Володимирець, смт, Володимирецький район, Рівненська область

Відповісти

У цьому смт/Цим смт/Це смт

Народився і живу
0
Немає голосів
Народився, але не живу
0
Немає голосів
Жили мої батьки
0
Немає голосів
Жили декілька поколіннь моїх пращурів
0
Немає голосів
Жило більше 7 поколіннь моїх пращурів
0
Немає голосів
Досліджую
0
Немає голосів
Цікавлюсь
0
Немає голосів
Є зв'язок моїх пращурів з цим НП
0
Немає голосів
Ваш варіант відповіді
0
Немає голосів
Ваш варіант відповіді
0
Немає голосів
 
Всього голосів: 0

Онлайн
Аватар користувача
АннА
Супермодератор
Повідомлень: 8876
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Стать: Жінка
Дякував (ла): 3562 рази
Подякували: 2154 рази

Володимирець, смт, Володимирецький район, Рівненська область

Повідомлення АннА »

ВОЛОДИМИРЕЦЬ – с-ще міськ. типу Рівнен. обл., райцентр. Розташов. у межиріччі річок Стир і Горинь (обидві прит. Прип'яті, бас. Дніпра), за 18 км від залізничної ст. Антонівка.

Письмові джерела 1570 називають Володимирець "старою осадою". На поч. 17 ст. належало князям Чарторийським. Нас. займалося землеробством, ремісництвом, торгівлею. В м-ку діяло чимале залізоробне підпр-во. З 1795 входить до Луцького пов. Волин. губ. Рос. імперії. Нові невеликі підпр-ва з'явилися тут в 2-й пол. 19 і на поч. 20 ст., однак більшість нас. продовжувала займатися с. госп-вом. У 2-й пол. 1920 в. опинився у складі Поліського, а згодом Волин. воєводств Польщі. Зафіксовані неодноразові виступи мешканців проти влади (страйк 1936 та ін.). Райцентр 1940–62 та з 1965. С-ще міськ. типу від 1957.

В роки Другої світової війни – важливий р-н партизанського руху.

Пам'ятки історії та к-ри: курганний могильник (7–6 ст. до н. е.), у міськ. сквері – монумент (1967) загиблим воїнам і партизанам.
Ази генеалогії ПОЧАТОК. Із повагою, Ганна
Онлайн
Аватар користувача
АннА
Супермодератор
Повідомлень: 8876
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Стать: Жінка
Дякував (ла): 3562 рази
Подякували: 2154 рази

Re: Володимирець, смт, Володимирецький район, Рівненська область

Повідомлення АннА »

З історії міст і сіл УРСР виданої у 1960-ті роки.
Володимирець — селище міського типу (з 1957 року), розкинулось у межиріччі рік Стиру й Горині, за 100 км від Ровно, з яким зв’язане автомобільним шляхом. До залізничної станції Антонівка 18 км. Дворів — 1300, населення — 5400 чоловік.

На території селища збереглися залишки давньоруського городища.

Письмові джерела 1570 року називають Володимирець «старою осадою». На початку XVII ст. ним володіли Чарторийські. Потім вони продали його за 400 тис. злотих воєводі Казиміру Пацу. В середині століття в містечку вже налічувалося 220 димів. Крім землеробства, населення його займалось торгівлею й ремісництвом. Тут відбувалося кілька ярмарків на рік. Торгувати сюди приїздили купці з Луцька, Рафалівки, Пінська, Острога, Клевані. Про торговельні зв’язки Володимирця з білоруськими й російськими містами свідчать виявлені знахідки різних монет XVI—XVII століть.

У Володимирці було велике для свого часу залізоробне підприємство, яке постачалося рудою з села Рудки та інших навколишніх сіл. Виплавляли її на деревному вугіллі. Рудня існувала до кінця XVII століття.

Під час визвольної війни українського народу 1648—1654 рр. населення Володимирця брало участь у селянських заворушеннях. У жовтні 1654 року містечко й замок Володимирець зайняли російські війська і українські козацькі полки.

За Андрусівським перемир’ям Володимирець залишився за Польщею. Польська шляхта здійснювала політику соціального та національного гноблення. На початку 1705 року у Володимирці створюється католицька парафія Луцького деканату. Римсько-католицький костьол і уніатська церква були засобом духовного уярмлення населення.

Соціальний і національний гніт, свавілля польської шляхти призводили до занепаду містечка. За сто років кількість будинків зменшилась наполовину, у 1775 році їх налічувалося всього 118. Населення виїжджало в інші міста, шукаючи собі заробітку на прожиття.

З 1795 року Володимирець входив до Луцького повіту Волинської губернії. Населення займалося землеробством, ремеслами й торгівлею. 1847 року під час інвентарної реформи на Волині до маєтку поміщика Ф. Красицького у Володимирці приписано 575 кріпаків.
Не здійснились сподівання трудящих Володимирця одержати землю і позбутися злиднів за реформою 1861 року. У Володимирці реформу проведено лише через 9 років. Викупу підлягало 1187 десятин землі, більшість якої становили луки, вигони та непридатні до обробітку ділянки.

