ВОЗНЕСЕНСЬК, місто, Миколаївська область

Відповісти

У цьому місті/Цим містом/Це місто

Народився і живу
0
Немає голосів
Народився, але не живу
1
100%
Жили мої батьки
0
Немає голосів
Жили декілька поколіннь моїх пращурів
0
Немає голосів
Жило більше 7 поколіннь моїх пращурів
0
Немає голосів
Досліджую
0
Немає голосів
Цікавлюсь
0
Немає голосів
Є зв'язок моїх пращурів з цим НП
0
Немає голосів
Ваш варіант відповіді
0
Немає голосів
Ваш варіант відповіді
0
Немає голосів
 
Всього голосів: 1

Аватар користувача
АннА
Супермодератор
Повідомлень: 8878
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Стать: Жінка
Дякував (ла): 3563 рази
Подякували: 2154 рази

ВОЗНЕСЕНСЬК, місто, Миколаївська область

Повідомлення АннА »

ВОЗНЕСЕНСЬК – місто обласного підпорядкування Миколаївськоъ обл., райцентр. Розташов. на р. Пд. Буг. Залізнична ст. Нас. 42,3 тис. осіб (2001).

Виник 1795 на місці колишнього запорозького зимівника, потім села Соколи, що входило до Бугогардівської паланки, яка за Кючук-Кайнарджійським мирним договором 1774 увійшла до складу Новоросыйськоъ губ.
Для посилення охорони кордону з Туреччиною кн. Г.Потьомкін запропонував імп. Катерині II збудувати на місці Соколів нове місто і "взять за актуальное правило, дабы селения пограничные были военные".

1795–96 – адм. центр Вознесенського намісництва,
1797– 1803 – заштатне м-ко Новоросійської губернії,
1803–17 – гол. станиця Бузького козацького війська.
Від 1817 – заштатне місто Єлизаветградського пов. Херсонської губернії.
1920–23 – повітовий центр Херсонської (1920–22 – Миколаїв.) губ.,
з 1923 – райцентр Миколаївської округи,
од 1932 – Одеської, 1944 – Миколаївської обл.
Місто з 1938.
Ази генеалогії ПОЧАТОК. Із повагою, Ганна
Аватар користувача
АннА
Супермодератор
Повідомлень: 8878
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Стать: Жінка
Дякував (ла): 3563 рази
Подякували: 2154 рази

Re: ВОЗНЕСЕНСЬК, місто, Миколаївська область

Повідомлення АннА »

Зображення
Вознесе́нськ — місто обласного значення в Миколаївській області України, адміністративний центр Вознесенського району, не входить до його складу. Населення становить 35,5 тис. осіб.
Історія
У XV сторіччі на горі, де річка Мертвовод впадає до Південного Бугу, стояла татарська фортеця Чичаклей. Великий Литовський князь Вітовт зруйнував фортецю та побудував на її місці замок Соколець.[2] Існує й альтернативна точка зору щодо розміщення фортеці «Чичиклея»[3]
Запорозьке місто Соколи (Соколов, Соколів) входило до Бугогардівської паланки. Наприкінці XVIII сторіччя Соколи стали адміністративним центром Бугогардівської паланки. Запорожці мали тут переправу через Південний Буг, що називалася Соколиною.
Під час російсько-турецької війни з козаків був сформований Бузький козацький полк, канцелярія його знаходилася в Соколах. У 1785 році був створений Бузький Єгерський корпус, до складу якого увійшли й бузькі козаки.
Місто Вознесенськ було засноване біля Соколів у 1795 році указом російської імператриці Катерини II як центр Вознесенського намісництва і названо на честь церковного свята — Вознесіння Господнього. Першим городничим Вознесенська у 1795–1796 роках був Вердеревський Миколай Іванович[джерело?].
15 квітня 1920 року зброїні формування УНР через нестачу боєприпасів та їжі відважилися на відчайдушний, майже рукопашний штурм вузлової станції Вознесенськ, зайнятої більшовицькими військами й повної запасів супротивника. Цією відчайдушною атакою чорні запорожці , якими командував Петро Дяченко відкрили дорогу до Вознесенська. Генерал Михайло Крат свідчив, що тоді було захоплено 2 мільйони рушничних набоїв, 32000 гарматних, 28 гармат, 5000 рушниць, 4 кулемети тощо.
Ази генеалогії ПОЧАТОК. Із повагою, Ганна
Аватар користувача
АннА
Супермодератор
Повідомлень: 8878
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Стать: Жінка
Дякував (ла): 3563 рази
Подякували: 2154 рази

Re: ВОЗНЕСЕНСЬК, місто, Миколаївська область

Повідомлення АннА »

З історії міст і сіл УРСР виданої у 1968-1973 роках.
Вознесенськ (до 1795 р. Соколи) — місто районного підпорядкування, розташоване на лівому березі Південного Бугу. Відстань до Миколаєва — 94 км. Станція Одесько-Кишинівської залізниці. Має також регулярне автобусне і пароплавне сполучення з Миколаєвом. Населення — 38 тис. чоловік. Міській Раді підпорядковані села Зелений Гай та Пряме.

Вознесенськ — центр району, площа якого 1,4 тис. кв. км, населення 74,6 тис. чоловік (в т. ч. міського — 42,4 тис., сільського — 32,2 тис.). У районі 55 населених пунктів, підпорядкованих міській, селищній та 12 сільським Радам; 14 колгоспів, 5 радгоспів, лісгосп, дослідна станція зрошуваного землеробства; орної землі — 90,6 тис. га, під садами і виноградниками — 3,6 тис. га; 25 промислових підприємств, 8 будівельних організацій; 7 лікарень і 32 фельдшерсько-акушерських пункти, 52 школи, 47 бібліотек, 52 будинки культури і клуби.

Поблизу міста в передвоєнні роки знайдено кістки мамонта, виявлено рештки поселення та скарб бронзових знарядь праці (сокири-кельти, серп, долото тощо) доби бронзи, кургани скіфських часів, два поселення перших століть н. е. та римські монети II ст. н. ери.

В XV ст. на високій горі південної околиці сучасного Вознесенська стояла турецька фортеця Чичаклей. Литовські князі під час походів на південь зруйнували її і спорудили своє укріплення. На початку XVIII ст. на цьому місці був козацький зимівник Соколи, що входив до Бугогардівської паланки. Тут через річку Південний Буг козаки утримували переправу, яка звалася Соколиною. Бугогардівська паланка контролювала територію між річками Південним Бугом, Мертвоводом, Інгульцем і Синюхою. У 1775 році, коли утворилася Новоросійська губернія, в урочищі Соколах намічалося будувати місто Новопавлівськ, але здійснити ці плани не вдалося.
1774 року у станицях понад Бугом розташувалися полки щойно створеного Бузького козацького війська, управління якого містилося в Соколах. У 1785 році тут розквартирувався Бузький єгерський корпус під командуванням генерала М. І. Кутузова. Бузькі козаки брали активну участь у російсько-турецькій війні 1787—1791 рр., штурмували Очаків та Кінбурн.

У 1789 році князь Г. Потьомкін запропонував Катерині II збудувати на місці Соколів нове місто і назвати його Вознесенськом. Через 6 років 27 січня 1795 року було видано указ про заснування Вознесенського намісництва і будівництво його центру — Вознесенська. На це було асигновано велику на той час суму — 3 млн. крб. За проектом місто мало зайняти територію між Бугом і Мертвоводом аж до теперішнього Мар’їного гаю — 20 кв. верст. Проте, після смерті цариці — в 1796 році Павло І своїм указом спершу перетворив Вознесенське намісництво на губернію, а невдовзі ліквідував її, включивши Вознесенськ як заштатне місто до Ольвіопольського повіту Новоросійської губернії. Будівництво його уповільнилось. 1817 року, коли Вознесенськ став центром військових поселень Новоросійського краю, населення його становило 7,8 тис. чоловік. Це були, головним чином, військові, а також міщани, купці, селяни, які жили на околицях міста. Царський уряд почав зачисляти до військових поселенців і бузьких козаків, позбавляючи їх навіть тих куцих козацьких вільностей, які мали вони досі. Спалахнуло повстання: козаки повсюдно протидіяли перепису їхніх родин, заявляючи, що не кинуть своїх знамен, доки живі. А Бабиченко та Гетманченко з Вознесенської станиці їздили по інших населених пунктах і закликали до збройного опору. 16 липня 1817 року загін у п’ять сотень повстанців вступив до Вознесенська і поставив перед отаманом свої вимоги. Коли ж той намагався вгамувати їх, козаки побили його. Стягнувши до Вознесенська понад 10 тис. військ, царський уряд жорстоко розправився з учасниками повстання, яке тривало близько двох місяців. Військово-польовий суд, до якого було віддано 94 чоловіка, засудив 64 з них до страти, яку згодом замінили покаранням шпіцрутенами і відданням у солдати або на довічне поселення в Сибір. Бабиченка та Гетманченка заслали в окремий Сибірський корпус рядовими. Нових військових поселенців приводили до присяги під жерлами гармат.

