка про перемогу Великої Жовтневої соціалістичної революції була радісно зустрінута трудящими Зноб-Новгородського, проте в Новгород-Сіверському повіті продовжували хазяйнувати поміщики й куркулі, яких підтримував чернігівський губернський комісар Тимчасового уряду. Волосні земельні комітети, де орудували куркулі, і не збиралися розподіляти землю. Дізнавшись з газет «Деревенская беднота» та «Известия» про перші декрети Радянської влади, зокрема Декрет про землю, селяни Зноб-Новгородського послали делегатом у Петроград Ф. П. Старикова, якому доручили зустрітися з В. І. Леніним.

У Петрограді Ф. П. Стариков та інші селяни-ходаки з Новгород-Сіверщини спочатку побували в наркома землеробства О. Г. Шліхтера, а потім у В. І. Леніна, який щиро розмовляв з ними й направив із запискою до редакції газети «Деревенская беднота». Тут Ф. П. Стариков розповів ще про засилля в їхніх місцях поміщиків, торговців-спекулянтів, які грабують та обдурюють народ, сказав він і про те, що край їх дуже темний, бідний і хліба в ньому мало через селянське безземелля.

Повернувшись з Петрограда в Зноб-Новгородське, Ф. П. Стариков виступив па селянському сході й повідомив про зустріч з В. І. Леніним і ленінський Декрет про землю, закликав ділити поміщицькі землі, створювати комуни. Перед селянами виступили прибулі з міста більшовики, які скерували революційно настроєну селянську масу на ліквідацію органів буржуазно-поміщицької влади. Наприкінці січня 1918 року в Зноб-Новгородському було встановлено Радянську владу, обрано ревком. Весною селяни розподілили поміщицьку землю.

Під час кайзерівської окупації України Зноб-Новгородське лишилося в «нейтральній зоні». Навесні 1918 року в селі створено комітет бідноти, першим головою якого став О. П. Ганжа. Комбід відіграв значну роль у здійсненні революційних перетворень у Зноб-Новгородському: розподіляв землю, хліб та сільськогосподарські знаряддя, дбав про постачання продовольством робітничих центрів країни й Червоної Армії, провадив значну роботу, згуртовуючи батраків, сприяв зростанню їхньої свідомості, класової солідарності.

В «нейтральній зоні», зокрема в Зноб-Новгородському та навколишніх селах, формувався полк Червоного козацтва В. М. Примакова, добровольцями якого були жителі села О. Я. Жир, Ф. К. Снітко, А. Ф. Швей та інші.

По закінченні громадянської війни багато односельців-партизанів і червоноармійців повернулися до Зноб-Новгородського. Вони справляли значний вплив на активізацію всього громадського життя в селі. Одностайним схваленням на початку січня 1923 року зустріли трудящі Зноб-Новгородського рішення І Всесоюзного з’їзду Рад про утворення Союзу РСР. Загальні збори громадян села одноголосно прийняли резолюцію, в якій заявили, що допомагатимуть розвиткові і зміцненню братнього об’єднання народів.

Щоб наблизити радянський апарат до мас для успішного розгортання відбудови й реконструкції народного господарства, у березні 1923 року був здійснений перехід до нового адміністративно-територіального поділу. За ним село Зноб-Новгородське ввійшло до складу Середино-Будського району Новгород-Сіверського округу Чернігівської губернії, а після ліквідації губерній у 1925 році —до Середино-Будського району Глухівського округу.

Середино-Будський райком партії і райвиконком приділяли увагу Зноб-Новгородському, роботі сільради, комнезаму та інших громадських організацій.

У соціалістичній перебудові села велику роль відігравала Зноб-Новгородська сільська Рада. При ній були створені 4 комісії: земельна, благоустроюй санітарії, культурно-освітня, господарсько-бюджетна, які залучали селян до радянського будівництва. Місцева Рада й комнезам гуртували бідноту села на боротьбу з куркульством, допомагали сім’ям червоноармійців, інвалідам, незаможним селянам, вдовам, сиротам, організовували суботники.