Пограбовані під час реформи 1861 року селяни Володимирця зазнавали злиднів через малоземелля та низьку продуктивність сільського господарства, на їх становищі тяжко позначалися залишки кріпацтва й капіталістичні форми експлуатації.

В другій половині XIX і на початку XX ст. у Володимирці з’являються невеликі підприємства. З 1870 року працював винокурний завод. Згодом повітове земство відкрило невелику черепичну майстерню. Працювали селяни й на лісорозробках — цьому сприяла прокладена напередодні першої світової війни вузькоколійна залізниця Антонівка — Хіночі, яка проходила поблизу Володимирця. Праця на цих підприємствах була виснажливою, заробітки мізерні. Володимирець залишався глухим містечком — у 1911 році тут налічувалось 158 дворів. В цей час відбувається швидкий процес роздрібнення селянських господарств, які все більше терпіли від малоземелля. 1913 року поміщику Красицькому належало близько 10 тис. десятин землі, тимчасом 245 селянським господарствам Володимирця і прилеглих хуторів належало лише 1187 десятин сільськогосподарських угідь, включаючи вигони та непридатні землі. З цієї кількості землі було придатної для обробітку не більше однієї п’ятої частини. Все це примушувало селян шукати засобів до існування й гнути спину на поміщика, церкву й лихваря або кидати свої домівки та йти на заробітки в інші губернії.

Низьким був рівень охорони здоров’я. Лише в 1913 році земство побудувало невеличку лікарню на 10 ліжок. Було тут і два приватні лікарі, до яких трудяще населення рідко зверталося через високу плату за обслуговування.

Більшість жителів містечка не знала грамоти. Першу парафіяльну школу відкрито у Володимирці 1874 року. 1908 року її перетворили на двокласне народне училище. В 1914 році його закінчило лише 11 дітей. Був тут ще один клас для дорослих, його відвідувало кілька десятків чоловік. Але переважна більшість населення лишалася неписьменною.

Перша світова війна лягла важким тягарем на трудящі маси. Багато чоловіків з містечка мобілізували на фронт, де більшість загинула. Господарювати довелось старим, жінкам і дітям. Зростали податки, різні повинності. Все це викликало незадоволення існуючими порядками.

Після повалення самодержавства з фронту почали повертатися додому солдати. Вони привезли революційні листівки, більшовицькі газети, розповідали трудящим про події в центрі Росії, про В. І. Леніна—захисника інтересів усіх працюючих. Це посилювало революційний настрій робітників та селянської бідноти Володимирця.

Перемога Великої Жовтневої соціалістичної революції викликала небувале революційне піднесення серед трудящих Володимирця. В листопаді 1917 року було проголошено Радянську владу. Волосну Раду очолив селянин-бідняк Я. Гузей. За короткий час Рада конфіскувала й поділила між селянами панські землі, ліси, худобу.

Але в лютому 1918 року до Володимирця вдерлися австро-німецькі окупаційні війська, настали тяжкі дні іноземної інтервенції. Відновився буржуазно-поміщицький лад. У селян відібрали землю, ліс, худобу й повернули багатіям.

Значний вплив на дальшу долю Володимирця мало Дубровицьке збройне повстання. Від інтервентів були визволені містечко та інші навколишні села, жителі яких активно підтримували повстанців.

Боротьба трудящих .Володимирця за владу Рад тільки розгорталася. Минуло небагато часу, і гайдамаки раптово захопили містечко. Кати стали готувати звірячу розправу над співчуваючими радянському ладові. Але повстанські загони із сіл Канонич, Хиноч, Озера, Дубівки, очолені М. Бацюсем, К. Морозом, М. Отродою, за підтримкою жителів містечка грудневої ночі 1918 року розгромили карателів. Над Володимирцем знову замайорів червоний прапор. За допомогою польських військ петлюрівці в грудні захопили Володимирець. На початку червня 1919 року радянські частини вибили загарбників з містечка. Радянську владу було відновлено. Трудящі почали відбудовувати зруйноване інтервентами та петлюрівцями народне господарство.

Радянське будівництво наприкінці липня 1919 року було перерване новим нападом петлюрівців, підтриманих буржуазною Польщею та Антантою. Протягом року вони тероризували жителів Володимирця. Та боротьба трудящих за владу Рад не припинялася. Вони нападали на ворожі гарнізони, громили поміщицькі маєтки, йшли у партизани.

На початку липня 1920 року Володимирець визволили частини 58-ї стрілецької дивізії 12-ї армії. В операції брали участь і угорські бійці-інтернаціоналісти 173-ї стрілецької бригади на чолі з Л. Гавро.

