ГЛИНЯНИ, місто, Золочівський район, Львівська область

Відповісти

У цьому місті/Цим містом/Це місто

Народився і живу
0
Немає голосів
Народився, але не живу
0
Немає голосів
Жили мої батьки
0
Немає голосів
Жили декілька поколіннь моїх пращурів
0
Немає голосів
Жило більше 7 поколіннь моїх пращурів
0
Немає голосів
Досліджую
0
Немає голосів
Цікавлюсь
0
Немає голосів
Є зв'язок моїх пращурів з цим НП
0
Немає голосів
Ваш варіант відповіді
0
Немає голосів
Ваш варіант відповіді
0
Немає голосів
 
Всього голосів: 0

Онлайн
Аватар користувача
АннА
Супермодератор
Повідомлень: 8876
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Стать: Жінка
Дякував (ла): 3563 рази
Подякували: 2154 рази

ГЛИНЯНИ, місто, Золочівський район, Львівська область

Повідомлення АннА »

ГЛИНЯНИ – місто Золочівського р-ну Львівської обл. Розташов. на р. Перегноївка (прит. Полтви, бас. Вісли), за 41 км від Львова, за 8 км від залізничної ст. Задвір'я. Нас. 3,5 тис. осіб (1998).
Перша згадка про Глиняни в писемних джерелах датується 1379.
У 2-й пол. 14 ст. Глиняни відійшли до Польщі.
Нас. Глинян брало активну участь у національній революції 1648–1676, надавало підтримку козац. загонам Б.Хмельницького у боротьбі з польс. військом (1648–49, 1655).
Після 1-го поділу Польщі 1772 (див. Поділи Польщі 1772, 1793, 1795) відійшли до Австрії (від 1867 – Австро-Угорщина).
Після розпаду Австро-Угорщини (1918) увійшли до складу Західноукраїнської Народної Республіки.
1919–39 – належали Польщі.
Від 1 листоп. 1939 – у складі УРСР.
Райцентр 1940–62.
Від 18 ст. Глиняни відомі як центр килимарства.
1921 тут створено килимову ф-ку, продукція якої експонувалася на виставках у Варшаві, Парижі, Нью-Йорку; відзначена Золотою медаллю на виставці в Познані (1929).
Пам'ятки: залишки поселення (11–13 ст.); дерев'яна Свято-Успенська церква (1749).
Ази генеалогії ПОЧАТОК. Із повагою, Ганна
Онлайн
Аватар користувача
АннА
Супермодератор
Повідомлень: 8876
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Стать: Жінка
Дякував (ла): 3563 рази
Подякували: 2154 рази

Re: ГЛИНЯНИ, місто, Золочівський район, Львівська область

Повідомлення АннА »

Зображення
З історії міст і сіл УРСР виданої у 1960-ті роки.
Глиняни — селище міського типу, центр Глинянської селищної Ради. Розташовані на річці Перегноївці (басейн Вісли), за 41 км від Львова і за 10 км від найближчої станції Красне. Населення — 5600 чол. Глинянській селищній Раді підпорядковані села Кривичі, Перегноїв, Замістя та Женів.

Територія теперішніх Глинян, як встановлено археологами, була заселена уже в період верхнього палеоліту, тобто близько 20 тис. років тому. У древньоруський період тут існувало досить велике поселення, про що теж свідчать археологічні знахідки, виявлені на березі річки Полтви.

Перші письмові згадки про Глиняни відносяться до 1379 року. Це один з найстаріших населених пунктів Львівщини. Назва селища, як твердять народні перекази, походить від слова «Глина». Хати цього поселення будувалися із глини, хоч навколо і був ліс. Звідси і пішла назва Глиняни.

У першій половині XIV століття Глиняни входили до складу Галицько-Волинського князівства. В другій половині XIV століття село загарбали польські феодали.

Землі у Глинянах привілеями короля Владислава II Ягайла у 1395 році було надано родині Крушельницьких.

У 1397 році Глинянам було надано магдебурзьке право. За містом було закріплено 100 ланів землі, з яких 6 належали війтові, 2 католицькому священикові і 2 використовувались для вигону. Було визначено границі Глинян, які починалися від села Перегноїв і йшли на південь аж до устя річки Полтви.

В місті починають розвиватися ремесло і промисли. Особливо поширеним було виноробство. На річці, що протікає через Глиняни, було побудовано кілька млинів. Зростання ремесла і промислів сприяло розвиткові торгівлі. В той час через Глиняни проходив шлях із Львова на південний схід у далеку Волощину. Купці, які везли товари цим шляхом, повинні були у Глинянах платити мито. Деякі з них збували свої товари у Глинянах.

За люстрацією 1570 року у Глинянах налічувалося 120 будинків та поміщицьких фільварків, в яких працювали передміщани і селяни навколишніх сіл.
У 1578 році Глиняни дістали право на ярмарки, які відбувалися тричі на рік. На них приїжджали купці із Львова, Кам’янця-Подільського та інших міст.

Глинянські міщани зазнавали утиску від воєвод і старост. У 1596 році Львівський староста відняв у них значну кількість земельних угідь і роздавав їх своїм прибічникам. Він також змушував міщан платити чинші з нових городів. У 1611 році міщани Глинян скаржились на Юрія Мнішека, воєводу Сандомирського, Львівського і Самбірського старосту, який позбавив їх права збору мостового податку протягом п’яти років, а ці гроші використовував на свої потреби, змушував їх платити податок від вуликів, обкладав ремісників іншими надмірними чиншами.

Глиняни не раз зазнавали спустошливих нападів татар, турків, польської шляхти. Для боротьби з ворожими ордами мешканці Глинян на початку XVI століття збудували укріплення навколо міста: глибокий рів наповнений водою, вал, який частково зберігся до наших днів (по вул. Горького, Перемишлянській, Шашкевича і Котляревського).

Беручи до уваги те, що місто було дуже зруйноване татарськими ордами, король Стефан Баторій у 1578 році дозволив міщанам відкривати броварні, звільнивши їх від податків і торгових мит на 12 років.

У 1603 році навколо Глинян було споруджено дерев’яні укріплення. Проте вони не могли зміцнити обороноздатність міста. В люстрації 1621 року говориться, що місто було зруйноване і спалене татарами.

