БАРВІНКОВЕ (Барвінкова Стінка), місто, Харківська область, Україна

Відповісти

У цьому місті/Цим містом/Це місто

Народився і живу
0
Немає голосів
Народився, але не живу
0
Немає голосів
Жили мої батьки
0
Немає голосів
Жили декілька поколіннь моїх пращурів
0
Немає голосів
Жило більше 7 поколіннь моїх пращурів
0
Немає голосів
Досліджую
0
Немає голосів
Цікавлюсь
1
100%
Є зв'язок моїх пращурів з цим НП
0
Немає голосів
Ваш варіант відповіді
0
Немає голосів
Ваш варіант відповіді
0
Немає голосів
 
Всього голосів: 1

Онлайн
Аватар користувача
АннА
Супермодератор
Повідомлень: 8876
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Стать: Жінка
Дякував (ла): 3562 рази
Подякували: 2154 рази

БАРВІНКОВЕ (Барвінкова Стінка), місто, Харківська область, Україна

Повідомлення АннА »

БАРВІНКОВЕ – місто Харків. обл., райцентр. Розташов. в долині р. Сухий Торець (бас. Сіверського Дінця). Залізнична ст. Про давнє заселення тер. міста свідчать кургани царських скіфів та печенізькі кам'яні баби. Слобода Барвінкова Стінка була заснована 1651–53 козаками на чолі з отаманом Iваном Барвінком. Протягом 1690–1705 в слободі жив козак С.Драний – один із ватажків Булавінського повстання 1707–1709. За участь мешканців слободи у цьому повстанні, а також за те, що кошовий Запорозької Січі К. Гордієнко, який підтримав I. Мазепу, мав хутір поряд із слободою, за указом Петра I остання була спалена.
Відновлення слободи датується 1760. Невдовзі вона стала центром Барвінкостінківської паланки Війська Запорозького. Після знищення 1775 Запороз. Січі козакам слободи було оголошено волю, багато хто з них переселився на Кубань. Від 1777 Б. – військ. казенна слобода. Коли імп. Катерина 0II 1786 відвідала тут дерев'яну церкву, де зберігалися козац. реліквії, місц. жителі побачили в цьому оскверніння (жінкам відвідувати козачу церкву було заборонено) і будівлю спалили.
Після 1775 Б. входило до Азовської, від 1802 – Катериносл., від 1835 – Харків. губерній. Після селянської реформи 1861 – волосний центр Iзюмського пов. Харків. губ. Тут працювали мех.-ливарний і олійний з-ди, парові млини.
1923 Б. стало центром р-ну, що входив до Iзюмської округи, з 1932 – у складі Харків. обл. Райцентр 1923–62 та від 1966. 1938 надано статус міста.
В історію Великої вітчизняної війни Радянського Союзу 1941–1945 Б. увійшло як місце трагедії: у трав. 1942 і в лют. 1943 тут двічі потрапляли в оточення ударні сили Пд.-Зх. фронту (див. Харківська операція 1942). Б. була визволена від гітлерівських окупантів уперше 24 січ. 1942 (див. Барвінківсько-Лозівська операція 1942), вдруге – після повторної окупації – 2 лют. 1943, остаточно – 9 верес. 1943. Місто було майже повністю зруйноване.
Пам'ятки арх-ри: два житлові будинки 19 ст. та церква Успіння Пресвятої Божої Матері (1884), збудована на честь визволення Болгарії від турец. гноблення (в цьому визволенні барвінківці брали активну участь).

Зображення
Ази генеалогії ПОЧАТОК. Із повагою, Ганна
Онлайн
Аватар користувача
АннА
Супермодератор
Повідомлень: 8876
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Стать: Жінка
Дякував (ла): 3562 рази
Подякували: 2154 рази

Re: БАРВІНКОВЕ, місто, Харківська область, Україна

Повідомлення АннА »

З історії міст і сіл УРСР виданої у 1968-1973 роках.
Барвінкове — місто районного підпорядкування, центр Барвінківського району, залізнична станція на лінії Харків — Ростов. Розташоване за 180 км на південь від Харкова, в долині р. Сухого Торця (басейн Дону). Населення — близько 15 тис. чоловік. Барвінкове виникло на початку другої половини XVII століття. За переказами, воно було засноване козаками отамана Барвінка.

На горі Чумацькій була збудована дерев’яна фортеця з потайним ходом до води. Тут містився козачий дозір. З гори було видно піщаний брід, звідки з’являлись татари, що чинили спустошливі напади на окраїни Російської держави і в т. ч. на землі Слобідської України. Стрімкий берег річки називали Пристіном. Тому й слобода дістала назву Барвінкової Стінки, а потім Барвінкового.

Навколо слободи були запорізькі зимівники, які відігравали важливу роль в боротьбі з татарськими набігами. Оскільки загроза нападів орди існувала й далі, фортецю постійно зміцнювали. У 1760 році граф Капніст надіслав у Барвінкове 200 козаків з своїм утриманням. Населення слободи займалось землеробством і скотарством, а також чумацьким промислом і ремісництвом. Сіяли переважно пшеницю і льон, збуваючи їх мешканцям Азовського узбережжя. Звідти привозили сіль, сушену рибу тощо. Землю обробляли волами, рідше — кіньми. В заможних господарствах козаків були корови, свині, отари овець.

Слобода розросталась. Наприкінці XVIII століття в ній було вже дванадцять вулиць — сотень: Пристінська, Кутянська, Бобухівська, Радківська, Западенська та ін. В 1770 році тут проживало 2409, а в 1790 році — 3370 чоловік.

Після ліквідації Запорізької Січі у 1775 році Барвінкове спочатку входило до складу Азовської, потім Катеринославської і далі — Харківської губерній. Катерина II щедро роздавала запорізькі землі поміщикам. Відбувався швидкий процес закріпачення селянства. Навколо Барвінкового поміщики Пашков, Циглер, Пліщеєв та ін. мали кожен по 15 і більше тисяч десятин землі. Населенню Барвінкового лишалось дуже мало землі.
Селяни терпіли від феодально-кріпосницької експлуатації, епідемій, голоду. Внаслідок великої смертності в окремі періоди кількість населення різко зменшувалась. Так, наприклад, у 1831 році від холери в слободі померло 60 чоловік, а в 1849 епідемія поклала в могилу близько 700 осіб. Це призвело до того, що з 4399 чол. населення у 1830 році його кількість зменшилась до 4171 чол. у 1863 році.

Після скасування кріпацтва барвінківській громаді належав земельний наділ — 13 651 десятина, в т. ч. орної землі — 6760 десятин. Барвінкове стало тоді волосним центром Ізюмського повіту Харківської губернії, навколо нього оселялось багато німців-колоністів. Кращі барвінківські землі були в руках поміщиків, куркулів, монастирів, колоністів. Біднота займала переважно солончаки, малопридатні землі, змушена була йти в найми. Жила в напіврозвалених мазанках з підсліпуватими вікнами.

Розвиток капіталізму в Росії викликав у Барвінковому появу нових промислових і торговельних підприємств. Тут почали працювати паровий млин, дві слюсарні майстерні; в 1869 році стала до ладу станція Курсько-Харківсько-Азовської залізниці — Барвінкове. У 1903 році ця станція відправляла різних вантажів у кількості понад 2 млн. пудів і одержувала близько 3 млн. пудів. У 1907 році звідси було вивезено 5 тис. вагонів зерна на суму 3 млн. карбованців.

Розорене внаслідок реформи 1861 року селянство швидко диференціювалося. В Барвінковому оселялися також знедолені селяни центральних губерній Росії, гнані злиднями в пошуках роботи. Створювані таким чином ринки робочої сили ставали своєрідними біржами праці, які називалися в народі «полежаєвками» (від місця, де завжди лежали голодні безробітні).

У той час досить інтенсивно проникав на південь Росії іноземний капітал. У 1910 році німецька компанія «Классен Фрезе і Дік» побудувала в Барвінковому завод сільськогосподарських машин «Луч». Його робітники зазнавали жорстокої експлуатації, досить сказати, що робочий день на заводі тривав не менше 12 годин.

Навіть і після скасування кріпацтва трудяще селянство залишалось безправним. Були випадки застосування до нього тілесних покарань. Щоб взяти участь у виборах до Ізюмської земської управи, громадянину необхідно було мати майновий ценз на суму не менше 3 тис. карбованців. Тому в земствах засідали поміщики, куркулі, купці.

В період революції 1905—1907 рр. робітники Барвінкового разом з трудящим селянством проводили мітинги. В жовтні 1905 року барвінківські залізничники оголосили страйк, рух на залізниці припинився. Селянство починало боротьбу за землю. 23 липня 1906 року на загальних зборах Барвінківської сільської громади селяни вирішили відібрати церковні землі, «бо церковники не мають потреби в землі, самі її не обробляють». На вимогу населення, а також враховуючи тривожні обставини того часу, місцевий староста 13 серпня надіслав рішення зборів благочинному 3-го округу Ізюмського повіту. Довідавшись про це, Харківський губернатор наказав Ізюмському земському начальнику та повітовому справникові скасувати те рішення, звільнити з посади старосту та притягти до відповідальності ініціаторів постанови зборів. Селян С. П. Митька, В. Ф. Бобуха, О. О. Моргуна, І. Ф. Бобуха було ув’язнено. Місцевий вчитель земської школи Я. І. Сухоносов звинувачувався в підтримці «бунтівників».

