Список графських родів
- ukrgenealogy
- Адміністратор
- Повідомлень: 1566
- З нами з: 12 лютого 2016, 23:05
- Звідки: Україна
- Дякував (ла): 235 разів
- Подякували: 249 разів
- Контактна інформація:
Список графських родів
Бестужеві-Рюмини
Васильки
Воронцови
Головкіни
Енгельгарти, Engelhardt
Закревські
Канкріни, Cancrin, Kankrin
Каподистрії
Лєдуховські, Лідиховські, Лі́дихівські, Ledóchowscy, Ledóchowski, Leduchowski
Лідерс-Веймарни
Милорадовичі, Miloradovići
Островські
Паніни
Подоські
Потоцькі, Potoccy, Potocki
Розумовські, Razumovsky, Разумовские
Сєраковські, Сераковські, Sierakowski
Тищкевичі
Тотлебени
Хребтовичі, Хрептовичі, Храптовичі, Chreptowiczowie, Chreptavičiai
Шенборн, Schönborn, Шёнборны
Тема створена для збирання інформації про графські роди
Васильки
Воронцови
Головкіни
Енгельгарти, Engelhardt
Закревські
Канкріни, Cancrin, Kankrin
Каподистрії
Лєдуховські, Лідиховські, Лі́дихівські, Ledóchowscy, Ledóchowski, Leduchowski
Лідерс-Веймарни
Милорадовичі, Miloradovići
Островські
Паніни
Подоські
Потоцькі, Potoccy, Potocki
Розумовські, Razumovsky, Разумовские
Сєраковські, Сераковські, Sierakowski
Тищкевичі
Тотлебени
Хребтовичі, Хрептовичі, Храптовичі, Chreptowiczowie, Chreptavičiai
Шенборн, Schönborn, Шёнборны
Тема створена для збирання інформації про графські роди
Технічна підтримка з питань реєстрації, зміни імені користувача або інших питань, стосовно вашого облікового запису, здійснюється через ukrgenealogy@ukr.net
- ukrgenealogy
- Адміністратор
- Повідомлень: 1566
- З нами з: 12 лютого 2016, 23:05
- Звідки: Україна
- Дякував (ла): 235 разів
- Подякували: 249 разів
- Контактна інформація:
Список графських родів
ЕНГЕЛЬГАРДТИ – рос. дворянський і баронський рід, предки якого на поч. 15 ст. переселилися зі Швейцарії до Прибалтики. Від них походять усі дворянські та баронські гілки Е. у Російській імперії. На поч. 19 ст. Е. мали великі успадковані землеволодіння, отримані за вірну службу від польс. королів (на Смоленщині) і рос. царів (в Ярославській, Катериносл., Херсон. (понад 50 тис. десятин), Курській, Подільській та Київ. губерніях). Значна ч. землеволодінь Е. в Україні перейшла до них у 18 ст. від кн. Г.Потьомкіна, родичами якого вони були.
Найбільш відомим в Україні з Е. був Василь Васильович (12. 04.1758–24.05.1828) – ген.-лейтенант, власник багатьох сіл Київщини, де налічувалося 8 тис. кріпаків (див. Кріпацтво; загалом у його володінні знаходилося 18 тис. кріпаків), серед них була й родина Шевченків (1816 до ревізького списку внесено ім'я дворічного Т.Шевченка). Позашлюбний син Василя Васильовича – Павло Васильович (05.02.1798–15.02.1849) – з 1828 став власником с. Кирилівка (нині с. Шевченкове Звенигородського р-ну Черкас. обл.), виконував обов'язки ад'ютанта віленського генерал-губернатора. В нього, будучи ще підлітком-кріпаком, служив козачком Т.Шевченко.
Син Павла Васильовича – Василь Павлович (1828–1915) – на відміну від своїх попередників, які перебували на військ. службі, присвятив себе вивченню астрономії. Був член-кореспондент Петерб. АН. Ім'я В.П. Енгельгардта присвоєно Астрономічній обсерваторії Казанського університету.
До Е. належав також Олександр Миколайович (02.08(21.07). 1832–02.02(21.01).1893) – вчений-агрохімік, письменник. Нащадок Павла Івановича, вбитого 1812 французами за відмову присягнути Наполеону I при взятті Смоленщини (див. Війна 1812). Він був одним із засн. та редакторів першого рос. "Химического журнала" (1859–60); 1866–70 проф. хімії Петерб. землеробського ін-ту. Опублікував низку праць з питань с. госп-ва. Костянтин Васильович – власник маєтку та кількох пром. підпр-в у Подільській губернії наприкінці 19 ст.
Лазанська Т.І.
Найбільш відомим в Україні з Е. був Василь Васильович (12. 04.1758–24.05.1828) – ген.-лейтенант, власник багатьох сіл Київщини, де налічувалося 8 тис. кріпаків (див. Кріпацтво; загалом у його володінні знаходилося 18 тис. кріпаків), серед них була й родина Шевченків (1816 до ревізького списку внесено ім'я дворічного Т.Шевченка). Позашлюбний син Василя Васильовича – Павло Васильович (05.02.1798–15.02.1849) – з 1828 став власником с. Кирилівка (нині с. Шевченкове Звенигородського р-ну Черкас. обл.), виконував обов'язки ад'ютанта віленського генерал-губернатора. В нього, будучи ще підлітком-кріпаком, служив козачком Т.Шевченко.
Син Павла Васильовича – Василь Павлович (1828–1915) – на відміну від своїх попередників, які перебували на військ. службі, присвятив себе вивченню астрономії. Був член-кореспондент Петерб. АН. Ім'я В.П. Енгельгардта присвоєно Астрономічній обсерваторії Казанського університету.
До Е. належав також Олександр Миколайович (02.08(21.07). 1832–02.02(21.01).1893) – вчений-агрохімік, письменник. Нащадок Павла Івановича, вбитого 1812 французами за відмову присягнути Наполеону I при взятті Смоленщини (див. Війна 1812). Він був одним із засн. та редакторів першого рос. "Химического журнала" (1859–60); 1866–70 проф. хімії Петерб. землеробського ін-ту. Опублікував низку праць з питань с. госп-ва. Костянтин Васильович – власник маєтку та кількох пром. підпр-в у Подільській губернії наприкінці 19 ст.
Лазанська Т.І.