На 1 січня 1924 року в КНС налічувалося 46 членів, а 1925 року їх було вже 81. Комнезам налагодив тісні зв’язки з середняками села, вони спільно обробляли землю, приділяли увагу й ремонту мостів, колодязів тощо. У Зноб-Новгородському під час відбудовного періоду були створені сільськогосподарське товариство, споживча кооперація, комітет товариської взаємодопомоги, товариства «Геть неписьменність» і «Культзмичка».

В січневі дні 1924 року трудящі Зноб-Новгородського з великим болем у серці почули сумну звістку про смерть і похорон улюбленого вождя В. І. «Леніна. На загальних зборах села вони поклялися втілювати в життя всі його заповіти.

Трудівники Зноб-Новгородського продовжували будувати нове життя. Зростали громадські фонди всіх сільськогосподарських, кооперативних та інших організацій. Зокрема, сільськогосподарський кооператив, що об’єднував 132 пайовиків, відав шкіряним заводом і паровим млином. Дрібні підприємства, водяний та вітряні млини були в розпорядженні Зноб-Новгородського споживчого товариства, яке у 1924 році налічувало до 200 пайовиків. Кредитне товариство мало сівалки, сортувалки та інше сільськогосподарське знаряддя.

Доброю школою виховання селянства стали загальні збори громадян села, які розглядали важливі питання. Наприклад, 17 серпня 1924 року загальні збори селян обговорили питання про ліквідацію неписьменності, роботу хати-читальні та обрали культкомісію. А у вересні 1924 року одні з таких зборів присвятили підготовці до дня урожаю.

Неписьменність була серйозною перешкодою на шляху до нового життя. 1924 року в Зноб-Новгородському з 2005 чоловік у віці від 18 років і старше налічувалося 190 письменних. Тоді ж у селі відкрили пункт ліквідації неписьменності, згодом реорганізований у школу лікнепу. Вже під кінець 1924 року тільки з членів КНС школу лікнепу відвідував 31 чоловік. У 1925 році в селі працювала початкова школа, в якій викладали 4 вчителі і навчалося 133 учні.

Зростала культура трудівників Зноб-Новгородського. Побільшало читачів бібліотеки, передплачувались газети й журнали. При хаті-читальні працював актив з 25 чоловік. Вони випускали стінну газету, керували гуртками (політичним, хоровим, драматичним), організовували лекції, доповіді, читки газет, бесіди.

Розвиткові бідняцьких і середняцьких господарств значну допомогу надавала держава. Тільки в 1927—1928 рр. сільгоспбанк виділив на придбання робочої худоби і сільськогосподарського реманенту більш як 11 тис. карбованців.

Подією вжитті села було створення 8 листопада 1930 року Зноб-Новгородського партійного осередку в складі 4 комуністів, секретарем якого обрали К. Г. Горелова. В цей час було створено й комсомольський осередок. Вже на перших своїх зборах комуністи розглянули питання про підготовку до колективізації у селі, створили ініціативну групу, членам якої дали конкретні завдання щодо проведення роз’яснювальної роботи серед селян. Колективізації чинили запеклий опір куркулі. В 1930 році вони намагалися зірвати хлібозаготівлю, вдалися до агітації проти колгоспів. Але з допомогою комуністів, комсомольців, бідняків ці ворожі дії були знешкоджені, куркульство ліквідовано як клас.

У 1931 році в Зноб-Новгородському почали працювати радгосп «Зноба» і артіль «Пробудження». Спочатку сільгоспартіль була невеликим господарством, яке об’єднувало 12, а через рік 40 дворів. В 1932—1933 рр. у радгоспі створено партійний осередок, а в колгоспі — партійну групу. Вплив комуністів на розвиток радгоспно-колгоспного будівництва посилився.

До 1933 року в селі в основному завершилася суцільна колективізація. Створена того року у селі Пустині артіль 1934 року приєдналася до колгоспу «Пробудження». Об’єднане господарство користувалося 958 га орної землі та 266 га сіножатей.

