ВОРОЖБА, місто, Білопільський р-н, Сумська область

Відповісти

У цьому місті/Цим містом/Це місто

Народився і живу
0
Немає голосів
Народився, але не живу
0
Немає голосів
Жили мої батьки
0
Немає голосів
Жили декілька поколіннь моїх пращурів
0
Немає голосів
Жило більше 7 поколіннь моїх пращурів
0
Немає голосів
Досліджую
0
Немає голосів
Цікавлюсь
0
Немає голосів
Є зв'язок моїх пращурів з цим НП
0
Немає голосів
Ваш варіант відповіді
0
Немає голосів
Ваш варіант відповіді
0
Немає голосів
 
Всього голосів: 0

Аватар користувача
АннА
Супермодератор
Повідомлень: 8878
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Стать: Жінка
Дякував (ла): 3563 рази
Подякували: 2154 рази

ВОРОЖБА, місто, Білопільський р-н, Сумська область

Повідомлення АннА »

ВОРОЖБА – місто Білопільського р-ну Сум. обл. Розташов. на р. Вир (прит. Сейму, бас. Дніпра). Залізничний вузол.

Уперше згадується в істор. джерелах під 1653. Назва походить від р. Ворожба, що протікала поблизу населеного пункту. 1687 в. – військ. слобода Сумського полку. 1765–80 – слобода Білопільського комісарства, а від 1835 – волосний центр Сум. пов. Харків. губ. 1869 через в. прокладено залізницю. Наприкінці 1920 – поч. 1930-х рр. в. перетворюється на потужний залізничний вузол союзного значення.

Райцентр 1923–30. 1959 віднесено до категорії міст.
Ази генеалогії ПОЧАТОК. Із повагою, Ганна
Аватар користувача
АннА
Супермодератор
Повідомлень: 8878
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Стать: Жінка
Дякував (ла): 3563 рази
Подякували: 2154 рази

Re: ВОРОЖБА, місто, Білопільський р-н, Сумська область

Повідомлення АннА »

З історії міст і сіл УРСР виданої у 1960-ті роки.
Ворожба — місто районного підпорядкування, розташоване на лівому березі річки Виру, за 5 км на північний захід від райцентру. Вузлова станція. Через місто проходить автошлях Суми — Новгород-Сіверський. Населення — 10 500 чоловік.

Перші відомості про заселення території, на якій розташована сучасна Ворожба, належать до 1665 року. Тоді тут існувало невеличке поселення з 10 дворів, де жили «російські з різних місць захожі люди». 1673 року сюди почали прибувати вихідці з Правобережної України. Населений пункт дістав назву від річки Ворожби, що протікала поблизу, і був відомий тоді ще як Ворожба Білопільська й Підгорна слобода. Ворожба швидко зростала. 1682 року тут проживало 450 чоловік. Входило село до Путивльського повіту. Місцеві поміщики поступово відбирали у переселенців надані їм привілеї, обкладали повинностями, всіма неправдами переводили на становище кріпаків. Українські переселенці звернулися до російського уряду з проханням відмежувати Білопілля з навколишніми селами Ворожбою, Кригою та Павлівною від Путивльського повіту. Після задоволення 1685 року їх прохання Ворожба вже через 2 роки стала військовою слободою Сумського козацького полку. Вже тоді спостерігалося розшарування населення слободи. Тут жило 12 підсусідків, у господарстві сотника С. Куколя працювало 6 підданих. Заможна козацька верхівка настирливо прибирала до своїх рук землі рядових козаків. Основним заняттям жителів Ворожби було землеробство. Займались також скотарством, бджільництвом, працювали на млинах і гуральнях. Поряд з цим вони відбували сторожову військову службу, гатили греблі, лагодили шляхи, споруджували укріплення тощо. Про зростаюче соціальне розшарування населення Ворожби свідчать матеріали перепису 1732 року. Старшин і козаків налічувалось тут 147 чоловік, підсусідків — 76, під-помічників — 433. У сотника В. Скрицького було 47 підданих, у господарстві колишнього сотника О. Доценка працювало 17 підданих, а кілька десятків найманих робітників— у дворах заможних козаків, духівництва тощо.

Після ліквідації полкового устрою Слобідської України основну масу населення слободи перетворили на військових обивателів, які за своїм становищем наближалися до державних селян. У 1773 році з 2416 жителів Ворожби військових обивателів налічувалося 2252 чоловіка, що становило 93,2 проц. усього населення слободи.

Після 1783 року, коли Ворожба стала державною слободою, військових обивателів перевели в розряд державних селян. 1787 року за поміщиками у Ворожбі налічувалось усього 141 підданий. Не маючи дарової робочої сили, такі поміщики, як Куколь-Яснопольський та інші почали розпродувати свої землі заможним селянам. В 1781 році у Ворожбі налічувалося 10 гуралень на 20 казанів.