Та навіть у тих важких умовах реакції класова боротьба не припинялась. Розвиткові політичної свідомості народних мас сприяла революційна пропаганда, що її вела більшовицька партія. У 1911 році в Барвінкове приїхав більшовик В. І. Штиров, який розгорнув революційну роботу серед населення. У тому ж році на заводі «Луч», куди Штиров влаштувався ливарником, було організовано політичний гурток. Політична боротьба не припинялась і в роки першої світової війни.

Повільно розвивались освіта і культура. До реформи 1861 року в Барвінковому була лише однокласна школа, у 1888 році відкрилась друга школа. В 1892 році тут навчалося 66 учнів. Тоді ж було побудовано двокласну церковно-парафіяльну школу. У 1910 році у всіх школах Барвінкового навчалося близько 500 чол. з усієї волості, що становило менше 30 проц. дітей шкільного віку.

У 1909 році в Барвінковому відкрилось комерційне училище, до якого приймали передусім дітей заможних кіл населення. Незважаючи на те, що населення Барвінкового за національним складом переважно українське, викладання в школах провадилось виключно російською мовою. У цьому проявлялась насильницька русифікаторська політика царського самодержавства.

Звістка про повалення самодержавства в результаті Лютневої революції 1917 року викликала велике політичне піднесення робітників і селян. В центрі революційної боротьби у Барвінковому були робітники заводу «Луч», які очолили багатолюдні мітинги, демонстрації, що проходили під лозунгом «Геть війну!», «Восьмигодинний робочий день!», «Землю — селянам!». Повернення В. І. Леніна з еміграції, його історичні Квітневі тези надали боротьбі трудящих ясної перспективи, революційної спрямованості.

У квітні 1917 року в Барвінковому було створено Раду робітничих депутатів на чолі з більшовиком Штировим. 27 травня 1917 року Ізюмська Рада робітничих і солдатських депутатів звернулася до Барвінківської Ради з пропозицією про спільність дій. 1 червня Барвінківська Рада відповіла згодою і послала своїх представників — В. Скворцова та І. Карягіна — до Ізюма для з’ясування «способів об’єднання».

Барвінківська Рада робітничих- депутатів була перетворена в Раду робітничих і селянських депутатів, яка підтримувала політику більшовицької партії. Це підтверджується посвідченням, виданим 24 жовтня 1917 року виконкомом Барвінківської Ради П. І. Котелевському, обраному членом Ізюмського повітового виконкому Ради робітничих, солдатських і селянських депутатів. У документі зазначено, що Котелевський направляється в Ізюм з настановою проводити більшовицьку лінію.

Звістка про перемогу Великої Жовтневої соціалістичної революції викликала велику радість трудящих Барвінкового. 20 листопада 1917 року збори трудящих обрали революційний комітет, до складу якого ввійшли робітники заводу «Луч», залізничники, солдати. Серед них В. І. Штиров (голова), К. Н. Малюта, П. А. Осадчий, М. П. Сторчай та ін. Ревком звернувся до трудящих села з відозвою, в якій повідомив про повалення контрреволюційного Тимчасового уряду. Населення радо вітало заходи нової, революційної влади. При ревкомі було створено відділи соціального забезпечення, продовольчий, земельний, фінансовий, народної освіти, які одразу приступили до роботи. Продовольчий відділ вишукував резерви й лишки продовольства, організовував постачання Червоній гвардії, подавав матеріальну допомогу сім’ям червоногвардійців і найбіднішим селянам. Земельний відділ узяв на облік майно поміщиків, німців-колоністів та ін. великих землевласників, розподіляв землю серед малоземельних і безземельних селян.

Крім ревкому, було організовано також військово-революційний штаб для боротьби з контрреволюцією. До його складу ввійшли машиніст паровоза I. С. Зайцев (голова), І. П. Ніколенко, В. М. Сторчай, І. Власенко та інші.

Штаб збирав серед заможної частини населення лишки продовольства і здавав їх Ізюмському повітовому військовому комісаріату.

У своїй діяльності військово-революційний штаб спирався на загін самооборони, створений з робітників заводу та залізничників. Загін, що мав 48 чоловік, підтримував революційний порядок, охороняв населення від нападів різних контрреволюційних банд. Ревком організував також загін Червоної гвардії, яким командував матрос М. Савгирін. Ці заходи сприяли підтримці дій революційного комітету, зростанню його авторитету серед трудящих.

Було також реорганізовано Барвінківську Раду робітничих і селянських депутатів. До її складу в січні 1918 року ввійшли В. І. Штиров (голова), П. А. Осадчий, І. Т. Гаркуша, М. П. Сторчай, В. М. Сторчай, Ф. Т. Труфманов.

У квітні 1918 року, під час навали німецьких окупантів і гайдамацьких банд, виконком Ради змушений був залишити Барвінкове; перед окупацією він поширив по селах звернення з закликом до населення добровільно вступати до лав Червоної Армії для боротьби проти окупантів та українських буржуазних націоналістів.

Під Барвінковим у Морозовій балці загони Червоної гвардії чинили німцям і гайдамакам запеклий опір. Тільки після чотириденних боїв ворог оточив село. Підпалені артилерійським вогнем, горіли Западня, Марусівка, залізнична станція Барвінкове. Під натиском переважаючих сил ворога червоногвардійці, прикриваючись бронепоїздом, залишили Барвінкове. В селі почалися грабежі, терор. Та недовго панували окупанти. Через два-три місяці загін Червоної гвардії разом з бійцями самооборони і червоними партизанами між селами Григорівною і Богодаровим дав бій німецько-гетьманським військам. Удар по ворогу був настільки дошкульним, що він відступив. Наприкінці 1918 року Барвінкове визволене від німецьких окупантів. У селі знову було створено ревком, потім обрано Раду робітничих і солдатських депутатів, яку очолив В. М. Сторчай. Та мирний перепочинок і на цей раз не був тривалим.

У червні 1919 року Барвінкове захопили білогвардійські війська Денікіна. У травні 1919 року загони барвінківського військкомату, надзвичайної комісії і міліції влилися у 33-й Комуністичний полк, що формувався в Краснограді. В складі революційних військ були Іван та Андрій Лукашови, І. Жигайло, В. Шевченко, І. Решетняк, три брати Гаркуші та ін. барвінківці. У грудні 1919 року Барвінкове визволили від денікінців і в селі знову створено ревком. 11 січня 1920 року в Барвінковому відновлено партійну організацію, що була створена в 1919 році, вона мала 27 членів та 6 кандидатів партії. 20—21 січня 1920 року відбулась нарада Ізюмського повітового ревкому за участю голів волревкомів. Від Барвінківської волості з доповіддю на нараді виступив тов. Шелонов. Діяльність ревкому та партійної організації розгорталась у дуже важких умовах. Уже весною (квітень) 1920 року в районі Гришине — Барвінкове лютували махновські банди, що мали близько 2000 чол. піхоти і 80 шабель. У цей час у Барвінковому було створено штаб для боротьби з бандитизмом.

Населення волості всіляко підтримувало дії Червоної Армії. Колишні червоні партизани були кращими розвідниками. Неодноразові спроби махновців захопити Барвінкове були марними. Наприкінці 1920 року бронепоїзд, викликаний з м. Слов’янська, та загін Барвінківського військово-революційного комітету розгромили бандитів на станції Гусарівка, а потім на станції Гаврилівка. За день бронепоїзд звільнив залізницю від Слов’янська до Лозової. Було захоплено багато зброї, продовольства та інші трофеї.

Після закінчення громадянської війни та розгрому інтервентів у селах району почало налагоджуватись мирне життя. Трудящі Барвінківської волості, які в боротьбі за владу Рад виявили високий героїзм, приступили до відбудови народного господарства, зруйнованого в роки імперіалістичної та громадянської воєн.

Боротьбою з розрухою і бандитизмом керували комуністи, активні учасники боротьби за владу Рад — В. О. Андрющенко, І. Т. Гаркуша, П. А. Осадчий, І. П. Ніколенко та інші.

Комсомольська організація в Барвінковому виникла в буремні дні громадянської війни. Днем заснування комсомольського осередку вважається 18 березня 1920 року, коли після мітингу, присвяченого пам’яті Паризької комуни, робітнича молодь Барвінкового провела свої перші комсомольські збори. Представник вол-парткому відкрив збори молоді, яка побажала вступити до комсомолу, і привітав присутніх з народженням першої комсомольської організації. Тут же всім комсомольцям видали членські квитки. Ініціаторами організації комсомолу були С. Карпенко, О. Штирова, Ф. Коваленко, М. Бобовников, О. Бережний та інші.