Сільськогосподарське виробництво оснащувалося машинами також за рахунок Хильчицької МТС, яка 1935 року мала близько 30 тракторів. Крім того, на оранці в колгоспі «Пробудження» працювало від 150 до 180 коней. Колгоспники побудували бригадні стайні, стандартний пташник тощо.

Поліпшилась агротехніка вирощування сільськогосподарських культур, підвищилась їх урожайність, зокрема провідної культури колгоспу — конопель. Розвинулося громадське тваринництво та підвищилася його продуктивність. Надої молока становили 1300 кг на фуражну корову. В колгоспі на початку 1941 року було 230 голів великої рогатої худоби, 400 овець, 170 свиней.

За господарські успіхи і вчасне виконання державних зобов’язань у 1934 році артіль «Пробудження» одержала районний перехідний Червоний прапор. Міцнів колгосп, зростали і його люди — справжні майстри високих урожаїв. Зразки праці на соціалістичних ланах показували перші стахановці К. К. Забело, І. П. Ковальов, Н. О. Мороз, О. С. Тагліна та інші.

В 1935 році артіль «Пробудження» перейменовано на колгосп ім. Калініна. Тоді ж ліквідовано радгосп «Зноба».

З 1932 року село Зноб-Новгородське входило до складу Середино-Будського району, а з 1935 року — Хильчицького району Чернігівської області, а з січня 1939 року воно — в складі Сумської області.

З серпня 1941 року Зноб-Новгородське — районний центр.

Чималу увагу приділяли питанням розвитку культури. У 20-х—30-х роках в селі працювала семирічна школа, в якій навчалося близько 300 учнів. 1935 року в Зноб-Новгородському збудовано кінотеатр, а в 1938 році замість невеликої хати-читальні споруджено будинок культури. В селі в 30-х роках відкрито медичний пункт, де трудилися 3 лікарі і 6 чоловік середнього медперсоналу, розпочато будівництво лікарні, завершити його перешкодила війна.

Віроломний напад німецько-фашистських загарбників порушив мирну працю трудящих. Разом з усім радянським народом жителі Зноб-Новгородського піднялись на захист соціалістичної Батьківщини. Всі чоловіки призовного віку влилися до лав Червоної Армії.

10 вересня 1941 року Зноб-Новгородське окупували гітлерівці. Окупанти по-звірячому розправлялися з населенням. Але ні розстріли, ні шибениці не могли зломити волелюбний дух радянських людей. Вони чинили героїчний опір будь-яким заходам німецьких окупантів, знищували ворога та його ставлеників. Більшість жителів села пішла на фронт або в партизанські загони.

З перших днів окупації боротьбу трудящих проти гітлерівців очолив Хильчицький підпільний райком партії (секретар О. К. Коньков). Райком діяв до 1943 року. Під його керівництвом 2 жовтня 1941 року з активу партійних і радянських працівників створили партизанський загін. Частина партизанів цього загону в лютому 1942 року влилась до складу Ямпільського загону. Коли група зноб-новгородських партизанів значно зміцніла, 9 травня 1942 року вона знову відокремилась в самостійний загін. Командиром цього загону був М. В. Таратуто, комісаром С. Д. Сорока, начальником штабу Д. А. Зубок. З липня 1942 року загін назвали ім’ям Щорса.

У липні 1942 року німецько-фашистські окупанти намагалися проникнути у Брянські ліси і знищити там основні сили партизанів. Розгорілися жорстокі бої у районі Зноб-Новгородського. Партизани загону ім. Щорса разом з месниками інших загонів 26 липня відбили кілька атак фашистів, які, відступаючи, залишили на полі бою 100 убитих, 8 кулеметів, 2 гармати, штабні документи тощо.

У вересні 1942 року загін ім. Щорса став частиною партизанського з’єднання М. С. Сабурова і вирушив у рейд на Правобережну Україну. В жовтні 1943 року партизанський загін був перетворений на окреме партизанське з’єднання ім. Щорса (командир М. В. Таратуто, комісар М. М. Бугров), яке діяло до лютого 1944 року.

