БОГОРОДЧАНИ, місто, Івано-Франківська область, Україна

Відповісти

У цьому місті/Цим містом/Це місто

Народився і живу
0
Немає голосів
Народився, але не живу
0
Немає голосів
Жили мої батьки
0
Немає голосів
Жили декілька поколіннь моїх пращурів
0
Немає голосів
Жило більше 7 поколіннь моїх пращурів
0
Немає голосів
Досліджую
0
Немає голосів
Цікавлюсь
0
Немає голосів
Є зв'язок моїх пращурів з цим НП
0
Немає голосів
Ваш варіант відповіді
0
Немає голосів
Ваш варіант відповіді
0
Немає голосів
 
Всього голосів: 0

Онлайн
Аватар користувача
АннА
Супермодератор
Повідомлень: 8878
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Стать: Жінка
Дякував (ла): 3563 рази
Подякували: 2154 рази

БОГОРОДЧАНИ, місто, Івано-Франківська область, Україна

Повідомлення АннА »

Зображення
БОГОРОДЧАНИ – с-ще міськ. типу (місто) Івано-Франківської обл., райцентр. Розташов. на р. Бистриці-Солотвинській (прит. Бистриці, бас. Дністра), за 22 км від залізничної ст. Івано-Франківськ.
Перша згадка про Богородчани у писемних джерелах належить до 1441.
Мешканці Богородчан брали участь у русі опришків.
1744 загони під проводом Олекси Довбуша здійснили напад на Богородчанську фортецю.
За 1-м поділом Польщі 1772 Богородчани у складі Східної Галичини відійшли до Австрійс. імперії (з 1867 – Австро-Угорщина), стали повітовим містом.
У 2-й пол. 19 ст. в Богородчанах відкриваються перші школи (1770 – нар., 1789 – нім.).
Після аграрної реформи 1848 починається пром. розвиток м-ка, в чотири рази зростає чисельність населення. Пожвавлюється культ. життя.
В роки Першої світової війни в Богородчани точилися запеклі бої між австро-угор. і рос. військами. Загинуло багато місц. жителів, зруйновані пром. підпр-ва і житлові будинки.
Від 1919 Богородчани – в складі Польщі, від 1939 – у складі УРСР. Від 1940 – с-ще міськ. типу і райцентр.
У роки Великої вітчизняної війни Радянського Союзу 1941– 1945 було окуповане гітлерівцями від 27 черв. 1941 по 28 лип. 1944, входило до складу Генеральної губернії.
Збереглася пам'ятка арх-ри 18 ст. – комплекс монастиря домініканців: костьол (1742–61) і палати духівництва з келіями (1762).
З Б. пов'язане ім'я громад. діяча і поета А.Могильницького, який перебував тут у 2-й пол. 19 ст.
Ази генеалогії ПОЧАТОК. Із повагою, Ганна
Онлайн
Аватар користувача
АннА
Супермодератор
Повідомлень: 8878
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Стать: Жінка
Дякував (ла): 3563 рази
Подякували: 2154 рази

Re: БОГОРОДЧАНИ, місто, Івано-Франківська область, Україна

Повідомлення АннА »

З історії міст і сіл УРСР виданої у 1968-1973 роках.
Богородчани — селище міського типу, розташоване на правому березі гірської річки Бистриці-Солотвинської. Через селище проходить автомагістраль Івано-Франківськ—Надвірна. Населення — 2709 чоловік. Богородчани — центр району, на території якого 39 населених пунктів, що підпорядковані 2 селищним та 25 сільським Радам. Населення — 65,3 тис. чоловік. В економіці району провідне місце займає сільське господарство. Напрям господарства — вирощування зернових і технічних культур, м’ясо-молочне тваринництво. Всього земельних угідь — 82 431 га, в т. ч. орної землі — 17 318 га, лісів — 38 744 га, лук та пасовищ — 9939 га. В районі працює 14 колгоспів та 1 радгосп. Тут є 49 загальноосвітніх шкіл, школа робітничої молоді, 38 клубів, 7 будинків культури, 44 бібліотеки.

