Там, в сповідальному росписі, навіть приблизно немає прізвищ польської половини села. Думаю, що ті на той час ще були католиками, або уніатами...
Якщо це 2-га половина 19 ст, то уніатами (греко-католиками) вони бути вже не могли. В царській росії уніатів заборонили і перекували на православних вже до кінця 40-х того ж століття. Ця гілка християнства мала щастя існувати в Габсбурзькій державі (Австро-Венгрії) і, дякуючи цьому факту крізь століття стало видно, що ця гілка є українською. З моєї точки зору - це щастя для україни, що ця гілка взагалі вижила і показує самім українцям їх історичну відокремленість і унікальність.
Настрої люей на -ський бачу по своїй парафії на протязі всього 19 ст. Мої "поляки", і думаю що в цьому була велика заслуга тогочасного священика, на початку століття масово переходять в православіє. Навіть католики зі змішаних шлюбів. Потім у 1830-х роках бачимо поодинокі записи - совратился на римско-католический обряд. Потім у 1860-х досить багато дорослих римо-католиків переходять в православіє. Але маю зазначити, що в той час прийшов досить гарний священик і відкрили парафіяльну школу.
На початку 20 ст православіє конкурувало з баптистами, але -ський серед таких поки не було помічено.
Якщо ваших -ський немає в сповідках, то поцікавтесь історією села у Похилевича (якщо це Київська губ), може там дійсно була група римо-католиків.
Чесно кажучи, мене ваша розповідь про перехід прізвища на -енко дуже вразила, я особисто з таким ще не стикалась і не чула. У моєму досвіді був один запис, коли на самому початку 19 століття одного Доморацького записали Домарачук. Це був молодий хлопець 20 літ, тільки но побрався, жив при батьках і дружина під час пологів померла. От в 3-тій частині і був такий запис. Тобто я собі це пояснила тим, що це була така мовна форма в ті часи.
То сповідальний розпис за 1796 рік, тобто через 3 роки після другого поділу Речі Посполитої, місцевість, яка до поділу належала Речі Посполитій, з 1797 - Подільська губернія. село належало Потоцькому. Прізвища українських селян СР здебільшого співпадають с тими, що зустрічаються у метриках другої половини 19 ст. Якихось відомостей про греко-католицький храм чи костел у селі немає. Але, десь читала, що костьол начебто колись був у Богополі, де в середині 18 ст. Потоцький збудував карантинну заставу на кордоні Речі Посполитої з Османською та Російською імперіями. Історію з перетворенням прізвища теж вважаю дуже дивною. Адже ні в кого з села такого не було, щоби був від початку, приміром Соболевським, а потім став Соболенко. Звісно, що прізвища перевирали. Приміром, колишній однодворець Заліскевич, який був хрещеним батьком у 5 чи шести дітей мого прадіда, років на 10 раптом став Зеленкевичем, а потім він знову став Заліскевичем. (Інші хрещені батьки - Дембицькі, Рутковські, Соболевські, Крижановські, Деревинські) А тут от така дивна історія з Ярошевським-Ярошенко. Бабуся та її сестри та брат, колись вигадали для себе наївне пояснення, що як прийшов з Першої світової їх старший брат Антось, то взяв і переписав усіх на українців Ярошенко. Звісно, що нічого такого Антось, який помер восени 1918 від іспанки, не робив. Прізвище Ярошенко в МК стійко стало писатися, починаючи з 1896- року разом з "мещанин города Вознесенска" (Але й до того інколи їх писали не тільки як Ярошевських/Ярушевських, а й як Ярушинських, Ярошевичей, Ярушевичей та Ярушенко).Мені ж залишається тільки гадати яке прізвище автентичне і ,чому брат моєї бабусі пошепки за радянських часів розповідав, що вони - шляхта та поляки. Звісно, що мені, тоді дитині, незрозуміло було, чому ті шляхтичи жили , як звичайні селяни. Це все я вже потім зрозуміла, коли перестала вважати, що шляхта то теж саме, що й дворяни.