Володарка (Володарев), смт, Володарський р-н, Київська область

Відповісти

У цьому смт/Цим смт/Це смт

Народився і живу
0
Немає голосів
Народився, але не живу
0
Немає голосів
Жили мої батьки
0
Немає голосів
Жили декілька поколіннь моїх пращурів
1
50%
Жило більше 7 поколіннь моїх пращурів
0
Немає голосів
Досліджую
1
50%
Цікавлюсь
0
Немає голосів
Є зв'язок моїх пращурів з цим селом
0
Немає голосів
Ваш варіант відповіді
0
Немає голосів
Ваш варіант відповіді
0
Немає голосів
 
Всього голосів: 2

Аватар користувача
АннА
Супермодератор
Повідомлень: 8876
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Стать: Жінка
Дякував (ла): 3562 рази
Подякували: 2154 рази

Володарка (Володарев), смт, Володарський р-н, Київська область

Повідомлення АннА »

ВОЛОДАРКА – с-ще міськ. типу Київської обл., райцентр.
Розташов. на р. Рось (прит. Дніпра), за 40 км від залізничної ст. Біла Церква.

Перша літописна згадка про с-ще Володарев належить до 1150, коли під час міжусобної боротьби за великокнязівський престол у Києві на допомогу Юрію Долгорукому прийшов галицький кн. Володимирко Володаревич.
Уродженець Володарки гайдамацький ватажок Мартин Тесля 1750 організував загін проти польської шляхти.
З 1793 в. – у складі Російської імперії.

Райцентр 1923–62 та з 1966.
С-ще міськ. типу від 1960.
За 12 км від Володарки у с. Пархомівка знаходиться Покровська церква, в якій 1903– 06 виконано мозаїчні панно за картинами рос. живописця, мандрівника і громад. діяча М.Реріха.
Ази генеалогії ПОЧАТОК. Із повагою, Ганна
Аватар користувача
АннА
Супермодератор
Повідомлень: 8876
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Стать: Жінка
Дякував (ла): 3562 рази
Подякували: 2154 рази

Re: Володарка (Володарев), смт, Володарський р-н, Київська область

Повідомлення АннА »

Зображення
Воло́дарка (історична назва — Володарев) — селище міського типу в Київській області, адміністративний центр Володарського району.
Розташоване на річці Росі, за 40 км від залізничної станції Біла Церква. Через селище проходить автошлях Р18.
Населення Володарки — 7 540 жителів (2006). Площа селища: 5,76 км².
Історія
Перша літописна згадка про селище Володарев належить до 1150 року, коли під час міжусобної боротьби за великокнязівський престол у Києві. У 1150 році галицький князь Володимирко Володаревич рушив у похід, щоб допомогти своєму сватові, князю Юрію Довгорукому, оволодіти Київським престолом. У Києві тоді володарював князь Ізяслав Мстиславич. «І прийшла Ізяславові вість, отже Володимирко перейшов Бололове і іде повз Мунарев до Володарева», — говориться у Літописі[2]. Напевне, ця згадка у давньоруських джерелах взята за основу виникнення селища й, імовірніше за все, пов'язана зі словами «володіти», «володар», «власник», «можновладець», той, хто стоїть на чолі краю. З назвою міста пов'язують і виникнення сьогодні поширеного прізвища Володарських.

В центрі поселення, на лівому березі річки Рось, навпроти гирла річки Торц, знаходяться залишки зруйнованого городища — залишки давньоруського Володарева, згаданого в літопису під 1150 роком. Від часів Київської Русі на околицях селища збереглися два кургани — Орлиха та Царева Могила[3].

Боротьба з кочівниками доби раннього Середньовіччя становила одну з основних політичних проблем Київської Русі, яка щойно вийшла переможницею у протистоянні з Хозарським каганатом. Тому будівництво захисних оборонних ліній стало життєвою необхідністю. І князь Володимир побудував на цій території вражаючі земляні вали з укріпленими фортецями. Справу батька продовжив його син — князь Ярослав. Він збудував Пороську оборонну лінію вздовж Росі (по її середній течії). Ця лінія стала продовженням Дністровської і слугувала для захисту від набігів кочівників. Територія району неодноразово ставала ареною кривавих боїв між жителями Поросся та кочівниками. Аналізуючи Іпатіївський літопис, М. С. Грушевський зазначав що влітку 1150 р. Половці після успішного набігу на Поросся були побиті Ярославом Ізяславовичем і галичанами між Мунаревом і Володаревом; багато кочівників було взято в полон.

Володарка відігравала значну політичну роль в епоху Київської Русі і мала неабияке значення у торговельних операціях українського суспільства, оскільки через Володарев пролягав шлях до Галича, що з'єднував столицю давньоруської держави із заходом.