У червні 1920 року організовано первинну комсомольську організацію на заводі «Луч». Комсомольці були помічниками партійної організації у проведенні суботників, в організації допомоги сім’ям червоноармійців. Під час наступу біло-поляків у травні 1920 року майже всі комсомольці подали заяви з проханням послати їх на польський фронт добровольцями. Ті ж комсомольці, що не пішли до армії, оголосили себе мобілізованими на трудовий фронт. У 1921 році в районі лютували банди Марусі, Савонова та інші. Комсомольці виконували караульну службу у військкоматі, чатували в дозорах на випадок раптового нападу бандитів. Вони допомагали загонам Червоної Армії та органам міліції боротися з різними антирадянськими елементами, спекулянтами, самогонщиками. У 1922 році в комсомольській організації налічувалося вже 50 чоловік.

Було створено також спілку робітників землі і лісу, яка захищала інтереси батраків, та інші профспілкові організації.

У 1923 році Барвінкове стало центром району, що входив до Ізюмського округу. Партійна організація постійно спрямовувала діяльність комсомолу і профспілок на виконання поточних завдань Радянської влади.

З глибоким сумом населення Барвінкового зустріло звістку про смерть В. І. Леніна. На похорон Ілліча були відряджені кращі комсомольці І. Нестеренко і В. Є. Боженко. Засвідчуючи свою відданість ленінській партії, барвінківські безпартійні робітники у квітні 1924 року відрядили на Десяту окружну партконференции до м. Ізюма свого представника М. М. Хоронька. Він привіз делегатам Червоний прапор на відзнаку солідарності робітників з Комуністичною партією і вітав учасників конференції.

В період індустріалізації країни розвивається і промисловість Барвінкового. Реконструюється завод «Червоний промінь» (кол. «Луч»). Активну участь у відродженні заводу брали старий комуніст з дореволюційним стажем, слюсар Д. І. Мартинов, комуніст-робітник 3. І. Леонтьев, безпартійні І. Ф. Пучков, токар О. В. Богатинський. За час з 1927 по 1937 рік валова продукція заводу зросла в 5 разів, продуктивність праці — в 4 рази. Велику роль у цьому відіграло соціалістичне змагання. Майже 70 проц. робітників були ударниками.

Добре працював цей завод до самого початку Великої Вітчизняної війни. Високих успіхів у соціалістичному змаганні постійно добивалась бригада слюсарів на чолі з Н. В. Погосієм. У першому кварталі 1939 року вона виконала свою виробничу програму на 280 проц., у т. ч. березневу — на 360 проц. Бригада токарів, що нею керував І. А. Жигайло, квартальне завдання виконала на 300 процентів.

3 18 комуністів заводу 15 чол. працювали в цехах, були передовиками в роботі. Так, токар механічного цеху А. Т. Жигайло місячну програму виконував на 190 проц., слюсар І. В. Коваленко—на 182,5 процента. Серед кращих виробничників був секретар парторганізації заводу — Г. О. Селіверстов.

Будувалися і розвивалися в Барвінковому й інші підприємства. У 1925 році стала до ладу електростанція. У 1928 році створено артіль для виготовлення возів, згодом тут почали працювати артіль цукерково-булочних виробів «Зоря» та артіль «Спільна сила». Працювали також три парові млини, олійниця, бойня та ін. підприємства.

Як у відбудовний період, так і в період індустріалізації та колективізації сільського господарства партійні організації провадили велику роботу по вихованню молодого покоління. Постановою Барвінківського РК КП(б)У «Про загальне навчання, укомплектування шкіл соцвиху та ліквідацію неписьменності» передбачалося створити нові школи, забезпечити їх кадрами, дітей незаможників — стипендіями тощо.

До 10-річчя Великого Жовтня Барвінківський робітничий клуб був радіофікований. Щовечора збиралося тут багато людей, які «слухали доповіді і концерти з великих міст».

Комуністична партія послідовно втілювала в життя ленінський кооперативний план. Ще в 1919 році в Барвінковому організовано трудову артіль садівників і городників, яка мала 44 члени, 20 десятин землі. До складу її правління входили С. К. Ярошенко, П. П. Пісковський, А. Т. Бідний.

5 березня 1922 року на зборах селян Барвінкового створено землеробську артіль. Рішенням повітового земвідділу від 30 березня 1922 року її було названо Першою трудовою землеробською артіллю. До ради артілі входили Г. М. Тищенко (голова), І. П. Ніколенко, В. О. Андрющенко4. У 1924 році вона мала вже 110 чол. і 71 десятину землі.

8 серпня 1922 року в Барвінковому організовано Другу трудову землеробську артіль, до якої ввійшло 9 родин. Головою ради артілі був Г. Д. Пономаренко. До ради артілі входили також Ф. С. Осьмуха і Г. Т. Голуб.

У кооперуванні господарств активну участь брали комітети незаможних селян. На пленумі Ізюмського окружного комітету незаможних селян 2 січня 1924 року представник Барвінківського районного комітету незаможних селян тов. Кузьменко заявив, що незаможники радо вітають кооперування сільського господарства і що частина їх уже вступила в колгоспи. За допомогою органів влади комнезами району відбирали землі нетрудового користування в куркулів, організовували комітети взаємодопомоги, створювали фонд від самооподаткування, збирали хліб і гроші на поліпшення медичного обслуговування населення, організовували школи.

В жовтні 1927 року конкурсний комітет Ізюмського окружного виконкому преміював кращі господарства округи, серед них комуну «Червона зоря» та артіль ім. Петровського Барвінківського району. У тому ж році в Барвінковому було організовано сільськогосподарську виставку по тваринництву, в якій взяли участь 163 господарства. На виставці було представлено 400 голів худоби. Було премійовано 77 господарств, видано грошових нагород на суму 425 крб., речових нагород (плуги, устаткування для олійниці, бібліотеки) на суму 313 карбованців.

У першій половині 1929 року в Барвінковому організовано кілька ТСОЗів і комун, а в грудні того ж року на їх основі утворилися селищні зернові товариства, значно більші, ніж колишні артілі. 17 жовтня 1929 року був заснований колгосп «Червоний промінь». До- 1931 року він об’єднував 26 господарств, серед них — 20 бідняцьких і 6 середняцьких, мав 241,5 га землі. 10 лютого 1930 року створено колгосп «Червоний лан», який протягом року об’єднав 65 господарств, з них 9 батрацьких/ 28 бідняцьких, 24 середняцькі і 4 заможні. Незаможники не тільки охоче вступали до колгоспу, вони боролися також за перебудову ТСОЗів на основну форму колективних господарств — артіль.

Кращими активістами у проведенні колективізації і хлібозаготівлі були голова сільської Ради Ф. І. Муравйов, В. П. Мироненко, Ф. О. Любицький, М. К. Міщенко та інші.

Успіхи соціалістичної індустріалізації в країні дали змогу забезпечити колгоспи механізмами і машинами, створити машинно-тракторні станції та машинно-тракторні майстерні. Все це сприяло широкому розгортанню колективізації. Трудове селянство району активно вступало до колгоспів, боролося з куркульством.

До початку 1931 року в Барвінковому колективізовано 80 проц. селянських господарств. Існували невеликі артілі: «Шлях до нового життя», «Перемога», «Перший Південний» і «Друга п’ятирічка», комуна «Комінтерн». Головами їхніх правлінь були Т. П. Ситник, Я. Т. Голуб, Я. І. Пащенко, М. П. Рева, І. Ф. Прохорський.

У 1932 році колгоспи були укрупнені. Наприклад, до артілі «Друга п’ятирічка» приєднали 6 артілей і 2 комуни. У 1940 році ця об’єднана артіль була вже багатогалузевим господарством. На цей час у селі та його околицях було 6 колгоспів з посівною площею близько 9 тис. га. На їхніх полях працювали 73 трактори, 30 комбайнів, 23 автомашини.

Артіль «Друга п’ятирічка», наприклад, мала 4 бригади: 3 польові і городницьку, 4 великі тваринницькі ферми, пасіку (300 колод). Землі у неї було 2325 га. Артіль мала 300 голів великої рогатої худоби, не рахуючи молодняка, 155 коней, 700 свиней, 260 овець. У 1940 році голова колгоспу С. І. Бут був учасником Всесоюзної сільськогосподарської виставки.

Передові колгоспники Барвінкового, як і всього району, боролись за вирощення стопудових урожаїв зернових.

Указом Президії Верховної Ради УРСР від 19 жовтня 1938 року село Барвінкове було віднесено до категорії міст районного підпорядкування. За переписом 1939 року населення його становило 15 477 чоловік.

За роки довоєнних п’ятирічок Барвінкове виросло в місто з різноманітною промисловістю, високорозвинутим колективним сільським господарством, яке славилося на Україні високими врожаями пшениці, кукурудзи і соняшнику.

На машинобудівному заводі «Червоний промінь», у машинно-тракторній майстерні та на інших підприємствах працювало 1090 робітників.

Уже в 1941 році Барвінкове мало понад 17 тис. населення. Його обслуговували дві поліклініки, лікарня на 100 ліжок, дві аптеки, дитяча і жіноча консультації, пологовий будинок. Тут було чимало навчальних закладів, серед них дві середні, три семирічні і три початкові школи, медична школа і школа глухонімих та сліпих. Районна бібліотека налічувала 30 тис. книг.

Змінився і вигляд міста, його вулиці освітлювалися електрикою. Працювали кінотеатр, бібліотека, клуб, готель — громадсько-культурні заклади, яких не знала, та й не могла знати стара Барвінківська слобода.

