Гусятин, смт, Тернопільська область

Відповісти

У цьому місті/Цим містом/Це місто

Народився і живу
0
Немає голосів
Народився, але не живу
0
Немає голосів
Жили мої батьки
0
Немає голосів
Жили декілька поколіннь моїх пращурів
0
Немає голосів
Жило більше 7 поколіннь моїх пращурів
0
Немає голосів
Досліджую
0
Немає голосів
Цікавлюсь
0
Немає голосів
Є зв'язок моїх пращурів з цим НП
0
Немає голосів
Ваш варіант відповіді
0
Немає голосів
Ваш варіант відповіді
0
Немає голосів
 
Всього голосів: 0

Аватар користувача
АннА
Супермодератор
Повідомлень: 8878
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Стать: Жінка
Дякував (ла): 3563 рази
Подякували: 2154 рази

Гусятин, смт, Тернопільська область

Повідомлення АннА »

ГУСЯТИН – смт Тернопільської обл., райцентр. Розташов. на правому березі р. Збруч (прит. Дністра), за 74 км від Тернополя. Залізнична станція. Нас. 6,4 тис. осіб (1998).
У пд. частині міста виявлено поселення перших століть н.е., на околицях – 3 поселення трипільської культури, залишки давньоруського городища. Перша письмова згадка про Гусятин датується 1559. Тоді ж Гусятину надано магдебурзьке право.
Від 1574 перебувало у власності польс. магнатів, 1672–83 – під владою Османської імперії.
За 1-м поділом Польщі 1772 (див. Поділи Польщі 1772, 1793, 1795) кордон пройшов по р. Збруч: зх. ч. міста відійшла до Австрії, сх. – до Російської імперії.
Від 1810 перебував у межах кордонів Рос. імперії, 1815 – Австрії (від 1867 – Австро-Угорщина).
У листоп. 1918 увійшов до Західноукраїнської Народної Республіки, 1919 – до Польщі.
Від 17 верес. 1939 – у складі УРСР.
Райцентр з 1940.
У роки Великої вітчизняної війни Радянського Союзу 1941–1945 окупований гітлерівцями від 6 лип. 1941 до 24 берез. 1944.

Пам'ятки арх-ри: Онуфріївська церква (16 ст.), костьол і монастир бернардинців (16 ст.), ратуша (17 ст.), синагога (16–17 ст.).
Ази генеалогії ПОЧАТОК. Із повагою, Ганна
Аватар користувача
АннА
Супермодератор
Повідомлень: 8878
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Стать: Жінка
Дякував (ла): 3563 рази
Подякували: 2154 рази

Re: ГУСЯТИН, місто, Тернопільська область

Повідомлення АннА »

Зображення
З історії міст і сіл УРСР виданої у 1968-1973 роках.
Гусятин — селище міського типу, центр району, розкинулося на правому березі річки Збруча, за 74 км від Тернополя. Залізнична станція. Населення — і 2436 чоловік.

Територія селища була заселена давно. У південній частині міста виявлено поселення перших століть нашої ери, а на околицях — Федоровій горі та Високому березі — два поселення трипільської культури. Збереглися також залишки давньоруського городища.

Час заснування Гусятина невідомий. Перша письмова згадка про Гусятин датується 1559 роком, коли він дістав магдебурзьке право, статус міста й дозвіл на проведення трьох ярмарків на рік і щотижневих торгів. Тоді поселення розташовувалося на обох берегах річки Збруча. Деякий час Гусятин (Усятин, Всятин) був королівським містом, потім став власністю польських магнатів Калиновських (з 1574 р.), Забельських, Голуховських.

З переведенням села до розряду міст тут почало розвиватися ремесло, зокрема кушнірство, шевство, кравецтво, пожвавилася торгівля. Основна частина населення міста займалася сільським господарством.

Проте розвиткові міста перешкоджали часті напади турецько-татарських орд. Щоб відродити місто, яке особливо великого спустошення зазнало в 70-х роках XVI ст., уряд змушений був піти на деяке послаблення податків, зокрема у 1578 році мешканців міста було звільнено від сплати міського податку.

До 1583 року Гусятин повністю відбудували. Оскільки його оборонні споруди вже не відповідали вимогам часу, Калиновські спорудили на місці колишнього дерев’яно-земляного замку мурований (залишки його збереглися досі). Замок мав форму квадрата. З трьох боків його оточував глибокий рів, через який було збудовано перекидний міст.
Власники міста рік у рік посилювали експлуатацію селян-кріпаків. Наприкінці XVI ст. панщина досягла 3 днів на тиждень з півланового господарства. Існували й позапанщинні повинності — толоки, шарварки тощо. Селяни й міщани терпіли від сваволі магнатів. За найменший непослух панські посіпаки нерідко забивали людей насмерть. Так було закатовано батька одного з керівників селянсько-козацького повстання 1594—1596 рр. Северина Наливайка, який постійно жив у Гусятині, мав там хату, садибу з невеликою ділянкою землі, займався кушнірством. Про його долю так розповідалося в одній з народних пісень:

У Гусятині над річкою верба похилилась,

Під вербою вдова бідна плаче, зажурилась.