Так бузькі козацькі полки було перетворено на уланську поселенську дивізію, де запроваджувалися постійні військові огляди і непосильна праця. Кожен поселенець зобов’язаний був працювати три дні на себе і три дні — на казну. Але роботи задавалося так багато, що доводилося працювати на казну 4—5 днів, а часто і цілий тиждень. За невиконання завдання карали 200—500 різками. 1818 року у Вознесенську знову вибухнуло повстання, але його також жорстоко придушили. В наступні роки незадоволення гнітом не стихало.

Поступово місто зростало. Споруджувалися будинки для офіцерів, приміщення військових установ. Вулиці прокладалися широкі, обсаджувалися тополями, білими акаціями. Працювали готель, заїжджий двір. Було створено військовий госпіталь на 150 ліжок.

В першій половині XIX ст. у місті працювало 12 лавок, винний погріб. Тричі на рік відбувались ярмарки, де торгували зерном, льоном, лісом, який доставляли сюди Бугом, а також сухопутним шляхом з Черкас і Крюкова. Виникли й невеликі промислові підприємства — 4 чинбарні, 6 олійниць, 11 млинів.

У зв’язку з всеросійськими військовими маневрами, що відбувалися тут у червні—жовтні 1837 року, було збудовано два палаци для царя, театр, насаджено парк з басейном, альтанками; при в’їзді в місто споруджено тріумфальні ворота тощо.

Селян з навколишніх сіл і військових поселенців гнали в Київську губернію, звідки вони на волах везли вже великі дерева для парків. На період маневрів сюди перебрався весь царський двір і дипломатичний корпус. Приїхала французька опера і Московський імператорський драматичний театр, у складі якого перебували великі актори — російський М. С. Щепкін та український К. Т. Соленик. Обидва вони грали цілий місяць на вознесенській сцені. Серед інших вистав була поставлена комедія М. В. Гоголя «Ревізор», роль Хлестакова виконував К. Т. Соленик, а городничого — М. С. Щепкін. В 1846 році Вознесенськ відвідав відомий угорський композитор і піаніст Ференц Ліст. У місті був великий оркестр духових інструментів. У святкові дні на міському майдані збиралися місцеві піснярі й чумаки (через Вознесенськ пролягав чумацький тракт з Поділля, Волині та Київщини), які знайомили жителів міста з народними піснями свого краю.

1851 року в місті відкрилася перша парафіяльна школа, де навчалося всього 29 дітей. Згодом почало діяти й військове училище, до якого щорічно приймали 250 хлопчиків, переважно дітей нижчих чинів, з яких готували писарів.

Після скасування військових поселень багатьох жителів Вознесенська переведено на становище державних селян. На час реформи 1861 року їх тут жило 3016 чоловік. За указом 1867 року на кожну ревізьку душу було виділено по 4 десятини землі. Крім різних податків, селяни щорічно вносили до казни т. зв. душову оброчну подать за наділи, а також викупні платежі. Без землі залишилось чимало мешканців міста: колишні дворові, відставні нижчі чини, різночинці й ті, хто не мав змоги викупити наділи. Таких налічувалось понад 1000 чоловік. Землі зосереджувалися в руках багатих німців-колоністів, заможних селян-куркулів. Вже 1875 року на селянське господарство припадало всього 2,35 десятини землі, 159 господарств у 1885 році були безземельні.

З другої половини XIX ст. у Вознесенську швидко розвивається промисловість. В 60—70 рр. стали до ладу завод свічок, каретні майстерні, кузні, олійниці, розширилося виробництво цегли, вапна, поблизу міста розробляли поклади будівельного каменю. Працювали соледробарка й кілька млинів, майстерні для ремонту сільськогосподарського знаряддя, винокурня, салотопня, гончарня і 3 заводи фруктових вод, торгувало понад 150 різних лавок. Згодом виникли шкіряні, гончарні, виноробні підприємства. Відкрилися заводи: спиртоочищувальний, пивоварний, миловарний, завод Шпехта, що випускав сільськогосподарські машини й знаряддя. На заводах і річковій пристані (між Миколаєвом і Вознесенськом курсували пароплави) в кінці XIX — на початку XX ст. працювало близько 4 тис. робітників.

Із зростанням промисловості й торгівлі збільшується кількість жителів. 1897 року у Вознесенську мешкало 15 748 чоловік, з них понад 8 тис. робітників і сільськогосподарських наймитів. В. І. Ленін у праці «Розвиток капіталізму в Росії» називає Вознесенськ серед великих ринків найму робітників. Найбільше заробітчан приходило сюди з центральних губерній у період гарячих польових робіт — навесні та в жнива. Наприклад, у 1897 році на вознесенському робітничому ринку 68 селян з Полтавської губернії гуртом найнялися на польові роботи з оплатою за весь строк: чоловікам — по 65 крб., жінкам — по 30 крб. Робочий день тривав 16 годин. Робітники тулилися в убогих халупах поблизу заводів і підприємств, селяни — на околицях міста. 50 шинків відбирали в трудящих останні копійки.

Перша міська лікарня на 25 ліжок відкрилася 1887 року. У 1904 році в ній працювало 7 лікарів і стільки ж фельдшерів. За даними всеросійського перепису населення 1897 року 87 проц. жителів міста були неписьменними. Тільки 10—12 проц. дітей шкільного віку навчалося в школах. Наприкінці XIX — на початку XX ст. тут працювали народна школа, двокласне та чотирикласне училище, чоловіча й жіноча гімназії. У Вознесенську народилися і здобували освіту в гімназії А. О. Сапєгін — радянський учений-біолог, віце-президент Академії наук УРСР у 1939—1945 рр., Є. А. Кибрик — народний художник СРСР, лауреат Державної премії СPCP, В. Г. Смекалін — український радянський композитор.

Часто на гастролі до міста приїжджали професіональні актори. Двічі гастролювала тут трупа М. Л. Кропивницького, в складі якої грали М. К. Заньковецька, П. К. Саксаганський, М. К. Садовський, І. К. Карпенко-Карий. Вознесенський театр власної трупи не мав, навколо нього гуртувалися аматори. На початку 900-х років у місті відкрилася невелика публічна бібліотека, яка не могла задовольнити потреби всього населення. Зате тут одурманювали свідомість бідноти 5 церков і 3 молитовні будинки.

Жахливий визиск, безправ’я та безпросвітні злидні спонукали трудящих до боротьби з капіталістами і поміщиками. На початку 1900 року Є. Б. Бош,в майбутньому професіональна революціонерка, що жила тоді у Вознесенську, налагодивши тісний контакт з соціал-демократичними гуртками Миколаєва й Одеси, розповсюджувала у Вознесенську нелегальну літературу. 1901 року Є. Б. Бош вступила в члени РСДРП2. В тому ж році в місті був створений соціал-демократичний гурток з 11 чоловік, що згодом перетворився на організацію; ним керували Є. Б. Бош та робітник млина Ю. А. Синяков. Гуртківці провадили велику революційну роботу серед робітників заводу сільськогосподарських машин Шпехта, спиртозаводу, вантажників річкової пристані, а також жителів сіл Братського, Солоного, Бузьких хуторів, Новокантакузенки та ін. У квітні 1903 року в робітника М. Шора поліція знайшла прокламації, в яких закликалось святкувати 1 Травня. їх привозив до Вознесенська матрос баржі Г. Усов.

Велику революційну роботу провела Вознесенська організація РСДРП в період революції 1905—1907 рр. Одеський комітет РСДРП направив до міста свого представника К. Вокзального, який привіз гектограф. З його допомогою організація випустила листівку, в якій закликала солдатів Вознесенського гарнізону і селян до боротьби з поміщиками і буржуазією. Листівки друкувалися в будинку коваля Зінченка, розташованому на околиці. Біля кузні збиралися селяни, перед якими виступали Ю. А. Синяков, В. Ф. Зінченко та інші. Одеський комітет РСДРП через пропагандистів-організаторів надсилав сюди революційну літературу.

З весни 1905 року революційна боротьба у Вознесенську активізувалася, в ній брали участь дедалі ширші кола трудящих. Поповнилася організація РСДРП, до неї вступили робітники Василевський, Шолодаш, Унтілов, Блейзер, селяни-бідняки Сокут, Попович та інші. Члени організації провели 1 Травня 1905 року революційну маївку, в якій взяло участь 1500 трудящих. З промовою виступив представник Миколаївської організації РСДРП П. Л. Ровнер. В селах навколо Вознесенська були створені страйкові комітети. Влітку 1905 року на околицях міста відбулося кілька революційних виступів селян. Бойова революційна селянська дружина з 200 чоловік конфіскувала у поміщиків і куркулів хліб, сіно, худобу, реманент і роздала біднякам.