Місто зростало, розквітало; здійснювались плани його дальшого розвитку. Так тривало до 22 червня 1941 року.

З першого дня Великої Вітчизняної війни трудящі Барвінкового, як і весь радянський народ, стали на захист завоювань Великого Жовтня. Частина барвінківців пішла на фронт, решта працювала на потреби оборони. Розгорталось будівництво оборонних споруд, готувалась протитанкова оборона міста. Міські підприємства виробляли продукцію для фронту., Завод «Червоний промінь» випускав вогнемети. На початку вересня 1941 року проведено евакуацію заводів, колгоспів і населення.

У районі Барвінкового в 1941—1943 рр. відбувалися жорстокі бої. Ворог захопив місто 23 жовтня 1941 року. Тоді ж фашисти повісили тут літнього селянина і на грудях у нього почепили дощечку з написом: «Так буде зі всяким, хто не коритиметься німцям». Гітлерівці грабували, палили, по-звірячому вбивали людей. Особливо тероризували населення гестапівці.

Вони кожного дня заарештовували по кілька чоловік, мордували, а потім розстрілювали, вішали, тіла скидали в яр. Так були страчені колгоспник І. Ф. Орел, Д. Соломка, працівник райспоживспілки Т. М. Сіроштан, дружина комуніста Потуржанська та багато ін. По-звірячому замордовані були сестри Діна і Марія Дворецькі. Д. Дворецьку в зимовий день, в лютий мороз, зовсім голу фашисти посадили в коляску мотоцикла і возили по місту під регіт п’яної фашистської солдатні, а коли вона знепритомніла — застрелили. Окупанти вбили також Г. М. Милованова, І. Д. Гаркушу, Т. С. Подольського, Г. Л. Титаренка, В. І. Покотила, Я. І. Плиса та багатьох інших громадян.

Барвінківці чинили дійовий опір гітлерівським окупантам. Ще до першої окупації партійна організація створила партизанський загін з 62 бійців, на чолі з першим секретарем райкому партії А. У. Пісківським. Загін складався з трьох груп, їхніми командирами були А. А. Давиденко, П. В. Пономаренко, І. Ф. Потуржанський.

Одними з перших до загону народних месників вступили комуністи І. М. та М. О. Поваляєви, І. О. Безмаленко, І. Є. Канілов, С. М. Цмак, Г. І. Глущенко, І. Д. Плис, М. А. Тищенко. Бази загону були розташовані в Теплинському і Курульському лісах.

Загін виконував розвідувальні завдання Червоної Армії, провадив бойові операції проти фашистів. Так, 3 листопада 1941 року група барвінківських партизанів та бійці 124-го кавалерійського полку вступили в бій проти ворога. В тому бою фашисти втратили 52 солдати й офіцери, 27 було поранено.

Залишений для виконання спеціальних завдань у Барвінковому Я. Т. Волик підпалив німецький гараж: згоріло 10 автомашин з обмундируванням. Розвідниця загону А. К. Молчанова зіпсувала сірчаною кислотою 8 автомашин, гранатою знищила двох ворожих мотоциклістів, захопила кулемет, п’ять гвинтівок, поширила близько 2 тис. листівок.

Під час наступу Радянської Армії 20 січня 1942 року партизани під командуванням А. А. Давиденка провели у ворожий тил 1-й кавалерійський полк. За цю вдалу операцію командування полку оголосило А. А. Давиденку, Ф. П. Кривоносу, В. Н. Колісниченку, Д. Д. Федоренку і В. О. Моргуну подяку.

24 січня 1942 року частини 5-го кавалерійського корпусу у взаємодії з окремими частинами 57-ї армії та партизанами визволили Барвінкове. Населення радісно зустрічало своїх визволителів. Життя в місті відновилося. Почали працювати школи та ін. учбові заклади й установи, хоча фронт був лише за 18 км. Колгоспники сховали від гітлерівців посівний матеріал, а тепер добровільно здавали його до посівного фонду колгоспів.

До травня 1942 року Барвінкове було прифронтовим містом. У травні тут розгорнулися жорстокі бої. 17 травня місто знову було окуповане. Звірства фашистів ще більше посилились. Окупанти вимагали здавати по 1 тис. літрів молока від кожної корови, 150 яєць від несучки; хто цього не виконував, розстрілювали; молодь вивозили на каторгу до Німеччини. З Барвінкового вивезено 490 чоловік.

Після розгрому фашистів на Волзі наші війська розгорнули широкий наступ на Харківському напрямку. Була визволена майже вся Харківщина. 2 лютого 1943 року Барвінкове вдруге визволено, а 9 березня — знов окуповано ворогом. Фронт зупинився на Дінці. Озвірілі фашисти, вдершись у Барвінкове, розстрілювали чоловіків, навіть підлітків.

З травня 1942 року в тилу ворога діяли партизани під командуванням М. К. Бородіна. Ця група руйнувала ворожі лінії зв’язку, мінувала ділянки залізниці, пускала під укіс ешелони з військами і технікою. Під час відступу фашистських військ партизани знищили переправи, відбили у ворога 150 цнт хліба, 60 коней, 20 голів великої рогатої худоби та інше награбоване у населення майно.

Після визволення Харкова наші війська продовжували широкий наступ. 10 вересня з району Ізюма прорвала ворожу оборону в напрямі на Барвінкове 31-а гвардійська танкова бригада. Танкісти завдали удару по вогневих позиціях ворога і відкрили шлях для піхоти. Одним з перших увірвався в місто танк, в екіпажі якого були бійці В. П. Семенов, Ф. П. Дюкарьов, Г. Я. Нестеренко, С. Мухін. Того ж дня — 9 вересня 1943 року — Барвінкове остаточно визволене від окупантів.

Страшну картину наслідків гітлерівської окупації побачили і тут воїни-визволителі. Комісія по розслідуванню злочинів окупантів виявила три великі ями з тілами закатованих людей. У північно-східній частині міста в траншеї було 50 трупів. У ямі на околиці міста — 155 трупів з слідами катувань: відрізаними вухами, поламаними руками, побитими ногами.

Гітлерівці зруйнували майже всі підприємства і будинки Барвінкового. Величезні збитки заподіяні сільському господарству. Всі колгоспні споруди були знищені, колгоспники поверталися з евакуації на голе місце. У Барвінковому залишилася лише одна напівзруйнована школа. Збитки, завдані району, становили понад 1 млрд. карбованців за старим масштабом цін.

Ще не закінчилася війна, а трудящі Барвінкового у відповідь на заклик Комуністичної партії з великою енергією взялися за відбудову рідного міста, водночас допомагаючи і фронту — здавали хліб для постачання Червоній Армії, збирали подарунки для фронтовиків і кошти на будівництво танкової колони «Барвінківець». До середини 1944 року колгоспники, робітники та інтелігенція Барвінківського району вже зібрали майже 2 млн. карбованців. Трудящі міста і району звернулися з сердечним привітанням до воїнів-визволителів 39-ї гвардійської Барвінківської стрілецької дивізії, 31-ї гвардійської Барвінківської окремої танкової бригади, 1890-го Барвінківського окремого самохідного артполку і 517-го Барвінківського окремого танкового батальйону. У своєму посланні вони писали: «Рідні наші визволителі! Ваша чиста кров освятила землю нашого рідного міста. Ваша безстрашність і відвага повернули нам життя, свободу і честь радянських громадян. Немає слів, якими б можна було висловити нашу радість, любов і подяку за наше визволення». У листі-відповіді фронтовики писали: «Дякуємо за теплого батьківського листа і подарунки, які ви надіслали нам — визволителям м. Барвінкового. Ваші подарунки свідчать про велику любов, що виявляє весь радянський народ до своєї Червоної Армії». Далі бійці і командири розповіли барвінківцям про свої нові бойові успіхи, передали їм бойовий армійський привіт і запевнили, що повністю виправдають високе найменування «барвінківців».

Трудящі відбудовували зруйновані підприємства і колгоспи. Невдовзі відновили свою роботу млин, столярний цех, слюсарня, шевська та кравецька майстерні райпромкомбінату, а також електростанція, що постачала енергію підприємствам радіовузлу, кінотеатру. Почала виготовляти гончарні вироби артіль «Надробуд», відбудовувався завод «Червоний промінь». У жовтні 1943 року вже працювала школа.

У винятково важких умовах проходила відбудова колгоспів. Не вистачало тягла і робочої сили. Весь тягар господарювання падав на плечі жінок, стариків і підлітків. Жінки і діти коровами (коней не було) обробляли поля. Та поступово колгоспи зміцнювались. На допомогу їм прийшли колективи промислових підприємств, трудящі Російської Федерації та інших братніх республік. Особливо цінною була допомога трудящих Саратовської області. Вони з своїх фондів виділили для колгоспів Барвінківського району різні сільськогосподарські машини, посівний матеріал, велику рогату худобу.