За час своєї діяльності Зноб-Новгородський загін ім. Щорса пройшов по тилах ворога 2732 км бойового шляху, провів 35 наступальних і оборонних боїв з ворогом, здійснив понад 150 диверсійних актів, внаслідок чого пущено під укіс 70 військових ешелонів, висаджено 23 мости, знищено 46 німецьких танків, 185 автомашин, 12 військових складів, убито понад 8 тис. гітлерівців. Багатьох командирів та бійців загону за героїзм, проявлений у боях, нагороджено орденами й медалями СРСР. Серед них М. В. Таратуто, Д. А. Зубок, Г. В. Ковальов, М. Тарасов, М. Гуленок та інші.

Хоробро билися з ворогом партизани-комсомольці. Організація ЛКСМУ Зноб-Новгородського партизанського загону налічувала 150 чоловік. За час окупації комсомольська організація загону залучила до лав народних месників і направила в рейд 120 комсомольців та понад 200 чоловік молоді. Комсомольці під керівництвом комуністів створили лекторську групу, працювали агітаторами в населених пунктах, випускали й розповсюджували листівки.

7 вересня 1943 року частини Червоної Армії визволили Зноб-Новгородське від німецько-фашистських загарбників. Великих збитків завдали окупанти: спалили майже все село (залишилось тільки 12 будинків), знищили усі громадські будівлі колгоспу, лікарню, дощенту зруйнували МТС та пограбували її обладнання.

Після визволення запрацювали райком партії і райвиконком, які очолили трударів на відбудові Зноб-Новгородського. Відновили роботу школи, клуб та інші заклади.

У винятково складних умовах довелось відроджувати господарство колгоспу ім. Калініна. Не вистачало тяглової сили, техніки, спеціалістів, не було продуктивної худоби. На весь район залишилось 5 тракторів, 48 голів великої рогатої худоби, а свині й вівці були повністю винищені. Спочатку жителі села змогли обробити тільки 30 проц. посівної площі.

16 вересня 1944 року Рада Народних Комісарів Української РСР і Центральний Комітет КП(б)У прийняли постанову «Про надання допомоги колгоспам Зноб-Новгородського і Середино-Будського районів, які потерпіли від німецько-фашистської окупації». Колгоспам було додатково виділені трактори та інші сільськогосподарські машини, промислові товари, робоча й продуктивна худоба, будівельні матеріали. В колгоспі ім. Калініна почалось спорудження громадських будівель, відновлювалось стадо корів та іншої худоби.

Запам’ятався знобновгородцям день 9 травня 1945 року, коли стало відомо про переможне завершення війни. Свій внесок у перемогу зробили й жителі села: 246 чоловік билися з ворогом на фронтах Великої Вітчизняної війни, 220 з них нагороджено орденами й медалями СРСР. Близько 40 були партизанами, 10 народних месників удостоєні урядових нагород. На фронтах Вітчизняної війни смертю хоробрих загинуло 113 односельців; борючись з окупантами в тилу, своє життя за Батьківщину віддали 15 партизанів.

Для вшанування пам’яті загиблих воїнів-односельців і тих, хто визволяв село в 1943 році, у населеному пункті споруджено (1952 р.) пам’ятник.

Повернулися до села фронтовики. В 1945 році створені партійна (12 комуністів) і комсомольська (15 членів ВЛКСМ) організації. Під керівництвом партійної організації розгорнулася відбудова артільного господарства. Розширились посівні площі, поліпшувалась агротехніка, підвищувалася продуктивність праці. Якщо в 1946 році валовий збір зернових культур сільгоспартілі становив 538 цнт., то вже у 1947 році він збільшився в 6 разів — до 3187 цнт, а в 1950 році — до 5 839 цнт. У 1947 році колгосп ім. Калініна освоїв довоєнні посівні площі. 1950 року в колгоспі одержано найвищий у районі післявоєнний урожай озимого жита. На кожному з 40 га його зібрали по 21 цнт. У тому ж році вперше за післявоєнний період зноб-новгородці посіяли озиму пшеницю, урожай якої становив 18 цнт з гектара.

