Ромське життя-буття

Аватар користувача
cronoster
Повідомлень: 537
З нами з: 26 листопада 2016, 23:28
Стать: Чоловік
Звідки: Галицький Гуцуленд
Дякував (ла): 117 разів
Подякували: 997 разів

Re: Ромське життя-буття

Повідомлення cronoster »

Як циган покозачували)
У вас недостатньо прав для перегляду приєднаних до цього повідомлення файлів.
Коли згасне людська пам'ять й замовкнуть літописи, говоритиме каміння.
Аватар користувача
cronoster
Повідомлень: 537
З нами з: 26 листопада 2016, 23:28
Стать: Чоловік
Звідки: Галицький Гуцуленд
Дякував (ла): 117 разів
Подякували: 997 разів

Re: Ромське життя-буття

Повідомлення cronoster »

Спроби заякорити циган не мали позитивного ефекту
У вас недостатньо прав для перегляду приєднаних до цього повідомлення файлів.
Коли згасне людська пам'ять й замовкнуть літописи, говоритиме каміння.
Онлайн
Аватар користувача
АннА
Супермодератор
Повідомлень: 8878
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Стать: Жінка
Дякував (ла): 3563 рази
Подякували: 2154 рази

Re: Ромське життя-буття

Повідомлення АннА »

РОМИ, геноцид ромів на теренах сучасної України під час Другої світової війни. 1939 в СРСР проживали 88 200 Р., в УРСР – 10 443. Із Р. в Криму (2064 особи за переписом 1939), а також кількома тисячами в Західній Україні заг. кількість до серед. 1941 не перебільшувала 20 тис. осіб.

У проведенні "циганської політики" на окупованій нацистською Німеччиною Україні були задіяні айнзатцгрупи "С" та "D" поліції безпеки і СД (нім. Sicherheitsdienst Reichsführer-SS (SD) – служба безпеки райхсфюрера СС; див. також Айнзатцгрупи), стаціонарний апарат командувачів СС і поліції, підрозділи Вермахту, польової жандармерії, таємної польової поліції, а також цивільна адміністрація райхскомісаріату "Україна".

У зоні воєнного управління відомо 29 випадків масових страт Р. 1941–43, більшість з яких припадає на 1942. Відомо багато випадків знищення осілих Р. поряд із кочовими. У Чернігівській області ще 13 вересня 1941 зондеркомандою 4а був розстріляний табір із 32-х осіб. Із 1942 почалися винищення осілих Р. У Чернігові 10 червня 1942 вийшло оголошення за підписом начальника поліції безпеки, яким Р. наказували зібратися "для переселення на нові місця проживання". У серпні 1942 Р. перевезли до міської в'язниці, звідки вивозили на розстріл. 30 вересня 1942 було розстріляно до 2 тис. осіб. Така ж доля протягом 1942–43 спіткала кочових та осілих Р. ін. місць Черніг. обл. У Донецькій області в Артемівську в печерах алебастрового кар'єру наприкінці лютого 1942 вслід за євреями було знищено ромське населення. У Маріуполі така ж доля, як та, що в жовтні 1941 спіткала єврейс. населення міста, яке було розстріляне німцями, була й у Р. У Харкові розстріли проводилися в Харків. лісопарку і в Дробицькому Яру. У серед. 1942 в Сумах були розстріляні бл. 30-ти ромів. Із жовтня 1941 до лютого 1942 розстріли Р. були здійснені принаймні в 6-ти населених пунктах Запорізької області.