Криза феодально-кріпосницької системи погіршила в першій половині XIX ст. і без того тяжке становище трудящих. Селяни були обкладені численними грошовими й натуральними податками і повинностями (подушна подать, мирські збори, рекрутська, підводна та інші повинності, феодальна рента). Трипільна система обробітку землі, примітивні знаряддя праці характеризували рівень сільського господарства.

Поганий обробіток землі, часті стихійні лиха викликали голод серед більшості селян Ворожби, призводили до розорення господарств. У 1845 році згоріло 200 дворів. Три пожежі, які сталися через чотири роки, спричинили великі збитки селянам.
Низький рівень життя, недоїдання, відсутність медичної допомоги призводили до епідемій. Так, тільки від холери померло у 1848 році 95 чоловік. З 1835 року Ворожба стала центром волості. Населення слободи зростало повільно. За 100 років (1750—1850 рр.) воно збільшилося лише на 862 чоловіка (з 2891 — до 3553). Переважна частина ворожбянців не знала грамоти. За переписом 1732 року в парафіяльній школі навчалося всього 2 учні. 1812 року у Ворожбі відкрили парафіяльне училище, в якому кількість учнів коливалася від 30 до 16. Неодноразово навчання в училищі взагалі припинялося. Викликано це було тим, що діти повинні були допомагати батькам у господарстві.

Реформа 1861 року мало що змінила в становищі селян. Оскільки вони були державними, то за ними лишили ті ж самі наділи, що й до реформи. До обов’язкового викупу вони сплачували оброчну подать. Внаслідок збільшення душ у селянських родинах наділ дробився і за 20 років зменшився більше, ніж удвічі, й на початку 80-х років становив 2 десятини на ревізьку душу, що дорівнювало в середньому 0,65 десятини на їдця. На 603 двори припадало всього 428 робочих коней, 263 корови. Сума численних податків (подушний податок, подушний і громадський збори, поземельний податок, лісові, земські, страхові, волосні, сільські збори) щорічно по селу становила 8476 крб. (у середньому 14 крб. 5 коп. на селянський двір). Через низький рівень агротехніки, нестачу тягла селяни збирали на своїх наділах невисокі врожаї. Основними культурами були жито, гречка, овес. Щоб прогодувати сім’ю, сплатити податки, селяни вдавалися до побічних заробітків. Крім землеробства, вони займалися різними промислами, серед яких переважав ткацький. З 1835 року Ворожба — волосний центр Сумського повіту. Тут були поштова станція, постоялий двір. Торгували 3 лавки.

Інтенсивне залізничне будівництво, викликане розвитком капіталізму в поре-формений період, торкнулося й Ворожби. В 1869 році через село пролягла колія Курсько-Київської залізниці, а в 1877 році було прокладено залізницю до Люботина. З 1894 року вступила в експлуатацію вузькоколійна залізниця Ворожба — Середина Буда, яку в 1915 році перебудували на широку колію. Акціонерне товариство Московсько-Києво-Воронезької залізниці на початку 90-х років побудувало на ворожбянському вузлі паровозо-вагонні майстерні. Економічне значення вузла зростало. В 1913 році станція прийняла 357,7 тис. пудів вантажів і відправила 1,7 млн. пудів. Вивозився, головним чином, хліб, а довозилися вугілля, будівельні матеріали, сіль тощо. Навколо станції росло залізничне селище. В 1897 році в ньому налічувалося 557 чоловік. Робітники мешкали в жалюгідних халупах, бараках, а частина — в сусідніх селах. Робочий день тривав 12 годин. Медичну допомогу подавав фельдшер із пристанційного приймального покою. З освітніх закладів працювали двокласне училище на станції, церковнопарафіяльна школа в селі й деякий час — недільна школа. В матеріалах про обстеження початкових народних училищ зазначалося, що Ворожбянське залізничне училище «міститься в надзвичайно непридатному найнятому приміщенні». Більше половини населення залишалася неписьменною.

Політичне безправ’я, жорстока експлуатація, революційні події в країні пробуджували класову свідомість трудящих, піднімали їх на боротьбу проти гнобителів. Перший виступ робітників і селян Ворожби відбувся в роки першої російської буржуазно-демократичної революції. Залізничники Ворожби підтримали й взяли участь у Жовтневому всеросійському політичному страйку. З 10 по 22 жовтня 1905 року на вузлі зовсім припинився рух поїздів. Вдруге страйк розпочався на початку грудня. Був створений страйковий комітет. 10 грудня на пероні станції залізничники разом з представниками від робітників станції Білопілля провели мітинг. Після цього вони з червоними прапорами пішли в село, де відбувся спільний з селянами мітинг, в якому взяло участь 300 чоловік. Промовці закликали боротися за 8-годинний робочий день, підвищення заробітної платні, захоплення поміщицьких і куркульських земель, за політичні права. 11 грудня залізничники Ворожби взяли участь у маніфестації робітників Білопілля.