Восени 1920 року Володимирець опинився під владою буржуазно-поміщицької Польщі. Містечко перебувало в повній залежності від поміщиків, орендаря та старости. Ніяких змін у благоустрої не сталося. Понад три чверті будівель становили дерев’яні хатки, вкриті соломою. В них жили малоземельні селяни, панські наймити, дрібні кустарі й крамарі. Єдиним промисловим підприємством був невеликий винокурний завод. Трудящим доводилося за 60—80 грошів працювати на панів від зорі до зорі, косити болотяні луки за десяту копицю. Щоб назбирати грибів або ягід у лісі, треба було купувати дозвіл. За в’язку хмизу, зібрану в панському лісі, справа доходила до суду.

Соціальне гноблення доповнювалося національними утисками. Українська культура переслідувалася, заборонялося співати українські пісні. Трудящі Володимирця фактично були позбавлені можливості здобувати освіту. Щорічно більшість дітей шкільного віку лишалася поза школою. Хоч населення в основному становили українці, викладання здійснювалося польською мовою.

Не кращим було й медичне обслуговування трудящих. На той час у Володимирці налічувалося два приватні лікарі і одна убога лікарня. Велика плата за медичні послуги фактично позбавляла трудящих містечка медичної допомоги.

Важко було трудівникові знайти роботу. Біднота, шукаючи порятунку від злиднів, мусила емігрувати в країни американського континенту. До 1939 року з Володимирця емігрувало понад 30 родин.

Жорстоке соціальне й національне гноблення посилювало боротьбу трудящих Володимирця проти іноземного поневолення, за возз’єднання з Радянською Україною, за встановлення Радянської влади. Очолювали цю боротьбу комуністи. Спершу комуністи містечка діяли в складі Комуністичної партії Західної Білорусії (КПЗБ), коли Володимирець входив до складу Сарненського повіту Поліського воєводства. З 1931 року Володимирець був у складі Волинського воєводства, на території його діяла Комуністична партія Західної України.

Перший комуністичний осередок у Володимирці створився на початку червня 1928 року. Його очолила Е. Бурак. Незабаром у містечку та навколишніх селах виникло ще ряд комуністичних комірок (осередків). Комуністи розповсюджували революційну літературу, листівки, закликали трудящих на боротьбу проти поміщиків і капіталістів, відзначали революційні свята, створювали з числа молоді широкий актив співчуваючих комуністичним ідеям, розповідали правду про великі соціалістичні перетворення в CPGP, збирали кошти у фонд МОДРу тощо. Активну участь у роботі комірок КПЗБ брали робітники Н. Симчук, Г. Смола, Л. І. Приходько, М. Швець, С. Шикала та багато інших.

У березні—квітні 1930 року поліція вчинила масові арешти комуністів. На судовому процесі, що відбувався 23 травня — 6 червня 1932 року в Ровно, комуністи Володимирця Е. Бурак, Л. Приходько, Г. Смола та інші були засуджені на тривалі строки ув’язнення.

Польський уряд розправлявся з борцями за визволення трудящих. З цією метою у Володимирці на одну третину було збільшено штат поліцаїв. Проте ніякі розправи, тортури й переслідування не перешкодили комуністам вести боротьбу проти жорстокого режиму.

Весною 1934 року за ініціативою Ковельського окружкому КПЗУ створено Володимирецький підпільний райком КПЗУ в складі П. Я. Ткачука (секретаря), О. Т. Тарасюти, Й. К. Ковальця, П. О. Симонюка, Б. Бурак та В. С. Дуляницького. Зростала чисельність і бойовитість партійних осередків. Навіть прокуратура Ровенського окружного суду визнавала, що «діяльність Володимирецького райкому КПЗУ, якщо йде мова про внутрішню сторону, організаційну, була дуже законспірована. Щодо зовнішньої, то вона відображалась у масових і добре організованих виступах».

1936 року у Володимирці створюється комсомольська організація, яка налічувала на той час близько 80 юнаків та дівчат. Активними комсомольцями були С. Ковалець, К. С. Симонюк, А. О. Шама, С. П. Шепель та ін. Згуртованість комсомольської організації яскраво виявилася під час похорону її секретаря Ч. П. Шепеля 21 травня 1936 року. В похоронній процесії, незважаючи на заборону, взяло участь близько 800 жителів містечка. На їх грудях були червоні банти. З промовами на кладовищі виступили А. І. Приходько, П. О. Симонюк, С. А. Бендюк, які закликали присутніх до боротьби з ненависним буржуазно-поміщицьким ладом.

Комуністи й комсомольці Володимирця під час виборів до сейму у вересні 1935 року звернулися до трудящих із закликом бойкотувати вибори, роз’яснювати антидемократичний характер буржуазної конституції, яка позбавляла трудящих елементарних демократичних прав. Важливим засобом виховання мас було відзначення революційних свят, зокрема 1 Травня. Успішно була, наприклад, проведена маївка в 1936 році, коли комсомольці прикрасили містечко червоними прапорами, провели великий мітинг.