Разом з робітниками і селянами в липні страйкували і службовці поштової контори, вимагаючи скорочення робочого дня. Полк донських козаків, що прибув до Вознесенська, не міг задушити революційні виступи у місті і навколишніх селах. Активну участь у всеросійському політичному страйку взяли робітники всіх вознесенських підприємств, до них знову приєдналися службовці пошти і телеграфу, міських установ, вимагаючи скорочення робочого дня, передачі землі селянам. Наприкінці 1905 року Ю. А. Синякова та кількох його товаришів поліція заарештувала і відправила до Єлисаветградської в’язниці, а пізніше за вироком суду їх заслано до Тобольської губернії.

Незважаючи на репресії, організація РСДРП й далі проводила революційну роботу серед трудящих та солдатів військових частин, розташованих у місті.

Прокурор Єлисаветградського окружного суду повідомив прокурора Одеської судової палати, що у Вознесенську, на Петербурзькій вулиці, в будинку Члекпа 7 квітня 1906 року відбулося засідання революційно настроєних людей. Будинок був оточений нарядом поліції, яка після обшуку знайшла понад 80 прокламацій і відозв РСДРП, журнал протоколів з’їздів Вознесенської організації, багато брошур. В жовтні 1906 року місцева організація РСДРП скликала селянський з’їзд, на який своїх представників направили й солдати військових частин. З’їзд обрав окружний комітет й ухвалив не платити податки та не давати рекрутів до царської армії. Події у Вознесенську під час революції 1905—1907 рр. продемонстрували організованість робітників і селян, їх здатність до рішучих виступів проти експлуататорів.

Напередодні першої світової війни в місті жило понад 18 тис. чоловік. Після прокладення в 1912 році через Вознесенськ залізниці з Одеси на Бахмач пожвавилось економічне життя міста. Побудовано станцію, паровозне депо, товарні, а на північній околиці — великі артилерійські склади. Про тяжке становище пролетарів, зокрема на заводі Шпехта, свідчила кореспонденція, опублікована в газеті «Правда» за 3 серпня 1912 року, де говорилося: «На заводі трудяться місцеві жителі, яких жахливо експлуатують. Підлітки 17—18 років, відпрацювавши по два роки, одержують за 10-годинний робочий день по 30 коп., майстрові — від 1 крб. до 1 крб. 10 коп». Навіть кваліфікований робітник не міг прогодувати себе і сім’ю на такий мізерний заробіток.

В роки першої світової війни сотні трудящих Вознесенська були мобілізовані на фронт. Нестача робочих рук призвела насамперед до значного скорочення виробництва промислової продукції, занепаду селянських господарств. Внаслідок зростання дорожнечі знизилась реальна заробітна плата робітників, збільшилась тривалість робочого дня.

Як тільки стало відомо про повалення самодержавства, в місті відбулася демонстрація робітників, селян і солдатів місцевого гарнізону. Демонстранти несли червоні прапори, співали революційних пісень, на центральному майдані відбувся великий мітинг. На початку березня 1917 року вознесенські робітники об’єднались у профспілку, яка захищала права робітників. Згодом була обрана Рада робітничих і військових депутатів. До складу Ради входили представники різних політичних партій: поруч з більшовиками в ній засідали меншовики і есери. Проте робітниче ядро в Раді було найміцніше, за ним йшли всі солдатські і більшість

селянських депутатів. Запеклі дискусії точилися на засіданнях Ради в питанні ставлення до війни, конфіскації поміщицьких земель, встановлення 8-годинного робочого дня, передачі промислових підприємств до рук робітників. У квітні за проханням робітничих і солдатських депутатів на засіданні Вознесенської Ради виступив прибулий з Миколаєва більшовик Захаров. У своїй промові він викрив зрадницьку суть політики меншовиків і есерів; з Ради вигнали представників офіцерства. Дедалі втрачали будь-який вплив на трудящих т. зв. громадський комітет — орган Тимчасового уряду — та міська дума.

У травні до Вознесенська із заслання повернувся більшовик Ю. А. Синяков, робітники обрали його до складу Ради. На загальноміських зборах організації РСДРП він запропонував створити самостійну більшовицьку організацію. Ця пропозиція була гаряче підтримана. Очолив більшовицьку організацію Ю. А. Синяков. У своїх виступах він викривав облудність і антинародністі дій меншовиків, есерів та інших дрібнобуржуазних партій, рішуче засуджував місцевих націоналістів. Трудящі міста і околиць почали відкликати з Ради депутатів меншовиків та есерів і замість них посилати настроєних по-більшовицькому робітників. Так, до Ради ввійшли залізничник П. І. Савескул, наймит, член партії більшовиків П. П. Орленко, кочегар Г. С. Іваницький та інші. Активно діяла профспілка «Металіст», яка об’єднувала трудящих заводу Шпехта і ремонтних майстерень. У червні 1917 року вона організувала двомісячний страйк, внаслідок якого робітники добилися підвищення заробітної плати.

Трудове населення Вознесенська з великою радістю зустріло звістку про перемогу Жовтневого збройного повстання в Петрограді і створення першого Радянського уряду на чолі з В. І. Леніним. Більшовики широко популяризували серед трудящих перші декрети, прийняті на II з’їзді Рад. Фракція більшовиків Ради робітничих і військових депутатів, очолювана Ю. А. Синяковим, сформувала загін Червоної гвардії, яким командував більшовик Я. Заславський.

Особливо посилилася боротьба за встановлення Радянської влади після І Всеукраїнського з’їзду Рад. У другій половині січня 1918 року більшовики — члени Вознесенської Ради — прийняли рішення взяти всю владу в місті в свої руки. їх підтримали безпартійні члени Ради. Червоногвардійський загін розігнав міську управу. Було розпущено і громадський комітет. Рада звернулася з відозвою до населення міста і прилеглих сіл, в якій повідомила, що у Вознесенську встановлена єдина і законна Радянська влада. На другий Всеукраїнський з’їзд Рад, що відбувся у березні 1918 року в Катеринославі, трудящі міста делегували Ю. А. Синякова. Після з’їзду Центральний Комітет РКП(б) направив його на партійну роботу до міста Серпухова.

В березні Вознесенськ зайняли австро-німецькі війська. За ними прийшли гетьманські загони. Ще напередодні австро-німецької окупації Миколаївський більшовицький комітет направив сюди своїх представників О. І. Чаленка, М. Я. Рибака та Г. С. Гордієнка для організації революційного підпілля. Був створений більшовицький підпільний комітет. У важких умовах члени групи провадили велику агітаційну роботу серед залізничників, збирали зброю, встановили міцний зв’язок з селянами Григорівки, Білоусівки, Арнаутівки, Натягайлівки. В цих місцях працювали агенти ревкому, які розповсюджували літературу, брали на облік добуту зброю. Коли на жителів Натягайлівки німецьке командування наклало контрибуцію в 10 тис. крб., робітники депо «порадили» старості зібрати селянський сход. Після коротких, але переконливих виступів більшовицьких агітаторів, збори ухвалили ніякої контрибуції не платити. Для відсічі ворогу в селі була організована збройна група.

Вознесенці приєднались до всеукраїнського страйку залізничників, що розпочався в середині липня 1918 року. На великому мітингу страйкарі пред’явили властям міста вимоги: поліпшення умов праці, припинення знущань і пограбувань; заборону перевозити австро-німецькі війська і зброю по залізниці. Мітинг був оточений кільцем озброєних окупантів, але ніякі погрози не зламали волі залізничників. Рух поїздів через станцію Вознесенськ припинився. Паровозні топки погасли, обезлюдніли майстерні депо. На допомогу робітникам прийшли російські брати, надіславши з Москви 10 тис. крб. Партійна організація розподілила ці гроші між сім’ями страйкарів.

Готуючись до збройного повстання проти окупантів, керівники більшовицького підпілля вирішили об’єднати дрібні групи в один загін. Щоб здобути зброю, партизани двічі восени 1918 року нападали на німецькі військові ешелони, що йшли з Одеси, і роззброювали їх. В листопаді того року комітет прийняв рішення розпочати збройне повстання проти німецьких окупантів та гетьманської влади. Для керівництва повстанням створено ревком, до складу якого ввійшли більшовики І. Г. Філоненко, М. К. Іршенко та інші.

В ніч з 15 на 16 листопада повстанці, спираючись на підтримку населення, розгромили міську управу, німецький гарнізон і гетьманську варту, захопили вокзал, артилерійські склади, пошту, банк та інші важливі об’єкти. Загоном командував колишній панський пастух, недавній фронтовик Н. І. Урсулов. Влада перейшла до рук ревкому. Над містом знову замайорів червоний прапор.