Столипінська аграрна реформа збільшила й зміцнила прошарок куркулів на селі. Цей процес проходив за рахунок обезземелення основної маси селянства. Перша світова війна принесла нові страждання трудовому населенню. Багато робітників і селян Ворожби було взято до армії, чимало сімей втратили своїх годувальників. Нестача робочих рук призводила до скорочення посівних площ. Росли ціни на товари першої потреби. Лютнева революція, що повалила самодержавство, породила у трудящих надії на нове життя, але їм не судилося збутися. Війна, яка тривала, призвела до господарської розрухи; в селах, як і за царизму, зберігалося поміщицьке й куркульське землеволодіння. Все це викликало протест проти політики Тимчасового уряду, революціонізовувало маси.

Звістку про перемогу Великої Жовтневої соціалістичної революції трудящі Ворожби зустріли з величезною радістю. Розгорнулася боротьба проти контрреволюційної Центральної ради, війська якої в грудні захопили станцію Ворожба. Вони перешкоджали проходженню ешелонів з червоногвардійськими загонами, що направлялися на придушення контрреволюційного заколоту Каледіна. На допомогу ворожбянцям прийшов Перший Московський загін особливого призначення під командуванням А. О. Знаменського, який наприкінці грудня вибив гайдамаків з Ворожби. Відновлення залізничного сполучення з Харковом через Білопілля й Суми сприяло наступу червоногвардійських загонів на Київ, де ще «хазяйнувала» Центральна рада. 31 грудня 1917 року у Ворожбі було створено революційний комітет і встановлено Радянську владу. 1 квітня 1918 року Ворожбу захопили австро-німецькі окупанти і почали масове пограбування населення. До Німеччини спішно відправлялося награбоване. Трудящі Ворожби не мирилися з окупаційним режимом. Залізничники брали участь у липневому страйку, селяни саботували розпорядження німецьких і гетьманських властей. 27 вересня на станції Ворожба відмовилися виконувати накази свого командування окремі частини німецької армії. Солдати зривали з офіцерів погони, звідусіль лунали вигуки: «Геть війну!», «Війна капут!», «Ми більшовики!».

Під час відступу австро-німецьких військ у листопаді — грудні Ворожбу захопили загони Директорії. Та на початку січня 1919 року станція була вже очищена від петлюрівських банд. Відновилася Радянська влада. Розпочав роботу волосний виконком. За активною участю членів волвиконкому проходила мобілізація до лав Червоної Армії. Вони стежили за виконанням продрозверстки, здійсненням розподілу серед бідняків нетрудових земель. Радянське будівництво перервав наступ денікінських військ. З початку серпня і до середини вересня Ворожба перебувала в зоні жорстоких боїв, у ході яких вона неодноразово переходила з рук в руки. 17 серпня 1919 року денікінцям удалося захопити Ворожбу. Але пробули вони тут недовго. Уже наприкінці листопада частини Червоної Армії визволили станцію від білогвардійців.

1 грудня 1919 року у Ворожбі остаточно була відновлена Радянська влада.

Створений того дня волревком одразу приступив до радянського будівництва в селах волості. Необхідно було вживати енергійних заходів щодо забезпечення наступаючих частин Червоної Армії транспортними засобами й продовольством. Волревком за допомогою місцевого бойового загону нормалізував становище в селі й на станції. Було суворо заборонено спекуляцію продуктами харчування, у контрреволюційних елементів вилучалася прихована ними зброя, охоронялися колишні поміщицькі економії. 30 січня 1920 року оформився Ворожбянський партійний осередок. Тоді ж на залізничному вузлі було створено партійну організацію в складі 8 чоловік. Комендантська команда станції мала свою партійну організацію, до якої входило 6 комуністів і 4 кандидати в члени партії. 25 березня 1920 року волревком передав владу волвиконкому, обраному на волосному з’їзді Рад. До складу волвиконкому ввійшло 4 чоловіка. Важливу роль у зміцненні Радянської влади на селі відіграв волосний КНС, що виник у липні 1920 року. За допомогою комуністів у вересні створено першу комсомольську організацію.

Партійні організації, волвиконком, волосний КНС приділяли велику увагу земельному питанню. 1920 року на душу населення припадало всього 0,5 га землі. Вже повесні того року всю наявну колишню поміщицьку й церковну землю розподілили між безземельними й малоземельними селянами, сім’ями червоноармійців. Щоб вирішити земельне питання, з Куянівської та Прорубської волостей було передано 350 десятин землі. Влітку й восени 1920 року КНС відібрав у куркулів 500 десятин надлишків землі.

Партійні організації залізничного вузла й села спільно з волвиконкомом і волосним КНС успішно провели ряд важливих політичних і господарських кампаній — тиждень червоного фронту, «Незаможник — на куркульського коня і добий Врангеля!», тиждень червоної молоді, тиждень селянина. Організовувалися суботники й недільники. Широко проводилася культурно-освітня робота. Спеціальна комісія займалася організацією у волості бібліотек і хат-читалень.

