Вели́ка Миха́йлівка, смт, Великомихайлівський район, Одеська область, Україна

Відповісти

У цьому смт/Цим смт/Це смт

Народився і живу
0
Немає голосів
Народився, але не живу
0
Немає голосів
Жили мої батьки
0
Немає голосів
Жили декілька поколіннь моїх пращурів
0
Немає голосів
Жило більше 7 поколіннь моїх пращурів
0
Немає голосів
Досліджую
0
Немає голосів
Цікавлюсь
0
Немає голосів
Є зв'язок моїх пращурів з цим НП
0
Немає голосів
Ваш варіант відповіді
0
Немає голосів
Ваш варіант відповіді
0
Немає голосів
 
Всього голосів: 0

Аватар користувача
АннА
Супермодератор
Повідомлень: 8878
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Стать: Жінка
Дякував (ла): 3563 рази
Подякували: 2154 рази

Вели́ка Миха́йлівка, смт, Великомихайлівський район, Одеська область, Україна

Повідомлення АннА »

Велика Михайлівка (до 1945 – Гросулове) – с-ще міськ. типу Одеської обл., райцентр.
Розташований на р. Кучурган (бас. Дністра), за 17 км від залізничної ст. Веселий Кут. Нас. 6 тис. осіб (2001).
С-ще виникло в часи заселення пд. України, після закінчення російсько-турецької війни 1787– 1791.
За Ясським мирним договором 1791 землі, на яких невдовзі утворилося с-ще, відійшли до Російської імперії і були подаровані бригадиру рос. армії в.Ланському. У останнього їх купив поручик I.Гросул-Толстой (місцевість отримала назву Гросулівка). 1797–1802 – у складі Новоросійської губернії, з 1803 – Херсонської губернії.
Розташування Гросулового на великому торговому шляху сприяло розвиткові у с-щі торгівлі. Наприкінці 19 ст. с-ще перетворюється на торг. м-ко. 1920 – центр волості. Райцентр 1923–62 та від 1965. 1923–30 – у складі Одеської округи, від 1932 – Одес. обл. Від 1961 – с-ще міськ. типу.
Археол. пам’ятки: курган 3 тис. до н. е.
Ази генеалогії ПОЧАТОК. Із повагою, Ганна
Аватар користувача
АннА
Супермодератор
Повідомлень: 8878
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Стать: Жінка
Дякував (ла): 3563 рази
Подякували: 2154 рази

Re: Вели́ка Миха́йлівка, смт, Великомихайлівський район, Одеська область, Україна

Повідомлення АннА »

Історія міст і сіл УРСР - видано у 1960-ті роки

Велика Михайлівка (до 1946 року — село Гросулове) — селище міського типу, центр Великомихайлівського району і селищної Ради, до якої також входять села Вакарське та Новопетрівка. Розташована в долині річки Кучургану, за 17 км від залізничної станції Веселий Кут (на лінії Одеса—Київ) та за 111 км від Одеси. Населення — 7127 чоловік.

Селище виникло в часи заселення півдня України, після успішного закінчення російсько-турецьких воєн. Після того, як територія між Бугом і Дністром у 1792 році за Ясським мирним договором відійшла до Росії, катеринославський намісник наділив бригадира російської армії В. Ланського землею в урочищі річки Кучургану. Частину дарчої землі В. Ланський продав підполковникові А. Давидовичу. Невдовзі всі ці землі купив поручик І. Гросул-Толстой. Населений пункт, що виник на лівому березі річки Кучургану навпроти урочища Богу славки, почав називатись Гросуловим. Поряд виникли невеликі села Полєзне, Михайлівка, Міщанка, Учкурня та інші. Пізніше вони злилися з Гросуловим в один населений пункт.

Поміщик Гросул був одним з найбагатших землевласників півдня України. Він мав понад 18 тис. десятин землі, з них орної — близько 16 тисяч.