Однак незабаром до Вознесенська підступно вдерлися загони петлюрівської Директорії. Вони захопили казарми зі зброєю, заарештували деяких членів ревкому. Велика група комуністів, партизанів відступила до села Гур’ївки. Створивши т. зв. похідний ревком, вони сформували новий партизанський загін і повели наступ на Вознесенськ. 2 лютого 1919 року червоні повстанці в запеклому бою розгромили загін жовтоблакитників. В середині лютого поповнені загони вознесенських партизанів були переформовані на 1-й Вознесенський піхотний полк, який очолив І. К. Філіппов та кавалерійський загін під командуванням Н. І. Урсулова. На заклик більшовицького комітету робітники паровозного депо станції Вознесенськ спорядили бронепоїзд «Смерть Директорії», командиром якого ревком призначив матроса чорноморського флоту К. А. Чеклова. В усі волості Вознесенського повіту виїхали комуністи і члени ревкому, які роз’яснювали селянам політичне й військове становище в країні. Ревком організував роботу всіх підприємств і транспорту, приступив до передачі селянам землі. Важливе значення надавалося продовольчому питанню, особливо заготівлі хліба для голодуючих робітників та мобілізації трудящих міста і волості до Червоної Армії. Для дітей-сиріт і робітників Петрограда було зібрано 7 вагонів продовольства. На зборах залізничників 2 березня 1919 року одностайно прийнято постанову — із загальної суми заробітку відрахувати 4 проц.— 10 800 крб. на користь Червоної Армії.

На початку березня французькі та денікінські частини, зайнявши лінію Веселинове—Раштадт, почали наступ на Вознесенськ. Інтервенти наблизились впритул до залізничного мосту через Південний Буг. Денікінці по телеграфу пред’явили Вознесенському ревкому ультиматум — здати місто. Та ревком кинув проти них 1-й Вознесенський піхотний полк, кавалерійський загін і бронепоїзд «Смерть Директорії». Після десятигодинного бою інтервенти відступили. 1-й Вознесенський полк, кавалерійський загін, бронепоїзд «Смерть Директорії» брали також активну участь у боях проти військ Антанти під Березівкою, у визволенні Одеси. Коли в травні отаман Григор’єв підняв на півдні України контрреволюційний заколот, в місті були сформовані ще 2-й і 3-й стрілецькі Вознесенські полки, які разом з полками І. К. Філіппова і Н. І. Урсулова утворили Вознесенську бригаду особливого призначення. Ця бригада у складі 3-ї Української Радянської армії влітку 1919 року громила банди Григор’єва під Єлисаветградом. У травні 1919 року Вознесенський ревком очолив прибулий до міста за відрядженням Центрального Комітету партії Ю. А. Синяков. Ревком формував нові червоноармійські загони. Робітники депо спорядили другий бронепоїзд «Помремо або переможемо».

25 червня 1919 року створено Вознесенський повіт і повітові органи. Секретарем повіткому КП(б)У був обраний І. Г. Філоненко. В цей час виникла комсомольська організація. Першим секретарем повітового комітету комсомолу стала Г. М. Шварцман. Для зміцнення Радянської влади в селах повіту комуністи і комсомольці часто виїжджали туди, подавали допомогу комітетам бідноти, брали активну участь у боротьбі з бандитизмом. Так, група активістів прибула в Трикратівську волость для налагодження роботи волосних установ, формування загону самооборони. У Кантакузенській волості було організовано комсомольський осередок.

В кінці липня біля Одеси внаслідок провокацій есерів, меншовиків, бундівців та денікінських агентів спалахнули контрреволюційні заколоти куркулів та німців-колоністів. Сформовано було повітову Раду оборони. Вознесенські загони вирушили для придушення цих виступів. Скориставшись відсутністю загонів, контрреволюційні елементи на початку серпня того року підняли в повіті куркульське повстання. Бій тривав кілька днів. Мужньо захищалися більшовики, але сили були нерівні. Невелика група партійних і радянських працівників виїхала бронепоїздом в напрямі станції Колосівка, щоб поповнити свої сили. Та в районі заплави заколотники зруйнували залізничну колію. Збагнувши, що потрапили у пастку, більшовики кинулися в бій, намагаючись вирватись з оточення. У бою загинули Ю. А. Синяков, І. К. Філіппов, О. І. Чаленко, П. І. Бабенко, Д. А. Гладковський, Г. М. Шварцман та інші. 18—19 серпня загін 58-ї дивізії під командуванням П. А. Грудачова, що прибув з Миколаєва, Вознесенський червоний загін, який повернувся з-під Одеси, а також зведений загін Ф. А. Анулова придушили контрреволюційний заколот.

Але 26 серпня 1919 року місто захопили денщінці, контррозвідка яких за активною участю місцевої буржуазії почала поголовні арешти й розправи над більшовиками, комсомольцями. Першими жертвами білогвардійського терору стали 18 радянських працівників. Після розстрілу їх трупи розвішали на ліхтарних стовпах з написом на грудях: «Так буде з кожним комуністом і його співучасником».

В умовах білогвардійського терору розгорнув роботу повітовий більшовицький комітет, очолюваний І. Г. Філоненком. Підпільники розповсюджували серед населення революційні листівки з закликом чинити опір денікінцям, організовували партизанські групи, які знищували ворогів, відбирали награбоване майно, роззброювали денікінську варту. Синки місцевих багатіїв, які завербувалися до денікінської контррозвідки, збилися з ніг, розшукуючи керівників підпілля. їм вдалося заарештувати групу більшовиків і безпартійних активістів: М. І. Ткачука, О. П. Кабаненка, Г. П. Пучкова, О. Т. Чернова та інших. Жорстоких, нелюдських катувань зазнав перший червоний комендант міста М. І. Ткачук, після чого його розстріляли і повісили на телеграфному стовпі. У вересні 1919 року денікінці замучили більшовиків М. В. Котельмаха, Л. П. Середу, М. Адамова, двох сестер Любарських, в Миколаївській каторжній тюрмі був страчений вознесенський більшовик Т. Бабичев. Кривавий терор тривав п’ять місяців. В ніч з 29 на 30 січня 1920 року 402-й стрілецький полк Ф. Ю. Криворучка 45-ї дивізії у взаємодії з кавалерійською бригадою Г. І. Котовського визволили Вознесенськ від контрреволюційних сил. В боях за місто Червона Армія захопила великі трофеї: 14 гармат, багато кулеметів, залізничний ешелон з обмундируванням, санітарний поїзд і близько 2 тис. полонених.

Повітовий партійний комітет, ревком вживали заходів щодо забезпечення робітників і червоноармійських родин продовольством, перерозподілу землі між селянами. В квітні 1920 року повітовий ревком передав владу новообраній Раді робітничих, селянських і червоноармійських депутатів. На всіх підприємствах повітком і Рада організували недільники, будівельні бригади тощо. Незабаром відновили роботу залізничний вузол, завод сільськогосподарських машин, деякі майстерні, була організована прокатна станція сільгоспмашин.

Вознесенська партійна організація на 1920 рік налічувала 50 членів партії і 14 кандидатів. Створювались партійні осередки на залізничному вузлі, на промислових підприємствах. 4 квітня 1920 року повітовий комітет партії скликав першу загальноміську робітничу конференцію, на ній була обрана профрада, що об’єднала 12 профспілкових організацій, до яких входило понад 2 тис. робітників.

Але мирній праці трудящих перешкоджали бандитські напади на околиці міста, сусідні села. 14 квітня 1920 року повітовий з’їзд Рад обговорив питання зміцнення Радянської влади та дальшого господарського будівництва. Під час його роботи до президії надійшло повідомлення, що на Вознесенськ рухається зграя петлюрівців Омеляновича-Павленка. Усі делегати негайно були мобілізовані на боротьбу. На підприємствах формувались робітничі загони. 16 квітня банду було знищено. В бою загинуло багато комуністів, комсомольців, радянських активістів, серед них голова повітвиконкому І. І. Іпатов.

Завдяки трудовому ентузіазму робітників вознесенських підприємств на січень 1921 року працювали залізничні та інші майстерні, прокатна станція, завод сільськогосподарських машин. Восени 1921 року стала до ладу електростанція. На колишньому заводі Шпехта почали ремонтувати жниварки, снопов’язалки, пущено було млини, олійниці. При паровозному депо відкрили бондарню, шевську та кравецькі майстерні, майстерню ремонту сільськогосподарських машин і знарядь. Із брухту виробляли лопати, граблі, вила. Для забезпечення міста паливом торф доставляли баржами.

Повітовий комітет значну увагу приділяв розвиткові торгівлі: в липні 1921 року проведено нараду працівників місцевих кооперативів, створено комісію товаропостачання. У жовтні 1921 року повітком КП(б)У організував великий суботник для впорядкування міста, в ньому взяло участь 5317 чоловік, було очищено вулиці, прокладено 2 км тротуару, посаджено 2 парки і 5 скверів. Для збирання хліба голодуючим в села виїжджала бригада з комуністів і комсомольців. В липні 1921 року в цій роботі взяло участь 300 вознесенських комсомольців. Було зібрано 5788 пудів хліба, 38 млн. крб. Хліб і гроші йшли на допомогу не лише місцевому населенню, а й голодуючим Поволжя.

