Вороніж, смт, Шосткинський район, Сумська область

Відповісти

У цьому смт/Цим смт/Це смт

Народився і живу
0
Немає голосів
Народився, але не живу
0
Немає голосів
Жили мої батьки
0
Немає голосів
Жили декілька поколіннь моїх пращурів
0
Немає голосів
Жило більше 7 поколіннь моїх пращурів
0
Немає голосів
Досліджую
0
Немає голосів
Цікавлюсь
0
Немає голосів
Є зв'язок моїх пращурів з цим НП
0
Немає голосів
Ваш варіант відповіді
0
Немає голосів
Ваш варіант відповіді
0
Немає голосів
 
Всього голосів: 0

Аватар користувача
surnameindex
Повідомлень: 780
З нами з: 18 липня 2016, 23:24
Дякував (ла): 194 рази
Подякували: 298 разів
Контактна інформація:

Вороніж, смт, Шосткинський район, Сумська область

Повідомлення surnameindex »

Вороніж, Шосткинський район, Сумська область
Воронеж, Шосткинский район, Сумская область

Воронеж, Воронежская сотня, Нежинский полк
Воронеж, Воронежская волость

Успенская церковь
1888-1898 - священник Матвей Тищенко

Преображенская церковь
1888 - священник Василий Андреев

Покровская церковь
1888 - священник Иван Тихомиров

Троицкая церковь
1802 - священник Тимофей Дмитриевич Яковский

Михайловская церковь
1888 - священник Иван Бугославский, диакон Николай Покровский
http://www.surnameindex.info/info/chern ... index.html
Аватар користувача
АннА
Супермодератор
Повідомлень: 8878
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Стать: Жінка
Дякував (ла): 3563 рази
Подякували: 2154 рази

Re: Вороніж, Шосткинський район, Сумська область

Повідомлення АннА »

З історії міст і сіл УРСР виданої у 1960-ті роки
Вороніж — селище міського типу, центр селищної Ради, розташоване по обидва береги невеликої річки Осоти, за 2 км від залізничної станції Терещенська. Населення — 9,2 тис. чоловік. Селищній Раді підпорядковані населені пункти Курдюмівка й Мисиків.

Територія сучасного Воронежа була заселена з давніх часів. Поблизу нього знайдено крем’яні знаряддя праці доби пізнього палеоліту (15 тис. років тому); виявлено поселення: доби бронзи, скіфських часів, слов’янське VII—VIII ст. та давньоруський курганний могильник. Вважають, що саме тут існувало згадане в літопису під 1177 роком місто Вороніж.

На початку XVII ст. там, де було стародавнє місто, виник хутір Вороніж. Розташований біля шляху, яким жителі присеймських сіл їздили в Новгород-Сіверський, хутір швидко зростав і під час визвольної війни українського народу 1648—1654 рр. був уже значним населеним пунктом. 1654 року він став сотенним містечком Ніжинського полку.

Після возз’єднання України з Росією вороніжці не раз виступали спільно з брата-ми-росіянами проти іноземних загарбників. Так, 21 лютого 1664 року поблизу Воронежа відбулася битва російських військ та українських козацьких полків з військами шляхетської Польщі, які на чолі з королем Яном Казимиром вторглися на Лівобережну Україну. Протягом 1669—1672 рр. Вороніж розширився, був обгороджений валом з брамами Глухівською і Клишківською (залишки цих укріплень збереглися до нашого часу). Наприкінці XVII ст. містечко передано «на армату», тобто селяни й козаки повинні були сплачувати спеціальні натуральні й грошові податки на утримання військової артилерії.

Під час Північної війни (1700—1721 рр.) Воронізька козацька сотня брала активну участь у боротьбі з шведськими загарбниками, а жителі містечка постачали російській армії продукти й фураж.

