БОРИСПІЛЬ, місто, Київська область, Україна

Відповісти

У цьому місті/Цим містом/Це місто

Народився і живу
0
Немає голосів
Народився, але не живу
0
Немає голосів
Жили мої батьки
0
Немає голосів
Жили декілька поколіннь моїх пращурів
0
Немає голосів
Жило більше 7 поколіннь моїх пращурів
0
Немає голосів
Досліджую
0
Немає голосів
Цікавлюсь
0
Немає голосів
Є зв'язок моїх пращурів з цим селом
0
Немає голосів
Ваш варіант відповіді
0
Немає голосів
Ваш варіант відповіді
0
Немає голосів
 
Всього голосів: 0

Онлайн
Аватар користувача
АннА
Супермодератор
Повідомлень: 8876
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Стать: Жінка
Дякував (ла): 3562 рази
Подякували: 2154 рази

БОРИСПІЛЬ, місто, Київська область, Україна

Повідомлення АннА »

Зображення
БОРИСПІЛЬ – місто обласного підпорядкування Київ. обл., райцентр. Залізнична ст. Аеропорт (1965). Нас. 54 тис. осіб (2001).
Перші згадки про місцевість у р-ні сучасного Борисполя зустрічаються у літописах під 1015–1154 (ця місцевість мала назву Лто, Льто, Алто, Альто, Олто).
Тут на місці загибелі сина кн. Володимира Святославича Бориса (звідси назва; див. Борис і Гліб) Володимир Мономах збудував кам'яну церкву, пізніше зруйновану під час монголо-татарскої навали.
У 17 ст. нас. Борисполя брало участь у козац. повстанні 1630 Тараса Федоровича .
Райцентр від 1923.
У роки Великої вітчизняної війни Радянського Союзу 1941–1945 окуповане гітлерівцями від 26 верес. 1941 по 23 верес. 1943.
Місто від 1956.
У місті народилися: письменник П.Раєвський, етнограф П.Чубинський, Герої Рад. Союзу Ю.Головатий, В.Шкіль, Р.Павловський. У місті бували Т.Шевченко й М.Лисенко.
Ази генеалогії ПОЧАТОК. Із повагою, Ганна
Онлайн
Аватар користувача
АннА
Супермодератор
Повідомлень: 8876
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Стать: Жінка
Дякував (ла): 3562 рази
Подякували: 2154 рази

Re: БОРИСПІЛЬ, місто, Київська область, Україна

Повідомлення АннА »

З історії міст і сіл УРСР виданої у 1968-1973 роках.
Бориспіль — місто районного підпорядкування (з 1956 року), розташоване за 35 км на південний схід від Києва. Залізнична станція на лінії Київ— Харків і автостанція на магістралі того ж напряму. Тут міститься Київський аеропорт, один з найбільших у Європі. Населення — 32,4 тис. чоловік.

Бориспіль—центр однойменного району, площа якого 14,8 тис. кв. км. Населення — 94,4 тис. чоловік. На території району 1 міська і 19 сільських Рад депутатів трудящих. їм підпорядковано 43 населені пункти. В економіці провідне місце посідає сільське господарство овочево-тваринницького напряму. В районі є 11 радгоспів і 4 птахофабрики. Земельних угідь — 81,2 тис. га, в т. ч. лісів — 1,9 тис. га, пасовищ — 6,3 тис. га, сіножатей 9,48 тис. га. Промисловість представлена 18 підприємствами. Основні галузі її — легка і харчова. У населених пунктах району 8 лікарень, 3 амбулаторії, 28 медпунктів. У районі 38 шкіл, У т. ч. 15 середніх, 12 восьмирічних, 10 початкових, 1 вечірня середня школа; 9 будинків культури, 29 клубів, 57 бібліотек. Діють також 7 народних університетів та історико-краєзнавчий музей.

Поблизу Борисполя в урочищі Язвиній могилі розкопано 12 курганів і знайдено поховання доби бронзи та 7 поховань скіфських воїнів, біля яких виявлено зброю, золоту шийну гривну, бронзовий котел та інші речі. З Борисполя походить одна з перших знахідок серебреника Володимира Святославовича з написом: «Владимир на столе, а се его серебро». В 1925 та 1950 рр. у Борисполі досліджувалося городище часів Київської Русі. Місцевість, де воно розташовувалося, зустрічається у літописах під 1015—1154 рр. з назвами Лто, Льто, Алто, Альто, Олто. Тут збереглися рештки оборонного рову та стародавньої церкви — «Летської божниці», збудованої Володимиром Мономахом у 1117 році. На цьому місці в 1015 році, повертаючись з походу проти печенігів, загинув від рук найманих убивць син Володимира Святославовича Борис. Відтоді ця місцевість дістала назву Борисового поля, а звідси — й сучасна назва міста.

Протягом XIII—XV ст. внаслідок монголо-татарськоі навали і нападів татарської орди ця територія залишалася слабо заселеною. Лише в XVI ст. тут на землях, що належали Київському Пустинно-Микільському монастирю, почали інтенсивно селитися втікачі з Правобережжя, рятуючись від панського гніту. Після 1569 року, коли Бориспіль увійшов до складу Польщі, він був уже значним поселенням. У 1596 році Сигізмунд III зробив його королівською маєтністю. Того ж року сейм ухвалив рішення про створення Бориспільського староства. Місцеве населення чинило опір шляхті. За наказом короля гетьман Жолкевський придушив виступ, за що й одержав Бориспільське староство спочатку у ленне володіння, а з 1623 року воно перейшло у власність Жолкевських. Тоді у ньому налічувалося 77 господарств з населенням приблизно 370 чоловік. Після смерті гетьмана Жолкевського його дочка Софія Данилович, діставши у спадщину староство, у 1629 році одержала від Сигізмунда III грамоту на дозвіл відкрити в Борисполі щотижневі торги та два річні ярмарки.
Місцеве населення зазнавало як соціального, так і національного гноблення. Воно виявляло свій протест, брало участь у селянсько-козацьких виступах XVII ст. Навесні 1630 року Бориспіль та навколишні села стали одним з центрів повстання нереєстрових козаків під керівництвом Тараса Федоровича (Трясила). Улітку 1648 року під час визвольної війни українського народу у Борисполі було повалено польсько-шляхетську владу. З 1649 року він стає сотенним містечком Переяславського полку. У другій половині січня 1654 року бориспільці присягли на вірність Російській державі.

