ВЕРХНЬОДНІПРОВСЬК, місто, Дніпропетровська область, Україна

Відповісти

У цьому місті/Цим містом/Це місто

Народився і живу
0
Немає голосів
Народився, але не живу
0
Немає голосів
Жили мої батьки
0
Немає голосів
Жили декілька поколіннь моїх пращурів
0
Немає голосів
Жило більше 7 поколіннь моїх пращурів
0
Немає голосів
Досліджую
0
Немає голосів
Цікавлюсь
0
Немає голосів
Є зв'язок моїх пращурів з цим селом
0
Немає голосів
Ваш варіант відповіді
0
Немає голосів
Ваш варіант відповіді
0
Немає голосів
 
Всього голосів: 0

Аватар користувача
АннА
Супермодератор
Повідомлень: 8878
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Стать: Жінка
Дякував (ла): 3563 рази
Подякували: 2154 рази

ВЕРХНЬОДНІПРОВСЬК, місто, Дніпропетровська область, Україна

Повідомлення АннА »

Зображення
ВЕРХНЬОДНІПРОВСЬК – місто Дніпроп. обл., райцентр. Розташов. на р. Самоткань, при впадінні її в Дніпро, за 13 км від залізничної ст. Верхньодніпровськ. Засноване 1780 на місці запороз. зимівника. Від 1806 – повітове місто Катеринославської губернії. В берез. 1917 сформовано місц. органи влади, підпорядковані Українській Центральній Раді. Наприкінці листоп. 1917 створено Верхньодніпровський курінь вільного козацтва.

Райцентр 1923–62 та від 1965. Від 1932 – у складі Дніпроп. обл. В роки Великої вітчизняної війни Радянського Союзу 1941–1945 під час гітлерівської окупації (21 лип. 1941 – 22 жовт. 1943) діяла підпільна орг-ція на чолі з П.Пальохою.

Серед уродженців Верхньодніпровська – укр. рад. парт. і держ. діяч В.Щербицький, Герой Рад. Союзу О.Дидишко.
Ази генеалогії ПОЧАТОК. Із повагою, Ганна
Аватар користувача
АннА
Супермодератор
Повідомлень: 8878
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Стать: Жінка
Дякував (ла): 3563 рази
Подякували: 2154 рази

Re: ВЕРХНЬОДНІПРОВСЬК, місто, Дніпропетровська область, Україна

Повідомлення АннА »

Верхньодніпро́вськ — місто районного значення на півночі Дніпропетровської області, центр Верхньодніпровського району. Населення за переписом 2001 року складало 16 680 осіб. На 1 січня 2014 року — 16 760 осіб.
Історія
У 1640—1655 роках на цій території був укріплений маєток польського дозорця, згодом наприкінці 17 століття виник козацький зимівник. Після ліквідації Запорізької Січі ці землі по річці Самоткані стали власністю князя Григорія Потьомкіна. У 1779 році він на місці колишнього зимівника заснував слободу Григорівку, саме цей рік узято за офіційну дату заснування міста. За даними перепису 1782 року у Григорівці проживало 415 жителів.
У 1785 році слободу передано до казенного відомства, названо Новогригорівкою та призначено для поселення відставних сімейних та осілих солдатів.
5 червня 1806 слободу віднесено до розряду повітових міст Катеринославської губернії і названо Верхньодніпровськом.
До 19 століття основним заняттям мешканців було землеробство і скотарство. Згодом стали розвиватися ремесла і торгівля. З'явилися підприємства з обробки шкіри, салотопні підприємства, лісопильний завод.
У 1858 році населення міста становило 2568 жителів, з них 1160 — державні селяни, 1219 — міщани, 38 — дворяни, 35 — духовенство, 55 — різночинці. З підприємств у 1860 році працювали цегельний завод, тютюнова фабрика, водяний млин, лісопильня. Місто мало 4 вулиці. Центральна вулиця, де були розміщені повітові установи, ринок і крамниці мала назву Катеринославська. Будівлі в основному будувались із дерева, з 422 будинків — лише один кам'яний.
Після реформи 1861 року в Росії розвиток міста пожвавився. На 1899 рік у Верхньодніпровську було 29 підприємств (серед яких спиртоочисний завод, 2 парові млини, парова лісопильня), а також 442 ремісничих заклади. Щорічно проводились 4 ярмарки. Кількість населення за даними перепису 1897 року — 6700 жителів.
Січень 1899 року — почав працювати Верхньодніпровський металургійний завод, на якому була невелика доменна піч і чавуноливарний цех. Проте вже у жовтні 1899 року через економічну кризу роботу доменної печі було зупинено.
Новий час
Напередодні Першої світової війни у Верхньодніпровську проживало вже 12640 жителів. Налічувалось 10 невеликих підприємств та 368 ремісничих заклади. Вулиці міста освітлювались гасовими ліхтарями.
У 1911 році збудовано земську лікарню на 50 місць, де працювало 4 лікарі.
На 1913 рік у місті працювали 3 початкові загальноосвітні училища, жіноча та чоловіча гімназії, а також дві бібліотеки.
Під час подій 1917–1919 рр. місто неодноразово переходило з рук в руки. В березні 1917 року створено міський комітет громадських організацій, який підтримував Тимчасовий уряд. З листопада 1917 року боротьба за владу в місті точилась між прихильниками УНР та більшовиками. В січні 1918 року проголошено радянську владу.
У квітні 1918 року зайняте німецько-австрійськими військами, починають формуватися органи влади Гетьманату. Після залишення міста німецькими військами у грудні 1918 року влада знову перейшла до рук більшовиків, згодом на короткий час місто зайняли війська Директорії УНР, в лютому 1919 року знову радянські. В середині травня під час антибільшовицького повстання на декілька днів місто зайняли війська отамана Григор'єва. В серпні місто здобули війська генерала Денікіна.
31 грудня 1919 року — захоплення Верхньодніпровська радянськими військами, остаточне встановлення радянської влади.
1923 року після запровадження нового адміністративного поділу УРСР стає центром новоутвореного Верхньодніпровського району Катеринославської губернії, з 1932 року входить до складу Дніпропетровської області.
Протягом 1930-х років в умовах індустріалізації починає зростати промисловість Верхньодніпровська. Спиртоочисний завод перетворено на дослідний завод комплексної переробки сільськогосподарських відходів (гідролізний завод). Розширено чавуноливарний завод ім. 1 Травня та лісозавод, на березі Дніпра почали видобувати граніт.
Напередодні Другої світової війни в місті діяли районна лікарня, поліклініка, санаторій, будинок відпочинку. Працювало багато навчальних закладів: 2 середні, 2 семирічні та 2 початкові школи, сільськогосподарський технікум, школа медичних сестер, школа комбайнерів, навчальний комбінат з підготовки механізаторів. Заклади культури в місті на той час: будинок культури, літній кінотеатр, бібліотека, радіовузол.
21 серпня 1941 року Верхньодніпровськ зайняли німецькі війська. Лише 22 жовтня 1943 року після боїв в околицях міста, його зайняли радянські війська. За час окупації німецькими військами було завдано значних збитків промисловості міста, 327 жителів було розстріляно, 3864 вивезено на примусові роботи до Німеччини.
Протягом наступних 5 років відбувалась відбудова міста. В 1944 році відновив роботу чавуноливарний завод ім. 1-го Травня. Відбудовані були електростанція, млин, міський водопровід, каналізація.
У 1950—1960 роках Верхньодніпровськ продовжував зростати як промислове містечко. Було збудовано машинобудівний завод, організовано автопарк. З підприємств харчової промисловості діяли: хлібозавод, молокозавод, млин, олійниця.
З 30 грудня 1962 року по 4 січня 1965 року мав статус міста обласного підпорядкування.
Населення міста у 1967 році становило — 11,9 тис. жителів.
Інфраструктура Верхньодніпровська у 1967 році:
побут — промисловий і районний побутові комбінати обслуговування населення, 42 магазини, готель «Чайка» на березі Кам'янського водосховища.
лікарня, кістково-туберкульозний санаторій, будинок відпочинку.
6 середніх шкіл, школа-інтернат, Верхньодніпровський сільськогосподарський технікум, музична школа.
кінотеатр «Дніпро», 8 бібліотек, будинок культури, стадіон. З 1930 року видається газета «Придніпровський комунар».
У 1979 році місто нагороджене орденом «Знак Пошани».
1983 рік — творчій групі із семи осіб надано звання лауреатів Державної премії УРСР імені Тараса Шевченка за забудову та впорядкування центру Верхньодніпровська.
Ази генеалогії ПОЧАТОК. Із повагою, Ганна
Аватар користувача
АннА
Супермодератор
Повідомлень: 8878
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Стать: Жінка
Дякував (ла): 3563 рази
Подякували: 2154 рази