Перша письмова згадка про Богородчани належить до 1441 року. В ній йдеться про те, що власником Богородчан був Ян з Бучача. Жителі селища з давніх часів займалися ремеслом і землеробством. Серед спеціальностей ремісників найбільш поширеними були: кравецтво і ткацтво. Про це свідчать і назви вулиць, що збереглися до наших днів: Ткацька, Різнича. В другій половині XV ст. Богородчани стали володінням Потоцьких. Трудяще населення Богородчан відробляло панщину по 2—3 дні на тиждень, обжинки, обкоски, шарварки, працювало в лісних угіддях поміщика тощо.

Класове гноблення, якого зазнавав трудовий люд, доповнювалося ще й національно-релігійними утисками, що особливо посилилися після Брестської церковної унії. 1691 року за наказом графині К. Потоцької у Богородчанах споруджується костьол, а навколо нього оселяється група дрібної шляхти і кілька десятків ремісників з Польщі. Костьол стає центром окатоличення населення. Наприкінці XVII ст. Потоцькі довели панщину до 4—5 днів на тиждень.

На важкий гніт пригноблені відповідали чим далі зростаючою боротьбою проти експлуататорів. У першій половині XVIII ст. в околицях Богородчан активно діяли загони опришків. У них були й богородчанські жителі. 1744 року опришки на чолі з Олексою Довбушем вчинили сміливий напад на фортецю в Богородчанах, де повстанці захопили багато зброї, а також знищили реєстри податків, орендні договори тощо.
За першим поділом Польщі Богородчани опинилися під владою австрійської монархії, містечко стало власністю австрійських баронів, які разом з місцевою шляхтою жорстоко визискували трудящих, здійснювали політику онімечення українського населення. Переслідувалась українська культура, звичаї. Навмисне гальмувався розвиток економіки. Богородчани залишались у другій половині XVIII ст. дрібним містечком: 1786 року тут було всього 314 будинків і 1134 жителі.

Незважаючи на засилля іноземців, місцеві жителі прагнули до освіти, розвивали свою культуру. Намагаючись використати це прагнення в своїх інтересах, австрійські власті 1789 року відкрили німецьку школу, а 1770 року заснували народну школу. Безумовно, вчитися там могли лише діти багатіїв.

В середині XIX ст. у Богородчанах активізується суспільно-політичне життя. У червні 1848 року тут було створено Руську раду, до складу якої увійшло 29 чоловік. Рада розгорнула активну діяльність за введення буржуазно-демократичних свобод.

Після реформи 1848 року в Богородчанах з’являються перші капіталістичні підприємства. 1870 року містечко мало невелику броварню, гуральню, деревообробну майстерню. На них в кінці XIX ст. працювало понад 100 робітників. Праця була дуже важкою, робочий день, як правило, не регламентувався і тривав 12—14 годин.

З розвитком капіталізму в сільському господарстві посилюється процес класового розшарування селянства. Ростуть куркульські господарства. Куркулі прибирають до своїх рук кращі землі, ліси і пасовиська, утискують бідняків. Чимало хліборобів змушені були залишати сільське господарство і йти на промислові підприємства. Частина знедолених, не знаходячи роботи в Богородчанах і навколишніх містах, кидала рідний край і вирушала до СІЛА, Аргентіни та інших країн. Багатьох злидні погнали на заробітки до шахт Верхньої Сілезії. З Богородчан там тільки на шахті Гіше на початку XX ст. працювало кілька десятків робітників.

У другій половині XIX ст. дещо пожвавлюється культурне життя в Богородчанах. Це пожвавлення пов’язано з перебуванням тут відомого прогресивного діяча і поета А. Л. Могильницького. Будучи депутатом Віденської державної ради від трудового населення Галичини, він захищав інтереси народу. 15 квітня 1861 року А. Л. Могильницький виголосив на засіданні ради промову, захищаючи українську культуру й мову, які зневажав австрійський уряд. «Яко русин зроду,— палко промовляв він,— говорю я з глибини руського серця, що руський язик є цвітущий, совершенний». Діяльність А. Л. Могильницького справила позитивний вплив на формування прогресивних поглядів населення Богородчан. На його вимогу однокласну школу в Богородчанах 1868 року було розширено: вона стала двокласною.