Технічна підтримка з питань реєстрації, зміни імені користувача або інших питань, стосовно вашого облікового запису, здійснюється через ukrgenealogy@ukr.net
- ukrgenealogy
- Адміністратор
- Повідомлень: 1566
- З нами з: 12 лютого 2016, 23:05
- Звідки: Україна
- Дякував (ла): 235 разів
- Подякували: 249 разів
- Контактна інформація:
Графи Ледуховські
Ледухо́вські (також Лєдуховські, Лі́дихівські; пол. Ledóchowscy, Ledóchowski, Leduchowski) — спольщений руський шляхетський рід гербу Шалава. Представлений у Волинському воєводстві. Походить від Нестора «Галки» Ледуховського (1450). «Гніздо» роду — містечко Лідихів.[1]
Інші назви прізвища — Ледоховські (пол. Ledochowski), Галки-Ледуховські (пол. Halka-Ledóchowski), Галки (пол. Halka). Джерело
Інші назви прізвища — Ледоховські (пол. Ledochowski), Галки-Ледуховські (пол. Halka-Ledóchowski), Галки (пол. Halka). Джерело
Технічна підтримка з питань реєстрації, зміни імені користувача або інших питань, стосовно вашого облікового запису, здійснюється через ukrgenealogy@ukr.net
-
ОнлайнВернер
- Повідомлень: 3185
- З нами з: 22 квітня 2016, 12:19
- Стать: Чоловік
- Дякував (ла): 108 разів
- Подякували: 665 разів
Re: Список графських родів
МИЛОРАДОВИЧІ – козацько-старшинський, згодом – дворянський і графський рід, що, згідно з родинними переказами, походить від сербських графів Охмукевичів. За часів російсько-турец. війни 1711 (див. Прутський похід 1711) брати Олександр, Михайло і Гаврило Милорадовичі виїхали до Росії, одержали уряди та маєтки в Гетьманщині й покозачилися.
До старшої гілки роду, що йде від Олександра Ілліча, належать Ілля Олександрович (р. н. невід. – п. 1760) – гадяцький полковий хорунжий (1716–24) і грунський сотник (1724–47), наказний генеральний осавул під час Крим. походу 1735 (див. Кримські походи 1736–1738), та його молодший брат Михайло Олександрович (р. н. невід. – п. до 1798) – наказний сотник грунський (1725), полковник Ізюмського полку (1759–61), відставний генерал-майор (1761).
Єдиний син Михайла Олександровича – полтав. губернський маршал Михайло Михайлович – був широко відомий як укр. автономіст.
Молодша гілка роду походить від Гаврила (Гавра) Ілліча (р. н. невід. – п. 1730), що посідав уряд гадяцького полковника (1727–29), втрачений унаслідок здирств та захоплення чужих земель.
Ця галузь роду надала значного літератора, фольклориста і етнографа Василя Петровича (1846–1911) та Миколу Емануїловича (1847 – р. с. невід.) – генерал-лейтенанта (1904), нач. 52-ї піх. д-зії (1906). Нащадком Гаврила Ілліча був і Михайло Олександрович (бл. 1845 – р. с. невід.). Його дружина Марія Михайлівна (у дівоцтві – Константинович; 1846 – р. с. невід.) – оперна та камерна співачка (сопрано; закінчила Петерб. консерваторію), педагог, солістка Київ. (1873–74), Одес. (1874–75) та Харків. (1875–76) оперних театрів, викладачка Київ. муз. уч-ща (1873–74) та Моск. консерваторії (1877–87).
До цієї гілки роду належали також відомі брати Олександр Родіонович (1843–1906) і Володимир Родіонович (1851 – р. с. невід.), старший з яких був головою прилуцької земської управи, головою Прилуцького с.-г. т-ва, письменником, автором оповідань і начерків, вміщених у часописах "Московский вестник", "Зритель", "Развлечение", а також статей у спец. виданнях, присвячених питанням сільс. госп-ва, а молодший – прилуцьким повітовим предводителем дворянства та депутатом 3-ї Держ. думи (див. Державна дума Російської імперії) від Полтавської губернії.
Але найбільш значною була середня гілка М., що походить від гадяцького полковника (1715–1726) Михайла Ілліча (р. н. невід. – 1726), який підписав Коломацькі чолобитні 1723.
Одним з онуків Михайла був Андрій Степанович (1726–96) – вихованець Київ. академії (див. Києво-Могилянська академія), учасник Семилітньої війни 1756–1763 та російсько-турецької війни 1768–1774, генерал-поручик (1779), кавалер рос. орденів, генерал-губернатор Малоросії (1779) і Чернігівського намісництва (від 1781); керував складанням опису Лівобережної України (1779–81).
Його син – Михайло Андрійович (1771–1825) – відомий герой Війни 1812, генерал від інфантерії (1809), кавалер багатьох рос. орденів, київ. військ. губернатор (1810–12) та петерб. генерал-губернатор (1818–25), член Держ. ради Рос. імперії та Кабінету міністрів Російської імперії, граф Рос. імперії (1813), був убитий під час повстання декабристів 1825 в м. Санкт-Петербург (див. також Декабристів рух).
Брат Андрія – Петро Степанович (1723–99) – вихованець Київ. академії, останній черніг. полковник (1762–83), депутат Черніг. дворянських депутатських зборів (1784; див. Дворянські депутатські збори) і відставний генерал-майор (1786).
Син Петра – Григорій Петрович (1765–1828) – малорос. пошт-директор (1791–92), чернігівський генеральний суддя (1799), таємний радник (1801) і таврійський цивільний губернатор (1802–03).
З синів Григорія Петровича найбільш відомі: Олександр Григорович (1793–1868) – дійсний статський радник (1830) та черніг. ген. суддя (голова палати цивільного суду; 1830–33), почесний попечитель Черніг. губернської г-зії (1833–42) – та Лев Григорович (1808–79) – дійсний статський радник (1857), почесний попечитель Полтав. губернської г-зії (1855–57). Дружина Льва Григоровича – Єлизавета Іванівна (у дівоцтві – Скоропадська; див. Є.Милорадович; 1832–90) – відома громад. діячка, меценатка, українофілка.
Онуки Григорія Петровича – граф Григорій Олександрович (див. Г.Милорадович; 1839–1905) – відомий укр. історик та генеалог – і граф Леонід Олександрович (1841–1908) – дипломат, держ. діяч та публіцист дворянсько-консервативного напряму, київ. віце-губернатор (1878) і подільський губернатор (1879–1882), таємний радник (1894), автор праці "Преображенная жизнь христианина" (1899). Дружина Леоніда Олександровича – Олександра Олександрівна (у дівоцтві – Васильчикова; 1860–1927) – дочка дир. Імператорського Ермітажу О.Васильчикова, поетеса і перекладачка ("Сказки, переводы и стихотворения". М., 1902).
Рід М. внесений до 4-ї частини Родовідних книг Черніг. і Полтав. губерній, а їхній герб – до 3-ї i 12-ї частин "Общего гербовника дворянских родов Всероссийской империи".
Томазов В.В.
До старшої гілки роду, що йде від Олександра Ілліча, належать Ілля Олександрович (р. н. невід. – п. 1760) – гадяцький полковий хорунжий (1716–24) і грунський сотник (1724–47), наказний генеральний осавул під час Крим. походу 1735 (див. Кримські походи 1736–1738), та його молодший брат Михайло Олександрович (р. н. невід. – п. до 1798) – наказний сотник грунський (1725), полковник Ізюмського полку (1759–61), відставний генерал-майор (1761).
Єдиний син Михайла Олександровича – полтав. губернський маршал Михайло Михайлович – був широко відомий як укр. автономіст.
Молодша гілка роду походить від Гаврила (Гавра) Ілліча (р. н. невід. – п. 1730), що посідав уряд гадяцького полковника (1727–29), втрачений унаслідок здирств та захоплення чужих земель.