Після закінчення громадянської війни розгорнулася відбудова вузла. Проходила вона в умовах голоду, розгулу бандитизму. Вже на кінець відбудовного періоду вузол працював на повну потужність. Тут приймалося й звідси відправлялося вантажів навіть більше, ніж у 1913 році. Так, протягом 1925—1926 рр. на станцію прибуло 18,4 тис. тонн вантажів, а відправлено — 41,4 тис. тонни. Успішно відбудовувалося сільське господарство. До 1925 року було відновлено довоєнні посівні площі. В селі працювали споживче, бурякове, сільськогосподарське кредитне та машинно-тракторне товариства. Через них біднота одержувала всебічну допомогу від держави. Значні зрушення відбулися в галузі освіти, культури. На кінець 1925 року у Ворожбі працювали семирічна й початкова школи, в яких 20 учителів навчали 704 учнів. Діяв пункт лікнепу. Були тут 2 бібліотеки, хата-читальня, клуб, при якому працювали гуртки художньої самодіяльності. Інтенсивно росло селище залізничників. Уже 1923 року воно було віднесене до категорії селищ міського типу. В 1926 році в ньому мешкало 1416 чоловік.

У період соціалістичної реконструкції народного господарства проводилися роботи по розширенню й перебудові Ворожбянського залізничного вузла, який набував загальносоюзного значення. За роки довоєнних п’ятирічок тут збудовано 2 залізничні парки, значно збільшилася протяжність колій, реконструйовано паровозне депо. Було споруджено вагоноремонтний пункт, впроваджено централізацію управління стрілок і сигналів, механізовано вантажно-розвантажувальні роботи, збільшено потужність електростанції тощо. Важливе народногосподарське значення мало спорудження тут хлібоприймального пункту. Станція Ворожба стала відділком Московсько-Київської залізниці.

За роки соціалістичного будівництва кількісно зростав робітничий клас. У 1930 році на Ворожбянському вузлі 539 з 834 робітників ще мали зв’язок з сільським господарством, 510 — проживали в селах. Партійна організація, яка на той час налічувала 96 комуністів, за допомогою комсомольців (їх було 85 юнаків і дівчат) провадила величезну роботу по вихованню нових робітників — вчорашніх селян — у дусі пролетарської свідомості, трудової активності.

Партійна організація ворожбянських залізничників мобілізувала робітників на масове соціалістичне змагання, що розгорнулося в країні 1929 року. З 366 робітників і службовців паровозного депо 247 стали ударниками. Тут було створено 45 госпрозрахункових бригад. Ворожбянський вузол став одним із центрів кривоносівського руху. Широко впроваджувалося водіння великовагових поїздів — у 1938 році на вузлі було 28 великоваговиків, які провели 149 поїздів. З 22 паровозних бригад 21 одержала стахановські путівки на кривоносівську роботу в зимових умовах. Відомими за межами вузла стали імена машиністів-кривоносівців — майстрів водіння великовагових поїздів П. Проняєва, І. І. Савчука та багатьох інших.

Соціалістичні перетворення охопили селянські господарства Ворожби. Проходили вони в умовах жорстокої класової боротьби. Особливо загострилася вона на кінець 1929 року. Куркулі всіма засобами намагалися не допустити об’єднання селянських господарств, вдавалися до погроз. Найбільш злісних з них виселили з села. Вже на кінець 1929 — початок 1930 року в селі організувалося 3 ТСОЗи. Очолили їх сільські активісти Свідерський, Ковратовський, Тимченко. 1931 року на базі ТСОЗів було організовано дві сільськогосподарські артілі — ім. Леніна та ім. Петровського. Ворожбянські колгоспи об’єднали всі господарства села. Велику допомогу молодим артілям подавали робітники-залізничники. При паровозному депо організували ремонтний пункт сільськогосподарського інвентаря. Переборюючи труднощі, колгоспи економічно міцніли. Якщо в 1935 році на колгоспних ланах збирали в середньому 8 цнт зернових з кожного гектара, то вже в 1938—1939 рр.— по 13,5 цнт. Вдвічі збільшився валовий доход колгоспів. Завдяки соціалістичному змаганню, яке охопило колгоспників, було досягнуто високих показників у розвитку землеробства й тваринництва. В колгоспі ім. Петровського з 18 комплексних ланок 13 стали стахановськими. Колгосп був учасником Всесоюзної сільськогосподарської виставки 1939 і 1940 років. Він виступив у районі з ініціативою розгорнути соціалістичне змагання за право взяти участь у ВСГВ 1941 року.