Поступово рік у рік на руїнах і згарищах знову виростало місто. За люстрацією 1627 року у Глинянах налічувалось 113 будинків.

Місто зазнавало також великої шкоди від частих постоїв королівсько-шляхетських військ, які збирались у походи проти татар, турків і волохів. У 1537 році під Глинянами розташувалась на постої 150-тисячна армія короля Зігмунда І. Влітку 1648 року тут збирались шляхетські війська, готуючись до походу проти армії Богдана Хмельницького. Польські жовніри грабували майно у селян і міщан, з їх мізерних наділів косили жито, пшеницю, конюшину для коней.

Мешканці Глинян у своїх скаргах вимагали від уряду покінчити з свавіллям королівських військ. Було немало випадків, коли міщани нещадно розправлялися з військовими, обороняючи своє майно.

Коли війська Б. Хмельницького вступили у місто в 1648 році, у Глинянах вибухло повстання проти шляхти. Міщани активно допомогали козацько-селянському війську у здобутті Женівського замку, куди заховалося багато шляхти. Очолював селянський загін Іван Коровайчик. 22 квітня 1649 року шляхтич В. Мясковський орендатор королівських маєтків скаржився, що глинянські міщани разом з козаками Богдана Хмельницького пішо і кінно напали на Женівський замок.

Багато мешканців Глинян після відступу військ Б. Хмельницького за участь в повстанні було віддано до суду. Серед звинувачених були, зокрема, Іван, Михайло та Василь Коровайчики, Василь Попович, Семен Майборода, Федір Дашко, Андрій Козак, Олексій Коваль та інші.

Мешканці Глинян брали також активну участь в другому визвольному поході Б. Хмельницького на західні землі України у вересні 1655 року. Гетьман Станіслав Потоцький, який сконцентрував тут польсько-шляхетську армію, не наважився почати бій під Глиняними і 23 вересня відійшов до Городка. Навколо Глинян є багато могил та валів, в яких знаходять зброю та інші речі тих часів.

Під час боїв з турецькими військами у 1677 році Глиняни знову були спалені і зруйновані.

В 1772 році — після поділу Польщі — колишні галицько-волинські землі, у т. ч. й Глиняни, були загарбані австрійськими феодалами. За адміністративним поділом Глиняни з 1772 по 1866 рік входили до складу Золочівського округу, а починаючи з 1867 р.— до складу Перемишлянського повіту.

Глиняни залишались звичайним провінціальним містечком. У 1776 році за 166 тисяч золотих ринськйх їх разом з цілим староством було продано магнатській родині Потоцьких. В 1785 році магістрат міста складався з війта, 4 бургомістрів, міського писаря, судового урядника та 4 лавників.

У 1787—1788 рр. австрійські власті провели у Глинянах опис земельних угідь і майнових об’єктів з метою їх оподаткування, а також і перепис домовласників. Як видно з документів т. зв. Йосифінської метрики, у той час в місті налічувалося 106 житлових будинків, а на передмістях: в Задвір’ї — 51, на Заставі — 123, на Війтівстві — 21, на Долішній — 97, на Підзамчі — 13, на Мельниках — 21 і на Береличеві З двори. Тут мешкало — 2310 чоловік.

В другій половині XVIII століття у Глинянах набрало значного розвитку ткацтво. На кінець XIX століття тут уже налічувалося понад 500 ткачів. Полотно, яке виробляли у Глинянах, вивозилося річкою Сян аж до Гданська. Але ткацтво у місті могло б розвиватися ще більше, коли б ремісники не знаходилися у постійній кабалі в лихварів-скупників, які за безцінь скуповували готову продукцію.

У 1886 році в Глинянах організовано художньо-промислове «Ткацьке товариство», яке займалося виробництвом льняних скатертей та рушників з узорами, а з 1890 року — килимів. Для підготовки килимарів у Глинянах було засновано ткацьку школу на 40 верстатів, яку у 1887 році відвідувало 40, а в 1888 році — 60 учнів. У 1921 році на базі промислового підприємства, що належало ткацькому товариству, створено килимарську фабрику, яку придбав капіталіст М. Хамула. Килими фабрики на початку XX століття експонувалися на міжнародних виставках у Парижі, Варшаві та Нью-Йорку.

На міжнародній виставці 1929 року у Познані глинянські килими одержали золоту медаль.

Польські магнати не дбали про місто, гальмували його економічний розвиток. Капіталісти спромоглися побудувати у 1905 року в Глинянах лише паровий млин та маслозавод. Це підприємство мало лише маслоцех і цех пастеризації молока. Устаткування було примітивним. Всі основні процеси виробництва виконувалися вручну. Працювали робітники тут у важких умовах, а за свою працю одержували мізерну плату.

Значну кількість населення міста становили селяни. їх становище було особливо нестерпним. Кращі землі належали багатіям та церковній знаті. Згідно опису, проведеного у 1788 році, у міщан і передміщан був 671 морг присадибної землі, а багатіям тоді належало 2020 моргів орної землі, 2176 моргів луків і сіножатей та 288 моргів лісу. Селянин змушений був працювати на куркулів і поміщиків за мізерну плату.

Темним і безпросвітним було життя мешканців Глинян. Тут не було ні клубу, ні бібліотеки. Письменних людей можна було на пальцях полічити.

З 1795 року у Глинянах існувала початкова школа, у якій в 1862 році з 300 дітей шкільного віку навчалося тільки 107. Польські та австрійські власті не дбали про освіту населення, а отруювали людей релігійним дурманом. У Глинянах в 1397 році була збудована дерев’яна католицька церква, в 1840 році споруджено костьол, а в 1891 і в 1906 роках — ще дві церкви. В Глинянах також існувала синагога.

Окупація Західної України в 1919 році буржуазно-поміщицькою Польщею принесла дальший занепад господарства Глинян, тяжке економічне становище їх мешканцям, жахливий національний гніт та безправ’я.

20 вересня 1939 року Глиняни були визволені Червоною Армією. Всі мешканці зібралися на мітинг з квітами, лозунгами, червоними прапорами. Вони дякували червоним бійцям за визволення з-під гніту польських панів.