Яскравою сторінкою в історію комуністичного підпілля Володимирця ввійшов селянський страйк 1936 року, який охопив не лише хліборобів Володимирця, а й навколишніх сіл. Селяни вимагали від поміщиків і орендаря підвищення оплати праці, скасування відробітку на панів, який досяг трьох днів на тиждень, зниження ринкових зборів, цін на промислові товари. Під впливом комуністів страйкуючі висунули також ряд політичних вимог, зокрема наполягали передати панську землю селянам, навчати дітей рідною мовою, припинити ворожу політику щодо Радянського Союзу тощо. Страйк тривав більше трьох місяців (липень—вересень) і завершився поступками панів, які були змушені задовольнити частину економічних вимог селян.

Наростання революційної боротьби трудящих Володимирця й провідну роль у ній комуністів визнавались й у офіціальних документах польських властей. Керівник Сарненської слідчої служби визнавав, що «у Володимирці існує організована вища комуністична одиниця…, існує райком КПЗУ…, райком з наступом весни 1936 року розпочав агітацію за сільськогосподарський страйк». Поліція докладала всіх сил, щоб «знешкодити» комуністичне підпілля у Володимирці. З листопада 1936 року до вересня 1937 року тривали масові арешти комуністів.

16—21 травня 1938 року у Ровно відбувся «процес 35-ти» над комуністами-підпільниками Володимирця. 30 чоловік засудили на різні строки тюремного ув’язнення.

Боротьба трудящих за визволення і возз’єднання з Радянською Україною успішно завершилась за допомогою Країни Рад. У вересні 1939 року Червона Армія визволила Володимирець від ярма польських поміщиків та капіталістів.

Радісно зустрічали жителі містечка своїх визволителів. Як дорога реліквія зберігається в місцевому народному музеї вишитий великими червоними квітами рушник домашньої роботи, на якому селянин-бідняк К. Логацький незабутнього дня 19 вересня 1939 року підносив хліб-сіль воїнам Червоної Армії, які принесли довгождану волю. У Володимирці був створений волосний комітет на чолі з робітником П. Ткачуком. До Народних Зборів Західної України жителі містечка обрали своїми депутатами Йосипа Ковальця та Андрія Приходька.

Незабаром Володимирець став районним центром і віднесений до категорії сіл. У 1939 році було відкрито маслозавод, почалася реконструкція націоналізованого винокурного заводу; до житлових будинків, що колись належали багатіям, переселили трудящих. Панську землю, худобу, реманент безплатно роздавали селянській бідноті. Селяни отримали з панського господарства 40 корів, 20 коней, 20 волів. В селі Городці було організовано МТС, яка обслуговувала і Володимирець. Весною 1940 року у Володимирці створено один з кращих в області колгосп ім. Леніна, який об’єднав 34 господарства. Згодом до колгоспу вступили нові родини. Кращало життя трудящих Володимирця, зростав їх добробут.

Вперше в історії Володимирця відкрилися українські середня, восьмирічна і початкова школи, а для дорослого населення створено вечірню школу та гуртки ліквідації неписьменності. Почали працювати будинок культури, кінотеатр, бібліотека.

Трудящі Володимирця вперше дістали право на безплатне лікування. Відкрилися районна лікарня, поліклініка, дитяча та жіноча консультації.

Та скоро на оновлені радянські західноукраїнські землі посунули фашистські загарбники. Творча праця жителів Володимирця була перервана. Гітлерівці окупували Володимирець 3 липня 1941 року. Реквізиції, арешти, масові розстріли населення — таким був «новий порядок», запроваджений гітлерівцями та їхніми прихвоснями — українськими буржуазними націоналістами.

Але ні розстріли, ні тортури, ні залякування не могли зупинити наростання всенародного гніву. У березні 1942 року у Володимирці виникла підпільна група, яка налічувала понад 40 підпільників. Згодом створюється підпільний РК ЛКСМУ на чолі з X. О. Хутким.

Відзначаючи Першотравень 1942 року, молоді патріоти висадили в повітря два маслозаводи, що працювали на окупантів, чотири військові продовольчі склади, вісім мостів, знищили мобілізаційні та податкові списки, замінували квартиру німецького коменданта, пустили під укіс три ешелони ворога. На будинках вивішувалися червоні прапори. Серед комсомольців-підпільників найбільш відзначилися в боротьбі проти фашистів Т. Н. Кравчук, К. А. Моніч та інші.

20 лютого 1943 року на базі ініціативної групи Володимирецького району було створено партизанський загін ім. Кармалюка, командиром його став лейтенант О. Н. Шитов, а комісаром — Н. О. Бельський, який одночасно був затверджений обкомом партії секретарем Володимирецького підпільного райкому КП(б)У. У березні 1943 року Володимирецьке комсомольське підпілля повністю приєдналося до загону ім. Кармалюка. З перших днів організації загін розгорнув активну бойову діяльність. Тільки в лютому 1943 року народні месники провели п’ять бойових операцій, пустили під укіс ешелон з живою силою і технікою ворога на дільниці залізниці Ковель—Сарни. Квітневої ночі 1943 року вони проникли в село і під час бою розклеїли листівки. За два місяці загін потроїв свої ряди.