Значні зміни відбулися в комунальному та соціально-культурному будівництві. Перед війною населення Ворожби становило близько 8 тис. чоловік. У залізничному селищі та селі було побудовано нові магазини, 2 громадські їдальні. Річний оборот одного сільмагу дорівнював 3 млн. крб. Здійснювалися електрифікація й радіофікація Ворожби. Упорядковувалися вулиці, парк. Працювали 2 лікарні, поліклініка, 2 пологові будинки по 25 ліжок, аптека, санітарна дільниця. Медичну допомогу надавали 4 лікарі та 20 чоловік середнього медперсоналу. Малята виховувалися у дитячих яслах і садку, працював дитячий будинок. Була ліквідована неписьменність серед дорослого населення. В середній та двох семирічних школах навчалося близько 2 тис. учнів. Побудовано клуб залізничників, клуб колгоспу ім. Петровського, кінотеатр із залом на 500 місць. При клубах працювали гуртки художньої самодіяльності. До послуг населення були 2 бібліотеки. 1938 року населення передплачувало 2 тис. примірників газет і журналів. Великі зміни, що сталися за роки соціалістичного будівництва в житті залізничного селища й села, зумовили об’єднання їх наприкінці 1938 року в один населений пункт.

Війна, нав’язана соціалістичній Батьківщині фашистською Німеччиною, перервала мирне будівництво радянських людей. Багато жителів Ворожби зі зброєю в руках пішли захищати Вітчизну. Залізничники вузла перебудували свою роботу на воєнний лад, забезпечуючи безперебійне перевезення військ і вантажів для фронту. Наполегливо трудилися колгоспники, щоб вчасно зібрати багатий урожай 1941 року. З наближенням фронту партійні організації приступили до евакуації населення, устаткування, техніки, колгоспної худоби й хлібних запасів з державних складів углиб країни.

У вересні почалися жорстокі бої на підступах до Ворожби. Фашисти намагалися скоріше захопити важливий стратегічний пункт. Мужньо захищали його частини особливого призначення під командуванням генерал-майора O.С. Чеснова, але під тиском переважаючих сил ворога змушені були 7 жовтня 1941 року залишити Ворожбу. 23 місяці тривали чорні дні гітлерівського окупаційного режиму. В перші ж дні окупанти повісили 7 чоловік. Фашисти перетворили селище на місце страти радянських людей не тільки з Ворожби, а й з сусідніх сіл. За час окупації тут було страчено понад 2 тис. чоловік, у т. ч. 35 — з Ворожби. З селища на каторжні роботи до Німеччини фашисти вивезли 112 чоловік. Але радянські люди не корилися ворогові. Усвідомлюючи стратегічне значення вузла, народні месники неодноразово вчиняли диверсії на станції, пускали під укіс ворожі військові ешелони.

Довгожданий день визволення настав 3 вересня 1943 року, коли частини Червоної Армії вибили гітлерівських загарбників із селища. Мужньо воювали 1346 ворожбянців на фронтах Великої Вітчизняної війни. 598 з них віддали життя, захищаючи рідну Батьківщину, 756 — нагороджені орденами й медалями. Секретар комсомольської організації однієї з військових частин С. 3. Кирєєв у боях під селом Черемушним Харківської області бився з ненависним ворогом до останнього подиху. Від рядового до підполковника авіації пройшов бойовий шлях І. П. Тимченко, нагороджений орденом Леніна та іншими орденами.

Великі збитки заподіяли фашистські окупанти селищу. На руїни вони перетворили залізничний вузол, хлібні склади, поліклініку, школи, розграбували колгоспи.

Ще тривали бомбардування селища ворогом, а ворожбянці під керівництвом селищної та вузлової парторганізацій взялися за відбудову Ворожби, основних її підприємств. У першу чергу необхідно було ввести в дію залізничний вузол — цього вимагали потреби фронту. Вже через тиждень ціною величезного напруження сил і енергії спеціальних військових частин, залізничників, жителів селища через станцію пішли перші військові ешелони. Для успішного виконання цього завдання ЦК ВКП(б) направив сюди протягом п’яти місяців 141 комуніста. Вони очолили найважливіші ділянки на вузлі. З місяця в місяць збільшувався потік ешелонів, що направлялися на фронт. Якщо у вересні 1943 року станція прийняла 791 поїзд і відправила 739, то в грудні вже відповідно 1580 і 1530 поїздів. За успішне виконання планів державних перевезень і ремонту паровозів колективу вузла в листопаді й грудні 1943 року було присуджено перехідний Червоний прапор Державного Комітету Оборони. Велика заслуга в цьому належить вузловій партійній організації, яка на січень 1945 року налічувала у своєму складі 180 комуністів. Досягнуті успіхи стали можливими завдяки соціалістичному змаганню, що розгорнулося в ті роки серед залізничників вузла. Масового поширення набрали передові методи водіння поїздів за прикладом М.О. Луніна, створення комсомольсько-молодіжних бригад тощо. Наприкінці 1944 року з 2503 працюючих на вузлі соціалістичним змаганням було охоплено 2407 чоловік, у т. ч. 127 комуністів. Від старших товаришів не відставали комсомольці — їх тут було 173 чоловіка. Одна з трьох комсомольсько-молодіжних бригад завоювала звання фронтової. Трудовий ентузіазм і патріотичне піднесення залізничників виявлялись і в позаурочних роботах на відбудові вузла. Вони відробили 39 470 людино-днів, а зароблені за цей час гроші в сумі 72,2 тис. крб. внесли у фонд допомоги дітям-сиротам, батьки яких загинули на фронті. Залізничники зібрали також 300 тис. крб. і передали їх на побудову танкової колони «Колгоспник Сумщини», за що одержали подяку Верховного головнокомандування Червоної Армії. Багато передовиків уряд відзначив нагородами, серед них заступнику начальника дистанції колії П. І. Новикову було присвоєно високе звання Героя Соціалістичної Праці.

