Походження свого прізвища Лимичі пов'язують з іменем Елема — сина хорватського короля Мирослава з династії Трпимировичів, який правив 945–949рр. Як свідчить Поліцький Статут (1440р.), від імені Елема його нащадки стали зватися Лимичами. Отже, документально наше прізвище відомо з Х ст. Тривала експансія Османської імперії в ХVІ ст. призвела до масової міграції населення. Фортеця Кліс, що в передмісті Сплита, — останній прихисток наших прародичів. У 1537 році, після довготривалої облоги турків, поліцькі племичі Лимичі були приречені фортецю залишити. І відтоді, — втративши свою землю, владу та елітарність, — у вигнанні…У селі Білів Рівненської області проживає найстаріша представниця древнього хорватського королівського роду Лимичів – вісімдесятип'ятирічна Ганна Миколаївна Леміч.
Полічанам, які відступили, була відведена територія для облаштування оборонної лінії — так виникли військові поселення — Хорватський Військовий Кордон. Прикордонні формування, до складу яких входили граничари Лимичі, дислокувалися від фортеці Сень (Senj) до населеного пункту Водотеч (Vodotec), що в передмісті Бріне (Brinje).
У 1772 році після першого поділу Польщі до Австрійської імперії була приєднана Галичина і почалася її колонізація. Саме тоді Лимичі були переселені з Балкан у Прикарпаття, в Надсяння — села Лікоть і Дидьово (Львівська область). В архівних документах цих сіл, крім прізвища Лимич, також знаходимо багато інших хорватських прізвищ: Драбин, Славич, Галич, Дибач, Борута, Мулик, Халик, що підтверджує «Leksik prezimena Socijalisticke Republike Hrvatske», Zaqreb, 1976.
Частина переселенців, перетнувши австро-польський кордон, пішли на Побережжя — землі між Бугом і Дністром. Таким чином кілька родин Лимичів оселилися і в селі Гарячківка на Поділлі (Вінницька область). В архівних документах і цього села також є прізвища хорватського походження: Кавчич, Кимач, Бака, Войта, Барабаш, Притула, Прудиус.
Уже в середині ХХ ст. наш рід спіткали наступні випробування. Внаслідок депортації населення з Надсяння галицькі Лимичі з 1939-го, 1946-го і 1951-го року — знову у вигнанні — на теренах колишнього Радянського Союзу, в тому числі й у Сибіру. В Україні, в місцях компактного розселення Лимичів, у 2000 році створені обласні громадські організації: «Львівський фонд роду Лимич», «Волинський фонд роду Лимич», «Вінницький фонд роду Лимич». Також Лимичі проживають у 17 областях України. З урахуванням усіх членів родин, зареєстровано 5141 людина, їх об'єднує голова роду Андрій Лимич, дослідник родоводу та ініціатор усіх родових справ.
На Балканах залишилися Лимичі від нашого давнього спільного предка, і тільки в Хорватії в 11 населених пунктах зафіксована 271 родина Лимичів. На часі — встановлення предковічного родинного зв'язку, ознайомлення з історичними пам'ятками середньовічної Далмації і в першу чергу — паломництво до гроба Елема. Наші наміри і настрої відображені в Родинному листі, який розісланий майже трьом тисячам рідним (додається).
З приводу історії нашого роду нами отримані цінні консультації в Інституті історії Національної Академії Наук України, в Київському Національному університеті ім. Т. Шевченка, в Києво-Могилянській Академії та Київському славістичному університеті, в Інституті історії Краківського Ягеллонського університету. У нас є тісна співпраця з історичним факультетом Львівського Національного університету ім. І. Франка та з Ужгородським Національним університетом. Понад сто публікацій в газетах, журналах і наукових збірниках — в Україні та за кордоном — майже 40 авторів висвітлили неординарні події роду Лимич.
Наскільки нам відомо, хорватські науковці приділяють недостатньо уваги вивченню східного спектру історії Хорватії. Ймовірно, через це і законодавство Хорватії не враховує можливості вільного повернення на свою історичну прабатьківщину колишніх співвітчизників.
Інформація з їхнього родинного сайту: http://rodfond.org
Потішив останній абзац.