Мужа її Наливайка пани-ляхи вбили,

А нещасну хатину та й вогнем спалили.

Після смерті батька Северин Наливайко разом із матір’ю виїхав у місто Острог і деякий час жив у свого брата Дем’яна. Значною подією в його житті було перебування на Запорізькій Січі. Тут він добре оволодів військовою справою, ходив з козаками в походи на татар і турків. У 1594 році він очолив народне повстання, що охопило всю Брацлавщину, поширилося на Київщину і Волинь, а також Білорусію, частково Галичину.

Водночас з погіршенням соціально-економічного становища трудящих мас посилювалося національно-релігійне гноблення. Споруджений на початку XVII ст. монастир бернардинів був ідеологічним пунктом колонізаторської політики польських магнатів.

Народні маси не мирилися з феодально-кріпосницьким і національно-релігійним гнітом. Однією з форм антифеодального протесту були масові втечі селян і бідних міщан на Південне Поділля та Наддніпрянщину.

Коли в 1648 році спалахнула визвольна війна українського народу проти польсько-шляхетського гніту, яку очолив Богдан Хмельницький, боротьба жителів Гусятина проти феодалів, за національне визволення набула ще більшого розмаху. Один з сучасників писав: «Вся Русь аж до самого львівського передмістя піднялася на повстання. Гусятин, Сатанів, Скалат, Зіньків і багато інших місцевостей взяті опришками… ».

Населення міста знову піднялося на боротьбу восени 1655 року, коли російські війська разом з українськими козацькими полками, переслідуючи шляхетські війська, вступили на територію Галичини, прямуючи через Гусятин на Львів.

За Андрусівським перемир’ям, укладеним між Росією та Польщею в 1667 році, правобережні і західноукраїнські землі залишилися у складі Польщі. Відновивши свою владу, шляхта нещадно розправилася з учасниками визвольної боротьби — людей палили живцем, садили на палі, четвертували. Посилювалась експлуатація. Тяжке становище населення Гусятина ускладнювалося ще й розбійницькими нападами турецько-татарських завойовників. У 1672 році, після поразки польського війська на Поділлі, місто загарбала султанська Туреччина, під владою якої вона перебувало до 1683 року. Великої шкоди населенню міста завдавала і польська шляхта. Під час великого народного повстання 1702—1704 рр., очолюваного С. Палієм та С. Самусем, польські каральні загони, що діяли проти повстанців, нещадно грабували населення.

Занепад економіки міста примусив уряд надати йому деякі привілеї. У 1754 році з метою сприяння торгівлі дозволено було проводити додатково в Гусятині два великі ярмарки на рік тривалістю сім днів кожний.

1772 року, за першим поділом Польщі, кордон пройшов по річці Збручу: західна частина міста відійшла до Австрії, східна — до Росії. Тоді в західній частині Гусятина було 455 дворів, проживало 2,5 тис. чоловік.

Поступово занепадає ремесло, зменшується прошарок майстрів і підмайстрів, вони втрачають свій вплив і вагу в міському житті. Населення займалося переважно сільським господарством. Врожайність на міщанських землях була низькою — близько 40 пудів з гектара.

Жителі, як і раніше, перебували у феодальній залежності від власника міста. Вони виконували на користь поміщика різні повинності. Згідно з інвентарем 1788 року міщани, які мали одного коня, виконували влітку 2 дні тяглової панщини на тиждень, взимку — 1 день. Крім того, вони вносили панові численні натуральні податки та платили грошовий, т. зв. грунтовий чинш. Піддані, що не мали робочої худоби, влітку відробляли 2 дні панщини, взимку — 1 день, віддавали панові певну частину курей, яєць, платили рогове тощо. Вони також платили земельний чинш. Халупники відбували один день пішої панщини на тиждень влітку і взимку. Чиншовики платили податок грішми, давали курей та яйця. Піддані, що мали бджіл, віддавали десятину.

У 1810—1815 рр., коли Гусятин перебував у складі Росії, феодальні повинності для міщан було скасовано, свавілля шляхти щодо селян обмежено, заборонено за рахунок шарваркових днів лагодити мости, греблі, які належали володарям, тощо.