Зазнав Володарський район і вторгнення на свою територію монголо-татар. Перепочивши рік у степах, татари у 1240 р. переправилися через Дніпро і рушили на захід, змітаючи оборонні лінії Київщини. Першими були знищені Юр'їв (Біла Церква), Тарфиськ (Кагарлик), за ними інші українські городища, в тому числі і Володарев.

У середині XV ст. Володарка належала Київському замку. В ревізії замку за 1471 р. вказано, що в поселенні налічувалося тільки 10 дворів, які щороку сплачували 4 копи грошей з «диму» і ніяких повинностей, крім військової не відбували. Навесні 1482 року орди татарського хана Менґлі I Ґерая завдали Київщині нищівного удару. І Володарка знову зникла, більш як на 100 років зі сторінок історії.
Ази генеалогії ПОЧАТОК. Із повагою, Ганна
Аватар користувача
АннА
Супермодератор
Повідомлень: 8876
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Стать: Жінка
Дякував (ла): 3562 рази
Подякували: 2154 рази

Re: Володарка (Володарев), смт, Володарський р-н, Київська область

Повідомлення АннА »

З історії міст і сіл УРСР виданої у 1968-1973 роках.
Володарка — селище міського типу, розташоване обабіч річки Росі, за 140 км від Києва і за 40 км від найближчої залізничної станції Біла Церква. Населення — 5000 чоловік.

Володарка — центр однойменного району, площа якого 641 кв. км, населення — 32,3 тис. чоловік, у т. ч. 84 проц. сільського. В районі — 1 селищна й 20 сільських Рад, яким підпорядковано 34 населені пункти. На території району є поклади гранітів, керамічних глин. Тут розташовано 20 колгоспів, радгосп, інкубаторно-птахівнича станція. Орної землі — 45,7 тис. га. Основні сільськогосподарські культури — цукрові буряки, зернові, розвинуто м’ясо-молочне тваринництво, птахівництво. Найбільші промислові підприємства району: авторемонтні, майстерні, цегельний, цукровий заводи, маслозавод. У районі — 33 школи, 8 будинків культури, 26 клубів, 30 бібліотек.

На околицях Володарки збереглися кургани часів Київської Русі, зокрема Царева Могила та Орлиха.

Перша письмова згадка про Володарку датується 1150 роком. Саме тоді між князями точилася боротьба за великокнязівський стіл у Києві. На допомогу Юрію Долгорукому проти князя Ізяслава Мстиславовича виступив галицький князь Володимирко. Літописець зазначав: «и приде Изяславу весть, оже Володимир перешел Болохово, идеть мимо Мунарева к Володареву».

Монголо-татарська навала у 1240 році спустошила давньоруські землі. Протягом тривалого часу після цього Володарка в історичних документах но згадується. Тільки в середині XV ст., коли Київщина перебувала під владою Литви, тут виникло нове поселення, що належало Київському замку. В ревізії замку за 1471 рік вказано, що в ньому налічувалося тільки 10 дворів, які щороку сплачували з «диму» 4 копи грошей і ніяких повинностей, крім військової, не відбували.
Напад кримських татар Менглі-Гірея у 1482 році завдав Володарці великих руйнувань. Та в кінці XV — на початку XVI ст. життя в цій місцевості пожвавлюється.

У 1591 році село захопив князь Я. Збаразький. Він побудував тут замок, що сприяло дальшому зростанню Володарки. На той час у селі було 147 димів. Польський феодал покріпачував селян і козаків, запроваджував непосильну панщину.

Народні маси не мирилися з польсько-шляхетським пануванням. Жителі Володарки брали участь у селянсько-козацькому повстанні 1594—1596 рр. під проводом Северина Наливайка. Про це свідчать королівські грамоти, у яких зазначено, що за участь у повстанні було конфісковано землі козаків Володарки та Розволожжя (нині с. Антонів).

Наляканий повстанням, власник Володарки спочатку не дуже обтяжував селян податками і повинностями. Тому сюди стікалися селяни з навколишніх маєтків. У 1600 році до Володарки прибули групи переселенців із Загайців, у 1607 році — із Ставища, Буків, Зарубинців.

Умови життя селянства ставали все тяжчими. Невпинно збільшувалася панщина. Крім того, господарства селян часто зазнавали руйнувань через міжусобиці феодалів. У серпні 1613 року на Володарку напав загін шляхтича Яна Курцевича, який посварився із Збаразьким. Багато жителів було пограбовано. Посилювався національний гніт. У 1640 році новий власник Володарки Я. Вишневецький побудував костьол і передав йому у. володіння землі під назвою Руда Гребля; селян примушували переходити у католицтво.

У період визвольної війни 1648—1654 рр. жителі Володарки були разом з усім повсталим українським народом. Вони заявили Яремі Кончевському — посланцю Богдана Хмельницького, що підтримують своїх братів-козаків. Кончевський відзначав, що Володарка стала одним з центрів організації повстання на Київщині. Захопивши село, козаки зруйнували католицький костьол. Польська шляхта стала називати Володарку «гніздом характерників».