У XVIII ст., незважаючи на те, що Вороніж став досить великим містечком, основним заняттям населення лишалося хліборобство. Значного розвитку набули ремесла, винокуріння й торгівля. Особливо розвивалося ткацтво — у 1749 році ткацький цех об’єднував 109 чоловік. Існували також кравецький, ковальський і гончарний цехи. Три рази на рік збиралися великі ярмарки, куди приїздили купці з Глухова, Ромен, Хорола, Новгорода-Сіверського, Рильська, Севська, Путивля, Стародуба.
З кожним роком посилювався процес закріпачення селян. Селянські двори й угіддя почала захоплювати козацька старшина. Так, у 1728 році за універсалом гетьмана Д. Апостола у Воронежі половина дворів перейшла в залежність до козачого осавула Гамалії. 1752 року 30 селянських дворів одержав у володіння бунчуковий товариш Чуйкевич. За переписом 1779—1781 рр. у Воронежі налічувалося 281 козацьке господарство, у т. ч. 220 підпомічників, 193 господарства посполитих, які належали різним власникам, і 96 сімей підсусідків. Всього жителів було 7899 чоловік.

Наприкінці XVIII ст. селяни Воронежа були остаточно покріпачені. Поміщики могли їх купувати, продавати, дарувати як худобу. Так, у ревізьких сказках за 1782 рік зазначено, що поміщик Писаревич купив кріпака С. М. Іванова, а його дочку одержала в придане дружина поміщика. Нелегким було становище й робітників гуральні. Крім кріпаків, тут працювали воронізькі міщани. Як видно з їхньої скарги, надісланої 1784 року генерал-губернатору П. Румянцеву-Задунайському, прикажчики нещадно експлуатували їх, вдаючись раз у раз до тілесних покарань, багатьох калічили.

У зв’язку з скасуванням полкового устрою Вороніж як центр волості ввійшов до складу Глухівського повіту Новгород-Сіверського намісництва, 1796 року — в складі того ж повіту до Малоросійської, а 1802 року — новоствореної Чернігівської губернії.

Прагнення Наполеона поневолити народи Росії викликало відсіч жителів Воронежа, як і всієї країни. На початку Вітчизняної війни з мешканців містечка й навколишніх сіл був сформований 4-й козацький полк, який у складі російської армії брав активну участь у боях проти французьких загарбників.

Розклад феодально-кріпосницького ладу й розвиток капіталістичних відносин у країні в першій половині XIX ст. позначився й на господарстві Воронежа. В 50-х роках тут почали діяти цукрові заводи Драгневич і Мерперта, а також три винокурні заводи, що належали місцевим поміщикам. Працювали на них, головним чином, кріпаки. Робочий день на заводах тривав 15—16 годин. Робітники, особливо кріпаки, були позбавлені людських прав. Підприємці часто чинили над ними свій суд і розправу. Посилилася експлуатація селян. У середині XIX ст. панщина в гарячу пору жнив доходила до п’яти днів на тиждень. Жили кріпаки в напівтемних, убогих хатинах.

Скасування кріпосного права 1861 року зробило селян особисто вільними, але економічне становище їх не поліпшилося. Згідно з уставними грамотами 28 кріпаків поміщика Туманського одержали 84 десятини 1660 сажнів надільної землі, а 33 кріпаки поміщиці Льовшиної — лише 59 десятин 325 сажнів. За цю землю вони мали сплатити протягом 49 років 3657 крб. 40 коп. По 1 десятині 1880 сажнів на ревізьку душу одержали селяни поміщиків Александровичів, причому селяни були позбавлені випасів і вигонів для худоби.

Одержавши невеликі клапті землі, з яких не можна було навіть прогодувати сім’ю, колишні кріпаки мусили орендувати землю в поміщиків, здебільшого з половини. Селянська земля майже не удобрювалась, існувало трипілля, врожай жита, який збирали селяни, становив у середньому 30—33 пуди з десятини.

Безземельні, щоб не померти з голоду, йшли в найми до поміщиків чи куркулів або на відхожі промисли.

Збільшення кількості вільних робочих рук сприяло розвитку промислових підприємств. Так, 1885 року на цукровому заводі братів Терещенків працювало вже 509 робітників. Крім двох цукрових заводів, у містечку діяв хімічний завод, збудований у 1897 році, який виробляв сульфати й соляну кислоту. Працювали робітники по 12—13 годин на добу, а одержували 5—6 крб. на місяць. Дуже поширена була на підприємствах система штрафів, які поглинали значну частину заробітної плати.