Ще до приходу Червоної Армії у Глинянах було створено революційний комітет, який очолив Т. Пелех, а членами його були А. І. Петрів, С. С. Шурко, Є. М. Іванців, І. І. Фрайліх та Й. С. Грицай. Ревком конфіскував поміщицьке майно, провів розподіл землі між селянами, здійснив велику роботу по згуртуванню трудящих навколо Радянської влади.

Депутатом Народних Зборів Західної України був обраний С. С. Шурко. Він обирався також делегатом на позачергові сесії Верховної Ради СРСР та УРСР. У грудні 1939 року, із введенням нового адміністративного поділу, Глиняни стали районним центром. Партійна організація району, яку очолювали П. А. Рюма, М. І. Грицай та С. І. Левандовський, райвиконком (голова І. І. Іванов) розгорнули широку діяльність по забезпеченню селянства землею, залученню їх до соціалістичного будівництва. Велика увага приділялася розвиткові культурно-освітніх закладів, народної освіти.

Коли над Країною Рад спалахнула пожежа війни, яку розв’язали гітлерівські орди, знову настали важкі дні для трудівників Глинян. У липні 1941 року селище було окуповано німецько-фашистськими військами.

Трудящі Глинян витримали всі випробування фашизму. Вони жили за всіма радянськими традиціями, навіть відзначали радянські свята і всіма доступними засобами боролися проти окупантів: допомагали партизанам, переховували поранених бійців, саботували заходи фашистів. Справжніми патріотами проявили себе також уродженці Глинян, що були вивезені на каторжні роботи до Німеччини.

Ось що писала у своїх спогадах група мешканців Глинян з фашистської неволі у 1943 році: «Всі ми стогнали від тяжкої непосильної праці. Всі були віддані на поругания і приречені на знущання катів. Але, незважаючи на такі тяжкі моральні та матеріальні умови життя, ми не забували допомагати тим, хто боровся за свободу і незалежність нашої Батьківщини і знаходився ще в гірших умовах, ніж ми. Це військовополонені» х.

У Глинянах в роки окупації діяла підпільна антифашистська організація «Визволення Вітчизни», організована в жовтні 1942 року комуністами В. Я. Дорожком (колишнім завідуючим відділом народної освіти Глинянського району) та І. Ф. Головченком (народним суддею Глинянського району). В організації нараховувалось понад 50 підпільників, які були розбиті на невеликі групи і діяли у багатьох селах Глинянського та Перемишлянського районів, зокрема Полтві, Туркотині, Підгайчиках, Жидовичах, Великому Плугові та інших.

Підпільна організація «Визволення Вітчизни» підтримувала тісний зв’язок з організацією «Народна Гвардія ім. Івана Франка». Місцем для явки у Львові був букіністичний магазин, у якому працював Є. М. Іванців. Зв’язок з «Народною Гвардією» підтримувався через підпільника В. Сахмана.

У програмі, написаній керівником організації В. Я. Дорожком, охарактеризовано обстановку і вказано на специфіку боротьби в умовах західних областей України проти фашистських загарбників і українських буржуазних націоналістів, а також визначено завдання організації — антифашистська пропаганда серед населення, виховання широких мас у дусі радянського патріотизму, і в міру зростання організації, утворення з її членів партизанських загонів. Особлива увага зверталась на необхідність широкої пропаганди серед молоді, перешкоджувати гітлерівцям вивозити у Німеччину матеріальні цінності, людей на каторжні роботи, не давати можливість ворогові грабувати народне добро.

«З наближенням фронту,— говориться в програмі,— галицькі панки будуть втікати й намагатимуться вивезти матеріальні державні цінності. Організація мусить по мірі своїх сил стати на перешкоду цьому».

За час своєї діяльності підпільна організація «Визволення Вітчизни» випустила і розповсюдила понад 10 тис. примірників антифашистських листівок і відозв на різні теми. У таких листівках, як «Малюнок з життя в Новій Європі», «Як скінчиться війна», «Ще одна ганебна зграя», «Якої України хочуть галицькі націоналісти», «До галицької інтелігенції», «До добровольців СС дивізії «Галичина» і їх родин», «До робітників транспорту, фабрик та інших промислових підприємств м. Львова» та інших коротко були викладені передові статті газет «Правда» та «Известия», давалися огляди бойових дій Червоної Армії, радянських партизанів, розповідалося про опір фашистським загарбникам в окупованих країнах Європи.

У листівці до селян західних областей України комітет «Визволення Вітчизни» звернувся з таким закликом: «Батьки і матері! Брати і сестри! Всіляко допомагайте втікачам з німецької каторги у дорозі. Дайте їм поїсти, пустіть переночувати. Покажіть глухі дороги і села, якими краще йти, щоб не датись в руки гестапо й обійти постерунок. Подайте братерські поради, як краще триматись у дорозі».

В одній із листівок надруковане звернення Головного політичного управління Червоної Армії до народу з закликом ще ширше розгорнути партизанський рух.

«Брати і сестри, росіяни, українці, білоруси, молдавани, латиші, естонці, що тимчасово підпали під ярмо німецько-фашистських загарбників! Наближається година нашого визволення. Роздмухуйте полум’я всенародного партизанського руху! Винищуйте німецьких мерзотників! Всіма силами допомагайте наступаючій Червоній Армії».

Листівки організації «Визволення Вітчизни» поширювались у селах Туркотині, Задвір’ї, Полтві, Куровичах і в багатьох інших населених пунктах Глинянського та Перемишлянського районів, а також у Львові. Повідомлення Радянського інформаційного бюро записував член організації Михайло Кузьмінський, на квартирі якого був схований радіоприймач.

Члени підпільної організації проводили також диверсії. Так у березні 1943 року між залізничними станціями Красне і Задвір’я та Красне і полустанком Полтва — двічі було знищено телефонний зв’язок. У цей же період в районі Кутівського лісу народні месники тричі обстріляли ворожі поїзди. В серпні 1943 року група підпільників, яких очолював В. Я. Дорожко, напала на залізничну станцію Вовків і розбила там апаратуру, порушила телефонний зв’язок, знищила документи та поліцейський пост.

Ряд членів підпільної організації «Визволення Вітчизни» і, зокрема, І. Ф. Головченко, Є. М. Іванців, В. Г. Сахман, С. Ю. Грицай, М. В. Коваль тепер живуть і працюють у Львові, а Михайло Равський — у Глинянах.