Однак австрійські власті посилювали переслідування української мови, культури, народних традицій. Газета «Діло» писала у жовтні 1882 року, що в Богородчанах на зборах резервістів один з мобілізованих солдатів — місцевий житель — був покараний тільки за те, що прибув з документами, написаними українською мовою. Австрійський офіцер покарав за це також і старосту Богородчан. В цій же газеті З травня 1909 року повідомлялося, що українцям забороняли австрійські власті працювати в державних установах і школах. У Богородчанському повіті, де понад 90 проц. населення становили українці, в окружній шкільній раді з 10 її членів тільки 2 були українці.

Організований робітничий рух в Богородчанах народжувався під впливом революції 1905—1907 років. У селищі відбулися підпільні збори будівельників, гонтарів і бондарів, на яких йшлося про усунення експлуататорських порядків революційним шляхом. У січні 1906 року в Богородчанах скликали великий мітинг робітників і селян, присвячений річниці початку російської революції. Робітник фільварку І. Андріїв у своєму виступі закликав до страйку. Про значення революції розповів студент Львівського університету І. М. Сіяк. Улітку 1906 року в Богородчанах відбувся страйк робітників промислових підприємств і батраків фільварків. Керував ним страйковий комітет, який від імені трудящих вимагав: підвищити оплату і поліпшити умови праці. Страйкарі висловили солідарність з революційними силами Росії.

Тяжкі випробування чекали на жителів Богородчан у роки першої світової війни. На цій території точилися жорстокі бої між австро-угорськими і російськими військами. У Богородчанах загинуло близько 50 жителів, зруйновано промислові підприємства, спалено багато будинків. У селищі і його околицях лютувала епідемія тифу й холери. Господарство занепало. Трудящі не мали засобів до існування.

Велика кількість російських військ була сконцентрована в Богородчанах і його околицях на початку 1917 року. Місцеве населення прихильно ставилося до росіян. У російських військах було багато революційно настроєних солдатів, які вели серед жителів більшовицьку пропаганду. Це сприяло посиленню революційної боротьби. В 1916—1918 роках трудящі Богородчан виступали проти австрійського панування. Вони брали участь у мітингах, вимагаючи припинення війни. Мобілізовані до австро-угорської армії не хотіли воювати проти братів росіян та українців і переходили на бік російської армії.

Біднота Богородчан радо зустріла перемогу Великої Жовтневої соціалістичної революції. Кільком богородчанцям, зокрема П. Я. Куцанюку, випало щастя брати участь у боях за владу Рад. Повернувшись додому, вони стали організаторами боротьби за Радянську владу.

З листопада 1918 року робітники й селяни містечка та навколишніх сіл зібралися в Богородчанах на мітинг. Перед ними виступив 18-річний робітник В. 1. Костей, який викривав антинародну суть буржуазно-націоналістичного уряду ЗУНР і закликав до боротьби за перемогу влади трудящих. З великою увагою був вислуханий виступ П. Я. Куцанюка, присвячений першим ленінським декретам. «Отак і нам треба зробити! — говорив він.— Створити свій бідняцький уряд, уряд робітників і селян, Раду, як у Росії». Того ж дня було одностайно обрано першу Раду трудящих, головою якої став П. Я. Куцанюк. Рада ухвалила роздати землю селянам, дозволити рубати ліс, щоб будувати хати. Та через кілька днів на Богородчани напав каральний загін уряду ЗУНР, який жорстоко розправився з першою Радою трудящих.