Однак польські феодали не відмовилися від зазіхань на українські землі. У серпні 1663 року вони розпочали новий похід на Україну. 24 листопада королівські війська оволоділи Борисполем. Але через кілька місяців російські воїни та козаки визволили містечко.

Козацька старшина, користуючись підтримкою царської адміністрації, продовжувала нещадно експлуатувати бідноту. На Україні не вщухали антифеодальні народні рухи. В липні 1666 року в Переяславському полку спалахнуло повстання козаків та міщан, що поширилося й на Бориспіль.

Возз’єднання України з Росією сприятливо позначилося на розвитку Борисполя. Наприкінці XVII ст. він став досить великим містечком з двома брамами — Київською і Переяславською та кількома вулицями. Тут жили переважно міщани, які займалися ремеслами та промислами. В XVIII ст. Бориспіль перетворився на значний економічний центр. Цьому сприяло те, що тут проходив шлях Київ— Полтава та великий торговий тракт з Києва до Росії. Населення в цей період поділялося на такі верстви: виборні козаки, козаки-підпомічники, підсусідки й посполиті, піддані старшини, старшина та духовенство. В 60-х роках XVIII ст. ремеслами займалася третина населення. В містечку існували ремісничі цехи — шевський, кравецький, ковальський, різницький, кушнірський та інші. Виготовляли горілку, яку продавали в 23 шинках. Працювало 9 солодовень. Солод і пиво вивозили на продаж до інших міст, головним чином до Києва. Майже половина населення Борисполя займалася хліборобством. За Рум’янцевським описом 1765—1769 рр. близько 70 проц. ремісників, які наймалися до багатіїв, працювали за річну плату, 6 проц. — за одяг і харчі, 21 проц. — за «науку ремеслу», 3 проц. поденно або відрядно, заробляючи за день по 3—4 коп. Тих, що працювали за «науку», господарі лише харчували.

Рік у рік все більше зростала майнова нерівність. Рядове козацтво і селянство обезземелювалися і потрапляли у феодальну залежність від старшини, яка володіла майже половиною всіх дворів.

Гетьман К. Розумовський своїм універсалом від 14 січня 1752 року передав Бориспіль з навколишніми землями у вічне володіння своїй сестрі та її чоловікові бунчуковому товаришу Ю. Дарагану. У 1802 році Бориспіль став волосним центром Переяславського повіту Полтавської губернії.

В першій половині XIX ст. містечко опинилося в сфері діяльності таємної організації — Малоросійського товариства, очолюваного уродженцем Борисполя В. Л. Лукашевичем (1783—1866 рр.). Після кількох років служби в колегії іноземних справ та міністерстві внутрішніх справ він вийшов у відставку і з 1807 року оселився в Борисполі. Ще 1818 року В. Л. Лукашевич був прийнятий до «Союзу благоденства» і одночасно увійшов до київської масонської ложі «З’єднаних слов’ян». Одне з нелегальних засідань ложі на початку 1824 року проходило в Борисполі в його маєтку. В 1826 році В. Л. Лукашевича заарештували і ув’язнили до Петро-павлівської фортеці, а потім відправили до Борисполя під нагляд малоросійського генерал-губернатора.

В XVII—XVIII ст. у Борисполі існували 3 парафіяльні школи, 1842 року відкрито початкове народне училище для державних селян, де один учитель для всіх учнів викладав читання, письмо, арифметику. Обов’язковим предметом був закон божий.

Економічне становище трудящих Борисполя після реформи 1861 року майже не змінилося. Поміщицькі селяни, яких на той час налічувалося 828 ревізьких душ, одержали лише 867,9 десятини землі, тобто трохи більше десятини на душу. Вони повинні були щорічно протягом 49 років платити 1392 крб. Наділена селянам земля коштувала їм набагато більше її ринкової ціни. Майже у такому становищі опинилися колишні державні селяни, яких налічувалося 60 ревізьких душ. Вони одержали 117,6 десятини землі від казни і 3,6 десятини від поміщиків, за яку виплачували щороку 97 крб. Дещо краще були забезпечені землею козаки, яких на час реформи була 1531 ревізька душа. В їх володінні знаходилося 5980,3 десятини землі.

Після реформи почався швидкий процес класового розшарування селянства. Основна його маса, втрачаючи землю, ще більше зубожіла. У той же час невелика купка багатіїв невпинно зміцнювала свої економічні позиції, купуючи за безцінок наділи у розорених селян.

Селянсько-козацькі господарства були обтяжені численними податками. Козаки сплачували на рік 249 крб. державного поземельного податку, 3420 крб. губернських і повітових земських зборів, 2375 крб. волосних і сільських мирських зборів та 709 крб. страхових платежів. Селяни ж усіх категорій сплачували на рік 2582 крб. різних податей. Крім того, вони платили щороку 1489 крб. викупних платежів.

Всезростаюча експлуатація трудового люду викликала у нього протест, примушувала задумуватися над тим, як позбутися поміщицького гніту. Наприкінці XIX — початку XX ст. в Борисполі розгортається революційна боротьба, сюди починають проникати марксистські ідеї. Так, земський лікар С. А. Бахницький та його дружина О. Л. Бахницька розповсюджували заборонені видання, а у 1899 році були заарештовані за участь у роботі Кременчуцької підпільної друкарні Київського комітету РСДРП1. 1902 року в Борисполі мали місце масові селянські виступи, для придушення яких викликалися війська. У квітні цього ж року за революційну агітацію поліція заарештувала бориспільців В. Г. Баталіна, Б. Ф. Гудиму та A. Ф. Калиту. Під час обшуку серед інших матеріалів у них було знайдено брошуру B. І. Леніна «Новий фабричний закон», іскрівську листівку «Десятилетие морозовской стачки».