Понад 100 уродженців Глинян у грізні роки Великої Вітчизняної війни мужньо боролися проти гітлерівських орд на фронтах. Багато з них за бойові заслуги удостоєні урядових нагород. В. А. Ониськів, С. І. Туз, 3. В. Бунда та інші брали участь у взятті Берліна. Всі вони нагороджені кількома орденами та медалями. І. І. Маркевич удостоєний ордена Червоної Зірки, орденом Вітчизняної війни 2-го ступеня та чотирьох, медалей.

Під час окупації фашисти заподіяли Глинянам великої шкоди. Вони зруйнували майже всі підприємства та установи, комунальне господарство. На вулицях 17 вересня, Червоноармійській, Львівській, Піски та Лісній залишилися одні руїни та згарища. Шкода, яку завдали окупанти селищу, становила 429 тис. карбованців.

Завдяки самовідданій праці всіх трудівників Глинян за короткий час було відбудовано всі промислові підприємства, артільне господарство. Але на шляху відбудови селища довелося переборювати великі труднощі.

Запеклі класові вороги — банди оунівців — з особливою люттю розправлялися з радянськими активістами, тероризували населення. Від рук українських буржуазних націоналістів у Глинянах в 1944 році загинув керівник підпільної організації «Визволення Вітчизни» В. Я. Дорожко і активні учасники підпільної організації С. Дулиба, Ю. Пелех, П. Проців, П. Колодій, Й. Гатала та інші борці за Радянську владу. Трудящі Глинян, даючи відсіч українським- буржуазним націоналістам, ще з більшою енергією взялися за будівництво нового життя.

Відбудова промислових підприємств Глинян йшла на новій технічній основі. Так на фабриці художніх виробів «Перемога» було розширено виробничі приміщення, а цехи обладнано новим устаткуванням. На підприємстві стали до ладу нові цехи: фарбувальний, килимовий, столярний та інші. В фарбувальному цеху встановлено сушильну камеру, в цехах бавовняної пряжі — крутильний ватер на 144 веретена, механізовано розмотування бавовняної та вовняної пряжі.

Фабрика спеціалізується по виробництву художніх килимів геометричного орнаменту. У 1965 році на Глинянській фабриці «Перемога» працювало понад 560 чоловік.

З року в рік зростало підприємство і кадри килимарів. Це — здібні і невтомні трудівники. Їх руками створювалися чудові килими, які користуються великим попитом не тільки в нашій країні, а й за рубежем. Кращі народні майстри Марія Городинська, Стефанія Недільська, Ірина Зубар та Наталія Карпіль виткали за проектом випускника Львівського інституту декоративно-прикладного мистецтва І. С. Литовченка гобелен «Навіки з великим російським народом», присвячений 300-річчю возз’єднання України з Росією, який зайняв визначне місце у скарбниці творів українських народних митців-килимарів. Майстерно виконаний також гобелен «Сестри». Килими «Сонце» і «Гуцул» зайняли на республіканській виставці народних художніх виробів у Києві перше місце. Вони були відзначені і на всесоюзній сільськогосподарській виставці у Москві. На міжнародному ярмарку у Лейпцігу в 1950 році килим «Сонце» теж дістав високу оцінку.

Глинянські килимарі мають великий досвід по виготовленню килимів. Але вони водночас серйозно займаються удосконаленням і дальшим розвитком всіх художніх виробів. З цією метою група народних майстрів побувала на килимарських підприємствах Єревана, Дербента, Баку, Ашхабада. Багато цікавого й нового запозичили українські килимарі у своїх друзів. Майстер С. Шурко, вивчивши досвід єреванців, вніс на Глинянській фабриці ряд нових раціоналізаторських пропозицій, які сприяли значному підвищенню продуктивності праці. Він сконструював верстат, який у півтора рази прискорив ткання килимів.

За роки Радянської влади на фабриці виросло багато передовиків, які з року в рік домагаються все кращих виробничих показників. В їх числі Є. І. Вербінський, який виконує виробничі плани на 150—160 проц., Н. М. Стицько — бригадир бригади № З, К. М. Тимків та інші. Ветеранами фабрики є Н. С. Карпіль, М. С. Городинська, які трудяться тут багато років. За високі виробничі показники обидві трудівниці нагороджувалися похвальними грамотами та грошовими преміями, їх імена заносилися на Дошку Пошани підприємства. На фабриці дружно трудиться сім’я Мирослава Андрійовича Шульги: дружина, два сини та дочка. Всі вони значно перевиконують виробничі завдання. Понад 200 робітників фабрики удостоєні почесного звання ударників комуністичної праці.

За роки семирічки фабрика збільшила випуск продукції майже у два рази. Починаючи з 1966 року підприємство випускає продукцію тільки першим сортом.

За успішне виконання соціалістичних зобов’язань за 4-й квартал 1965 року фабрика одержала третю республіканську премію в сумі 2100 крб. Продукція в основному відправляється у Львів та Київ, де фабрика має свої фірмені магазини.

Визначне місце у промисловості селища займає маслосирзавод, який підпорядкований Золочівській філії Львівської фірми «Верховина». Підприємство оснащено новою технікою, встановлені потужні сепаратори на 5 тис. літрів, у сирцеху — пневматично-автоматичні преси. На заводі виробляється вершкове масло, сир, кефір, сметана, казеїн та інші молочні продукти. У 1966 році це підприємство виготовило понад 80 тонн сиру, 400 тонн масла.

В 1960 році у селищі споруджено міжколгоспний цегельний завод, потужність якого 2,5 млн. штук цегли на рік. Всі виробничі процеси на заводі механізовано.

На території Глинян є підстанція, що забезпечує електроенергією Глиняни з Добротвірської електростанції.

У серпні 1947 року у Глинянах було створено колгосп «Перемога», а в листопаді 1948 року — сільгоспартіль ім. Леніна. Артіль «Перемога» об’єднувала понад 280 дворів, а ім. Леніна — 190.

Створення колективних господарств відкрило широкий шлях до поліпшення культури землеробства, механізації всіх робіт, піднесенню врожайності. Так, у колгоспі «Перемога» вже у 1948 році вирощено з кожного гектара по 17,5 цнт зернових, 330 цнт цукрових буряків. На фермах артілі налічувалося понад 480 голів великої рогатої худоби, 755 свиней.