У 1919 році Богородчани загарбала буржуазно-поміщицька Польща. Трудящі не визнавали влади окупантів, вони вели боротьбу за встановлення Радянської влади і возз’єднання західноукраїнських земель з Радянською Україною. Коли в 1920 році Червона Армія, переслідуючи польсько-шляхетські війська, почала визволяти Західну Україну, богородчанці допомагали радянським військам і Гал-ревкому, до складу якого входив і житель Богородчан І. М. Сіяк. За завданням революційного комітету в Богородчанах було сформовано трійку в складі П. Я. Куцанюка, В. І. Костея, І. О. Сидора. Вона організувала партизанський загін, до якого увійшли Ф. Я. Воронин, О. Ф. Говера, В. Т. Друк, М. В. Мотрович, В. М. Микицей, В. Ф. Філіппов, В. Ю. Яремко та ін. Серед партизанів були люди, які вже мали досвід боротьби проти контрреволюції. Зокрема, В. Ю. Яремко перебував у лавах Червоної Армії. За виявлений героїзм йому було оголошено подяку від Ради праці й оборони.

Підтримані широкими масами населення, партизани розпочали боротьбу за встановлення Радянської влади. Вони громили поліцейські постерунки, окупаційну адміністрацію, спробували навіть оволодіти Богородчанами. Але польським каральним загонам вдалося придушити партизанський рух. Почалися масові арешти, інквізиторські знущання над робітниками й селянами.

В цей же період робітники Богородчан, керовані комуністами, ведуть страйкову боротьбу. Великий страйк, зокрема, відбувся в квітні 1921 року. Страйкарі вимагали поліпшити умови праці, засуджували польсько-шляхетську окупацію західноукраїнських земель.

Буржуазно-поміщицький уряд Польщі здійснював політику жорстокого національного гноблення, намагався тримати трудящих в темряві і релігійному дурмані. Хоч у Богородчанах в 20—30-х роках і було 2 школи — 6-класна чоловіча і 7-класна жіноча,— але в них могла вчитися тільки незначна частина дітей шкільного віку, переважно заможних. До цього ж, викладали в школі польською мовою. Українську мову було заборонено як у школі, так і в державних установах, де діловодство велось виключно польською мовою. У 1925 році жителі Богородчан звернулися до уряду з проханням про запровадження в школах української мови. Просьбу цю було категорично відхилено.

Панівні класи буржуазної Польщі навмисне гальмували розвиток економіки. В 30-х роках у Богородчанах працювали тільки дрібні промислові підприємства: гуральня, невеличке деревообробне підприємство, шевська і кравецька майстерні, на яких було зайнято понад 100 робітників, кустарні бондарні майстерні, де налічувалося близько 30 верстатів і працювало 40—50 робітників. Становище трудящих на цих підприємствах було тяжким: 10—12-годинний робочий день, небезпечні умови праці доповнювались сваволею хазяїв. Багато жителів лишалися безробітними.

В сільському господарстві становище працюючих було не кращим. Родючі землі захопили куркулі і церква. В 20-х роках фактичним власником Богородчан став запеклий український буржуазний націоналіст епіскоп Г. Хомишин. Він володів всіма лісами Богородчанського повіту, двома фільварками та паровим тартаком. Озброєні лісники пильно берегли єпіскопську власність, жорстоко карали кожного, хто намагався взяти хоч в’язку хмизу з лісів Хомишина. Схопивши, наприклад, жительку Старих Богородчан М. Катрінець, вони підпалили хмиз на спині нещасної.

Уніатське духовенство, спекулюючи земельними ділянками, скуповувало кращі кам’яні будинки, фільварки, тартаки. Воно прибрало до своїх рук богородчанський приход з 8 селами. Місцеві куркулі володіли наділами у 60—65 моргів. А тим часом основна маса селян мала по 1—2 морги землі, багато було безземельних. За мізерну платню вони змушені були працювати в господарствах куркулів і панів. Їх також немилосердно душили лихварі. На початку 30-х років борги селян у Богородчанах досягали в середньому 125 злотих на гектар землі.

Трудящі Богородчан не мирились із таким становищем, вели проти гнобителів боротьбу, яку очолювали комуністи. Ще 1919 року робітник В. І. Костей, учасник І конференції КПСГ, розпочав роботу по створенню в Богородчанах організації КПСГ. В 1920 році тут засновують партійний осередок, а в 1922 році — повітову організацію КПСГ. З цього ж часу існувала і повітова комсомольська організація, якою керував В. Ю. Яремко. Вплив комуністів на населення зростав. Офіційні власті повідомляли 1927 року, що в Богородчанах швидко розвивається комуністичний рух. У селищі відбувалися партійні збори, в липні 1928 року проходило засідання підпільного повітового партійного комітету. 1928 року в Богородчанах створюється повітовий комітет прогресивної організації «Сельробєдність». 4 листопада 1928 року скликали одне з його засідань, на якому йшла мова про організацію боротьби за права робітників і селян.