Після 1815 року, коли Гусятин знову перейшов під владу Австрії, було ліквідовано й ті незначні привілеї, що їх надала населенню російська адміністрація. Реформа 1848 року мала половинчатий, кріпосницький характер. За скасовані феодальні повинності селяни мусили сплатити великий викуп. Зберігалося поміщицьке землеволодіння, селянські господарства одержали невеликі клаптики землі, якими до того користувалися. Внаслідок зростання класової диференціації, яка після реформи посилилася, селянські наділи безперервно зменшувалися, зростало куркульське землеволодіння. Селянам заборонялося випасати худобу на панських пасовиськах і в лісах, збирати хмиз тощо. Громада міста вела вперту боротьбу за сервітути. Поміщик Голуховський заявив, що міщани мають право випасати худобу лише на площі 33 морги, решта — 109 моргів — належить йому. Селяни подали скаргу до крайової сервітутної комісії. Після довгої тяганини громаді, як компенсацію за втрачені пасовиська, виділили 13 моргів землі. Численні клопотання добитися відшкодування за решту втраченого не мали успіху. Поміщик позбавив громаду права користуватися лісом для будівництва, збирати гілля на паливо, гриби, ягоди тощо. На скарги міщан про те, що він кривдить їх, ніхто не звертав уваги. Поміщику належало 954 морги орної землі, 59 моргів лук і городів, 106 моргів пасовиськ, 302 морги лісу, а майже 500 селянських господарств володіли 819 моргами орної землі, 102 моргами лук і городів та 30 моргами пасовиськ.

Утиски, що їх постійно зазнавали трудящі від поміщика, тісно перепліталися з національним гнобленням та політичним безправ’ям. Вони були позбавлені будь-яких політичних прав, а вибори в рейхсрат, сейм та повітову раду фактично були фікцією, бо потрапляли туди лише великі землевласники і місцеві багатії. Так, у 1890 році під час виборів до повітових рад маршалом Гусятинської повітової ради було обрано графа Голуховського, віце-маршалом — попа Левицького. Польські поміщики посідали панівне становище у повіті і містечку. Суть австрійської конституції, влучно названої революціонером-демократом І. Я. Франком свинською, добре відчуло населення Гусятина й на сеймових виборах, коли мандати в повіті одержали польські поміщики.

У 1902 році, коли по всій Східній Галичині проходили масові аграрні страйки, відбулися заворушення і в Гусятинському повіті. Боротьбу почали селяни Говилова Великого, Говилова Малого та Котівки. Всього страйкували 40 сіл повіту. Повітовий страйковий комітет виробив єдині вимоги: платити на косовиці 7—9-й сніп від накошеного хліба або 1 золотий ринський робітнику, 60 крейцерів — робітниці за день тощо. Постійним сільськогосподарським робітникам наймачі мали надавати житло, паливо, 1 морг городу, 16 корців зерна, корм для корови. 13 липня страйковий комітет у відозві закликав селян стійко добиватися задоволення своїх вимог. «Брати селяни-русини, все одно чи ви грецького, чи латинського обряду… Вже досить нашого горовання. Досить наших сліз, нужди і кривди. Браття. Не в Канаді і не в Бразілії наш хліб. Наша Канада і Бразілія на тій землі, яку наші прадіди кров’ю поливали, за яку батьки і діди буки брали».

Поміщики й орендарі, що з’їхалися до Гусятина, вирішили ні в якому разі не погоджуватися на вимоги страйкарів. У села повіту було направлено жандармерію і війська, проведено численні арешти. Страйкарі трималися стійко. Вони вступали в сутички з солдатами, знищували панські посіви. Поміщики змушені були піти на окремі поступки. Селянам вдалося домогтися задоволення лише деяких своїх вимог. У 1903 році страйкували вантажники Гусятина. Вони вимагали підвищення заробітної плати.

У 1902—1903 рр. через Гусятин проходив один із шляхів, яким транспортувалася в Росію ленінська газета «Искра» та марксистська література. Посилки з газетою та літературою надсилалися на ім’я гусятинських торговців або селян під виглядом інструменту чи полотна. Здебільшого транспорти слідували залізницею із Львова через Тернопіль на Гусятин або прикордонну залізничну станцію Васильківці. На лініях пересилання іскрівських видань були склади. Один із них містився в Гусятині.

Незважаючи на постійні переслідування, іскрівські зв’язкові в кінці 1902 — на початку 1903 року переправили через Гусятин в Росію 5 транспортів з «Искрою» та іншою нелегальною літературою: два ящики вагою 188 кг й три ящики вагою по 159, 74 і 52 кг. Крім того, окремий транспорт літератури складався з трьох ящиків. Львівська газета «Dziennik Polski» писала: «Староство гусятинське помітило, що в прикордонних селах діється щось ненормальне. Ці села навістив справжній потоп російських революційних видань».

Наприкінці січня 1903 року в Гусятинському повіті австрійській поліції вдалося затримати транспорт з літературою і газетою «Искра», супроводжуваний політичним емігрантом М. Надьожним. Його було заарештовано й ув’язнено в тернопільській тюрмі. Незабаром після цих подій власті під конвоєм відправили до Гусятина заарештованих на залізничній станції в Копичинцях двох місцевих селян, куди вони прибули, щоб одержати революційну літературу й переправити її через кордон.