Тяжкі умови життя й праці, свавілля підприємців та їхніх прикажчиків штовхали робітників на боротьбу за свої права. Під час революції 1905—1907 рр. у містечко й на залізничну станцію часто приїздили представники соціал-демократичних робітничих організацій Конотопа й Шостки, які вели революційну пропаганду. Під впливом агітації і революційних подій у країні восени 1905 року відбувся страйк робітників цукрового заводу й залізничної станції, в грудні робітники створили бойові групи самооборони. Але страйк було придушено. Однак невдовзі знову почалися виступи робітників. 8 липня 1906 року в містечку відбувся багатолюдний мітинг. Промовці викривали антинародну політику царського уряду й закликали робітників до боротьби проти самодержавства. За участь у мітингу було заарештовано 13 чоловік. Це обурило робітників. Вони намагалися звільнити заарештованих, але озброєний конвой не дав здійснити цей намір. 25 вересня робітники напали на поліцейську дільницю. Власті терміново викликали загін козаків і поліції. Під час збройної сутички загинув селянин Я. С. Іващенко, двох чоловік поранено.

Незважаючи на певне промислове зростання, наприкінці XIX — на початку XX ст. Вороніж лишався глухим, занедбаним волосним містечком. Будинки були дерев’яні, вулиці не освітлювалися, не замощувались. Особливої шкоди здоров’ю жителів і їхньому господарству завдавав хімічний завод. Через їдкий дим гинуло дві третини врожаю городів і садів, нічим було дихати. Місцеві власті фактично не дбали про медичне обслуговування населення. Приймальна палата, що містилася в непристосованому приміщенні, мала тільки два ліжка. Один лікар і акушерка, які обслуговували близько 7 тис. жителів містечка й навколишні села, не могли вчасно подати медичну допомогу. Не поліпшила становище й невеличка лікарня, відкрита наприкінці XIX століття.

Переважна більшість населення була неписьменною. Наприкінці XIX ст. у Воронежі існувало 3 церковнопарафіяльні школи. У 1898 році відкрито двокласне земське, в 1908 році — двокласне міністерське училища. Проте ці навчальні заклади не могли охопити навчанням усіх дітей шкільного віку. Багато з них, особливо діти бідноти, не ходили до школи, бо треба було допомагати в господарстві, а часто не мали в що одягнутися. Частина дітей залишала школу.

Тяжкі випробування принесла трудящим Воронежа перша світова війна. Чоловіків призовного віку мобілізували, зростала дорожнеча, не вистачало продовольства й товарів широкого вжитку. До містечка поверталися поранені й покалічені, а через станцію Терещенська проходили нові й нові ешелони на фронт. Це породжувало ненависть до війни, до існуючого ладу.

Коли у Воронежі стало відомо про повалення самодержавства, робітники й селяни сподівалися, що закінчиться війна, будуть розподілені поміщицькі землі. Але час минав, земля лишалась у тих же власників, не змінювалося й становище робітників. Тому з великою радістю зустріли трудящі містечка звістку про перемогу Великої Жовтневої соціалістичної революції і створення робітничо-селянського уряду на чолі з В. 1. Леніним. Скрізь відбувалися багатолюдні мітинги. Населення гаряче підтримувало перші декрети Радянської влади про мир і землю. Та владу захопили

ставленики Центральної ради. На початку січня 1918 року воронізькі робітники й селяни розігнали місцеві органи Центральної ради, проголосили в містечку Радянську владу, створили ревком, який очолив І. А. Паляничка, й народну міліцію. Ревком конфіскував і розподілив серед селян поміщицькі землі, інвентар, тяглову силу, на заводах запровадив робітничий контроль.

Для зміцнення Радянської влади до Воронежа на початку 1918 року прибули представники петроградських і конотопських більшовиків матрос М. І. Павловський і робітник А. С. Банний. У містечку була обрана Рада робітничих, солдатських і селянських депутатів, її головою став М. І. Павловський. Проте дальші революційні перетворення перервала навала німецьких інтервентів, які у квітні 1918 року захопили Вороніж і відновили дореволюційні порядки. Частина населення вступила до партизанського загону або влилася до лав Червоної Армії. Окупанти грабували жителів — забирали хліб, худобу, майно. Селянина С. Потебню, який вчинив опір, убили.