У зоні під управлінням цивільної адміністрації принципи "циганської політики" обговорювалися в Міністерстві окупованих східних територій. У червні 1942 до райхскомісаріатів "Остланд" та "Україна" надійшов запит: "...чи повинні, на вашу думку, цигани піддаватися такому ж ставленню, як євреї". Запитувалося про спосіб життя циган, чи були вони осілими або кочовими, їхні заняття, скільки серед них "змішаних" Р. У липні 1942 в мін-ві А.Розенберга підготували проект, відповідно до якого передбачалося "не робити різниці між кочовими й осілими циганами". Але наступний варіант від травня 1943 пропонував враховувати ці відмінності. Незважаючи на ці дискусії, у райхскомісаріаті "Україна" протягом 1941–43 відбулися щонайменше 55 страт, більшість сталися 1942. Ще у вересні–жовтні 1941 в Миколаївській області службовці айнзатцгрупи "D" провели дві страти Р. у районі Миколаєва. У січні 1942 бл. 200 Р. були розстріляні в Миколаєві. Кілька ромських сімей разом з єврейськими було вбито в колиш. нім. колонії Штейнберг у Варварівському р-ні Миколаїв. обл. У Херсоні в травні 1942 Р. наказали зібратися для від'їзду до Румунії. Коли 300 Р. зібралися, вони були розстріляні. Влітку 1943 було вбито ще 50 Р. Ще один масовий розстріл Р. був здійснений біля могильника худоби: знищений табір складався зі 150-ти осіб. У м. Нікополь Дніпропетровської області німці розстріляли "колону критих і відкритих циганських візків". У Покровському р-ні Дніпроп. обл. наприкінці 1942 було проведено облаву та вбито 40 Р. У Новоукраїнці Кіровоградської області на початку вересня 1941 стратили "6 асоціальних елементів (циган)", але систематичне знищення Р. тут почалося 1942, коли в зернорадгоспі ім. Леніна (Новоукраїнський р-н) були розстріляні 72 Р. Улітку 1942 було вбито 27 осілих Р.-колгоспників у с. Янич (нині с. Іванівка Чигиринського р-ну Черкас. обл.). У Кіровограді було "розстріляно й закатовано, за далеко неповними даними, близько шести тисяч душ єврейського населення і більше тисячі душ циган". У Полтаві восени 1941 під час облави на "небажаних елементів" була ліквідована група Р., протягом 1942 знищили Р. у 5-ти населених пунктах Полтавської області. У Житомирській області вбивства Р. відбулися в Малині та Янушполі (нині смт Іванопіль), у с. Голиші (нині с. Жовтневе Олевського р-ну). У Волинській області вбивства Р. розпочалися 2 червня 1942, коли в с. Шиловода нім. жандармерія розстріляла 64 Р., потім – у Камені-Каширському, у Ратному, у 1943 – у с. Видерта Камінь-Каширського р-ну. У Ковелі також було арештовано бл. 150-ти ромів. Їх утримували в таборі протягом 3-х днів, а потім убили. У Рівненській області неподалік від с. Степангород Володимирецького р-ну було розстріляно 15 Р., які ховалися в лісі. 21 травня 1942 від ген. комісара "Волині-Поділля" до всіх гебітскомісаріатів було надіслано додаткове розпорядження "всіх кочуючих циган ув'язнити негайно. Коней та візки конфіскувати та передати для раціонального використання". У київському Бабиному Яру також убивали Р. А.Кузнецов писав у книзі "Бабин Яр": "[Цигани] підлягали такому ж негайному знищенню, як і євреї... Циган везли в Бабин Яр цілими таборами..." У Київській області в травні 1942 Р. розстріляли в м. Васильків, у серпні 1942 – біля м. Обухів.

У Криму в 1939 проживали 2064 Р. Значна частина сповідувала мусульманство й перейняла мову та повсякденні традиції кримських татар. Із грудня 1941 до серпня 1942 айнзатцгрупа "D" звітувалася: із 16 листопада до 15 грудня 1941 розстріляно 824 Р., із 16 по 28 лютого 1942 розстріляні "роми, асоціальні елементи і саботажники – 421", у березні 1942 – "810 асоціальних елементів, ромів, психічнохворих і саботажників", за 2-гу пол. березня 1942 страчено "261 асоціальний елемент, у тому числі роми". У Сімферополі 9 грудня 1941 Р. зібрали в Циганській слобідці, було розстріляно до 1 тис. осіб. Однак Мусульманський к-т звернувся до німців із клопотанням, і розстріли припинили. Ще більш рельєфно "мусульманський чинник" відіграв у Бахчисараї, де ромське населення не постраждало. У Криму окупацію пережили понад 1 тис. Р.