За Андрусівським перемир’ям 1667 року Володарка залишилася під владою панської Польщі. Але село ще протягом тривалого часу фактично перебувало в руках козаків. В ті роки польські магнати скаржилися королю, що вони не можуть відновити своє панування у Володарці.

Після придушення визвольного руху на Правобережжі на початку XVIII ст. і виведення російських військ у 1714 році мало місце масове переселення жителів Володарки на Лівобережжя. Село майже обезлюділо. З часом Володарка знову почала розростатися. Розвивалися ремесла і торгівля. У 30—40-х роках було збудовано кілька крамниць, 3 церкви. З 1748 року Володарка стала містечком.

Гайдамацький рух, що ширився на Правобережній Україні у XVIII ст., охопив і Володарку. Звідси був родом відомий гайдамацький ватажок Мартин Тесля. У травні 1750 року володарці Мартин Тесля та Харко Ведмеденко зібрали на Запоріжжі 55 козаків і вирушили у Володарку. Перейшовши річку Рось, гайдамаки ввійшли у містечко, розгромили і спалили двір полковника Мацевича, який очолював міліцію, створену польським урядом спеціально для боротьби проти гайдамаків. На ранок загін залишив Володарку, польські карателі кинулися за ним навздогін. Біля містечка відбувся бій. Під тиском переважаючих сил гайдамаки змушені були відступити в ліси під Ставищем.

Того ж року загін гайдамаків на чолі з Серединенком захопив Монастирище, Животів, Тетіїв і підійшов до Володарки. Та через наближення з Білої Церкви польського війська він змушений був відступити до П’ятигір. У червні 1768 року Володарку захопив гайдамацький загін на чолі з Павлом Тараном. Гайдамаки розділили між селянами захоплене майно поміщиків, шляхтичів та торговців, наказавши селянам не підкорятися поміщикам, зокрема не виконувати панщину.

У другій половині XVIII ст. Володарка стала центром поміщицького фільварку, до якого входило 6 сіл. Неухильно зростав феодальний гніт, збільшувались грошові побори.

Возз’єднання Правобережної України з Лівобережною в складі Росії сприяло дальшому розвитку Володарки. У 1811 році було підтверджено її права як містечка. У середині XIX ст. тут проживало 3273 жителі, з яких 1744 займалися шевським, кравецьким, капелюшним, гончарним та іншими промислами. Раз на 2 тижні в містечку відбувалися базари, щорічні обороти яких досягали 3200 крб. Тут продавалися головним чином хліб, велика рогата худоба, ткацька сировина, дерев’яні вироби, сукна, шкіра тощо.

У 1841 році маєток перейшов у власність Л. В. Абрамовича, який у гонитві за прибутками заснував у містечку суконну фабрику, яка в 1860 році виробила 4 тис. аршинів сукна та фланелі на 4 тис. крб., цегельню, гуральню та броварню, на яких працювали селяни-кріпаки.

Проведення реформи 1861 року привело до дальшого обезземелення і розорення селянства. Якщо згідно інвентарів 40-х років у селян Володарки було в користуванні 944 десятини орної землі, то за уставною грамотою 1863 року 477 ревізьким душам відводилось тільки 750 десятин оранки. З 141 селянського двору лише 40 було тяглих, 92 піших, а 9 зовсім не мали орної землі. Викупна земля була оцінена у 32 039 крб., за неї щороку селянам належало сплачувати, враховуючи проценти, по 1922 крб. Отже за 49 років селяни мусили заплатити грошей у 2,5 раза більше ринкової вартості землі. Це був справжній грабунок.

Земельні наділи селян Володарки були вдвічі менші, ніж в середньому по губернії. Поміщик Володарки багатів. Йому належало 1863 десятини землі. На суконній фабриці у 80-х роках XIX ст. вироблялося 28 тис. аршин сукна, працювало 18 робітників. Паровий млин з 14 робітниками давав щорічно продукції на 115,6 тис. крб. В поміщицькій економії зростали посіви зернових культур, цукрових буряків.

Знедолене селянство піднімалося на революційну боротьбу. Селянський рух особливо посилився в роки першої російської революції. У травні 1905 року застрайкували сільськогосподарські робітники поміщицької економії. Вони вимагали підвищення заробітної плати, не допускали до роботи штрейкбрехерів. Поміщик змушений був піти на поступки.

У вересні—грудні 1906 року серед володарських селян проводив агітацію місцевий селянин А. А. Бондар, який закликав селян, що працювали в економії, до страйку. Під впливом агітації селяни вимагали підвищення заробітної плати з 75 коп. до 1 карбованця. В разі незадоволення вимог вони загрожували підпалити економію. Поміщик викликав поліцію. А. А. Бондаря було заарештовано, заворушення придушено.