Нова хвиля селянських виступів піднялася в 1905 році. На справжній мітинг протесту проти гніту самодержавства перетворився зібраний 27 листопада 1905 року сільський сход. Він мав обговорити господарські справи і обрати уповноважених на економічний з’їзд Переяславської повітової земської управи. На сході виступили з промовами представники місцевого соціал-демократичного гуртка селяни Б. Гудима, Б. Шевченко, О. Берна. Селянські виступи продовжувалися і у 1906 році. 12 січня міністр внутрішніх справ звертався до полтавського губернатора з телеграмою, в якій вимагав «негайно вжити найрішучіших заходів, щоб приборкати селян містечка Борисполя», і наказав зосередити там загони поліції або козаків та провести арешти керівників руху. У 1909 році в Борисполі була заарештована група селян за спробу створити таємну революційну організацію. Одного з її керівників — Гаврила Одинця було вислано за межі Полтавської губернії. Після проведення столи-пінської реформи ще більше поглибилося класове розшарування селян. За переписом 1910 року в Борисполі 584 найбідніші господарства мали менше 1 десятини землі, 649 — від 1 до 5 десятин, 229 — по 5—9 десятин. В той же час 48 найзаможніших господарств мали по 25—50 десятин. 62 власники наймали батраків улітку, а 31— взимку. 684 бідняцькі господарства орендували землю, у 827 — не було ніякої худоби.

На початку XX ст. близько 30 проц. жителів Борисполя були землероби: вирощували озиму пшеницю, жито, картоплю, овочі. Окремі заможні селяни сіяли цукрові буряки та коноплі, що йшли на продаж. Але із зростанням малоземелля все більша частина населення відходила від сільськогосподарських занять і починала займатися ремеслами. У 1910 році з 2003 господарств вже тільки 372 займалися хліборобством. Якщо за даними 1898 і 1900 рр. тут було 358 ремісників, то в 1910 році 1053 господарства повністю відійшли від землеробства. З них 105 займалися теслярством, 140 — кравецтвом, 131 — шевством, 38 — ковальством і т. д. Найзаможніші з них володіли майстернями, більшість з яких діяла протягом усього року і лише частина — у час, вільний від польових робіт. Бідніші — працювали за наймом. В основному продукцію виготовляли на замовлення і лише 21 ремісник — для продажу на ярмарках, які збиралися тут чотири рази на рік. Найманих робітників і учнів мали лише шевці, ковалі, теслярі і бондарі. Вартість промислово-ремісничої продукції, що вироблялася в Борисполі на початку XX ст., не перевищувала 50,4 тис. крб. на рік. Значна частина її реалізувалася в 50 крамницях. З промислових підприємств у 1910 році тут було 40 вітряків, 18 кузень та слюсарень, маслобойня, невеличка цегельня, паровий млин, млин з газогенераторним двигуном. Населення становило понад 10,2 тис. чоловік. У містечку налічувалося 10 вулиць, 68 провулків. З 1861 будинку лише 16 були кам’яні, решта — мазанки, вкриті соломою. Тут діяла волосна лікарня на 12 ліжок, у якій працювали лікар і 2 фельдшери. Функціонували також аптека і аптекарський магазин.

За півстоліття, що минуло після скасування кріпосного права, сталися певні зрушення в культурному і громадсько-політичному житті. У другій половині XIX ст. багато сил і енергії віддали поширенню культури й освіти серед народних мас уродженці Борисполя П. П. Чубинський (1839—1884 рр.) і П. І. Раєвський (1847—1886 рр.). Перший займався вивченням етнографії та статистики Південно-Західного краю. Його наукові праці були відзначені золотою медаллю Російського географічного товариства і премією Академії наук, а в 1875 році — золотою медаллю на міжнародному конгресі в Парижі. У 1862 році П. П. Чубинський надрукував у журналі «Основа» статтю «Історія Бориспільської школи», в якій пропонував організувати школу для бідних на кошти поміщиків. Коли ж останні відмовили у грошах, Чубинський знайшов викладачів, які погодилися працювати безкоштовно. Та розпочати заняття так і не вдалося, бо не було приміщення. П. І. Раєвський допомагав П. П. Чубинському в обробці зібраного етнографічного матеріалу, опублікував понад 40 повістей і оповідань, серед яких особливою популярністю користувалися «Сцени з малоруського народного побуту» і «Епізод з життя малоросів».

Велику культурно-освітню роботу проводив активний учасник революційних селянських рухів А. Ф. Калита. Він організував на початку 1900-х років освітній гурток, з членами якого підтримував зв’язки видатний український композитор М. В. Лисенко. При волосному правлінні з 1895 року працювала громадська бібліотека-читальня, з 1897 — бібліотека при товаристві тверезості. На початку XX ст. у Борисполі спостерігали певні зрушення в організації освіти. Тут функціонували початкове земське училище, дві церковнопарафіяльні школи. Почали працювати чотири приватні училища з 5 вчителями і 177 учнями. В жовтні 1904 року відкрилася чотирирічна сільськогосподарська земська школа, в якій навчалося 39 дітей. Міське чотирикласне початкове змішане училище, відкрите у 1909 році, через чотири роки перетворено на вище початкове. На 1910 рік процент письменності населення Борисполя зріс до 36, в т. ч. серед чоловіків — до 51 проц., серед жінок — до 192.

У Борисполі, як і в усьому Переяславському повіті, після Лютневої буржуазно-демократичної революції боротьба трудящих за владу Рад ускладнювалася тим, що тут було багато українських дрібнобуржуазних націоналістичних елементів. З вересня 1917 року вони навіть видавали в Борисполі свою газету «Переяславська земля». Крім того, з весни 1917 року в Переяславському повіті, в т. ч. і в Борисполі, Тимчасовий уряд розмістив близько 12 тис. солдатів чехословацького корпусу.