Після ревізії 1795 року селян Гросулового перевели на кріпацьке становище, їх зобов’язали здавати поміщику одну десяту частку врожаю та відробляти 12 днів на рік панщини. Той, хто брав землю під садибу, додатково платив щорічно чинш по 50 коп. за квадратний сажень. На початку XIX століття Гросул запровадив оброк, а панщину відробляли три дні на тиждень.
Життя селян з кожним роком погіршувалось. Це обумовило загострення боротьби, особливо напередодні реформи 1861 року. Гросулівці виступили проти царського маніфесту від 19 лютого 1861 року. їх обурило те, що тривалий час, до переходу на викуп, вони мали залишатись на становищі тимчасовозобов’язаних і підкорятись вотчинній владі поміщика, виконуючи повинності на його користь. Тому, ознайомившись з «Положенням», вони відмовились відробляти поміщику 3 дні на тиждень і лише під великим тиском «погодились» на один день панщини або на сплату оброку, сподіваючись, що заміна панщини грошовим оброком позбавить їх повсякденного знущання поміщика і його управителів. При цьому селяни вимагали негайного перенесення вже на початковий період скасування кріпацтва тих норм, що їх було передбачено після введення уставних грамот, а саме: негайного переходу на чинш або встановлення панщини в розмірі 40 днів для чоловіків і 30 днів для жінок на рік чи по одному дню на тиждень.

2 квітня 1861 року тираспольський повітовий предводитель дворянства доповідав херсонському губернатору про заколот у Гросуловому. Водночас чиновник поліції писав новоросійському і бессарабському генерал-губернатору, що в маєтку поміщиків Гросулів після прочитання «Положення» селяни настирливо домагалися заміни панщини грошовою платою і що вони припинили польові роботи, незважаючи на присутність предводителя дворян, земського справника та інших чинів, які з’їхались у цей маєток «для приведення селян до покори».

Гросуловських селян підтримали кріпаки трьох сусідніх сіл. Тимто вже 10 квітня херсонський губернатор телеграфував одеському генерал-губернатору про те, що в Гросуловому і його околицях досить серйозне заворушення, потрібні війська.

Прохання губернатора задовольнили. Для придушення селянського виступу сюди прибули дві роти солдатів. Однак це не злякало селян. Вони все одно не йшли на роботу і наполягали на своїх вимогах. Губернатору довелось повідомити, що прибуття військ «не произвело ожидаемого действия». «Прийняли» селяни Гросулового царський маніфест тільки після арешту 7 ватажків і покарання різками 58 селян. 17 квітня 1861 року тираспольський предводитель дворянства телеграфував генерал-губернаторові, що в усіх маєтках братів Гросулових та в навколишніх селах «порядок водворен».

Поміщики Гросули залишили собі якнайбільше землі, тому селянські наділи були мізерними, нарізаними за найнижчою нормою. Переважній більшості селян доводилось орендувати землю в поміщика. За десятину орної землі в 1886 році вони платили по 5—6 крб., за випас голови великої рогатої худоби — 3 крб., коня — 4 крб. на рік. Поміщик стягував з селян оренду і за житло, яке їм надавав. Так, за звичайну хату належало платити по 8—12 крб., за хату на дві половини — 15 крб., землянку — 6 крб. на рік.

Розташування Гросулового на великому торговому шляху сприяло розвиткові торгівлі та ремесла. Це значно обумовило збільшення кількості населення. Так, у 1868 році тут налічувалось 82 двори і 476 жителів, у 1896 році — 156 дворів і 950 жителів, а в 1907 році — 750 дворів і 4136 жителів. Наприкінці XIX століття Гросулове набуло всіх ознак торговельного містечка. Ще й тепер центральна частина селища має назву «Містечко». Тут відбувались щотижневі базари. Особливо жваво торгували хлібом, вовною тощо.

Про зростання торгово-грошових відносин у Гросуловому свідчить і те, що з грудня 1872 по квітепь 1906 року тут існувало позичково-ощадне товариство з оборотним капіталом понад 12 тис. крб. До товариства приймались як власники землі так і міщани. Щоправда, повітова земська управа протестувала проти прийняття до товариства міщан, але губернська управа, до якої з цього приводу звернулось правління товариства, не зважила на цей протест. Кількість пайщиків рік у рік зростала. ‘Якщо на час його утворення був 91 пайщик, то в наступному, 1872 році — 181, а в травні 1874 року — 309 пайщиків.

У 1873 році товариство одержало від повітової земської управи позику на 4550 крб. За користування приватними внесками товариство сплачувало 6 проц. па рік, а пайщики вносили за позику 12 проц. на рік. Згаданого року прибутки товариства становили 806 карбованців.

У 1893 році Херсонська губернська управа підтримала прохання 80 жителів містечка про створення нотаріальної контори. Це зумовлювалось різнобічністю торговельних обігів по купівлі й продажу хліба, худоби, вовни і незручністю торговим людям їздити щоразу в Тирасполь або Одесу для ствердження торговельних акцій.