На початку 1922 року відбулися вибори до міської Ради. За 75 депутатів, серед яких було 34 комуністи, проголосувало 97,2 проц. виборців. Про цілковите схвалення політики партії і Радянського уряду трудящими Вознесенська свідчить також велика й щира любов до її вождя В. І. Леніна, турбота про його здоров’я. Повітовий з’їзд Рад, що відбувся 1922 року, обрав Володимира Ілліча своїм почесним головою і надіслав йому вітального листа. Вознесенська повітова міліція 15 листопада 1922 року телеграфувала В. І. Леніну: «Вознесенська міліція в день п’ятої роковини Жовтня вітає дорогого Ілліча з одужанням». Наступного року в день народження вождя незаможники околиці міста — Таборів — писали йому: «Пильно ми, в глушині, стежимо за станом Вашого здоров’я, чекаємо якнайшвидшого видужання і сподіваємося й надалі бачити Вас, Володимир Ілліч, на чолі революційного руху всього світу». У 1923 році делегати 1-го Вознесенського районного з’їзду Рад Делегатки 3-ї конференції селянок Вознесенського району. 1925 р. писали В. І. Леніну: «З’їзд вітає вождя світового пролетаріату, дорогою Ілліча і бажає швидкого повернення до керма червоного радянського корабля».
Ази генеалогії ПОЧАТОК. Із повагою, Ганна
Аватар користувача
АннА
Супермодератор
Повідомлень: 8878
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Стать: Жінка
Дякував (ла): 3563 рази
Подякували: 2154 рази

Re: ВОЗНЕСЕНСЬК, місто, Миколаївська область

Повідомлення АннА »

З історії міст і сіл УРСР виданої у 1968-1973 роках.
Частина ІІ
За період 1921—1925 рр. в місті було проведено значне господарське будівництво. Більшість промислових підприємств досягла довоєнного рівня. В кінці 20-х років у Вознесенську стали до ладу масло-, консервний та цегельно-черепичний заводи. Робітники залізничного вузла колійник О. В. Кутвицький, машиніст П. В. Данильченко, слюсар депо А. М. Жидкотта були першими ударниками серед вознесенців. За їх прикладом йшло багато робітників. Партійна організація подавала допомогу жителям околиць та сусідніх сіл у соціалістичній перебудові сільського господарства. Вже в 1920—1921 рр. на околицях міста — в Натягайлівці, Болгарці, Таборах — було створено ТСОЗи «Прогресивне садівництво», «Червона блискавка», «Червона молодь». Після того, як в 1928 році Вознесенськ відвідав всесоюзний староста М. І. Калінін, який переконливо роз’яснював трудящим політику партії, комуністи міста організували на базі колишніх товариств колгоспи «Перша п’ятирічка», ім. Синякова, «Прогрес», радгосп «Зелений Гай».

За 1921—1925 рр. на державні кошти у місті відремонтовано всі мости, 709 квартир, забруковано 12 вулиць. Поновила роботу лікарня, відкрились комунальні перукарня, пральня, 2 лазні, 4 шевські та кравецькі майстерні. Значна увага приділялася влаштуванню безпритульних дітей. Ще в 1920 році відкрито дитячий будинок.

Зростав потяг трудящих до знань. Вже 1920 року працювало 5 шкіл, згодом 8 трудових, 15 шкіл-лікнепів, профшкола, торговельно-кооперативна та школи бригадного учнівства. Того ж року в місті створено народний університет з робітничою студією. Для слухачів читались лекції з історії профспілкового руху, філософії, політекономії, історії промисловості, літератури, математики, медицини і сільського господарства. В липні 1920 року відкрито комсомольський клуб Залізничного району. Міський комітет комсомолу створив комсомольсько-молодіжні комісії: культосвітню (з музичною, драматичною і хоровою секціями), шкільно-лекційну, яка організувала школи грамотності, агітаторів, а також відділ роботи на селі. В 1921 році почав працювати залізничний клуб ім. К. Лібкнехта та селянський, при якому була бібліотека з читальним залом. З успіхом проходили тут вистави, концерти, читалися вірші революційних поетів. Почала діяти міська бібліотека, а при ній гурток друзів книги. За 8 років Радянської влади в місті відкрито районний будинок культури, 5 профспілкових клубів, 2 бібліотеки, 2 кінотеатри. Місцеві журналісти і літератори об’єдналися в літературний гурток, який видавав свій журнал «Поток», готував літературні вечори, лекції. Було засновано товариство художників, яке влаштувало в клубі військкомату виставку робіт аматорів живопису.
Роки довоєнних п’ятирічок були періодом значного розвитку промисловості міста. Консервний завод виробляв близько 5 млн. умовних банок консервів за рік, продукція його йшла в багато областей Радянського Союзу. На повну потужність працював завод ремонту сільгоспмашин «Червоний технік» (колишній завод Шпехта). Відкрились промисловий і харчовий комбінати. Паровозне депо, консервний завод й інші підприємства одержали нове технічне устаткування. На околиці міста було збудовано МТС і МТМ. Створено 5 промислових артілей, які шили взуття, виробляли кераміку, цеглу і черепицю, плели кошики із лози, а артіль «Харчовик» виробляла муку, крупу й олію.

В приміських колгоспах «Прогрес», ім. Синякова та ім. Леніна і радгоспі «Зелений Гай» було по 3—4 тваринницькі ферми. Колгоспники вирощували високі врожаї, зростали доходи господарств. Так, в 1937 році колгосп «Прогрес» мав прибутків 1 млн. карбованців.

На промислових підприємствах, в машинно-тракторній станції та приміських колгоспах широкого розмаху набув стахановський рух. Послідовниками ініціатора передових методів праці на транспорті П. Ф. Кривоноса у паровозному депо були машиністи О. Ігнатовський, С. Тарковський та багато інших. 26 комуністів-стахановців лише за грудень 1939 року провели 120 великовагових поїздів, заощадивши 40 тонн вугілля. Зразки самовідданої праці подавали робітники Вознесенської МТС М. В. Коваленко, Г. Т. Колісник, які щоденно виконували норму виробітку на 180—200 проц., комбайнер Ф. К. Андрійченко, сезонний виробіток якого на комбайн становив 500—600 га, доярка колгоспу «Прогрес» Л. П. Рогоженар, яка надоювала від кожної корови 3 тис. кг молока, коваль радгоспу «Зелений Гай» Н. І. Турчин та інші.

В 1932 році Вознесенськ відвідали голова ВУЦВК Г. 1. Петровський і Генеральний секретар ЦК КП(б)У С. В. Косіор, які виступили перед робітниками міста, розповіли їм про внутрішнє і міжнародне становище.

За роки п’ятирічок вознесенці зробили великий крок в економічному і культурному житті. Міська Рада організувала значну роботу щодо впорядкування та озеленення міста. В кінці 30-х років комсомольці і молодь заклали і розширили два парки, сквери. Місто було електрифіковано і радіофіковано, проведено водопровід. Зростала мережа лікувально-профілактичних закладів, поліпшилось медичне обслуговування населення. 1938 року в місті функціонували поліклініка, пологовий будинок, санстанція, лікарські та фельдшерсько-акушерські пункти, в яких працювало 15 лікарів з вищою освітою. Було відкрито 10 дитячих садків і ясел. Діти навчалися в 9 школах (з них 4 середні). На 1937 рік повністю ліквідовано неписьменність. Понад 700 чоловік мали середню і вищу освіту.

Центром позашкільної роботи був палац піонерів. Спеціальну освіту молодь Вознесенська здобувала в агромеліоративному технікумі, медичному училищі, на робітфаці Одеського сільськогосподарського інституту, опорному пункті Глухівського науково-дослідного інституту коноплярства.

1936 року в місті відкрито Державний драматичний театр. На його сцені ставились п’єси класичної та радянської драматургії. Часто у Вознесенськ приїжджали театральні колективи з Миколаєва, Одеси, Києва, Ростова. Велику культосвітню роботу провадили робітничі і колгоспні клуби, кінотеатри. Чотири бібліотеки налічували 300 тис. примірників книг.

В місті проживало в 1940 році понад 20 тис. чоловік. Великі масштаби господарського і культурного будівництва вимагали посилення організаторської роботи партійних і радянських органів. В 28 партійних організаціях налічувалося понад 190 комуністів. З великим піднесенням трудящі Вознесенська 12 грудня 1937 року взяли участь у перших виборах до Верховної Ради СРСР, а в червні 1938 року — до Верховної Ради УРСР. До міської Ради було обрано 77 депутатів, серед яких 56 робітників і колгоспників, 39 комуністів, 15 комсомольців.

Економічний і культурний розвиток міста перервала Велика Вітчизняна війна. Понад 6 тис. трудящих Вознесенська стали на захист Батьківщини. Понад тисячу комуністів і комсомольців добровільно вступили до лав Червоної Армії. Партійні і радянські органи подбали про завчасну евакуацію устаткування залізничного вузла і паровозного депо, тракторів і машин МТС, верстатів машинно-ремонтної майстерні, устаткування інших промислових підприємств, худоби з приміських колгоспів.