Румун. влада здійснювала з червня 1942 депортації Р. до Трансністрії. Кількома хвилями через Дністер було переправлено майже 25 тис. осіб. За наказом губернатора Трансністрії від 29 липня 1942 коні й вози були конфісковані. Депортовані не мали продовольства, медикаментів. За словами свідка, "роми, як і євреї, прибули в район Голти. У них відібрали всі речі, і вони мерли як мухи". У звіті з району с. Ландау (нині с. Широколанівка Веселинівського р-ну Миколаїв. обл.) до префектури Березівка повідомлялося, що через епідемію тифу кількість Р. у Ландау скоротилася з 7500 до 1800–2400 осіб. Намагаючись поліпшити ситуацію, місц. влада 1943 видала розпорядження про розпуск колоній та розподіл Р. по навколишніх госп-вах. Але місц. керівники критикували Р. за нібито небажання працювати та залишатися на постійному місці. Час від часу Р. ставали жертвами екзекуцій румун. жандармів. Невідома кількість Р. була страчена місц. загонами самооборони, як у с. Шенфельд. За сучасними оцінками, кількість Р., які загинули в Трансністрії, становить бл. 11 тис., вижило прибл. 14 тис.

У дистрикті "Галичина" в лютому 1942 губернатор дистрикту наказав виявляти Р. з ін. країн. 30 квітня 1942 відділ населення та соціального забезпечення дистрикту відзвітувався до Генерал-губернаторства (див. Генеральна губернія) про проведення "евакуації" Р., звідки випливало, що в дистрикті було 536 іноземних та 670 польських Р. Стосовно місц. Р. політика в дистрикті була неоднозначною: у м. Городок Львівської області наприкінці червня 1942 було розстріляно 25 Р., через місяць у районі Рави-Руської – 24. Але в Дрогобичі та Бориславі в серпні 1942 Р. було наказано зібратися до поліції, звідки їх депортували до таборів примусової праці.

Ставлення до Р. з боку Організації українських націоналістів та Української повстанської армії було неоднозначним. У спогадах польських Р. зафіксовані факти переслідування їх укр. націоналістами, зокрема на Волині. З іншого боку, зміна ідеологічно- програмних орієнтирів ОУН та УПА 1943 передбачала толерантне ставлення до представників різних національностей, в т. ч. – до євреїв та Р.

Органи місц. самоврядування брали участь у реєстраціях Р., а по розправах з ними – в обліку майна. У м. Козелець Черніг. обл. начальник паспортного столу отримав розпорядження ставити в списку літеру "Ю" напроти прізвищ євреїв та літеру "Ц" напроти прізвищ циган, у вересні 1942 за цим списком жандармерією були заарештовані й розстріляні 30 Р. Службовці допоміжної поліції використовувалися для збору та подекуди страти Р. Напр., 8 травня 1942 за участю місц. поліцейських було вбито 13 Р. у с. Каланчак Херсонської області.

"Циганському питанню" присвячували публікації в окупаційних ЗМІ. "Нова Україна" (Харків) 5 вересня 1943 містила матеріал під назвою "Цигани та Європа". "Циганська проблема розкриває картину глибокого соціального виродження... Нова Европа, що постає на руїнах усього віджилого, консервативного, небезпечного й шкідливого для її народів, поставила сьогодні до розв'язання й цю проблему соціально-етичного порядку".