Були відкриті лікарня, школи, культурно-освітні заклади. В ході розгорнутого соціалістичного змагання трудящі селища успішно виконували плани четвертої п’ятирічки. Працівники залізничного вузла забезпечували безперебійний рух через станцію вантажів, що необхідні були для найшвидшого відродження народного господарства. Робітники й службовці паровозного депо завершили п’ятирічку за 3 роки й 11 місяців, вагоноремонтники — за 3 роки й 6 місяців. Вони дали державі додатково в рахунок 1951 року 108 відремонтованих вагонів. Тільки за 1949 рік залізничники провели 467 великовагових поїздів, перевезли додатково тисячі тонн народногосподарських вантажів, заощадивши коштів на суму 1229 тис. крб. У роки п’ятирічки було завершено відбудову всіх підприємств, медичних, навчальних і культурно-освітніх закладів. На кінець четвертої п’ятирічки в селищі працювало 64 послідовники Луніна, 13 бригад відмінної якості. Парторганізації щомісяця перевіряли підсумки соціалістичного змагання.

Відбудовувати залізничний вузол допомагали колективи підприємств різних міст РРФСР та інших союзних республік. З м. Калуги до Ворожби прибула вагоно-ремонтна колона у складі 100 чоловік; з м. Саранська Мордовської АРСР надійшли токарні, зварювальні та інші верстати; з Брянської області надходили лісоматеріали.

Одночасно з відбудовою вузла йшла не менш важлива робота по відродженню зруйнованого сільського господарства. Чималу допомогу в цьому колгоспники одержали від робітників і службовців залізничного вузла — ними був відремонтований весь сільськогосподарський реманент. Крім того, залізничники допомагали колгоспним трудівникам під час жнив. Усі чотири колгоспи (в т. ч. 2 ворожбянські), шефами яких були працівники вузла, вийшли 1944 року в число передових по району. Ворожбянський колгосп ім. Петровського перший виконав державні хлібопоставки, за що був занесений на районну Дошку пошани. Велику допомогу у відбудові колгоспів надала держава — артілі одержали машини, довгострокові кредити, посівний матеріал. Селищна Рада депутатів трудящих мобілізовувала населення Ворожби на збирання врожаю. Вміла організаторська робота партійних і радянських органів селища дала хороші результати. Місцеві артілі в рекордно короткі строки виконали польові роботи у 1948 році. В державні засіки колгосп ім. Петровського засипав 2037 цнт хліба, виконавши план на 156 проц. Виконали свої забов’язання перед державою також і сільські трудівники колгоспу ім. Леніна. Колгоспники цієї артілі одержали того року на трудодень по 4 карбованці та по 3 кілограми хліба.

На початку 1950 року відбулося об’єднання ворожбянських колгоспів в один — ім. Леніна. За ним закріпили 2 тис. га сільськогосподарських угідь, з них 1600 га орної землі. Вже перші жнива показали переваги великого господарства перед дрібними. Того року було одержано високий урожай — по 18,8 цнт зернових і по 260 цнт цукрових буряків з кожного гектара. Колгосп вийшов у передові по району.

З кожним роком нарощували свою потужність діючі підприємства, ставали до ладу нові. Зростав залізничний вузол, збільшувалось його значення в системі народного господарства країни. У 50-х роках почав випускати продукцію завод металоконструкцій. Працювали птахокомбінат, цегельний завод, хлібозавод, державний хлібоприймальний пункт тощо. На кінець 50-х років значно змінився соціальний склад населення — 85 проц. його становили робітники й службовці і 15 проц. — колгоспники.

Інтенсивно проходила забудова Ворожби — виникали нові впорядковані вулиці, щорічно зводилося за проектами міського типу в середньому 80—90 житлових будинків. Селище повністю електрифікували. Почалося прокладання водопроводу й каналізації. Тут працювало 27 торгових точок, підприємства побутового обслуговування населення. Збільшилася кількість медичних і культосвітніх закладів. 1959 року Ворожбу було віднесено до категорії міст.