Комуністи й комсомольці, а також члени «Сельробєдності» розповсюджували в Богородчанах і селах повіту марксистську та іншу прогресивну літературу. Серед населення були поширені і користувалися великою популярністю «Маніфест Комуністичної партії» К. Маркса і Ф. Енгельса, ряд творів В. І. Леніна, зокрема «Держава і революція» та «Чергові завдання Радянської влади». Під керівництвом комуністів шириться страйкова боротьба. Влітку 1929 року в Богородчанах і селах повіту відбувся великий страйк сільськогосподарських робітників. У фільварку епіскопа Г. Хомишина страйкарі в розпалі польових робіт вимагали підвищити оплату праці (жати не за 14-й сніп, а за 8-й). Переляканий епіскоп втік до Станіслава. Страйк придушила поліція.

Посиленням боротьби проти експлуатації відповіла біднота на Маніфест ЦК КПЗУ 1936 року, в якому був заклик до боротьби за землю і волю, за встановлення народної влади.

Активну пропаганду ленінських ідей серед населення вели робітники — члени КПЗУ Й. Бург, І. Федорко та ін. В столярній майстерні, де вони працювали, був створений політичний гурток, члени якого читали твори К. Маркса, Ф. Енгельса і В. І. Леніна, книги про Радянський Союз. Набутими у гуртку знаннями вони ділилися з робітниками інших майстерень, селянами. Гуртківці складали й розповсюджували листівки, розповідали правду про будівництво соціалізму в СРСР. Комуністи організовували святкування 1 Травня в 1936 і 1937 роках.

Окупаційна влада намагалася жорстокими репресіями придушити революційний рух, але трудяще населення Богородчан не припиняло боротьби проти експлуатації і національного гноблення. Кілька разів ув’язнювали В. І. Костея за підпільну партійну роботу в Богородчанах, Станіславі, Тернополі. Він працював інструктором сільськогосподарського відділу ЦК КПЗУ. В 1937 і 1938 роках в Станіславі відбулися судові процеси над комуністами. Серед підсудних були активні члени КПЗУ з Богородчан: В. Басараб, І. О. Сидор, І. Д. Федорко та ін. їх засуджено на тривалі строки ув’язнення. Коли Німеччина напала на Польщу, адміністрація тюрми звільнила карних злочинців, а комуністів було вирішено передати фашистам. Дізнавшись про це, в’язні повстали, розбили тюремні двері і вийшли на волю. Скоро вони зустрілися з частинами Червоної Армії. Червоноармійці допомогли колишнім в’язням дістатися додому, В. І. Костей прибув до Богородчан на радянському танку.

19 вересня 1939 року радянські військові частини вступили до Богородчан, тоді ж були створені перші органи народної влади. Головою повітового комітету богородчанці обрали В. І. Костея. Комітет розподілив поміщицьку землю. До маєтку епіскопа Г. Хомишина з лозунгами й прапорами організовано прибула велика група селян — вони одержували корів, коней, реманент. Було передано трудящим і промислові підприємства Богородчан: взуттєву фабрику, деревообробні майстерні та інші.

Населення взяло активну участь у виборах депутатів до Народних Зборів Західної України. В січні 1940 року Богородчани стали селищем і райцентром. Було обрано районну Раду, першим головою виконкому якої став І. С. Коверець, створено райком КП України, першим секретарем обрано І. Й. Автухова. Першим секретарем райкому комсомолу в 1940 році обрали В. Д. Вітищенка. В селищі відкрили 2 семирічні школи з українською мовою навчання, клуб, бібліотеку, лікарню, медамбулаторію, аптеку. Райком партії разом з райвиконкомом розробили і впровадили в життя заходи щодо піднесення освіти й культури населення, створення державної охорони здоров’я.