Торгівля й промисли в Гросуловому наприкінці XIX століття набули широкого розвитку. Так, у 1896 році тут було 19 крамниць, 3 оптових склади, 3 хлібних амбари, винний погріб, 5 корчем.

На початку XX століття в містечку виникли промислові підприємства. На січень 1906 року тут було 3 парових млини, бойня та каменоломня. Були й майстерні: ковальські, шевські, лимарні, кравецькі та інші, де працювало 59 майстрів.

Хоч в Гросуловому на початку XX століття проживало понад 5 тис. жителів, медичне обслуговування було на низькому рівні. В той час існувала земська лікарня на 12 ліжок, де були лікар, 2 фельдшери та акушерка.

Незважаючи на те, що заняття місцевих жителів торгівлею і ремеслом, безумовно, вимагало грамотності, процент письменних у Гросуловому був низьким. Школу тут відкрили тільки в 1867 році. В ній навчалось 25 хлопчиків та 5 дівчаток. Працював тут один учитель. У 1879 році в школі навчалось 43 учні. Витрати на її утримання становили 330 крб. на рік. З 1905 року тут, крім церковнопарафіяльної, існувала двокласна школа.

В 1905 році поміщик Гросул-Толстой виділив болотистий клаптик землі, де побудували школу з платним навчанням. Вчитись тут могли тільки діти заможних батьків. Викладання в школі велось російською мовою, хоч переважну більшість учнів становили українці.

Важке економічне становище і політичне безправ’я трудящого населення призводило до загострення класової боротьби. Після поразки революції 1905—1907 рр., особливо в роки першої світової війни, життя трудящого населення значно погіршало. У 1914 році більшість чоловіків була мобілізована на війну. Зростали податки подвірні, окопні та інші. Все це призводило до занепаду селянських господарств, особливо бідняцьких.

Після повалення царату в містечку був утворений так званий Комітет громадської безпеки, місцевий орган Тимчасового уряду, до складу якого увійшли представники заможних верств. Селяни розгорнули боротьбу за переобрання комітету і вигнання з міліції колишніх поліцаїв. Вони написали скаргу і надіслали її селянській секції Одеської Ради робітничих депутатів. Представник Ради приїздив у Гросулове для її розслідування. В доповідній записці від 30 квітня 1917 року він писав про зростання політичної свідомості селян під впливом Лютневої революції.

З допомогою селянської секції Одеської Ради робітничих депутатів у травні 1917 року Гросуловський комітет громадської безпеки був переобраний. Але до його складу знову ж таки потрапили есери, які всіляко підтримували Тимчасовий уряд.

Тільки Велика Жовтнева соціалістична революція змела старі порядки і внесла докорінні зміни в життя трудящих Гросулового. Однак до повної перемоги Радянської влади трудящим довелось пройти важкий шлях боротьби проти білогвардійців, інтервентів та української буржуазно-націоналістичної контрреволюції.

Тяжкі часи пережили трудящі Гросулового в 1918 році під час австро-німецької окупації, а потім антантівської інтервенції на Україні. Окупанти з активною допомогою гетьманців наклали на містечко контрибуцію, що становила 180 тис. крб. Були заборонені мітинги, збори, демонстрації. В лютому—квітні 1919 року в районі Гросулового розгорнулись жорстокі бої, які наприкінці квітня закінчились відновленням тут Радянської влади і створенням ревкому. Але в серпні 1919 року Гросулове захопили білогвардійці. Під час денікінської навали в маєтки повернулись поміщики, вони почали стягувати з селян контрибуцію.

Гросулівці чинили білогвардійцям збройний опір. Коли в Захар’ївській волості організувався партизанський загін, очолений О. К. Дубенком, багато жителів містечка стали його бійцями, щоб зі зброєю в руках боронити Радянську владу.

15 лютого 1920 року, після остаточного встановлення влади Рад, у Гросуловому знову утворено ревком, очолений місцевим жителем П. П. Костенком. В цей час село стало центром волості. 28 березня 1920 року тут обрали волосну Раду, до складу якої ввійшли головним чином співчуваючі партії більшовиків.

У завоюванні широких мас селянства Гросулового на бік Радянської влади і втягнення його в радянське будівництво велика роль належала волосному комітету незаможних селян, створеному 1 липня 1920 року в складі 5 чоловік.