Н.Бессонов виокремлює 3 етапи в нацистській політиці: 1) літо 1941 – поч. 1942 – знищення ромських кочових таборів; 2) 1942 – геноцид за етнічною ознакою, включаючи осілих Р.; 3) із 1943 – Р. стають жертвами каральних антипартизан. акцій. О.Круглов вважає, що "як і євреї, роми підлягали поголовному винищенню лише за їхню етнічну приналежність". М.Голлер поділяє думку про тотальність винищення Р., наголошуючи, що цей висновок актуальний лише щодо території під управлінням Вермахту. Існують підстави кваліфікувати "циганську політику" нім. органів – Вермахту, СС, частково нім. цивільної адміністрації – та румун. влади – як геноцид.

Питання кількості жертв ускладнюються відсутністю повної інформації про кількість Р. напередодні війни. За оцінкою Д.Кенріка та Г.Паксона, серед 200 тис. жертв на територію України, Білорусі та Росії припадає 30 тис. Із них, на думку О.Круглова, від 19 до 20 тис. осіб припадає на територію України, понад половина з яких – депортовані з Румунії. Але ці підрахунки можна вважати лише попередніми.
Тяглий М.І.
Ази генеалогії ПОЧАТОК. Із повагою, Ганна
Аватар користувача
Balymba
Повідомлень: 643
З нами з: 10 березня 2016, 09:25
Стать: Чоловік
Звідки: Гуцульщина
Дякував (ла): 634 рази
Подякували: 795 разів

Re: Ромське життя-буття

Повідомлення Balymba »

Практично в кожному села Надвірнянщини були родини осілих циган. В 18 столітті вони трималися осібно - шлюби були виключно всередині спільноти, але десь з середини 19 століття цигани почали асимілюватися з місцевим населенням. До цього часу збереглися циганські прізвища з 18 століття - Матійчуки, Будейчуки, Федорчуки, Максимчуки і т.д. Їхні носії вже і не здогадуються про своє походження.
Левицький (придомок Попович), Левкун, Юращук, Стефурак, Кріпчук, Козьмин, Шовгенюк, Зеленевич, Ревтюк, Ґрещук, Вертипорох, Ківнюк, Чуревич, Панько, Данилюк, Жолоб, Мельничук, Ванджура, Козловський, Лесюк, Горішний, Попик, Ісайчук, Абрамюк, Дмитрук, Дудка, Микитишин, Gut
І-BY-78168/ Н
Онлайн
Аватар користувача
АннА
Супермодератор
Повідомлень: 8878
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Стать: Жінка
Дякував (ла): 3563 рази
Подякували: 2154 рази

Re: Ромське життя-буття

Повідомлення АннА »

ЦИГАНИ В УКРАЇНІ. Цигани — етнічна спільнота (самоназва — ромá), належать до індійської групи індоєвроп. мовної сім’ї. В Україні, за переписом 2001, — 47 587 осіб, дисперсно розселені, найбільше — у Закарпатській області (14 004), Донецькій області (4106), Дніпропетровській області (4067) та Одеській області (4035). В Україні проживає ряд етнографічних груп циган, серед яких — влахи, кишинівці, келдерари, крими, ловари, расейці (гімпени), русска рома, серви, сервітіка рома, сінті, унгріко рома, урсари та ін.

Труднощі з визначенням етнічної ідентичності та чисельності циган пов’язані з їхньою соціальною і політ. розпорошеністю, відсутністю власної д-ви і, насамперед, відвертою або прихованою дискримінацією в країнах проживання. Заг. чисельність циган у світі, за даними різних джерел, — від 2 до 8 млн осіб.