Re: ВЕРХНЬОДНІПРОВСЬК, місто, Дніпропетровська область, Україна

Повідомлення АннА »

З історії міст і сіл УРСР виданої у 1968-1973 роках.
Верхньодніпровськ — місто районного підпорядкування, центр однойменного району. Розташований на річці Самоткані, на березі Дніпродзержинського водоймища, за 13 км від залізничної станції Верхньодніпровськ і за 73 км на північний захід від Дніпропетровська. Пристань на Дніпрі. Населення — 11,9 тис. чоловік.

Археологічні розкопки і знахідки свідчать про те, що територія сучасного міста та його околиць була заселена з давніх часів. Експедиція Інституту археології Академії наук УРСР у 1959 році виявила тут рештки поселень і курганів епохи міді-бронзи (III—II тисячоліття до н. е.).

В 1640 —1655 рр. націй території був добре укріплений маєток польського дозорця, в 1680—1690 рр. виник запорізький зимівник. Після ліквідації Запорізької Січі ці землі по річці Самоткані стали власністю князя Г. Потьомкіна. На місці запорізького зимівника у 1780 році Потьомкін заснував слободу, назвавши її Григорівкою. За переписом 1782 року тут проживало 415 чоловік. У 1785 році слободу передано до казенного відомства, названо її Новогригорівкою і призначено для поселення відставних сімейних та осілих солдатів. 5 червня 1806 року слободу було віднесено до розряду повітових міст і названо Верхньодніпровськом. 2 серпня 1811 року затверджено герб Верхньодніпровська у вигляді щита, поділеного на дві частини. У верхній його частині на фоні золотого поля зображено грайливого бика, а в нижній, на фоні зеленого поля — срібну річку, що мало означати великий розвиток скотарства в цій місцевості.
Основним заняттям мешканців міста було землеробство і скотарство. На початку XIX століття розвиваються ремесла і торгівля. З’явилися майстерні по обробці шкіри, салотопні підприємства, лісопильний завод. Населення міста на той час складалось з селян, ремісників, торговців, духівництва і поміщиків. Багато жителів працювало на лісопильному заводі, в млинах, наймитували у купців і чиновників, духівництва і поміщиків.

У середині травня 1820 року по дорозі до Катеринослава Верхньодніпровськ відвідав О. С. Пушкін. Проїжджаючи села Катеринославщини, він бачив у яких умовах жили селяни. Жалюгідні халупи, вкриті соломою, змучені обличчя селян свідчили про їх тяжке становище.

Значну територію Катеринославської губернії, в т. ч. і Верхньодніпровський повіт, тоді охопило селянське повстання, спрямоване проти поміщицько-феодального гніту. Восени воно було жорстоко придушене царським урядом.

У серпні 1843 року в селах повіту і в самому Верхньодніпровську побував Т. Г. Шевченко. Розповіді про тяжке становище і голодування селян, про хвороби дітей кріпаків, які вмирали від цинги і пропасниці, викликали обурення і гнів поета-революціонера.

В умовах феодально-кріпосницького ладу Верхньодніпровськ розвивався дуже повільно. В 1858 році кількість жителів міста становила 2568 чоловік, з них державних селян було 1160 чоловік, міщан — 1219, дворян — 38, духівництва — 35, різночинців — 55 і. Населення Верхньодніпровська займалося переважно сільським господарством, ремеслами, торгівлею. Головними предметами торгівлі були велика рогата худоба, сільськогосподарські продукти, ремісничі вироби тощо. З підприємств у місті в 1860 році працювали цегельний завод, тютюнова фабрика, водяний млин, лісопильня. Місто мало 4 вулиці; на одній з них, що звалась Катеринославською, були повітові установи, дрібні крамниці, збирався ринок. Вулиці забудовувались дерев’яними будівлями. З 422 будинків лише один був кам’яним.

Після реформи 1861 року промисловий розвиток Верхньодніпровська дещо пожвавився. В 1899 році тут було 29 невеликих підприємств, в т. ч. спиртоочисний завод, 2 парові млини, парова лісопильня. В місті працювало 442 ремісничих заклади, щорічно проводилося 4 ярмарки. Збільшувалась кількість населення. За переписом 1897 року, у Верхньодніпровську проживало 6700 жителів.

В січні 1899 року недалеко від міста почав працювати Верхньодніпровський металургійний завод, на якому була невелика доменна піч і чавуноливарний цех з двома вагранками. Під час загальної економічної кризи завод не витримав конкуренції з великими металургійними підприємствами. Доменну піч було зупинено в жовтні 1899 року; працював лише чавуноливарний цех, який відливав труби та інші вироби.

Розвиток капіталістичних відносин у пореформений період супроводжувався посиленням експлуатації трудящих міста. Робітники, зокрема вантажники лісопильного та цегельного заводів й інших підприємств, одержували мізерну заробітну плату. Жорстока експлуатація робітників і селян міста викликала невдоволення існуючим соціальним ладом. Як свідчить донесення прокурора катеринославського окружного суду прокуророві Одеської судової палати, у вересні 1890 року робітники на лісопильній пристані завели розмову про новий закон, що давав право земським начальникам карати селян різками. Селянин Ф. Сипало, який був присутнім при цій розмові, заявив: «Якщо нас будуть бити, то ми і царя вб’ємо».