Революція 1905—1907 рр. у Росії знайшла відгомін у Галичині. Під її впливом у 1905 — на початку 1906 року селяни Гусятина й повіту збиралися на збори, де обговорювали свої економічні й політичні вимоги. Поширеною формою боротьби селян проти поміщиків стали сільськогосподарські страйки, якими керували спеціально створені комітети. На придушення селянського руху австрійський уряд направив у Гусятинський повіт війська і жандармерію, які жорстоко розправлялися з страйкарями.

Напередодні першої світової війни в Гусятині, який був повітовим центром, проживало близько 6 тис. чоловік. Довгий час тут існувала прикордонна митниця.

З промислових підприємств у місті діяли пивзавод і гуральня. Кустарі виготовляли грубошерсте сукно та одяг переважно для продажу на місцевому базарі, кушнірські вироби й різні знаряддя господарського призначення. Не витримуючи конкуренції з фабрично-заводським виробництвом, місцеві ремісники розорялися.

Місто мало непривабливий вигляд. На околицях і в центрі тулилися глинобитні хатини. Навесні й восени вулиці потопали в багнюці. Місцеві власті не дбали про благоустрій. У місті діяла єдина лікарня на 16 ліжок, завжди переповнена хворими. Одержати медичну допомогу трудящій людині практично було неможливо.

Не набагато краще було з народною освітою. У двокласній школі та гімназії викладання велося польською мовою. Там переважно навчалися діти місцевих багатіїв.

Горе та страждання принесла жителям Гусятина перша світова війна. У серпні 1914 року в місто вступили російські війська. Під час боїв було зруйновано багато житлових і господарських будівель. Після відходу російських військ австрійські власті, повернувшись у вересні 1917 року до міста, відновили старі порядки. Трудящі маси, доведені до зубожіння, дедалі частіше робили напади на маєтки поміщиків, знищували їхні посіви.

У листопаді 1918 року Гусятин підпав під владу контрреволюційного уряду т. зв. Західноукраїнської народної республіки, а в липні 1919 року — під владу буржуазно-поміщицької Польщі. Становище трудящих дедалі погіршувалося. Не маючи змоги розрахуватися з боргами, селяни змушені були віддавати за них поміщикам третину врожаю.

В липні 1920 року наступаючі частини Червоної Армії визволили Гусятин з-під гніту польської вояччини. Трудове населення з радістю зустріло своїх визволителів. Чимало гусятинців вступило тоді до червоного війська. У місті виникла повітова партійна організація. Було створено ревком, до складу якого ввійшли місцеві жителі-бідняки В. Явний, Я. Петровський, П. Дудар, В. Прайзнер. Ревком взяв на облік усіх безземельних і малоземельних селян, почав розподіл поміщицької й церковної землі, приступив до налагодження культурно-освітньої роботи.

Наприкінці серпня в Гусятині відбувся перший з’їзд сільських ревкомів повіту. Від імені трудящих учасники з’їзду надіслали В. І. Леніну вітального листа, в якому палко дякували за визволення Червоною Армією з-під панського гніту, за піклування про їхню долю, обіцяли не шкодувати сил у боротьбі за утвердження радянського життя на західноукраїнських землях.

Восени 1920 року війська буржуазно-поміщицької Польщі знову окупували Гусятин. За Ризьким мирним договором 1921 року він залишився під владою Польщі і був включений до складу Чортківського повіту. Почалися переслідування і арешти активних учасників радянського будівництва. За підтримку Радянської влади в 1920 році та за входження до складу ревкомів ще 1924 року у повітовій прокуратурі розглядалося 193 справи жителів Гусятина.

Значно зменшилася кількість населення міста. За даними 1921 року, в Гусятині жило 1980 чоловік. Існували цегельний завод, 3 приватні пекарні. На кінець 1936 року тут почали діяти каменоломні та 2 цегельні, на яких працювало лише по 10—15 чоловік. Робітники перебували в тяжкому становищі. За 12 годин виснажливої праці вони одержували менше злотого. Жінки заробляли майже вдвічі менше, ніж чоловіки. Не існувало на підприємствах охорони праці.

Не краще жилося селянам. 1936 року в Гусятині налічувалося 38 безземельних селянських господарств, 98 господарств мали від чверті до півморга землі, 198 — до 3 моргів, 38 — від 3 до 5 моргів, 5 — від 5 до 8 моргів. 69 селянських сімей не мали житла.

Трудящі Гусятина боролися проти капіталістичної експлуатації, за возз’єднання з своїми єдинокровними братами з Радянської України. Безробітні боролися за забезпечення їх роботою. В травні 1939 року вони провели збори, на яких вимагали від властей будь-якої роботи. Тяжкі умови життя примушували трудящих емігрувати за кордон — до Сполучених Штатів Америки, Канади, Аргентіни, Франції. Лише в 1936 році з Гусятина на заробітки виїхало 17 чоловік.