Після поразки революції поліцейські репресії посилилися. В людних місцях нишпорили агенти поліції. За найменший вияв невдоволення існуючими порядками жорстоко розправлялися. Так, у 1908 році на ярмарку було заарештовано і ув’язнено жителя Володарки М. Швидкого, який сказав, що цар і поміщики п’ють народну кров.

Внаслідок проведеної царизмом столипінської аграрної реформи становище селянства Володарки погіршилося. У 1912 році з 465 господарств 313 були малоземельними, в яких на двір припадало до 3-х десятин землі. 128 господарств зовсім не мали худоби. Злидні гнали бідняків на заробітки в Херсонську та Катеринославську губернії. Чимало селян переселилося до Сибіру, на Далекий Схід. Поряд з цим у Володарці зміцнювалося куркульство. Між бідняками і куркулями точилася запекла боротьба. У 1908 році бідняки Володарки підпалили хліб у снопах куркуля Я. Саморая, завдавши йому збитків на 670 крб. У листопаді 1909 року було спалено клуню і сарай куркулів Макара і Юхима Короненків.

За півстоліття населення Володарки збільшилося на 907 чоловік і на початку XX ст. становило 4180. Тут містилося волосне управління, міська управа, земська поштова станція. У містечку діяли цегельний, 2 невеликі медоварні заводи, паровий млин, що виробляв 160 тис. пудів борошна. Досить розвинутою була торгівля. У 83 крамницях торгували бакалійними, галантерейними товарами, посудом, одягом тощо. На великих щотижневих базарах жваво торгували хлібом, різними кустарними виробами, худобою. У Володарці налічувалося 20 шевців, 199 кустарів-ткачів, 5 бондарів, 5 ковалів, 3 кустарі, що займалися плетінням корзин тощо. У 1892 році між Володаркою та Білою Церквою було установлено телефонно-телеграфний зв’язок.

З 1875 року на кошти громади утримувалося однокласне парафіяльне училище. На початку XX ст. відкрилося двокласне училище, при якому з 1907 року діяли З вечірні класи для дорослих, де навчалося грамоти 44 чоловіка.

У Володарській лікарні на 15 ліжок, відкритій у 1860 році, працювали лише лікар, 4 фельдшери та акушерка. Лікарня містилася у приватному непристосованому будинку.

Звістка про Лютневу революцію активізувала боротьбу селянства за землю. У Володарці і селах волості у червні 1917 року створювались селянські комітети, які почали розподіл поміщицької землі. Для приборкання селян були викликані з Сквирської повітової управи козаки, які примусили селян повернути розподілену землю і майно поміщиків.

Перемога Жовтневого збройного повстання у Петрограді зумовила розгортання боротьби за владу Рад у Володарці. Трудящі вигнали гайдамацькі загони і представників Центральної ради. У лютому 1918 року у містечку відбулись вибори до Ради робітничих і селянських депутатів. Проте її діяльність була дуже короткочасною, оскільки у березні у Володарку вступили австро-німецькі окупанти.

Трудящі Володарки піднялися на боротьбу проти окупантів. У середині червня в районі між Володаркою і Паволоччю почали збиратися повстанці з навколишніх сіл. Об’єднавшись з повстанцями Таращанського повіту, вони ввійшли у Володарку, обеззброїли гетьманську варту. Повітовий комендант надіслав для боротьби з повстанцями каральний загін, який придушив виступ.

Однак гетьманський уряд неспроможний був загасити полум’я народної боротьби. Під керівництвом більшовиків невеликі загони, що складалися з місцевих селян, колишніх солдатів, переважно молоді, нападали на німецькі і гетьманські гарнізони в селах волості. Одним з організаторів повстанського руху на території Володарської волості був комуніст з с. Березної М. Т. Загородній, який підтримував зв’язки з київськими більшовиками.

У середині серпня 1918 року повстанці захопили Володарку, наклали на поміщика : купців контрибуцію в 20 тис. крб. і розподілили між селянами поміщицький врожай. Тільки наприкінці серпня окупантам вдалося придушити повстанський рух у цьому районі. В кінці листопада 1918 року австро-німецьких окупантів було вигнано, але село захопили війська Директорії.

Після розгрому Директорії трудящі Володарки у лютому 1919 року створили волосний революційний комітет. Ревком почав проводити в життя Ленінський декрет про землю. В кінці лютого 1919 року селяни створили волосне кредитне товариство, яке налічувало понад 1000 членів. Товариство відкрило шевську та ковальську майстерні, миловарню, споживчу кооперацію «Серп», яка відпускала біднякам товари в кредит. На кошти товариства утримувалася початкова трудова школа, хата-читальня та аптека. Але мирне радянське будівництво часто порушувалось нападами петлюрівських банд. 12 червня 1919 року у Володарку, де знаходився невеликий червоноармійський загін на чолі з волвійськкомом М. Т. Загороднім, вдерлися банди Тютюнника. Бандити спалили багато будинків, пограбували жителів, понад 50 чол. було вбито. Червоноармійці зайняли оборону у колишньому панському палаці. Протягом семи годин вони героїчно відбивали атаки бандитів. Лише підпаливши будинок, бандитам вдалося захопити червоноармійців, над якими було вчинено жорстоку розправу. Для боротьби проти бандитів прибули курсанти Київської школи червоних старшин, які за допомогою новоствореного червоноармійського загону на чолі з О. Куксою розігнали бандитів.