Наприкінці 90-х років XIX століття під впливом діяльності катеринославського «Союзу боротьби за визволення робітничого класу» в місті розповсюджується соціал-демократична література. Марксистська література сприяла пробудженню революційної свідомості робітників і селян Верхньодніпровська та сіл повіту, закликала їх до боротьби з самодержавством. На початку травня 1899 року на Верхньодніпровському металургійному заводі поліція затримала соціал-демократа І. Щербицького, що прибув сюди з Катеринослава для поширення листівок Катеринославського комітету РСДРП з закликом до страйків г. У липні 1903 року біля пароплавної пристані Верхньодніпровськ було знайдено газету «Южный рабочий», 2 прим, газети «Летучий листок», прим, відозви «Пролетарі всіх країн, єднайтеся!», відозву «Бюлетень про хід страйків у ростовських майстернях Владикавказької залізниці», видані Катеринославським комітетом РСДРП.

Революційні виступи робітників і селян Верхньодніпровська і сіл повіту посилились в період першої російської революції 1905—1907 рр. 8-го квітня 1905 року на вулицях міста були поширені прокламації Катеринославського комітету РСДРП «До всього народу», «Нова бойня на Далекому Сході». За короткий час селяни повіту зруйновали 66 поміщицьких садиб. У зв’язку з селянськими заворушеннями, в грудні 1905 року Верхньодніпровський повіт було оголошено на воєнному становищі.

Але й після поразки революції 1905—1907 рр. робітники і селяни Верхньодніпровська не припиняли боротьби проти царизму. У травні 1912 року катеринославський губернатор повідомляв міністра внутрішніх справ, що звільнення 253 робітників на Верхньодніпровському заводі стало приводом до великого незадоволення і хвилювання серед них. Начальник катеринославського губернського жандармського управління вимагав від верхньодніпровського справника негайно повідомляти йому про революційні виступи і рішуче їх придушувати.

Напередодні першої світової війни у Верхньодніпровську проживало 12 640 чоловік. Тут працювало 10 невеликих промислових підприємств і 368 ремісничих закладів. Місто значно розрослося, але органи місцевого самоврядування майже не дбали про його благоустрій. На той час тут налічувалось 1810 житлових будинків, з них 50 цегляних, 1190 — критих соломою. Головні вулиці міста освітлювалися гасовими ліхтарями. Водопостачання забезпечувалось з колодязів, каналізації не було.

На медицину, санітарію та ветеринарію земська управа в 1899 році витратила всього 790 крб. 79 коп., з них 505 крб.— на зарплату медичному персоналу. Земська лікарня на 50 місць будувалася з 1900 по 1911 рік. В 1913 році вона мала 4 лікарі, 13 фельдшерів і акушерок.

Учбові заклади призначались головним чином для привілейованих станів — дворянства, купецтва, духівництва. В 1862 році в місті почала працювати жіноча приватна, а 1864 року і двокласна школи. В 1879 році в двокласній школі навчалось 72 учні, з них 14 дітей дворян і чиновників, 29 дітей купців, 29 дітей міщан і багатих селян. За право навчання учень платив 5 крб. на рік 4. 31879 року працювала чотирикласна жіноча прогімназія, в якій у 1888 році навчалось 76 дітей дворян, духівництва, купців і міщан. У 1913 році працювали 3 початкові загальноосвітні училища 5, жіноча та чоловіча гімназії. У Верхньодніпровській чоловічій гімназії навчався радянський історик, академік Академії наук CPСP І. І. Мінц. Місто мало 2 бібліотеки і 2 невеликих театри.

Про перемогу Лютневої буржуазно-демократичної революції жителі Верхньодніпровська довідалися на початку березня 1917 року. В квітні тут було створено Раду робітничих і солдатських депутатів та Раду селянських депутатів г. Та в Радах переважали представники місцевих організацій дрібнобуржуазних партій меншовиків та есерів. Вони стали на чолі Рад і робили все для того, щоб спрямувати їх діяльність по шляху угодовства з буржуазією. Активізувалися і націоналістичні організації.

Буржуазія і дрібнобуржуазні елементи ще в березні 1917 року поспішили сформувати свій орган влади, т. зв. Верхньодніпровський міський комітет громадських організацій 2. До складу цього комітету входили представники буржуазії і поміщиків від спілки земських службовців, спілки кооперативів, селянської спілки. Повітовим комісаром буржуазного Тимчасового уряду був призначений колишній голова земської управи поміщик М. М. Саєнко.

Більшовики міста разом з більшовиками Катеринослава, Кам’янського розгорнули роботу серед мас по роз’ясненню буржуазної суті Тимчасового уряду й угодовської політики меншовиків та есерів. У своїх спогадах Г. І. Петровський згадував, що влітку 1917 року йому часто доводилось бувати на селянських мітингах у Верхньодніпровському повіті 3. Значну роль у викритті політики меншовиків та есерів, українських буржуазних націоналістів відігравала і катеринославська більшовицька газета «Звезда», що розповсюджувалась місцевими і катеринославськими більшовиками в місті і селах повіту.

На початку вересня 1917 року до Верхньодніпровська за дорученням Катеринославського губкому партії приїхав член партії з 1904 року А. Я. Немо, який згуртував навколо себе більшовиків. В середині вересня в місті оформилася самостійна більшовицька організація у складі А. Я. Немо, М. Г. Романовського, О. С. Хавінсона й кількох солдатів-більшовиків, що повернулися з фронту. Головою міського партійного осередку був обраний А. Я. Немо, секретарем — М. Г. Романовський, нині персональний пенсіонер.

Дізнавшись про перемогу Жовтневого збройного повстання в Петрограді, більшовики міста розгорнули велику роботу по пропаганді та здійсненню декретів II Всеросійського з’їзду Рад. Встановлення Радянської влади в місті відбувалося в умовах гострої політичної боротьби — робітничий клас тут був нечисленним і політично незагартованим, серед населення чималий процент займали дрібнобуржуазні елементи, які йшли за меншовиками, есерами та українськими націоналістичними партіями. Наприкінці листопада 1917 року українські буржуазні націоналісти скликали у Верхньодніпровську з’їзд волосних земств, на якому прийняли рішення про створення своєї збройної сили — «куреня вільного козацтва». Більшовики наполегливо боролися за передачу влади Радам і ліквідацію буржуазних органів влади. В цьому ж місяці відбулися перевибори міської Ради, до складу якої ввійшли більшовики А. Я. Немо, М. Г. Романовський та інші.

У дні рішучих сутичок робітників з буржуазією у Верхньодніпровську створюється червоногвардійський загін. На допомогу трудящим Верхньодніпровська з Кам’янського прибув також загін червоногвардійців на чолі з А. М. Лихомановим, А. А. Безпаловим, П. П. Дьомичевим, який разом з місцевими загонами робітників і біднішого селянства розгромив петлюрівців та інші контрреволюційні сили. 4 січня 1918 року у Верхньодніпровську було проголошено владу Рад. На чолі більшовицької Ради став учитель села Троїцького М. Правда. Було конфісковано майно буржуазії, встановлено контроль за його використанням. Налагоджувалася робота на підприємствах міста. Між селянами, що жили в межах міста, було розподілено поміщицьку землю і сільськогосподарський реманент.