Волвиконком та КНС одразу ж приступили до обліку поміщицької землі, підготовки списків безземельних і малоземельних селян для наділення їх землею. Вживались заходи до виконання продрозверстки, провадилась робота по згуртуванню пролетарських та напівпролетарських мас для рішучої боротьби проти куркульства, яке вороже зустрічало всі заходи Радянської влади. У звіті волвиконкому за 1921 рік вже відзначалось задовільне політичне становище волості. Успішно також пройшов призов 120 юнаків у Червону Армію.

Великою подією в політичному житті Гросулового було утворення 22 серпня 1920 року партійної організації та в 1922 році комсомольського осередку.

Для дальшого розвитку села позитивне значення мало утворення в 1922 році Гросулівського району, до якого ввійшло 11 сільрад. Це сприяло зростанню економіки і культури. Були збільшені асигнування на впорядкування районного центру, культурне будівництво та на охорону здоров’я. В цей час у Гросуловому проживало 1700 чоловік. У промисловості було зайнято понад 200 чоловік, у сільському господарстві — 400, будівництві — 128, торгівлі і громадському харчуванні —149, в закладах культури і охорони здоров’я — понад 200 чоловік.

В ті ж роки в Гросуловому були створені профспілкові організації працівників освіти, харчовиків, радянських та торговельних службовців, вантажників і медичних працівників.

Партійна організація провадила велику масово-виховну роботу серед селянських мас: з перших же кроків своєї діяльності вона взяла курс на залучення в партію селян від плуга, трудящої молоді, що перебувала в комсомолі, та жінок-активісток. Все це дало великі позитивні наслідки. Протягом 1920—1925 рр. партійний осередок зріс до 14 членів і 6 кандидатів у члени партії.

Трудящих селян Гросулового охопила велика скорбота, коли вони дізнались про смерть В. І. Леніна. Тут відбулися траурні мітинги і збори, на яких селяни одностайно прийняли постанову про спорудження в своєму селі пам’ятника великому вождю трудящих. Протягом місяця вони зібрали у фонд будівництва пам’ятника 270 пудів зерна та вісімдесят червінців грішми.

Комуністи стали зачинателями колгоспного руху. В березні 1922 року в колишньому маєтку поміщика Кузнецова виникла перша сільськогосподарська артіль «25-е Жовтня», членами якої стали 10 безземельних та малоземельних селян. Вони обробляли 50 десятин землі. В червні того ж року 10 незаможників об’єднались у другу артіль «Червоний незаможник».

Матеріально-технічна база перших колгоспів була слабкою, тому деякі з них виявилися недовговічними. В 1925 році артіль «25-о Жовтня» перестала існувати. Недорід 1925—1926 рр. негативно позначився на економіці сільського господарства Гросулового. Населення голодувало. Через нестачу кормів дуже зменшилась кількість коней та великої рогатої худоби.

В цих умовах активізували свою ворожу діяльність непмани і спекулянти, які непомірно роздували ринкові ціни на хліб і інші продовольчі товари. Вороги Радянської влади — куркулі — гноїли хліб у ямах, дезорганізовували хлібозаготівлі. Партійний осередок за допомогою Одеського окружкому партії вживав необхідних заходів до подолання труднощів і ліквідації ворожих дій куркульства.

Радянська держава подала селянам Гросулового велику допомогу продовольством, насінням та грішми.

У відбудовний період помітне місце в житті села почали посідати споживча і сільськогосподарська кооперації. У 1926 році до споживчого товариства вступило 2418 членів, воно мало 7792 крб. внесків. У 1927 році було залучено 39 проц. селянських господарств, обіг товариства дорівнював понад 572 тис. карбованців. Сільськогосподарська кооперація у 1927 році охоплювала 45,5 проц. селянських господарств. Її річний обіг досяг 1 млн. 5 тис. крб. Кооперація успішно справлялась з постачанням селян потрібним реманентом та необхідним крамом.

Розвиток кооперативного руху позитивно вплинув і на кустарів. Вони почали об’єднуватись у виробничі артілі. Так, у 1923 році в Гросуловому виникла артіль «Шкіртруд» (яка об’єднала шевців), а в 1924 році — «Прогрес».

У роки нової економічної політики досить значною була частка приватного капіталу, особливо в торгівлі. З 49 торговельних закладів у 1927—1928 рр. кооперативний був — 1, державних — 3, приватних — 43.

У зв’язку з цим перед районною партійною організацією, яка на 1 січня 1928 року налічувала 80 комуністів, постали великі завдання по згуртуванню трудящих на виконання основного завдання — створення нової соціалістичної економіки. У вирішенні цього завдання велика відповідальність покладалась на кожного комуніста.