Генетично цигани пов’язані з мобiльними соцiально-професiйними групами (кастами) населення Центр. та Пн.-Зх. Індії. Предки циган покинули Iндiю не пiзнiше 5 ст., i вiдтодi почалась їхня мiграцiя в зх. напрямку — до Iрану, Вiрменiї, Вiзантiї. У Вiзантiї жили тривалий час. Довго їхньою прабатьківщиною вважали Єгипет, з чим пов’язана й низка назв циган в Європі (англ. Gypsies — "єгиптяни", угор. Pharao nepek — "фараонів народ" — тощо). Подібні назви збереглися в топонімії України: циганські села Каїри (нині с. Крива Балка) і Фараонівка (нині обидва села Саратського р-ну Одес. обл.). Сусідні укр. і молдов. селяни називали їх "хвараонами". Хоча термін "цигани" є більш широким, самоназву "роми" оголошено їхнім етнонімом на I Всесвітньому конгресі циган у Лондоні (Велика Британія; квітень 1971) і рекомендовано Організацією Об’єднаних Націй для використання в офіц. документах. Мова циган ("романі") належить до молодописемних мов, поділяється на кілька діалектів і розвивається в умовах білінгвізму її носіїв (2001 рідною мовою циганську назвали 44,7 % Ц. в У., українську — 21,1 %). 2012 ромська мова за законом "Про засади мовної політики" включена до переліку регіональних мов та мов меншин.
Історія. Перші писемні згадки про циган на укр. землях, що входили до Великого князівства Литовського і Королівства Польського, відносяться до поч. 15 ст. (грамоти польс. королів, львів. актові книги, Статути Великого князівства Литовського). Досить рано цигани з’явилися на пд. Криму.

Більшість циган прийшли з Балкано-Карпатського регіону. Серед них т. зв. влахи (влахуря), пов’язані з Молдавським князівством і Волоським князівством (Волощиною). Ряд груп зазнали румун. мовних впливів: рударі (лінгурарі), урсари, келдерари, ловари. Ін. групи, особливо кримські (дайфа, чінгене), зазнали впливів тюркського населення, сповідують іслам і розмовляють кримськотатар. мовою. Розпорошено в Україні розселені циганськомовнi крим. рома (крими, самоназва — киримлитiка ромa) — досить замкнена група, яка користується діалектом балканського типу. Їхні предки прийшли до Криму з Бессарабії на поч. 19 cт., там перейшли в іслам і зазнали значного кримськотатар. культ. і мовного впливу. Карпатська етнодіалектна мовна група представлена словацькими (сервітіка рома), угорськими (унгріка рома) циганами і циганами-плащунами, предки яких прийшли з Карпатсько-Трансильванського регіону, вірогідно в 17—18 cт. Багатьох укр. циган називали "сербами", оскільки, найiмовiрнiше, вони прийшли з Румунії через Сербію (самоназва — "серви" (Servy) або "українські цигани"). Незважаючи на різні маршрути міграції носіїв циганських діалектів Servy і Vlaxurja, обидва впродовж останніх століть зазнають значних панукр. мовних інновацій, що дало підстави в 1920-х рр. акад. О.Баранникову назвати їх діалектами "українських циган". Деякі сучасні дослідники пов’язують слово "серв" із румун. serv ("раб", "кріпак"), оскільки в румун. князівствах із 16 ст. до 1864 цигани перебували у статусі рабів — коронних (верховного володаря), поміщицьких (бояр) і монастирських. Після скасування рабства відбулися міграційний вибух і розселення в різних країнах найчисельнішої етнодіалектної групи циган — "келдерарів".

У Речі Посполитій після 1624 циган підпорядковували управлінню і суду старшин — т. зв. циганських королів, які при призначенні отримували королів. грамоту. Ця посада проіснувала до кінця 18 ст.