Трудящі містечка палко вітали Велику Жовтневу соціалістичну революцію. 18—19 січня 1918 року у районі Борисполя точилися бої між радянськими військами, що поспішали на допомогу повсталому пролетаріату Києва, і —Центральної ради. 23 січня в Борисполі встановлено владу Рад. Під керівництвом більшовиків створено ревком, відбулися вибори до Ради селянських депутатів.

Проте радянське будівництво в Борисполі було перервано. З перших чисел березня до листопада 1918 року в містечку хазяйнували німецькі окупанти.

На початку лютого 1919 року підрозділи 3-го Українського радянського полку 1-ї Української радянської дивізії визволили Бориспіль.

Оскільки в містечку не було своєї партійної організації, велику допомогу у відновленні місцевих органів Радянської влади і налагодженні їх діяльності подали трудящим Борисполя уповноважені селянського відділу Полтавського губернського революційного комітету. Відразу було створено ревком, а в березні обрано Раду, при якій діяли відділи: земельний, господарський, продовольчий, освіти та ін. Вони займалися розподілом землі, посівною кампанією, боролися з спекуляцією, розв’язували господарські питання, організовували школи, народні будинки, бібліотеки, гуртки художньої самодіяльності. Водночас доводилося вести боротьбу з буржуазно-націоналістичними бандами.

Та швидко мирний перепочинок скінчився. Наприкінці серпня 1919 року в районі Борисполя точилися запеклі бої між денікінцями та частинами 12-ї армії. Під натиском переважаючих сил ворога 30 серпня 1919 року радянські війська змушені були відійти. Вже з перших днів реставрації буржуазно-поміщицького режиму народ повстає проти денікінців. Керівництво цим рухом узяли на себе підпільний штаб, створений Київським обласним парткомітетом, та місцевий ревком. 11 грудня підрозділи 1-ї Богунської бригади 44-ї стрілецької дивізії 12-ї армії вступили у Бориспіль, відкинувши денікінців до Дарниці.

Проте незабаром радянське будівництво було перерване інтервенцією білополяків, які в травні 1920 року захопили містечко. Тікаючи, окупанти зруйнували залізничну станцію, водокачку, вивели з ладу телефонну станцію. На початку червня бориспільці хлібом-сіллю зустрічали своїх визволителів — воїнів 58-ї дивізії 12-ї армії. На мітингу вони прийняли резолюцію підтримувати червоноармійців усім необхідним.

Після вигнання білополяків у Борисполі створено комуністичний осередок, а також комітет незаможних селян. Комуністи розгорнули агітаційно-виховну роботу серед молоді, в результаті якої у 1921 році організовано комсомольський осередок. Трудящі містечка на чолі з комуністами приступили до мирного будівництва. Велику допомогу подавала селянам у відбудові сільського господарства держава. Так, 1921 року 175 найбідніших господарів одержали від держави насіння. 25 червня відбулися волосні збори комнезамів. Учасники їх надіслали вітання В. І. Леніну, обіцяючи вождеві твердо стояти на захисті пролетарської революції і робітничо-селянської республіки». І своє слово вони свято дотримували. Бориспільці вели нещадну боротьбу з куркульськими бандами, успішно виконували продрозверстку.

В 1921 році Бориспіль увійшов до складу Київської губернії, а з 1923 року став центром району. Комітети незаможних селян і праці, посівком і робітничо-селянська інспекція під керівництвом партійної і комсомольської організацій, Ради розгорнули діяльну роботу, спрямовану на залучення селян до здійснення нової економічної політики. Місцеві органи влади і комнезам протягом 1921 —1923 рр. забезпечили успішне проведення ряду важливих кампаній — продовольчої та податкової, організації допомоги безпритульним, реалізації позики.

У березні 1923 року в Борисполі утворилося перше колективне господарство «Нове життя». У грудні їх було вже чотири. В 1924 році створено сільськогосподарську артіль з усуспільненням орної землі, сіножатей, господарчих будівель. Робочою худобою користувалися спільно, але вона лишалася власністю хазяїв. Прибутки ділили відповідно до кількості членів сім’ї і вкладеної праці. 1926 року виникла землеробська артіль «Рідні колоски».

З кожним днем набувала досвіду роботи сільрада, особливо пожвавилася діяльність її земельної та культосвітньої комісій. У березні 1925 року відбулися перевибори Ради. До нового складу її увійшло 16 робітників і службовців, 36 середняків та 42 бідняки, в т. ч. 18 членів КНС.

Багато чого було зроблено для розвитку освіти і культури. 1920 року в селі відкрилася семирічна трудова школа, в якій налічувалося 16 вчителів та 217 учнів. Замість колишньої земської сільськогосподарської школи розпочала роботу середня сільськогосподарська школа, реорганізована в 30-х роках у сільськогосподарський технікум. З перших років мирного будівництва при активному сприянні комнезаму почали працювати групи ліквідації неписьменності, перші хати-читальні та сільбуд.

Велику роль у залученні бідняків до активної участі в суспільно-політичному й культурно-освітньому житті відіграли комсомольці. Комсомольський осередок виділив піонерів старших класів для проведення занять з наймитами, а також «добровольців-книгонош», які розносили і читали їм книжки. У сільбуді розгорнула роботу художня самодіяльність. 13 грудня 1921 року у Києві з успіхом пройшли виступи бориспільського робітничо-селянського хору. В 1926 році в Борисполі створено самодіяльну капелу бандуристів, яка пізніше неодноразово займала перші місця на обласних, республіканських олімпіадах і нагороджувалася грамотами та грошовими преміями.