В 1957 році колгосп ім. Леніна було приєднано до сусідньої сільгоспартілі села Розворяни, а на базі артілі «Перемога» у березні 1959 року створено радгосп «Глинянський», який займає 1500 га сільськогосподарських угідь, у т. ч. — 1110 га орної землі, 115 га — сіножатей, 179 га — пасовищ, 96 га — багаторічних насаджень.

Радгосп «Глинянський» спеціалізується на виробництві м’ясо-молочних продуктів, якими забезпечує трудящих Львова, Золочева та інших міст області. Виробництво м’яса за роки семирічки зросло майже у два рази. Якщо у 1960 році на 100 га сільськогосподарських угідь було вироблено по 68,2 цнт, то у 1965 році — 102,5 центнера.

Рік у рік в радгоспі підвищується культура землеробства і тваринництва. Все ширше впроваджується науково обгрунтована система господарювання. Водночас з механізацією трудомістких робіт у виробництво твердо вступає хімізація. А все це сприяє підвищенню врожайності полів і продуктивності тваринництва. У 1966 році вирощено по 30,1 цнт зернових на всій площі посіву. На радгоспні лани з кожним роком поступає все більше мінеральних добрив. Якщо у 1960 році на 1 га орної землі було внесено 6,9 тонни органічних добрив, 5,2 цнт мінеральних, то в 1965 році — у два рази більше.

Радгосп постійно збільшує продаж сільськогосподарської продукції державі. Якщо у 1959 році було продано 6 тис. цнт молока і 762 цнт м’яса, то в 1965 році — 10 тис. цнт молока і 1529 цнт м’яса. Прибутки зросли з 48 тис. у 1959 році до 120 тис. крб. у 1965 році.

Значно зросла технічна озброєність радгоспу. Якщо у 1959 році в цьому господарстві було 15 тракторів, 5 комбайнів і 13 автомашин, то у 1966 році — в два рази більше. На фермах застосовано електродоїння корів, встановлено автопоїлки та механізовано інші виробничі процеси.

За шану до землі, за великі здобутки від неї багато трудівників удостоєні урядових нагород. Директорові радгоспу В. П. Гупалу надано у 1966 році звання Героя Соціалістичної Праці. Тепер він працює директором радгоспу «Винниківський». Доярку С. В. Кулицьку нагороджено орденом Леніна. Ордена Трудового Червоного Прапора удостоєна доярка О. Л. Мойса, а «Знак пошани» — І. І. Анклевич. У 1965 році за високі надої молока медалями «За трудову доблесть» нагороджені Г. М. Голівецька, Г. В. Туз, зоотехнік К. І. Заблоцька та інші.

Значну роль в розвитку артільних, радгоспних господарств відіграла машинно-тракторна станція, яка була створена у Глинянах в 1944 році. З року в рік зростало технічне озброєння МТС. Якщо на початку свого існування вона мала тільки 5 тракторів, 1 молотарку, 4 сівалки, 2 тракторних плуги, катки та деякі інші причіпні знаряддя, то у 1958 році — 74 трактори, 27 самохідних комбайнів, 3 автонавантажувачі, 15 локомобілів, 6 картоплесаджалок, 2 картоплекомбайни, 17 автомашин та багато іншої техніки. MTС обслуговувала 17 колгоспів району.

У 1958 році Глинянська МТС була реорганізована в ремонтно-технічну станцію.

В 1961 році на базі станції створено Глинянське відділення «Сільгосптехніки», яке має механізовані майстерні для ремонту сільськогосподарської техніки, 38 автомашин, 5 тракторів. Тут працює 158 механізаторів.

В Глинянському відділенні «Сільгосптехніки» виросли хороші кадри передовиків виробництва. Серед них І. А. Залевський — головний інженер, який занесений у Книгу пошани за відмінний ремонт сільськогосподарської техніки, слюсарі Г. М. Козак та А. М. Стадник, шофер О. Д. Логай та інші, які перевиконують виробничі завдання на 150—160 процентів.

За досягнуті успіхи в соціалістичному змаганні колектив Глинянського відділення «Сільгосптехніки» у 1965 році був нагороджений Почесною грамотою Львівського облвиконкому та облпрофради і одержав другу республіканську премію від «Укрсільгосптехніки».

У Глинянах в 1965 році організовано лукомеліоративну станцію по осушенню заболочених земель, яка обслуговує колгоспи Золочівського та Перемишлянського районів. На зміцнення меліоративної бази станції держава асигнувала на 1966— 1970 рр.— 500 тис. карбованців.

В Глинянах відбулися також великі культурні зміни, підвищився добробут трудівників селища. Лише за роки семирічки у селищі збудовано 13 нових житлових будинків загальною площею 4 тис. кв. м. За роки Радянської влади у Глинянах виросли нові вулиці: Київська, Івана Підкови, Мирна, Михайла Коцюбинського, Ярослава Галана, Максима Горького та Степовий провулок, на яких споруджено понад 160 будинків на 5,6 тис. кв. м житлової площі.

За роки семирічки значно упорядковано Глиняни: збудовано шляхів з твердим покриттям 6 км, а понад 8 км відремонтовано, прокладено 3,5 км тротуарів, закладено 5 скверів загальною площею 4 га. У одному з них споруджено пам’ятник воїнам, що загинули в боротьбі проти німецько-фашистських загарбників.

Багато зроблено для поліпшення умов життя трудівників селища, їхнього добробуту. До їх послуг побутовий комбінат, який має радіомайстерню, а також майстерню по ремонту годинників, шевську і кравецьку майстерні, лазню та перукарню, готель. Майже у кожному будинку є електрика. Понад 650 сімей користуються зрідженим балонним газом.

З кожним роком розвивається торговельна мережа. Нині тут діє понад 30 торговельних підприємств: універмаг, два продмаги, взуттєвий та книжковий магазини, магазини культтоварів, тканин, господарських товарів, хлібний, молочний, комісійний, уцінених товарів, швейних виробів та інші. До послуг трудящих є також чайна, два буфети, дві їдальні, пекарня. У глинянському селищному споживчому товаристві працює 150 чол. Вони роблять все можливе, щоб якнайкраще забезпечувати трудящих селища різноманітними промисловими товарами, продуктами харчування, культурно обслуговувати їх. В 1965 році товарообіг магазинів селища становив 1,5 млн. крб., а в 1966 році — 1 млн. 653 тис. карбованців.