Своєю самовідданою працею робітники і колгоспники допомагали Радянській Армії очищати рідну землю від фашистської погані. Барвінківці захищали свою Батьківщину на всіх фронтах Великої Вітчизняної війни. Серед відважних радянських воїнів, що героїчно билися з ворогом з перших днів війни, був В. П. Перевозчиков, командир окремого батальйону. Віктор Петрович був одним з керівників операції по врятуванню скарбів Дрезденської картинної галереї. А. М. Калашник брав участь у боях на Курській дузі, під Гомелем, Кенігсбергом. Лейтенант Калашник командував ротою ПТР, обороняв шосе Жлобін — Бобруйськ. У боях на цьому напрямку його бійці відбили дві танкові атаки ворога, знищили 8 фашистських танків. А. М. Калашник нагороджений орденами Червоного Прапора, Вітчизняної війни II ступеня, Червоної Зірки. Тепер він директор Барвінківської заочної середньої школи.

Сміливим воїном був І. С. Киян, нагороджений багатьма орденами і медалями, ударник комуністичної праці на заводі «Червоний промінь».

Пройшли з боями від Барвінкового до Берліна, подаючи медичну допомогу воїнам, медсестри В. П. Пащенко й О. Є. Осадча. За сміливість і відвагу вони відзначені урядовими нагородами.

Двома орденами Червоного Прапора, орденом Червоної Зірки і багатьма медалями нагороджений І. М. Фесенко. Він мужньо захищав місто-герой на Волзі, визволяв Барвінкове, Лозову, Харків і Донбас, громив фашистських стерв’ятників у повітряних просторах Югославії. У післявоєнний час за самовіддану працю Фесенко нагороджений медаллю «За трудову доблесть».

Високо оцінила Радянська Батьківщина ратні подвиги й інших барвінківців: М. І. Кожевникова, М. О. Паволоцького, П. Ф. Петрухненка, І. С. Осадчого, М. А. Габу, які не лише виявили героїзм на фронтах Великої Вітчизняної війни, але й самовіддано відбудовували зруйноване господарство та боролися за дальший розвиток економіки і культури рідного міста.

Завдяки героїчним зусиллям населення, Барвінкове швидко відбудовувалось, красивішало.

У 1947 році став до ладу відбудований завод «Червоний промінь». Натхненно працювали на відбудові заводу муляри Т. М. Забашта, М. В. Григор’єва і Г. О. Колесник, директор заводу М. К. Плис, начальник цеху Г. І. Бут, механік В. Т. Зінченко, бухгалтер А. І. Воликова — депутат міськради та ін. У 1948 році на повну потужність почав працювати мельзавод № 17.

Поступово розвивалося і сільське господарство. В 1947 році колгоспи району завершили освоєння довоєнної площі орної землі. Вони здали державі зерна на 902 тис. пудів більше, ніж у 1945 році.

Високими трудовими показниками трудящі району зустріли 40 річницю Жовтня. Тракторист МТС І. К. Рибалка трактором ДТ-54 виробив умовної оранки 1463 га (за планом 985 га), заощадив на ремонті трактора понад 2 тис. карбованців.

Ланка Є. Л. Заєць з колгоспу ім. Калініна план здачі коконів тутового шовкопряда виконала на 305 процентів. У тому ж колгоспі доярка Л. К. Чикота за 9 місяців надоїла від кожної корови по 2390 літрів молока.

На заводі «Червоний промінь» токар М. Я. Плис свої виробничі завдання виконував на 290 проц., формувальниця М. М. Сопко — на 250 процентів.

На підприємствах міста посилився процес механізації, в колгоспах і радгоспах розвиток землеробства і тваринництва відбувався на базі механізації і хімізації сільськогосподарського виробництва.

Гордістю трудящих міста є завод «Червоний промінь». До 1958 року підприємство випускало насоси для парових котлів, вугленавантажувальні машини, транспортери, підіймальні лебідки та ін. шахтне устаткування. З 1958 року завод спеціалізується по виробництву бурового устаткування, верстатів канатно-ударної дії, а також виготовляє устаткування для хімічної промисловості. У 1962 році «Червоний промінь» уперше випустив 40 нових самохідних автоматизованих бурильних установок, які дають у 6—7 разів вищу продуктивність, ніж верстати старої конструкції. З 1964 року завод приступив до освоєння нової бурильної установки. За роки семирічки обсяг валової продукції заводу збільшився майже втроє, а в новій п’ятирічці має зрости у 1,6 раза. Продуктивність праці зросла за семирічку на 209 процентів.

З виникненням патріотичного руху — змагання за високе звання колективів і ударників комуністичної праці — в цей рух на заводі включились 12 бригад, 5 з них уже завоювали це почесне звання. 141 робітникові присвоєно звання ударника комуністичної праці.

У січні 1964 року колектив заводу закликав інші підприємства міста боротися за звання підприємств високої культури. Тепер завод не впізнати — на його території великий фруктовий сад, квітники, декоративні дерева. На Дошці пошани — портрети передовиків і новаторів виробництва: слюсарів М. В. Кожевникова і В. У. Плиса, токарів І. А. Онищенка, Г. І. Сулименка, І. Т. Ломаки — ударників комуністичної праці, які виконують норми на 150—170 проц.; керівників бригад комуністичної праці В. М. Власенка, А. К. Кобильника та інших.

Розширились й інші підприємства міста. У 1961 році виріс новий триповерховий корпус молокозаводу. В його цехах механізовано всі виробничі процеси. Продуктивність праці зросла порівняно з 1958 роком у 1,5 раза, підвищилась заробітна плата працюючих. Робітники цеху сухого молока борються за звання колективу комуністичної праці.

Повністю електрифіковано мельзавод № 17. Завдяки механізації всіх робіт значно підвищилась продуктивність праці, зменшилась собівартість продукції. За добу підприємство випускає 120—135 тонн продукції.

У 1960 році на базі артілі «Надробуд» створено завод будівельних матеріалів. Виробництво цегли в 1965 році збільшилось у 12 раз порівняно з 1940 роком (до ,6 млн. штук). Валова продукція виросла з 1951 року по 1965 рік майже в 4 рази.

Ще у 1958 році в Барвінковому було створено колгоспну будівельну організацію — міжколгоспбуд. Тільки за 1962 рік нею було збудовано 5 корівників, 5 свинарників, птахоферму, два сільські клуби, двоє дитячих ясел. Будівництво рік у рік збільшується. Високими показниками в роботі відзначається бригадир теслярів С. М. Шевченко.

Значно розширився комбінат побутового обслуговування. Він збагатився новим устаткуванням, відкрито нові цехи: пошиття і ремонту взуття, ремонту годинників, радіоприймачів, телевізорів, фотоательє.

Новий хлібозавод потужністю в 5,5 тис. тонн хліба й булочних виробів на рік став до ладу в 1961 році.

За успіхи в соціалістичному змаганні підприємств Барвінкового у 1963 році місту вручено перехідний Червоний прапор обкому КП України і облвиконкому.

Трудящі Барвінкового добилися значних успіхів і в сільському господарстві. Колгоспники подвоїли і потроїли виробництво сільськогосподарської продукції. Так, колгосп «Друга п’ятирічка», перейменований в 1950 році на колгосп ім. Калініна, у 1958 році одержав урожай зернових 19,8 цнт з га, а в 1964 році — 24,9 цнт з га. З 1965 року господарство спеціалізується на відгодівлі свиней. Валовий збір зерна в артілі збільшився майже удвічі порівняно з 1955 роком. З кожним роком зростають посіви цукрових буряків та соняшнику. Якщо в 1955 році під цукровим буряком була площа в 25 га, то в 1965 році — 285 га.

Всього колгосп має 2825 га земельних угідь, з яких орної землі 2127 гектарів.

У 1950 році укрупнився колгосп ім. Леніна; він об’єднався з колгоспом ім. XVIII партз’їзду. З грудня 1955 року його очолює комуніст колишній старший механік MTС В. О. Гордієнко. Артіль має 4516 га сільськогосподарських угідь.

Колгоспи побудували за типовими проектами цегляні тваринницькі приміщення: корівники, телятники, свинарники, широкогабаритний пташник, у якому в 1964 році зимувало 6 тис. штук птиці. Споруджено водонапірні башти, у двох корівниках діють скребкові транспортери.

Після реорганізації МТС у 1958 році обидва колгоспи придбали необхідну сільськогосподарську техніку. В артілі ім. Калініна є 26 тракторів, 13 зернових, бурякових і кукурудзозбиральних комбайнів, 14 автомашин та інша сільськогосподарська техніка. В артілі ім. Леніна — 20 тракторів, 15 зернових, бурякових і кукурудзозбиральних комбайнів, 9 автомашин та інші сільськогосподарські машини.

Виросли кадри спеціалістів і майстрів високої продуктивності праці. Серед них — механізатор колгоспу ім. Калініна В. М. Нестеренко. Працюючи в колгоспі з 1939 року, вона під керівництвом комбайнера артілі Ф. Г. Плаксіна оволоділа всіма типами комбайнів: зерновими, буряковими, силосними та кукурудзозбиральними. В 1959 році В. М. Нестеренко була учасницею Виставки досягнень народного господарства СРСР, одержала бронзову медаль. Згодом Радянський уряд нагородив її медаллю «За трудову відзнаку». В 1962 році вона виростила по 45 цнт кукурудзи на площі 50 га. У 1964 році Нестеренко посіяла квадратно-гніздовою сівалкою 108 га соняшнику і 164 га кукурудзи. Закінчивши сівбу, її ланка, без затрат ручної праці, виростила по 53 цнт кукурудзи з га на площі 112 гектарів.

