Місце поховання

Аватар користувача
Balymba
Повідомлень: 643
З нами з: 10 березня 2016, 09:25
Стать: Чоловік
Звідки: Гуцульщина
Дякував (ла): 634 рази
Подякували: 795 разів

Re: Місце поховання

Повідомлення Balymba »

Звичаї теж різні. Навіть у переказах найстарших людей я не чув про існування звичаю поминати померлих на цвинтарі. Хоча читав про це в книжках, виданих в часи СССР, що і в горах була така традиція.
Левицький (придомок Попович), Левкун, Юращук, Стефурак, Кріпчук, Козьмин, Шовгенюк, Зеленевич, Ревтюк, Ґрещук, Вертипорох, Ківнюк, Чуревич, Панько, Данилюк, Жолоб, Мельничук, Ванджура, Козловський, Лесюк, Горішний, Попик, Ісайчук, Абрамюк, Дмитрук, Дудка, Микитишин, Gut
І-BY-78168/ Н
Аватар користувача
D_i_V_a
Повідомлень: 9525
З нами з: 01 березня 2016, 10:52
Стать: Жінка
Звідки: Київ
Дякував (ла): 6280 разів
Подякували: 3675 разів
Контактна інформація:

Re: Місце поховання

Повідомлення D_i_V_a »

Balymba писав:... поховання на цвинтарях в звичайних умовах(не береться до уваги війни) було обов'язковим...
Нажаль у мене тільки усні докази, але вони залізобетонні, бо про це мені розповів історик Є.Чернецький. Говорилося таке - "раніше (нажаль тоді я була зовсім "зеленим" новачком та не спитала коли точно) людину поховати могли де завгодно. Сказала людина - поховайте мене от під тією вишнею - і його там ховали".
З того часу відслідковую інформацію, але не так щоби повністю розібратися в цьому питання - коли і як перейшли на поховання на відокремлених/виділених для цього цвинтарях.

Свідченням тому що пан Чернецький не "обманув", була почута по радіо розповідь про смерть нашого видатного філософа Григорія Сковороди. Розповідалось, що він прийшов до свого знайомого, сказав що вже час помирати, вирив в саду яму, помився, ліг на лавку, заснув і не проснувся...

А ось, що нам про це розповідає вікіпедія:
Про смерть Сковороди Срезневський записав таке:
…Був прегарний день. До дідича з'їхалось багато сусідів погуляти й повеселитись. Мали також на цілі послухати Сковороди… За обідом був Сковорода незвичайно веселий і говіркий, навіть жартував, оповідав про своє минуле, про свої мандрівки, досвіди. Зачаровані його красномовством повставали всі від обіду, Сковорода щез.. Він пішов у садок. Довго ходив він по перехресних стежках, зривав овочі й роздавав їх хлопчикам, що працювали в садку. Над вечір пішов сам господар шукати Сковороду й застав його під гіллястою липою. Вже заходило сонце: останні його проміння пробивалися крізь гущу листя. З рискалем у руці копав Сковорода яму — вузьку, довгу яму. — «Що це, друже Григорію, чим то ти зайнятий?» — спитав господар, підійшовши до старого. «Пора, друже, закінчити мандрівку!» — відповів Сковорода — «і так усе волосся і злетіло з бідної голови від мордування, пора непокоїтися!» «І, брате, дурниця! Досить жартувати, ходімо!» — «Іду! Але я прохатиму тебе попереду, мій добродію, хай тут буде моя остання могила». І пішли в хату. Сковорода недовго в ній лишився. Він пішов у свою кімнатку, перемінив білизну, помолився Богу і, підложивши під голову свої писані праці і сіру свитку, ліг, зложивши навхрест руки. Довго чекали на нього з вечерею. Сковорода не з'явився. Другого дня вранці до чаю теж, до обіду так само. Це здивувало господаря. Він насмілився увійти до Сковороди, щоб розбудити його; одначе Сковорода лежав уже холодний закостенілий.
Це було 9 листопада 1794. На хресті над його могилою, на прохання самого Сковороди, написано: «Світ ловив мене, та не впіймав…».
Сьогодні його могила стоїть у селі Сковородинівка (раніше Пан-Іванівка, колишня садиба Андрея Ковалівського). До нього можна потрапити, з'їхавши з дороги Харків-Суми біля селища Максимівка (60 км від Харкова). Далі треба їхати 18 км до села Сковородинівка.
Шо ми з цього усього маємо?
Розповідь знову нас приводить до 1794 року... але вже на землях що були століття під Москвою...
І що ми там бачимо?
Що звички невикорінні...
Ми бачимо гарний доказ того, що навіть там у ті ж часи не ховали примусово на відведених цвинтарях... щоби нам сьогодні не розповідали ті хто в це вірити не хоче...
Дідкі(о)вський, Тишкевич, Садовський, Лукашевич, Домарацький, Денбицький, Білінський, Стефанський, Дименський, Бе(а)рлинський,
Пустовіт, Павленко, Бургала, Борсук, Слабошевський
Онацький
г. Муром - Гостев, Зворыкин, Шелудяков, Пешков?
Аватар користувача
в36 Ольга
Повідомлень: 1090
З нами з: 21 лютого 2016, 16:46
Стать: Жінка
Дякував (ла): 1374 рази
Подякували: 1063 рази