Після краху австро-німецької окупації на Україні Вороніж наприкінці листопада 1918 року захопили війська буржуазно-націоналістичної Директорії, але в середині грудня 3-й Новгород-Сіверський полк під командуванням Т. В. Черняка визволив містечко від петлюрівців. Тоді ж було обрано волвиконком, головою якого став М. П. Копитинський. Волвиконком повів боротьбу з контрреволюціонерами, спекулянтами, організував допомогу Червоній Армії продуктами й фуражем. На цукровому заводі залишалося 50 тис. пудів цукру, який не встигли вивезти окупанти й петлюрівці. 11 вагонів було відправлено робітникам Москви, решту передано у фонд Червоної Армії і для потреб населення. На початку 1919 року організаційно оформився партійний осередок, у березні — комсомольський, які разом з місцевими органами Радянської влади вживали всіх заходів до налагодження мирного життя.

Улітку над молодою Країною Рад нависла нова небезпека — з півдня наступали денікінці, які у вересні 1919 року захопили Вороніж. Але вже в листопаді 406-й полк 46-ї дивізії 14-ї армії визволив містечко. Одразу був створений ревком, а 21 грудня обрано волвиконком, якому ревком передав владу.

Становлення Радянської влади проходило в умовах жорстокої класової боротьби. Навколо лютували куркульські банди. Для боротьби з ними при виконкомі створено загін самооборони й волосний відділ міліції, організовано також загін частин особливого призначення, командиром його став В. С. Холодовський. На початку березня 1920 року відновив свою діяльність партійний осередок. Наприкінці 1921 року бандитизм у волості ліквідовано.

Партосередок і волвиконком мобілізували всі зусилля трудящих на подолання післявоєнної розрухи. Партосередок організував суботники на цукровому заводі і в містечку, тиждень допомоги фронту, тиждень червоноармійця, тиждень селянина. Комітет незаможних селян (створений у серпні 1920 року) здійснив перерозподіл землі, допоміг сільській бідноті й сім’ям червоноармійців посівним матеріалом, а також придбати інвентар і робочу худобу. За ініціативою комуністів проведено тижні допомоги цукровикам, під час яких трудящі відбудовували завод, зруйнований денікінцями, проклали залізничну вітку до станції Герещенська. 1922 року підприємство стало до ладу, а наступного року виробництво цукру майже досягло довоєнного рівня.

Волосний виконком багато зробив для налагодження медичного обслуговування. У перші роки після закінчення війни замість приймальної палати створено лікарню на 10 ліжок, а на кінець відбудовного періоду в містечку відкрито ще амбулаторію, діяла лікарня при цукровому заводі. Значні зрушення протягом відбудовного періоду відбулись і в галузі освіти та культури. Якщо в 1919 році в містечку існувала одна школа, то в 1924 році вже три. Крім того, діяли профспілкові курси, дворічна сільськогосподарська школа. 1920 року відкрито бібліотеку, хату-читальню, при заводі — робітничий клуб. Партійна й комсомольська організації, комнезам багато уваги приділяли ліквідації неписьменності серед дорослого населення, були створені гуртки лікнепу, комсомольці провадили також поодиночно-групове навчання.

У відповідь на звернення Раднаркому РРФСР до селян України допомогти голодуючим Поволжя, які потерпілії через недорід, і робітникам промислових центрів Воронізьке товариство виділило 500 тис. крб., 100 дітей з Поволжя взяли на утримання жителі містечка.

У 1920 році Вороніж увійшов до складу новоствореного Шосткинського повіту Чернігівської губернії. 1923 року в зв’язку з проведенням адміністративно-територіальної реформи він увійшов до Шосткинського району. Тоді його віднесено до категорії сіл.