Серед знатних людей Барвінкового — краща доярка колгоспу ім. Леніна М. А. Велим, яка надоює понад 3 тис. кг молока від кожної корови; бригадир механізаторів колгоспу ім. Леніна комуніст І. П. Фесенко, бригада якого першою в районі завоювала звання колективу комуністичної праці, телятниця Н. М. Гаркуша, скотар А. Г. Тищенко, свинарка О. І. Прокудіна, трактористи М. І. Земляк, І. М. Осадчий, ланкова Д. М. Куплевацька, бригадири С. А. Луговий і В. М. Маяцький.

Постійно поліпшується добробут трудящих. Неподільний фонд колгоспу ім. Калініна становить 897 тис. крб. Грошові прибутки артілі ім. Леніна зросли до 781 тис. крб. у 1965 році. Господарство першим по району перейшло на грошову оплату праці колгоспників.

Економічному піднесенню Барвінкового значною мірою сприяє Донецька залізниця, яку в 1958 році було електрифіковано. По ній курсують тепер могутні електропоїзди з швидкістю понад 120 км на годину. На станцію Барвінкове прибувають добрива, лісоматеріали, машинне обладнання, відвантажуються сільськогосподарська продукція, вироби заводу «Червоний промінь».

У соціалістичному змаганні барвінківські залізничники завоювали перехідний Червоний прапор Краснолиманського відділку руху.

Місто повністю електрифіковане і радіофіковане. Шосейні шляхи і мости капітально відремонтовані. Значно поліпшилося водопостачання. Прокладено майже 9 км водопроводу, 14 тис. кв. метрів тротуарів. Побудовано новий міст на вулиці ім. Леніна. Завершується будівництво асфальтової дороги від Барвінкового до с. Великої Комишувахи.

З 1959 року в місті курсують автобуси і таксі. В Барвінківському автопарку 32 автобуси і легкових таксі, які перевозять населення не тільки по місту, але й у віддалені села. Налагоджено автобусне та авіаційне сполучення з обласним центром.

Розширилась площа зелених насаджень. На вулицях і площах висаджено більше 7 тис. декоративних і фруктових дерев, створено лісопарк площею до 40 га, р якому тільки у 1960 році посаджено 120 тис. дерев. У центрі міста збудовано стадіон на 5 тис. місць. Недалеко від нього височить пам’ятник В. І. Леніну.

У місті 4 тис. житлових будинків, серед них чимало двоповерхових і триповерхових. Тільки в 1963 році 50 родин одержали нові квартири. Розширилося також індивідуальне будівництво, якому держава допомагає кредитами, будівельним матеріалом тощо.

До послуг населення —34 магазини, 9 підприємств громадського харчування.

Значно поліпшилося медичне обслуговування трудящих. У 1910 році Барвінківська лікарня, яка обслуговувала 4 волості, мала всього 12 ліжок, двох фельдшерів і одну акушерку. Тепер у місті працюють 24 лікарі,, 130 середніх медичних працівників. Заслуженою повагою і авторитетом у місцевих жителів користуються лікарі М. Ф. Калашник (нині пенсіонер), О. О. Сороколат, Г. О. Топчій, С. Г. Шахотін, нагороджений орденом Леніна, та інші.

Міська поліклініка розташована у двоповерховому будинку. У місті виросло справжнє медичне містечко: серед густої зелені розміщено хірургічне, терапевтичне, пологове, інфекційне відділення. У 1958 році побудовано корпус тубдиспансеру. Є аптека, дитяча консультація. Всі медичні заклади укомплектовані сучасним обладнанням.

Зросла кількість загальноосвітніх шкіл. За активною участю громадськості в 1962 році побудовано триповерхове приміщення середньої школи № 2, в 1963 році — восьмирічної школи. У Барвінковому — дві середні і три восьмирічні школи, вечірня школа робітничої молоді. Працює заочна середня школа. Понад 2650 дітей і робітничої молоді щороку заповнюють світлі, просторі класи, добре обладнані кабінети, спортивні зали учбових закладів. Багато робітників заводу «Червоний промінь» має вищу і середню освіту.

У Барвінковому близько 200 вчителів. Майже всі вони — члени товариства «Знання», яким 12 років керувала член КПРС з 1920 року В. Г. Грабовська. Великою повагою користуються ветерани народної освіти вчителі-орденоносці: В. Д. Пономарьов, М. С. Ничик, М. І. Желіховська, М. Ф. Рубан та інші.

В 1963 році в Барвінковому відкрито сільське професійно-технічне училище, в якому 325 юнаків і дівчат набувають спеціальності механізатора широкого профілю.

Розширилась сітка дошкільних закладів. У Барвінковому відкрито 3 дитячі садки і 5 дитячих ясел.

На площі ім. Леніна — районний Будинок культури. У Барвінковому працюють також Будинок культури заводу «Червоний промінь», три профспілкові і три колгоспні клуби, кінотеатр «Зірка», літній кінотеатр, театр народної творчості, 10 бібліотек — профспілкових і колгоспних, планетарій.

Діють також університети культури і здоров’я, університет для батьків.

Дитячі роки провів у Барвінковому український поет С. В. Александров. Жив тут також друг О. С. Пушкіна К. К. Данзас.

У Барвінківській двокласній сільській школі вчився М. О. Скрипник — видатний діяч Комуністичної партії і Радянської держави (1872—1933). 6 червня 1962 року Барвінківській середній школі № 1 було присвоєно його ім’я.

У Барвінковому жили і вчились І. І. Магда — професор Харківського зооветеринарного інституту, М. Г. Карпов — журналіст і письменник, П. Т. Андрющенко — генерал.

Відповідно до Указу Президії Верховної Ради УРСР від 4 січня 1965 року м. Барвінкове знову стало районним центром Харківської області. Місто впорядковується, генеральним планом розвитку та реконструкції передбачено дальший розвиток промисловості і всього господарства. Завод «Червоний промінь» буде значно розширено, збільшать випуск продукції харчові підприємства міста.

Для поліпшення житлових умов трудящих буде побудовано понад 50 тис. кв. метрів житлової площі. Красиві багатоповерхові будинки виростуть по вулиці Леніна, у центральній частині міста та поблизу вокзала. В заплаві річки Сухого Торця буде Парк культури та відпочинку. Він з’єднає розрізнені частини міста в єдине ціле.

Невпізнанною стане центральна площа. Її прикрасять новий адміністративний будинок і кінотеатр.

Буде збудовано кілька дитячих садків і ясел на 1130 місць, дві середні школи, школу-інтернат на 480 учнів, нову лікарню, аптеку.

Стануть до ладу новий універмаг, ресторан, дві їдальні, кафе-закусочна, домові кухні і нові магазини.

Комфортабельні автобуси курсуватимуть від вокзалу до центру міста, вони з’єднають елеватор та вулицю Тараса Шевченка з вулицею Леніна.

Ці чудові плани успішно здійснюються.

А. М. КАЛАШНИК, В. П. КАСЬЯНОВ
Ази генеалогії ПОЧАТОК. Із повагою, Ганна
Онлайн
Аватар користувача
АннА
Супермодератор
Повідомлень: 8876
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Стать: Жінка
Дякував (ла): 3562 рази
Подякували: 2154 рази

Re: БАРВІНКОВЕ, місто, Харківська область, Україна

Повідомлення АннА »