На початку квітня 1918 року Верхньодніпровськ окупували австро-німецькі війська. Разом з ними повернулися місцева буржуазія, чиновники та поміщики. Австро-німецькі загарбники та їх прихвосні — українські буржуазні націоналісти встановили у місті жорстокий терор. В кінці червня 1918 року вони розстріляли у Верхньодніпровську 7 чоловік. Багато робітників і селян було розстріляно за містом, в урочищі, що звалося в народі «Розрита могила».

Населення міста і сіл повіту вороже зустріло гетьманські закони про відновлення влади буржуазії і поміщиків. Губернський староста повідомляв управлінню державної варти про часті вбивства офіцерів, солдат і поміщиків у Верхньодніпровському повіті. Чимало жителів міста пішло у партизанські загони, які діяли на околицях Верхньодніпровська.

Революція в листопаді 1918 року в Німеччині, наступ частин Червоної Армії і дії партизанів примусили австро-німецьких загарбників залишити Україну. На початку грудня 1918 року влада у Верхньодніпровську перейшла до рук військово-революційного комітету, що складався переважно з більшовиків. Незабаром у місті було обрано Раду робітничих і селянських депутатів. В боротьбі за відновлення і зміцнення органів Радянської влади активну участь брали більшовики П. П. Дьомичев, К. Рассадін, С. Левандовський, М. Г. Романовський. У грудні владу у Верхньодніпровську на деякий час захопили петлюрівці. На початку лютого 1919 року частини Червоної Армії визволили місто від петлюрівських банд г. Тимчасовий військово-революційний комітет, до якого перейшла влада, розгорнув широку масово-політичну роботу серед населення міста і сіл повіту.

24 лютого 1919 року відбувся з’їзд Рад Верхньодніпровського повіту, на якому обрано повітовий виконавчий комітет. З’їзд надіслав В. І. Леніну вітальну телеграму, в якій трудящі міста і повіту повідомляли, що вони, зібравшись вперше після повалення поміщицько-буржуазної реакції, шлють йому свій палкий привіт і сподіваються, що він і далі, як завжди, буде вести робітничо-селянські маси по наміченому шляху через диктатуру пролетаріату до комунізму.

При повітвиконкомі було організовано продовольчий і воєнний відділи, а також відділ праці, який займався обліком безробітних і влаштуванням їх на роботу. Було створено також професійну спілку робітників і службовців міста Верхньодніпровська і повіту. В боротьбі проти контрреволюційних виступів значну роль відіграли створені в місті Червона рота та загони міліції.

В середині травня 1919 року Верхньодніпровськ захопили банди Григор’єва. У розгромі цих банд відзначилися війська під командуванням О. Я. Пархоменка. 20 травня 1919 року місто стало вільним.

Незважаючи на великі труднощі, трудящі міста й сіл повіту подавали продовольчу допомогу населенню Радянської Росії. В червні 1919 року у Верхньодніпровську і селах повіту було створено колонії для дітей трудящих північних губерній Радянської Росії, де населення в той час голодувало.

Після захоплення міста денікінцями в серпні 1919 року тут було створено підпільний повітовий ревком 5, до складу якого входили комуністи П. П. Дьомичев, Т. Г. Іванов і Бабков. Ревком друкував і розповсюджував листівки та відозви до населення. В селах повіту він організував партизанські загони, якими керували Д. Т. Слизькоух, Ф. Т. Косенко, В. Я. Немо, В. В. Свистун та інші. Партизанські загони об’єднались у Верхньодніпровську повстанську бригаду, в якій налічувалось близько 1000 чоловік 6, вона вела боротьбу проти денікінців і куркульських банд. Тоді ж в бою з бандою Котика в селі Лихівці загинув член повітового ревкому, член Ради повстанської бригади Ф. Т. Косенко. Його іменем названо одну з вулиць міста.

В кінці грудня 1919 року Червона Армія, розвиваючи наступ проти денікінських військ, розгорнула бої на підступах до Верхньодніпровська. Ще до приходу частин Червоної Армії 30 грудня 1919 року підпільний ревком взяв владу до своїх рук у місті. В ніч на 31 грудня 404 полк 45-ї дивізії Червоної Армії зайняв місто.

5 січня 1920 року на загальних зборах Верхньодніпровської партійної організації було виділено новий склад повітового парткому і ревкому. 13 січня головою парткому було обрано К. Рассадіна, головою ревкому П. П. Дьомичева. За короткий час партійна організація міста значно зросла і зміцніла. Якщо на початку лютого 1920 року вона налічувала 13 членів, то наприкінці березня в ній було 27 комуністів. У квітні при повітовому парткомі було відкрито відділ роботи серед жінок. У перших числах червня організовано відділ по роботі на селі.

В лютому 1920 року в місті створено ініціативну групу молоді по організації Комуністичної Спілки Молоді. На 10 квітня в повіті працювала 21 організація спілок селянської молоді, 4 осередки комуністичної спілки, 1 районна організація КСРМУ. Всі вони були зв’язані з повіткомом КСРМУ. У жовтні 1920 року міська комсомольська організація налічувала 50 чоловік. Утворення комсомольських організацій міста і повіту проходило в боротьбі з націоналістичною «Просвітою», яка намагалася взяти молодь під свій вплив.

У березні 1920 року у Верхньодніпровську відбувся повітовий з’їзд Рад, на якому точилася запекла боротьба між більшовиками і есерами. В усіх важливих питаннях, незважаючи на опір есерів, з’їзд прийняв більшовицькі резолюції. Головою повітового виконавчого комітету було обрано більшовика А. М. Лихоманова. Активним помічником партійних і радянських органів у розв’язанні завдань соціалістичного будівництва виступала газета «Красный пахарь».

Роботу партійних і радянських органів по відбудові господарства міста часто порушували напади контрреволюційних банд. 6 березня 1920 року банда Милашки, напавши на місто, розстріляла багатьох жителів, пограбувала банк на суму 30 млн. крб. Від рук бандитів загинув член повітового парткому і ревкому Д. Т. Слизькоух. Згодом банда була розгромлена зведеним загоном латиських стрільців під командуванням Ф. Лабренца.

Верхньодніпровський партком створив загони по боротьбі з бандитизмом і організував військове навчання комуністів. В розгромі банд активну участь брали робітники і сільська біднота, загони частин особливого призначення (ЧОП), сформовані з комуністів, комсомольців і активістів міста та повіту. Штаб батальйону ЧОП був розташований у Верхньодніпровську. Комуністи і безпартійні робітники Верхньодніпровська вели активну політико-роз’яснювальну і організаційну роботу серед трудящих селян повіту. За їх допомогою вже на 1 серпня 1920 року по волостях і селах було створено 59 комітетів незаможних селян, які активно боролися з куркульським бандитизмом. До 1 травня 1921 року банди в повіті були ліквідовані.

Ще до закінчення громадянської війни трудящі Верхньодніпровська почали відбудову народного господарства. 1 травня 1920 року 1600 жителів міста взяли активну участь у всеросійському суботнику. Було проведено роботи по ремонту шляхів, тротуарів, очистці вулиць, міського парку, засипці окопів, посадженої дерева 3. В мобілізації трудящих міста і повіту на відбудову народного господарства велике значення мало урочисте засідання повітового виконкому і повітового парткому разом з профспілками, комнезамами, комсомольськими організаціями представниками Червоної Армії, яке відбулося за участю голови ВУЦВКу Г. І. Петровського 24 серпня 1920 року у Верхньодніпровську. У своєму виступі Г. І. Петровський закликав представників пролетарських верств населення міста і селян зміцнювати диктатуру пролетаріату, вести рішучу боротьбу з куркульством і експлуататорськими елементами, зосередити свої зусилля на відбудові зруйнованого народного господарства. Після засідання відбувся мітинг трудящих міста на якому також з промовою виступив Г. І. Петровський.