Із загальної кількості 32 комуністи працювали безпосередньо в сільському господарстві, 25 — на виборних посадах. Комсомольців у районі тоді було 164. Комуністи і комсомольці спиралися в своїй роботі на членів КНС, яких налічувалось 2252 чоловіка.

Наприкінці 20-х років партійна, комсомольська організації, КНС та сільська Рада розгорнули широку пропаганду колективного ведення господарства. Завдяки цьому в 1929—1933 рр. у Гросуловому відбулась суцільна колективізація і ліквідація на цій основі куркульства як класу. У 1929 році тут, крім раніше створеної артілі «Червоний незаможник», виник колгосп «Фрайгайт», до складу якого ввійшло 29 селянських господарств. За ним закріпили 438 га землі. Колгоспники усуспільнили 24 коней, 33 корови та 50 овець.

У переході селянських господарств Гросулового до колективного господарювання багато допомагали шефи — робітники Одеської джутової фабрики. Вони прислали сюди 25-тисячника G. Ф. Мацюка і його обрали головою правління колгоспу «Червоний незаможник».

У створенні колгоспів взяли активну участь 25-тисячники С. К. Редькова, В. К. Мостовенко. Головою колгоспу «Шлях до освіти» селяни обрали І. Д. Шестакова — ватажка сільської бідноти і першого тракториста на селі в 1925 році. З 1939 року він був секретарем Гросулівського райкому КП(б)У, а в роки Великої Вітчизняної війни — заступником командира авіаційного полку. Після демобілізації І. Д. Шестакова обрали секретарем Великомихайлівського РК КП(б)У. З 1950 року він очолював Великомихайлівську МТС, а з 1959 року керував районним об’єднанням «Сільгосптехніка».

Разом з перебудовою економіки змінювалося культурне обличчя села. До 10 річниці Великого Жовтня його електрифікували та радіофікували.

У 1920 році тут були лише початкова школа, де навчалось 85 дітей, та двокласна, яку відвідувало 100 учнів. У 1921 році в Гросуловому відкрили сільськогосподарську школу з інтернатом на 60 дітей, прибулих з Донбасу, де лютував голод. В школі навчалось понад 50 дітей місцевого населення . У 1929/1930 навчальному році в селі відкрилась семирічна школа, в якій навчалось 69 учнів. У 1934 році на базі семирічної відкрилась середня школа. У 1930 році за рішенням загальних зборів селян приміщення церкви переобладнали для Будинку піонерів. В 1935 році за рахунок місцевого бюджету, шляхом народної будови, був зведений чудовий Будинок культури, де розгорнулась робота гуртків художньої самодіяльності, почалось демонстрування кінофільмів. 19 лютого 1932 року в районі почала виходити газета «Колгоспна правда».

З року в рік зростала продуктивність праці в колгоспах. Дедалі більше посилювався інтерес колгоспників до артільного виробництва, підвищувалась їх трудова активність. У 1940 році колгоспи Гросулового виростили добрий урожай та досягли помітних успіхів у розвитку громадського тваринництва. 1941 рік обіцяв бути ще багатшим, але війна, нав’язана гітлерівською Німеччиною, порушила мирну працю людей.

З перших же днів війни фашисти бомбардували Гросулове, було знищено електростанцію та багато житлових будинків. 7 серпня 1941 року німецько-румунські війська захопили село. Окупанти пограбували колгоспне майно, культурно-освітні установи, закрили школи. В селі були знову відкриті приватні крамниці, бадеги, церква.

Радянські люди не скорились ворогам і вступили в жорстоку боротьбу проти окупантів і їхнього ненависного режиму. З травня 1942 року по квітень 1944 року в Гросуловому діяла група патріотів у складі 15 чоловік, керівником якої був І. І. Сенченков — радянський воїн, що втік з полону і перебував на нелегальному становищі під прізвищем Кузнецова. Він встановив зв’язок з одеськими підпільниками, одержував від них зведення Радянського Інформбюро, листівки і розповсюджував їх разом з С. І. Ахлупіним, П. Т. Осипчуком та іншими. Члени групи організовували саботаж сільськогосподарських робіт у районі, виводили з ладу трактори, а С. І. Ахлупін 6 листопада 1943 року вивісив на будинку водокачки червоний прапор. У складі групи були також комсомольці А. Двигун, І. В. Марченко, П. К. Козаченко, І. Ф. Комашко. А. Двигун і К. Я. Рудий закопали у дворі райвиконкому скульптуру В. І. Леніна, яку після визволення Гросулового було встановлено перед будинком правління колгоспу ім. Жданова. Члени групи подали допомогу радянському парашутисту М. Апанасенку, забезпечивши його продуктами харчування, одягом тощо. Учасники групи І. В. Марченко і П. Т. Осипчук після визволення Гросулового стали до лав бійців Червоної Армії і загинули в боях з фашистами.