Важливим етапом у розвитку Воронежа були довоєнні п’ятирічки. На соціалістичний шлях стало сільське господарство. Комуністи, комсомольці, члени KHС роз’яснювали селянам, що злиднів можна позбутися тільки шляхом колективного господарювання. У квітні 1929 року перші 47 родин об’єдналися в колгосп «Серп і молот». Згодом виникла друга сільськогосподарська артіль «Жовтень», а в лютому 1930 року 94 проц. селян Воронежа стали колгоспниками або членами ТСОЗів. Навесні 1930 року в селі було 11 колективних господарств. Найбільше з них — «Перше травня» — об’єднувало 132 господарства. За ним закріплено 2268 га землі. Артіль мала 98 коней, 132 вози і стільки ж однокінних плугів. У здійсненні колективізації велику допомогу подали робітники цукрового заводу й учителі.

З кожним роком зростали й міцніли артілі. Наприкінці 30-х років частина колгоспів об’єдналася — з 11 їх стало 8. Щоб забезпечити колективні господарства відповідними кадрами, у Воронежі відкрито агроекономічний технікум, а також курси для підготовки голів колгоспів та керівників сільськогосподарських гуртків. Важливу роль в організаційно-господарському зміцненні артілей відіграла машинно-тракторна станція, створена 1931 року. В 1937 році МТС мала вже 38 тракторів. Після організації в 1933 році політвідділу, МТС стала центром політичного й господарського керівництва колгоспами.

Серед хліборобів широко розгорнулося соціалістичне змагання, яке очолили комуністи, значного поширення набули стахановський рух і рух п’ятисотенниць. Завдяки самовідданій праці колгоспників артіль «Перше травня» в 1939 році виростила по 18 цнт бобових з кожного гектара. Колгоспи «20-річчя Жовтня» та «Серп і молот» добилися 100-пудових урожаїв озимої пшениці.

Значне місце в господарстві Воронежа посідав цукровий завод. Поліпшення технології виробництва зумовило підвищення продуктивності праці. Більшість робітників стала на стахановську вахту і виконувала виробничі завдання більше як на 130 проц. У 1936 році завод виробив уже 116 120 цнт цукру. 1927 року Вороніж одержав струм від Шосткинської ТЕЦ, що допомогло механізувати окремі трудомісткі роботи в колгоспах.

За роки довоєнних п’ятирічок змінився й зовнішній вигляд Воронежа. Виросли нові, добротні будинки, впорядковано вулиці й двори. В хатах колгоспників і робітників засяяли лампочки Ілліча. 1938 року Вороніж віднесено до категорії селищ міського типу.

Сільська Рада дбала про розвиток охорони здоров’я, освіти, культури. Протягом 30-х років розширено лікарню до 25 місць, відкрито пологовий будинок, поліклініку, дитячу консультацію. В медичних закладах налічувалося 4 лікарі й 10 чоловік середнього медперсоналу. В селищі працювали середня, семирічна й 3 початкові школи, в яких 48 учителів навчали 1200 учнів. Діяли два клуби, бібліотека.

Гнів і обурення у трудящих Воронежа викликав розбійницький напад фашистської Німеччини на Радянський Союз. З перших днів війни більшість чоловіків влилася до лав Червоної Армії. Жінки, підлітки, старі люди працювали, забуваючи про перепочинок, щоб вчасно зібрати врожай. 27 серпня гітлерівці захопили Вороніж. Настали чорні дні окупації. Фашисти пограбували МТС, колгоспи, в селян забрали хліб, продукти, прирікаючи їх на голод. За найменший вияв протесту, за порушення якогось наказу властей розстрілювали без суду й слідства. Вони закатували 64 жителі селища, на каторгу до Німеччини вивезли 342 чоловіка, переважно молоді.

Але трудящі Воронежа не скорилися ворогові. Наприкінці 1941 року в селищі виникла підпільна комсомольська група, яку очолив Ю. Кордя, студент Івановського енергетичного інституту. Потрапивши пораненим в оточення, він добрався до рідного Воронежа. Разом з В. Адаменком та іншими товаришами склали радіоприймач, слухали голос Москви і розповсюджували серед населення зведення Радінформбюро. Гітлерівцям удалося натрапити на слід групи. Вони заарештували Ю. Кордю й В. Адаменка і після жорстоких катувань у липні 1942 року розстріляли.