Про зростання матеріального добробуту трудівників селища свідчить збільшення числа вкладників у ощадній касі, яка існує в Глинянах з 1940 року. Якщо у перший рік існування Радянської влади тут було всього 74 вкладники, то на 1 січня 1967 року — 1463. їх трудові збереження становлять тепер понад 490 тис. крб. Лише за 1966 рік новими вкладниками каси стали понад 200 чоловік.

До 1939 року у Глинянах не було лікарні. За медичною допомогою мешканці змушені були звертатися до приватних лікарів у Перемишлянах і Львові. Лікарню у Глинянах було відкрито в 1945 році. З 1945 року по 1954 рік кількість ліжок у лікарні збільшилась в 7 разів. В 1962 році у Глинянах була відкрита нова лікарня на 100 ліжок, яка має найновіше обладнання.

Лікарня має такі відділи: поліклінічний, санепідвідділ, дитячу консультацію, хірургічний, терапевтичний, дитячий, пологовий, інфекційний, гінекологічний та клінічну, бактеріологічну і зубопротезну лабораторії. Обслуговуючий персонал лікарні налічує понад 150 чол., з них: 17 лікарів, 51 чоловік середньої кваліфікації і 82 чоловіки молодшого обслуговуючого персоналу. Імена кращих лікарів-віртуозів О. С. Яримкевича, М. Г. Тим’яка, І. Д. Пилшяка широко відомі у Золочівському районі. Шану і повагу вони завоювали самовідданою працею в ім’я життя людини. Радянський уряд гідно оцінив діяльність лікаря Михайлини Григорівни Тим’як, яка віддає людям всі свої знання, вміння, доброту. Груди цього талановитого лікаря прикрашає орден Леніна.

До 1939 року дві третини населення Глинян були неписьменними. В школі працювало 10 вчителів, серед них — жодного українця. Навчання проводилося польською мовою.

Із встановленням Радянської влади у Глинянах всі діти шкільного віку були охоплені навчанням. У 1939 році тут почала працювати семирічна школа, а в 1946 році відкрито середню школу. За період з 1947 по 1965 рік у Глинянській середній школі одержали атестати зрілості 618 юнаків і дівчат. Понад 210 уродженців селища здобули за ці роки вищу освіту і стали лікарями, вчителями, інженерами, агрономами. Багато із них трудяться у рідному селищі. В. П. Волошин і В. І. Матяш працюють у лікарні, а Т. М. Крохмальна, Г. М. Бородчак, М. І. Запорожець, М. В. Бунда, С. М. Яремчишин, Г. В. Лозова — у школі, Я. І. Дмишко — головний інженер лугомеліоративної станції у Глинянах, а В. І. Дмишко головний інженер цукрового заводу в Красному. Понад 30 випускників, що закінчили середню спеціальну школу, працюють у Глинянах на посадах бухгалтерів, техніків, медпрацівників, товарознавців та інших.

Знання у маси несуть 33 вчителі. Школа має добру матеріальну базу: спортивний зал, майстерню, фізичний, хімічний, агробіологічний кабінети та кабінети іноземних мов та технічних засобів.

Трудівники селища мають також де культурно провести своє дозвілля. До їх послуг Будинок культури з залом на 370 місць. Тут працюють драматичний, естрадний, вокальний та інші гуртки художньої самодіяльності. Великою популярністю користується хоровий гурток. Цей хор, до складу якого ввійшли люди різних професій: колгоспники, килимарниці, працівники промислових підприємств, службовці, всього 70 чоловік, відзначається високою майстерністю. Самодіяльний мистецький колектив часто бере участь в обласному огляді художньої самодіяльності, виступає по телебаченню у м. Львові. У репертуарі хору — пісні про Комуністичну партію і радянську Батьківщину, трудівників колгоспних ланів, твори самодіяльних львівських композиторів, українські та російські народні пісні і пісні братніх соціалістичних країн.

Широке визнання завоював драматичний гурток. Він брав участь в обласному огляді-конкурсі гуртків художньої самодіяльності, присвяченому 150-річчю від дня народження Т. Г. Шевченка і зайняв перше місце. Учасники гуртка нагороджені дипломами 1-го і 2-го ступенів. Вокалісти М. Бикерський, О. Г. Войтович, М. П. Романишин брали участь в республіканському конкурсі вокалістів.

Майбутні музиканти розвивають свої таланти у дитячій музичній студії, яка створена при Будинку культури у 1961 році. Тут навчається понад 50 учнів, у т. ч. 30 дітей колгоспників. При студії працює клас баяна, акордеона та фортепіано. Перший випуск юних музикантів тут відбувся у 1965 році. Учні студії часто виступають з цікавими концертами перед трудящими Глинян та навколишніх сіл.

З 1948 року у Глинянах існує дитяча бібліотека, яка розміщена у п’яти просторих кімнатах. Книжковий фонд бібліотеки становить понад 25 тис. томів. На протязі 1965 року було видано читачам 26 266 книг.

Є у селищі чудова бібліотека для дорослих, яка збагачує духовний світ людини-трудівника. Книжковий фонд її становить понад 20 тис. книг. Бібліотека передплачує щорічно понад 60 періодичних видань. З року в рік тут зростає число книговидач. Якщо на протязі 1964 року читачам було видано 20,5 тис. книг, то у 1966 році — 26,9 тис. Для кращого обслуговування читачів бібліотека організувала пункти видачі літератури на двох тваринницьких фермах радгоспу «Глинянський» та дві пересувні бібліотеки: на цегельному заводі і фабриці художніх виробів «Перемога». Масові заходи, які часто проводить бібліотека: читацькі конференції, літературні вечори, бібліографічні огляди літератури, здружують бібліотеку з трудівниками селища, роблять її улюбленим місцем відпочинку.

Безупинно зростає число періодичних видань, які трудящі передплачують, їх загальний тираж у 1965 році становив понад 5 тисяч примірників, У багатьох трудівників є великі власні бібліотеки.

Майже у кожній квартирі є радіоточка або радіоприймач, у багатьох — телевізори.