Ця галузь роду надала значного літератора, фольклориста і етнографа Василя Петровича (1846–1911) та Миколу Емануїловича (1847 – р. с. невід.) – генерал-лейтенанта (1904), нач. 52-ї піх. д-зії (1906). Нащадком Гаврила Ілліча був і Михайло Олександрович (бл. 1845 – р. с. невід.). Його дружина Марія Михайлівна (у дівоцтві – Константинович; 1846 – р. с. невід.) – оперна та камерна співачка (сопрано; закінчила Петерб. консерваторію), педагог, солістка Київ. (1873–74), Одес. (1874–75) та Харків. (1875–76) оперних театрів, викладачка Київ. муз. уч-ща (1873–74) та Моск. консерваторії (1877–87).
До цієї гілки роду належали також відомі брати Олександр Родіонович (1843–1906) і Володимир Родіонович (1851 – р. с. невід.), старший з яких був головою прилуцької земської управи, головою Прилуцького с.-г. т-ва, письменником, автором оповідань і начерків, вміщених у часописах "Московский вестник", "Зритель", "Развлечение", а також статей у спец. виданнях, присвячених питанням сільс. госп-ва, а молодший – прилуцьким повітовим предводителем дворянства та депутатом 3-ї Держ. думи (див. Державна дума Російської імперії) від Полтавської губернії.
Але найбільш значною була середня гілка М., що походить від гадяцького полковника (1715–1726) Михайла Ілліча (р. н. невід. – 1726), який підписав Коломацькі чолобитні 1723.
Одним з онуків Михайла був Андрій Степанович (1726–96) – вихованець Київ. академії (див. Києво-Могилянська академія), учасник Семилітньої війни 1756–1763 та російсько-турецької війни 1768–1774, генерал-поручик (1779), кавалер рос. орденів, генерал-губернатор Малоросії (1779) і Чернігівського намісництва (від 1781); керував складанням опису Лівобережної України (1779–81).
Його син – Михайло Андрійович (1771–1825) – відомий герой Війни 1812, генерал від інфантерії (1809), кавалер багатьох рос. орденів, київ. військ. губернатор (1810–12) та петерб. генерал-губернатор (1818–25), член Держ. ради Рос. імперії та Кабінету міністрів Російської імперії, граф Рос. імперії (1813), був убитий під час повстання декабристів 1825 в м. Санкт-Петербург (див. також Декабристів рух).
Брат Андрія – Петро Степанович (1723–99) – вихованець Київ. академії, останній черніг. полковник (1762–83), депутат Черніг. дворянських депутатських зборів (1784; див. Дворянські депутатські збори) і відставний генерал-майор (1786).
Син Петра – Григорій Петрович (1765–1828) – малорос. пошт-директор (1791–92), чернігівський генеральний суддя (1799), таємний радник (1801) і таврійський цивільний губернатор (1802–03).
З синів Григорія Петровича найбільш відомі: Олександр Григорович (1793–1868) – дійсний статський радник (1830) та черніг. ген. суддя (голова палати цивільного суду; 1830–33), почесний попечитель Черніг. губернської г-зії (1833–42) – та Лев Григорович (1808–79) – дійсний статський радник (1857), почесний попечитель Полтав. губернської г-зії (1855–57). Дружина Льва Григоровича – Єлизавета Іванівна (у дівоцтві – Скоропадська; див. Є.Милорадович; 1832–90) – відома громад. діячка, меценатка, українофілка.
Онуки Григорія Петровича – граф Григорій Олександрович (див. Г.Милорадович; 1839–1905) – відомий укр. історик та генеалог – і граф Леонід Олександрович (1841–1908) – дипломат, держ. діяч та публіцист дворянсько-консервативного напряму, київ. віце-губернатор (1878) і подільський губернатор (1879–1882), таємний радник (1894), автор праці "Преображенная жизнь христианина" (1899). Дружина Леоніда Олександровича – Олександра Олександрівна (у дівоцтві – Васильчикова; 1860–1927) – дочка дир. Імператорського Ермітажу О.Васильчикова, поетеса і перекладачка ("Сказки, переводы и стихотворения". М., 1902).
Рід М. внесений до 4-ї частини Родовідних книг Черніг. і Полтав. губерній, а їхній герб – до 3-ї i 12-ї частин "Общего гербовника дворянских родов Всероссийской империи".
Томазов В.В.
Час плине
-
ОнлайнВернер
- Повідомлень: 3185
- З нами з: 22 квітня 2016, 12:19
- Стать: Чоловік
- Дякував (ла): 108 разів
- Подякували: 665 разів
Re: Список графських родів
РОЗУМОВСЬКІ – козац., дворянський, графський і князівський рід, який походить від козака Козелецької сотні Київського полку Якова Романовича Розума (17 ст.). Від його синів – козаків Івана та Григорія (р. н. невід. – п. бл. 1730) – беруть початок дві гілки роду.
Серед онуків Івана – Петро Іванович (р. н. невід. – п. 1771), ніжинський полковник (1753–71), та Василь Іванович (1727–1800), гадяцький полковник (1755), бригадир (1762) та відставний генерал-майор (1762). На дітях Василя ця гілка роду згасла.
У Григорія від шлюбу з Наталією Кирилівною, уродженою Демешко-Стрешенцовою (Розумиха; р. н. невід. – п. 1762), було 3 сини – Данило, Олексій та Кирило – і три дочки: Агафія, Віра та Ганна. Піднесенню роду сприяв Олексій Григорович (див. О.Г.Розумовський; 1709–71), граф "Священної Римської імперії германської нації" (16 квітня 1744) та Рос. імперії (15 липня 1744), із 1742 – морганатичний чоловік рос. імп. Єлизавети Петрівни. Рос. графський титул був поширений на молодшого брата Олексія – Кирила Григоровича (див. К.Розумовський; 1728–1803) – та матір – Наталію Кирилівну, яка ще 1742 отримала звання статс-дами імператорського двору. Сестри Олексія – Агафія Будлянська, Віра Дараган і Ганна Закревська – та їхні чоловіки отримали рос. дворянство, найвищі посади, обширні маєтки та стали невід'ємною частиною рос. й укр. аристократії. Єдина дочка старшого і рано померлого брата Данила – Євдокія (бл. 1728 – 1749), фрейліна імператорського двору, – стала дружиною камергера графа Андрія Олексійовича Бестужева-Рюміна (р. н. невід. – п. 1768), сина канцлера.
Родове прізвище Розум було змінене на більш аристократичне – Розумовські. Незважаючи на те, що походження Р. було широко відоме та й ніколи не приховувалося самими представниками роду, з'явилася фантастична генеалогія, за якою родозасновником був міфічний польс. шляхтич Рожинський.
За різними версіями, в Олексія Григоровича від шлюбу з імп. Єлизаветою Петрівною були нащадки. Серед них називають княжну Августу Тараканову (1744–1810), також відому як черниця моск. Свято-Іванівського монастиря Досифея; племінника Олексія – Андрія Осиповича Закревського (1742–1804) – та ін. В Олексія Григоровича були позашлюбні діти, які носили прізвище Умських. Олександра Богданівна Умська, дочка графа, стала дружиною рязанського поміщика Якова Осиповича Кафтирьова та бабусею відомого рос. поета Якова Петровича Полонського.