На початку серпня гітлерівські загарбники підійшли до Вознесенська. Частини Червоної Армії п’ять діб обороняли місто, 6 серпня гітлерівці зайняли його. В будинку № 27 по вулиці Шмідта гестапівці влаштували катівню. Біля сіл Яструбинового й Бузького гітлерівці розстріляли 2,5 тис. стариків, жінок і дітей. 2 тис. юнаків і дівчат з Вознесенська вигнали на каторгу в Німеччину.

Але ніякі звірства не могли примусити радянських людей підкоритись загарбникам. За рішенням районного комітету партії в місті залишились комуністи для організації боротьби з окупантами. В кінці 1941 року створено Вознесенський підпільний центр, який об’єднував 6 підпільних груп в місті і селах району. Організатором центру був старий більшовик полковник Червоної Армії, що втік з полону, Г. Я. Гончаренко (Портной), командиром обрано лейтенанта Червоної Армії М. В. Пошукайла (Жаркого), комісаром — учителя М. О. Чернова. Штаб підпільників випускав листівки й відозви з закликом саботувати всі заходи окупантів. Патріоти знищили приміщення з боєприпасами ворога, виводили з ладу трактори, нападали на німецьких вартових і визволяли військовополонених, виготовляли документи для втікачів з німецького полону, врятовували молодь від каторжних робіт у Німеччині.

За доносом провокатора в травні 1943 року гітлерівці кинули в застінки гестапо близько 100 підпільників. 15 травня 1943 року після жорстоких катувань 63 з них були розстріляні. В їх числі комуністи Г. Я. Гончаренко, М. В. Пошукайло, М. О. Чернов, комсомольці Валентина та Ілля Чубчики, В. С. Левченко, О. А. Ткачук, безпартійні патріоти Л. П. Соловйов, М. В. Кондратьев, Г. М. Дімбров, І. А. Кочерга та багато інших. Після визволення Вознесенська Червоною Армією тіла розстріляних були перенесені в парк ім. Шевченка і поховані в братській могилі. І. А. Кочергу, А. В. Мальченка та О. В. Чубчика посмертно нагороджено медаллю «За відвагу»; І. М. Александрова, Т. Г. Яроша — медаллю «За бойові заслуги». Незважаючи на тяжкі втрати, підпільна організація продовжувала боротьбу.

А. Мальченко, О. Подковиров, І. Барсуков випустили спеціальну листівку в пам’ять загиблих, яка закликала чинити запеклий опір гітлерівцям.

24 березня 1944 року після триденного бою до Вознесенська ввійшли війська 37-ї армії під командуванням генерал-полковника М. М. Шарохіна. У визволенні міста брали участь 82-й стрілецький корпус (командир генерал-лейтенант П. Г. Кузнецов) у складі 15-ї гвардійської стрілецької дивізії (командир генерал-майор М. П. Чирков), 28-ї гвардійської стрілецької дивізії (командир генерал-майор Г. І. Чурмаєв), 188-ї стрілецької дивізії (командир полковник В. Я. Даниленко); 10-а гвардійська військово-повітряна дивізія (командир генерал-майор М. Г. Микеладзе), 195-а стрілецька дивізія 6-го гвардійського стрілецького корпусу (командир генерал-майор О. М. Сучков), а також частини 57-го корпусу (командир генерал-лейтенант Ф. О. Осташенко). Наказом Верховного Головнокомандуючого від 29 березня 1944 року почесне найменування Вознесенських присвоєне 228-й стрілецькій дивізії (командир полковник П. Г. Куликов) і армійському 68-му окремому полку зв’язку (командир полковник П. М. Барсук). Першим форсував Південний Буг у районі Вознесенська кулеметний взвод 60-го стрілецького полку. На протилежний берег, зайнятий ворогом, висадився молодший сержант К. К. Олейнюк. Багато разів йшли в атаку на кулеметника фашисти групами по 60—65 солдатів і офіцерів, їх підтримували дві мінометні батареї, але радянський воїн два дні відбивав контратаки ворога. К. К. Олейнюку посмертно присвоєно звання Героя Радянського Союзу.

Під час визволення міста смертю хоробрих загинули Герой Радянського Союзу генерал-майор О. М. Сучков, Герої Радянського Союзу капітан О. А. Осадчий, молодший лейтенант В. І. Карпенко, сержант О. Г. Первухін, сотні інших бійців та офіцерів. Поховані вони в міському парку.

Іменем генерала Т. І. Танасчишина, який загинув у боях за Березівку і похований у Вознесенську, названа міська середня школа № 1 і одна з центральних вулиць. В школі створено кімнату-музей Т. І. Танасчишина.

Мужньо билися вознесенці з німецько-фашистськими загарбниками на фронтах Великої Вітчизняної війни. З тис. жителів міста — учасників Великої Вітчизняної війни нагороджено орденами і медалями. Високе звання Героя Радянського Союзу присвоєно командиру загону торпедних катерів С. Г. Коршуновичу.

24 березня 1964 року на урочисте відзначення 20-річчя визволення Вознесенська від гітлерівців приїздив колишній командир 228-ї Вознесенської стрілецької дивізії полковник у відставці П. Г. Куликов, привітальні телеграми надіслали Маршал Радянського Союзу Р. Я. Малиновський, колишній командир 37-ї армії Герой Радянського Союзу генерал-полковник М. М. Шарохін, командири 57-го і 82-го корпусів генерал-лейтенанти Ф. О. Осташенко та П. Г. Кузнецов і багато інших учасників боїв за місто.

Відступаючи, гітлерівці зруйнували всі промислові підприємства, залізничний вузол, водопровід, лікарні, школи, клуби, бібліотеки, театр, 70 проц. житлового фонду, пограбували колгоспи й радгоспи. Збитки, заподіяні окупантами, становили близько 50 млн. карбованців.

Велику організаторську роботу у відбудові Вознесенська розгорнули районний комітет партії, виконком районної і міської Рад депутатів трудящих. 11 квітня 1944 року на одному з перших своїх засідань міськвиконком прийняв постанову про загальну мобілізацію працездатного населення на відбудовчі роботи терміном на місяць. Дружно взялися вознесенці за відродження міста. Партійні організації мобілізували трудящих на посилену допомогу фронту. На створення танкової колони «Колгоспник Вознесенщини» було зібрано 620 тис. крб. Успішно пройшла передплата на третю й четверту воєнні позики, в діючу армію відправлено велику кількість теплого одягу, подарунків.

9 травня 1945 року — день історичної перемоги над фашистською Німеччиною трудящі зустріли трудовими досягненнями. Почав випускати продукцію консервний завод, повністю було відбудовано залізничний вузол, стали до ладу інструментальний завод «Червоний технік», райпромкомбінат, промислові артілі. Перші 300 тис. квт.-год. енергії виробила гідроелектростанція. 650 трудівників міста Радянський уряд нагородив медаллю «За доблесну працю у Великій Вітчизняній війні

1941 —1945 рр.». Поверталися додому фронтовики. Вони йшли працювати в залізничне депо, на консервний та інструментальний заводи, в приміські колгоспи і радгосп «Зелений Гай». У перші післявоєнні роки у Вознесенську збудовано швейну фабрику і птахокомбінат, нову пристань на Південному Бузі, стали до ладу нові цехи промислового і харчового комбінатів, механізовано хлібопекарню. В 1949 році підприємства видали продукції на 16 млн. карбованців.

В авангарді соціалістичного змагання за виконання післявоєнної п’ятирічки (1946—1950 рр.) йшли машиніст паровоза С. Ф. Тарковський, токар заводу «Червоний технік» В. 3. Гонтіров, фрезерувальник паровозного депо G. І. Гриценко та інші. Штукатур третього залізничного відділку будівельних робіт М. В. Малишко виконував норму на 237 проц., а невдовзі почав виробляти по 10—12 денних завдань. З цим успіхом його привітав нарком шляхів CPGP Б. П. Бещев. Особистий приклад у праці подавали комуністи. Міська партійна організація об’єднувала 238 чоловік. Так, машиніст депо станції Вознесенськ комуніст С. І. Борзенков водив великовагові поїзди, перевиконуючи вдвоє виробничі завдання. Трудящі міста в 1955—1959 рр. обирали його депутатом Миколаївської обласної Ради. Комбайнер приміського колгоспу «Прогрес» комуніст Ф. К. Андрійченко щороку на збиранні врожаю перевиконував норми, добивався високої якості праці. Він нагороджений двома орденами Леніна, орденом Трудового Червоного Прапора. Трудящі міста 1955—1959 рр. обирали його депутатом Верховної Ради УРСР.

Багато зробили партійні та радянські органи міста для зміцнення економіки колгоспів. Вчорашній фронтовик В. Г. Барановський став завідуючим молочнотоварною фермою приміського колгоспу «Прогрес». П. І. Булат очолив ланку рибалок у Вознесенському риболовецькому колгоспі, яка систематично перевиконувала плани. Колектив колгоспу «Прогрес» став заспівувачем боротьби за високі надої молока, в артілі ім. Синякова збирали багаті врожаї рису, підвищувалась родючість виноградників і садів у радгоспі «Зелений Гай». Колгоспи і радгосп приміської зони вже в 1947 році освоїли довоєнний рівень посівних площ, здали державі зерна і тваринницької продукції більше, ніж у 1940 році.