Державний архів Харківської області
Православні
1. Слобідсько-Українська губернія, з 1835 р. Харківська губернія
2. Харківська єпархія
3. Церква Георгіївська, слоб. Барвінкове (Барвінкова Стінка) Ізюмського пов.
4. Села: Андріївка, Архангельське, Весела, Єфимівка, Ілканка, Миколаївка,Михайлівка, Надеждівка, Нова-Надеждівка, Ново-Георгіївське, Ново-Іванівка, Олександрівка, Скаловата Балка, Тетянівка, Трудолюбівка
5. Народження: 1801: ф. 40, оп. 110, спр. 264; 1803: ф. 40, оп. 110, спр. 276; 1804:ф. 40, оп. 110, спр. 277; 1804: ф. 40, оп. 109, спр. 318; 1808: ф. 40, оп. 110, спр. 278; 1810:ф. 40, оп. 110, спр. 279; 1811: ф. 40, оп. 110, спр. 280; 1812: ф. 40, оп. 110, спр. 265; 1813–1822: ф. 40, оп. 109, спр. 353; 1815: ф. 40, оп. 110, спр. 266; 1816: ф. 40, оп. 110, спр. 284;1818: ф. 40, оп. 109, спр. 316; 1819: ф. 40, оп. 110, спр. 285; 1819–1835: ф. 40, оп. 109,спр. 316; 1820: ф. 40, оп. 110, спр. 286; 1821: ф. 40, оп. 110, спр. 287; 1822: ф. 40, оп. 110,спр. 288; 1823: ф. 40, оп. 110, спр. 289; 1823–1830: ф. 40, оп. 105, спр. 2; 1824: ф. 40,оп. 110, спр. 290; 1825: ф. 40, оп. 110, спр. 291; 1831–1841: ф. 40, оп. 105, спр. 724; 1831:ф. 40, оп. 110, спр. 270; 1832: ф. 40, оп. 110, спр. 295; 1833: ф. 40, оп. 110, спр. 271; 1838:ф. 40, оп. 110, спр. 298; 1840: ф. 40, оп. 110, спр. 299; 1841: ф. 40, оп. 110, спр. 300; 1842:ф. 40, оп. 110, спр. 301; 1843: ф. 40, оп. 110, спр. 302; 1845: ф. 40, оп. 110, спр. 303; 1846:ф. 40, оп. 110, спр. 304; 1847: ф. 40, оп. 110, спр. 305; 1848–1849: ф. 40, оп. 105, спр. 735;1849: ф. 40, оп. 110, спр. 307; 1850–1851: ф. 40, оп. 105, спр. 739; 1851: ф. 40, оп. 105,спр. 746; 1852: ф. 40, оп. 105, спр. 754; 1852–1855: ф. 40, оп. 105, спр. 761; 1853: ф. 40,оп. 105, спр. 781; 1855: ф. 40, оп. 105, спр. 769; 1855: ф. 40, оп. 105, спр. 775; 1856: ф. 40,оп. 105, спр. 783; 1856–1858: ф. 40, оп. 105, спр. 788; 1857: ф. 40, оп. 105, спр. 791; 1858:ф. 40, оп. 105, спр. 802; 1858: ф. 40, оп. 105, спр. 807; 1859: ф. 40, оп. 105, спр. 802; 1859:ф. 40, оп. 105, спр. 809; 1860: ф. 40, оп. 105, спр. 816; 1860–1863: ф. 40, оп. 105, спр. 818;1862: ф. 40, оп. 105, спр. 866; 1864: ф. 40, оп. 105, спр. 832; 1864–1865: ф. 40, оп. 105,спр. 836; 1865: ф. 40, оп. 105, спр. 840; 1866: ф. 40, оп. 105, спр. 847; 1867: ф. 40, оп. 105,спр. 849; 1868: ф. 40, оп. 105, спр. 855; 1869: ф. 40, оп. 105, спр. 857; 1870: ф. 40, оп. 105,спр. 864; 1871: ф. 40, оп. 105, спр. 865; 1872: ф. 40, оп. 105, спр. 873; 1873: ф. 40, оп. 109,спр. 69; 1874: ф. 40, оп. 105, спр. 881; 1877: ф. 40, оп. 112, спр. 45; 1890: ф. 40, оп. 113,спр. 276
6. Шлюб: 1801: ф. 40, оп. 110, спр. 264; 1803: ф. 40, оп. 110, спр. 276; 1804: ф. 40,оп. 110, спр. 277; 1804: ф. 40, оп. 109, спр. 318; 1808: ф. 40, оп. 110, спр. 278; 1810: ф. 40,оп. 110, спр. 279; 1811: ф. 40, оп. 110, спр. 280; 1812: ф. 40, оп. 110, спр. 265; 1813–1822:ф. 40, оп. 109, спр. 353; 1815: ф. 40, оп. 110, спр. 266; 1816: ф. 40, оп. 110, спр. 284; 1818:ф. 40, оп. 109, спр. 316; 1819: ф. 40, оп. 110, спр. 285; 1819–1835: ф. 40, оп. 109, спр. 316;1820: ф. 40, оп. 110, спр. 286; 1821: ф. 40, оп. 110, спр. 287; 1822: ф. 40, оп. 110, спр. 288;1823: ф. 40, оп. 110, спр. 289; 1823–1830: ф. 40, оп. 105, спр. 2; 1824: ф. 40, оп. 110,спр. 290; 1825: ф. 40, оп. 110, спр. 291; 1831–1841: ф. 40, оп. 105, спр. 724; 1831: ф. 40,оп. 110, спр. 270; 1832: ф. 40, оп. 110, спр. 295; 1833: ф. 40, оп. 110, спр. 271; 1838: ф. 40,оп. 110, спр. 298; 1840: ф. 40, оп. 110, спр. 299; 1841: ф. 40, оп. 110, спр. 300; 1842: ф. 40,оп. 110, спр. 301; 1843: ф. 40, оп. 110, спр. 302; 1845: ф. 40, оп. 110, спр. 303; 1846: ф. 40,оп. 110, спр. 304; 1847: ф. 40, оп. 110, спр. 305; 1848–1849: ф. 40, оп. 105, спр. 735; 1849:ф. 40, оп. 110, спр. 307; 1850–1851: ф. 40, оп. 105, спр. 739; 1851: ф. 40, оп. 105, спр. 746;1852: ф. 40, оп. 105, спр. 754; 1852–1855: ф. 40, оп. 105, спр. 761; 1853: ф. 40, оп. 105,спр. 781; 1855: ф. 40, оп. 105, спр. 769; 1855: ф. 40, оп. 105, спр. 775; 1856: ф. 40, оп. 105,спр. 783; 1856–1858: ф. 40, оп. 105, спр. 788; 1857: ф. 40, оп. 105, спр. 791; 1858: ф. 40,оп. 105, спр. 802; 1858: ф. 40, оп. 105, спр. 807; 1859: ф. 40, оп. 105, спр. 802; 1859: ф. 40,оп. 105, спр. 809; 1860: ф. 40, оп. 105, спр. 816; 1860–1863: ф. 40, оп. 105, спр. 818; 1862:ф. 40, оп. 105, спр. 866; 1864: ф. 40, оп. 105, спр. 832; 1864–1865: ф. 40, оп. 105, спр. 836;1865: ф. 40, оп. 105, спр. 840; 1866: ф. 40, оп. 105, спр. 847; 1867: ф. 40, оп. 105, спр. 849;1868: ф. 40, оп. 105, спр. 855; 1869: ф. 40, оп. 105, спр. 857; 1870: ф. 40, оп. 105, спр. 864;1871: ф. 40, оп. 105, спр. 865; 1872: ф. 40, оп. 105, спр. 873; 1873: ф. 40, оп. 109, спр. 69;1874: ф. 40, оп. 105, спр. 881; 1877: ф. 40, оп. 112, спр. 45; 1890: ф. 40, оп. 113, спр. 276
7. –
8. Смерть: 1801: ф. 40, оп. 110, спр. 264; 1803: ф. 40, оп. 110, спр. 276; 1804: ф. 40,оп. 110, спр. 277; 1804: ф. 40, оп. 109, спр. 318; 1808: ф. 40, оп. 110, спр. 278; 1810: ф. 40,оп. 110, спр. 279; 1811: ф. 40, оп. 110, спр. 280; 1812: ф. 40, оп. 110, спр. 265; 1813–1822:ф. 40, оп. 109, спр. 353; 1815: ф. 40, оп. 110, спр. 266; 1816: ф. 40, оп. 110, спр. 284; 1818:ф. 40, оп. 109, спр. 316; 1819: ф. 40, оп. 110, спр. 285; 1819–1835: ф. 40, оп. 109, спр. 316;1820: ф. 40, оп. 110, спр. 286; 1821: ф. 40, оп. 110, спр. 287; 1822: ф. 40, оп. 110, спр. 288;1823: ф. 40, оп. 110, спр. 289; 1823–1830: ф. 40, оп. 105, спр. 2; 1824: ф. 40, оп. 110,спр. 290; 1825: ф. 40, оп. 110, спр. 291; 1831–1841: ф. 40, оп. 105, спр. 724; 1831: ф. 40,оп. 110, спр. 270; 1832: ф. 40, оп. 110, спр. 295; 1833: ф. 40, оп. 110, спр. 271; 1838: ф. 40,оп. 110, спр. 298; 1840: ф. 40, оп. 110, спр. 299; 1841: ф. 40, оп. 110, спр. 300; 1842: ф. 40,оп. 110, спр. 301; 1843: ф. 40, оп. 110, спр. 302; 1845: ф. 40, оп. 110, спр. 303; 1846: ф. 40,оп. 110, спр. 304; 1847: ф. 40, оп. 110, спр. 305; 1848–1849: ф. 40, оп. 105, спр. 735; 1849:ф. 40, оп. 110, спр. 307; 1850–1851: ф. 40, оп. 105, спр. 739; 1851: ф. 40, оп. 105, спр. 746;1852: ф. 40, оп. 105, спр. 754; 1852–1855: ф. 40, оп. 105, спр. 761; 1853: ф. 40, оп. 105,спр. 781; 1855: ф. 40, оп. 105, спр. 769; 1855: ф. 40, оп. 105, спр. 775; 1856: ф. 40, оп. 105,спр. 783; 1856–1858: ф. 40, оп. 105, спр. 788; 1857: ф. 40, оп. 105, спр. 791; 1858: ф. 40,оп. 105, спр. 802; 1858: ф. 40, оп. 105, спр. 807; 1859: ф. 40, оп. 105, спр. 802; 1859: ф. 40,оп. 105, спр. 809; 1860: ф. 40, оп. 105, спр. 816; 1860–1863: ф. 40, оп. 105, спр. 818; 1862:ф. 40, оп. 105, спр. 866; 1864: ф. 40, оп. 105, спр. 832; 1864–1865: ф. 40, оп. 105, спр. 836;1865: ф. 40, оп. 105, спр. 840; 1866: ф. 40, оп. 105, спр. 847; 1867: ф. 40, оп. 105, спр. 849;1868: ф. 40, оп. 105, спр. 855; 1869: ф. 40, оп. 105, спр. 857; 1870: ф. 40, оп. 105, спр. 864;1871: ф. 40, оп. 105, спр. 865; 1872: ф. 40, оп. 105, спр. 873; 1873: ф. 40, оп. 109, спр. 69;1874: ф. 40, оп. 105, спр. 881; 1877: ф. 40, оп. 112, спр. 45; 1890: ф. 40, оп. 113, спр. 276
9. –
10. –
Ази генеалогії ПОЧАТОК. Із повагою, Ганна
Онлайн
Аватар користувача
АннА
Супермодератор
Повідомлень: 8876
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Стать: Жінка
Дякував (ла): 3562 рази
Подякували: 2154 рази