Через нестатки трудящі не користувалися кваліфікованою медичною допомогою. У місті працювали лікар, акушерка, діяла аптека. Та оскільки лікування було платним, дорого коштували ліки, бідне населення не зверталося до лікаря.

Соціальний гніт доповнювався національним гнобленням. Для місцевого українського населення був закритий доступ до роботи в державних установах. Польські власті переслідували українську мову, культуру, намагалися насильно полонізувати і покатоличити українців.

У Гусятині працювали 2 семирічні школи, навчання в яких велося польською мовою. Внаслідок скрутного матеріального становища багато дітей трудящих не могли відвідувати школу. Адже за навчання доводилося платити. Не дивно, що понад 70 проц. жителів міста не знали грамоти. Малодоступними були й культурно-освітні заклади. У трьох невеликих бібліотеках, де налічувалося 605 книжок, було лише 70, виданих українською мовою. За користування книгами теж треба було платити.

Усі свої надії й сподівання на краще життя трудящі Гусятина пов’язували з Радянською Україною. Вони бачили, що по той бік Збруча вирує щасливе життя, на безкраїх колгоспних ланах працюють трактори й комбайни, вечорами там лунають радісні пісні вільних, щасливих людей.

17 вересня 1939 року настав щасливий день визволення. Трудящі міста радо вітали своїх визволителів. З перших же днів вони приступили до будівництва нового життя. Новостворене тимчасове управління здійснило націоналізацію підприємств. У грудні 1939 року Гусятин став районним центром, було створено відповідні районні партійні та радянські органи.
Свято пісні в смт Гусятині. 1968 р.

Свято пісні в смт Гусятині. 1968 р.

За короткий час між безземельними й малоземельними селянами було розподілено поміщицьку й церковну землю, роздано посівний матеріал. Велику увагу приділяли організації охорони здоров’я трудящих і народній освіті. На початку 1940 року було відкрито поліклініку, школу-десятирічку, будинок культури, бібліотеку. Радянський уряд подав велику допомогу педагогічними, медичними та культосвітніми кадрами.

На початку 1940 року утворилися партійна й комсомольська організації. Комуністи й комсомольці Гусятина провадили виховну та агітаційно-масову роботу серед селян-одноосібників. За їхньою активною участю було організовано кілька поїздок у сусідні села Хмельницької області, де гусятинські селяни мали можливість ознайомитися з досвідом роботи колгоспів, життям і умовами праці трудівників. Це сприяло тому, що в 1940 році кілька десятків бідняцьких родин об’єдналися в колгосп, який назвали ім’ям найдорожчої людини — В. І. Леніна.

Колгоспники успішно провели весняні польові роботи, старанно доглядали посіви, без втрат зібрали перший урожай. Земля винагородила селян за сумлінну працю. З кожного гектара колгоспники одержали в середньому по 16 цнт зернових, по 268 цнт цукрових буряків. Ще вищий урожай виростили окремі ланки. Так, ланка Т. Л. Сметани виростила по 300 цнт буряків з кожного га, а ланка Г. Ф. Цілійовської — по 290 цнт. Про такі врожаї селяни раніше не могли навіть мріяти.

За досягнуті успіхи гусятинський колгосп ім. Леніна був затверджений учасником Всесоюзної сільськогосподарської виставки 1940 року. Ще кращі перспективи для розвитку колективного господарства відкривалися перед колгоспниками в наступні роки. Як і в попередньому році, весною 1941 року вони успішно обсіялися, ретельно підготувалися до збирання врожаю.

Але на шляху щасливого життя став розбійницький напад на Радянську країну гітлерівської Німеччини. 6 липня 1941 року фашистські війська окупували Гусятин.

Майже три роки тривала окупація. Населення Гусятина не корилося гітлерівському режимові. Воно саботувало розпорядження військових властей, подавало допомогу антифашистській групі, яка діяла в Гусятинському районі під керівництвом М. М. Погоди (І. І. Ткаченка). Направлений ЦК КП(б)У на підпільну роботу у Тернопільську область, він створив з місцевого населення і колишніх радянських військовослужбовців підпільну групу, члени якої провадили серед населення агітаційну роботу, закликали саботувати здачу хліба гітлерівцям, надавати притулок втікачам з полону. Група мала в селах району зв’язкових та інформаторів. Підпільники розповсюджували зведення Радянського інформбюро, поширювали антифашистські листівки. В складі групи активно діяла розвідниця-комсомолка Р. Кшинова. Влітку 1943 року гітлерівці вислідили підпільників. Більшість їх було заарештовано й ув’язнено в концтаборах Бухенвальді та Освенцімі. Проте на цьому діяльність групи не припинилася. Її продовжувала Р. Кшинова та її товариші. У січні 1944 року юну розвідницю схопили й замордували українські буржуазні націоналісти.