У 1923 році у Верхньодніпровську працювало 13 дрібних металообробних підприємств, 2 маслозаводи, 3 шкіряних заводи, 7 парових млинів і крупорушок, друкарня. В умовах нової економічної політики пожвавилась торгівля, почали працювати райспоживспілка, райсільгоспспілка, міське єдине споживче товариство. В 1923 році у складі правлінь споживчої кооперації було 40 проц. комуністів, що забезпечувало партійний вплив у цих організаціях в. На 1 січня 1925 року в місті налічувалось 5 кооперативних, одна державна і 116 приватних торговельних установ.

Значну увагу райком партії приділяв роботі серед жінок. У вересні 1923 року відбулася перша районна безпартійна конференція жінок, в якій брали участь 66 делегаток. На підприємствах і в установах проводились збори жінок, на яких обговорювались питання про міжнародне становище, про роль жінок в соціалістичному будівництві, про дитячий рух тощо. Жінки-делегатки контролювали роботу дитячих будинків, брали участь у ліквідації неписьменності, в роботі міського центрального робітничого клубу.

Партійні і радянські органи проявляли постійну турботу про поліпшення матеріального становища трудящих. Відділ соціального забезпечення виконкому в 1921 році надав допомогу 2874 сім’ям червоноармійців, багатьом інвалідам, вдовам. Було налагоджено медичне обслуговування населення. З 1921 року працювали 5 дитячих будинків, 2 дитячих садки 8.

В 1921 році в місті діяло 7 трудових шкіл, в яких навчалося 1499 дітей. Для підготовки кадрів учителів було відкрито вищі педагогічні курси. Проводилась велика робота по ліквідації неписьменності і мало-письменності дорослого населення. В 1924 році тут було 2 школи лікнепу, в яких працювали вчителі і студенти педкурсів, працівники культосвітніх установ.

У 1921 році в місті відкрито Центральний робітничий клуб, при якому діяли природничо-науковий, політичний, музичний, літературно-бібліотечний та інші гуртки, куток безвірника, шахова секція. В роботі гуртків у 1924 році брало участь 282 чоловіка. При клубі працювала бібліотека з книжковим фондом 6534 примірники. На підприємствах і в установах міста було створено гуртки політграмоти. З метою підвищення політичного рівня комуністів і підготовки керівних партійних та радянських працівників в грудні 1924 року Верхньодніпровський райком партії прийняв рішення про відкриття в місті районної партійної школи.

Трудящі міста виявляли солідарність з робітничим класом капіталістичних країн в його боротьбі проти буржуазії. 11 квітня 1923 року перша Верхньодніпровська районна конференція комнезамів прийняла рішення про організацію матеріальної допомоги страйкуючим робітникам Руру (Німеччина). 18 березня 1925 року на урочистому засіданні членів профспілок Верхньодніпровська, присвяченому 54 роковинам Паризької комуни, вирішено надіслати листа в’язням Каподістрії (Італія). В резолюції говорилось: «Від імені 900 членів червоних профспілок міста Верхньодніпровська в день 54 роковин Паризької комуни посилаємо вам свій братерський палкий привіт, дорогі друзі… Пам’ятайте про нашу підтримку».

27 січня 1924 року на траурній маніфестації у зв’язку з смертю В. І. Леніна жителі міста заклали пам’ятник великому вождю. У ті дні багато робітників міста подали заяви про вступ до ленінської партії. Після ленінського призову значно зросли ряди міської партійної організації. На 1 жовтня 1926 року у її складі було 44 члени і кандидати партії.

17 січня 1926 року загальноміські партійні збори разом з делегатами 4-ї районної комсомольської конференції одностайно схвалили рішення XIV з’їзду ВКП(б), курс партії на соціалістичну індустріалізацію країни, на дальше зміцнення союзу робітничого класу і селянства. Робота по розширенню промислових підприємств міста, що розпочалася після з’їзду, особливо розгорнулася в роки довоєнних п’ятирічок. Невеликий спиртоочисний завод перетворено на дослідний завод комплексної переробки сільськогосподарських відходів (гідролізний завод). У 1935 році на ньому працювало 160 чоловік, з них 20 інженерно-технічних працівників. В 1936 році для закінчення робіт по устаткуванню і реконструкції цехів заводу було виділено 527 тис. крб.. На березі Дніпра з’явився гранітний кар’єр, було розширено лісозавод. На підприємствах міста розгортався стахановський рух. В 1939 році на чавуноливарному заводі ім. 1-го Травня виробничий план було виконано на 116,5 проц., випущено надпланової продукції на суму 200 тис. крб., собівартість продукції знижено на 21 процент. Всі ці успіхи були досягнуті під керівництвом партійної організації заводу, яка в березні 1940 року налічувала у своєму складі 40 комуністів.

За роки довоєнних п’ятирічок відбулися й інші великі зрушення у житті населення міста. При допомозі держави і за рахунок особистих коштів, трудящі споруджували нові житлові будинки. Райком партії, міська Рада приділяли велику увагу благоустрою міста, розвиткові міського комунального господарства. Проводились місячники по озелененню вулиць, бульварів, ремонту тротуарів. В 1935 році на капітальний ремонт комунального житлового фонду витрачено 31,4 тис. крб., в наступному році з бюджету міської Ради на благоустрій міста виділено 412 075 крб. В місті діяли районна лікарня, поліклініка, дитяча консультація, санаторій, будинок відпочинку.

Напередодні Великої Вітчизняної війни в місті працювали 2 середні, 2 семирічні і 2 початкові школи, сільськогосподарський технікум, школа медичних сестер, школа комбайнерів, учбовий комбінат по підготовці механізаторів для сільського господарства. В усіх учбових закладах міста навчалося понад 3 тис. чоловік.

Тоді ж у місті було споруджено Будинок вчителя, районний Будинок культури, літній кінотеатр. Працювали міська бібліотека, радіовузол.

Радянська влада відкрила широкий шлях трудящим до оволодіння знаннями, до творчої праці. В ході соціалістичного будівництва формувалась нова робітничо-селянська інтелігенція. У місті тривалий час працював український літературознавець, доктор філологічних наук, професор Г. М. Гай.

У Верхньодніпровську народився 17 лютого 1918 року в сім’ї робітника і закінчив середню школу діяч Комуністичної партії і Радянської держави, кандидат у члени Політбюро ЦК КПРС, член Політбюро ЦК КП України, Голова Ради Міністрів Української РСР — В. В. Щербицький.

З 1934 року В. В. Щербицький працював на комсомольській роботі. В 1936 — 41 рр. він учився в Дніпропетровському хіміко-технологічному інституті, після закінчення якого працював за спеціальністю інженера-механіка. В 1941 році вступив до лав Комуністичної партії.