Напад фашистських загарбників на СРСР перервав мирне життя Богородчан. З початком Великої Вітчизняної війни молодь селища добровільно йшла до лав Червоної Армії. Першим виявив бажання добровільно піти на фронт комсомолець Й. М. Гірник. Понад 500 богородчанців билися з ворогом на фронті, багато з них за героїзм і відвагу удостоєно орденів та медалей Союзу РСР.

27 червня 1941 року Богородчани окупували фашисти. Гітлерівські загарбники, а з ними українські буржуазні націоналісти, прибрали владу до своїх рук. Фашисти і їх посіпаки майже щодня катували невинних людей, а в березні 1943 року на ринковій площі розстріляли 30 чоловік. За час окупації гітлерівці вбили 822 жителі селища й вигнали в рабство до Німеччини 80 чоловік. Патріоти, що опинилися в окупованих Богородчанах, чинили збройні напади на гітлерівців. Навесні 1943 року вони знищили групу гітлерівців, серед яких було 2 офіцери. Жителі всіляко саботували заходи фашистських властей: ховали від окупантів хліб, худобу, одежу, відмовлялися служити в органах гітлерівської адміністрації.

31 березня 1944 року до Богородчан підійшла колона радянських танків 1-го танкового батальйону 1-ї гвардійської Чортківської танкової бригади (командир — гвардії майор М. Й. Гавришко). Першим до міста увійшов танковий взвод Г. С. Горбача. Радянські воїни показали зразки мужності й відваги в боях за селище. Танкісти гвардії лейтенанта Суботіна вивели з ладу понад 50 ворожих автомашин, знищили 35 та захопили в полон 180 солдатів і офіцерів противника. Радянські танки були обстріляні ворожими літаками. Танк гвардії лейтенанта комсомольця Ю. Верьовкіна загорівся. Ризикуючи життям, сміливець разом з механіком-водієм Саморокою продовжували бій. Але радянські війська змушені були тоді залишити Богородчани. Остаточно їх визволено 28 липня 1944 року частинами 161-ї стрілецької дивізії.

Одразу ж у селищі відновили роботу партійні і радянські державні органи. Районна партійна організація особливу увагу звернула на добір і підготовку керівних кадрів з місцевого населення. За час з вересня 1944 року по вересень 1945 року на керівну роботу було висунуто з місцевого населення понад 60 чоловік. Це були сини й дочки робітників та селян. Сина селянина-бідняка І. П. Надрагу обрали заступником голови райвиконкому, син робітника Р. Ю. Клебан та син селянина-бідняка М. В. Марчук стали секретарями райкому ЛКСМУ.

Партійна організація очолила боротьбу трудящих за відбудову зруйнованого, фашистами господарства селища. Фашистські окупанти завдали великих збитків селищу: було зруйновано комунально-житлове господарство, культурно-освітні заклади, школи, лікарню, райпромкомбінат, лісозавод, взуттєву фабрику. В перший місяць визволення відбудували лісозавод, запрацювала МТС. Директор МТС, партизан-ковпаківець С. І. Мороз організував курси трактористів і шоферів, на яких у лютому 1945 року навчалося 18 чоловік. Наприкінці 1945 року дали продукцію взуттєва фабрика, райпромкомбінат, молокозавод. На травень 1946 року в селищі відбудували 7 промислових підприємств, 39 житлових будинків, школи, медичні заклади. Стала до ладу електростанція. В Богородчанах організували промислову артіль ім. С. М. Кірова, що виготовляла меблі та побутові вироби.

До перших кроків відбудови зруйнованого фашистами господарства належать й трудові зусилля богородчанських селян. У 1946 році вони відновили довоєнні площі посіву зернових і технічних культур. А літом 1947 року в Богородчанах вже було організовано колгосп, який названо ім’ям І. Франка. Артіль мала 117 га землі.