У березні 1944 року радянські війська, громлячи ворога, підійшли до Збруча. В ніч з 23 на 24 березня частини 4-ї танкової армії 1-го Українського фронту визволили від фашистських загарбників 10 міст, у т. ч. й Гусятин. 45-й гвардійській танковій бригаді було присвоєно звання «Гусятинської» і нагороджено орденом Богдана Хмельницького 2-го ступеня.

Серед 57 радянських воїнів, що полягли в боротьбі за визволення Гусятина, представники багатьох національностей — росіяни, білоруси, узбеки. На могилі героїв споруджено пам’ятник. Жителі міста, зокрема піонери й комсомольці, доглядають братську могилу, насаджують тут квіти, листуються з сім’ями полеглих радянських воїнів.

Активну участь у боротьбі проти ворога брали й жителі міста. Після визволення Гусятина до лав Червоної Армії влилося понад 80 чоловік. 23 учасники Великої Вітчизняної війни нагороджені орденами й медалями, 14 загинуло в боях проти гітлерівців.

Фашисти завдали Гусятину великої шкоди. Вони зруйнували близько 100 будинків, у т. ч. 30 адміністративних, будинок культури, бібліотеку тощо. За участю лютих ворогів народу—українських буржуазних націоналістів гітлерівці знищили 83 мирних жителів, головним чином жінок, дітей, стариків. На каторжні роботи до Німеччини вони насильно вивезли 415 юнаків і дівчат.

Вже в перші дні після визволення Гусятина від фашистських окупантів відновили роботу райком партії, райвиконком та інші районні організації. Під їх керівництвом трудящі приступили до відбудови господарства. Незабаром відновили роботу заклади охорони здоров’я, освіти і культури. 1944 року розгорнули роботу поліклініка, лікарня на 25 ліжок, кістковотуберкульозний санаторій на 125 місць, аптека Відкрилися будинок культури та бібліотека. У середній школі сіло за парти близько 200 учнів. Стала до ладу друкарня. Наприкінці червня вийшов перший номер районної газети «Радянські вісті». У системі райспоживспілки відкрилося три їдальні, кілька буфетів. У найближчі роки почали діяти хлібопекарня, майстерні для пошиття одягу та взуття, відкрився цех для виробництва безалкогольних напоїв.

Держава допомогла хліборобам швидше відродити сільське господарство. Лише в 1944 році вони одержали безповоротно 5430 цнт зерна, 120 коней. Поступово відновлювалися посівні площі, зростало продуктивне тваринництво.

Соціалістичним перетворенням всіляко перешкоджали націоналістичні банди. Вони залякували активістів, убивали партійних і радянських працівників, погрожували розправою тим, хто вступав до колгоспів. Та проти бандитів рішучу боротьбу повело місцеве населення.

У жовтні 1947 року відновив свою діяльність колгосп ім. Леніна. До кінця наступного року в ньому об’єдналося 95 проц. одноосібних селянських господарств. Велику допомогу колгоспу в його організаційно-господарському зміцненні подавала територіальна партійна організація, створена в жовтні 1948 року. До її складу входило тоді п’ять комуністів. Партійна організація глибоко вникала в усі ланки господарської діяльності артілі, регулярно заслуховувала на своїх зборах голову колгоспу, спеціалістів з різних галузей господарства. Комуністи сумлінно працювали на вирішальних ділянках виробництва, були прикладом для інших. У 1950 році колгосп ім. Леніна увійшов до складу колгоспу «Ленінським шляхом» сусіднього села Суходолу.
Будинок побуту «Збруч», смт Гусятин. 1972 р.

Будинок побуту «Збруч», смт Гусятин. 1972 р.

В післявоєнні роки в Гусятині почала інтенсивно розвиватися місцева промисловість. Було побудовано фабрику господарських товарів, яка спочатку випускала швейні виробити дитячі іграшки. З 1966 року, після реконструкції, вона перейшла на випуск м’яких диванів, кухонних шаф і столів. З великим трудовим піднесенням колектив фабрики зустрів 50-річчя Радянської влади. До цієї дати було завершено виконання річного плану, а до кінця року випущено понадпланової продукції на 56 тис. крб. До 100-річчя з дня народження В. 1. Леніна колектив фабрики понад завдання чотирьох місяців виробив додаткової продукції на 12 тис. крб. 11 кращих передовиків виробництва було відзначено ювілейними медалями «За доблесну працю. На відзнаку 100-річчя з дня народження Володимира Ілліча Леніна».

Одним з провідних підприємств селища є районне об’єднання «Сільгосптехніки». Тут працює згуртований робітничий колектив, в якому багато передовиків виробництва, раціоналізаторів. За систематичне перевиконання норм виробітку й сумлінну працю водій П. І. Цитулець нагороджений орденом Трудового Червоного Прапора, а токар Р. П. Мороз — орденом «Знак Пошани».