Восени 1919 року Володарку захопили денікінці. 31 грудня 1919 року їх було вигнано військами 44-ї дивізії Червоної Армії. Розгорнув роботу ревком, який очолив комуніст І. В. Ботвинов, надісланий Київським губревкомом.

Наприкінці квітня 1920 року Володарка зазнала навали білополвських окупантів, яких уже в червні було розгромлено внаслідок могутнього наступу Червоної Армії. Під час прориву польського фронту військами Першої Кінної армії у Володарці зупинялись командуючий G. М. Будьонний і член реввійськради К. Є. Ворошилов.

Після закінчення громадянської війни трудящі Володарки з запалом взялися за відбудову народного господарства. Активним організатором трудящих був волосний ревком у складі М. К. Муковоза, Д. Герасимчука, М. Кукси, У. П. Андрієвського, М. Т. Бондаренка, Д. Баніта, І. Саморая.

З ініціативи споживчого товариства 1920 року бідняки організували сільськогосподарський кооператив. Велику роботу серед селянства проводив волосний комітет незаможних селян, що виник у серпні 1920 року; його очолював П. М. Гуменний. 23 грудня 1920 року у Володарці відбувся волосний з’їзд комнезамів за участю представників ревкому та 8-ї кавалерійської дивізії, що стояла у Сквирському повіті.

Ревком і комнезам докладали всіх зусиль, щоб подолати розруху, голод, епідемії, допомагали сім’ям червоноармійців, боролися з бандитизмом, який заважав мирному будівництву. В березні 1921 року вол ревком створив посівну комісію, яка успішно провела весняну сівбу.

7 червня 1921 року у Володарці відбувся перший волосний з’їзд Рад, на якому було обрано виконавчий комітет Ради робітничих, селянських і червоноармійських депутатів.

Весною 1923 року Володарка стала районним центром. Перший районний комуністичний осередок очолив Комаров, райвиконком — X. G. Бойко. У травні того ж року у Володарці було створено комсомольську організацію, куди ввійшло 12 юнаків і дівчат. Секретарем організації став колишній наймит Т. Мазуренко.

Комуністи і комсомольці надавали великого значення залученню до громадського життя жінок. У лютому 1924 року у Володарці розпочав роботу жіночий гурток. Жінки дбали про обладнання будинку для дітей-сиріт, зібрали для них серед населення 130 пудів жита.

Незаможники уже в 1922 році зробили перші кроки на шляху до колективного господарювання. В сусідньому селі Завадівці у травні 1922 року було створено перший сільськогосподарський колектив «Рось», що складався з 12 сімей і мав 65 десятин землі. До нього ввійшло кілька сімей з Володарки.

У серпні 1924 року селяни Володарки, розглянувши на загальних зборах питання про землеустрій, ухвалили перейти до нових громадських, кооперативних форм землекористування. їх підтримав V районний з’їзд комнезамів, що відбувся 28 травня 1925 року. У 1926 році землевпорядкування в районі було завершено. У Володарці налічувалось 617 господарств (3150 чоловік). Тут діяли сільськогосподарський, промисловий, споживчий кооперативи. У 1927 році селяни-бідняки Володарки організували ТСОЗ. Крім того, на паях, за допомогою держави вони утворили машинне товариство, яке невдовзі мало колісний трактор, нафтодвигун, молотарки, сівалки та інший інвентар, що ним селяни користувались на колективних засадах. Ці кооперативи стали першим ступенем в переході до колективного господарювання. До промислового сектора входили вальцьово-розтрусний млин, 2 олійниці, 3 крупорушки та 26 кустарно-ремісничих майстерень.

На кінець відбудовчого періоду помітних успіхів було досягнуто в культурному будівництві. Початкова школа 1923 року була реорганізована в семирічну. Діяла школа з чотирирічним терміном навчання, лікнеп, бібліотека та сільбудинок. В селі розгорнув роботу драматичний гурток. Крім того, населення охоче відвідувало вистави театральної агітмайстерні «Березіль», заснованої в сусідньому селі Березній у 1923 році. З нагоди V з’їзду незаможників у Володарці була показана п’єса М. Куліша «97». Член губкомітету незаможників Д. Приходько захоплено писав: «…вистава «97» принесла мені стільки радості, що надовго не забуду її. І дійсно, цей спосіб пропаганди більш одразу скаже селянам, аніж ціла низка самих ліпших агітаторів».