За час окупації гітлерівці знищили 124 жителі села, у т. ч. 35 дітей, насильно вигнали на каторжні роботи до Німеччини 114 чоловік, забрали у селян 64 коней, 70 голів великої рогатої худоби, 715 овець, 41 свиню. Матеріальні збитки, заподіяні селу і його жителям, становили 6946 тис. карбованців.

6 квітня 1944 року доблесні війська 3-го Українського фронту визволили Гросу-лове від німецько-фашистських загарбників. Три дні йшли вперті бої за село, під час яких було знищено багато військової техніки, фашистських солдатів та офіцерів. У боях за визволення села загинуло понад 200 воїнів Червоної Армії. Трудящі свято шанують пам’ять полеглих у боях. На братській могилі Героя Радянського Союзу М. І. Горбунова, 15 офіцерів та 205 бійців Червоної Армії жителі спорудили пам’ятник.

Після визволення село ще деякий час перебувало в фронтовій зоні. Незважаючи на це, трудящі приступили до відбудови народного господарства. 9 квітня 1944 року тут були створені районні керівні органи — райпартком та райвиконком. 1 липня 1945 року в районному центрі вийшов перший післявоєнний номер газети «Більшовик». На території Гросулового та розташованої поблизу нього Новопетрівки відновили роботу колгоспи «Шлях до освіти», «Жовтень», ім. Кірова, ім. Енгельса, ім. Чкалова, «День урожаю», «Український хлібороб», «Червоний хлібороб» та «Колгоспна правда».

Відбудова економіки колгоспів проходила у важких умовах: не вистачало насіння, інвентаря, тяглової сили, відчувалась гостра нестача робочих рук. Незважаючи на це, колгоспники успішно справились з весняною сівбою 1944 року. В жовтні— листопаді того ж року разом з робітниками промислових підприємств та службовцями вони брали активну участь у проведенні місячника допомоги сім’ ям фронтовиків, під час якого значною мірою забезпечили їх взуттям, одягом, харчами, паливом тощо.

Після переможного закінчення Великої Вітчизняної війни в Гросулове та села району повернулись демобілізовані воїни. Сільська Рада при активній підтримці громадськості подала їм велику допомогу в трудовлаштуванні, забезпеченні продовольчими товарами, одноразовою грошовою допомогою.

В січні 1946 року село Гросулове було перейменоване на Велику Михайлівку.

Багато зусиль доклали жителі села до виконання завдань першої післявоєнної п’ятирічки. Ще в квітні—травні 1944 року відбудували паровий млин, маслозавод, винзавод, підприємства промкомбінату та інкубаторну станцію. Промислова артіль «Спільна праця» та підприємства райпромкомбінату виконували слюсарно-жерстяні роботи. Пункти побутового обслуговування ремонтували взуття, шили одяг. Працювала хлібопекарня, цех безалкогольних напоїв, кузня, столярна майстерня. У 1948 році колектив парового млина перевиконав план переробки зерна майже в 1,5 раза.

На відбудові сільського господарства Великої Михайлівки негативно відбились наслідки посухи 1946 року. Але при всебічній допомозі держави колгоспи селища справились з цими труднощами. У 1948 році вони в стислі строки і на високому агротехнічному рівні провели весняну сівбу та зібрали добрий урожай. Того року колгоспи вперше виконали план розвитку громадського тваринництва. Державний план заготівель зерна, м’яса і молока вони перевиконали. Колгоспи «Шлях до освіти» і «Жовтень» були занесені на обласну Дошку пошани.

У 1949 році відбулось укрупнення колгоспів Великої Михайлівки. З 10 існуючих колгоспів тут утворилось 2 багатогалузеві господарства — колгосп ім. Кірова (Мала Михайлівка) та ім. Будьонного (Новопетрівка). За першим з них закріпили 2281 га орної землі, 1408 га городів та садів. На той час він мав 260 голів великої рогатої худоби, 220 свиней та понад 200 овець. Колгоспові ім. Будьонного належало 2532 га орної землі, 2033 га городів і садів, а також 334 голови великої рогатої худоби, 158 свиней та 250 овець. Не об’єднаними залишились 3 колгоспи. Укрупнені господарства краще використовували потужну техніку, а це дало можливість значно більше механізувати трудомісткі процеси виробництва.