Масово-політична робота, яку проводили комуністи, а також комсомольці, сприяла успішному завершенню колективізації. У 1929 році замість дрібних артілей виникли колгоспи ім. Шевченка, ім. Кірова, «Серп і молот» та «Перемога», що об’єднали 2559 селянських господарств. Дружний вступ трудящих мас до колгоспів був ударом по куркулях, які чинили шалений опір колективізації. 29 жовтня вони по-звірячому вбили члена бюро райкому партії та президії райвиконкому, голову райколгоспспілки Я. І. Брусиловського.

Зміцнювалися зв’язки між бориспільськими колгоспниками і робітниками київських підприємств. 1930 року шефи — робітники 1-ї дільниці тяги Південно-Західної залізниці допомагали колгоспникам у проведенні весняної сівби. Вони прислали ремонтні бригади у складі 30 чоловік, культбригаду з 28 чоловік та 5 медичних працівників. Робітники лагодили сільськогосподарський реманент. У тому ж році в Борисполі засновано машинно-кінну станцію, яку в листопаді реорганізовано в МТС, що обслуговувала 34 колгоспи району. Навесні 1933 року створений при ній політвідділ на чолі з В. В. Васильєвим разом з партійною організацією району провів величезну роботу, спрямовану на організаційно-господарське зміцнення колгоспів, і став центром політичної та організаційно-масової роботи на селі.

Рік у рік усе активніше діяли місцеві комуністи. В лютому 1932 року спеціальні партбригади допомогли мобілізувати колгоспників на вчасне проведення весняної сівби. Сільрада і партосередок велику увагу приділяли виконанню хлібозаготівель. Значну роль у цій справі відіграла також радіогазета «Колективіст», яку випускали комуністи й комсомольці. Колектив Бориспільської МТС своєю самовідданою працею систематично досягав високих показників. Особливо відзначилися бригади, очолювані М. Морозом і Й. Кудрею, які виробили на кожний трактор по 325—391 га умовної оранки і завоювали право бути учасниками ВСГВ. У 1938 році МТС одержала чистого прибутку 28,6 тис. карбованців.

Перехід до колективного господарювання сприяв не лише розвиткові сільськогосподарського виробництва, але й зростанню добробуту трудящих. У 1940 році в колгоспах району видавали на трудодень в середньому по 2 кг зерна, 4 кг картоплі, 2 кг сіна, 6 кг Соломії. В бориспільських артілях «Перемога» і «Серп і молот» колгоспники одержували по 8—12 крб. на трудодень.

У передвоєнні роки стали до ладу нові промислові підприємства, зокрема, сільськогосподарську сировину почали переробляти місцеві масло- та засолзаводи. Діяли завод мінеральних вод, бойня, пекарня. Працювали ремонтні майстерні МТС, а при райпромкомбінаті — кузня, слюсарна та колісна майстерні. Місцева торфоартіль за сезон видобувала 19 тис. тонн торфу.

Населення обслуговували швейна, взуттєва та ткацька артілі. До послуг бориспільців були районний універмаг, спеціалізовані магазини райспоживспілки, в т. ч. меблевий.

Великі зрушення сталися в медичному обслуговуванні населення. Працювали районна лікарня і поліклініка. В лютому 1932 року в Борисполі відкрився масовий колгоспний університет охорони здоров’я, який готував кадри для роботи в установах і організаціях охорони здоров’я та підготовляв вступників до медичних вузів, технікумів і робітфаків.

Багато було зроблено і в галузі народної освіти. В 1940 році в Борисполі працювали середня, чотири семирічні та дві початкові школи. В 1939 році відкрито консультаційний пункт для студентів-заочників. За успіхи у вихованні і навчанні школярів учительку G. В. Мазур нагороджено орденом Леніна.

Значні зміни відбулися в роботі культосвітніх закладів. В 1932 році в парку, на місці колишнього будинку горезвісного генерала Трепова, виріс двоповерховий будинок колективіста із звуковою кіноустановкою та радіовузлом. Навесні 1935 року комсомольці та колгоспна молодь заклали районний парк культури та відпочинку. Було побудовано естраду, розбито доріжки, обладнано спортивні майданчики. Поруч з парком споруджено стадіон на 5 тис. місць. Весь цей комплекс, разом з будинком колективіста, де розміщалися зал на 600 місць, кімнати для розваг, бібліотека з книжковим фондом 10 тис. томів тощо, став у передвоєнні роки центром культурного життя Борисполя. Велику популярність здобула самодіяльна капела бандуристів. У 1936 році вона з успіхом виступала в Колонному залі Будинку Спілок у Москві.

По-справжньому розквітнув за Радянської влади талант заслуженого майстра народної творчості УРСР П. П. Верни (1876—1966 рр.), який народився на хуторі Горі, поблизу Борисполя, в родині батрака. Різцю П. П. Верни належить понад 100 фігур, груп, барельєфів, здебільшого на теми творів Т. Г. Шевченка. В 20-х роках він вирізав з дерева погруддя В. 1. Леніна, яке було встановлено у Борисполі як пам’ятник. Друга така робота, створена митцем після війни, нині зберігається у Київському музеї українського мистецтва. П. П. Верна був учасником багатьох виставок. Найкращі його роботи експонуються в музеях Москви, Ленінграда, Харкова, знають їх і за рубежем. З 1931 року в районі почала виходити газета «Колективіст».

Відразу після віроломного нападу фашистської Німеччини трудящі Борисполя влилися в монолітні лави захисників Вітчизни. Багато його жителів разом з трудящими сусіднього Дарницького району м. Києва у червні—липні 1941 року працювали на будівництві оборонних споруд навколо столиці та в районі Борисполя.

18—19 вересня під Борисполем відбувся бій батальйону київського народного ополчення з переважаючими силами ворога. Ополченці стояли на смерть: з 620 чоловік залишилося лише 80. Разом з підрозділами саперного полку та Дніпровсько-Пінської флотилії вони при відході з Києва зруйнували мости і в районі Борисполя вступили в бій з гітлерівцями, щоб вийти з оточення.