Підпільний райком партії разом з командуванням партизанського загону організував групи самооборони. Завдяки цьому в більшості сіл Володимирецького району були ліквідовані окупаційні установи, гітлерівцям не давали грабувати місцеве населення.

Оцінюючи діяльність народних месників Володимирця, командування партизанського з’єднання № 1 Ровенської області у своєму звіті вказувало: «…Північні райони області — Морочнівський, Висоцький, Володимирецький, Дубровицький, Рафалівський та інші — перебували під повним впливом партизанів».

Володимирець 12 січня 1944 року визволили від окупантів частини 397-ї стрілецької дивізії під командуванням підполковника М. Ф. Адонєва, що входила до 1-го Українського фронту. Разом з червоноармійцями до Володимирця вступили й партизани.

Трудящі свято шанують пам’ять своїх визволителів. Відзначаючи 21-у річницю визволення, жителі Володимирця 1965 року встановили на вулиці Леніна меморіальну дошку. В центрі селища впорядковано братські могили, де поховані односельці. На сірій кам’яній плиті, біля скорботної постаті матері-Вітчизни, що піднялася над братськими могилами, викарбувано 80 імен героїв, полеглих у боротьбі з фашистськими загарбниками та оунівцями.

Окупанти завдали великої шкоди. 38 юнаків і дівчат, вивезених у фашистську вволю, 1920 розстріляних мирних радянських громадян, у т. ч. і дітей, десятки спалених і зруйнованих будинків — ось далеко неповний перелік наслідків «хазяйнування» гітлерівців.

Визволившись від фашистського рабства, трудящі Володимирця взялися за відбудову зруйнованого господарства. Очолили цей почин партійні, радянські та комсомольські органи, колишні партизани й підпільники. Розв’язуючи завдання господарського й культурного будівництва, трудящі водночас із зброєю в руках боролися проти банд українських буржуазних націоналістів, які чинили шалений опір соціалістичним перетворенням, вдавалися до терору проти радянсько-партійного активу. Під керівництвом комуністів, за участю широких кіл безпартійного активу ці банди за короткий строк були ліквідовані.

Поступово життя у Володимирці входило у свою колію. В травні—липні відновили роботу MTG, районна контора зв’язку. Розпочалася відбудова спиртового заводу, млина, прокладалася телефонна та радіомережа. Відновили роботу всі школи, лікарні й культосвітні заклади.

Держава виявляла велике піклування про трудящих. Лише в 1945 році на охорону здоров’я, народну освіту та комунальне господарство Володимирця було асигновано 155,4 тис. крб. Від держави, підприємств і колгоспів східних областей України, РРФСР та інших республік надходили посівний матеріал, високопродуктивна худоба, сільськогосподарська техніка, обладнання для шкіл та медичних закладів. Прибували вчителі, лікарі, агрономи, зоотехніки, радянські, партійні іт господарські працівники.

У відповідь на безкорисливу братню допомогу трудівники Володимирця посилили заготівлю й вивезення лісу для східних районів, що потерпіли від тимчасової фашистської окупації. Багато лісу, зокрема, було заготовлено для шахт Донбасу, який піднімався з руїн. Партійні та радянські організації залучили до цієї роботи значну частину населення району.

Водночас у Володимирці і селах району розгорнувся патріотичний рух за дострокову здачу хліба та за надплановий продаж державі зерна та інших продуктів сільського господарства. Цьому сприяло й відновлення в 1945 році колгоспу ім. Леніна, головою якого обрали А. М. Кравчука. Жителі Володимирця внесли свої заощадження на будівництво танкової колони «Радянська Ровенщина».

Протягом четвертої п’ятирічки трудящі Володимирця повністю відбудували зруйноване фашистами народне господарство. З 1957 року Володимирець стає селищем міського типу. Розвивалася місцева та харчова промисловість. 1959 року на базі спиртового заводу створено крохмале-патоковий комбінат. Нині тут виробляють понад 50 видів різної продукції, у т. ч. крохмаль-сирець, картопляну патоку, безалкогольні напої, соки, консервовану продукцію тощо. Всі цехи комбінату реконструйовані на новій технічній основі. Це дало змогу значно збільшити валовий випуск продукції. За роки восьмої п’ятирічки завод випустив понадпланової продукції на 222 тис. карбованців.

У червні 1960 року у Володимирці організовано лісгоспзаг. Підприємство — багатогалузеве, воно заготовляє деревину для народного господарства країни, проводить на значних площах лісопосадочні роботи. Лісгоспзаг має смоло-скипидарний завод, що випускає деревне вугілля, скипидар, смоли, а також хвойно-вітамінну установку для виготовлення хвойного борошна, цех деревопереробки для випуску тарної продукції, покрівельної дощечки, штукатурної дранки. Валова продукція лісгоспу 1970 року становила понад 1300 тис. крб. Щомісяця підприємство відправляє 150 вагонів продукції в різні кінці країни. Лісгоспзаг виконав план восьмої п’ятирічки з усіх показників. Продуктивність праці зросла на 109,4 процента.