Промисловий розвиток Ворожби нерозривно пов’язаний з залізничним транспортом і в значній мірі підпорядкований йому. З середини 60-х років паровозну тягу замінили на тепловозну, введено напівавтоматичне блокування стрілок і сигналів, подовжені колії станційних парків. Внаслідок проведеної роботи збільшилася швидкість поїздів (на станціях напрямку Суми—Конотоп з 60 до 80 км на годину). За 10 років (1960—1970 рр.) вага поїзда зросла з 2800 тонн до 3600 тонн. Значно збільшився вагонообіг, поліпшилася технологія обробітку вагонів. Протягом 1969—1972 рр. на вузлі була проведена реконструкція вагонного депо. Новою технікою обладнано завод металоконструкцій, м’ясокомбінат та інші підприємства міста.

Відбулися зміни в сільському господарстві. Колгосп ім. Леніна в 1970 році був реорганізований у радгосп «Білопільський», який має 3291 га сільськогосподарських угідь, у т. ч. 1600 га орної землі. Машинно-тракторний парк господарства становить 29 тракторів, 5 комбайнів, 22 автомашини.

У 50-х роках трудящі Ворожби включилися в змагання за комуністичну працю. Вже в 1959 році за звання бригад комуністичної праці на Ворожбянському вузлі боролося 138 бригад, з яких 30 завоювали це почесне звання. Розгортання соціалістичного змагання, масове трудове й політичне піднесення викликали підготовка до гідної зустрічі 50-річчя Великої Жовтневої соціалістичної революції, XXIV з’їзду КПРС, 100-річчя з дня народження В. 1. Леніна, 50-річчя утворення СРСР. Колектив залізничного вузла станції Ворожба успішно виконав взяті соціалістичні зобов’язання. Працівники вагонного депо за перше півріччя 1972 року завоювали першість у соціалістичному змаганні по Конотопському відділку, а в першому і третьому кварталах — друге місце по Південно-Західній залізниці. На Ворожбянському вузлі став до ладу ново збудований колісний цех. 1972 року залізничники станції Ворожба зекономили 561 тис. вагоно-годин, вивільнили для перевезення народногосподарських вантажів понад 23 тис. вагонів, сформували передовими методами понад 10 тис. поїздів. За успіхи в праці 84 передовики виробництва удостоєні високих урядових нагород, серед них станційний диспетчер Т. М. Мірошниченко відзначений орденом Жовтневої Революції, складач поїздів П. С. Тесленко та машиніст А. І. Бабак нагороджені орденом Трудового Червоного Прапора, орденом «Знак Пошани» відзначено 3 чоловіка. 232 чоловіка нагороджені ювілейною медаллю «За доблесну працю. На відзнаку 100-річчя з дня народження Володимира Ілліча Леніна».

Постійно зростає добробут і культурний рівень трудящих міста. Середньомісячний заробіток залізничників збільшився за 1967—1972 рр. на 41—46 проц. Сума виплат пенсій становить 829,5 тис. крб. В місті ведеться інтенсивне житлове будівництво. На 1973 рік житловий фонд досяг 18 700 кв. метрів. Тільки 1972 року побудовано 33 індивідуальні будинки. Значно поліпшено комунальне обслуговування населення. Довжина водопроводу становить 4,5 км. Забруковуються та асфальтуються вулиці міста, обабіч тротуарів висаджуються декоративні дерева. З свого бюджету в 1972 році Рада витратила 44634 крб. на благоустрій міста та капітальний ремонт житлового фонду. Торговельна мережа налічує 62 магазини, їдальні, ресторан тощо. Населення користується послугами 6 побутових майстерень. На початку 1973 року в ощадкасах міста сума заощаджень 4351 вкладника становила понад 2,5 млн. крб. З автобусної станції вирушають машини в напрямку Сум, Білопілля, Путивля тощо.

Мережа закладів охорони здоров’я у місті включає лікарню, поліклініку, пологовий будинок, дитячу консультацію, аптеку, два медпункти. В лікувальних закладах міста трудяться 15 лікарів і 40 чоловік середнього медперсоналу.

У Ворожбі — 3 середні, восьмирічна школи, середня школа робітничої молоді, спецшкола-інтернат, філіал музичної школи. В них навчається майже 2 тис. учнів. Навчально-виховну роботу в школах проводять 160 учителів. Працюють у місті З клуби, при яких діють гуртки художньої самодіяльності, бібліотеки. Міське відділення товариства «Знання» налічує 190 членів. У місті працюють народні університети.