20 вересня 1941 року фашистські війська окупували Бориспіль. Почалися масові арешти і розстріли активістів. Перша група — 30 чоловік була розстріляна у колгоспі ім. Кірова. Серед загиблих — голови колгоспів Д. Яцюта і І. Жук. Пізніше окупанти розстріляли ще 120 чоловік. У парку біля клубу та на базарній площі протягом усього часу окупації стояли шибениці.

Встановлюючи «новий порядок», окупанти всіляко грабували населення. Запроваджувалися такі середньовічні побори, як подушне (100 крб. на рік), податок за собаку (150 крб.). Кожне господарство мало щорічно здавати 87 кг м’яса, по 700 літрів молока з корови, усі фрукти тощо. Несплата будь-якого податку каралася штрафом до 500 крб. або арештом і катуванням.

Радянські люди підіймалися на боротьбу проти окупаційного режиму. 25— 26 вересня 1941 року партизанський загін за 2 км від станції Бориспіль розгромив ешелон гітлерівців, а награбовані ними продукти і речі роздав населенню. 29 вересня диверсійна група спалила під Борисполем німецькі військові машини з пальним.

На початку 1942 року в районі почали створюватися місцеві загони народних месників. 1 травня 1943 року прийняв присягу партизанський загін ім. Щорса, до якого увійшло близько 30 чоловік з Борисполя та навколишніх сіл. Базою його був Сошнівський ліс. На осінь 1943 року загін виріс до 120 чоловік і діяв у районі Борисполя, Ржищева, Переяслава та Обухова. Загін провів на території Бориспільського району 13 бойових операцій і під час відступу фашистів врятував від знищення Старинський цукровий завод, який уже в 1943 році почав давати продукцію Червоній Армії. Близько 1400 жителів Бориспільського району активно допомагали партизанам. Серед них значну частину становили бориспільці.

За два роки окупації фашисти вбили і закатували в районі 497 громадян, серед них — 72 комуністи та 120 комсомольців; понад 5 тис. чоловік вивезли до Німеччини. Особливо лютували окупанти напередодні визволення Борисполя радянськими військами. За наказом німецького командування гітлерівці загнали у підвал на території військового містечка понад 200 жителів, у т. ч. старих і дітей. Усіх їх розстріляли, а потім закидали соломою і підпалили. 20 вересня 1943 року спеціальні групи карателів запалили селище. З 3000 будинків залишилося тільки 600. Всюди були суцільні руїни і згарища.

Багато бориспільців билося на фронтах Вітчизняної війни. Звання Героїв Радянського Союзу присвоєно старшим лейтенантам Ю. М. Головатому (за форсування Дніпра), В. Ф. Шкілю (за визволення Чернівців) та Р. С. Павловському (за форсування Одера). Василь Шкіль разом із своїм батьком в одному танковому екіпажі дійшли до Берліна. 20 квітня 1945 року герой загинув.

23 вересня 1943 року настав жаданий день визволення Борисполя від окупантів. Уже через день відновили роботу партійні та державні установи.

Зусилля колгоспників на відбудові зруйнованого господарства вміло спрямовувала місцева партійна організація. 12 жовтня відбулися перші після визволення збори районного партійного та радянського активу, на яких обговорено постанову РНК УРСР та ЦК КП(б)У «Про проведення сільськогосподарських робіт в районах України, визволених від німецької окупації». Відновлені бориспільські артілі «Серп і молот», ім. Шевченка, ім. Кірова, «Перемога» розпочали відбудову господарства. В короткий строк було налагоджено роботу МТС, при якій почали діяти майстерні поточного ремонту. З 1 листопада розпочалися заняття в кількох школах. Працювали відділення зв’язку, пекарня, дві їдальні. З червня 1944 року відновлено вихід районної газети «Колективіст».

Самовіддана праця радянських людей і допомога держави сприяли досить швидкому відродженню тваринництва в колгоспах Борисполя. В 1945 році тут успішно виконано плани посіву і здачі хліба державі. На початку 1946 року райком партії велику увагу звернув на створення високоврожайних ланок, а також на підготовку парникових господарств у колгоспах Борисполя. Результати були очевидними. Вже наступного року всі артілі зібрали досить високий врожай зернових та інших культур і достроково виконали плани здачі зерна державі, за що багато трудівників одержали урядові нагороди. Водночас партійна організація надавала серйозного значення відбудові і розвиткові промислових підприємств. Ритмічно почали працювати молокозавод, харчокомбінат, хлібозавод, торфопідприємство. На базі майстерень райспоживспілки виник промкомбінат. Відбудову господарств у 1950 році було завершено.

У 1950 році 4 господарства об’єдналися в одну артіль ім. Сталіна. Це дало хороші результати. Уже через три роки прибутки її становили 1 млн. 845 тис. крб. Успішно розвивалося тваринництво. Були побудовані пташники на 2 тис. голів, силосні споруди. Бориспільська МТС забезпечувала максимальну механізацію польових робіт. З ініціативи райкому партії у вересні 1951 року створено Бориспільську міжколгоспну раду електрифікації. Вона провела велику роботу. Зокрема, в усіх колгоспах району механізувала водопостачання, стрижку овець тощо. Хоч артіль ім. Сталіна з часу об’єднання добилася значних успіхів, однак керувати таким великим господарством було важко. Тому у 1957 році відбулося розукрупнення: створено три колгоспи, які у січні 1959 року реорганізовано в радгосп «Бориспільський». Йому належало 9900 га землі, в т. ч. 6892 га орної. Господарство спеціалізувалося на виробництві овочів, картоплі, молока, а також на садівництві та ягідництві. Велику допомогу в будівництві тваринницьких приміщень, налагодженні водопостачання, обладнанні ремонтних майстерень одержали бориспільці від трудящих Києва, зокрема робітників трестів «Сантехмонтаж», «Укрнафтогазифікація», «Укрбурвод», заводу «Ленінська кузня» та інших.