В забезпеченні високого рівня механізації основних процесів виробництва, підвищенні культури землеробства велика роль належала утвореній у 1950 році Великомихайлівській МТС. У зв’язку з її створенням у селище прибуло з міст і промислових підприємств чимало робітників та інженерно-технічних працівників. їх приїзд мав позитивний вплив на піднесення культури праці та побуту селян. Чотири роки працівники МТС за високі показники в роботі, виконання державних планів завойовували перехідні Червоні прапори Міністерства сільського господарства СРСР та ВЦРПС.

Важливою подією в житті колгоспного селянства Великої Михайлівки був приїзд у 1950—51 рр. 104 сімей переселенців із західних областей України. їм приготували житло, подали допомогу харчами, грішми тощо. З 1961 року на території Великомихайлівської селищної Ради існує 2 колгоспи — «Родина» (Велика Михайлівка) та ім. Чкалова (Новопетрівка).

За колгоспом «Родина» закріплено 4097 га землі, в т. ч. орної — 2125 га, пасовищ — 1285. Це високорозвинене багатогалузеве господарство, головним напрямом якого є рільництво та м’ясо-молочне тваринництво. Розвивається тут і виноградарство та садівництво. На фермах артілі є 1754 голови великої рогатої худоби, 839 овець тощо.

У колгоспі ім. Чкалова — 7246 га землі, в т. ч. 4496 га орної та 1634 га пасовищ. Основними галузями господарства так само є рільництво та м’ясо-молочне тваринництво. На фермах — 2823 голови великої рогатої худоби та 1410 свиней. Обидва колгоспи щорік одержують високі валові доходи: у колгоспі «Родина» близько 500 тис. крб., а в колгоспі ім. Чкалова вони перевищують 800 тис. карбованців.

Більшість робіт у колгоспах механізована, вони повністю забезпечені електроенергією. У 1959 році стала до ладу електростанція. Догляд за машинами здійснює районне об’єднання «Сільгосптехніка», де є добре обладнані майстерні з токарним, слюсарним, ковальським, мийним та іншими цехами. Тут працюють понад 150 робітників і службовців.

У 1961 році Велику Михайлівку було віднесено до категорії селищ міського типу. Це стало поштовхом до дальшого розвитку селища. Рік у рік тут збільшуються асигнування на житлове та культурно-побутове будівництво, на задоволення матеріально-побутових потреб трудящих. Бюджет селища з 5,2 тис. крб. у 1959 році зріс до 145,7 тис. у 1966 році. В цей час головою селищної Ради стала Герой Соціалістичної Праці Н. Ф. Карпелюк.

За сумлінну працю, перевиконання виробничих завдань багато колгоспників селища відзначено урядовими нагородами. У 1966 році орденами Радянського Союзу нагороджено групу передовиків сільськогосподарського виробництва. Серед нагороджених Г. М. Капрош, М. М. Євенко, К. Г. Середницька, М. Д. Руснак та інші.

Натхненником і організатором господарських успіхів у колгоспі «Родина» є колгоспна партійна організація, яка налічує 32 комуністи; 15 з них працюють у рільництві, 8 — у тваринництві.

В ювілейному році колгоспники сільгоспартілі «Родина» працювали значно краще, ніж в попередньому. За 1967 рік молочно-товарні ферми колгоспу на 100 га угідь виробили 300 цнт молока, собівартість якого значно знизилась. Від реалізації молока колгосп у 1967 році одержав прибутків більше, ніж у 1966 році, на 30,7 тис. крб. Добре розвивається і птахівництво. У 1967 році тут одержано 400 тис. яєць, по 4,5 тис. на 100 га зернових культур.

Багато років колгоспом «Родина» керує М. М. Євенко, вчитель з вищою педагогічною освітою. За цей час колгосп став високорентабельним господарством, що має 0,5 млн. щорічного доходу. Серед передових людей цієї артілі — ветеран колгоспної праці завідуюча молочно-товарною фермою комуніст Л. Ф. Карпова, завідуючий птахофермою В. С. Новіков, молодий ланковий механізатор комсомолець В. В. Бадан, доярка Г. Ангелюк, тваринники 3. Чехар, Т. Камінська та інші.