Re: Місце поховання

Повідомлення в36 Ольга »

D_i_V_a писав:..Москва не розуміла і не розуміє наші звичаї чаркою-другою поминати померлих безпосередньо на цвинтарі...
"Москва" и сама любит посидеть на кладбище за столиком и помянуть чаркой-другой. Далеко не на всех могилах стоят такие столики, да помянуть можно и без стола, в походных условиях. Тем более, что сейчас разрешается к могиле подъехать на своей машине, а в ней тебе и стол, и яства, и чарки.
Balymba писав:...Навіть у переказах найстарших людей я не чув про існування звичаю поминати померлих на цвинтарі...
Похоже, "пьянство на кладбище" - как раз московский обычай, и он всем пришелся по вкусу. :D
Аватар користувача
Falcon
Модератор
Повідомлень: 316
З нами з: 03 січня 2017, 20:37
Стать: Чоловік
Звідки: Буковина
Дякував (ла): 417 разів
Подякували: 519 разів

Re: Місце поховання

Повідомлення Falcon »

А мені цікаво, де і як ховали немовлят і малих дітей. В моїй місцевості надзвичайно велика дитяча смертність в 19-му ст.
Деколи в книзі смертей більше половини сторінки - діти.
з повагою, Євген.
предки з повітів: Буковина (Сторожинець, Кіцмань)
Галичина (Ходорів)
Волинь (Клевань)
Поділля (Кам'янець-Подільський, Оринин)
Аватар користувача
Balymba
Повідомлень: 643
З нами з: 10 березня 2016, 09:25
Стать: Чоловік
Звідки: Гуцульщина
Дякував (ла): 634 рази
Подякували: 795 разів

Re: Місце поховання

Повідомлення Balymba »

Falcon писав:А мені цікаво, де і як ховали немовлят і малих дітей. В моїй місцевості надзвичайно велика дитяча смертність в 19-му ст.
Деколи в книзі смертей більше половини сторінки - діти.
Приблизно таке ж дитячою смертністю. Ховали здебільшого в могили рідних - дідусів, бабусь і т.д. Хоча могли і в окремі могили хоронити. На Закарпатті біли окремі ділянки кладовищ, де хоронили виключно дітей.
Левицький (придомок Попович), Левкун, Юращук, Стефурак, Кріпчук, Козьмин, Шовгенюк, Зеленевич, Ревтюк, Ґрещук, Вертипорох, Ківнюк, Чуревич, Панько, Данилюк, Жолоб, Мельничук, Ванджура, Козловський, Лесюк, Горішний, Попик, Ісайчук, Абрамюк, Дмитрук, Дудка, Микитишин, Gut
І-BY-78168/ Н
Аватар користувача
в36 Ольга
Повідомлень: 1090
З нами з: 21 лютого 2016, 16:46
Стать: Жінка
Дякував (ла): 1374 рази
Подякували: 1063 рази

Re: Місце поховання

Повідомлення в36 Ольга »

Как раз по вопросу о детских захоронениях.
Елена Троцкая – 1838 г.р.; ум. 22 февраля 1840.
Запись в МК : «Рокитянской Рождество-Богородицкой церкви приходскаго священника Константина Назариева Троцкаго дочь умре, лет ей от роду 2.» Причина смерти – «от зубов», «похоронена на подцерковной оградке». Кто исповедовал и приобщал – «по малолетству никто».

Как думаете, "на подцерковной оградке" - по-нашему - "под церковным забором"?
Аватар користувача
Balymba
Повідомлень: 643
З нами з: 10 березня 2016, 09:25
Стать: Чоловік
Звідки: Гуцульщина
Дякував (ла): 634 рази
Подякували: 795 разів

Re: Місце поховання

Повідомлення Balymba »

в36 Ольга писав:
Как думаете, "на подцерковной оградке" - по-нашему - "под церковным забором"?
Мені здається, що "оградка" - щось похідне від "огрод" - огорожена площа навколо церкви.
Левицький (придомок Попович), Левкун, Юращук, Стефурак, Кріпчук, Козьмин, Шовгенюк, Зеленевич, Ревтюк, Ґрещук, Вертипорох, Ківнюк, Чуревич, Панько, Данилюк, Жолоб, Мельничук, Ванджура, Козловський, Лесюк, Горішний, Попик, Ісайчук, Абрамюк, Дмитрук, Дудка, Микитишин, Gut
І-BY-78168/ Н
Аватар користувача
al_mol
Супермодератор
Повідомлень: 2719
З нами з: 05 червня 2016, 19:36
Стать: Чоловік
Звідки: Вінниця
Дякував (ла): 948 разів
Подякували: 2910 разів

Re: Місце поховання

Повідомлення al_mol »

Этнографические очерки 1878 г.