На підприємствах селища стало більше передовиків виробництва. Серед них кавалерами ордена Леніна є шофери пересувної механізованої колони Д. Б. Гришко, лісгоспзагу О. К. Бобрик.

Розгорнулося у Володимирці будівництво. Всі будівельні роботи здійснює «Міжколгоспбуд», який має цегельний завод, залізобетонний полігон, столярний цех, пилораму та рембуддільницю. Лише за роки восьмої п’ятирічки споруджено у районному центрі та селах району 82 об’єкти, в т. ч. 54 типові тваринницькі приміщення, два будинки механізатора, п’ять житлових будинків на 36 квартир кожний, побут-комбінат, адміністративний будинок, три загальноосвітні та музичну школи, розширено районну лікарню тощо.

На території району є чимало заболочених земель. Щоб зробити їх придатними для землеробства, в квітні 1959 року створено луко-меліоративну станцію, оснащену сучасною вітчизняною технікою. Станція проводить великі роботи в галузі меліорації. Лише за 1966—1970 рр. ЛМС підняла малопродуктивних земель площею 6715 га, в т. ч. здала на осушувальні системи 2819 га землі. З 1970 року станція реорганізована в пересувну механізовану колону (ПМК-173).

Великим багатогалузевим господарством став за післявоєнні роки колгосп ім. Леніна. Для обробітку 1678 га орної землі та 3333 га інших угідь було придбано в держави потрібну сільськогосподарську техніку. У колгоспі тепер налічується 23 трактори, 17 автомашин, 9 комбайнів, льономолотарки, сівалки, культиватори та інші сільськогосподарські машини.

Основний виробничий напрям господарства — тваринництво, вирощування зернових культур, льону. Значних успіхів господарство досягло за останні два десятиліття. Якщо у 1950 році прибутки колгоспу становили 70 тис. крб., то в 1970 році вони досягли 629 116 крб. Зростає й добробут колгоспних трудівників. У 1970 році на кожний людино-день виплачено лише грошима майже по три карбованці.

Завдяки організації господарства на науковій основі збільшилося виробництво зернових культур. У 1970 році було вирощено по 23,7 цнт ячменю, 145,3 цнт картоплі з га. Колгосп успішно справився з завданням п’ятирічного плану продажу державі сільськогосподарської продукції.

У колгоспі виросла велика група передовиків і новаторів виробництва. Добре працюють доярка Є. М. Дуляницька, шофер 3. Г. Мирончук. Далеко за межами Володимирця відоме ім’я колгоспної пташниці М. Ф. Гарбариніної. Тяжким і безпросвітним було життя родини Гарбариніних за часів буржуазно-поміщицької Польщі. Батько міг дати Марії лише початкову освіту. З юних літ вона наймитувала у місцевого пана. У 1945 році Гарбариніна однією з перших вступила до колгоспу. Працювала на різних роботах, в 1953 році перейшла на птахоферму, а згодом стала кращою пташницею Ровенщини. Держава високо оцінила її працю, нагородивши орденом «Знак Пошани», а в ювілейному 1967 році за активну участь всієї сім’ї Гарбариніних у колгоспному виробництві загальні артільні збори присвоїли їй звання сім’ї трудової слави. Нових трудових успіхів досягла знатна пташниця в 1969 році — вона виконала взяте соціалістичне зобов’язання на 120 проц. Колгоспники району обрали її делегатом III Всесоюзного з’їзду колгоспників. Сповнена незабутніх вражень від з’їзду, вона розповідала своїм землякам: «Ніколи я не думала, не гадала, що моя скромна праця буде так високо оцінена і вшанована. Третій Всесоюзний з’їзд колгоспників — це важлива подія в житті радянських хліборобів. Його рішення надихають нас на нові подвиги в ім’я Батьківщини».

В авангарді господарських і культурних перетворень Володимирця йдуть комуністи. В селищі є 27 первинних партійних організацій, які об’єднують понад 492 члени партії. Словом і особистим прикладом вони мобілізують трудящих на виконання завдань господарського й культурного будівництва.

Протягом тривалого періоду (понад 17 років) очолює районну партійну організацію перший секретар райкому КП України Г. К. Головко. На XV обласній партійній конференції Г. К. Головка і шофера районного об’єднання «Сільгосптехніка» О. П. Бредау комуністи обрали делегатами XXIV з’їзду КП України.

В умовах радянського ладу докорінно змінилися житлові умови трудящих Володимирця. За післявоєнні роки лише за рахунок державних капіталовкладень здано 5,5 тис. кв. метрів житлової площі, за допомогою державних кредитів понад 750 сімей трудящих спорудили добротні будинки.

З кожним роком поліпшується благоустрій Володимирця — він стає все кращим. Зникли заболочені, брудні вулиці, нові асфальтують, прокладають широкі тротуари. Скрізь розбиті квітники, молодь заклала парк «Дружба».