Налагодили роботу дільнична лікарня, аптека, оздоровчий майданчик для дітей. У 1931 році відкрито постійно діючі ясла для дітей робітників і службовців, у колгоспних сезонних яслах перебувало понад 200 малят.

Партійна організація району, яка у 1927 році налічувала 80 членів і 15 кандидатів у члени партії, очолювала трудящих у боротьбі за побудову соціалізму. У 1929 році став до ладу Володарський маслозавод. Наступного року утворилося транспортне підприємство — авторота, де налічувалося 10 автомашин.

Суцільна колективізація у Володарці проходила в умовах гострої боротьби з куркулями, опір яких було успішно подолано. Наприкінці 1929 року в селищі створено сільськогосподарську артіль «Комунар», першим головою правління якої став К. М. Заславський. Через рік інша група селян об’єдналася в колгосп «Червона Гвардія», який восени 1931 року влився до колгоспу «Комунар».

Наприкінці 1931 року було створено машинно-тракторну станцію; в наступному році тут налічувалося вже 37 тракторів, у 1933 році — 82 трактори, 8 вантажних автомашин. МТС обслуговувала 13 колгоспів, що мали 33,5 тис. гектарів орної землі. Володарська МТС була однією з найбільших в області.

У 1934 році з колгоспу «Комунар» виділився колгосп, якому присвоєно ім’я Н. К. Крупської; його очолила комуністка Г. Й. Куян. З кожним роком колективні господарства зміцнювалися. Зростав парк сільськогосподарських знарядь, приділялась увага розвитку тваринництва, бджільництва. У 1934—1935 рр. «Комунар» засівав зерновими культурами 862 га і технічними — 100 га. Посівна площа колгоспу ім. Н. К. Крупської становила 883 гектари.

Рух п’ятисотенниць, що розгорнувся у 1935 році, охопив і Володарку. 15 січня 1936 року в селищі відбувся зліт п’ятисотенниць та молодих колгоспниць району. Багато з них взяли підвищені виробничі зобов’язання, якій були успішно виконані. Восени того ж року передові колгоспниці артілі «Комунар» одержали по 700 цнт буряків з гектара. Велику роль у розгортанні руху п’ятисотенниць відіграли комсомольці. XI районна комсомольська конференція, яка відбулася 18 січня 1936 року, проходила під знаком розгортання стахановського руху. На ній були присутні 172 делегати від 42 організацій району, а також представники Київського Червонопрапорного заводу «Арсенал» — шефів володарських комсомольців.

Трудовий ентузіазм колгоспників невдовзі дав свої наслідки. Урожайність зернових підвищилась до 15—16 цнт з га, надої молока досягли в середньому 1400 літрів від кожної корови. Зростала оплата трудодня колгоспників. У 1936—40 рр. вони одержували на трудодень по 3,5 кг зерна?.

Разом з матеріальним достатком у Володарці розквітала культура. Значні зміни відбулися в галузі народної освіти. У 1933 році семирічну школу було реорганізовано в десятирічну. За передвоєнні роки середню школу закінчило близько 300 юнаків і дівчат. 1936’ року було відкрито будинок піонерів, а поблизу Володарки створено районний піонерський табір; відкрито будинок культури, при якому діяв самодіяльний театр, що користувався у глядачів великим успіхом. Районна бібліотека мала понад 6 тис. книжок. Все більше молоді захоплювалося спортом. З 31 січня 1932 року у Володарці почала виходити районна газета «Соціалістичне село» з молодіжною сторінкою «Молодий більшовик», яка мобілізовувала трудящих на боротьбу за соціалістичні перетворення.

Після нападу на Радянський Союз фашистської Німеччини у Володарці, як і у всій країні, піднялася могутня хвиля радянського патріотизму. В одній з колективних заяв про добровільну відправку на фронт володарці писали: «Ми клянемось перед усім радянським народом, що будемо битися до останнього подиху, аби знищити німецький фашизм». Населення Володарки активно допомагало радянським бійцям у боротьбі проти загарбників, розгорнуло роботу по евакуації МТС, колгоспної худоби.

З 14 липня 1941 року по 31 грудня 1943 року населення Володарки зазнавало страхіть німецько-фашистської окупації. Гітлерівці пограбували колгоспне майно, техніку, спалили багато будинків, бібліотеку. На каторжні роботи до Німеччини було забрано 156 юнаків та дівчат.

У Володарці розгорнулася боротьба проти фашистських загарбників. Тут виникла підпільна група на чолі з комуністом П. Г. Гамановичем, до складу якої увійшли A. Я. Шаповалов, М. П. Охріменко, Л. Т. Тарнавський, А. С. Кіндзельський, B. С. Пасічник, О. Г. Кавецький. Підпільники поширювали серед населення листівки, закликали його на боротьбу проти окупантів.