Після поразки на Курській дузі під нищівними ударами Червоної Армії гітлерівські полчища покотилися на захід. 2 вересня 1943 року війська 6-ї гвардійської стрілецької дивізії під командуванням генерал-майора Д. П. Онупрієнка визволили Вороніж. Одразу розгорнули роботу партійні і радянські органи. Вони насамперед організували допомогу Червоній Армії. У фонд оборони колгоспники здавали гроші, продукти, теплі речі. На фронтах Великої Вітчизняної війни і в лавах народних месників самовіддано билися з ворогом 3100 жителів Воронежа, з них 568 чоловік віддали життя за свободу й незалежність Батьківщини. За стійкість і відвагу 3050 чоловік нагороджено орденами й медалями. Особливо відзначився льотчик, полковник М. А. Клочко, якому за зразкове виконання завдань командування і виявлену при цьому мужність присвоєно звання Героя Радянського Союзу.

Партійна організація і селищна Рада докладали всіх зусиль, щоб швидше ліквідувати наслідки фашистської окупації. У 1944 році став до ладу цукровий завод, який того ж року дав країні 54,9 тис. цнт цукру. Запровадження нової технології, широке розгортання соціалістичного змагання серед робітників заводу зумовило значне збільшення випуску продукції в наступні роки. Вже в 1948 році завод виробив на 10 тис. цнт цукру більше, ніж у 1939 році.

Успішно велася відбудова Воронізької МТС. Держава надіслала запасні частини, й механізатори власними силами відремонтували 20 тракторів. Протягом 1945—1946 рр. МТС одержала ще 5 тракторів. 1944 року всі воронізькі колгоспи впорались вчасно з весняною сівбою. Колгоспам держава допомогла насінням зернових і технічних культур. Тільки артіль «Перше травня» в 1944 році одержала близько 50 тонн насіння. Того року першим закінчив сівбу колгосп «Пролетарський», який був занесений на районну Дошку пошани. Після тимчасової фашистської окупації в колгоспах майже не лишалося продуктивної худоби. Колгоспи братніх республік надіслали воронізьким господарствам 46 коней, 116 корів, 42 вівці, 91 свиноматку. Поповнювалися колгоспні тваринницькі ферми й шляхом контрактації худоби в населення. В 1944 році вони мали 728 голів.

Відбудова господарства Воронежа значно прискорилася, коли після переможного закінчення війни повернулися до мирної праці фронтовики. Держава надала колгоспам довгострокові кредити. Уже 1947 року колгоспне виробництво досягло довоєнного рівня. У 1950 році проведено об’єднання артілей — з восьми створено чотири великі колгоспи: «Перше травня», «Дружба народів», «Заветы Ильича» та ім. Леніна. Це дало змогу раціональніше використати техніку, кошти, розширити капітальне будівництво, поліпшити культуру землеробства. За колгоспами закріплено 9600 га сільськогосподарських угідь, у т. ч. 7320 га орної землі. Вирощують переважно зернові культури й цукрові буряки. Колгосп «Перше травня» спеціалізується на відгодівлі великої рогатої худоби.

Протягом 1950—1972 рр. воронезькі колгоспи стали високорозвинутими механізованими господарствами. Вони мають 66 тракторів, 56 комбайнів різних типів, 34 автомашини та багато іншої техніки. В господарствах працюють 253 електромотори. Всі трудомісткі процеси механізовано.

Важливе значення для розвитку й зміцнення колгоспів мало широке розгортання руху за комуністичну працю і соціалістичного змагання на честь визначних дат у житті країни — 50-річчя встановлення Радянської влади, 100-річчя з дня народження В. І. Леніна, а також за гідну зустріч XXIV з’їзду КПРС. Щоб забезпечити виконання планів восьмої п’ятирічки, в колгоспах було впроваджено комплексну механізацію, створено спеціальні механізовані ланки для вирощування картоплі й цукрових буряків. Партійна організація й правління колгоспів багато уваги приділяли втіленню в життя досягнень науки й передового досвіду. В результаті наполегливої праці хліборобів усі чотири колгоспи повністю виконали план восьмої п’ятирічки. За 1965—1970 рр. прибутки колгоспу «Дружба народів» зросли з 66,7 тис. крб. до 402 тис. крб., або в шість разів, колгоспу «Перше травня» — всім разів, колгоспу «Заветы Ильича» — в п’ять разів, колгоспу ім. Леніна — в три рази.