У Гетьманщині з серед. 17 ст. цигани, спорадично розселені серед укр. населення, були приписані до козац. полків. Переписом 1732 слобідських козацьких полків зафіксовано 4500 циган, з яких лише 11 осілих. Для збору податків у 18 ст. в Лівобережній Україні створено інститут полкових отаманів "циган малоросійських". Отаманів призначали відкупщиками оброку з циган; останнім циганським отаманом 1763 було призначено В.Міненка. Указ Правительствуючого Сенату 1766 визначив оподаткування циган у Слобідсько-Українській губернії (у 1779 — 402 особи). Указ Правительствуючого Сенату 1783 передбачав, "щоб усі вони [цигани] в зручних і пристойних місцях поселені були і бездозвільно ніде не вешталися", циган зараховували до державних селян. Від’їзди з місць проживання дозволялися лише за наявності виїзних документів. Опис Київського намісництва 1786 зафіксував у цьому регіоні 2068 циган. 1792 видано указ рос. імп. Катерини II, даний генерал-прокурору, "Про залишення на колишньому окладі прийшлих із Малоросії в Катеринославську губернію різного звання людей; про причислення всіх циган, які в тій губернії живуть, до поселян казенного відомства; про стягнення з них поземельних грошей і про дозвіл їм записуватися в міщанство і цехи". В указі 1800 згадується, що в губерніях "цигани вийшли в купці та міщани". З появою циганських хорів та оркестрів виокремився прошарок артистів. Поміщики відпускали циган на сезонні заробітки традиційними промислами.

Після приєднання Бессарабії до Рос. імперії в Бессарабській обл. число циган збільшилося з 221 родини в 1812 до 1135 родин в 1839. Їх намагались оселити на землі. 1838 осілих і кочових коронних циган краю (4883 особи) підпорядкували управлінню Дунайського козацького війська, мотивуючи це тим, що цигани "за природою прихильні до коней і найкращі коновали й ковалі". На поч. 1850-х рр. цигани становили 22,7 % війська, до якого були зараховані разом із землями. Цигани боролися за вихід із війська, і більшість із них відрахували з козац. стану. Незважаючи на це, ще 1958 більшість циган Фараонівки називали себе "козаками", пам’ятаючи, що цей статус давав їм у минулому соціальні переваги порівняно із закріпаченим населенням.

1839 рос. імп. Микола I підписав указ, за яким до 1841 треба було розселити циган у казенних поселеннях. У Київській губернії було "задворено" 160 родин. 1866—1917 ця політика в Рос. імперії була послаблена.

Щодо циган Закарпаття, яке входило до Угор. королівства (у складі д-ви Габсбургів / Австро-Угорщини), провадилася політика асиміляції (мадяризації). Це призвело до формування в частини циган Закарпаття преферованої угор. ідентичності (ще перепис 1989 зафіксував у регіоні 66,2 % циган, які вважали рідною угор. мову). У роки Першої світової війни в Закарпатті циганам — угор. підданим — за програмою МВС Угорщини (1916) було заборонено кочувати; військовозобов’язаних забирали до війська, решту — примусово розміщували в поселеннях. Це стало одним із факторів міграції частини циган до Рос. імперії.

У Чехословаччині, до якої увійшло 1919 Закарпаття, впроваджувалася політика чехізації. 1927 прийнято закон, яким цигани визначались як асоціальні громадяни, а тому вводилися певні обмеження їхніх свобод; разом із цим 1927 в Ужгороді була відкрита перша циганська школа. За переписом 1930, в Підкарпатській Русі чисельність циган за десятиріччя зросла з 444 до 1357 осіб (за переписом 31 січня 1941 — 1204 особи).

Після I світ. війни цигани на Буковині у складі Румунії декларували себе "румунами". Осілі цигани-музиканти із сіл Глиниця та Шипинці (нині обидва села Кіцманського р-ну Чернів. обл.; розмовляли місц. говіркою української) формували оркестри (зазвичай акордеон, скрипка, тромпет, тарамбука, контрабас та цимбали) і вирушали на заробітки за кордон до Польщі.

У 2-й Речі Посполитій, за переписом 1930, мешкало близько 30 тис. циган, більшість вели кочовий спосіб життя (польська рома, келдерари, ловари), осілі т. зв. карпатські цигани (бергітка рома) жили переважно в Галичині. Найбільш заможними були келдерари, які мігрували наприкінці 19 ст. з Румунії. Після 1918 їхні ватажки (із роду Квеків) проголошували себе королями. Траплялося, що на одній території було кілька "королів" новоприбулих циган, які конкурували з головами місц. польс. циганських громад ("шеро ром") за визнання місц. чи центр. владою. Водночас політика польс. урядів у нац. питанні коливалася між концепцією асиміляції та деклараційними запевненнями щодо наявності цілого ряду привілеїв, гол. чин. у сфері к-ри.