Велику роботу проводив райвиконком і міськвиконком для впорядкування міста, відбудови й розвитку його медичних та культурних закладів. За першу післявоєнну п’ятирічку було відремонтовано 500 житлових будинків. Вступили в дію радіовузол і телефонна станція на 120 номерів. Піднялися з руїн районна лікарня, санстанція, пологовий будинок. Комсомольці й молодь насадили два парки. В 1945 році на центральній площі встановлено пам’ятник В. І. Леніну. До 1950 року працювали 10 шкіл. Всі діти були охоплені навчанням. Відновили роботу районний будинок культури, клуб залізничників, кінотеатр, три бібліотеки.

В 50-і роки у місті стали до ладу нові корпуси швейної і меблева фабрики, розпочалося будівництво великого м’ясокомбінату, реконструювалися діючі підприємства. В період 1955—1957 рр. у Вознесенську створено чотири будівельні організації, які споруджували промислові підприємства, культурно-побутові заклади і житла.

Успішно трудилися залізничники Вознесенська. В 1954 році групу працівників станції нагороджено орденом Леніна, серед них начальника дистанції колії О. Я. Турчанінова, машиністів П. і. Ярмощука, Р. Г. Галунку, начальника станції Л. Й. Биковського та інших.

Колгоспники артілей ім. Синякова, ім. Леніна і робітники радгоспу «Зелений Гай» вже в 1957 році вдвоє збільшили виробництво тваринницької продукції проти 1953 року. Завдяки дальшій механізації праці, впровадженню досвіду передовиків, досягнень сільськогосподарської науки врожай зернових зріс до 18 цнт. За успіхи у розвитку колгоспного виробництва бригадирові тракторної бригади Ф. К. Андрійченку й голові артілі «Прогрес» О. М. Луговому присвоєно звання Героя Соціалістичної Праці.

Рішення XX—XXIII з’їздів партії сприяли значному розвиткові промисловості і сільського господарства, культурному будівництву міста, активізували творчу ініціативу трудящих. За семирічку тут збудовано нові підприємства, великий м’ясокомбінат, хлібо- і винозаводи, районну електропідстанцію. Вознесенці достроково виконали семирічний план. За семирічку капіталовкладення у розвиток промисловості міста збільшились в 4,5 раза і становили 1494 тис. крб. Колгоспи ім. Синякова, ім. Леніна, «Прогрес» і радгосп «Зелений Гай» достроково виконали плани продажу державі зерна, м’яса, молока, яєць, овочів, фруктів, винограду й інших продуктів.

Заспівувачами руху за комуністичну працю у місті стали колектив закрійного цеху швейної фабрики на чолі з майстром комуністом К. О. Балюрою і тракторна бригада колгоспу «Прогрес», якою керує Герой Соціалістичної Праці Ф. К. Андрійченко. Понад 10 тис. трудівників включилися в цей рух. Звання підприємств комуністичної праці присвоєно радгоспу «Зелений Гай», об’єднанню «Сільгосптехніки», районній друкарні, 450 передовим бригадам, цехам, змінам. За роки семирічки понад 2 тис. робітників і колгоспників стали ударниками комуністичної праці. Орденами й медалями СРСР нагороджено понад 100 чоловік. У 1966 році ордена Леніна удостоєні бригадир радгоспу «Зелений Гай» Н. І. Сокуренко, учителька Г. П. Слободянюк; ордена Трудового Червоного Прапора — водій автобуса В. А. Шоломон, член артілі «Прогрес» Н. М. Швець, робітниця консервного заводу П. І. Качківська.

У роки восьмої п’ятирічки значно поліпшилося використання потужностей фабрик, заводів, підвищилась якість продукції. У 1967 році стали до ладу промкомбінат, дві пересувні механізовані колони. Приміські колгоспи ім. Леніна, який в 1969 році об’єднався з артіллю ім. Синякова, та «Прогрес» до 7 листопада перевиконали річні плани продажу державі всіх сільськогосподарських продуктів. Дванадцять доярок артілі «Прогрес», серед них депутат Верховної Ради УРСР О. І. Тищенко, надоїли в 1970 році по 2800—3000 кг молока. 1100 переможцям переджовтневого змагання вручено почесні мандати, швейній фабриці, радгоспу «Зелений Гай» та колгоспу «Прогрес» — пам’ятні Червоні прапори райкому КП України та райвиконкому.

До 100-річчя з дня народження В. І. Леніна на всіх промислових підприємствах, на транспорті і будовах широкого розмаху набрало соціалістичне змагання. Понад тисячу трудівників міста нагороджено Ленінськими ювілейними медалями, 13 передовиків занесено на районну Дошку пошани; 45 — до Ленінської книги трудової слави. Ювілейними грамотами Миколаївського обкому КП України, облвиконкому і облпрофради відзначені колективи інструментального заводу, приміського радгоспу «Зелений Гай» і редакції газети «Радянська правда», а грамот райкому КП України та райвиконкому удостоєні 8 виробничих колективів — консервного заводу, швейної фабрики, автобусно-таксомоторного парку, 13-ї дистанції служби колії та інших.

Трудівники промислових підприємств міста достроково, ще в листопаді 1970 року, завершили завдання восьмої п’ятирічки. За роки п’ятирічки промислова продукція зросла у 2,8 раза. Колектив швейної фабрики ім. 50-річчя Жовтня виконав п’ятирічку 4 жовтня, заощадив за ці роки 98,9 тис. кв. метрів тканини, з яких додатково дали продукції на 277 тис. крб. До ленінського фонду внесено 1 465 тис. крб. Так, консервний завод виконав план ще 12 серпня 1970 року, випускаючи щороку пересічно по 27 млн. банок овочевих консервів. А працівники радгоспу «Зелений Гай» за п’ятирічку виробили 2866 тис. декалітрів вина, реалізувавши своєї продукції на 30 млн. крб., що дало господарству 8158 тис. крб. чистого прибутку. За успішне виконання завдань восьмої п’ятирічки партія і уряд високо оцінили працю багатьох вознесенців. Звання Героя Соціалістичної Праці удостоєна керуюча відділком радгоспу «Зелений Гай» Н. І. Сокуренко, орденом Леніна нагороджено бригадира шоферів пересувної механізованої колони В. І. Кольця, орденом Жовтневої революції майстра швейної фабрики К. О. Балюру, машиніста екскаватора пересувної колони тресту «Миколаївсільбуд» В. О. Гедерима.

Йдучи назустріч XXIV з’їзду КПРС і XXIV з’їзду КП України, трудящі міста достроково 27 березня виконали план першого кварталу 1971 року. Вони зобов’язалися дев’яту п’ятирічку виконати до 7 листопада 1975 року.

За післявоєнні роки значно зросла і організаційно зміцніла партійна організація. Нині в її лавах — 3026 комуністів, об’єднаних у 77 первинних партійних організаціях. В авангарді трудового походу поруч з комуністами йшли комсомольці. В їхніх лавах — 3733 чоловіка, об’єднаних в 64 первинних організаціях. Комсомольсько-молодіжні бригади швейної фабрики, консервного заводу, автобусно-таксомоторного парку, ремонтно-будівельного управління № 6 та інших підприємств і установ щороку здобувають першість у соціалістичному змаганні. До 50-річчя ВЛКСМ Вознесенську комсомольську організацію нагороджено пам’ятним Червоним прапором ЦК ЛКСМУ, велика група ветеранів комсомолу, юнаків і дівчат була відзначена Почесними грамотами ЦК ВЛКСМ і ЦК ЛКСМУ.

У керівництві господарством і культурним будівництвом беруть активну участь 125 депутатів міської Ради, серед яких 68 комуністів, 15 комсомольців, 53 жінки. На сесії, що відбулася в квітні 1971 року, депутати обговорили підсумки восьмої п’ятирічки і плани розвитку народного господарства міста на дев’яту п’ятирічку. Сесія зобов’язала керівників підприємств, будов і транспорту застосовувати передові методи праці, поширювати досвід передовиків, поліпшити умови праці робітників, з цією метою побудувати на всіх підприємствах кімнати побуту, профілакторії, червоні кутки.

Величезного значення надає міська Рада забудові й благоустрою міста, розвиткові охорони здоров’я, освіти і культури. За останні роки у Вознесенську споруджено понад 50 багатоповерхових житлових будинків, на колишньому пустирі виріс житловий район, а також масиви — з північної сторони в районі Мар’їного гаю, державної племстанції і на південь від шляху на Миколаїв. Загальна площа нових житлових будинків понад 100 тис. кв. метрів. Споруджено типові приміщення трьох середніх шкіл, школи-інтернату, 12 дитячих ясел і садків, поліклініки, пологового будинку, хірургічний корпус лікарні, чотириповерховий будинок Рад. Введено в дію автоматичну телефонну станцію, телевізійний ретранслятор, кінотеатри ім. Чапаева, «Схід» і широкоформатний «Україна», будинок піонерів, 2 великих універмаги, пральню, бібліотеку, прокладено міський водопровід, вулиці заасфальтовано.