У Кирила Григоровича від шлюбу із троюрідною сестрою імп. Єлизавети Петрівни – Катериною Іванівною Наришкіною (1729–71) – було численне потомство: 6 синів та 5 дочок. Дочки побралися з представниками найвідоміших родів Рос. імперії: Апраксіних, Загряжських, Васильчикових, Гудовичів. Серед синів найбільш відомі старший син – граф Олексій Кирилович (див. О.К.Розумовський) – та третій – граф Андрій Кирилович (див. А.Розумовський). Останній 24 листопада 1814 отримав титул князя, а 28 листопада 1815 – найяснішого князя. Однак, оскільки в Андрія Кириловича не було законних нащадків, князівська гілка роду згасла з його смертю 1836. Інші сини Кирила Григоровича також посідали високе становище в ієрархії Рос. імперії: граф Петро Кирилович (1751–1823) – генерал-поручик (1789), дійсний таємний радник (1798), сенатор (з 1796), обер- камергер імператорського двору (1814), петерб. губернський предводитель дворянства (1801–05); граф Лев Кирилович (1757–1818), учасник російсько-турецької війни 1768–1774 і російсько-турецької війни 1787–1791, – генерал-майор (1790); граф Григорій Кирилович (1759–1837) – бригадир (1789), автор праць із мінералогії та геології, досліджував надра (один з мінералів названий на його честь розумовскіном), засновник Т-ва любителів фізики (Лозанна, Швейцарія), член Петерб. АН (1790) та багатьох наук. т-в; граф І ван Кирилович (1761–1802), учасник російсько-турецької війни 1787–91, – генерал-майор (1796). Із братів Р. – синів Кирила Григоровича – законних нащадків залишив лише старший із братів – Олексій Кирилович. Одна з його дочок Варвара Олексіївна (1778–1864) стала дружиною відомого малорос. генерал-губернатора кн. Миколи Григоровича Рєпніна, друга – Катерина Олексіївна (1783–1849) – дружиною міністра нар. освіти графа Сергія Семеновича Уварова (1788–1855). Молодший із синів – граф Кирило Олексійович (1777–1829), дійсний камергер (1799), був душевнохворим, залишився неодруженим та нащадків не мав, старший – граф Петро Олексійович (1775–1835) – генерал-майор (1799), дійсний камергер (1801), дійсний статський радник (1806), чиновник з особливих доручень при новорос. генерал-губернаторові (1806–16) – також помер неодруженим та бездітним. З його кончиною згас рід Р. у Рос. імперії.
Однак існує австрійс. гілка роду, що походить від Григорія Кириловича. Його потомство в Рос. імперії не було визнане законним, оскільки шлюб із баронесою Терезією-Єлизаветою Шенк фон Кастель (1785–1818) був укладений без розлучення з першою дружиною – баронесою Генріеттою Мальцен (1781– 1827). 2 липня 1811 указом австрійс. імп. Франца I Габсбурга Григорій Кирилович визнаний у спадковій графській гідності Богемського королівства. Після смерті 1818 другої дружини Григорій Кирилович разом із дітьми Максиміліаном, Львом та Єлизаветою назавжди залишив Рос. імперію, прийняв австрійс. підданство та перейшов у лютеранство. Онук Григорія Кириловича – граф Каміл Львович (1852–1917) – доклав значних зусиль до реставрації родинних поховань та гетьман. палацу в Батурині (1911–12), цікавився історією роду. Австрійс. гілка продовжує існувати і нині. Онука Каміла – графиня Марія Андріївна (н. 1923), багаторічний працівник слов'ян. відділу Австрійс. нац. б-ки (1946–86), дослідниця творчості та життя рос. поетеси Марини Цвєтаєвої, історії роду Р., долі княжни Тараканової. Р. продовжують добродійну діяльність своїх пращурів – 2006 вони передали Київ. ін-ту експериментальної хірургії сучасне медичне обладнання.
Брати Р. – сини Кирила Григоровича – залишили значне позашлюбне потомство, яке заснувало нові дворянські роди. Петро Кирилович мав сина Миколу Миколайовича Оржицького (1796–1861), декабриста, засланого на Кавказ, прапорщика у відставці (1832), та дочку Софію Петрівну Взумровську, в одруженні – Крюковську; Іван Кирилович – Дарію Іванівну, яка стала дружиною надвірного радника Василя Герасимовича Удовика; Лев Кирилович – сина Іполита Івановича Подчаського (1792–1879), сенатора (1852) і дійсного таємного радника (1871), та двох дочок: одну – за Шотом, другу – за д'Андре. Від Олексія Кириловича бере початок потужний і впливовий рід Перовських.
Рід Р. внесений до 5-ї частини Родовідних книг Черніг. та Петерб. губерній. Герби Олексію та Кирилу Р. було пожалувано дипломом від 1 березня 1751. Герб Кирила Р. внесений до 1-ї частини "Общего гербовника дворянских родов Всероссийской империи".
Серед онуків Івана – Петро Іванович (р. н. невід. – п. 1771), ніжинський полковник (1753–71), та Василь Іванович (1727–1800), гадяцький полковник (1755), бригадир (1762) та відставний генерал-майор (1762). На дітях Василя ця гілка роду згасла.
У Григорія від шлюбу з Наталією Кирилівною, уродженою Демешко-Стрешенцовою (Розумиха; р. н. невід. – п. 1762), було 3 сини – Данило, Олексій та Кирило – і три дочки: Агафія, Віра та Ганна. Піднесенню роду сприяв Олексій Григорович (див. О.Г.Розумовський; 1709–71), граф "Священної Римської імперії германської нації" (16 квітня 1744) та Рос. імперії (15 липня 1744), із 1742 – морганатичний чоловік рос. імп. Єлизавети Петрівни. Рос. графський титул був поширений на молодшого брата Олексія – Кирила Григоровича (див. К.Розумовський; 1728–1803) – та матір – Наталію Кирилівну, яка ще 1742 отримала звання статс-дами імператорського двору. Сестри Олексія – Агафія Будлянська, Віра Дараган і Ганна Закревська – та їхні чоловіки отримали рос. дворянство, найвищі посади, обширні маєтки та стали невід'ємною частиною рос. й укр. аристократії. Єдина дочка старшого і рано померлого брата Данила – Євдокія (бл. 1728 – 1749), фрейліна імператорського двору, – стала дружиною камергера графа Андрія Олексійовича Бестужева-Рюміна (р. н. невід. – п. 1768), сина канцлера.
Родове прізвище Розум було змінене на більш аристократичне – Розумовські. Незважаючи на те, що походження Р. було широко відоме та й ніколи не приховувалося самими представниками роду, з'явилася фантастична генеалогія, за якою родозасновником був міфічний польс. шляхтич Рожинський.
За різними версіями, в Олексія Григоровича від шлюбу з імп. Єлизаветою Петрівною були нащадки. Серед них називають княжну Августу Тараканову (1744–1810), також відому як черниця моск. Свято-Іванівського монастиря Досифея; племінника Олексія – Андрія Осиповича Закревського (1742–1804) – та ін. В Олексія Григоровича були позашлюбні діти, які носили прізвище Умських. Олександра Богданівна Умська, дочка графа, стала дружиною рязанського поміщика Якова Осиповича Кафтирьова та бабусею відомого рос. поета Якова Петровича Полонського.