В липні 1943 року на слід підпільної групи натрапило гестапо. Почались масові обшуки, розстріли. Фашистські недолюдки закатували П. Г. Гамановича. Підпільники, яким вдалося уникнути арешту, вступили до партизанського загону, створеного у Володарському районі ще в березні 1943 року. Загін (командир — М. І. Барашков) входив у партизанське з’єднання М. І. Наумова. У травні 1943 року партизани обеззброїли місцеву поліцію і розгромили автопарк німецького гарнізону.

Озвірілі окупанти посилили терор. Восени 1943 року вони розстріляли 43 мирних жителів Володарки — дітей, жінок, стариків.

В ніч на 1 січня 1944 року частини Червоної Армії визволили Володарку від німецько-фашистських окупантів.

Самовіддано боролися жителі селища проти фашизму на фронтах Великої Вітчизняної війни. 138 воїнів загинули, захищаючи Батьківщину. 241 чоловіка нагороджено орденами і медалями. 32 жителі відзначено медаллю «За доблесну працю у Великій Вітчизняній війні».

Зразу ж після визволення трудівники селища взялися за відбудову народного господарства, яке зазнало в роки окупації великих руйнувань. На 1944 рік у «Комунарі» налічувалось тільки 53 голови великої рогатої худоби (в т. ч. одна корова), 17 свиней, 86 штук птиці. Не збереглося майже ніякої сільськогосподарської техніки. В такому ж стані знаходився колгосп ім. Н. К. Крупської.

В січні 1944 року розпочали роботу районний комітет партії і райвиконком. На районних партійних зборах комуністи накреслили шляхи і заходи відбудови господарства.

У складних умовах післявоєнної розрухи володарські колгоспи успішно провели першу посівну кампанію 1944 року. В «Комунарі» було засіяно 597 га зерновими культурами і 40 га цукровими буряками, в колгоспі ім. Крупської засіяли 707 га. Селяни проявили справжній трудовий героїзм. Між колгоспами Володарського району ширилось соціалістичне змагання; розгорнулося змагання і між артілями Тетіївського та Володарського районів. Застрільниками соцзмагання часто виступали комсомольці.

Успішно відроджувалась промисловість. Відновили роботу маслозавод, МТС, у 1950 році стала до ладу інкубаторна станція. Налагоджувалася робота побутових, освітніх і культурно-освітніх закладів. Була здійснена радіофікація.

У березні 1951 року артіль ім. Н. К. Крупської приєдналася до «Комунара», що сприяло економічному зміцненню господарства. Того ж року колгосп одержав 567 тис. крб. прибутку. У 1955 році його прибутки зросли до 1 млн. 112 тис. крб. Широко розгорталося будівництво тваринницьких приміщень. Було електрифіковано ряд виробничих процесів, 15 тис. крб. виділено на придбання племінної худоби. Зростав і добробут колгоспників. У 1955 році на трудодень було одержано по 2,2 кг зерна, по 2 крб. 36 коп. грішми, овочі тощо.

Значно зміцніла Володарська МТС. У 1954 році вона обслуговувала 18 колгоспів району з земельною площею 29,9 тис. га. У 1957 році у Володарській і Рудосільській МТС цього ж району налічувалось 190 тракторів, 91 зерновий, 51 бурякозбиральний, 112 силосних комбайнів. Тут працювало понад 500 механізаторів.

З 1955 року стала діяти міжколгоспна будівельна організація. На 1969 рік «Міжколгоспбуд» звів у колгоспах району 69 капітальних приміщень. У Володарці побудували цегельний завод, який за 1956—1969 рр. збільшив виробництво цегли з 3 до 7 млн. штук. Розпочато виробництво залізобетону. Було зведено цехи продкомбінату, реконструйовано майстерні районного об’єднання «Сільгосптехніки», авторемонтні майстерні вантажного автопарку. Для задоволення потреб трудящих у 1956 році введено в дію цехи райпромкомбінату. На велике підприємство перетворився маслозавод. Протягом 1969 року він випустив понад 600 тонн сиру, 360 тонн масла та іншої продукції. Успішно працює колектив хлібозаводу, який щодня виробляє понад 100 тонн хліба.

Невпинно зростає виробництво сільськогосподарської продукції. Протягом 1967—1969 рр. колгоспники «Комунара» одержували в середньому по 29 цнт зернових та по 260—300 цнт цукрових буряків з гектара. На кожні 100 га сільськогосподарських угідь тут вироблялося по 60 цнт м’яса та по 300 цнт молока. До 100-річчя з дня народження В. І. Леніна колгосп достроково виконав завдання восьмого п’ятирічного плану виробництва м’яса і молока.