В рад. Україні перепис 1926 зафіксував 13 750 циган (у містах — 2570 осіб, у селах — 11 тис. осіб), у Криму — 1300 циган. Крім того, десятки тисяч циган кочували. У ході здійснення рад. політики "коренізації" протягом 1921—24, виконуючи постанови ВУЦВК, відділи у справах нац. меншин окружних виконкомів виділяли циганам із місц. бюджетів кошти на буд-во житлових приміщень, культурно-освіт. закладів, відкриття кустарних майстерень, земельні ділянки для ведення сільс. госп-ва. Восени 1927 РНК УСРР ухвалила постанову "Про організацію виробничих артілей циганів та про заходи стимулювання переходу кочуючих циганів до кустарної виробничої діяльності". У Києві, Полтаві, Харкові, Одесі, Вінниці та ін. містах були відкриті циганські напівпрофесійні та аматорські музично-хореографічні колективи.

Упродовж 1928 в пд.-сх. округах України на осілий спосіб життя із зареєстрованих 1218 сімей (5302 особи) на Харківщині перейшло 417 сімей, Херсонщині — 96, Одещині — 68, Лубенщині — 42, Миколаївщині — 20. 1930—32 у Сталінській окрузі оселилося 420 сімей, Подільській окрузі — 110, Бердичівській окрузі — 108, Тульчинській окрузі — 101 сім’я. У містах цигани-чоловіки працювали в кустарних майстернях, на з-дах, ф-ках, жінки — у вироб. артілях, торгівлі.

З початком колективізації сільського господарства в УСРР/ УРСР, на підставі постанови Центр. комісії у справах нац. меншин при ВУЦВК (1931) "Про прискорене притягнення малочисельних нацменів (ассирійців та циган) до хліборобства", почалася організація циганських колгоспів, переважно невеликих, оскільки цигани мешкали на хуторах по 15—30 родин. Сільс. циганське населення під час Голодомору 1932—1933 років в УСРР в намаганні врятуватися поверталося до кочування, частина виїхала з України.

У ході втілення рад. політики "коренізації" в СРСР було створено циганську писемність на базі кирилиці, формувалися осередки циганської інтелігенції. Наприкінці 1920-х рр. в СРСР друкувалися циганомовні журнали "Романи зоря" ("Циганська зоря") та "Нево дром" ("Новий шлях"). 1931 при Кабінеті національних меншин при ВУАН було створено циганський відділ і опубліковано працю О.Баранникова "Українські цигани". 24 січня 1938 була прийнята секретна Постанова ЦК ВКП(б) "Про ліквідацію національних шкіл і національних відділень у школах". Циганські класи у школах були ліквідовані "як шкідливі, які відгороджують дітей від радянського життя". Багато циган зазнали сталінських репресій, оскільки мали іноз. паспорти, валюту (іноз. монети, у т. ч. золоті) та родичів за кордоном.

Під час Другої світової війни цигани служили в лавах Червоної армії, партизан. загонах, циганські мистецькі колективи давали концерти на фронті. Гітлерівці та їхні союзники на окупованій території України винищили бл. 30 тис. циган. Більше половини жертв становлять цигани, депортовані в Україну з Румунії. Геноцид щодо кочових і осілих циган здійснювався як в організованій, так і в спонтанній формах. Згідно з постановою ВР України № 2084—IV від 2004 на держ. рівні в Україні щорічно 2 серпня відзначається Міжнар. день голокосту ромів, досліджується історія геноциду циган, встановлюються пам’ятні знаки на місцях розстрілів. (Див. Роми, геноцид ромів.)