З перших днів і до закінчення Великої Вітчизняної війни В. В. Щербицький перебував у рядах Червоної Армії. Спочатку він навчався у військовій академії, а з 1942 року був у діючих частинах на командних посадах. Після демобілізації з армії В. В. Щербицький працював інженером на коксохімічному заводі в Дніпродзержинську, секретарем партійного комітету Дніпродзержинського коксохімічного заводу, завідуючим оргінструкторським відділом Дніпродзержинського міськкому КП України, другим секретарем Дніпродзержинського міськкому партії, парторгом ЦК КПРС на Дніпровському ордена Леніна металургійному заводі, першим секретарем Дніпродзержинського міськкому КП України.

У 1954—55 рр. В. В. Шербицький обирався другим, в 1955—1957 і в 1964 — 65 рр. першим секретарем Дніпропетровського обкому КП України. Працюючи на Дніпропетровщині, В. В. Щербицький багато сил і енергії віддав справі відбудови та дальшого піднесення економіки і культури області, розвитку і технічного вдосконалення металургійної, гірничорудної, хімічної, машинобудівної промисловості, електрифікації і комплексної механізації сільського господарства, благоустрою міста і сіл, поліпшення культурно-побутового обслуговування населення.

В 1957—61 рр. В. В. Щербицький — секретар ЦК КП України; в 1961—63 рр. і з жовтня 1965 року — Голова Ради Міністрів УРСР. В. В. Щербицький — депутат Верховної Ради СРСР 5—7 скликань і Верховної Ради УРСР 4—7 скликань. За великі заслуги перед Комуністичною партією і Радянською державою В. В. Щербицького нагороджено двома орденами Леніна і медалями Радянського Союзу.

Партійні і громадські організації міста, міська Рада проводили велику масово-політичну роботу серед трудящих. Широкого розмаху набула політична робота в період підготовки до виборів у Верховну Раду СРСР в 1937 році. На підприємствах і в установах було створено агітпункти, читались лекції, проводилися бесіди про нову Конституцію СРСР, зовнішню і внутрішню політику Комуністичної партії. Це сприяло піднесенню політичної активності трудящих міста. 12 грудня 1937 року за кандидатів блоку комуністів і безпартійних голосувало 99,7 проц. виборців Верхньодніпровська.

В перші дні Великої Вітчизняної війни багато жителів міста вступили до лав Червоної Армії, у винищувальні батальйони і загони охорони громадського порядку та майна. Райком партії і райвиконком мобілізували зусилля трудящих на збільшення випуску продукції для потреб фронту. Населення міста брало участь у спорудженні укріплень, у вивезенні устаткування підприємств і сільськогосподарського реманенту Верхньодніпровської МТС і колгоспів у східні райони країни.

21 серпня 1941 року Верхньодніпровськ був окупований німецько-фашистськими загарбниками 2. Масові розстріли, катування, вигнання на каторгу до Німеччини — такими методами фашисти намагалися зламати волю радянських людей. Та не вдалося ворогам залякати жителів міста, які не втрачали віри в перемогу над фашизмом.

В перші дні окупації в місті створено підпільну партійну групу, яку очолив колишній завідуючий відділом пропаганди і агітації Верхньодніпровського райкому партії П. І. Пальоха. До складу групи увійшли члени ВКП(б) — голова Бородаївської сільської Ради С. І. Сіроштан, директор Бородаївської семирічної школи Г. О. Макаренко, голова колгоспу «Більшовик» Д. І. Якименко, робітник Бородаївського пункту «Заготзерно» А. М. Ворона, колишні секретарі райкому комсомолу — Т. О. Касьяненко та І. Г. Косяченко, а також безпартійні — механік міської електростанції В. Г. Щербицький, бригадир колгоспу «Оборона» Л. М. Коваленко, працівник міської друкарні комсомолець А. М. Полтораков. Підпільна партійна група розповсюджувала серед населення зведення Радянського інформаційного бюро, випускала листівки з закликом саботувати заходи окупантів. У грудні 1941 року підпільники висадили в повітря механічний цех Верхньодніпровського маслозаводу. На шляху з Верхньодніпровська на Кременчук вони зруйнували два мости, підірвали кілька автомашин ворога, порушили телефонний зв’язок німецьких штабів з військовими частинами. Підпільники організували в селі Дніпрово-Кам’янці антифашистську групу, яка проводила активну роботу серед населення. До її складу входили П. Ф. Дворник, Д. Ф. Вітебський, А. А. Ворона, С. Д. Чабан, М. Д. Страшко та Є. В. Рак.

Група Пальохи підтримувала тісний зв’язок з підпільним обкомом партії. Зустрічі підпільників відбувалися на явочній квартирі В. Г. Щербицького у Верхньодніпровську. Наприкінці 1941 року вони зустрічалися з секретарем Дніпропетровського підпільного обкому партії М. І. Сташковим. Гітлерівцям вдалося напасти на слід учасників підпілля. П. І. Пальоху фашисти заарештували в селі Куцеволівці і доставили у село Дніпрово-Кам’янку. Після жорстоких катувань його вивезли в село Калужине і 28 лютого 1942 року розстріляли. Ім’ям безстрашного підпільника жителі Верхньодніпровська назвали одну з вулиць свого міста. У селі Дніпрово-Кам’янці йому встановлено пам’ятник. Загинули також С. І. Сіроштан, Г. О. Макаренко, Д. І. Якименко, А. М. Ворона, Т. О. Касьяненко, І. Г. Косяченко, Л. М. Коваленко, А. М. Полтораков. На початку 1943 року були заарештовані і закатовані фашистами учасники антифашистської групи в Дніпрово-Кам’янці П. Ф. Дворник, Д. Ф. Вітебський, А. А. Ворона, С. Д. Чабан, М. Д. Страшко, Є. В. Рак.

25 вересня 1943 року радянські війська 7-ї гвардійської армії і 51-ї армії вийшли до Дніпра в районі Верхньодніпровська і приступили до форсування ріки та захоплення плацдармів на її правому березі. Гітлерівське командування зосередило тут великі сили і намагалося утримати свої позиції. Бої на підступах до міста мали запеклий характер.

22 жовтня 1943 року Верхньодніпровськ визволено від окупантів 3. Наказом Верховного Головнокомандуючого 303-й стрілецькій дивізії полковника Федоровського, 36-й гвардійській дивізії генерала-майора Денисенка, 1008 винищувальному протитанковому артполку підполковника Котенка і 523 мінометному полку підполковника Черенкова було присвоєно найменування «Верхньодніпровських».

У боях з німецько-фашистськими загарбниками відзначилось чимало жителів Верхньодніпровська. В серпні 1943 року в місті Чистяковому загинула розвідниця В. Г. Листопад, колишня учениця Верхньодніпровської середньої школи № 1, яка не раз виконувала бойові завдання командування в тилу ворога.

За мужність і відвагу, виявлені в боротьбі з німецько-фашистськими загарбниками, 862 воїни з Верхньодніпровська нагороджено орденами та медалями Союзу РСР. Уродженця міста Героя Радянського Союзу О. І. Дидишка (цього звання він був удостоєний 11 квітня 1940 року за героїзм і мужність, проявлені в боях з білофіннами) було нагороджено орденами Богдана Хмельницького і Олександра Іжевського. О. І. Дидишко загинув у 1944 році під час боїв за визволення Білорусії.