За 10 років колгосп ім. І. Франка перетворився на розвинуте господарство, основним напрямком якого стало тваринництво й льонарство. Колгосп почав своє існування, маючи 6 возів, десяток коней, 25 голів великої рогатої худоби та 17 свиней. Восени 1947 року на колгоспному полі загуркотів трактор «Універсал» (в 1966 році цей трактор підняли на п’єдестал. Він став своєрідним пам’ятником, встановленим на подвір’ї «Сільгосптехніки» в Богородчанах). А 1957 року в колгоспі працювало вже 5 тракторів, комбайн, 3 автомашини та інша техніка. Колгосп мав понад 100 голів великої рогатої худоби, 150 свиней. Врожаї льону досягли 3—4 цнт зерна і 8 цнт волокна з гектара. В колгоспі було багато передовиків виробництва. Тракторист Й. О. Говера систематично виконував норми виробітку на 120—150 проц. Добре працювали колгоспники Г. А. Воронин, І. М. Проць, М. Й. Паславський, М. М. Сем’янів та ін. Господарство проіснувало до 1957 року, коли було приєднано до колгоспу «Перемога» села Похівки.

Поступово налагоджувалося в селищі й культурне життя. Зразу ж після визволення почала виходити районна газета «Радянське село», відкрили середню школу, районну бібліотеку, клуб, відновили свою роботу лікарня, медамбулаторія. Люблять богородчанці спорт, навіть у ці, сповнені напруженою працею по відбудові селища, дні вони мали вже сім первинних фізкультурних організацій, футбольну, волейбольну та велосипедну команди.

Але на перешкоді патріотичній праці богородчанців стали банди українських націоналістів, які вдавалися до терору, збройних нападів, підпалів. Оунівці вбили багатьох жителів селища, серед яких були вчителі М. І. Концур, М. С. Концур, колишні члени КПЗУ Ю. І. Барабаш, М. В. Воронич, перший секретар райкому комсомолу М. В. Марчук. Трудящі Богородчан, не шкодуючи життя, вели боротьбу проти оунівських банд. У цих боях загинули комуністи з Богородчан І. П. Козачковський і В. О. Сичов. Одній з вулиць селища присвоєно ім’я чекіста І. М. Калмикова, життя якого обірвала бандитська куля в січні 1946 року. Комуніст І. М. Калмиков виконував складні й небезпечні завдання в боротьбі проти бандитів, за мужність і відвагу його було нагороджено орденом Червоної Зірки.

Велику повсякденну роз’яснювальну роботу серед населення вели партійні й радянські органи. Завдяки цьому зростала політична свідомість населення, яка особливо виявилася під час виборів до Верховної Ради СРСР у березні 1946 року. При високій політичній активності населення пройшли також вибори 9 лютого 1947 року до Верховної Ради УРСР. Жителі селища віддали голоси за свого земляка В. І. Костея.

Розпочата у перші дні після визволення праця по відбудові і невпинному розвитку Богородчан продовжувалась і далі. Трудівники селища успішно виконували завдання післявоєнних п’ятирічок. В Богородчанах збудували і розширили ряд промислових підприємств, культурних закладів, виросли нові кадри робітників, службовців, інтелігенції. Серед богородчанських підприємств, що успішно виконали планові завдання післявоєнних п’ятирічок і дали надпланову продукцію, були промкомбінат, артіль «Коопвзуття», промартіль ім. Кірова та ін. Добру славу в селищі завоював своєю працею колектив районної друкарні.

Дальшого розвитку економіка селища досягла після XX з’їзду КПРС. В Богородчанах побудували нові підприємства. Щоб краще використати місцеві можливості для розвитку промисловості, в 1957 році тут було створено райхарчокомбінат, який почав випускати ковбасні і хлібобулочні вироби та безалкогольні напої. Промартіль ім. С. М. Кірова реорганізували у бондарний цех Солотвинського лісокомбінату. В селищі почала працювати міжколгоспна будівельна організація, МТС було реорганізовано на PTC (з 1961 року — «Сільгосптехніка»). У 1962 році на базі промартілі «Коопвзуття» та дрібних побутових майстерень створено райпобуткомбінат, 1968 року відкрито швейно-галантерейну фабрику, з січня 1970 року почав працювати цегельний завод.