У Кирила Григоровича від шлюбу із троюрідною сестрою імп. Єлизавети Петрівни – Катериною Іванівною Наришкіною (1729–71) – було численне потомство: 6 синів та 5 дочок. Дочки побралися з представниками найвідоміших родів Рос. імперії: Апраксіних, Загряжських, Васильчикових, Гудовичів. Серед синів найбільш відомі старший син – граф Олексій Кирилович (див. О.К.Розумовський) – та третій – граф Андрій Кирилович (див. А.Розумовський). Останній 24 листопада 1814 отримав титул князя, а 28 листопада 1815 – найяснішого князя. Однак, оскільки в Андрія Кириловича не було законних нащадків, князівська гілка роду згасла з його смертю 1836. Інші сини Кирила Григоровича також посідали високе становище в ієрархії Рос. імперії: граф Петро Кирилович (1751–1823) – генерал-поручик (1789), дійсний таємний радник (1798), сенатор (з 1796), обер- камергер імператорського двору (1814), петерб. губернський предводитель дворянства (1801–05); граф Лев Кирилович (1757–1818), учасник російсько-турецької війни 1768–1774 і російсько-турецької війни 1787–1791, – генерал-майор (1790); граф Григорій Кирилович (1759–1837) – бригадир (1789), автор праць із мінералогії та геології, досліджував надра (один з мінералів названий на його честь розумовскіном), засновник Т-ва любителів фізики (Лозанна, Швейцарія), член Петерб. АН (1790) та багатьох наук. т-в; граф І ван Кирилович (1761–1802), учасник російсько-турецької війни 1787–91, – генерал-майор (1796). Із братів Р. – синів Кирила Григоровича – законних нащадків залишив лише старший із братів – Олексій Кирилович. Одна з його дочок Варвара Олексіївна (1778–1864) стала дружиною відомого малорос. генерал-губернатора кн. Миколи Григоровича Рєпніна, друга – Катерина Олексіївна (1783–1849) – дружиною міністра нар. освіти графа Сергія Семеновича Уварова (1788–1855). Молодший із синів – граф Кирило Олексійович (1777–1829), дійсний камергер (1799), був душевнохворим, залишився неодруженим та нащадків не мав, старший – граф Петро Олексійович (1775–1835) – генерал-майор (1799), дійсний камергер (1801), дійсний статський радник (1806), чиновник з особливих доручень при новорос. генерал-губернаторові (1806–16) – також помер неодруженим та бездітним. З його кончиною згас рід Р. у Рос. імперії.
Однак існує австрійс. гілка роду, що походить від Григорія Кириловича. Його потомство в Рос. імперії не було визнане законним, оскільки шлюб із баронесою Терезією-Єлизаветою Шенк фон Кастель (1785–1818) був укладений без розлучення з першою дружиною – баронесою Генріеттою Мальцен (1781– 1827). 2 липня 1811 указом австрійс. імп. Франца I Габсбурга Григорій Кирилович визнаний у спадковій графській гідності Богемського королівства. Після смерті 1818 другої дружини Григорій Кирилович разом із дітьми Максиміліаном, Львом та Єлизаветою назавжди залишив Рос. імперію, прийняв австрійс. підданство та перейшов у лютеранство. Онук Григорія Кириловича – граф Каміл Львович (1852–1917) – доклав значних зусиль до реставрації родинних поховань та гетьман. палацу в Батурині (1911–12), цікавився історією роду. Австрійс. гілка продовжує існувати і нині. Онука Каміла – графиня Марія Андріївна (н. 1923), багаторічний працівник слов'ян. відділу Австрійс. нац. б-ки (1946–86), дослідниця творчості та життя рос. поетеси Марини Цвєтаєвої, історії роду Р., долі княжни Тараканової. Р. продовжують добродійну діяльність своїх пращурів – 2006 вони передали Київ. ін-ту експериментальної хірургії сучасне медичне обладнання.
Брати Р. – сини Кирила Григоровича – залишили значне позашлюбне потомство, яке заснувало нові дворянські роди. Петро Кирилович мав сина Миколу Миколайовича Оржицького (1796–1861), декабриста, засланого на Кавказ, прапорщика у відставці (1832), та дочку Софію Петрівну Взумровську, в одруженні – Крюковську; Іван Кирилович – Дарію Іванівну, яка стала дружиною надвірного радника Василя Герасимовича Удовика; Лев Кирилович – сина Іполита Івановича Подчаського (1792–1879), сенатора (1852) і дійсного таємного радника (1871), та двох дочок: одну – за Шотом, другу – за д'Андре. Від Олексія Кириловича бере початок потужний і впливовий рід Перовських.
Рід Р. внесений до 5-ї частини Родовідних книг Черніг. та Петерб. губерній. Герби Олексію та Кирилу Р. було пожалувано дипломом від 1 березня 1751. Герб Кирила Р. внесений до 1-ї частини "Общего гербовника дворянских родов Всероссийской империи".
Час плине
-
ОнлайнВернер
- Повідомлень: 3185
- З нами з: 22 квітня 2016, 12:19
- Стать: Чоловік
- Дякував (ла): 108 разів
- Подякували: 665 разів
Re: Список графських родів
ХРЕБТОВИЧІ (Хрептовичі, Храптовичі) — магнатський, згодом — графський рід, який, за родовою легендою, бере початок в 11— 12 ст. Однак першою документально засвідченою особою з цього роду є литовський боярин Вишгерд (Вишигерд, Візігерд) Хребтович, котрий згадується 1413 в акті Городельської унії та отримав герб "Одровонж". Х. були пов’язані родинними стосунками з відомими аристократичними родами — князями Глинськими, Гольшанськими, Сангушками, Четвертинськими, Чорторийськими, магнатами Горностаями та ін. Представники роду обіймали державні посади у Великому князівстві Литовському та мали маєтності на Волині та в Білорусі. Їм належали маєтки Мокободи (нині село Мазовецького воєводства) та Вишков (нині м. Вишкув Мазовецького воєводства; обидва в Польщі), Богурин (згодом Бугрин; нині с. Бугрин Гощанського р-ну Рівнен. обл.), Щорси (нині село Гродненської обл., Білорусь) та ін., а з 18 ст. — м. Бешковичі (нині міськ. с-ще Бешенковичі Вітебської обл.), Ковалевичі (нині село Мінської обл.) та Вишневе (маєток "Одровонж"; нині с. Вішнев Мінської обл.; усі в Білорусі).
Піднесення роду пов’язане з діяльністю братів Яна, Мартина, Василя та Федора Богдановичів Х., нащадки яких називалися ще Литовор-Хребтовичами.
Ян (Івашка) Богданович (р. н. невід. — п. 1513) — підскарбій надвірний литовський (1482—93), слонімський намісник (із 1492), маршалок дворний (1494), намісник новогрудський (із 1499), дрогичинський (із 1509), кобринський (1513), маршалок королівський (1509), посол до Королівства Польського та Великого князівства Московського.
Василь Богданович (р. н. невід. — п. 1513) — володимирський намісник (1495—1513). Від нього походить волин. гілка роду, яка називалася Хрептовичи-Богуринські (див. Хребтовичі-Богуринські).