В місті мешкає Герой Радянського Союзу П. О. Шелепов, який брав участь у боях з німецько-фашистськими загарбниками під Москвою взимку 1941—1942 років, у боях за визволення Білорусії, Польщі, у форсуванні Дніпра, Березини, Одера. В квітні 1945 року група сміливців, до якої входив командир відділення П. О. Шелепов, переправилась на західний берег Одера і захопила плацдарм, що дало можливість головним силам полка успішно форсувати ріку. За бойові подвиги і мужність 29 червня 1945 року йому було присвоєно звання Героя Радянського Союзу.

На другий день після визволення Верхньодніпровська відновили роботу райком партії і райвиконком. Першим секретарем райкому партії було обрано П. І. П’яника, який до Великої Вітчизняної війни працював на цій же посаді, головою виконкому районної Ради депутатів трудящих — Я. І. Шарого, колишнього другого секретаря Верхньодніпровського райкому партії. За короткий час після визволення відродилися партійні організації установ і підприємств міста. На 1-ше травня 1944 року в них налічувалось 60 комуністів 1 2. Відновив свою діяльність і райком комсомолу, секретарем якого був І. Л. Рак.

Німецько-фашистські окупанти завдали великої шкоди підприємствам та культурно-освітнім установам міста. Вони зруйнували гідролізний і ливарно-механічний заводи, МТС, олійницю, млин, громадські і житлові будинки, спалили приміщення середньої школи № 1. Загальні збитки, завдані установам і громадянам міста, становили 19 210 655 крб.

За час окупації фашисти закатували і розстріляли 327 жителів. З міста і району вивезли на каторжні роботи до Німеччини 3864 чоловіки. v Переборюючи труднощі воєнної розрухи, трудящі міста під керівництвом партійних організацій приступили до відбудови зруйнованого господарства. В 1944 році відновив роботу чавуно-ливарний завод ім. 1-го Травня, який забезпечував колгоспи району різноманітними запасними частинами, господарчим литвом. Почали працювати райпромкомбінат і райлегпромкомбінат. На відновлення ливарно-механічного заводу витрачено 729 тис. крб., на відбудову комунальних підприємств — 52,3 тис. крб., житлового фонду — 207,4 тис. крб., на благоустрій міста — 149 тис. крб. 4. Проводилися також роботи по відбудові районної електростанції, міського водопроводу, каналізації, міського млина.

Відновили роботу лікарні, дитячі ясла, школи, бібліотеки, Будинок культури, кінотеатр, радіовузол. Для дітей-сиріт червоноармійців, командирів та червоних партизанів у місті в 1944 році відкрито спеціальний дитячий будинок. Діти перебували на державному забезпеченні, навчались у школах. Водночас трудящі міста і району подавали допомогу фронтові. В 1944 році вони зібрали 2 млн. крб. на побудову танкової колони «Радянська Україна» 5. Вчителі шкіл з своїх особистих заощаджень внесли 110 тис. крб. для побудови бойового літака «Учитель Верхньо-дніпровщини».

Після переможного закінчення Великої Вітчизняної війни трудящі Верхньодніпровська розгорнули боротьбу за виконання завдань четвертого п’ятирічного плану. В 1947 році було збільшено потужність районної електростанції порівняно з 1945 роком в 3 рази. В 1948 році план випуску валової продукції по райлегпромкомбінату було виконано на 108,9 проц., по гранітному кар’єру — на 102 проц. До 1949 року відбудовано ливарно-механічний завод, який освоїв випуск ребристих труб, бронзових кранів та іншої продукції. В 1949 році завод виконав план по випуску валової продукції на 106 процентів.

У роки п’ятої п’ятирічки парторганізації підприємств мобілізували трудящих на дальше виконання виробничих планів. Значно зріс випуск продукції на ливарно-механічному, чавуноливарному заводах, на підприємствах лісопильної, легкої і харчової промисловості. В 1956 році ливарно-механічний завод виконав річний план виробництва продукції на 101,6 проц. В 1960 році в місті було 5 бригад комуністичної праці. Одній з перших звання колективу комуністичної праці в 1960 році присвоєно бригаді слюсарів О. М. Скорикана Верхньодніпровському заводі папероробного устаткування (колишньому ливарно-механічному). Вона в 1960 році виконувала виробничі завдання на 125 проц. і домоглася зниження собівартості продукції на 0,5 проц. В 1960 році винахідниками та раціоналізаторами заводу було впроваджено у виробництво 129 раціоналізаторських пропозицій, економічний ефект від яких складав 341 тис. крб. проти 115 тис. крб. в 1959 році. Колектив заводу збільшив випуск обладнання для підприємств паперової промисловості. В 1965 році план виробництва валової продукції завод виконав на 102,2 проц. і одержав 128,7 тис. крб. прибутку.

В 1965 році завершено будівництво високовольтної лінії електропередач, що забезпечило безперебійне постачання електроенергією підприємств і населення міста. Для здійснення масових перевозок промислової і сільськогосподарської продукції на початку семирічки у Верхньодніпровську організовано автопарк, в якому на 1 січня 1967 року було 177 вантажних автомашин і автобусів. На околиці міста побудовано авторемонтну майстерню.

Трудящі Верхньодніпровська подавали допомогу підшефним колгоспам у проведенні робіт по електрифікації і механізації, створенню зрошувальних систем. Робітники машинобудівного заводу в 1964 році здійснили в колгоспі «Дніпро» роботи по зрошенню на площі 68,2 га замість 30 га, передбачених зобов’язанням. Значну допомогу було надано в організації культурно-освітньої роботи.

Велике політичне і трудове піднесення серед трудящих Верхньодніпровська викликали рішення XXIII з’їзду КПРС. Включившись в соціалістичне змагання, колектив заводу папероробного устаткування наполегливо домагався поліпшення якості продукції, здійснення робіт по механізації і автоматизації виробничих процесів. В 1966 році впроваджено у виробництво 60 різних організаційно-технічних заходів, від чого завод одержав економії 77,4 тис. крб. План випуску валової продукції у 1966 році колектив заводу виконав на 102,2 процента.

В 1967 році виробничі колективи включились у змагання на честь 50-річчя Великої Жовтневої соціалістичної революції. В 1967 році 17 бригад добилися звання комуністичної праці. Змаганням було охоплено 659 чоловік. На заводі папероробного устаткування бригада комуністичної праці О. М. Скорика виконувала виробничі завдання в 1967 році на 127 проц., бригада майстра котельно-збірного цеху П. А. Сипала на 115 процентів.

Великі зміни відбулися і в зовнішньому вигляді міста. Широкого розмаху набуло житлове будівництво. З 1960 по 1965 рік житловий фонд міста збільшився на 25,6 тис. кв. м і на початок 1966 року становив 122,3 тис. кв. метрів житла. На просторих вулицях виросли багатоповерхові будинки з центральним опаленням, водопроводом. В 1963 році до міста було підведено газопровід. Природний газ подається на підприємства і в житлові будинки. Збільшилась протяжність водопроводу, забруковано і заасфальтовано нові вулиці, посаджено тисячі декоративних і фруктових дерев.