Швейно-галантерейна фабрика виробляє спецодяг для робітників, білизну, а також різні сувеніри. Заслуженою повагою серед трудящих селища і району користується колектив побуткомбінату. При комбінаті є пересувна майстерня по ремонту годинників, взуття, одягу, меблів, телевізорів, радіоприймачів, магнітофонів тощо.

Великі будівельні роботи в колгоспах району здійснює «Міжколгоспбуд». Тут уже споруджено кілька лікарень, будинків культури, шкіл, жител для спеціалістів, а також виробничих приміщень.

Серед богородчанських трудівників багато відзначилися своїми трудовими успіхами. Це робітники бондарного цеху лісокомбінату В. Ю. Багрій, М. Д. Воронин, працівники об’єднання «Сільгосптехніки» — учасник Вітчизняної війни слюсар П. Гуменяк, тракторист І. О. Микицей, друкар І. С. Богославець, швачки швейно-галантерейної фабрики М. Гавдяк, Ю. Момот, С. Романюк, майстри побуткомбінату — член виконкому районної Ради депутатів трудящих Н. Кмич, І. Дем’яник та інші.

За період 1945—1969 років у селищі розгорнулося велике житлове будівництво. У ці часи побудовано 29 комунальних будинків, серед яких 5 шістнадцятиквартирних та 6 восьмиквартирних, приміщення комбінату «Веселка», розраховане на 150 дітей, будинок піонерів, близько 200 індивідуальних будинків, добудовано школу на 22 класні кімнати з спортзалом, районну та дитячу лікарні. Красивішає селище — його вулиці заасфальтовано, посаджено понад 2 тис. декоративних дерев, впорядковано центральну площу.

З кожним роком зростає культурний рівень Богородчан. Успішно працює середня школа, серед випускників якої учителі, інженери, лікарі, агрономи, офіцери Радянської Армії. Школа має добре обладнані кабінети фізики, математики, хімії, біології. Тут є ленінський зал, кімната бойової слави, клуби — інтернаціональний та вихідного дня. Учні — члени інтернаціонального клубу — листуються з учнями шкіл РРФСР, Білорусії, Грузії, а також Німецької Демократичної Республіки, Болгарії, Польщі, що сприяє патріотичному та інтернаціональному вихованню молоді.

Цікавий, змістовний відпочинок влаштовує клуб вихідного дня. Тут і туристські походи в мальовничі місця району та області, і захоплюючі ігри, і зустрічі фізкультурних колективів, перегляд кінофільмів та прослухування радіопередач. Завжди гостинно відчинені для трудящих двері районного будинку культури. Його роботу скеровують у багатьох напрямках, поєднуючи корисний відпочинок з пропагандою досягнень науки і техніки, здобутків сучасного мистецтва. При будинку культури створено агіткультбригаду, яка часто виступає з концертами перед жителями Богородчан, навколишніх сіл та інших районів області. Великим успіхом серед трудящих користуються виступи самодіяльних художніх колективів та окремих солістів. Активний учасник художньої самодіяльності композитор-початківець Ю. А. Канака написав ряд пісень, зокрема «Цвіти, Верховино», «Зорі вересневі», які стали популярними в області. В селищі є районна бібліотека з книжковим фондом 22,6 тис. томів, якими користуються 2300 читачів. Важливим показником культури побуту є розвиток нових звичаїв. Щороку відбуваються свято пісні, урочисті проводи до Радянської Армії, вечори вшанування передовиків виробництва, з 1963 року систематично відзначається День повноліття.

Заможно й культурно живуть Богородчани, впевнено крокуючи разом з усім радянським народом до комунізму.

В. Й. ГАРАЦЬ, Я. В. ДУЛЕВИЧ, О. С. КРИВОРУЧКО, М. П. ХВОСТІН
Ази генеалогії ПОЧАТОК. Із повагою, Ганна
Відповісти

Повернутись до “Літера Б”

Хто зараз онлайн

Зараз переглядають цей форум: Немає зареєстрованих користувачів і 16 гостей