Якщо в 1940 році в місті було лише кілька десятків радіоприймачів, то на початок 1970-го жителі мали понад 20 тис. радіол і радіоприймачів та 18 тис. телевізорів, 10 тис. квартир газифіковано, 2 тис. — телефонізовано, 700 чоловік мають власні автомашини, і понад тисячу — мотоцикли. Значно розширилась торговельна мережа: тут працюють 160 магазинів, 10 їдалень, 2 ресторани, багато ларків та кіосків. Тільки за п’ятирічку товарообіг зріс у місті в 3,6 раза та перевищив 120 млн. крб. Збільшуються збереження вознесенців в ощадних касах. 14 580 трудящих є вкладниками, сума їх вкладів становить 10,6 млн. крб. Багато робиться для охорони здоров’я трудящих. Діють міжрайонна і дитяча лікарні, пологовий будинок, поліклініка, станція швидкої допомоги, дитяча та жіноча консультації, санітарно-епідеміологічна станція, дев’ять медичних пунктів. 1965 року в приміському радгоспі «Зелений Гай» над Південним Бугом відкрито санаторій з фізіотерапевтичним та бальнеологічним відділеннями, грязелікуванням. У Вознесенську працюють понад 500 медпрацівників, серед 98 лікарів — заслужений лікар Української РСР М. Ф. Узниченко.

У місті є стадіон, юнацька спортивна школа з секціями штангістів, боксерів, легкоатлетів, шахістів, стрільців. На спортивних майданчиках тренуються футболісти, баскетболісти і волейболісти. 1968 року вознесенська мотобольна команда вийшла переможницею в своїй групі і переведена в клас «А», а 1971 року стала чемпіоном України. В місті — понад 100 первинних організацій ДТСААФ. На всіх підприємствах, в установах, навчальних закладах працюють первинні організації Червоного Хреста. Центром поширення медико-санітарних знань став міський будинок санітарної культури.

Комуністична партія і Радянський уряд постійно дбають про зростання шкільної мережі, зміцнення її матеріально-технічної бази, підвищення рівня навчально-виховної роботи. 6800 дітей навчаються в семи середніх, трьох восьмирічних, двох початкових школах і двох школах-інтернатах. Крім того, сільськогосподарський технікум з стаціонарним і заочним відділеннями, професійно-технічне училище, школа лісоводів, музична, заочна і вечірня середні школи робітничої молоді, курси бухгалтерів і медичних сестер мають контингент — півтори тисячі учнів. Із 400 учителів 19 нагороджені орденами і медалями Союзу РСР, 39 — значками «Відмінник народної освіти», грамотами Міністерства освіти УРСР та облвно — понад 200 чоловік. Звання заслуженої вчительки УРСР присвоєно Г. П. Слободянюк.

У місті працює чотири кінотеатри, 3 будинки культури, 10 профспілкових клубів, 4 державні, 9 профспілкових і 2 колгоспні бібліотеки, народний драматичний театр. В 1955 та 19^4 роках хор районного будинку культури, хоровий і танцювальний колективи приміського колгоспу «Прогрес» брали участь у республіканському огляді художньої самодіяльності. В 1960 році драматичному колективу районного будинку культури присвоєно звання народного драматичного театру. Перед вознесенськими глядачами виступали відомі майстри сцени — актори Ленінградського театру опери і балету, Київського академічного драматичного театру ім. І. Франка, Поліського народного хору «Льонок», Свердловського театру музичної комедії, Миколаївського драматичного театру ім. Чкалова, Краснодарського театру муз-комедії, Московського драматичного театру ім. Гоголя.

На честь Ленінського ювілею в місті проведено фестиваль учасників художньої самодіяльності, кінофестиваль. Народний драматичний театр поставив п’єсу О. Левади «Камо», вийшов переможцем ювілейного республіканського фестивалю народе них театрів і нагороджений Великою і Малою золотими медалями. Відзначені й інші аматори районного будинку культури: срібною медаллю — народний духовий оркестр, бронзовою — оркестр народних інструментів. Дипломи переможців здобули хорова капела, хор медичних працівників і танцювальний гурток.

На міському стадіоні влаштовуються масові свята: «Свято краси і молодості», «Свято золотої осені», «День урожаю», «Свято революційної пісні». В ці дні до вознесенців приїжджають артисти кіно, Одеської та Миколаївської філармоній, своє мистецтво демонструють сотні місцевих учасників художньої самодіяльності та гостей 8 братньої Молдавії. Стали традицією урочисті проводи юнаків до Радянської Армії. У нововідкритому палаці щастя в урочистій обстановці реєструються шлюби.

В будинках культури та клубах перед трудящими часто виступають лектори з питань історії КПРС, на наукові, педагогічні, юридичні і естетичні теми. У місті працює понад 300 членів товариства «Знання». При деяких культурно-освітніх закладах виникли молодіжні клуби — «Червона гвоздика», «Ровесник», «Ранок»; діє народний університет культури. Кілька років тому створено організації товариства охорони природи, охорони пам’ятників історії і культури, до яких залучені сотні трудящих.

Піввіку в місті виходить районна газета «Радянська правда» тиражем в 10 тис. примірників і багатотиражні газети «Робітнича правда», «Вперед», «Ленінська правда». У Вознесенську народилися, навчалися і починали свій творчий шлях письменник М. В. Едель, автор багатьох сатиричних творів, п’єс, народний артист CPCP Г. П. Глебов, народний артист УРСР П. В. Франько.

Про історію міста, боротьбу трудящих за Радянську владу, про їх ратні і трудові подвиги у Велику Вітчизняну війну та успіхи, досягнуті у справі побудови комуністичного суспільства яскраво розповідають матеріали і документи народного історико-краєзнавчого музею, відкритого в 1970 році.

Протягом дев’ятої п’ятирічки у місті планується побудувати кілька промислових підприємств, велику друкарню, триповерховий готель та два клуби, чотири магазини, середню школу, виростуть нові житлові райони. Центр забудується багатоповерховими будинками. Найближчим часом заасфальтуються вулиці Пушкінська, Кірова, Євгенії Бош, Шевченка, 8 Березня та ін. Місто прикрасять саджанці платанів, каштанів, сріблястих тополь, кулевидних акацій, троянд; збільшиться мережа водопроводу, буде реконструйовано і докорінно поліпшено всю систему електроосвітлення.

Запорука успішного здійснення цих планів — самовіддана праця вознесенців, неустанна турбота Комуністичної партії про зміцнення могутності нашої країни, про зростання добробуту й культури радянського народу.

В. Й. СЛОБОДЯНЮК
Ази генеалогії ПОЧАТОК. Із повагою, Ганна
Аватар користувача
DVK_Dmitriy
Супермодератор
Повідомлень: 5313
З нами з: 25 березня 2016, 19:59
Стать: Чоловік
Дякував (ла): 988 разів
Подякували: 3907 разів

Re: ВОЗНЕСЕНСЬК, місто, Миколаївська область

Повідомлення DVK_Dmitriy »

Кто-то встречал МК по Вознесенску за 1869-1870 года?
Кременецкие, Лазаренко, Бабенко, Чаплины, Абакумовы, Орловы, Белоконь, Тхор, Богомоловы, Шараевские, Бартковские.
Интересуюсь родом Кременецких от Аслана-Мурзы-Челебея.
Генеалогические исследования. Поиск в архивах Киева. Составление родословной.
Аватар користувача
DVK_Dmitriy
Супермодератор
Повідомлень: 5313
З нами з: 25 березня 2016, 19:59
Стать: Чоловік
Дякував (ла): 988 разів
Подякували: 3907 разів

Re: ВОЗНЕСЕНСЬК, місто, Миколаївська область

Повідомлення DVK_Dmitriy »

Геннадій Коваль

Вознесенськ в кінці XIX – на початку XX століття: зорепад подій.


В книзі, на основі матеріалів багатьох джерел, показано життя в Вознесенська в кінці ХІХ – на початку ХХ століття. Розміщено фотографії міста Вознесенська, карти міста в різний період. Детально розказано про єврейське населення міста. Розказано про різні випадки в житті міста. Наведено події про діяльність Вознесенської міської думи. Вказано на проблеми міста в різних галузях життя міста. Наведено самі найрізноманітніші події, які відбувалися в Вознесенську.

https://chtyvo.org.ua/authors/Koval_Hen ... pad_podii/
Кременецкие, Лазаренко, Бабенко, Чаплины, Абакумовы, Орловы, Белоконь, Тхор, Богомоловы, Шараевские, Бартковские.
Интересуюсь родом Кременецких от Аслана-Мурзы-Челебея.
Генеалогические исследования. Поиск в архивах Киева. Составление родословной.
Відповісти

Повернутись до “Літера В”

Хто зараз онлайн

Зараз переглядають цей форум: Немає зареєстрованих користувачів і 16 гостей