Швидко відновлювалось і зростало поголів’я великої рогатої худоби .В 1946 році налічувалось всього 43 голови великої рогатої худоби, а до 1950 року колгоспне стадо становило 210 голів. Добре розвивалися й інші галузі тваринництва. Перед вели кращі трудівники. Так, свинарка колгоспу, депутат районної Ради В. Сес у 1953 році від 9 свиноматок одержала 126 поросят. Грошові доходи колгоспу від однієї свиноматки, закріпленої за В. Сес, становили 2600 крб. Всього ж у 1953 році колгосп одержав від тваринництва 200 тис. крб., або в 9 разів більше, ніж у 1952 році.

Збільшувались грошові доходи й від інших галузей господарства. Якщо в 1946 році вони становили 35 881 крб., то в 1950 році — 80 375 карбованців.

10 вересня 1950 року у селі відбулося свято врожаю, яке згодом стало традиційним. Відкрили районну сільськогосподарську виставку.

Радісно відзначили знобновгородці велике свято — 300-річчя возз’єднання України з Росією. 21 травня 1954 року відбувся великий мітинг, де були присутні гості — делегація трудящих сусіднього Трубчевського району Брянської області РРФСР. У великому святковому концерті взяли участь понад 400 самодіяльних митців. Тоді ж у Трубчевський район виїжджала делегація знобновгородців, яка взяла участь у святкових торжествах на землі братнього російського народу. Були організовані взаємні поїздки передовиків виробництва для обміну досвідом роботи в галузі сільського господарства.

Ставали до ладу в Зноб-Новгородському нові підприємства: у 1953 році маслозавод, цегельний завод з виробничою потужністю 2,5 млн. штук цегли на рік, у 1958 році двоповерховий вальцьовий млин. А коли в 1959 році стали до ладу цех безалкогольних напоїв і ковбасний цех, створили харчокомбінат.

Завдяки самовідданій праці робітників і колгоспників та поданій державою допомозі село збудували заново. Тільки за період з 1945 по 1958 рік тут зведено 33 комунальні і 808 індивідуальних будинків, відкрили відділення зв’язку, ветеринарну лікарню; пущено хлібозавод, побудували інтернат, аптеку, стадіон тощо.

У зв’язку із зростанням Зноб-Новгородського, збільшенням його населення 16 червня 1961 року його віднесено до категорії селищ міського типу. В 1962 році селище переведено до Середино-Будського району.

В 60-х рр. економіка колгоспу «Маяк» (до 1963 р.— колгосп ім. Калініна) розвивалася ще швидшими темпами. Валовий збір зерна з 10 234 цнт у 1961 році збільшився до 13 257 цнт у 1965 році, коли колгосп одержав по 22,5 цнт озимої пшениці.

План продажу державі молока в 1965 році виконано на 130 і м’яса — на 120 проц. Грошові прибутки за один лише 1965 рік зросли на 68 тис. крб. і становили 250 тис. карбованців.

Нове трудове й політичне піднесення серед трудящих Зноб-Новгородського викликали підготовка до 50-річчя Великої Жовтневої соціалістичної революції і до 100-річчя з дня народження В. І. Леніна. Так, колектив маслозаводу план восьмої п’ятирічки виробництва валової продукції виконав на 108,4 проц. У 1970 році підприємство виготовило продукції на 403 тис. крб. більш як у 1965 році. Добре попрацювали трудівники колгоспу «Маяк». Вони виконали план виробництва картоплі на 132,2 проц., м’яса — на 119, молока — на 105,1 проц. Перевиконані були плани продажу державі зерна та інших сільськогосподарських продуктів.

Значно поліпшилась технічна оснащеність виробництва. Колгосп має 11 тракторів, 10 автомашин, 4 зернові й 3 картоплезбиральні комбайни. Господарство повністю електрифіковане.

За досягнуті успіхи у виконанні завдань п’ятирічки ряд передовиків колгоспу відзначено урядовими нагородами: тваринник Г. Д. Шкут нагороджений орденом Жовтневої Революції, голова колгоспу Ф. М. Міцура — орденом Трудового Червоного Прапора, колгоспниця G. Л. Мороз — орденом «Знак Пошани».