В радгоспі «Бориспільський» рік у рік підвищується врожайність сільськогосподарських культур. Якщо у 1959 році тут збирали з гектара по 11,4 цнт зернових, по 69 цнт овочів, то в 1969 — відповідно 25 цнт і 126,4 цнт. У радгоспі — 2387 голів великої рогатої худоби, в т. ч. 1060 корів. Виробництво м’яса на 100 га угідь становило 63,5 цнт, молока — 707 цнт. Усього в. 1969 році вироблено тваринницької продукції на суму 730 тис. крб., або на 112 тис. крб. більше плану. Високий рівень сільськогосподарського виробництва забезпечується наявністю передової техніки. Господарство має 51 трактор, 54 автомашини, 20 комбайнів.

У 1967 році радгосп «Бориспільський» за успіхи в змаганні на честь 50-річчя Жовтня занесено на обласну Дошку пошани. У 1969 році він виростив найвищий урожай овочів у районі і завоював перехідний Червоний прапор РК КП України та райвиконкому. Секретар парткому господарства Д. Я. Карпенко’в 1971 році обраний делегатом XXIV з’їзду КПРС.

До Бориспільського спеціалізованого тресту радгоспів, створеного у 1964 році, належить і радгосп «Промінь», організований у 1965 році. Це — велике господарство овочево-молочного напряму, яке має понад 2 тис. голів великої рогатої худоби, в т. ч. 1060 корів. На фермах майже всі трудомісткі процеси праці механізовані. Дояркам створено хороші умови для відпочинку. Це позитивно позначилося на їх роботі. Доярки М. Стецюк, Л. Петрик надоїли від кожної корови більш як по З тис. кг молока. Дояра М. А. Борисенка за високі показники у 1967 році нагороджено орденом Трудового Червоного Прапора.

Значний прибуток дає парниково-тепличне господарство радгоспу, що постачає киянам вирощені на закритому грунті цибулю, петрушку, щавель.

За останнє десятиріччя великі зміни сталися в промисловості Борисполя. Там, де була стара майстерня МТС, побудовано високомеханізовані цехи районного об’єднання «Сільгосптехніки», в яких працює 340 робітників. На базі колишньої швейної артілі ім. 8 Березня у 1960 році організовано швейну фабрику. Понад 300 робітників працює на ворсовій фабриці, створеній у 1964 році на базі промкомбінату. Її колектив систематично перевиконує виробничі плани. У першому півріччі 1968 року фабрика завоювала перехідний Червоний прапор Київського обкому КП України і обласної Ради депутатів трудящих. У 1963 році стало до ладу одне з найбільших за обсягом продукції підприємство міста— завод залізобетонних виробів, який випускає щорічно близько 10 тис. куб. метрів бетонних конструкцій. Його колектив у 1967 році здобув перемогу у всесоюзному змаганні будівельників і одержав перехідний Червоний прапор ЦК КПРС, Ради Міністрів і ВЦРПС. Досить великим підприємством став побуткомбінат, якому підпорядковано 47 майстерень. Зросла виробнича потужність маслозаводу. Він щодоби переробляє понад 60 тонн молока. Підприємства міста невпинно збільшували випуск промислової продукції. У 1967 році обсяг її становив 18 938 тис. крб. при плані у 17 036 тис. карбованців.

У Борисполі діють кілька транспортних та будівельних підприємств, на яких працює близько 4500 чоловік. Провідне місце серед будівельних організацій займає спеціалізоване управління механізації «Укргазбуд», яке виконує роботи, зв’язані з прокладанням газо- та нафтопроводів не лише в межах нашої країни, а й за рубежем. Його колектив, зокрема, брав участь у будівництві нафтопроводу «Дружба» та газопроводу «Братерство». Екскаваторнику М. Ф. Калмикову, який працював на цих об’єктах, у 1966 році присвоєно звання Героя Соціалістичної Праці. За успішне виконання завдань восьмої п’ятирічки машиністу екскаватора цього ж управління Д. В. Лежні ну також присвоєно звання Героя Соціалістичної Праці.

Великий обсяг робіт, зв’язаних з електрифікацією району, проводить Бориспільська райелектромережа. Особливо високопродуктивно працює дільниця майстра високовольтних ліній М. П. Піця. Вона завоювала звання колективу комуністичної праці.

З 1965 року в Борисполі діє один з найбільших у світі міжнародних аеропортів. Його злагоджену роботу забезпечує славний трудовий колектив, серед якого працюють Герої Радянського Союзу В. Д. Борисов, А. Я. Верняєв, І. М. Павкін, М. С. Панічкін, М. С. Киянченко, В. І. Мішустін, Герой Соціалістичної Праці І. І. Богуславський, делегат XXIV з’їзду КПРС Б. О. Артюхов.

У дні трудової вахти на честь XXIV з’їзду КПРС колектив Бориспільського авіатранспортного підприємства за успішне виконання завдань восьмої п’ятирічки нагороджено орденом Жовтневої Революції.

Населення Борисполя обслуговують добре обладнані промтоварні та продовольчі магазини райспоживспілки, яку за успіхи в змаганні на честь 50-річчя Жовтня нагороджено пам’ятним Червоним прапором обкому партії, обласної Ради депутатів трудящих та обласної профради; районний універмаг удостоєний пам’ятного Червоного прапора ЦК КПРС, Президії Верховної Ради СРСР, Ради Міністрів СРСР і ВЦРПС. Включившись у змагання до 100-річчя з дня народження В. І. Леніна, двотисячний колектив райспоживспілки перевиконав план 1969 року. Річний товарооборот тільки по Борисполю перевищив 22 млн. 100 тис. карбованців.

Медичне обслуговування населення забезпечують поліклініка, лікарня на 240 ліжок, протитуберкульозний диспансер, аптека. В медичних закладах Борисполя працює 75 лікарів і 145 медпрацівників з середньою спеціальною освітою. У дев’ятій п’ятирічці в місті буде збудовано лікувальний корпус на 200 ліжок, інфекційне відділення на 40 ліжок, поліклініка, аптека та молочна кухня.