Re: БАРВІНКОВЕ, місто, Харківська область, Україна

Повідомлення АннА »

Державний архів Харківської області
Православні
1. Харківська губернія
2. Харківська єпархія
3. Церква Успенська, слоб. Барвінкове Ізюмського пов.
4. –
5. Народження: 1890: ф. 40, оп. 113, спр. 276
6. Шлюб: 1890: ф. 40, оп. 113, спр. 276
7. –
8. Смерть: 1890: ф. 40, оп. 113, спр. 276
9. –
10. –
Ази генеалогії ПОЧАТОК. Із повагою, Ганна
Онлайн
Аватар користувача
MiyRodovid
Повідомлень: 2054
З нами з: 05 березня 2023, 19:34
Стать: Жінка
Звідки: Харків
Дякував (ла): 598 разів
Подякували: 441 раз
Контактна інформація:

Re: БАРВІНКОВЕ, місто, Харківська область, Україна

Повідомлення MiyRodovid »

ЦДІАК

Українська назва Барвінкова Стінка, сл. Російська назва Барвинкова Стинка, с.
Назва на 2009 рік Барвінкове, м.
Приписні села
Адмін поділ за документами Слав'янського пов. Катеринославського нам., з 1797 р. Ізюмського пов. Слобідсько-Української губ.
За адмін. поділом XIX ст. Ізюмського пов. Харківської губ.
За адмін. поділом XXI ст. Барвінківського р-ну Харківської обл.
Церкви св. Георгія

Тип Фонд Опис Справа
метрична книга 1989 1 566(1777); 568(1778); 569(1779); 588(1785); 591(1785)-2-й зош
сповідний розпис 1989 1 627(1798)
метрична книга 2005 1 195(1789)-2 зош.; 196(1794)-2 зош.; 198(1795)-2 зош.; 201(1798)-2 зош.;
сповідний розпис 2005 1 208(1800)-2 зош.
Скорбач, Лобойко, Вакуленко, Свечкарь, Федоренко, Чепеленко, Филатов, Серой, Ломака (Козача Лопань, Цупівка, Татарка, Дементіївка, сл. Борисовка, хутор Красный, Наумовка).
Узких, Фёдоровы, Зыряновы, Долидёнок (Забоевка, Новосибирская обл. д. Пьянкова, Екатеринбургский уезд)
Дайлидёнок, Розвадовские, Роговские, Демьянчик (д.Хотиловцы, Дисненский уезд, Виленская губерния)
Онлайн
Аватар користувача
MiyRodovid
Повідомлень: 2054
З нами з: 05 березня 2023, 19:34
Стать: Жінка
Звідки: Харків
Дякував (ла): 598 разів
Подякували: 441 раз
Контактна інформація:

Re: БАРВІНКОВЕ, місто, Харківська область, Україна

Повідомлення MiyRodovid »

Wikipedia

Слобода Барвінкова Стінка була заснована 1651-53 козаками на чолі з отаманом Іваном Барвінком[2] Підтвердження цього — суфікс присвійності -ове. Барвінкове стало центром Барвінківської паланки.

Барвінкове виникло завдяки великої хвилі переселення з Правобережної України до Лівобережної. Причиною цього була війна за незалежність під проводом Богдана Хмельницького. Козак Барвінок прийшов із ватагою та родинами з Запорізької Січі, з метою заселення вільних земель.

Зображення

На початку свого існування Барвінкове було зимівником, отримавши статус слободи у 18 столітті. На Чумацькій горі козаки розташували дерев'яну фортецю, з якої оглядалися всі підходи до міста. У 1680 та 1690 у місті була епідемія чуми.

Внаслідок агресивної політики Росії до українців у 1708—1709 роках, барвінківчани брали активну участь у повстанні під проводом Кіндрата Булавіна. Повстання виявилося невдалим, хоча російські війська зазнали значних втрат. Зокрема, був вбитий російський командир князь Долгорукий. Серед відомих героїв повстання був барвінківчанин отаман Семен Драний. У 1708 році місто відвідав цар Петро І, намагаючись вмовити барвінківчан не воювати проти нього, але попри це місцеві козаки підтримали Івана Мазепу і брали активну участь у війні за незалежність. Після поразки російські війська знищили Барвінкове, разом із багатьма іншими козацькими поселеннями.


Житловий будинок (сучасне використання — ощадкаса)
Існує альтернативна версія походження назви поселення. За переказами, поблизу садиб перших поселенців Шпака і Незолі була розташована балка, у якій росло багато барвінку. Так і виникла назва поселення — Барвінкова Балка, Барвінкова Стінка (стінка — схил), Барвінкове[3].

У часи Нової Січі Барвінкова Стінка — адміністративний центр Барвіностінківської паланки. Останній полковник Іван Гараджа залив сала за шкуру не одному слобідському пану, на що Харківський губернатор Щербинін скаржився Потьомкіну. Так, Гараджа 1774 року після участі барвінківців у козацькому повстанні Омеляна Пугачьова роззброїв карателів, а їхнього командира полковника Долгорукого окунув у діжку з дьогтем, виваляв у пір'ї, посадив задом наперед на шкапу, і в такому вигляді доправив до Ізюмського полку. Також І. Гараджа за наказом кошового отамана Петра Калнишевського нищив поселення слобідських козаків Грушуваху та Велику Камишеваху, які самовільно були збудовані на землі запорізького війська.

Незважаючи на указ Катерини ІІ про вічну волю козакам Барвінківської Стінки, якої не було, після ліквідації Запорізької Січі у 1775 році, значна частина барвінківців переселились на Кубань, де заснували свою станицю. Переселення очолив нащадок роду Івана Барвінка. А після відвідування козацької церкви Катериною ІІ в 1787 році проїздом з Криму, у яку жінкам вхід був заборонений, ще й спалили свою святиню, поскільки лярва Катька її осквернила. Слобода Барвінкова Стінка отримала статус військового поселення і до 1924 року замість вулиць мала сотенне розселення, яких було 12, входила до складу Ізюмського гусарського (драгунського) полку. Барвінківці-козаки відзначились під час Російсько-турецької війни 1877—1878 років. На честь їхнього подвигу був збудований 1884 року храм Успіння Пресвятої Богородиці — «храм на крові», пам'ятник визволителям Болгарії.

Барвінкове перетворюється в торгове волосне містечко, у якому щорічно проходить шість ярмарків та існує безліч магазинів, вітряків та млинів.

У часи російсько-української війни 1917—1922 р.р. (Рад. Союз засновано 1921.) відбувся Барвінківський бій. Барвінкове — один із районів, де діяли загони Нестора Махна.

Барвінкове постраждало внаслідок геноциду українського народу, проведеного урядом СССР в 1932—1933 роках, кількість встановлених жертв — 489 людей[4].

Під час Другої світової війни в 1941–1943 роках Барвінкове зазнало великої руйнації, коло міста шість разів проходив фронт. Ізюмо-Барвінківська наступальна операція була другою наступальною операцією Червоної Армії. Особливе значення мала катастрофа радянських військ у Харківській операції в травні 1942 року в так званому Барвінківському котлі.

У квітні 2019 року на в'їзді до міста було закладено парк біля пам'ятника радянським воїнам-визволителям 31-ї Гвардійської Барвінківської танкової бригади в рамках акції «Алея трьох поколінь» за участі школярів, учасників АТО та ООС, воїнів-афганців та чорнобильців.
Скорбач, Лобойко, Вакуленко, Свечкарь, Федоренко, Чепеленко, Филатов, Серой, Ломака (Козача Лопань, Цупівка, Татарка, Дементіївка, сл. Борисовка, хутор Красный, Наумовка).
Узких, Фёдоровы, Зыряновы, Долидёнок (Забоевка, Новосибирская обл. д. Пьянкова, Екатеринбургский уезд)
Дайлидёнок, Розвадовские, Роговские, Демьянчик (д.Хотиловцы, Дисненский уезд, Виленская губерния)
Відповісти

Повернутись до “Літера Б”

Хто зараз онлайн

Зараз переглядають цей форум: Немає зареєстрованих користувачів і 28 гостей