Змінився не тільки культурний рівень трудівників селища, а й став новим їх внутрішній світ. У Глинянах все більше входять у побут нові радянські звичаї й обряди: урочиста реєстрація шлюбів і новонароджених, проводи в Радянську Армію і зустріч демобілізованих воїнів, проводи на пенсію та інші.

Цікаво проходить кожного року Свято врожаю, що відзначається в жовтні, після закінчення збирання всіх сільськогосподарських культур. До його проведення готується все селище. Дирекція радгоспу підбиває підсумки соціалістичного змагання, учасники художньої самодіяльності готують спеціальну програму, всі приміщення, вулиці прибираються. Свято відбувається на лоні природи — в мальовничих куточках селища. Тут демонструються досягнення радгоспного господарства. Передовикам в урочистій обстановці вручають урядові нагороди, грамоти, подарунки. Святкування закінчується великим концертом, масовими іграми, розвагами. Це символічний звіт трудівників радгоспу і усіх тих, що брали участь у вирощенні нового урожаю. Він розкриває красу однієї з найстародавніших і найпочесніших професій на землі — професії хлібороба.

На честь народження дитини у парку новонароджених батьки садять декоративні дерева. Разом з свідоцтвом про народження дитини батькам вручається гарно оздоблена пам’ятна книжка, в яку вписуються доброзичливі побажання новому громадянинові.

Багатогранним життям Глинян керує селищна Рада, у склад якої входять понад 70 депутатів. При виконкомі селищної Ради створено фінансово-бюджетну, сільськогосподарську, народної освіти та культури, побутового обслуговування, охорони здоров’я та інші комісії, які дбають про піднесення господарства, зростання добробуту й культури мешканців селища.

Депутатські комісії, куди входять кращі активісти селища, систематично звітують про свою роботу, обговорюють на своїх засіданнях важливі питання впорядкування Глинян, дбають про створення кращих культурно-побутових умов для всіх мешканців.

З року в рік зростає бюджет Глинянської селищної Ради. У 1963 році він становив 175,7 тис. крб., а у 1965 році — понад 200 тис. карбованців.

Велику масово-політичну і виховну роботу проводять партійні, комсомольські та профспілкові організації, які створені на всіх промислових підприємствах і установах. Вони мобілізують трудівників Глинян на успішне здійснення планів нової п’ятирічки, приділяють велику увагу піднесенню політичної і громадської свідомості молоді, вихованню у неї працьовитості, почуття колективізму, відповідальності за доручену справу, любові до рідної Батьківщини.

Новими трудовими буднями живуть нині Глиняни. У селища також велике майбутнє. В роки нової п’ятирічки тут виростуть нові культурно-побутові та житлові будинки, буде споруджено озеро, стадіон, закладено новий парк та сквери для відпочинку трудящих.

П. І. МАТЮШЕНКО
Ази генеалогії ПОЧАТОК. Із повагою, Ганна
Аватар користувача
drapieznik
Повідомлень: 444
З нами з: 26 червня 2020, 05:00
Стать: Чоловік
Звідки: Львів
Дякував (ла): 23 рази
Подякували: 469 разів

Re: ГЛИНЯНИ, місто, Золочівський район, Львівська область

Повідомлення drapieznik »

на мою скромну думку, радянські публікації можна певною мірою використовувати, але викладати всю їхню брехливо-пропагандитську цвіль - не варта...
Щодо історії Глинян я би радив гарно оформлену історію, яку опублікував пан Станіслав Клосовський https://issuu.com/klosovskyi/docs/_____ ... compressed

Щодо Глинян можу додати, шо комуністи всіляко применшували рівень промислового розвитку (там де він звісно був) й забарвлювали чорними фарбами. Не вдаючись в подальшу полеміку, зверну увагу на пару моментів, які стосувалися районової молочарні, яка була в Глинянах, й до якої зокрема був причетний і мій дзядзьо Іван Трохим, якого пан Хамула (отой капіталіст про якого писав тов. Матюшенко) в свої відомій книзі "Глиняни – місто моїх килимів" (діаспорного видання 60х років здається..) згадав як пана Трофима.
Втім, першим про молочарню в неті написав нащадок іншої людини причетної до молочарні, пан Шульга - https://hlynyany.at.ua/publ/rajonova_mo ... a/3-1-0-23
а тут пара світлин, які стосувалися молочарні https://hlynyany.at.ua/photo/ (в тч надзірна рада).

Зі свого боку додам, шо в часи війни мій дзядзьо (дід) згідно слів його синів (моїх стрийків та батька- все в мене записано в аудіоформаті..) виконував обов'язки керівника (або співкерівника) молочарні.
Ось деякі фотографії, які стосувалися людей причетних до діяльності молочарні:
таку ж світлину раніше публікував пан Шульга, - в мого діда був свій варіант, який я відсканував в максимальній деталізації для сканера (фотохостінг не дасть змогу збільшити максимально фото - слід його скачати на свій комп або смартфон):

Зображення
мій дід Іван Трохим сидить в нижньому ряді, третій зправа на фото, біля Шульги

на цій фотці мій дід стоїть в нижньому ряді, третій зправа (в окулярах):
Зображення

на цій фотці дзядзьо з ложкою стоїть навпроти бідона, - в окулярах з характерною лисиною:
Зображення

пан Носаль (мій батько вже не може пригадати хто то був такий.. можливо займався бухгалтерією):
Зображення Зображення

водій (вантажівки) з молочарні Андрій Слюсаренко:
Зображення Зображення

Григорій Беховський
Зображення Зображення

А ось унікальні фотографії самої молочарні та її устаткування (примітивне, згідно слів товариша Матюшенка - цікаво було б подивитися на радянські аналоги того ж часу..):

будинок молочарні:
Зображення
а це рисунок його проекту з книги А. Качор - "Мужі ідеї і праці Андрій Палій і Андрій Мудрик творці “Маслосоюзу” та молочорської кооперації в Західній Україні":
Зображення

вивіска з назвою молочарні:
Зображення
* - німецька мова напису вказує на часовий період: 1941-1944 приблизно.