Населення обслуговують міський промисловий і районний побутовий комбінати із різними цехами і майстернями. Працюють хлібо- і молокозаводи, млин, олійниця, ресторан, 5 їдалень, буфети, 42 магазини. На березі Дніпродзержинського моря в 1967 році збудовано готель «Чайка». Зросла купівельна спроможність населення. В 1967 році трудящим міста через Верхньодніпровський змішторг було продано телевізорів у 2,2 раза більше, ніж у 1965 році, холодильників— у 1,7 раза, мотоциклів — у 1,3 раза, швейних і пральних машин — у 1,2 раза. На 1 січня 1968 року в особистому користуванні жителів міста було 45 легкових автомашин, 299 мотоциклів.

В місті є пошта, телеграф, телефонна мережа, радіовузол, друкарня, відділення державного банку.

В лікарні, розрахованій на 150 ліжок, у 1967 році працювало 40 лікарів і 104 працівники з середньою медичною освітою. В місті є також кістково-туберкульозний санаторій на 50 ліжок. На мальовничому березі Дніпродзержинського водоймища розташовані корпуси Верхньодніпровського будинку відпочинку на 400 місць, поруч з ним — чудові будівлі двох піонерських таборів. У місті є парк, стадіон, спортивні майданчики. В спортивних гуртках і командах у 1967 році брало участь 1054 чоловіка.

Великих успіхів досягнуто і в розвиткові народної освіти, культури. В 1967/68 навчальному році в місті було 6 середніх шкіл і восьмирічна школа-інтернат, в яких навчалось 2884 учні й працювало 186 учителів, музична школа. Багато вміння і сил віддали справі виховання молодого покоління уродженки міста вчительки А. В. Лащинська і Є. І. Устьянова, яким ще в довоєнні роки було присвоєно звання заслуженого вчителя школи Української РСР. В 1967 році Верхньодніпровський сільськогосподарський технікум бухгалтерського обліку з заочним відділенням підготував 293 спеціалісти для колгоспів.

В місті діють 8 бібліотек з книжковим фондом понад 120 тис. примірників, районний Будинок культури на 500 місць, широкоекранний кінотеатр «Дніпро» на 500 місць, клуб машинобудівного заводу, Будинок піонерів. При Будинку культури і в клубі машинобудівників створено гуртки художньої самодіяльності, проводяться вечори слави, організовуються концерти, читаються лекції і доповіді. В 1963 році в місті відкрито народний історико-революційний музей.

Творчі зусилля трудящих на успішне розв’язання питань виробництва, технічного прогресу, житлового і культурного будівництва, благоустрою міста спрямовують партійні, комсомольські і профспілкові організації міста, міська Рада депутатів трудящих. На промислових підприємствах і в установах на 1 січня 1968 року налічувалось 40 первинних партійних організацій, в яких було об’єднано 957 комуністів, 24 комсомольські організації, в яких —1130 комсомольців. Комсомольські організації міста проводять велику роботу по вихованню молоді на революційних, бойових і трудових традиціях радянського народу.

Велику увагу дальшому розвиткові господарства міста, промислових підприємств і культурно-освітніх установ приділяє міська Рада депутатів трудящих, до складу якої в 1968 році входило 50 депутатів. Серед них — майстер заводу папероробного устаткування П. А. Сипало, слюсар авторемонтних майстерень С. І. Коньков, викладач сільськогосподарського технікуму бухгалтерського обліку О. Г. Марченко та інші. При виконкомі міськради працюють постійні комісії, які розглядають питання впорядкування міста, побутового і культурного обслуговування населення, народної освіти тощо. Кращі представники трудящих беруть участь в роботі вищих органів Радянської влади. В червні 1966 року депутатом Верховної Ради СРСР обрано робітницю машинобудівного заводу В. М. Білявську, депутатом Верховної Ради УРСР обрано першого секретаря Верхньодніпровського райкому КП України В. О. Стрельцова.

Партійні і громадські організації підприємств і установ міста проводять велику роботу по комуністичному вихованню трудящих. В 1967 році в мережі партійно-політичної освіти працювало 15 шкіл основ марксизму-ленінізму, 3 початкові політ-школи і 4 теоретичні семінари. На підприємствах і в установах міста діяло 9 первинних організацій товариства «Знання», які організували для населення лекції на політичні, медичні, сільськогосподарські та інші теми. З доповідями і лекціями виступали серед населення кращі пропагандисти міста.

Важливу роль у комуністичному вихованні трудящих, в боротьбі за соціалістичні перетворення відіграє районна газета «Придніпровський комунар», яка почала виходити в 1930 році.

Прекрасні перспективи має місто. Передбачається дальший розвиток машинобудівного заводу, підприємств легкої і харчової промисловості. Будуть побудовані нові житлові будинки, магазини, їдальні, культурно-освітні установи. Немає більше глухого повітового містечка, росте і розквітає нове соціалістичне місто Верхньодніпровськ.

І. К. ВОРОПАЙ, І. І. ОЗЕРНИЙ
Ази генеалогії ПОЧАТОК. Із повагою, Ганна
Аватар користувача
kbg_dnepr
Повідомлень: 7459
З нами з: 14 січня 2021, 15:44
Стать: Жінка
Звідки: Дніпро
Дякував (ла): 5284 рази
Подякували: 945 разів

Re: ВЕРХНЬОДНІПРОВСЬК, місто, Дніпропетровська область, Україна

Повідомлення kbg_dnepr »

Лист облздороввідділу до Верхньодніпровського райздоровінспектора щодо неприпустимості повідомлення про факти дитячої смерті через голодування у звичайному (не таємному) порядку. 19 березня 1933 р. Держархів Дніпропетровської обл. Ф. Р-2240. Оп. 1. Спр. 86. Арк. 32.

«Облздороввідділ вважає за абсолютно неприпустиме явище Ваше повідомлення в звичайному /не таємному порядкові/ в березні місяці про факти смерти протягом лютого місяця від голодних набряків і 5 дітей з дітмістечка, без, навіть, детальної інформації про вжиття заходів що-до ліквідації можливості дальшого поширення вказаних випадків.
Пропонується негайно докладно повідомляти Облздороввідділ про стан дітмістечка, зокрема харчування та вжитих заходів до поліпшення його».

https://www.facebook.com/HolodomorMuseu ... 182095498/
Катерина
Глушак (Брянськ.) Ковальов Федосенко mt H5a (Могилевськ.)
Оглотков I2a2b (Горбат. п. НГГ) Алькін Душин Жарков Кульдішов mt U5a1 Баландін (Симб. губ.)
Клишкін R1a1a Власенко Сакунов Кучерявенко (Глухів)
Кириченко Бондаренко Білоус Страшний mt T2a1 (Новомоск. Дніпроп.)
#генеалогия #генеалогія #пошукпредків #поискпредков #ahnenforschung #ukrainianancestry #родовід #родословная
Відповісти

Повернутись до “Літера В”

Хто зараз онлайн

Зараз переглядають цей форум: Немає зареєстрованих користувачів і 13 гостей