Мартин Богданович (р. н. невід. — п. 1526) — підскарбій надвірний литовський (1502—04), конюший дворний та ловчий литовський (1505—09), маршалок королівський (із 1524); за участь у заколоті 1508 князів Глинських ув’язнений (1509—11).
Федір (Федько) Богданович (р. н. невід. — п. 1528) — підскарбій надвірний литовський (1493) та земський (1501—08), посол до Тевтонського ордену; король польс. і вел. кн. литов. Сигізмунд I 1522 віддав йому в опіку Богородицький монастир у Лаврашеві (місцевість на правому березі р. Німан) і 1526 — Пересопницький монастир на Волині; за участь у заколоті 1508 князів Глинських ув’язнений (1509—11).
До волин. гілки належав Мелентій (Мелетій) Іванович (р. н. невід. — п. 1593), правнук Василя Богдановича, архімандрит Києво-Печерської лаври (1574—93) і єпископ Володимирський та Берестейський (1588—93), відомий церк. діяч, полеміст і просвітник.
Найбільш потужною була молодша гілка, що походила від Федора Богдановича. Син Федора — Юрій (у чернецтві — Герман; р. н. невід. — п. 1558), архієпископ Полоцький, Вітебський і Мстиславський (1551—58). Правнуком архієпископа був Юрій Адамович (1586—1650), сенатор Речі Посполитої, каштелян смоленський (з 1632) і жмудський (з 1943), воєвода парнавський (1645) і новогрудський (1646—50), який уславився буд-вом катол. костьолу Святих Якова та Філіппа у Вільні (нині м. Вільнюс; 1624). У 17 ст. рід окатоличився, що відзначив М.Смотрицький у своєму "Треносі".
До цієї ж гілки належав Йоахим-Ігнаци-Юзеф (1729—1812), перший граф Литовор-Хребтович, громад., політ. і держ. діяч Речі Посполитої, поет, публіцист і перекладач, гуманіст, економіст, один із творців та багаторічний член Едукаційної комісії в Речі Посполитій (1773), міністр закордонних справ ВКЛ (1791), останній литов. канцлер (1793), засновник "Товариства друзів науки" у Варшаві. Він планував провести аграрну реформу, яка б супроводжувалася ліквідацією кріпацтва. У с. Щорси побудував розкішний палац, унійну церкву, школу, зібрав величезну б-ку (понад 10 тис. томів), куди ввійшла частина зібрання Ю.Залуського, та архів (понад 150 сеймових і сеймикових актів, королів. листів та ін.), перетворивши маєток на центр культ. й наук. життя. У щорській б-ці працювали А.Міцкевич, Й
.Лелевель та ін. видатні діячі к-ри, активно користувалися нею члени Київської археографічної комісії. 1914 внаслідок воєнних дій б-ка була вивезена до Вільно, Варшави та Києва. Найбільша її частина зберігається нині в Бібліотеці національній України імені В.Вернадського в Києві.
Старший син Йоахима — граф Адам (1768—1844), візитатор шкіл Віленського навч. округу, меценат, бібліофіл і просвітитель, учасник повстання Т.Косцюшка, а молодший — граф Іринеюш-Міхал (Іриній Юхимович; 1775—1850), дійсний таємний радник (1835), гофмаршал рос. імператорського двору (1809—35). Графський титул "Священної Римської імперії германської нації", наданий 1752 їхньому батькові, був 1843 визнаний у Рос. імперії. Єдиний син Іринія Юхимовича — граф Міхал-Йоахим (Михайло Іринійович; 1809—92), рос. дипломат і держ. діяч, таємний радник (1854), надзвичайний посланник і повноважний міністр у Королівстві обох Сицилій (1847—53), Бельгії (1853—56), Великій Британії (1856—58), обер-гофмейстер (1862) та обер-камергер (1873) рос. імператорського двору, член Держ. ради Рос. імперії (1877), зять канцлера графа К.Нессельроде. Михайло Іринійович нащадків не залишив. А тому імператорським указом від 9 червня 1893 Михайлу Аполлінарійовичу Бутеньову (1844—97), надзвичайному посланнику та повноважному міністру в Баварії та Саксен-Кобурзі (1895—97), камергеру імператорського двору (1883), сину графині Марії Іриніївни з Хрептовичів (1811—90) та дійсного таємного радника і члена Держ. ради Аполлінарія Петровича Бутеньова (1787—1866), було дозволено приєднати прізвище і титул свого дядька Михайла Іринійовича з правом успадкування лише старшим у роді. 1899, після смерті графа Михайла Аполлінарійовича Хрептовича-Бутеньова, титул та прізвище успадкував його рідний брат, колезький асесор Костянтин Аполлінарійович Бутеньов (1848—1933). Ця гілка роду існує і сьогодні.
Мицик Ю.А., Томазов В.В.
дата публікації: 2013 р.
Піднесення роду пов’язане з діяльністю братів Яна, Мартина, Василя та Федора Богдановичів Х., нащадки яких називалися ще Литовор-Хребтовичами.
Ян (Івашка) Богданович (р. н. невід. — п. 1513) — підскарбій надвірний литовський (1482—93), слонімський намісник (із 1492), маршалок дворний (1494), намісник новогрудський (із 1499), дрогичинський (із 1509), кобринський (1513), маршалок королівський (1509), посол до Королівства Польського та Великого князівства Московського.
Василь Богданович (р. н. невід. — п. 1513) — володимирський намісник (1495—1513). Від нього походить волин. гілка роду, яка називалася Хрептовичи-Богуринські (див. Хребтовичі-Богуринські).
Мартин Богданович (р. н. невід. — п. 1526) — підскарбій надвірний литовський (1502—04), конюший дворний та ловчий литовський (1505—09), маршалок королівський (із 1524); за участь у заколоті 1508 князів Глинських ув’язнений (1509—11).
Федір (Федько) Богданович (р. н. невід. — п. 1528) — підскарбій надвірний литовський (1493) та земський (1501—08), посол до Тевтонського ордену; король польс. і вел. кн. литов. Сигізмунд I 1522 віддав йому в опіку Богородицький монастир у Лаврашеві (місцевість на правому березі р. Німан) і 1526 — Пересопницький монастир на Волині; за участь у заколоті 1508 князів Глинських ув’язнений (1509—11).
До волин. гілки належав Мелентій (Мелетій) Іванович (р. н. невід. — п. 1593), правнук Василя Богдановича, архімандрит Києво-Печерської лаври (1574—93) і єпископ Володимирський та Берестейський (1588—93), відомий церк. діяч, полеміст і просвітник.
Найбільш потужною була молодша гілка, що походила від Федора Богдановича. Син Федора — Юрій (у чернецтві — Герман; р. н. невід. — п. 1558), архієпископ Полоцький, Вітебський і Мстиславський (1551—58). Правнуком архієпископа був Юрій Адамович (1586—1650), сенатор Речі Посполитої, каштелян смоленський (з 1632) і жмудський (з 1943), воєвода парнавський (1645) і новогрудський (1646—50), який уславився буд-вом катол. костьолу Святих Якова та Філіппа у Вільні (нині м. Вільнюс; 1624). У 17 ст. рід окатоличився, що відзначив М.Смотрицький у своєму "Треносі".