Трудящі Володимирця стали краще харчуватися, одягатися. їх тепер обслуговують сім магазинів, у т. ч. двоповерховий універмаг, три чайні, кафе-ресторан. До послуг жителів побутові майстерні, перукарні, лазня. За 1966—1970 рр. газифіковано 225 квартир. У будинках багатьох трудящих світяться голубі екрани телевізорів.

Змінилося й медичне обслуговування трудящих. На початку 1946 року у Володимирці працювало два лікарі та кілька середніх медпрацівників, а в 1970 році тут уже налічувалось 22 лікарі та понад 100 чоловік середнього медичного персоналу. Розширилась районна лікарня — тепер вона має 225 ліжок. У лікарні є протитубдиспансер, інфекційне, хірургічне, терапевтичне, дитяче та пологове відділення. На утримання лікувальних та санітарно-медичних закладів у 1970 році витрачено 618 тис. карбованців.

Зріс культурно-освітній рівень трудящих селища. Працюють середня школа, в якій навчаються понад 900 учнів, заочна середня та дитяча музична школи. Особливу увагу привертає школа-інтернат, що розмістилася в кількох будинках. У 1966 році створено професійно-технічне училище, яке випускає висококваліфікованих будівельників: слюсарів-сантехніків, монтажників конструкцій, мулярів, штукатурів, столярів, теслярів.

Понад 1100 юнаків та дівчат здобули вищу освіту. Більше 300 працюють інженерами, вчителями, лікарями в різних містах і селах країни, частина — у державному апараті, в господарських та громадських організаціях.

Справжнім осередком культурно-масової роботи серед трудящих району став будинок культури. Для піонерів селища і району відкрито будинок піонерів.

Розвивається художня самодіяльність. У драматичних, хорових, танцювальних та інших самодіяльних гуртках беруть участь близько 500 чоловік. Щорічні свята пісні й танцю, фестивалі художньої самодіяльності стали справжніми оглядами зростання народних талантів.

У 1969 році відкрито громадський історико-краєзнавчий музей, де місцеві ентузіасти зібрали понад 3 тис. експонатів про історію Володимирця та району.

До послуг жителів дві районні бібліотеки (для дорослих і дітей) та кілька профспілкових бібліотек з 60-тисячним книжковим фондом. У селищі є два кінотеатри.

Загальною любов’ю серед населення Володимирця користується радянське мистецтво. Актори Ровенського обласного музично-драматичного театру, філармонії та інших професійних колективів країни — часті гості селища.

У Володимирці розквітла народна творчість. Особливого розвитку набули ткацькі народні промисли, для яких характерна однокольорова гама переплетення різних геометричних фігур в орнаменті. Широко увійшла в побут трудящих і художня вишивка.

Далеко за межами Ровенщини відоме ткацьке мистецтво жительки Володимирця Г. Й. Леончук. Творчої зрілості вона досягла в післявоєнні роки. Від предметів утилітарного призначення вона перейшла до цільних високохудожніх творів. Соціалістична дійсність запалила свіжі, радісні барви утворах народного майстра. Починаючи з 1959 року, Г. Й. Леончук — незмінна учасниця виставок народної творчості у Ровно. На республіканській виставці народної творчості 1967 року, присвяченій 50-річчю Великого Жовтня, їй присвоєно звання заслуженого майстра народної творчості УРСР. Вона активна учасниця радянського будівництва, депутат селищної Ради.

Популярністю в районі користується й творчість володимирецького самодіяльного художника Л. А. Стріли. Він нагороджений дипломом оргкомітету фестивалю самодіяльного мистецтва УРСР.

Широко розвинувся у Володимирці спорт. У спортивних колективах налічується понад тисяча фізкультурників, у розпорядженні яких є добре обладнаний стадіон та два спортивні зали.

Володимирці люблять своє селище, пишаються його революційними та трудовими традиціями. Своєю самовідданою працею вони прагнуть зробити його ще кращим, привабливішим. Яскравим показником трудового ентузіазму жителів є їх участь у всесоюзному комуністичному суботнику 12 квітня 1969 року. В той день працювало понад дві тисячі трудящих селища, які вивезли 700 кубометрів каменю, 1200 кубометрів піску для впорядкування вулиць, прибрали стадіон, розбили клумби, квітники, посадили близько 400 дерев. Робітники крохмале-патокового заводу дали продукції на 1480 крб., 120 робітників комбінату побутового обслуговування випустили продукції на 1500 карбованців.

Широкого розмаху набуло соціалістичне змагання за гідну зустріч 100-річчя з дня народження В. І. Леніна. На ленінську трудову вахту стало все працездатне населення селища. Перед у змаганні вели робітники Володимирецького лісгоспзагу, які п’ятирічний план виконали 10 жовтня 1970 року.

Ставши на ленінську трудову вахту, 80 робітників «Міжколгоспбуду» вибороли звання ударника комуністичної праці.

Високі зобов’язання взяли на честь знаменної дати і працівники колгоспу ім. Леніна. Вони були успішно виконані. 648 жителів селища відзначені Ленінською ювілейною медаллю.