Похороны у поляков
У вас недостатньо прав для перегляду приєднаних до цього повідомлення файлів.
Мои предки: Молчановские, Вишневские, Пророк, Олейничук, Пеньковские, Дегусары Тимуш, Лабудзинские Шафранские , Юркевич, Зборовский
Аватар користувача
Balymba
Повідомлень: 643
З нами з: 10 березня 2016, 09:25
Стать: Чоловік
Звідки: Гуцульщина
Дякував (ла): 634 рази
Подякували: 795 разів

Re: Місце поховання

Повідомлення Balymba »

Гуцульський похорон

У людському житті після радості часто настає смуток і, особливо, коли це зв’язано з похороном. Після святої сповіді і останнього помазання (святим єлеєм), кожного померлого, навіть найбіднішого, клали у чистому святковому вбранні на лаву. Не вдягали лише ременя. Капелюх клали у головах, біля церковного хреста і свічок. На другий день мерця клали до труни (копершова). Вечорами біля нього збиралися рідні й сусіди; сиділи так до пізньої ночі. Дяк читав псалми, а коли завершував, – роздавали горілку. Молодь бавилася "грушкою” (ігри, які різняться за часом та місцем бавлення – весняні гуляння, весілля, похорон). Сусіди жалібно трембітали, коло хати горіла велика ватра. У домі всі дуже плакали, хоч той плач іноді був вимушеним, хіба що, коли б мати дітей осиротила. Дівчата на знак жалоби розпускали волосся, а чоловіки ходили простоволосі. Гуцули поважали померлого, а тому прагнули, аби в хаті спочивав дві доби, а на третю хоронили. Коли ж наближався священик з процесією для відпровадження тіла, здіймалися великий плач і голосіння. Якщо це було далеко в горах, то влітку священик їхав на коні, а взимку йшов за допомогою "раків” (підков). Звичайно, дві або три трембіти сигналізували про те, що йшов похорон. Якщо ж померлий жив далеко від церкви, на віддалі 5 чи 8 годин ходу, запалювали лучницю. Відспівавши померлого в хаті, мерця виносили. На подвір’ї прикриту труну обв’язували коцом (шерстяною ковдрою, ліжником). Померлого в давнину везли на санях навіть влітку, які тягли воли, а пізніше несли на плечах 4 чоловік на двох довгих дрюках. Коли все уже було готове до відходу, всі підходили до труни, а найближчі рідні схиляли голови над померлим. Наставала мертва тиша. Священник співав Евангеліє і промовляв прощу, тобто моральну промову. А закінчував її потрійним проханням, аби померлому було пробачено його гріхи: "Прощайте по перший, по другий і по третій раз”. При кожному разі промовленого священиком прохання рідні роздавали поману, тобто троякі подарунки за душу померлого. Коли помирав чоловік, то за першим покликом давали його ношене вбрання чужому бідакові, тобто, сердак (верхній чоловічий одяг), сорочку і ремінь. Коли помирала жінка, то лише хустку або перемітку. На другий поклик (знову ж таки бідному, але вже родичеві) давали святкове вбрання померлого. За третім покликом всі вставали і одноголосно відповідали: ”Нехай Господь Бог прощає і ми всі прощаємо”. Після цього роздавали поману худобою, а саме: білого барана із вкладеними у роги двома запаленими свічками або теля чи лоша. Хто ж багатший, то давав родині за поману й коня. Великим соромом було не прийняти тоту поману. Біля ями трембітали близько до голови померлого. Коли священик зупиняв коня чи зсідав з нього для читання Евангелія, тоді всі, хто де стояв, уклякали, а знаком для того був голос трембіти. Через те, що служба трембітаря була важкою , за неї отримував, як правило, ярчука або навіть вівцю з ягням. Коли труну вже опускали до ями і засипали землею, з рук до рук передавали мідні гроші. Особа, яка стежила за цим ритуалом, потім роздавала над гробом коливо (пшеницю з медом або балмош (бануш), тобто – поминальну кутю чи кашу). Насамкінець горщик солодкого молока давали бідній дитині, а гроші в яму кидали тоді, як священик покидав цвинтар. Над могилою продовжувалося жалісне трембітання.
Левицький (придомок Попович), Левкун, Юращук, Стефурак, Кріпчук, Козьмин, Шовгенюк, Зеленевич, Ревтюк, Ґрещук, Вертипорох, Ківнюк, Чуревич, Панько, Данилюк, Жолоб, Мельничук, Ванджура, Козловський, Лесюк, Горішний, Попик, Ісайчук, Абрамюк, Дмитрук, Дудка, Микитишин, Gut
І-BY-78168/ Н
Відповісти

Повернутись до “ДОКУМЕНТИ”

Хто зараз онлайн

Зараз переглядають цей форум: Немає зареєстрованих користувачів і 19 гостей