До цієї ж гілки належав Йоахим-Ігнаци-Юзеф (1729—1812), перший граф Литовор-Хребтович, громад., політ. і держ. діяч Речі Посполитої, поет, публіцист і перекладач, гуманіст, економіст, один із творців та багаторічний член Едукаційної комісії в Речі Посполитій (1773), міністр закордонних справ ВКЛ (1791), останній литов. канцлер (1793), засновник "Товариства друзів науки" у Варшаві. Він планував провести аграрну реформу, яка б супроводжувалася ліквідацією кріпацтва. У с. Щорси побудував розкішний палац, унійну церкву, школу, зібрав величезну б-ку (понад 10 тис. томів), куди ввійшла частина зібрання Ю.Залуського, та архів (понад 150 сеймових і сеймикових актів, королів. листів та ін.), перетворивши маєток на центр культ. й наук. життя. У щорській б-ці працювали А.Міцкевич, Й
.Лелевель та ін. видатні діячі к-ри, активно користувалися нею члени Київської археографічної комісії. 1914 внаслідок воєнних дій б-ка була вивезена до Вільно, Варшави та Києва. Найбільша її частина зберігається нині в Бібліотеці національній України імені В.Вернадського в Києві.
Старший син Йоахима — граф Адам (1768—1844), візитатор шкіл Віленського навч. округу, меценат, бібліофіл і просвітитель, учасник повстання Т.Косцюшка, а молодший — граф Іринеюш-Міхал (Іриній Юхимович; 1775—1850), дійсний таємний радник (1835), гофмаршал рос. імператорського двору (1809—35). Графський титул "Священної Римської імперії германської нації", наданий 1752 їхньому батькові, був 1843 визнаний у Рос. імперії. Єдиний син Іринія Юхимовича — граф Міхал-Йоахим (Михайло Іринійович; 1809—92), рос. дипломат і держ. діяч, таємний радник (1854), надзвичайний посланник і повноважний міністр у Королівстві обох Сицилій (1847—53), Бельгії (1853—56), Великій Британії (1856—58), обер-гофмейстер (1862) та обер-камергер (1873) рос. імператорського двору, член Держ. ради Рос. імперії (1877), зять канцлера графа К.Нессельроде. Михайло Іринійович нащадків не залишив. А тому імператорським указом від 9 червня 1893 Михайлу Аполлінарійовичу Бутеньову (1844—97), надзвичайному посланнику та повноважному міністру в Баварії та Саксен-Кобурзі (1895—97), камергеру імператорського двору (1883), сину графині Марії Іриніївни з Хрептовичів (1811—90) та дійсного таємного радника і члена Держ. ради Аполлінарія Петровича Бутеньова (1787—1866), було дозволено приєднати прізвище і титул свого дядька Михайла Іринійовича з правом успадкування лише старшим у роді. 1899, після смерті графа Михайла Аполлінарійовича Хрептовича-Бутеньова, титул та прізвище успадкував його рідний брат, колезький асесор Костянтин Аполлінарійович Бутеньов (1848—1933). Ця гілка роду існує і сьогодні.
Мицик Ю.А., Томазов В.В.
дата публікації: 2013 р.
Час плине
-
ОнлайнВернер
- Повідомлень: 3185
- З нами з: 22 квітня 2016, 12:19
- Стать: Чоловік
- Дякував (ла): 108 разів
- Подякували: 665 разів
Re: Список графських родів
ШЕНБОРНИ (Schönborn) — ніецький. графський рід.
1728 єпископ бамберзький і архієпископ майнцький граф Лотар-Франц Шенборн одержав від віденського двору найбільше володіння провідника визвол. війни угор. народу проти Габсбургів 1703—11 кн. Ференца II Ракоці із центром у м. Мукачеве, яке пізніше подарував своєму племінникові Фрідріху-Карлу Шенборн — імператорському віце-канцлеру, бамберзькому і вюрцбурзькому єпископу.
На поч. 1729 імп. Карл VI Габсбург подарував останньому ще й сусідній маєток Святого Міклоша (нині смт Чинадійово Мукачівського р-ну Закарпат. обл.).
Так виникла величезна Мукачівсько-Чинадійовська латифундія (домінія), що займала понад 60 % комітату Берег. За величиною (2,3 тис. км)
1728 єпископ бамберзький і архієпископ майнцький граф Лотар-Франц Шенборн одержав від віденського двору найбільше володіння провідника визвол. війни угор. народу проти Габсбургів 1703—11 кн. Ференца II Ракоці із центром у м. Мукачеве, яке пізніше подарував своєму племінникові Фрідріху-Карлу Шенборн — імператорському віце-канцлеру, бамберзькому і вюрцбурзькому єпископу.
На поч. 1729 імп. Карл VI Габсбург подарував останньому ще й сусідній маєток Святого Міклоша (нині смт Чинадійово Мукачівського р-ну Закарпат. обл.).
Так виникла величезна Мукачівсько-Чинадійовська латифундія (домінія), що займала понад 60 % комітату Берег. За величиною (2,3 тис. км)
Час плине
-
ОнлайнВернер
- Повідомлень: 3185
- З нами з: 22 квітня 2016, 12:19
- Стать: Чоловік
- Дякував (ла): 108 разів
- Подякували: 665 разів
Re: Список графських родів
Український історичний збірник , Вип . 12, 2009
Кривошея Ігор (Умань)
ПОЛЬСЬКІ АРИСТОКРАТИ ПОТОЦЬКІ (ГЕРБ «ПИЛЯВА») В РЕЦЕПЦІЇ ФІЛІПА ВІГЕЛЯ*
* Автор висловлює щиру подяку Касі імені Йозефа Мяновського за надану стипендію для наукового стажування в Республіці Польщі (вересень 2008 р.), що дозволило завершити пропоновану статтю.
«Прошлое само по себе есть призведение искусства, в нем нет ничего лишнего. Настоящему никогда не достичь подобного совершенства. Поэтому цепляться за воспоминаная необходимо». (Маттеучи Ф. Праздник цвета берлинской лазури: Роман / Пер. с ит. А. Лентовской. – СПб., 2008. – С. 86.)
Важливість джерельної бази для історичного дослідження важко переоцінити. Саме джерела відіграють важливу, навіть першочергову, роль у спробі історика реконструювати минуле.
Серед всього загалу джерел особового походження виділяють групу «исторических источников, функцией которых является установление межличностной коммуникации в эволюционном и коэкзистенциальном целом и автокоммуникации. Они наиболее последовательно воплощают процесс самоосознания личности и становление межличностных отношений. К источникам личного происхождения относятся дневники, частная переписка (эпистолярные источники), мемуары-автобиографии, мемуары«современные истории», эссеистика, исповеди»1.
Щоденники та мемуари (спогади, записки тощо) – унікальні історичні джерела, які несуть на собі печатки епохи й індивідуальності, й водночас презентують нам факти, що з якихось – об’єктивних чи суб’єктивних – причин не знайшли відображення в офіційних документа конкретної історичної доби. Вони зберігають в собі «дух часу», коли історичні факти, образи чи особистості сприймаються на емоційно-психологічному рівні індивідууму – учасника чи свідка суспільних подій. Причини, які спонукали їх писати, були різними, але головне це те, що вони таким чином намагалися зафіксувати в написаному тексті свою ідентифікацію в цьому минулому, свою роль в історичному процесі, намагаючись тим самим у такій формі відобразити суспільне життя того часу, в якому вони жили. Варто пам’ятати, що мемуарна література містить дворівневу історичну інформацію про минуле (події описуваних у мемуарні текстах) та сьогодення (час написання цих текстів), яка творить історичний образ – «результат реконструкції в свідомості людини походження, основних внутрішніх і зовнішніх прикмет історичної персоналії, явища, процесу, цілої епохи формується на основі світовідчуття, світосприймання і світорозуміння»2.