устаткування молочарні:
Зображення Зображення
ЗображенняЗображенняЗображення

Додам, що в час війни, дзядзьо перебрався з сім'єю (дружиною Марією Грицай та трьома синами) в Глиняни (до війни мешкав в хуторі (ліквідованому комуністами на поч. 50х) Підбір, який був біля села Полтва ,на протилежному березі річки Полтва) й мешкали вони саме в будинку молочарні, на другому (чи властиво третьому..) поверсі (виробнича зона обмежувалася першим поверхом), де був кабінет директора молочарні, а збоку нього пара житлових кімнат, плюс невеличка бібліотека). В 1944 році, коли радянська армія почала наближатися до Глинян, Іван Трохим посадив дітей на вантажівку молочарні й разом з водієм Андрієм (фото вище) поїхали до Львова (дзядзьо хотів взагалі до Німеччини виїхати, але водій у Львові передумав й не захотів далі.. У Львові з тимчасовим помешканням помогли люди з родини Нич (теж є їх старі фотки ,якшо комусь будуть цікаві..), які мешкали в будинку навпроти театру Скарбка , ... -якраз у тій частині, яка потім авіабомбою була знищена й тепер на її місці відома площа з мистецьким ярмарком..).

Щодо Глинян можу додати ще пару рідкісних фотографій:

якийсь святковий захід коло церкви Успіння Пресвятої Богородиці у Глинянах (видно дуже характерну дзвіницю та купол самої церкви.., а в натовпі видно й особу мого діда Івана Трохима)
Зображення
- на урочистій арці був якийсь слоган, який моя бабця Марія Грицай свого часу видно завбачно зішкробала до нечитабельності на самій світлині, бо в радянські часи із за деяких фотографій можна було суттєво постраждати..
В 2019 році я возив мого тата машиною на місце колишнього хутору Підбір й по дорозі через Глиняни я зупився сфоткати церкву:
Зображення


а це унікальна фотографія, на якій видно владику Івана Бучко:
Зображення
фото можливо зроблене при виході з іншого храму в Глинянах, який неподалік від старої церкви..

PS - на останок додам ще декілька фотографій - вони безпосередньо не відносться до Глинян, але вони причетні до молочарні в тому плані, що люди які там працювали на різних посадах, повинні були мати певні знання та освіту.
В Західній Україні цим опікувалося товариство "Сільський господар", пропонуючи курси різного профілю. Так зокрема, мій дід Іван Трохим зарахував (в Коломиї) ветеринарно-годівельний курс, - ось якраз фотографія чи то випускників чи то слухачів курсів (під світлиною видніються рештки ремарки про це):
Зображення
(* - місце де було зроблено невідоме, хоча позаду людей видніється табличка на дверях, що то філія Просвіти)
а також курси зоотехніка, агротехніка та бухгалтера. Був також старостою своєї групи навчання:
Зображення Зображення
можливо комусь хто досліджує кооперативний рух чи діяльність "Сільского господаря" ці світлини стануть в пригоді - вони відскановані з максимальною деталізацією, - для можливого опізнання осіб.. З запису розмови 1998 року брати згадали шо зі слів їх батька, там ці курси переважно провадили німці (знання німецької мови було важливим).
Під час війни дід мав посвідчення від УДК (Українського допомогового комітету), які видавались з погодженням від німецької окупаційної влади:
Зображення Зображення Зображення
подібні документи тепер часто продаються на різних аукціонах, а це зокрема є одне із джерел знайти фотографію діда/прадіда (бабці/прабабці), якшо жодних інших не збереглося..

Дадам ще фотографію про яку я раніше небагато міг сказати, окрім того шо на ній було опізнано декілька осіб, які в першу чергу повязувалися з моєю родиною. Завдяки матеріалам опублікованим в Буському історико-краєзнавчому альманаху (частина №2), а саме уривкам із книги пана Романа Коритка ("Полтва - село над однойменною рікою", виданої у Львові в 2011 році), вдалося дізнатися шо люди на цій світлині - це члени "Просвіти" в селі Полтва, причому судячи зі складу - ймовірно фотогрфія 1939 року, тобто можливо це останній склад.
Зображення
на ній верхній ряд осіб не зідентифіковано, в нижньому ряді (зліва направо):
Михайло Миколайович Фургало, пан Галай (рідні не змогли пригадати його імені), Марія Миколаївна Фургало (сестра Михайла), цей чоловік невідомий моїм рідним, наступний то Архип Грицай (чоловік Марії Фургало й двоюрідний племінник моєї бабці Марії Грицай), останній зправа - мій дід Іван Григорович Трохим.
Михайло Фургало в 1939 році був секретарем організації, Архип Грицай був заступником голови - пана Михайла Ліниці, а Іван Трохим - входив до складу ревізійної комісії. Звісно це тільки припущення про дату світлини - 1939 рік. Вперше мого діда згадано в контексті членів Просвіти в 1930 році - тоді головою організації був до речі Степан Грицай - мій правуйко, тобто брат моєї бабці - колишній січовий стрілець учасник Першої світової війни, столяр в селі Полтва, а потім й "чорна" (чи то б пак червона..) вівця нашої родини - член КПЗУ...
Востаннє редагувалось 11 березня 2023, 22:12 користувачем drapieznik, всього редагувалось 4 разів.
Аватар користувача
D_i_V_a
Повідомлень: 9525
З нами з: 01 березня 2016, 10:52
Стать: Жінка
Звідки: Київ
Дякував (ла): 6280 разів
Подякували: 3675 разів
Контактна інформація:

Re: ГЛИНЯНИ, місто, Золочівський район, Львівська область

Повідомлення D_i_V_a »

ЦДІАК
Ф1, О.1, 15 справ, 1546–1792
Назва фонду - Колекція документів Скарбу коронного
Сп.5-Люстрація королівщин Руського, Белзького, Волинського воєводств., 1616 р., 656 сторінок

Зображення
Зображення
Зображення
Дідкі(о)вський, Тишкевич, Садовський, Лукашевич, Домарацький, Денбицький, Білінський, Стефанський, Дименський, Бе(а)рлинський,
Пустовіт, Павленко, Бургала, Борсук, Слабошевський
Онацький
г. Муром - Гостев, Зворыкин, Шелудяков, Пешков?
Відповісти

Повернутись до “Літера Г”

Хто зараз онлайн

Зараз переглядають цей форум: Tianka і 18 гостей