У колгоспі налічується 17 тракторів, 15 автомашин, 7 комбайнів; він у достатній кількості забезпечений іншими сільськогосподарськими машинами і реманентом. Протягом 1960—1970 рр. у колгоспі збудовано 8 великих господарських приміщень. Неподільний фонд колгоспу на 1969 рік становив 900 тис., а грошові доходи — 1 млн. 272 тис. карбованців.

Зростає Володарка, поліпшується її благоустрій. Тільки протягом 1960— 1970 рр. в селищі споруджено близько 200 житлових будинків з цегли, що мають по 4—5 кімнат. Центральні вулиці селища заасфальтовано, прокладено тротуари. У 1969 році побудовано приміщення профтехучилища, 2 гуртожитки для робітників, приміщення комбінату побутового обслуговування, дитячого садка. З’явилися нові вулиці. В центрі Володарки росте парк, в якому відкрито літній кінотеатр на 350 місць. Завершено будівництво широкоекранного кінотеатру.

З року в рік поліпшується справа охорони здоров’я трудящих. У Володарці є лікарня на 155 ліжок, 40 ліжок має протитуберкульозний диспансер, збудований у лісі недалеко від селища. В лікувальних закладах працюють 24 лікарі та 87 чоловік середнього медичного персоналу.

За післявоєнні роки набагато зріс культурний рівень жителів селища. Тут діє 4 школи: середня загальноосвітня, середня робітничої молоді, заочна середня та 8-річна, в яких працюють 68 учителів і навчається понад 1000 учнів. З 1962 року діє профтехучилище, в якому щороку набуває знань 400 чол. Воно готує механізаторів сільського господарства широкого профілю. При об’єднанні «Сільгосптехніки» у 1969 році відкрито курси по підготовці трактористів.

Комсомольська і піонерська організації шкіл Володарки виховують молодь в дусі бойових, революційних і трудових традицій нашого народу. У 1967 році піонери восьмирічної школи взяли активну участь у Всесоюзній військово-спортивній грі «Зарница», за що одержали нагороду ЦК ВЛКСМ, Головного Політичного Управління Радянської Армії і Військово-Морського Флоту та газети «Пионерская правда».

Велику роботу в селищі проводить районний будинок культури, при якому діють гуртки художньої самодіяльності, естрадний оркестр. Тут регулярно відбуваються гастролі обласних та столичних театрів.

Добре обладнано стадіон «Колгоспник» з футбольним полем, біговими доріжками і трибунами для глядачів. Футбольна команда Володарки 7 років підряд була чемпіоном області і призером чемпіонату сільських команд України. Велику допомогу у розгортанні спортивної роботи володарцям подають шефи — спортсмени товариства «Динамо» з Києва.

Своїми досягненнями жителі Володарки значною мірою зобов’язані активній діяльності селищної Ради депутатів трудящих, до складу якої входять кращі обранці народу, передовики праці.

Трудящі Володарки під .керівництвом комуністів, яких у первинних організаціях селища налічується 360, докладають усіх сил, щоб внести свій вклад у всенародну справу побудови комунізму.

О. І. ЛУГОВА, М. О. САМОДІД, П. К. ФЕДОРЧЕНКО
Ази генеалогії ПОЧАТОК. Із повагою, Ганна
Аватар користувача
kbg_dnepr
Повідомлень: 7459
З нами з: 14 січня 2021, 15:44
Стать: Жінка
Звідки: Дніпро
Дякував (ла): 5284 рази
Подякували: 945 разів

Re: Володарка (Володарев), смт, Володарський р-н, Київська область

Повідомлення kbg_dnepr »

"Острів сакури" - унікальний парк у Володарці

У 2019 році завдяки "Острову сакури" на туристичній мапі Київщини з’явилась Володарка/
Унікальний витвір мистецтва, що збудований переважно у східному стилі створювався протягом 4 років і увібрав у себе різноманіття рукотворних інсталяцій, ландшафтного дизайну та штучних водойм.

Створення острову – давня мрія Миколи Каплуна, підприємця з Володарщини, який втілив її вжиття виступивши в ролі архітектора, будівника, дизайнера, художника і звісно ж мецената.

https://mykyivregion.com.ua/news/ostriv ... arci-video
Катерина
Глушак (Брянськ.) Ковальов Федосенко mt H5a (Могилевськ.)
Оглотков I2a2b (Горбат. п. НГГ) Алькін Душин Жарков Кульдішов mt U5a1 Баландін (Симб. губ.)
Клишкін R1a1a Власенко Сакунов Кучерявенко (Глухів)
Кириченко Бондаренко Білоус Страшний mt T2a1 (Новомоск. Дніпроп.)
#генеалогия #генеалогія #пошукпредків #поискпредков #ahnenforschung #ukrainianancestry #родовід #родословная
Відповісти

Повернутись до “Літера В”

Хто зараз онлайн

Зараз переглядають цей форум: Немає зареєстрованих користувачів і 16 гостей