В парторганізації колгоспу ім. Чкалова 34 члени партії і 9 кандидатів у члени партії. У рільництві тут працює 11 комуністів, у тваринництві — 8, механізаторами—10.

Всього в селищі на кінець 1967 року налічувалось 27 первинних партійних організацій, на обліку в яких перебувало 459 членів та 43 кандидати в члени КПРС.

Активними помічниками партійних організацій є 20 комсомольських організацій. Комсомольські ватажки селища С. Вербицький, Г. Івіс, М. Куцюк та Т. Марченко в 1967 році нагороджені Почесними грамотами ЦК ЛКСМУ.

За роки семирічки значно зросла місцева промисловість. В 1961 році в селищі збудували нове приміщення промкомбінату, в якому відкрили новий консервний цех, розширили цехи ковбасний та безалкогольних напоїв. Того ж року маслозавод було переведено в нове приміщення з сучасним обладнанням і холодильною установкою. Стала до ладу нова пекарня, що дає на добу понад 12 тонн хлібобулочних виробів. Нове приміщення та нові потокові лінії споруджено на винзавод і.

Значне зростання сільськогосподарського та промислового виробництва дало можливість набагато збільшити бюджет селища, зміцнити комунальне господарство, розширити мережу торговельного та культурно-побутового обслуговування. Так, за роки семирічки у Великій Михайлівці побудовано понад» 100 житлових будинків, прокладено нові тротуари, водопровід тощо. У 1966 році тут споруджено 40 індивідуальних житлових будинків, а у 1967 році — 60. Будується чотириповерховий Будинок Рад.

Багато уваги приділяється охороні здоров’я трудящих Великої Михайлівки. В селищі є районна лікарня на 150 ліжок, фельдшерсько-акушерський та медичний пункти, санітарна станція. В медичних закладах працюють 27 лікарів з вищою освітою та 73 працівники з середньою медичною освітою.

У 1967 році районну лікарню розширено. На її території споруджено новий корпус на 46 ліжок.

У 1961 році було закінчено будівництво нових приміщень дитячого садка на 100 місць, дитячих ясел на 50 місць та дитячого комбінату з цілодобовим перебуванням дітей на 100 місць.

Розширилась і мережа шкіл. Тепер у селищі є середня, 2 восьмирічні, середня школа робітничої та сільської молоді, консультаційний пункт заочної середньої школи. В школах працює 89 учителів.

Щорік зростає освітній та культурний рівень трудящих селища. У 1967 році ц селищі працювало 526 спеціалістів з вищою і середньою освітою, серед них учителі, агрономи, лікарі, економісти тощо.

В Будинку культури з залом на 500 місць працює 12 гуртків художньої самодіяльності, в яких бере участь 207 чол. Тут є драматична студія. У 1967 році в селищі відбулось 98 вистав та концертів, які відвідало 35 тис. чоловік, прочитано близько 200 лекцій та доповідей. Тут працюють університет культури, любительська кіностудія, яка вже випустила три документальні фільми, стаціонарна кіноустановка, гурток образотворчого мистецтва. Самодіяльні художники: П. О. Биков — учасник обласних і республіканських виставок 1964 і 1967 років, А. П. Пшеничний — дипломант обласної виставки 1964 року — мають значні досягнення в своїй творчій праці. Дипломантами обласних виставок 1964 і 1967 рр. стали вишивальниці — робітниця райхарчокомбінату Б. Л. Устиловська, С. А. Лунга, пенсіонерка Н. А. Лідовська.

В селищі працюють районна бібліотека для дорослих, районна бібліотека для дітей, бібліотека середньої школи та сільська бібліотека в Новопетрівці. Книжковим фондом районної бібліотеки для дорослих, який налічує 21 тис. примірників, у 1967 році користувалось 3 тис. читачів. Бібліотека має 9 пунктів видачі книг, через які вона видала 64 тис. книжок. У ювілейному році бібліотека провела 265 літературних вечорів, читацьких конференцій та інших масових заходів.

Не впізнати колись загубленого в степах поміщицького села Гросулового. Завдяки розуму і невтомній праці радянських людей воно з кожним днем набуває ознак нового соціалістичного міста.

Г. С. ВОВЛИЙ, К. І. КОЛОДІЙ, Ф. М. МАРАР
Ази генеалогії ПОЧАТОК. Із повагою, Ганна
Відповісти

Повернутись до “Літера В”

Хто зараз онлайн

Зараз переглядають цей форум: Немає зареєстрованих користувачів і 27 гостей