У післявоєнні роки зростали лави комуністів. Нині 160 комуністів об’єднані в 10 партійних організаціях.

Багато зробила щодо благоустрою й оформлення населеного пункту селищна Рада, до якої обрано 35 депутатів. При виконкомі Ради створено постійні комісії — фінансово-бюджетну, сільськогосподарську, культури й народної освіти, шляхового будівництва та благоустрою.

Тільки з 1966 по 1971 рік прокладено 3 тис. кв. метрів тротуарів, 3 км водопроводу. За цей час споруджено приміщення для підстанції електромережі, 2 гуртожитки, близько 70 житлових будинків. Селище повністю електрифіковане і радіофіковане.

Певних успіхів досягнуто у медичному обслуговуванні населення. Тут є лікарня на 125 ліжок, поліклінічне відділення, жіноча консультація.

Добре працює колектив середньої школи. За період з 1960 по 1971 рік школу закінчило 69 учнів із золотими та срібними медалями, а всього за післявоєнний період середню освіту здобули близько 1,5 тис. чоловік.

Ще 1966 року у Зноб-Новгородському відкрито професійно-технічне училище № 9, яке готує трактористів-машиністів. Училище має добру матеріально-технічну базу. Тут працює 48 викладачів та майстрів виробничого навчання. За 6 останніх років підготовлено понад 2 тис. кваліфікованих спеціалістів для сільського господарства.

В 1971 році у Зноб-Новгородському споруджено будинок культури на 400 місць. При ньому працюють хор учителів, який здобув першість у районі, та інші колективи художньої самодіяльності. В селищі 4 бібліотеки з книжковим фондом близько 60 тис. примірників. Послугами бібліотек користується майже 2 тис. чоловік.

Загін інтелігенції селища налічує 62 вчителі, 11 лікарів, 50 чоловік середнього медперсоналу. Вчителі, лікарі та інші спеціалісти беруть активну участь у громадському житті селища. Первинна організація товариства «Знання» об’єднує 28 лекторів.

Велике трудове піднесення серед трудящих Зноб-Новгородського викликала постанова ЦК КПРС «Про підготовку до 50-річчя утворення Союзу РСР». Партійні і профспілкові організації широко розгорнули соціалістичне змагання за дострокове виконання виробничих завдань. 1972 року колгосп «Маяк», що змагається з колгоспом «Рассвет» Суземського району Брянської області, виконав план продажу зерна державі на 116 проц., картоплі — на 106, м’яса — на 117 і молока — на 100 проц. Тракторна бригада цього господарства (бригадир О. В. Татаринов) здобула перше місце в районі.

Колектив станції Чигинок у ювілейному році виконав план перевезення вантажів на 148 проц. ПМК-147 провела значні роботи щодо поліпшення луків та пасовиськ і підвищення родючості земель. Тільки за два роки дев’ятої п’ятирічки осушено понад 400 га земель, виконані культурно-технічні роботи на площі 1082 га, створено культурних пасовиськ 497 га, видобуто торфу 15 800 тонн.

Як і всі радянські люди, трудящі селища самовіддано працюють над втіленням у життя величних накреслень XXIV з’їзду КПРС. Трудівники колгоспу «Маяк» зобов’язалися одержати в 1973 році — вирішальному році дев’ятої п’ятирічки — по 160 цнт картоплі з га, 58 цнт м’яса і 273 цнт молока на 100 га сільгоспугідь, значно збільшити продаж сільськогосподарських продуктів державі. В селищі розпочато будівництво коноплезаводу з комплексом адміністративно-побутових і житлових приміщень, яке буде завершено 1974 року.

Невпізнаним стало селище за роки Радянської влади. Трудящі Зноб-Новгородського докладають усіх зусиль для дальшого розвитку його економіки й культури.

І. Т. КАЧАН
Із повагою, Ганна


Повернутись до Літера З

Хто зараз онлайн

Зараз переглядають цей форум: Немає зареєстрованих користувачів і 1 гість