В Гусятині (1961 року віднесений до категорії селищ міського типу) є також міжколгоспна будівельна організація, ремонтно-будівельна дільниця, комбінат побутового обслуговування населення. 1972 року на промислових підприємствах і в будівельних організаціях селища працювало 696 робітників, інженерно-технічних працівників і службовців, у сфері побутового обслуговування населення було зайнято 495 чоловік.

Під керівництвом партійних і радянських органів у селищі широко розгорнулося дійове соціалістичне змагання за дострокове виконання планів восьмої п’ятирічки. До 15 грудня 1970 року промислові підприємства Гусятина успішно завершили план восьмої п’ятирічки. Було випущено надпланової продукції на 422,2 тис. карбованців.

Добре працюють трудящі і в перші роки дев’ятої п’ятирічки. За трудові здобутки, досягнуті трудівниками району у збільшенні виробництва і продажу державі зерна, цукрових буряків та інших продуктів землеробства, три чоловіка відзначено урядовими нагородами, а головного агронома районного управління сільського господарства П. І. Ткачука удостоєно ордена Трудового Червоного Прапора.

З великим патріотичним піднесенням трудящі Гусятина відзначили всенародне свято — 50-річчя утворення СРСР. На урочистому засіданні, присвяченому цій знаменній даті, було оголошено підсумки соціалістичного змагання за дострокове виконання завдань 1972 року, відзначено передові підприємства, колгоспи району. Трудящі селища грунтовно ознайомилися з доповіддю Генерального секретаря ЦК КПРС Л. І. Брежнєва «Про п’ятдесятиріччя Союзу Радянських Соціалістичних Республік» і доповіддю першого секретаря ЦК КП України В. В. Щербицького та взяли нові соціалістичні зобов’язання на третій рік дев’ятої п’ятирічки. Промислові колективи зобов’язалися достроково виконати виробничий план 1973 року, підвищити продуктивність праці, знизити собівартість продукції.

Приклад сумлінної праці на підприємствах, у громадському й культурному житті селища подають комуністи. В 23 первинних партійних організаціях на обліку перебуває 418 комуністів. Переважна більшість з них працює у сфері матеріального виробництва. Старанно працюють і комсомольці. 14 комсомольських організацій селища об’єднують 610 юнаків і дівчат.

За роки Радянської влади незрівнянно зросли матеріальне становище і культурний рівень жителів Гусятина. Про це яскраво свідчить попит на культурно-побутові товари: телевізори, радіоприймачі, холодильники, пральні машини тощо. У 1972 році в особистій власності трудящих селища було 16 легкових машин, багато мотоциклів, велосипедів.

Оновився і сам Гусятин. Його вулиці озеленено, вкрито бруківкою і асфальтом. Виросли нові житлові квартали. Лише протягом 1961—1970 рр. споруджено 217 індивідуальних та 5 комунальних багатоквартирних житлових будинків. 1972 року почав діяти новий триповерховий готель.

Важливу роль у громадському, господарському й культурному житті селища відіграє селищна Рада депутатів трудящих, до якої обрано 35 депутатів, у т. ч. 17 робітників, 12 службовців. Серед депутатів — 18 членів КПРС. При Раді створено й працюють 6 постійних комісій, члени яких провадять значну роботу щодо контролю за господарською діяльністю підприємств, дбають про дальший розвиток освіти, культури, охорони здоров’я.

Значну увагу селищна Рада приділяє роботі торговельної мережі, санітарному станові селища, медичному обслуговуванню населення, громадському харчуванню, роботі культурних, навчальних і дошкільних закладів.

У селищі діє районна лікарня на 205 ліжок, при якій, крім інших відділень, є також дитяче на 20 та пологове на 28 ліжок. Кабінети районної поліклініки обладнано новітньою апаратурою. В 1972 році охорону здоров’я трудящих селища здійснювало 29 лікарів і 112 працівників з середньою медичною освітою. Багаторічну сумлінну працю лікарів М. Т. Парамей відзначено орденом Трудового Червоного Прапора, Н. І. Павлової — орденом «Знак Пошани». В 1968 році споруджено нове приміщення дитячого комбінату, де 1972 року виховувалося 160 дітей.

Багато зроблено для розвитку освіти й культури. В селищі працює середня загальноосвітня школа з виробничим навчанням, в якій вчаться 587 учнів. Школа має навчальні кабінети, просторий спортивний зал, бібліотеку з фондом понад 14 тис. книжок. Особливою гордістю учнів і вчителів є Ленінський зал, де зібрано багато матеріалів, які розповідають про дитячі та юнацькі роки В. І. Леніна, його революційну діяльність, про революційний рух на західноукраїнських землях. З 1949 року при школі відкрито інтернат для тих учнів, що прибувають до школи з навколишніх сіл. Діти молодших класів, які залишаються після уроків у групах подовженого дня, одержують безкоштовне харчування. За післявоєнні роки середню школу закінчили 1102 юнаки і дівчини, з них 652 здобули вищу й середню спеціальну освіту й працюють вчителями, лікарями, агрономами, інженерами тощо. Два колишні випускники школи стали кандидатами наук.