Після визволення Криму 1944 разом із кримськими татарами та ін. етнічними групами циган безпідставно депортували у сх. райони СРСР. Бiльшiсть циганомовних крим. циган повернулися в попереднi мiсця вже 1951—54. У рад. часи було видано низку урядових актів, спрямованих на перехід кочових циган на осілість. Кочування майже повністю припинилося після указу Президії ВР СРСР 1956 "Про залучення до праці циган, які займаються бродяжництвом". Цигани, отримавши прописку, стали прикріпленими до районів, в яких були виявлені органами МВС. Під загрозою кримінального покарання цигани без особливого на те дозволу від органів влади не могли залишати район свого проживання. Цигани і нині дотримуються переважно квартального способу розселення. Компактні поселення розташовані переважно на Закарпатті (49 т. зв. таборів). 1949 в Мукачевому було відкрито циганську школу (нині № 14).

Із поч. 1990-х рр. відбувається сплеск активності самоорганізації ромів. Нині діють кілька загальноукр. ромських громад. орг-цій, бл. 100 національно-культ. т-в регіонального і місц. рівнів. Ці орг-ції співпрацюють з укр. владою та міжнар. орг-ціями у вирішенні питань паспортизації Ц. в У., підвищення освіт. рівня, доступу до послуг охорони здоров’я, захисту прав ромів України. 1999—2006 виходила всеукр. ромська газета-двотижневик "Романі яг" ("Ромська ватра"). В Україні чимало циганських муз. виконавців, які працюють у різних напрямах і стилях (класика, фолк, джаз, рок). Віллі Пап-старший заснував оркестр "Пап-джаз-квінтет", Закарпат. обласне т-во муз. к-ри ромів "Лаутарі", Ужгородський ромський театр і щорічний Міжнар. циганський джазовий фестиваль "Pap Jazz Fest" (проходить із 1997 в Ужгороді). Із 2000 на базі циганського театру "Романс", заснованого І.Крикуновим у Києві 1993, щорічно проводиться Міжнар. фестиваль циганської к-ри "Амала" ("Друзі"), в якому беруть участь десятки циганських мистецьких колективів із різних регіонів України. Із 2009 в ефірі Закарпат. обласної держ. телерадіокомпанії "Тиса-1" в редакції телерадіопрограм мовами нац. меншин вийшло понад 100 випусків програми "Романо джівіпен" ("Ромське життя").

8 квітня 2013 виданий указ Президента України про прийняття "Стратегії захисту та інтеграції в українське суспільство ромської національної меншини на період до 2020 року".

Культура та побут. У к-рі та побуті циган тривалий час зберігалися патріархальні риси: громад. збори, кочування на традиційно визначеній території, вибори ватажків табору, розподіл прибутків між членами групи, звичаєве право, зокрема, суд з авторитетних осіб, існування залишків великої неподільної сім’ї. Серед циган стійко зберігаються поділ людей на "рома" (своїх) та "гадже" (чужих), повага до засадничих принципів своєї традиційної к-ри (зокрема правил ритуальної чистоти). Більшість Ц. в У. належать до православних, хоча серед них є і мусульмани, католики та протестанти різних течій.

Більшість циган вели кочовий спосіб життя, зберігаючи традиційні заняття: ковальство, конярство, стельмаство, різьбярство, ювелірну справу, торгівлю, ворожіння, муз. виконавство. Серед чол. занять поширеними були торгівля і менжування (обмін) кіньми, у жінок — ворожіння. Цигани уславилися як чудові митці — музиканти, танцюристи, співаки. Всесвітньовідомою популярністю на світських і реліг. урочистостях користувалося муз. мист-во циган.
Наулко В.І., Зіневич Н.О.
дата публікації: 2013 р.
Ази генеалогії ПОЧАТОК. Із повагою, Ганна
Відповісти

Повернутись до “Цигани (рома, сінті тощо)”

Хто зараз онлайн

Зараз переглядають цей форум: Немає зареєстрованих користувачів і 3 гостей