Істотні зміни відбулися в культурному житті міста. Тут є п’ять середніх, восьмирічна та початкова школи, в яких працюють 282 вчителі і навчаються 4763 учні. Крім загальноосвітніх навчальних закладів, працює музична та спортивна школи. У вересні 1968 року в місті відкрилося профтехучилище, яке готує мулярів, слюсарів, електромонтажників, слюсарів-сантехніків, штукатурів. Є 9 дитячих ясел і дитсадків. Заплановано в 1971—1975 рр. відкрити ще два дитячі комбінати на 560 місць.

Справжнім центром культурного життя є будинок культури на 560 місць. Протягом багатьох років при ньому діє драматична студія. Велику допомогу місцевим аматорам подають шефи з Києва — колектив російського драматичного театру ім. Лесі Українки. У 1969 році драматична студія Бориспільського районного будинку культури з успіхом показала на обласному огляді художньої самодіяльності, присвяченому 100-річчю з дня народження В. І. Леніна, п’єсу П. Д. Салинського «Барабанщиця». Широко відомий у районі танцювальний ансамбль. Цим двом колективам присвоєно звання народних. При районному будинку піонерів працює ансамбль баяністів з 16 чоловік. У Борисполі є також три клуби, широкоекранний кінотеатр. У 1965 році районну газету «Колективіст» було перейменовано у «Трудову славу».

Міцно увійшли в побут трудівників міста книги, газети, журнали. Обидві районні бібліотеки — для дорослих і дитяча — брали участь у Всесоюзному громадському огляді бібліотек, присвяченому 100-річчю з дня народження В. І. Леніна. Урізноманітнилися форми роботи з читачами. Широко пропагується ленінська спадщина, систематично проводяться читацькі конференції, літературні вечори, вечори книги, зустрічі з старими більшовиками та ленінські читання.

Рік у рік зростає і упорядковується місто. Виросло селище будівників газопроводу з красивими дво- і п’ятиповерховими спорудами. При в’їзді в Бориспіль з боку Києва розташувалися стрункі житлові квартали, де живуть працівники аеропорту. Чудовий архітектурний ансамбль створюється в центрі міста. Про дальше впорядкування його піклуються виконкоми міської і районної Рад депутатів трудящих. Постійно діючі комісії їх, депутати систематично звітуються перед населенням, роблять усе, щоб Бориспіль став ще прекраснішим. У перспективному плані розвитку Києва, як одного з найбільших в Україні промислових і культурних центрів, Борисполю належить роль мі ста-супутника столиці України.

Усім господарським, політичним і культурним життям міста керує районна партійна організація, яку очолює делегат XXIV з’їзду КПРС Ю. М. Соколов. На 1970 рік вона налічувала понад 3670 комуністів. Активним помічником їх є п’ятитисячний загін комсомольців. Натхненні величними накресленнями партії, бориспільці успішно перетворюють у життя завдання дев’ятої п’ятирічки, упевнено крокують до щасливого майбуття.

А П. ГРИЦЕНКО, Я. А ЛАВРОВ
Ази генеалогії ПОЧАТОК. Із повагою, Ганна
Аватар користувача
DVK_Dmitriy
Супермодератор
Повідомлень: 5312
З нами з: 25 березня 2016, 19:59
Стать: Чоловік
Дякував (ла): 988 разів
Подякували: 3907 разів

Re: БОРИСПІЛЬ, місто, Київська область, Україна

Повідомлення DVK_Dmitriy »

Полезные источники для изучения истории Борисполя:

Шамрай Сергій. До історії Баришполя у XVIII в.
Історично-географічний збірник (т. 1, 2, 3)

https://uk.wikisource.org/wiki/%D0%86%D ... 0%B8%D0%BA

http://resource.history.org.ua/cgi-bin/ ... 0%B8%D0%BA
Кременецкие, Лазаренко, Бабенко, Чаплины, Абакумовы, Орловы, Белоконь, Тхор, Богомоловы, Шараевские, Бартковские.
Интересуюсь родом Кременецких от Аслана-Мурзы-Челебея.
Генеалогические исследования. Поиск в архивах Киева. Составление родословной.
Аватар користувача
Вернер
Повідомлень: 3179
З нами з: 22 квітня 2016, 12:19
Стать: Чоловік
Дякував (ла): 107 разів
Подякували: 665 разів

Re: БОРИСПІЛЬ, місто, Київська область, Україна

Повідомлення Вернер »

Часопис "Рада" №133 (Київ) від 13.06.1909, сторінка 4
ДОПИСИ. (Од власних кореспондентів).
М-КО БОРИШПОЛЬ, переяславського повіту (на Полтавщині). Приходить літо, починається й нещастя! Мабуть нема такого села, де б було стільки пожарів літом, як у нашому Боришполі. Минулого тижня у нас було три пожари: у одного хазяїна згоріла клуня і повітка, а у трьох погоріли всі будівлі і все майно. А оце так опівночі з 7 на 8 іюня згоріла клуня, 2 повітки і хата, котрі належали двом хазяїнам. До таких пожарів треба б мати добру пожарну, а не таку, як у нас єсть, що приїзжає тоді, як уже все згорить. Років з 7 тому назад сільська громада зробила приговора і дала гроші на бібліотеку. Купили книжок, котрим довелось валяться в шкафі років з 4, поки їх не записали у каталог, а тепер той каталог віддали попечителю цієї бібліотеки, свящ. Федору Житецькому, і він валяється у нього уже більш ніж 3 роки не переглянутий. Через це нашим селянам, а також і учням, котрі приїзжають на літо додому, нема чого читать.
Час плине
Відповісти

Повернутись до “Літера Б”

Хто зараз онлайн

Зараз переглядають цей форум: Немає зареєстрованих користувачів і 14 гостей