Серед педагогічного колективу школи, який налічує 46 чоловік, є фахівці, які за свою сумлінну працю удостоєні високих урядових нагород. Так, учительку Л. П. Ященко в 1961 році нагороджено орденом «Знак Пошани». 1970 року 5 учителів відзначено ювілейними медалями «За доблесну працю. На відзнаку 100-річчя з дня народження Володимира Ілліча Леніна».

Завжди людно в районному будинку культури. Тут працюють вісім гуртків художньої самодіяльності — драматичний, хоровий, танцювальний та інші. Активну участь в їхній роботі бере понад 300 трудівників селища.

З розвитком освіти і культури зростає потяг трудящих до книги. В районній та дитячій бібліотеках налічується 55 тис. книжок. У 1972 році районна бібліотека мала близько 2 тис. читачів. У читальному залі відбуваються колективні обговорення книжок, читацькі конференції, зустрічі з літераторами, композиторами. В селищі працюють також будинок піонерів та дитяча бібліотека.

Високого культурного й життєвого рівня жителі Гусятина досягли завдяки сумлінній праці, повсякденному піклуванню Комуністичної партії та Радянської влади.

О. К. БОНДАР, М. М. КРАВЕЦЬ, Б. Д. ЛАНОВИК, В, П. ШКВАРЕЦЬ
Ази генеалогії ПОЧАТОК. Із повагою, Ганна
Аватар користувача
АннА
Супермодератор
Повідомлень: 8878
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Стать: Жінка
Дякував (ла): 3563 рази
Подякували: 2154 рази

Re: Гусятин, смт, Тернопільська область

Повідомлення АннА »

Vladsksk писав: 07 травня 2023, 12:01 Крини́чки — житловий район Гусятина, колишній хутір. Розташований за 2 км на північний захід від центра містечка.
Через район проходить автошлях автошлях Тернопіль—Гусятин, на північ — залізниця Копичинці—Ярмолинці.
Назва походить, імовірно, від потужних джерел, що утворюють тут криниці. Або від струмка Kierniczka
У міжвоєнний період у Криничках був фільварок.
У березні 1949 року на хуторі було 23 двори, проживало 135 жителів; у лютому 1952 р. — 23 двори, 125 осіб.
Від 1958 року належить до селища міського типу Гусятина, розташований у його північно-західній околиці.
З 1992 року на триває інтенсивне індивідуальне житлове будівництво.
координати: [49.085303656076455, 26.183486093120525]
Ази генеалогії ПОЧАТОК. Із повагою, Ганна
Аватар користувача
Vladsksk
Повідомлень: 17
З нами з: 04 травня 2023, 18:54
Стать: Чоловік
Дякував (ла): 7 разів
Подякували: 10 разів

Re: Гусятин, смт, Тернопільська область

Повідомлення Vladsksk »

Дещо цікаве про Гусятин що може допомогти у пошуках, якщо ваших предки з цієї місцевості.
Після поділу Річ-посполити Гусятин був поділений між РІ та УІ тому єврейська громада хоронила своїх односільців на двох різних цвинтарах.
Перший знаходився попри трасу Тернопіль-Гусятин але під час ДСВ кладовище зрівняли з землею танками німецькі військові.
Хоч зазвичай німці не чипали ці кладовища але через його місцезнаходження його знесли. Лишилося три могили на тернопільській 4 і на колгоспі у Копиченцях
Друге кладовище знаходилося через Збруч на цій місцині: 49.05545874576924, 26.2131364861624
щоб дібратися сюди вам треба перейти через збруч по пішохідному мосту і іти прямо, піднімаючись на пагорб, коли підініметеся поверніть на право, далі поверніть на ліво і прямуйте прямо на кінці вулиці знову поверніть на право і прямуйте прямо поки не побачите це:

Зображення
це і є то саме кладовище, був радий допомогти. Захищайтеся від кліщів бо можна отримати зараження крові :P

Гусятинський коледж. Тут на стендах у коредорі розвішені стенди історії коледжу (від дати створення політехнікуму) і там є фото і прізвища випускників за кожний рік
+ на https://libraria.ua/ зберіглося багато періодики по гусятину
У Гусятинській школі мистетств теж є стенди з випускниками (функціонує школа з 60-их)
Відповісти

Повернутись до “Літера Г”

Хто зараз онлайн

Зараз переглядають цей форум: Немає зареєстрованих користувачів і 18 гостей