Господарський план восьмої п’ятирічки всі підприємства селища виконали достроково. За активну участь у його виконанні 21 житель Володимирця нагороджений орденами і медалями.

Запорукою успішного виконання плану дев’ятої п’ятирічки є показники за 1971 рік. Колективи підприємств крохмалепатокового комбінату, лісгоспзагу, «Міжколгоспбуду», пересувної механізованої колони та ін. свої річні завдання виконали достроково із значним перевищенням. Трудівники колгоспу ім. Леніна досягли збільшення врожайності зернових у порівнянні з 1970 роком на 25 проц., картоплі — на 20 проц., грошові надходження становили майже 630 тис. карбованців.

Завдяки розвитку економіки селища збільшується бюджет селищної Ради. З 1965 по 1972 рік він зріс майже в 2,5 раза. Тому стало можливим за ці роки витрати на освіту, культуру охорону здоров’я збільшити в шість разів.

Трудящі Володимирця бачать плоди своєї самовідданої праці, і це запалює їх на нові трудові подвиги в ім’я дальшого зміцнення могутності нашої Батьківщини, в ім’я побудови комунізму. Свідченням цього є дальше розгортання соціалістичного змагання на виконання рішень XXIV з’їзду КПРС.

Росте, красивішає Володимирець. Лише за один 1971 рік його житловий фонд збільшився на 2735 кв. метрів, споруджено ще 35 індивідуальних будинків, газифіковано 55 квартир. Вулиці озеленюються, асфальтуються. Володимирець стає сучасним соціалістичним селищем.

В. Д. БАДОВСЬКИЙ, С. Ю. ВАЙНЕР
Ази генеалогії ПОЧАТОК. Із повагою, Ганна
Онлайн
Аватар користувача
АннА
Супермодератор
Повідомлень: 8876
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Стать: Жінка
Дякував (ла): 3562 рази
Подякували: 2154 рази

Re: Володимирець, смт, Володимирецький район, Рівненська область

Повідомлення АннА »

ВОЛОДИМИРЕЦЬ, м-ко, Луцький пов., 21 км. від зал. ст. Городця, на залізн. шляху Ковель-Коростень. Невелике містечко, положене на піскуватій горбовині серед боліт, які розтяглися між річками Горинь і Стир. Містечко на шляху (тракті) з Чарторийська до Дубровиці, при джерелах р. Бережанки, притоки Горині, 130 км. на північний схід від Луцька. В кінці 19 ст. було там 149 дом. і 1,083 жит., в тому 443 жидів. Церква, католицький костьол, 2 жидівські доми молитви і 4 ярмарки річно. В 1870 р. було там 4 крамниці, ґуральня і кілька ремісників. В самому м-ку залишилися вали бувшого тут замку (Антонович, Одинадцятий археологічний з'їзд у Києві). Костьол мурований з 1827 р., збудований гр. Красицьким. Володимерська волость межувала на півночі з Мінською губернією. Сама волость обіймала в кінці 19 ст., 24 місцевостей, які мали 954 доми селянські і 190 дом., що належали до інших станів. У цілій волості було 8,556 жит., а до них належало 14,823 дес. землі.
Осада В. дуже стара і розвинулася тут на базі експлуатації т. зв. „Рудні", а пізніше лісу. За поборовим реєстром Луцького пов. належала до Івана Кірдея Мнишинського (Яблоновський, Волинь, 12), пізніше власність кн. Четвертинських, в 19 ст. гр. Красицьких. На початку 20 ст. м-ко В. значно розрослося завдяки прокладенню через Полісся (з Ковля до Коростеня) залізниці, що в значній мірі оживило Волин. Полісся. Особливо тоді розвинулася експлуатація недоступних до цього часу лісів. Станція Городець на півдні сталася центром звозу дерева з найдальших закутин цієї частини Полісся. У 1911 р. у В. було: 3,693 жителів, міщанська управа, волость, агроном, пошта і телеграф, земська поштова станція, суд, 2-клясова школа, слідчий, земська лікарня, 2 лікарні, акушерка, аптечний склад, 42 крамниці, горілчана державна крамниця, ґуральня (18,539 відер горілки 40° річно), паровий млин (100,000 пуд. перемолу річно), ресторан, фабрика дахівки, щомісячні ярмарки. Велика власність 3,631 дес, переважно ліси, належала у 1911 р. до Кожуховських.
Джерело-О.Цинкаловський "Стара Волинь і Волинське Полісся" (від найдавніших часів до 1914 року)
Ази генеалогії ПОЧАТОК. Із повагою, Ганна
Аватар користувача
Ярина
Повідомлень: 211
З нами з: 09 листопада 2016, 15:40
Дякував (ла): 21 раз
Подякували: 93 рази

Re: Володимирець, смт, Володимирецький район, Рівненська область

Повідомлення Ярина »

phpBB [video]
Відповісти

Повернутись до “Літера В”

Хто зараз онлайн

Зараз переглядають цей форум: Немає зареєстрованих користувачів і 21 гість