Міська партійна організація, що об’єднує в своїх рядах 751 комуніста, спрямовує трудящих на розв’язання завдань комуністичного будівництва, провадить велику виховну роботу серед населення. Як і завжди, надійним помічником партії є комсомол. 15 первинних комсомольських організацій міста об’єднують 684 юнаків та дівчат. Велика заслуга у виконанні завдань, накреслених партією й урядом, належить міській Раді. 1973 року до неї обрано 50 депутатів, більшість з яких трудиться безпосередньо в сфері матеріального виробництва. Серед депутатів — 26 членів КПРС, 22 жінки. При Раді діють постійні комісії, на засіданнях яких розглядаються найрізноманітніші питання життя міста.

Відстале колись село, трудяще населення якого віками зазнавало соціального й національного гніту, за роки Радянської влади перетворилося на квітуче індустріальне місто.

Я. В. КОЛЕСНИК, М. І. КСЬОНЗЕНКО
Ази генеалогії ПОЧАТОК. Із повагою, Ганна
Аватар користувача
Pan_Oleg
Повідомлень: 72
З нами з: 18 липня 2017, 07:50
Стать: Чоловік
Звідки: Фастів
Дякував (ла): 109 разів
Подякували: 51 раз

Re: ВОРОЖБА, місто, Білопільський р-н, Сумська область

Повідомлення Pan_Oleg »

З книги Миколи Крикуна "Воєводства Правобережної України в 16-18 ст"

Населення сіл Ворожба та Річки в 1673 р.З Правобережної України.Белзьке воєводство: Буськ — 1.Брацлавське воєводство: Борщагівка, Брацлав — по 1, Живо­тів — 2, Кублич, Погребище, Умань — по 1; разом — 7.Волинське воєводство: Берездів, Вишнівець, Каїнів — по 1, Ко­рець — 5, Кременець — 1, Луцьк — 7, Олика, Острог — по 1, Попон­не — 5, Рохманів, Свинюхи, Чартория — по 1; разом — 26.Київське воєводство: Бердичів — 8, Біла Церква — 4, Богуслав, Васильків, Володарка, Ворсівка — по 1, Вчорайше — 3, Горошки — 1, Горошків — 3, Дідівщина — 1, Житомир — 2, Канів — 1, Київ — З,
Кодня — 2, Коростишів — 11, Корсунь — 1, Котельня — 4, Крилів, Лисянка, Ліщин — по 1, Лугини — 2, Макарів, Махнівка, Миро- піль, Мотовилівка, Насташка — по 1, Норинськ — 4, Носівка — 1, Овруч — 4, Паволоч — 3, ІҐятка — 1, Радомишль — 4, Рожів — 2, Ставище, Ставів — по 1, Топорище — 3, Ушомир — 2, Фастів — 5, Чайки — 1, Черняхів — 18, Чуднів — 3; разом — 105.Подільське воєводство: Кам’янець-Поцільський, Межирів — по 1; разом — 2.Руське воєводство: Коломия, Львів — по 1; разом — 2.Інші поселення: Бродки, Іванів, Кухарі, Янівка — по 1; разом — 4.З Лівобережної України: Баришівка — 5, Басань — 3, Батурин, Бахмач — по 1, Березна — 8, Биків — 2, Бобровиця — 1, Борзна — 6, Бориспіль — 3, Варва, Гадяч, Гайворон, Гоголів — по 1, Ічня — 8, Кобижча — 2, Козарі, Комисва — по 1, Конотоп — 2, Корки, Ко­роп — по 1, Красне — 8, Кролевець — 1, Лохвиця — 2, Лубни — З, Мена — 9, Монастирище — 1, Ніжин — 27, Нові Млини, Носівка, Олешанка — по 1, Переяслав — 4, Прилуки — 7, Ромни — 6, Сосни- ця — 3, Срібне — 3, Тетерин — 1, Чернігів — 2; разом — 129.З Білорусі. Правобережжя: Бєлиничі — 1, Бєліца — 2, Бихов Новий — 1, Бихов — 3, Борисов — 2, Бородичі, Вєпри, Вітебськ, Гродно, Давидгородок (Давидов) — по 1, Ігумен (Гумев) — 5, Лу- комль, Мінськ, Могильна — по 1, Могильов — 5, Мозир — 3, Не- свіж, Ошмяни (Ошменск), Пінськ, Пуховичі — по 1, Свіслоч — 2, Толочин — 3, Цєплєнь (Теплень), Черея — по 1, Шклов — 2. Ліво­бережжя: Гомель — 4, Мстиславль, Чечерськ — по 1; разом — 49.З Правобережної України або Правобережної Білорусі: Конюхи, Райгород, Річиця, Рогачів — по 1; разом — 4.Поселення на захід від Дніпра, які не вдалося локалізувати: Єрго- чів, Саполь — по 1; разом — 2.Всього у Ворожбі — 189, у Річках — 142 сім’ї.

Всю книгу можна скачати тут : http://history.org.ua/LiberUA/978-617-6 ... -240-9.pdf
Відповісти

Повернутись до “Літера В”

Хто зараз онлайн

Зараз переглядають цей форум: Немає зареєстрованих користувачів і 19 гостей