За успіхи, досягнуті в розвитку сільськогосподарського виробництва й виконання восьмої п’ятирічки, 10 трудівників колгоспів удостоєні урядових нагород, з них комбайнер В. В. Дудко нагороджений орденом Леніна, тракторист І. Г. Карнаух і доярка М. І. Сичевська — орденом Трудового Червоного Прапора. На честь 100-річчя з дня народження В. І. Леніна 47 трудівників нагороджено Ленінською ювілейною медаллю.

Невпізнанно змінився цукровий завод. Протягом 1960—1970 рр. підприємство повністю реконструйовано — всі парові двигуни замінені на електричні, встановлено потужне обладнання, перебудовано основний корпус заводу. На реконструкцію держава щороку асигнувала в середньому по 400 тис. крб. На адресу заводу з Російської Федерації надходили вакуум-апарати й парові котли, з Вірменії — компресори, з Латвії — прилади, з Казахської РСР — електромагнітні стабілізатори. Включившись у всенародне змагання на честь 100-річчя з дня народження В. І. Леніна і за гідну зустріч XXIV з’їзду КПРС, план 1970 року завод виконав на 103,2 проц. За високі показники в роботі 35 передовиків нагороджено Ленінською ювілейною медаллю. Трьом бригадам, які очолюють В. С. Бардаков, В. Д. Лукашок та І. В. Четверик, присвоєно звання бригад комуністичної праці.

Новими трудовими досягненнями зустріли хлібороби й робітники Воронежа 50-річчя утворення СРСР. Незважаючи на несприятливі кліматичні умови, колгосп «Дружба народів» виростив у другому році дев’ятої п’ятирічки зернових по 16,7 цнт, картоплі — по 165 цнт з кожного гектара, колгосп ім. Леніна — по 14 цнт зернових і по 155 цнт картоплі. Бригадир садово-городньої бригади колгоспу «Дружба народів» Р. Т. Нерода, бригада якої виростила по 189 цнт овочів з кожного гектара, і комбайнер цього ж колгоспу В. М. Ночевний, що скосив 745,6 га зернових, нагороджені орденом Трудового Червоного Прапора.

Успіхи в розвитку економіки зумовили підвищення матеріального добробуту трудящих. У селищі виросли нові будинки, які потопають у зелені садів. Центральні вулиці заасфальтовано, на околиці споруджено став з водним дзеркалом 23 га. Шосткинський РК КП України, районна Рада депутатів трудящих разом з селищною Радою та підприємствами й колгоспами накреслили ряд заходів щодо дальшого благоустрою Воронежа, які вже здійснюються. Споруджено двоповерхове приміщення універмагу, 16-квартирний житловий будинок, гуртожиток для робітників цукрового заводу, хлібозавод. Розпочато будівництво комбінату побутового обслуговування, поліклініки.

Селищна Рада багато зробила для поліпшення охорони здоров’я трудящих. За післявоєнний період споруджено приміщення лікарні на 50 ліжок, дитячої консультації, пологового будинку. В медичних закладах працює 10 лікарів і понад 50 чоловік середнього медперсоналу. За самовіддану працю лікарі 1. М. Ліщинський та Й. К. Лосачков нагороджені орденом Леніна.

В селищі працює 2 середні й 2 восьмирічні школи, в яких навчається близько 2 тис. учнів і викладає понад 100 вчителів. За визначні заслуги в комуністичному вихованні підростаючого покоління вчителю 1. Л. Круку й директору середньої школи С. Т. Дяденку присвоєно звання заслуженого вчителя УРСР, Н. М. Матюхіну нагороджено орденом Трудового Червоного Прапора. Багато випускників шкіл здобули середню спеціальну й вищу освіту, а М. А. Портянко, Л. П. Купраш, М. Є. Протасей — кандидати наук.