Кривошея Ігор (Умань)
ПОЛЬСЬКІ АРИСТОКРАТИ ПОТОЦЬКІ (ГЕРБ «ПИЛЯВА») В РЕЦЕПЦІЇ ФІЛІПА ВІГЕЛЯ*
* Автор висловлює щиру подяку Касі імені Йозефа Мяновського за надану стипендію для наукового стажування в Республіці Польщі (вересень 2008 р.), що дозволило завершити пропоновану статтю.
«Прошлое само по себе есть призведение искусства, в нем нет ничего лишнего. Настоящему никогда не достичь подобного совершенства. Поэтому цепляться за воспоминаная необходимо». (Маттеучи Ф. Праздник цвета берлинской лазури: Роман / Пер. с ит. А. Лентовской. – СПб., 2008. – С. 86.)
Важливість джерельної бази для історичного дослідження важко переоцінити. Саме джерела відіграють важливу, навіть першочергову, роль у спробі історика реконструювати минуле.
Серед всього загалу джерел особового походження виділяють групу «исторических источников, функцией которых является установление межличностной коммуникации в эволюционном и коэкзистенциальном целом и автокоммуникации. Они наиболее последовательно воплощают процесс самоосознания личности и становление межличностных отношений. К источникам личного происхождения относятся дневники, частная переписка (эпистолярные источники), мемуары-автобиографии, мемуары«современные истории», эссеистика, исповеди»1.
Щоденники та мемуари (спогади, записки тощо) – унікальні історичні джерела, які несуть на собі печатки епохи й індивідуальності, й водночас презентують нам факти, що з якихось – об’єктивних чи суб’єктивних – причин не знайшли відображення в офіційних документа конкретної історичної доби. Вони зберігають в собі «дух часу», коли історичні факти, образи чи особистості сприймаються на емоційно-психологічному рівні індивідууму – учасника чи свідка суспільних подій. Причини, які спонукали їх писати, були різними, але головне це те, що вони таким чином намагалися зафіксувати в написаному тексті свою ідентифікацію в цьому минулому, свою роль в історичному процесі, намагаючись тим самим у такій формі відобразити суспільне життя того часу, в якому вони жили. Варто пам’ятати, що мемуарна література містить дворівневу історичну інформацію про минуле (події описуваних у мемуарні текстах) та сьогодення (час написання цих текстів), яка творить історичний образ – «результат реконструкції в свідомості людини походження, основних внутрішніх і зовнішніх прикмет історичної персоналії, явища, процесу, цілої епохи формується на основі світовідчуття, світосприймання і світорозуміння»2.
Час плине
- D_i_V_a
- Повідомлень: 9525
- З нами з: 01 березня 2016, 10:52
- Стать: Жінка
- Звідки: Київ
- Дякував (ла): 6280 разів
- Подякували: 3675 разів
- Контактна інформація:
Re: Список графських родів
ЦДІАК, ф.486 о.5, сп.485, л.278
с. Волица Сквирского уезда Киевской губернии
О предоставлении в Палату для засвидетельствования духовного завещания графа Конорина О.Е. на имения в д.д. Марковка, Волица и других /приобретенных им у сестры графини Ламберт Е.Е./ в пользу жены графини Конориной О.Я. /урожденная Михайловская/.
Из книги записи духовных завещаний за 1866.
с. Волица Сквирского уезда Киевской губернии
О предоставлении в Палату для засвидетельствования духовного завещания графа Конорина О.Е. на имения в д.д. Марковка, Волица и других /приобретенных им у сестры графини Ламберт Е.Е./ в пользу жены графини Конориной О.Я. /урожденная Михайловская/.
Из книги записи духовных завещаний за 1866.
Востаннє редагувалось 03 лютого 2020, 20:23 користувачем D_i_V_a, всього редагувалось 1 раз.
Дідкі(о)вський, Тишкевич, Садовський, Лукашевич, Домарацький, Денбицький, Білінський, Стефанський, Дименський, Бе(а)рлинський,
Пустовіт, Павленко, Бургала, Борсук, Слабошевський
Онацький
г. Муром - Гостев, Зворыкин, Шелудяков, Пешков?
Пустовіт, Павленко, Бургала, Борсук, Слабошевський
Онацький
г. Муром - Гостев, Зворыкин, Шелудяков, Пешков?
- D_i_V_a
- Повідомлень: 9525
- З нами з: 01 березня 2016, 10:52
- Стать: Жінка
- Звідки: Київ
- Дякував (ла): 6280 разів
- Подякували: 3675 разів
- Контактна інформація:
Re: Список графських родів
На одній карточці прізвище графа Конорін на іншій Канкрін... У другій здається правильне прізвище. З якого такого дива його назвали Короніним в першій
д. Волица Маркова Сквирского уезда Киевской губернии
О предоставлении в Палату для засвидетельствования доверенности, выданной графиней Канкриной О.Я. брату поручику Михайловскому Н.Я. на совершение купчей крепости на имения в м. Сокольча, с. Войтовцы и д. Волица Маркова, приобретенные ее мужем графом Канкриным О.Е. у графини Ламберт Е. и завещанные им своим детям.
Из книги записи доверенностей за 1867.
ЦДІАК, ф.486 о.5, сп.509, л.73зв, 80зв.D_i_V_a писав:... завещания графа Конорина О.Е. на имения в д.д. Марковка, Волица и других /приобретенных им у сестры графини Ламберт Е.Е./ в пользу жены графини Конориной О.Я. /урожденная Михайловская/...
д. Волица Маркова Сквирского уезда Киевской губернии
О предоставлении в Палату для засвидетельствования доверенности, выданной графиней Канкриной О.Я. брату поручику Михайловскому Н.Я. на совершение купчей крепости на имения в м. Сокольча, с. Войтовцы и д. Волица Маркова, приобретенные ее мужем графом Канкриным О.Е. у графини Ламберт Е. и завещанные им своим детям.
Из книги записи доверенностей за 1867.
Востаннє редагувалось 03 лютого 2020, 20:31 користувачем D_i_V_a, всього редагувалось 1 раз.
Дідкі(о)вський, Тишкевич, Садовський, Лукашевич, Домарацький, Денбицький, Білінський, Стефанський, Дименський, Бе(а)рлинський,
Пустовіт, Павленко, Бургала, Борсук, Слабошевський
Онацький
г. Муром - Гостев, Зворыкин, Шелудяков, Пешков?
Пустовіт, Павленко, Бургала, Борсук, Слабошевський
Онацький
г. Муром - Гостев, Зворыкин, Шелудяков, Пешков?
Хто зараз онлайн
Зараз переглядають цей форум: Немає зареєстрованих користувачів і 5 гостей