У 1943 році була створена районна бібліотека, основою її фонду стали книжки, подаровані жителями, а також надіслані бібліотеками Барнаула, Куйбишева, Свердловська. Нині в селищі працює 6 бібліотек з книжковим фондом 81 тис. примірників. У Воронежі є три будинки культури, які мають стаціонарні кіноустановки, кімнати для роботи різних гуртків. Діють також три колгоспні клуби.

В усіх досягненнях господарського й культурного життя селища велика заслуга 10 первинних партійних організацій, що об’єднують 295 комуністів. Надійними помічниками їх є комсомольці, яких у селищі налічується 410 чоловік, об’єднаних у 13 первинних організацій. Значну роль у розвитку Воронежа відіграє селищна Рада депутатів трудящих, до якої обрано 120 депутатів, з них 60 робітників, 22 колгоспники. Серед обранців народу — 57 комуністів. 54 депутати — жінки. У своїй роботі Рада спирається на широкий громадський актив. Вона розглядає й вирішує найважливіші питання життя селища — розвитку промисловості, колгоспного виробництва, охорони здоров’я, благоустрою, освіти тощо.

У Воронежі зберігається пам’ятка архітектури XVIII ст. Михайлівська церква, побудована у стилі барокко українським архітектором І. Г. Григоровичем-Барським.

Уродженцем Воронежа є І. С. Абрамов (1874—1960) — фольклорист, етнограф, краєзнавець і літературознавець. Крім українського фольклору й етнографічного матеріалу, І. С. Абрамов збирав матеріали про народні звичаї та побут російського й грузинського народів, їхні пісні, легенди, перекази.

Трудящі селища докладають усіх зусиль для втілення в життя рішень партії і уряду, спрямованих на дальший розвиток радянського суспільства, яке будує комунізм.

М. А. АНДРЄЄВ, М. П. СТОЖОК, П. О. ШАМАТРІН
Ази генеалогії ПОЧАТОК. Із повагою, Ганна
Аватар користувача
АннА
Супермодератор
Повідомлень: 8878
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Стать: Жінка
Дякував (ла): 3563 рази
Подякували: 2154 рази

Re: Вороніж, Шосткинський район, Сумська область

Повідомлення АннА »

ВОРОНІЖ (у 1929–30-х рр. – Вороніж Глухівський) – с-ще міського типу Шосткинського р-ну Сумської обл.
Розташовано по обидва береги р. Осота (прит. Есані, бас. Дніпра).
Залізнична ст. Воронізька.

Згадується в істор. документах від 1177. 1654 – сотенне м-ко Ніжинського полку.
Після скасування полкового устрою Вороніж як центр волості ввійшов до складу Глухівського пов. Новгород-Сіверського намісництва, а 1802 – новоств. Чернігівської губернії.
Після селянської реформи 1861 у Воронежі почали діяти цукровий та хімічний з-ди.
1923 у зв'язку з проведенням адм.-тер. реформи Вороніж увійшов до Шосткинського р-ну.
Від 1938 – с-ще міськ. типу.

Пам'ятка арх-ри: Михайлівська церква 18 ст., побудована в стилі бароко укр. архіт. І.Григоровичем-Барським.
Уродженець Воронежа – фольклорист, етнограф І.Абрамов.

Зображення
Ази генеалогії ПОЧАТОК. Із повагою, Ганна
Аватар користувача
Konf
Повідомлень: 36
З нами з: 28 червня 2019, 09:58
Стать: Чоловік
Дякував (ла): 39 разів
Подякували: 19 разів

Re: Вороніж, смт, Шосткинський район, Сумська область

Повідомлення Konf »

Чи немає старої фотографії або зображення Покровської церкви?
Шукаю такі призвіща як Григор, Григоренко, Пономаренко, Криворот, Малишко, Мельник, Вара, Парій, Погребняк, Іваницькі, Щербина, Остроушко, Ткаченко, Зінченко, Гавгаленко, Хвесченко, Бугаєвські, Пупенко, Гребінник, Більченко, Бойченко
Відповісти

Повернутись до “Літера В”

Хто зараз онлайн

Зараз переглядають цей форум: Немає зареєстрованих користувачів і 17 гостей